13 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 191/3519/22
провадження № 51-1371км25
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 (у режимі відеоконференції),
захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
засудженої ОСОБА_7 ,
перекладача ОСОБА_8 ,
розглянув касаційні скарги прокурора ОСОБА_5 , яка брала участь під час розгляду кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 15 січня 2025 року і засудженої ОСОБА_7 на вирок Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 червня 2024 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 15 січня 2025 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022041440000291, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки Республіки Таджикистану, уродженки Таджицької PCP СРСР, без реєстрації місця проживання, яка фактично проживає в АДРЕСА_1 , раніше не судимої,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 115 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 червня 2024 року ОСОБА_7 засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 115 КК, і призначено їй покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років.
Строк відбування покарання ОСОБА_7 ухвалено рахувати з моменту затримання -22 червня 2022 року.
Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою ОСОБА_7 залишено до набрання вироком законної сили.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат, речових доказів та арешту.
ОСОБА_7 визнано винуватою у вчиненні умисного вбивства ОСОБА_9 за таких обставин.
21 червня 2022 року ОСОБА_7 , перебуваючи за місцем свого фактичного проживання, а саме в будинку АДРЕСА_1 , спільно вживала алкогольні напої зі своїм співмешканцем ОСОБА_9 .
У період приблизноз 18:30 до 19:40 на ґрунті вживання алкогольних напоїв між ними виник конфлікт, під час якого вони почали словесно ображати один одного та штовхатися, і ОСОБА_7 з метою умисного вбивства кухонним ножем, який взяла на підвіконні, лівою рукою нанесла ОСОБА_9 один удар у шию, внаслідок чого потерпілий помер на місці події.
Указаними умисними діями ОСОБА_7 спричинила ОСОБА_9 такі тілесні ушкодження:
- колото-різану рану передньої поверхні шиї, проникаючу у праву плевральну порожнину, з пошкодженням правої внутрішньої яремної вени та правої легені, яка утворилась прижиттєво, незадовго до настання смерті, від дії предмета, з колючо-ріжучими властивостями, слідоутворююча частина якого була пласкою (типу клинка ножа), і садно передньої поверхні шиї, яке утворилося прижиттєво, незадовго до настання смерті, від дії тупого предмета з обмеженою травмуючою поверхнею, яким могло бути вістря ножа, указані поранення стосовно живих осіб, мають ознаки тілесних ушкоджень тяжкого ступеня тяжкості як небезпечні для життя;
- різану рану 4-го пальця правої кисті, яка утворилася прижиттєво, незадовго до настання смерті, від дії предмета, що мав ріжучі властивості, та стосовно живих осіб має ознаки тілесних ушкоджень легкого ступеня тяжкості, що викликали короткочасний розлад здоров'я, на загоєння якої у живих осіб потрібен термін понад 6, але не більше 21 доби;
- синець 4-го пальця правої кисті, садно верхньої повіки лівого ока, що утворилися прижиттєво, незадовго до настання смерті, від дії тупих предметів та стосовно до живих осіб мають ознаки тілесних ушкоджень легкого ступеня.
Причиною смерті ОСОБА_9 стало колото-різане поранення шиї з пошкодженням яремної вени і правої легені, що супроводжувалося кровотечею у плевральну порожнину, розвитком геморагічного шоку.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 15 січня 2025 року апеляційні скарги обвинуваченої ОСОБА_7 , її захисника - адвоката ОСОБА_6 і прокурора залишено без задоволення, а вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_7 - без змін.
Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі засуджена ОСОБА_7 просить скасувати оскаржувані судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Обґрунтовуючи свої вимоги, ОСОБА_7 зазначає, що досудове слідство у справі було проведено упереджено, однобічно, неповно, з істотними порушеннями кримінально-процесуального закону, зокрема частини третьої статті 93 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), унаслідок чого суд ухвалив помилкове рішення про доведеність її винуватості у вчиненні умисного вбивства потерпілого, не взявши до уваги ключових (основних) фактів, які свідчили про наявність в її діях ознак перевищення меж необхідної оборони.
Зокрема, засуджена вказує, що суд не врахував висновку судово-медичної експертизи, згідно з яким поранення ОСОБА_9 отримав не в результаті удару ножем, який вона тримала в руці, а від того, що наштрикнувся на нього. Водночас суди не взяли до уваги показань свідків про алкогольну залежність, неврівноваженість та фізичне насильство з боку ОСОБА_9 стосовно неї, а також безпідставно відхилили її (засудженої) показання щодо обставин події. На думку ОСОБА_7 , ці докази свідчать про захист нею свого життя, а не про умисне вбивство потерпілого.
Крім того, ОСОБА_7 зазначає про порушення органом досудового розслідування частини першої статті 88 КПК щодо збирання і використання доказів та відомостей, які характеризують її особу.
Оскільки апеляційний суд залишив усе це поза увагою, засуджена вважає ухвалу також незаконною.
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції й призначити новий розгляд у цьому суді.
Сторона обвинувачення стверджує, що апеляційний суд, порушуючи вимоги статей 370, 419 КПК, провів розгляд кримінального провадження формально, без належного з'ясування всіх обставин справи та ретельної перевірки доводів апеляційних скарг.
Покликаючись на правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 03 вересня 2024 року у справі № 205/586/21 (провадження № 51-6589км23), і від 18 грудня 2024 року у справі № 199/5221/23 (провадження № 51-3930км24), прокурор указує, що чіткість та конкретність викладення у вироку фактичних обставин вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення викликає сумнів, а тому рішення апеляційного суду не може вважатися таким, що відповідає вимогам процесуального закону.
Аргументуючи свою позицію, прокурор зауважує, що відповідно до обставин, установлених судом та викладених у вироку, ОСОБА_7 визнано винуватою у спричиненні ОСОБА_9 різних за локалізацією і ступенем тяжкості тілесних ушкоджень, однак механізм їх виникнення не відображено у вироку.
Водночас суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки цим фактам, не зазначив у рішенні обставин, які згідно з приписами статті 91 КПК підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та не врахував, що обвинувальний акт стосовно ОСОБА_7 теж не містить відомостей щодо способу спричинення тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_9 .
Зазначає, що ухвала суду апеляційної інстанції не містить формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, оскільки цей суд, погоджуючись із вироком місцевого суду, формально перерахував наведені в ньому докази на підтвердження винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого їй злочину й не зіставив висунутого обвинувачення з висновком судово-медичної експертизи щодо характеру, кількості та локалізації тілесних ушкоджень, виявлених на тілі ОСОБА_9 , відповідно до якого, крім ножового поранення шиї, на тілі потерпілого є ще синець, різана рана 4-го пальця правої кисті, садно верхньої повіки лівого ока.
Стверджує, що це могло вплинути на підготовку ОСОБА_7 свого захисту від пред'явленого обвинувачення, адже правильне відображення фактичних обставин кримінального правопорушення має суттєве значення не тільки для аргументації висновків суду про доведеність винуватості особи, але й для реалізації права на захист.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні засуджена ОСОБА_7 та її захисник ОСОБА_6 підтримали подану засудженою касаційну скаргу і просили її задовольнити.
Прокурор ОСОБА_5 підтримала свою касаційну скаргу та заперечувала щодо задоволення касаційної скарги засудженої.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи сторін, перевіривши доводи касаційних скарг і матеріали кримінального провадження, Суд дійшов таких висновків.
Статтею 433 КПК визначено, що суд касаційної інстанції переглядає рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, а також правильності правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до частини першої статті 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого. Вирішуючи питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 КПК.
За статтею 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим,тобто його має бути ухвалено компетентним судом згідно з нормами матеріального права та з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду й оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Також суд у своєму рішенні повинен навести належні й достатні мотиви та підстави для його ухвалення.
У свою чергу, досудове розслідування завершується складанням обвинувального акту, яким слідство висуває обвинувачення особі у вчиненні злочину. Відповідно до положень пункту 5 частини другої статті 291 цього Кодексу обвинувальний акт має містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формування обвинувачення. При цьому формулювання обвинувачення, викладене в обвинувальному акті, має бути підтверджено в судовому засіданні шляхом дослідження доказів.
У разі визнання особи винуватою в мотивувальній частині вироку зазначаються, зокрема, формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; докази на підтвердження встановлених судом обставин (пункт 2 частини третьої статті 374 КПК).
За приписами статті 368 КПК суд, ухвалюючи вирок, перш за все повинен вирішити питання, чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа, чи містить це діяння склад кримінального правопорушення і якою статтею закону України про кримінальну відповідальність він передбачений, чи винуватий обвинувачений у його вчиненні.
Водночас Суд звертає увагу на те, що правильне відображення фактичних обставин кримінального правопорушення має суттєве значення не тільки для аргументації висновків суду про доведеність винуватості особи, але й для реалізації права обвинуваченої особи на захист. Адже фабула обвинувачення є фактичною моделлю вчиненого злочину, а юридичне формулювання - це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правову норму, порушення якої інкриміновано обвинуваченій особі. Тому наведені у вироку фактичні дані в сукупності мають давати повне уявлення стосовно кожного з елементів складу кримінального правопорушення, що відповідно дає можливість зіставити фактичну складову обвинувачення з його юридичною формулою.
З огляду на це, встановлення саме судом винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, чіткість і конкретність викладення у вироку фактичних обставин скоєного, що були встановлені на підставі досліджених доказів, є необхідною умовою для визнання судового рішення законним та обґрунтованим.
Так, зі змісту обвинувального акта вбачається, що ОСОБА_7 обвинувачувалась в заподіянні ОСОБА_9 ножем одного удару в шию, від якого він помер на місці події. Водночас вказано, що умисними діями ОСОБА_7 спричинила потерпілому такі тілесні ушкодження:
- колото-різану рану передньої поверхні шиї, проникаючу у праву плевральну порожнину, з пошкодженням правої внутрішньої яремної вени та правої легені, яка утворилась прижиттєво, незадовго до настання смерті, від дії предмета, з колючо-ріжучими властивостями, слідоутворююча частина якого була пласкою (типу клинка ножа), і садно передньої поверхні шиї, яке утворилося прижиттєво, незадовго до настання смерті, від дії тупого предмета з обмеженою травмуючою поверхнею, яким могло бути вістря ножа, указані поранення стосовно живих осіб, мають ознаки тілесних ушкоджень тяжкого ступеня тяжкості як небезпечні для життя;
- різану рану 4-го пальця правої кисті, яка утворилася прижиттєво, незадовго до настання смерті, від дії предмета, що мав ріжучі властивості, та стосовно живих осіб має ознаки тілесних ушкоджень легкого ступеня тяжкості, що викликали короткочасний розлад здоров'я, на загоєння якої у живих осіб потрібен термін понад 6, але не більше 21 доби;
- синець 4-го пальця правої кисті, садно верхньої повіки лівого ока, що утворилися прижиттєво, незадовго до настання смерті, від дії тупих предметів та стосовно до живих осіб мають ознаки тілесних ушкоджень легкого ступеня.
Причиною смерті ОСОБА_9 стало колото-різане поранення шиї з пошкодженням яремної вени і правої легені, що супроводжувалося кровотечею у плевральну порожнину, розвитком геморагічного шоку.
Частиною першою статті 337 КПК передбачено, що судовий розгляд проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.
Обставини, встановлені досудовим розслідуванням, є основою висунення обвинувачення, натомість обставини, з'ясовані судом, є основою ухвалення рішення щодо винуватості чи невинуватості особи.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) суд не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).
Однак, як видно з матеріалів кримінального провадження, у вироку суду першої інстанції викладено обвинувачення, частина фактичних обставин якого не була предметом дослідження під час судового розгляду.
Як убачається зі змісту касаційної скарги прокурора, останній зазначає про те, що:
- суд першої інстанції, викладаючи у вироку фактичні обставини вчиненого злочину, ставить ОСОБА_7 у провину спричинення ОСОБА_9 різних за локалізацією та ступенем тяжкості тілесних ушкоджень. Зокрема, це твердження про те, що на тілі потерпілого виявлено колото-різану рану передньої поверхні шиї, проникаючу у праву плевральну порожнину з пошкодженням яремної вени та правої легені. Вказане ушкодження за ступенем тяжкості відноситься до тяжкого тілесного ушкодження та перебуває у причинно-наслідковому зв'язку з настанням смерті потерпілого;
- у висновку судово-медичної експертизи трупа потерпілого зауважено, що на тілі ОСОБА_9 виявлено низку легких тілесних ушкоджень, які утворилися прижиттєво, незадовго до смерті, а саме, різану рану 4-го пальця правої кисті, яка утворилася від дії предмета, що мав ріжучі властивості, синець 4-го пальця правої кисті, садно верхньої повіки лівого ока.
Проте, суд, фактично зазначивши у вироку, що ОСОБА_9 було нанесено один удар в область шиї, дійшов висновку, що вказаними умисними діями ОСОБА_7 потерпілому спричинені інші тілесні ушкодження, не надавши оцінки цим обставинам з огляду на зміст пред'явленого обвинувачення.
Відповідно до статті 23 КПК суд досліджує докази безпосередньо. Вирок може бути ухвалений лише на підставі тих доказів, які були предметом безпосереднього дослідження судом.
ЄСПЛ неодноразово наголошував на тому, що суд не повинен спиратися на докази або відомості, які не були безпосередньо розглянуті під час судового засідання. Це означає, що всі докази мають бути досліджені сторонами процесу і судом у межах гласності та змагальності судового розгляду та їм повинна бути надана відповідна оцінка.
Цей принцип забезпечує дотримання права на справедливий судовий розгляд, оскільки дозволяє сторонам брати участь у дослідженні доказів, надавати свої доводи та спростовувати доводи іншої сторони. Недослідження доказів, що стосуються частини обвинувачення, свідчить про допущені судом першої інстанції істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили ухваленню законного й обґрунтованого рішення (частина перша статті 412 КПК), що, з огляду на положення, передбачені пунктом 1 частини першої статті 438 КПК, є підставою для його скасування.
Той факт, що в апеляційних скаргах сторін не містилося прямого посилання на зазначені порушення, не звільняв апеляційний суд від обов'язку перевірити, чи було дотримано вимог закону при розгляді справи. Відповідно до усталеної практики Верховного Суду та змісту статей 404, 405 КПК, апеляційний суд не може обмежуватися лише доводами апеляційної скарги, якщо матеріали кримінального провадження свідчать про можливе істотне порушення вимог процесуального закону, яка впливає на законність вироку.
Зазначені порушення мають фундаментальний характер, оскільки стосуються перевірки пред'явленого обвинувачення і безпосередньо впливають на можливість особи ефективно здійснювати своє право на захист. Усунення цих порушень потребує повного та всебічного судового розгляду з безпосереднім дослідженням доказів.
Тому з огляду на зазначене, касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню частково, а вирок та ухвала стосовно ОСОБА_7 - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції, під час якого суд має врахувати наведене в цій постанові та ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення, належним чином умотивувавши свої висновки.
За наявності істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, допущених судами попередніх інстанцій, Суд не вбачає підстав для надання оцінки всім доводам, наведеним у касаційній скарзі засудженої, оскільки ці доводи можуть бути оцінені після усунення зазначених порушень. У зв'язку із цим вимоги в касаційній скарзі ОСОБА_7 внаслідок скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини третьої статті 433 КПК суд касаційної інстанції розглядає питання про обрання запобіжного заходу під час скасування судового рішення і призначення нового розгляду в суді першої чи апеляційної інстанції.
Ураховуючи, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, з метою запобігання ризикам, передбаченим статтею 177 КПК, та забезпечення можливості проведення нового розгляду судом першої інстанції, Суд уважає за необхідне обрати обвинуваченій запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів.
Керуючись статтями 441, 442 Кримінального процесуального кодексу України, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційні скарги засудженої ОСОБА_7 та прокурора ОСОБА_5 , яка брала участь під час розгляду кримінального провадження судом апеляційної інстанції, задовольнити частково.
Вирок Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 червня 2024 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 15 січня 2025 року стосовно ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Обрати ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3