судді Кібенко О.Р.
07 листопада 2025 року
м. Київ
cправа № 914/1493/24
1. Верховний Суд у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду (далі - Об'єднана палата), перевіривши наявність підстав щодо прийняття для розгляду Об'єднаною палатою справи за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Житлоінвестбуд-ЛВ" додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 25.11.2024 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 14.05.2025 за заявою ТОВ "Житлоінвестбуд-ЛВ" про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у справі за позовом ТОВ "Житлоінвестбуд-ЛВ" до Львівського міського комунального підприємства "Львівводоканал" про стягнення 2 460 570,76 грн, вирішив повернути справу судовій палаті для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - Корпоративна палата) для розгляду.
2. Не можу погодитися з ухваленим колегією суддів рішенням, виходячи з таких міркувань.
3. Ключовими аргументами, якими Об'єднана палата мотивувала повернення справи стало таке:
"17. Між тим, в жодному із зазначених судових рішень у справах №№ 914/2182/24, 910/5810/24, 922/1290/24 касаційний суд не здійснював та не надавав кваліфікацію таким витратам (за послуги з підготовки та подання заяви про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції), зокрема, не виключав ці послуги зі складу послуг з надання правової допомоги, а, відповідно, не формулював, у розумінні частини четвертої статті 236 ГПК України, відповідний правовий висновок щодо застосування тієї чи іншої норми права, зокрема статей 123, 126, 129, 197 ГПК України, якими визначені види судових витрат, склад витрат на професійну правничу допомогу, розподіл судових витрат та порядок участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
18. Поряд з викладеним Суд зазначає, що:
- у додатковій постанові від 22.08.2025 у справі № 914/2182/24 та в постановах від 28.01.2025 у справі № 910/5810/24 і від 04.03.2025 у справі № 922/1290/24 Верховний Суд здійснював (самостійно) розподіл судових витрат за наслідками касаційного розгляду у зв'язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, керуючись поданими доказами;
- тоді як у цій справі № 914/1493/24 предметом розгляду та оцінки касаційним судом є правильність розподілу судом першої інстанції судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката у зв'язку з розглядом справи в суді першої інстанції, та відповідні оскаржувані судові рішення місцевого та апеляційного судів; тому Верховний Суд переглядає додаткове рішення та постанову судів попередніх інстанцій, тобто не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
У справі № 910/19650/20 згідно з постановою від 25.10.2022 предметом розгляду та оцінки касаційним судом була правильність розподілу апеляційним судом судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката у зв'язку з розглядом справи в апеляційному суді, та відповідна додаткова постанова апеляційного суду. Тоді як відповідні висновки в постанові від 25.10.2022 у справі № 910/19650/20 визначені судовою палатою для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 08.09.2025 як висновки у подібних правовідносинах, однак на противагу висновкам як у додатковій постанові від 22.08.2025 у справі № 914/2182/24, так і в постановах від 28.01.2025 у справі № 910/5810/24 та від 04.03.2025 у справі № 922/1290/24.
20. Отже, виходячи з викладеного та ураховуючи диспозицію статті 302 ГПК України, приписи якої визначають підстави для передачі справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі суддів палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду згідно з ухвалою від 08.09.2025 передав цю справу на розгляд ОП КГС ВС за відсутності підстави, передбаченої законом (частиною другою статті 302 ГПК України), а саме за відсутності викладеного касаційним судом у складі колегії суддів з іншої палати у справі № 914/2182/24 згідно додатковою постановою від 22.08.2025 висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, про необхідність відступу/уточнення якого зазначено в ухвалі від 08.09.2025 у цій справі".
4. Вважаю, що Об'єднана палата помилково вважала, що у додатковій постанові Верховного Суду від 22.08.2025 у справі №914/2182/24 відсутній висновок щодо застосування норми права, а також помилково вдалась до оцінки того, суд якої саме інстанції здійснив розподіл витрат на правничу допомогу.
(І) щодо додаткової постанови Верховного Суду від 22.08.2025 у справі №914/2182/24
5. Так, Верховний Суд у додатковій постанові від 22.08.2025 у справі №914/2182/24 відмовив у стягненні витрат за складання та подання заяв про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, зазначивши таке:
"54. Щодо послуг (1, 4), які наведені в Детальному описі (підготовка та подання до суду засобами електронного кабінету ЄСІКС заяви про участь у судових засіданнях в суді касаційної інстанції в режимі відеоконференції), то суд виходить з того, що підготовка та подання заяви про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції (що є заявою з процесуальних питань) залежить виключно від волевиявлення учасника справи і є його правом, а також, не вимагає значного часу та є радше технічною дією, а шаблон заяви існує в ЄСІКС.
57. Отже, вказані у пунктах 54-56 цієї постанови (додаткової) послуги є непропорційними та необґрунтованими, а тому не підлягають відшкодуванню".
6. На мою думку, наведене у п.54 додаткової постанови від 22.08.2025 у справі №914/2182/24 формулювання, є саме висновком Верховного Суду щодо застосування статей 123, 126, 129, 197 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК).
7. Очевидним є те, що Верховний Суд у додатковій постанові від 22.08.2025 у справі №914/2182/24 вважав, що витрати на правничу допомогу за складання та подання заяв про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції не входять до складу витрат, які підлягають розподілу за результатами розгляду справи і у п.57 постанови прямо зазначив, що такі витрати не підлягають відшкодуванню.
8. І навпаки, Верховний Суд у постановах від 25.10.2022 у справі №910/19650/20, від 05.09.2023 у справі №914/8/22 та від 15.08.2024 у справі №910/18756/23 (які зазначила Корпоративна палата, передаючи цю справу на розгляд Об'єднаної палати) стягнув витрати на правничу допомогу за підготовку клопотання про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції.
9. На мою думку, позиція Верховного Суду щодо можливості/неможливості відшкодування витрат за підготовку заяви про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції як раз і є висновком щодо застосування статей 123, 126, 129, 197 ГПК.
10. Тому, твердження Об'єднаної палати про відсутність відповідних висновків у додатковій постанові Верховного Суду від 22.08.2025 у справі №914/2182/24 виглядає як прояв надмірного формалізму та небажання розглядати справу.
11. Окремо хочу звернути увагу на справу №910/9714/22, яку вже розглянула Об'єднана палата.
12. Так, Об'єднана палата у постанові від 02.02.2024 у справі №910/9714/22 висловитися щодо неможливості відшкодування стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, витрат на складення підготовку/складання заяви про ухвалення додаткового рішення/розподіл судових витрат.
13. При цьому, підставою прийняття справи №910/9714/22 Об'єднаною палатою було те, що Верховний Суд у своїх постановах неоднаково застосовував положення статей 123, 126 ГПК, оскільки деякі судді стягували витрати на підготовку заяви про ухвалення додаткового рішення, а деякі - ні.
14. У справі №910/9714/22 Об'єднана палата не вважала, що позиція Верховного Суду щодо відшкодування стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, витрат на складення підготовку/складання заяви про ухвалення додаткового рішення/розподіл судових витрат не є висновком щодо застосування статей 123, 126 ГПК.
15. Отже, Об'єднана палата демонструє відсутність єдиного підходу до вирішення питань про прийняття чи відмову у прийнятті певних справ до розгляду.
(ІІ) чи існують відмінності щодо розподілу судових витрат судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій
16. Об'єднана палата у п.18 ухвали від 07.11.2025 у цій справі №914/1493/24 фактично підкреслила на тому, що у вказаних Корпоративною палатою справах перед Верховним Судом поставали різні питання щодо розподілу витрат: 1) у зв'язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції; 2) правильність розподілу судом першої інстанції судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката у зв'язку з розглядом справи в суді першої інстанції; 3) правильність розподілу апеляційним судом судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката у зв'язку з розглядом справи в апеляційному суді.
17. Водночас як суд першої інстанції, так і суди апеляційної та касаційної інстанції, здійснюють розподіл судових витрат, керуючись положеннями ГПК, закріпленими у главі 8 "Судові витрати" розділу І "Загальні положення".
18. Тому, вважаю, що неважливо, чи безпосередньо перед Верховним Судом постало питання про можливість стягнення витрат за складання та подання заяв про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, чи Верховний Суд у касаційному порядку переглядав рішення судів попередніх інстанцій, які здійснили розподіл таких витрат.
(ІІІ) щодо важливості прийняття цієї справи Об'єднаною палатою
19. У цій справі перед Верховним Судом постало питання можливості розподілу судових витрат на правничу допомогу, понесених у зв'язку з поданням адвокатом заяв про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.
20. Корпоративна палата, передаючи цю справу на розгляд Об'єднаної палати, зауважила, що Верховний Суд у постановах від 28.01.2025 у справі №910/5810/24, від 04.03.2025 у справі №922/1290/24 та від 22.08.2025 у справі №914/2182/24 не здійснив розподіл судових витрат на правничу допомогу, пов'язаних із поданням заяв про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, тоді як Верховний Суд у постановах від 25.10.2022 у справі №910/19650/20, від 05.09.2023 у справі №914/8/22 та від 15.08.2024 у справі №910/18756/23 фактично дійшов до протилежних висновків та стягнув судові витрати на правничу допомогу за підготовку проєкту клопотання про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції.
21. Отже, на рівні Верховного Суду відсутній єдиний підхід щодо розподілу витрат на правничу допомогу за подання заяв про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.
22. Важливість прийняття цієї справи Об'єднаною палатою полягала також у тому, що у зв'язку з розвитком Підсистеми відеоконференцзв'язку Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи та підсистеми Електронний суд, а також враховуючи, що в Україні введено правовий режим воєнного стану, переважна більшість представників учасників справи приймає рішення брати участь у судових засіданнях саме в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів.
23. При цьому, положення ГПК (ч.2 ст.197 ГПК) прямо передбачають, що учасник справи, його представник для участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції має подати заяву.
24. Тому, як перед учасниками судового процесу, так і безпосередньо перед судом постає питання: чи можуть бути розподілені витрати за складення та подання такої заяви. Вважаю, що Об'єднана палата мала прийняти цю справу до розгляду та надати відповідні висновки.
25. Повернувши справу колегії суддів, Об'єднана палата по суті ухилилася від виконання своїх обов'язків, визначених ст.302 ГПК. Такі дії Об'єднаної палати можуть призвести до стану правової невизначеності - адже в усіх подібних випадках ані суди інших інстанцій, ані судді самого Верховного Суду не розумітимуть, якою ж позицією їм керуватися при здійсненні розподілу витрат на правничу допомогу.
26. Згідно з ч.1 ст.11 ГПК суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Подібні положення містяться в Конституції України, де зазначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права (ст.8), Суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права (ст.129).
27. Складовою принципу верховенства права є правова визначеність.
28. Згідно зі ст.36 Закону "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
29. Відповідно до ч.6 ст.13 Закону "Про судоустрій та статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
30. Частиною 4 ст.236 ГПК передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норми права, викладені в постановах Верховного Суду.
31. Консультативна рада європейських суддів (далі - КРЄС) у п.1 висновку №20 (2017) від 10.11.2017 "Про роль судів у забезпеченні єдності застосування закону" (далі - Висновок) вказала, що однакове та уніфіковане застосування закону обумовлює загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність.
32. Отже, забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
33. КРЄС також зазначила, що суперечливі рішення національних судів, особливо судів найвищих інстанцій, можуть призвести до порушення права на справедливий суд, передбаченого п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п.9 Висновку).
34. Судді країн континентального права керуються судовою практикою, особливо вищих судів, до чиїх повноваження відноситься забезпечення єдності судової практики. У країнах континентального права рішення суду, особливо Верховного, мають ширше значення, ніж для тієї окремої справи, стосовно якої ухвалене рішення (пункти 12, 13 Висновку).
35. Наявність інструментів щодо забезпечення єдності практики в одному суді особливо актуальне для Верховних Судів. Це питання набуває надзвичайної важливості у випадках, якщо сам Верховний Суд є джерелом невизначеності та суперечливості судової практики замість того, щоб забезпечувати її єдність (п.24 Висновку).
36. Підсумовуючи вважаю, що таке безпідставне повернення справ (а по суті системне блокування передачі справ колегіями суддів на розгляд Об'єднаної палати для відступу від правових висновків) призводить до вкрай негативних наслідків у вигляді існування кардинально протилежних позицій щодо застосування одних тих самих норм права при розгляді подібних справ на рівні Верховного Суду.
Окрему думку складено відповідно до ч.3 ст.34 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя О. Кібенко