20 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 293/1095/17
провадження № 51-4392 ск 25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Черняхівського районного суду Житомирської області від 09 червня 2025 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 13 жовтня 2025 року щодо останнього,
встановив:
Вироком Черняхівського районного суду Житомирської області від 09 червня 2025 року, залишеним без змін ухвалою Житомирського апеляційного суду від
13 жовтня 2025 року, ОСОБА_5 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
Строк відбуття покарання ОСОБА_5 вирішено обчислювати з дня приведення вироку до виконання.
Запобіжний захід ОСОБА_5 до набрання вироком законної сили не обирався.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_6 задоволено частково, стягнуто з
ОСОБА_5 на її користь матеріальну шкоду в розмірі 15 000 грн та
150 000 грн моральної шкоди.
Задоволено позов прокурора Хорошівського відділу Коростишівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Черняхівської селищної ради, третя особа на стороні позивача - КНП «Черняхівське ТМО» Черняхівської селищної ради, стягнуто з ОСОБА_5 на користь Черняхівської селищної ради Житомирського району Житомирської області кошти витрачені КНП «Черняхівське ТМО Черняхівської селищної ради на стаціонарне лікування ОСОБА_7 в
розмірі 16 587, 09 грн.
Вирішено питання щодо речових доказів у провадженні.
За вироком суду ОСОБА_5 визнано винуватим у тому, що він 20 липня 2017 року, близько 14 год, перебував поблизу будинку
АДРЕСА_1 , де на ґрунті неприязних відносин в нього виник злочинний умисел, направлений на заподіяння ОСОБА_7 тілесних ушкоджень.
Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_5 у даний час зайшов до вищевказаного будинку, де на ліжку побачив ОСОБА_7 , після чого наніс останньому кулаками рук близько 18 ударів по голові, внаслідок чого спричинив
потерпілому тяжкі тілесні ушкодження за критерієм небезпеки для життя, які знаходяться у прямому причинному зв'язку з настанням смерті ОСОБА_7 .
У касаційній скарзі захисник просить змінити оскаржувані судові рішення, призначити ОСОБА_5 покарання з урахуванням вимог ст. 69 КК України та звільнити йоговід відбування покарання з випробуванням відповідно до положень ст. 75 цього Кодексу. В обґрунтування вказує, що призначене засудженомупокарання у виді позбавлення волі на строк 7 років є надто суворим й таким, що не відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі
ОСОБА_5 . На його думку, суди попередніх інстанцій не взяли до уваги наявність підстав для застосування ст. 69 КК України, у зв'язку з чим ОСОБА_5 не було призначено більш м'яке покарання ніж передбачене санкцією ч. 2 ст. 121 цього Кодексу. Стверджує, що обставинами, які пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, серед іншого, є щире каяття, часткове відшкодування завданої злочином шкоди, а також перебування на утриманні у засудженого трьох дітей.
Перевіривши касаційну скаргу та долучені до неї копії судових рішень, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 2 частини 2 статті 428 КПК України з огляду на таке.
За приписами ст. 433 КПК України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновки суду про винуватість ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення та правильність кваліфікації його дій за
ч. 2 ст. 121 КК України в касаційній скарзі не оспорюються, а тому оскаржувані судові рішення в цій частині не перевіряються.
Стосовно доводів ОСОБА_4 щодо невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, то вони, на думку колегії суддів, є безпідставними з огляду на таке.
Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України, суд призначає покарання: у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом'якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК України.
У ст. 65 КК України визначено загальні засади призначення покарання, які наділяють суд правом вибору між однією із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, кожна з яких є законною. Завданням такої форми є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (справа «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду.
Згідно з ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з позиції суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом (хоча й у межах відповідної санкції статті) видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Як слідує зі змісту вироку, призначаючи ОСОБА_5 покарання, місцевий суд врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином, особу обвинуваченого, який посередньо характеризується за місцем проживання, в силу ст. 89 КК України не судимий, на обліку у лікаря психіатра та нарколога не перебуває, визнав вину, однак матеріальну шкоду в повному обсязі потерпілій не відшкодував, а також щире каяття, як обставину, що пом'якшує покарання, та відсутність обставин, які його обтяжують.
Крім цього, суд зазначив, що для призначення покарання нижче від найнижчої межі необхідна наявність кількох пом'якшуючих покарання обставин, які істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та характеризують особу винного. Однак, на переконання суду, щире каяття
ОСОБА_5 лише під час судових дебатів та часткове відшкодування шкоди не знижують істотним чином тяжкість вчиненого злочину, а тому у даному випадку відсутні підстави для застосування ст. 69 КК України.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_5 покарання в межах мінімальної межі визначеної санкцією
ч. 2 ст. 121КК України.
Не погодившись із вироком суду в частині призначеного покарання, захисник ОСОБА_4 звернувся з апеляційною скаргою, яка є аналогічною доводам його касаційної скарги, в якій просив змінити рішення суду першої інстанції, призначити ОСОБА_5 покарання із застосуванням ст. 69 КК України та на підставі ст. 75 цього Кодексу звільнити його від відбування покарання з випробуванням.
Спростовуючи доводи скарги, апеляційний суд вказав, що призначаючи
ОСОБА_5 покарання суд першої інстанції врахував всі обставини, на які посилається сторона захисту, та з огляду на фактичні обставини вчиненого кримінального правопорушення, беручи до уваги особу обвинуваченого, вважав, що виправлення останнього можливе лише протягом визначеного судом строку в умовах ізоляції від суспільства.
За приписами ч. 1 ст. 69 КК України (в редакції чинній на момент вчинення кримінальних правопорушень) за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.
Підставами призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, визначено дві групи обставин, які характеризують як вчинений злочин, так і особу винного, що мають враховуватися в їх сукупності, а саме: наявність декількох
(не менше двох) обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Тобто, принаймні одна з встановлених обставин має істотно знижувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
В поєднанні з обставинами (обставиною), яка пом'якшує покарання, та з урахуванням даних про особу, які відповідним чином характеризують винуватого, зазначені чинники у своїй сукупності утворюють підставу для застосування ст. 69 КК України. Призначення більш м'якого покарання, ніж зазначене в санкції кримінально-правової норми, можливе лише у тому випадку, коли встановлені у справі обставини в своїй сукупності настільки істотно знижують ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було би явно несправедливим.
З урахуванням викладеного, Верховний Суд вважає, що доводи касаційної скарги захисника щодо можливості призначення засудженому покарання із застосуванням ст. 69 КК України, тобто нижче від найнижчої межі, передбаченої санкцією ч. 2 ст. 121 цього Кодексу, є неспроможними, оскільки за обставинами цього кримінального провадження не встановлено умов для її застосування, а саме наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а обставини, на які посилається захисник, повністю враховані судами при призначенні засудженому покарання у мінімальному розмірі, визначеномусанкцією вказаної статті.
Разом з цим, суд касаційної інстанції зазначає, що відсутність підстав для пом'якшення призначеного засудженому покарання у виді 7 років позбавлення волі, про що зазначено вище, виключає можливість застосування інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням, передбаченого ст. 75 КК України, оскільки у цьому випадку не дотримується одна із умов застосування цього інституту, а саме призначення покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років.
Таким чином, колегія суддів вважає, що призначене ОСОБА_5 покарання є законним, справедливим і співмірним характеру вчинених дій, а тому не вбачає підстав вважати таке покарання явно несправедливим через суворість або призначеним у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність оскаржуваних судових рішень, умотивованість їх висновків з питань правильності застосування закону України про кримінальну відповідальність при призначенні покарання та визначенні порядку його відбування, ОСОБА_4 у касаційній скарзі не наведено.
З урахуванням викладеного, обґрунтування касаційної скарги не містить переконливих доводів, які викликають необхідність перевірки їх за матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та доданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає, тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Черняхівського районного суду Житомирської області від 09 червня 2025 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 13 жовтня 2025 року щодо останнього.
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3