Провадження № 22-ц/803/9218/25 Справа № 172/104/24 Суддя у 1-й інстанції - Битяк І. Г. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В.
18 листопада 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Свистунової О.В.,
суддів: Пищиди М.М., Макарова М.О.,
за участю секретаря - Піменової М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро
апеляційну скаргу Фермерського господарства «Ліверпуль»
на рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 09 липня 2025 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Ліверпуль», третя особа - державний реєстратор Центр надання адміністративних послуг виконавчого комітету Васильківської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області Побережний Сергій Євгенович про витребування земельної ділянки та скасування державної реєстрації договору оренди земельної ділянки, -
У січні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Васильківського районного суду Дніпропетровської області з позовом до Фермерського господарства «Ліверпуль», третя особа - державний реєстратор Центр надання адміністративних послуг виконавчого комітету Васильківської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області Побережний Сергій Євгенович про витребування земельної ділянки та скасування державної реєстрації договору оренди земельної ділянки.
Позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що ОСОБА_1 на праві власності належить земельна ділянка площею 6,678 га, розташована на території Письменської селищної ради Васильківського району Дніпропетровської області з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 1220755400:01:011:0006, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 14.11.2007 року. Право власності позивача на вказану земельну ділянку у встановленому порядку зареєстроване у Державному реєстрі речових прав.
26.06.2013 року між позивачем та відповідачем був укладений договір оренди землі, на підставі якого позивач передав відповідачу в оренду належну йому земельну ділянку площею 6,678 га кадастровий номер 1220755400:01:011:0006. Договір укладений на п'ять років, тобто до 26.06.2018 року. За кожен рік використання землі орендар виплачує орендну плату у грошовій формі у розмірі 3% від вартості земельної ділянки, що становить 5080,88 грн. Свої обов'язки орендар не виконував і жодного разу орендну плату за користування ділянкою позивачу не сплатив. Після закінчення строку дії договору оренди землі від 26.06.2013 року відповідач земельну ділянку позивачу не передав. Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення між сторонами не укладалася.
Позивачу зі сторінки сервісу Опендатабот у мережі Інтернет стало відомо, що відповідач продовжує безпідставно використовувати належну позивачу земельну ділянку для власних потреб. На сторінці цього сервісу в інформації про відповідача ФГ «Ліверпуль» (код ЄДРПОУ 36209001) у розділі «земельні ділянки в оренді» в переліку ділянок першою зазначена саме належна позивачу земельна ділянка з кадастровим номером 1220755400:01:011:0006 та площею 6,6782 га. На іншій сторінці сервісу, яка відкривається при натисканні на кадастровий номер ділянки, зазначено, що правовстановлювальний документ - свідоцтво про право на спадщину від 07.11.2023 року.
Із витягу з Державного реєстру речових прав, сформованого державним реєстратором Побережним С.Є. вбачається, що станом на 07.11.2023 року власником спірної земельної ділянки є саме позивачка ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 14.11.2007 року, виданим державним нотаріусом Васильківської державної нотаріальної контори Гордієнко І.В., спадкова справа № 105/07. Іншого договору оренди вищезазначеної земельної ділянки, ніж той, який був укладений між позивачем та відповідачем від 26.06.2013 року на строк до 26 червня 2018 року, позивачка ніколи не укладала та не підписувала. Також за період з 26.06.2018 по дату звернення до суду з цим позовом, позивачка не отримувала і не отримує від відповідача жодної плати за користування належною позивачу земельною ділянкою. Договір оренди від 26.06.2013 року поновлений не був і не переукладався у встановленому порядку. Тобто відповідач володіє належною позивачу земельною ділянкою та використовує її незаконно, без будь-яких правових підстав.
У зв'язку з чим просила суд витребувати у Фермерського господарства «Ліверпуль» земельну ділянку розміром 6,678 га розташовану на території Письменської селищної ради Васильківського району Дніпропетровської області, кадастровий номер 1220755400:01:011:0006; скасувати державну реєстрацію права оренди земельної ділянки розміром 6,678 га розташовану на території Письменської селищної ради Васильківського району Дніпропетровської області, кадастровий номер 1220755400:01:011:0006 за Фермерським господарством «Ліверпуль»; стягнути з відповідача на користь позивача понесені ним судові витрати.
Рішенням Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 09 липня 2025 року позовні вимоги задоволено частково.
Витребувано на користь ОСОБА_1 від Фермерського господарства «Ліверпуль» земельну ділянку розміром 6,678 га, розташовану на території Письменської селищної ради Васильківського району Дніпропетровської області, кадастровий номер 1220755400:01:011:0006.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з Фермерського господарства «Ліверпуль» на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1211,20 грн. та судові витрати пов'язані з проведенням судово-почеркознавчої експертизи в сумі 18174,72 грн.
Ухвалою Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 06 серпня 2025 року у задоволенні заяви представника ФГ «Ліверпуль» Усенко А.О. про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі № 172/104/24 - відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі ФГ «Ліверпуль», посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Дніпровського апеляційного суду від 04.08.2025 року визначено склад колегії суддів під головуванням судді ОСОБА_2 , суддів учасників колегії: Макарова М.О., Єлізаренко І.А.
Розпорядженням керівника апарату Дніпровського апеляційного суду від 14.11.2025 року №3101 призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи у зв'язку із звільненням ОСОБА_3 з посади судді.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Дніпровського апеляційного суду від 14.11.2025 року визначено склад колегії суддів під головуванням судді Свистунової О.В., суддів учасників колегії: Макарова М.О., Пищиди М.М.
У відзиві позивач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
28.10.2025 року державний реєстратор Центра надання адміністративних послуг виконавчого комітету Васильківської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області Побережний Сергій Євгенович надав заяву про розгляд справи у його відсутність, яка була отримана судом апеляційної інстанції 31.10.2025 року.
Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідками про отримання документів в Електронному суді.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Пред'являючи позов про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння на підставі положень статті 387 ЦК України, позивач, яка є власником земельної ділянки, посилалася на те, що відповідач користується належною їй земельною ділянкою без достатніх правових підстав.
Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до положень ст. 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним Кодексом України, Цивільним Кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Згідно зі ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 14.11.2007 року державним нотаріусом Васильківської державної нотаріальної контори Гордієнко І.В., ОСОБА_1 належить земельна ділянка розміром 6,678 га, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Письменської селищної ради Васильківського району Дніпропетровської області, що належала померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії 111-ДП № 000182 ВС 9664, виданого Письменською селищною радою 22.11.2001 року.
Витягом з Державного реєстру речових прав від 07.11.2023 року підтверджується факт належності на праві власності ОСОБА_1 вказаної вище земельної ділянки.
26.06.2013 року між ОСОБА_1 та ФГ «ЛІВЕРПУЛЬ» укладений договір оренди землі б/н, відповідно до якого в оренду передана земельна ділянка загальною площею 6,6782 га кадастровий номер 1220755400:01:011:0006 строком на 5 років.
На виконання ухвали суду про витребування доказів державний реєстратор ЦНАП виконкому Васильківської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області Побережний С.Є. надав копію договору оренди землі від 04.01.2019 року укладеного між ФГ «ЛІВЕРПУЛЬ» та ОСОБА_1 , на підставі якого було проведено реєстраційну дію.
Згідно з договором оренди землі б/н від 04.01.2019 року ОСОБА_1 передала у строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 6,6782 га сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Письменської селищної ради Васильківського району Дніпропетровської області, кадастровий номер 1220755400:01:011:0006.
Відповідно до п.п. 2.1, 3.1 договору від 04.01.2019 року договір укладений на 15 років, за кожен рік використання землі орендар виплачує орендну плату, що становить 7615,61 грн.
Із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права сформованого 28.02.2019 року державним реєстратором виконавчого комітету Васильківської селищної ради Дніпропетровської області Побережним С.Є. вбачається, що підставою виникнення іншого речового права є договір оренди від 26.06.2013 б/н, договір оренди від 04.01.2019 року б/н; підставою внесення запису є рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 11681746 від 17.03.2014 року, строк дії іншого речового права - 26.06.2034 року з правом пролонгації, з правом передачі в піднайм (суборенду). Орендарем зазначене Фермерське господарство «ЛІВЕРПУЛЬ» (код ЄДРПОУ 36209001), орендодавцем - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
За змістом статей 12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи в межах заявлених фізичними або юридичними особами вимог і на підставі наданих ними доказів. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Отже, судом встановлено, що між ОСОБА_1 та ФГ «Ліверпуль» 26.06.2013 року був укладений договір оренди землі кадастровий номер 1220755400:01:011:0006 строком на 5 років, тобто до 26.06.2018 року. Вказаний договір оренди не є предметом спору у справі.
При цьому, позивачка категорично заперечувала підписання нею договору від 04.01.2019 року, отримання орендної плати від відповідача чи уповноваження своєї доньки ОСОБА_5 та таке отримання.
На підтвердження факту непідписання позивачкою договору оренди землі від 04.01.2019 року і як наслідок незаконного користування відповідачем належною їй земельною ділянкою остання заявила клопотання про проведення судово-почеркознавчої експертизи, за результатами якої встановлено, що підпис від імені ОСОБА_1 у графі «Орендодавець» розділу 16 "Реквізити сторін" у договорі оренди б/н від 04.01.2019 виконано не ОСОБА_1 , а іншою особою.
Даний висновок стороною відповідача спростований не був.
Крім того, у судовому засіданні судом апеляційної інстанції представник відповідача посилався на те, що позивачка визнала факт укладення договору оренди землі від 04.01.2019 року шляхом отримання орендної плати.
Судом було оголошено відомості про отримання орендної плати та наголошено, що вказані відомості не містять підпису ОСОБА_1 (т. 2 а.с.194-195, 198-199, 203-204, 208-209, 213-214, 221-222, 226-227, 231-232). При цьому, у зазначених відомостях у графі запису осіб, як отримувачів орендної плати внесено два прізвища: ОСОБА_1 та ОСОБА_5 . У частині відомостей під ПІБ отримувача наявний підпис Коваль, тоді як у деяких відомостях такий підпис відсутній.
У судовому засіданні судом апеляційної інстанції було роз'яснення право сторонам заявити клопотання про призначення повторної відповідної судової експертизи.
Проте, сторони не скористувалися своїм процесуальним правом та відмовилися від проведення експертизи.
Представником апелянта - відповідача у справі, адвокатом Атаманюк І.Л. було зазначено, що ОСОБА_5 - є рідною донькою позивачки, яка і отримувала орендну плату замість ОСОБА_1 .
Проте, колегія суддів не приймає до уваги зазначені посилання представника відповідача, оскільки стороною відповідача у ході розгляду справи не було доведено правомірності отримання ОСОБА_5 орендної плати замість позивачки, а саме: доказів уповноваження Коваль І.Ю. на отримання орендної плати замість ОСОБА_1 , зокрема, довіреності чи інших документів, які б надавали їй такі повноваження. Відсутні докази, що дана особа приймала орендну плату саме на виконання договору оренди укладеного з ОСОБА_1 та за користування її земельною ділянкою.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово згадував про категорію стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 серпня 2022 року у справі № 910/11027/18.
Встановивши, що право власності на спірну земельну ділянку належить виключно позивачці та це право підтверджується відповідним Державним актом на право власності на земельну ділянку, отриманим у встановленому законом порядку. Також, установивши, що спірний договір оренди земельної ділянки укладено позаволею позивачки, що порушує її майнові права, та відповідачем не спростовано доводи позивача та не доведено факт виконання ними умов договору оренди в частині сплати орендної плати за спірним договором оренди, колегія суддів дійшла висновку, що порушені майнові права позивачки підлягають судовому захисту у обраний нею спосіб, зокрема, шляхом витребування земельної ділянки у відповідача.
Колегія суддів не приймає доводи апелянта про те, що обраний позивачем спосіб захисту є неефективним, звернення з віндикаційним позовом не є належним способом захисту, оскільки належним способом захисту є пред'явлення негаторного позову, зважаючи на наступне.
Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц провадження № 14-181 цс 18 зазначила наступне:
«36. Для вирішення питання про те, чи міг апеляційний суд застосувати до спірних правовідносин позовну давність, необхідно з'ясувати, до якого різновиду позовів - віндикаційного чи негаторного - належить позов про виселення особи зі службового житла.
37. Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.
38. Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.
39. Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду.
40. Цивільне законодавство розрізняє право володіння як складову повноважень власника (частина перша статті 317 ЦК України), як різновид речових прав на чуже майно (пункт 1 частини першої статті 395 ЦК України) та як право, що виникає на договірних засадах, тобто договірне володіння.
41. Оскільки у цій справі необхідно вирішити питання про віднесення позову про виселення зі службового житла до віндикаційного чи негаторного, які є різновидами способів захисту права власності, поняття володіння слід розглядати як складову змісту такого права.
42. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (стаття 317 ЦК України).
43. Враховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку.
44. Відповідно до частини четвертої статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Тобто, особа, яка зареєструвала право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього повноваження власника, зокрема набуває і право володіння».
Також, як зазначено у п. 114. Постанови Великої Палати Верховного Суди від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 провадження № 14-208 цс 18, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений.
Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння. Мета позову - повернення об'єкта права власності у володіння власника.
У свою чергу негаторний позов - це вимога власника, який володіє річчю, про усунення перешкод у здійсненні користування і розпорядження нею.
У ході розгляду справи сторона відповідача не заперечувала, що належна позивачу на праві власності земельна ділянка знаходиться у користуванні відповідача та використовується у господарській діяльності останнього.
Вказане також підтверджується Витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, у якому зазначається, що відповідач є орендарем земельної ділянки з кадастровим номером 1210755400:01:011:0006.
Тобто, фактичним володільцем земельної ділянки є саме відповідач, а позивач хоч і є її власником, але не є фактичним володільцем. Разом з тим, оскільки позивач не укладав з відповідачем договору оренди спірної земельної ділянки, очевидно, що ця ділянка знаходиться саме в чужому незаконному володінні, а позивач позбавлений можливості володіння цією ділянкою.
Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 20 червня 2023 року у справі № 362/2707/19 провадження № 14-21цс22 зазначила, що ефективним способом захисту права неволодіючого власника майна до володіючого, на його думку, невласника є звернення з віндикаційним позовом, тобто з позовом про витребування майна (пункт 6.43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19)).
За вимогами статті 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.
Ураховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18; пункт 90)).
Таким чином, факт фізичного утримання відповідачем належної позивачу на праві власності спірної ділянки додатково підтверджується фактом державної реєстрації права оренди відповідача на спірну земельну ділянку.
Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить висновку, що звернення з віндикаційним позовом, тобто з позовом про витребування спірної земельної ділянки є належним та ефективним способом захисту права позивача.
Щодо позовної вимоги про скасування державної реєстрації договору оренди земельної ділянки колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що однією з підстав державної реєстрації права власності та інших речових прав є судове рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Оскільки позовні вимоги про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння задоволені, таке рішення є підставою для внесення відповідних змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Таким чином, позовна вимога про скасування державної реєстрації договору оренди земельної ділянки задоволенню не підлягає.
Такий правовий висновок узгоджується із постановою ВС ВП від 18 квітня 2023 року у справі № 357/8277/19.
Щодо стосується застосування судом строку позовної давності, колегія суддів вважає за потрібне зазначити наступне.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється у три роки (статті 256 та 257 ЦК України).
Статтею 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено з 12 березня 2020 р. на всій території України карантин.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 р. № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARSCoV-2» скасовано з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Воєнний стан неодноразово було продовжено.
Відповідно до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Пунктом 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України встановлено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Представник відповідача наголошував на тому, що позивачка про своє порушене право дізналася ще у 2018 році, коли строк дії договору оренди від 26.06.2013 року, який був укладений на 5 років, закінчився. Тому, на думку представника відповідача, позивачка звернувшись у 2024 році до суду з позовом про витребування земельної ділянки, пропустила встановлений законодавством строк позовної давності - три роки.
За таких обставин, на думку представника відповідача загальний строк позовної давності закінчився 26.06.2021 року, а позивачка звернулася до суду лише у 2024 році.
Однак, з урахуванням вказаних вище положень ЦК України строки позовної давності, передбачені ст. 257 ЦК України, продовжуються на строк дії карантину, а з 24 лютого 2022 року перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії воєнного стану.
Крім того, безпідставне користування чужою земельною ділянкою є триваючим правопорушенням і власник має право заявити позов про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння протягом усього строку незаконного користування.
Також, колегія не бере до уваги посилання апелянта про те, що оскільки позов задоволено частково, то судові витрати слід стягнути пропорційно розміру задоволених позовних вимог, зокрема витрати на проведення експертизи.
Колегія суддів звертає увагу, що дана позовна вимога залишена судом першої інстанції без задоволення не через її безпідставність, а через достатність захисту права позивача шляхом задоволення позову в частині витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.
За таких обставин підстав для пропорційного розподілу судових витрат немає.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що з'ясувавши в достатньо повному об'ємі права та обов'язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.
Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи викладене, колегія суддів проходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Фермерського господарства «Ліверпуль»- залишити без задоволення.
Рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 09 липня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 18 листопада 2025 року.
Повний текст судового рішення складено 20 листопада 2025 року.
Головуючий О.В. Свистунова
Судді: М.М. Пищида
М.О. Макаров