20 листопада2025 року
м. Київ
справа № 712/7988/25
провадження № 51-4406 ск 25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Черкаського апеляційного суду від 14 серпня 2025 року про закриття апеляційного провадження,
встановив:
Ухвалою слідчого судді Черкаського районного суду Черкаської області від
01 липня 2025 року відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_4 від
29 травня 2025 року на постанову слідчого четвертого слідчого відділу ТУ ДБР у
м. Києві від 07 січня 2025 року про відмову у визнанні потерпілим.
Черкаський апеляційний суд ухвалою від 14 серпня 2025 року закрив провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на вказану ухвалу слідчого судді, оскільки апеляційну скаргу подано на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку.
Не погодившись із ухвалою апеляційного суду ОСОБА_4 звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення, оскільки вважає його незаконним та необґрунтованим.
Відповідно до положень п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, доданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Відповідно до ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках на касаційне оскарження судового рішення.
Як неодноразово наголошував Верховний Суд, ст. 129 Конституції України гарантує право на апеляційний перегляд справи, а не кожного окремого судового рішення в межах кримінального провадження, у відповідності з чим КПК України визначає, в яких випадках і які рішення слідчих суддів, судів першої інстанції підлягають перегляду в апеляційному порядку (постанова Верховного Суду від 4 квітня 2019 року у справі № 494/6/18). У постановах від 17 жовтня 2018 року (справа
№ 646/5552/17) та від 28 лютого 2019 року (справа № 161/4229/18), які стосувалися права на апеляційне оскарження ухвал слідчих суддів, Верховний Суд підкреслив, що «норми Конституції України та кримінального процесуального закону беззастережно гарантують право на апеляційне оскарження лише судового рішення, постановленого за наслідком розгляду справи (кримінального провадження в суді першої інстанції) по суті, а не всіх судових рішень у межах цієї справи (провадження)».
В офіційному тлумаченні ч. 2 ст. 55 Конституції України, викладеному в Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011, зазначено, що реалізація конституційного права на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб забезпечується в порядку, визначеному процесуальним законом.
Згідно з положеннями ст. 24 КПК України кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого, а також на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується його прав, свобод, законних інтересів, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Згідно з ч. 3 ст. 392 КПК України в апеляційному порядку можуть бути оскаржені ухвали слідчого судді у випадках, передбачених цим Кодексом.
Перелік ухвал слідчих суддів, які під час досудового розслідування можуть бути оскаржені в апеляційному порядку, передбачений ч. 3 ст. 307, ч. 1, 2 ст. 309 КПК України.
Так, зокрема, частиною 3 ст. 307 КПК України встановлено, що ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дію чи бездіяльність слідчого чи прокурора не може бути оскаржена, окрім ухвали про відмову у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження, скарги на відмову слідчого, прокурора в задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження з підстав, визначених пунктом 9-1 частини першої статті 284 цього Кодексу, про скасування повідомлення про підозру та відмову у задоволенні скарги на повідомлення про підозру.
Тобто, ухвала слідчого судді, якою відмовлено у задоволенні скарги на рішення слідчого про відмову у визнанні потерпілим не входить до визначеного у КПК України переліку ухвал слідчого судді, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку.
Скарги на інші ухвали слідчого судді, відповідно до положень ч. 3 ст. 309 КПК України, оскарженню не підлягають і заперечення проти них можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді.
З огляду на положення ч. 4 ст. 399 КПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті провадження, якщо апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку.
Якщо після відкриття апеляційного провадження (у випадку оскарження ухвали слідчого судді - після призначення судового засідання) буде встановлено, що апеляційний розгляд здійснюється за апеляційною скаргою на судове рішення, яке не підлягає апеляційному оскарженню, апеляційний суд має постановити ухвалу про закриття апеляційного провадження, про що зазначено у висновку, викладеному в ухвалі об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 19 лютого 2019 року у справі № 569/17036/118 (провадження № 51-598 кмо 19).
Цей висновок ґрунтується на тому, що ст. 129 Конституції України гарантує право на апеляційний перегляд справи, а не кожного судового рішення в межах кримінального провадження, у відповідності з чим КПК України визначає, в яких випадках і які рішення слідчих суддів, судів першої інстанції підлягають перегляду в апеляційному порядку. Саме тому апеляційна скарга на судове рішення, яке не підлягає апеляційному оскарженню, не може бути розглянута по суті, а відкрите (розпочате) апеляційне провадження за такою скаргою підлягає закриттю з урахуванням положень ч. 6 ст. 9 КПК України.
Закриваючи провадження за скаргою ОСОБА_4 , апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що ухвала слідчого судді від 01 липня 2025 року є рішенням, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, а тому, відповідно до положень ч. 4 ст. 399 КПК України, прийняв законне, обґрунтоване, належним чином вмотивоване судове рішення, з чим і погоджується суд касаційної інстанції.
Щодо доводів ОСОБА_4 про позбавлення його права участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції, необхідно зазначити наступне. Апеляційний суд, встановивши, що апеляційну скаргу подано на судове рішення, оскарження якого в апеляційному порядку чинним кримінальним процесуальним законодавством не передбачено, закрив апеляційне провадження, тому у даному випадку постановлення рішення без участі скаржника не порушує його права на доступ до правосуддя та не вплинуло на результат розгляду.
Крім того, колегія суддів зауважує, що наявність визначених у законі вимог щодо звернення до суду вищого рівня в разі незгоди із судовим рішенням не є тотожним обмеженню в доступі до правосуддя, а отже не означає обмеження у праві на справедливий судовий розгляд.
З урахуванням викладеного, Верховний Суд вважає, що обґрунтування касаційної скарги щодо оскарження ухвали суду апеляційної інстанції не містить переконливих доводів, які викликають необхідність їх перевірки за матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та доданої копії судового рішення вбачається, що підстав для задоволення скарги немає, тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити на підставі п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Черкаського апеляційного суду від
14 серпня 2025 року про закриття апеляційного провадження.
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3