20 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 183/7765/15
провадження № 61-14427ск25
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 12 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_4 , про витребування майна та визнання права власності,
У грудні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_4 , про витребування майна та визнання права власності.
Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області рішенням від 14 травня 2019 року позов задовольнив.
Визнав недійсними такі договори:
- договір позики від 10 березня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та компанією «FiLLiantra Commerce Ltd.» «Філіантра Комерс ЛТД.», на суму 2 600 200,24 грн;
- договір іпотеки від 10 березня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та компанією «FiLLiantra Commerce Ltd.» «Філіантра Комере ЛТД.», посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Зайченко I. A. та зареєстрований в реєстрі за № 537;
- договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 10 березня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та компанією «FiLLiantra Commerce Ltd.» «Філіантра Комерс ЛТД.», посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Зайченко І. А. та зареєстрований в реєстрі за № 539;
- договір позики від 28 березня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та компанією «ЕМРЕХ GROUP LTD.» «ЕМПЕКС ГРУП ЛТД.», на суму 500 000 грн;
- договір іпотеки від 28 березня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та компанією «ЕМРЕХ GROUP LTD.» «ЕМПЕКС ГРУП ЛТД.», посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Зайченко І. А. та зареєстрований в реєстрі за № 882;
- договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 31 березня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та компанією «ЕМРЕХ GROUP LTD.» «ЕМПЕКС ГРУП ЛТД.», посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Зайченко І. А. та зареєстрований в реєстрі за № 903;
- договір позики від 28 березня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та компанією «ЕМРЕХ GROUP LTD.» «ЕМПЕКС ГРУП ЛТД.», на суму 500 000 грн;
- договір іпотеки від 28 березня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та компанією «ЕМРЕХ GROUP LTD.» «ЕМПЕКС ГРУП ЛТД.», посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Зайченко І. А. та зареєстрований в реєстрі за № 884;
- договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 31 березня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та компанією «ЕМРЕХ GROUP LTD.» «ЕМПЕКС ГРУП ЛТД.», посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Зайченко І. А. та зареєстрований в реєстрі за № 904;
- договір позики від 28 березня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та компанією «ЕМРЕХ GROUP LTD.» «ЕМПЕКС ГРУП ЛТД.», на суму 1 000 000 грн.
- договір іпотеки від 28 березня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та компанією «ЕМРЕХ GROUP LTD.» «ЕМПЕКС ГРУП ЛТД.», посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Зайченко І. А. та зареєстрований в реєстрі за № 886;
- договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 31 березня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та компанією «ЕМРЕХ GROUP LTD.» «ЕМПЕКС ГРУП ЛТД.», посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Зайченко І.А. та зареєстрований в реєстрі за № 905.
Витребував на користь ОСОБА_2 таке майно:
- у компанії «ЕМРЕХ GROUP LTD.» «ЕМПЕКС ГРУП ЛТД.» торговельний комплекс та самовільні прибудови, що розташовані на АДРЕСА_1 ;
- у ОСОБА_5 спірну квартиру;
- у компанії «ЕМРЕХ GROUP LTD.» «ЕМПЕКС ГРУП ЛТД.» паркувальні місця № 1 та АДРЕСА_2 .
Визнав за ОСОБА_2 право власності на торговельний комплекс та самовільні прибудови, що розташовані на АДРЕСА_1 ; спірну квартиру; паркувальні місця № 1 та АДРЕСА_3 .
Вирішив питання розподілу судових витрат.
ОСОБА_5 оскаржив в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним договору позики від 10 березня 2015 року, укладеного між ОСОБА_2 та компанією «FiLLiantra Commerce Ltd.» «Філіантра Комерс ЛТД.», на суму 2 600 200,24 грн; визнання недійсним договору іпотеки від 10 березня 2015 року, укладеного між ОСОБА_2 та компанією «FiLLiantra Commerce Ltd.» «Філіантра Комерс ЛТД.»; визнання недійсним договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 10 березня 2015 року, укладеного між ОСОБА_2 та компанією «FiLLiantra Commerce Ltd.» «Філіантра Комерс ЛТД.»; витребування у ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 спірної квартири; визнання за ОСОБА_2 права власності на вказану квартиру.
В іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржувалось, тому не переглядалось апеляційним судом.
Дніпровський апеляційний суд постановою від 01 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнив. Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 травня 2019 року в оскарженій частині скасував, у цій частині ухвалив нове рішення про відмову в позові.
Верховний Суд постановою від 05 лютого 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив частково. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року в частині визнання недійсними договорів позики на суму 2 600 200,24 грн, іпотеки, задоволення вимог іпотекодержателя, укладених 10 березня 2015 року між ОСОБА_2 та компанією «FiLLiantra Commerce Ltd.» «Філіантра Комерс ЛТД.» скасував, у цій частині залишив в силі рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 травня 2019 року. Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 травня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року в частині позовних вимог про витребування майна та визнання права власності скасував, справу в цій частині передав на новий розгляд до суду першої інстанції.
Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська рішенням від 24 березня 2023 року відмовив у задоволенні позову.
Дніпровський апеляційний суд постановою від 31 серпня 2023 року задовольнив частково апеляційну скаргу ОСОБА_2 , рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 24 березня 2023 року скасував та ухвалив нове рішення про часткове задоволення позову. Витребував з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 спірну квартиру. В іншій частині позову відмовив. Вирішив питання розподілу судових витрат.
Верховний Суд постановою від 26 червня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнив. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 серпня 2023 року скасував, залишив в силі рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 24 березня 2023 року.
Дніпровський апеляційний суд постановою від 15 жовтня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 24 березня 2023 року залишив без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 24 березня 2023 року залишив без змін. Апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 18 вересня 2023 року залишив без задоволення. Ухвалу Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 18 вересня 2023 року залишив без змін. Заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 14 серпня 2024 року, шляхом заборони ОСОБА_3 та будь-яким іншим особам в будь-який спосіб вчиняти будь-які реєстраційні дії та вносити будь-які зміни до Державного реєстру речових прав на спірну квартиру скасував.
Верховний Суд постановою від 04 червня 2025 року у задоволенні клопотання ОСОБА_3 про закриття касаційного провадження відмовив. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 жовтня 2024 року скасував, а справу направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 12 листопада 2025 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 24 березня 2023 року закрив.
Закриваючи апеляційне провадження, суд апеляційної інстанції виходив із того, що рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 23 березня 2023 року питання про права, свободи, інтереси та обов'язки ОСОБА_1 не вирішувалося.
17 листопада 2025 року Щербина Є. М., який діє від імені ОСОБА_1 , через систему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 12 листопада 2025 року у зазначеній вище справі.
Вивчивши касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з урахуванням такого.
Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною четвертою статті 394 ЦПК України передбачено, що у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною першою статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Конституційний Суд України у Рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).
Право на оскарження судових рішень особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, передбачено також статтями 17, 18 ЦПК України.
Частиною першою статті 352 ЦПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Необхідною умовою для набуття особою, яка не брала участі у справі, права на апеляційне оскарження судового рішення є вирішення цим судовим актом питання щодо її прав, свобод, інтересів та (або) обов'язків.
Чи вирішено судовим рішенням питання щодо прав, свобод, інтересів та (або) обов'язків особи, яка не брала участі у справі, має вирішуватися судом виходячи з конкретних обставин справи та з урахуванням змісту судового рішення.
Аналогічного по суті висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 07 квітня 2020 року у справі № 504/2457/15, а також Верховний Суд у постанові від 04 червня 2020 року у справі № 522/7758/14 та ухвалах від 20 січня 2021 року у справі № 202/2908/17, від 20 жовтня 2021 року у справі № 2-5986/11 та від 01 червня 2022 року у справі № 931/651/20.
Законодавець визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, що поділяються на дві групи: учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їхніх прав, інтересів та (або) обов'язків. На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв'язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов'язок і такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.
Судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є заявник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків.
Рішення є таким, що прийняте про права, інтереси та (або) обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, лише тоді, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права, інтереси та (або) обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 904/7274/17, від 09 липня 2019 року у справі № 01/1494 (14-01/1494), від 02 грудня 2020 року у справі № 712/13890/15, від 13 січня 2021 року у справі № 466/5766/13-ц, від 29 червня 2021 року у справі № 201/751/14-ц, від 13 жовтня 2021 року у справі № 917/1697/20.
У разі подання апеляційної скарги особою, яка не брала участі у справі, і встановлення апеляційним судом, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті (постанова Верховного Суду від 01 серпня 2019 року в справі № 412/1277/2012).
Верховний Суд неодноразово зазначав, що вирішення питання про те, чи стосується прав та інтересів особи, яка не була залучена до участі справі, рішення суду першої інстанції, є першочерговим завданням для апеляційного суду, але тільки в разі встановлення, що рішення суду першої інстанції порушує права та інтереси особи, яка подала апеляційну скаргу, апеляційний суд наділений повноваженнями здійснювати перегляд по суті рішення суду першої інстанції (постанови Верховного Суду від 14 липня 2022 року у справі № 209/1817/19, від 04 квітня 2024 року у справі № 2-46/2010, від 05 червня 2024 року у справі № 607/12207/16-ц).
У постанові від 17 лютого 2020 року в справі № 668/17285/13-ц Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду зробив висновок про те, що суд апеляційної інстанції лише в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції та подала апеляційну скаргу. Якщо обставини про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердились, апеляційне провадження підлягає закриттю.
Велика Палата Верховного Суду наголошувала, що судове рішення про задоволення позову стосується особи, щодо якої ухвалено це рішення, і не визначає права чи обов'язки інших осіб (пункти 47, 48 ухвали Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2022 року у справі № 32/77т (провадження № 12-17гс21)).
Подібного висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла також у постанові від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.28) та в ухвалі від 07 квітня 2020 року у справі № 504/2457/15-ц (провадження № 14-726цс19)).
У цій справі ОСОБА_1 , який не брав участі в розгляді справи, вважав, що рішенням районного суду вирішено питання про його права та інтереси.
В обґрунтування апеляційної скарги на рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 24 березня 2023 року ОСОБА_1 стверджував, що під час розгляду справи суд першої інстанції без його відома, не залучивши його до участі у справі, вирішив питання, зокрема, і належної йому спірної квартири, в результаті чого рішення районного суду від 24 березня 2023 року вплинуло на його права та інтереси, він був позбавлений можливості захищати свої права власника об'єкта нерухомого майна, оскільки спірна квартира була придбана у шлюбі та є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Верховний Суд вже робив висновок, що право подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя врегульовано в статті 65 СК України. Дружина, чоловік розпоряджуються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Законодавець у вказаній нормі передбачив як загальне правило так звану презумпцію згоди одного з подружжя на укладення другим з подружжя договорів щодо спільного майна, за винятком тих, що потребують обов'язкового нотаріального посвідчення (частина третя статті 65 СК України). Права одного з подружжя, який надавав тільки згоду на відчуження спільного майна, але не був стороною договору, у разі розгляду справи про визнання договору відчуження (дарування, міни, купівлі-продажу) майна недійсним і позовних вимог до нього не пред'явлено, не порушуються, оскільки ці права захищаються тим з подружжя, який уклав договір, і є відповідачем у справі (див. постанову Верховного Суду від 15 вересня 2021 року у справі № 754/4108/18). Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК Украйни).
Позивач ОСОБА_2 є дружиною ОСОБА_1 , що не заперечується сторонами.
Враховуючи викладене, закриваючи апеляційне провадження апеляційний суд дійшов правильного висновку, що рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 24 березня 2023 року не стосується прав та інтересів ОСОБА_1 .
Отже, ОСОБА_1 не надав апеляційному суду належних, допустимих доказів того, що саме рішенням суду першої інстанції у цій справі, у будь-який спосіб порушено його права.
Аналіз змісту касаційної скарги та оскаржуваного судового рішення свідчить, що правильне застосовування судом апеляційної інстанції норм права є очевидним, а касаційна скарга є необґрунтованою.
Згідно з частинами п'ятою та шостою статті 394 ЦПК України питання про відкриття касаційного провадження у випадку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, вирішує колегія суддів у складі трьох суддів. Ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Оскільки правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, тому колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Керуючись частинами четвертою, п'ятою та шостою статті 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 12 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_4 , про витребування майна та визнання права власності - відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко
Є. В. Петров