18 листопада 2025 року
м. Київ
cправа № 913/113/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Власова Ю.Л.,
за участю секретаря судового засідання Гибало В.О.,
представників учасників справи:
позивача - Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Луганського обласного управління АТ «Ощадбанк» (далі - Банк, позивач, скаржник) - Марухевич В.Є. (адвокат),
відповідача-1 - Приватного підприємства агрофірми «Лан» (далі - Підприємство, відповідач-1) - не з'явився,
відповідача-2 - ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1., відповідач-2) - не з'явився,
відповідача-3 - ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2., відповідач-3) - не з'явився,
у відкритому судовому засіданні за касаційною скаргою Банку
на рішення Господарського суду Луганської області від 24.06.2025 (головуючий - суддя Смола С.В.)
та постанову Східного апеляційного господарського суду від 30.09.2025 (головуючий - суддя Слободін М.М., судді Гребенюк Н.В., Шутенко І.А.)
у справі за позовом Банку
до:
1) Підприємства;
2) ОСОБА_1 ;
3) ОСОБА_2 ,
про солідарне стягнення 888 058,82 грн та звернення стягнення на майно на суму 888 058,82 грн,
Предметом судового розгляду є наявність/відсутність підстав для солідарного стягнення заборгованості за тілом кредиту та за процентами за користування кредитом і звернення стягнення на предмет застави.
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Банк звернувся до суду з позовом про солідарне стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором за тілом кредиту, за процентами за користування кредитом за період з 31.03.2022 до 03.03.2025 та про звернення стягнення на предмет застави згідно з договором застави транспортних засобів (визначити спосіб реалізації предмету застави шляхом проведення публічних торгів у межах процедури виконавчого провадження. Початкову ціну продажу предмета застави визначити на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна у межах процедури виконавчого провадження).
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Підприємством зобов'язань з повернення сум кредиту, сплати процентів за користування ним за кредитним договором, виконання зобов'язань за яким забезпечено договорами поруки, які укладені позивачем і відповідачами-2,3.
1.3. Також, з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором Підприємством і Банком укладено договір застави транспортних засобів.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
2.1. Господарський суд Луганської області рішенням від 24.06.2025 у цій справі позов задовольнив частково, стягнув солідарно з відповідачів на користь позивача заборгованість за кредитом у сумі 729 904,53 грн, заборгованість за процентами за користування кредитом у сумі 86 559,66 грн, у рахунок погашення заборгованості Підприємства перед Банком, звернув стягнення на предмет застави за договором застави транспортних засобів, шляхом реалізації предмету застави на публічних торгах (електронних) у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною продажу, що має бути визначена на підставі оцінки майна, проведеної суб'єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна у виконавчому провадженні.
2.2. Банк звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просив:
- скасувати рішення суду першої інстанції у частині відмови Банку у солідарному стягненні з відповідачів процентів за користування кредитом;
- ухвалити нове рішення у відповідній частині, яким позовні вимоги, а саме стягнення процентів за користування кредитом за кредитним договором задовольнити у повному обсязі;
- решту рішення суду першої інстанції залишити без змін.
2.3. Східний апеляційний господарський суд постановою від 30.09.2025 у цій справі апеляційну скаргу Банку залишив без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. Банк, посилаючися на ухвалення судами попередніх інстанцій оскаржуваних судових рішень з неправильним застосуванням норм матеріального права, просить:
- передати справу №913/113/25 до провадження Великої Палати Верховного Суду як справу, яка містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики;
- скасувати постанову оскаржувані судові рішення у частині відмови Банку у солідарному стягненні з відповідачів процентів за користування кредитом у сумі 71 594,63 грн;
- ухвалити нове рішення у відповідній частині, яким позовні вимоги про солідарне стягнення з відповідачів на користь позивача процентів за користування кредитом за кредитним договором задовольнити в частині стягнення процентів за користування кредитом у сумі 71 594,63 грн;
- решту рішення суду першої інстанції залишити без змін;
- стягнути з відповідачів судовий збір за подання касаційної скарги.
4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1. Банк у касаційній скарзі зазначає, що апеляційний господарський суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах [відповідно до якого нарахування процентів за користування кредитом припиняється у день фактичного повернення кредиту, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів (пункт 123)], викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2022 у справі №910/17048/17, а також без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 23.09.2019 у справі №910/10254/18, від 19.02.2020 у справі №910/16143/18, від 26.02.2020 у справі №911/1348/16, від 19.11.2020 у справі №910/21578/16, від 25.05.2021 у справі №554/4300/16-ц, від 21.09.2022 у справі №381/1647/21, від 07.12.2022 у справі №298/825/15-ц, а господарський суд неправильно застосував норми матеріального права.
4.2. При цьому скаржник посилається, зокрема, на статтю 2, частину восьму статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», частину третю статті 346 Господарського кодексу України, абзац перший частини першої статті 1046, статтю 1048, частину першу статті 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), що узгоджується з підставами оскарження за пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
5. Позиція інших учасників справи
5.1. Від відповідачів відзиви на касаційну скаргу до Суду не надійшли.
6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
6.1. Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлено, що Банком і Підприємством (позичальник) укладено 17.12.2020 кредитний договір №338_058 (далі - Кредитний договір) про надання відповідачу-1 кредиту в розмірі 1 211 000,00 грн одноразово з остаточним терміном повернення не пізніше 16.12.2023.
6.2. На виконання умов Кредитного договору 18.12.2020 Банком на підставі заяви Підприємства від 17.12.2020 №1 на отримання кредиту та платіжного доручення від 17.12.2020 №1 перераховано контрагенту відповідача-1 (ТОВ «Автоарт ЛТД») на виконання умов договору купівлі-продажу від 02.11.2020 №707/11/20, який укладений ТОВ «Автоарт ЛТД» і Підприємством, кредитні кошти в сумі 1 211 000,00 грн на придбання автомобіля TOYOTA Land Cruiser 200, 2020 року випуску, що підтверджується банківською випискою з рахунку Підпрємства за період 17.12.2020 - 04.03.2025.
6.3. Суди попередніх інстанції виснували, що позивачем доведений факт видачі Підприємству кредиту у сумі 1 211 000,00 грн та його часткове повернення позичальником у сумі 481 095,47 грн, а як убачається із наданого позивачем розрахунку, заборгованість позичальника за кредитом перед Банком складає 729 904,53 грн.
6.4. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 17.12.2020 Банком і ОСОБА_1 (поручитель) укладено договір поруки №338_058/32 (далі - Договір поруки №1), у пункті 1.1 якого дається визначення зобов'язання - це зобов'язання (в повному обсязі або окремій його частині), що випливають з Кредитного договору, в тому числі, але не виключно: 1) повернути кредитору кредитні кошти надані у розмірі 1 211 000,00 грн із терміном повернення не пізніше 16.12.2023 із погашенням згідно графіку та на умовах, зазначених у кредитному договорі; 2) сплатити кредитору проценти за користування кредитом у розмірі, що визначений на основі: процентних ставок 8,1% процентів річних, 10,1% річних у гривнях, які встановлюються відповідно до умов, зазначених у кредитному договорі; 3) сплатити кредитору комісійні винагороди у строки та на умовах, зазначених у кредитному договорі; 4) сплатити на користь кредитора штрафні санкції у випадку неналежного виконання зобов'язань за кредитним договором, а також інші платежі, що підлягають сплаті згідно умов кредитного договору; 5) відшкодувати кредитору у повному обсязі збитки, понесені у випадку неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором, в тому числі витрати, понесені кредитором, втрачені грошові кошти та/або неодержані ним доходи. Зобов'язання боржника щодо повернення отриманих на виконання кредитного договору кредитних коштів за наслідками застосування реституції (зокрема і двосторонньої) у випадку недійсності кредитного договору (яка буде підтверджена відповідним рішенням суду, що набрало законної сили).
6.5. Також, 17.12.2020 Банком і ОСОБА_2 (поручитель) укладено на аналогічних, як і у Договорі поруки №1 умовах, договір поруки №338_058/33 (далі - Договір поруки №2).
6.6. Суди першої та апеляційної інстанцій виснували, що у силу укладених відповідачем-2 та позивачем і відповідачем-3 та позивачем договорів поруки та з огляду на неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань зі своєчасного повернення кредиту та сплати процентів за користування ним, у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виник солідарний обов'язок з Підприємством з погашення існуючої заборгованості за Кредитним договором. При цьому, порука не є припиненою, зокрема, на підставі статті 559 ЦК України, а у відповідних договорах поруки сторони визначили, що строк дії поруки протягом 10 років з моменту його підписання (пп.10.1.1 п.10.1 договорів поруки), тобто порука є дійсною.
6.7. Суди попередніх інстанцій вказали, що заборгованість за тілом кредиту як і заборгованість за процентами за користування ним поручителями перед кредитором не погашалась.
6.8. Банком (заставодержатель) і Підприємством (заставодавець) 17.12.2020 укладено договір застави транспортних засобів №338_058/21 (далі - Договір застави), у пункті 1.1 якого передбачено, що відповідно до умов цього договору заставодавець з метою забезпечення належного виконання зобов'язання, що випливає з кредитного договору, передає в заставу, а заставодержатель цим приймає в заставу в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, предмет застави, що належить заставодавцю на праві власності.
6.9. Суди попередніх інстанцій зазначили, що з матеріалів справи вбачається, що 29.01.2025 Банк направив на адресу електронної пошти Підприємства lankolom@ukt.net, повідомлення від 29.01.2025 №55/5.3-02/11744/2025 про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання, у якому Банк вимагав у 30-денний строк з дати направлення повідомлення усунути порушення зобов'язання відповідачем-1 за Кредитним договором та сплатити заборгованість перед заставодержателем у розмірі 874 946,95 грн. У випадку невиконання цього повідомлення, позивач попереджав боржника/заставодавця, що Банк, як заставодержатель, у відповідності до пункту 6.4 Договору застави вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмети застави в судовому порядку.
6.10. Судами попередніх інстанцій встановлено, що Підприємство вимог повідомлення не виконало, заборгованість за Кредитним договором не погасило.
6.11. Крім того, Банком 29.01.2025 зареєстровано в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомості про звернення стягнення на предмети застави за Договором застави, реєстраційний запис - 28396141, що підтверджується витягом про реєстрацію від 29.01.2025 №95384249.
6.12. Також, позивачем наданий витяг з Державного реєстру обтяжень рухомого майна від 29.01.2025 №95370075, який містять інформацію про зареєстровані обтяження рухомого майна Підприємства. Відповідно до отриманих даних не встановлено інших обтяжувачів рухомого майна, що є предметом застави за вказаним Договором застави.
6.13. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позичальником умови Кредитного договору щодо погашення основної суми боргу та процентів за користування кредитом не виконав.
6.14. На виконання вимог пункту 3.2.4 Договорів поруки №1 і №2 позивачем направлено поручителям вимоги про виконання зобов'язання забезпеченого порукою. Зазначені вимоги були залишені без виконання.
6.15. У зв'язку з тим, що відповідачами допущено порушення зобов'язання за Кредитним договором, заборгованість перед Банком станом на 04.03.2025 становить 888 058,82 грн, з яких: 729 904,53 грн заборгованість за основним боргом (кредитом); 158 154,29 грн заборгованість за процентами за користуванням кредитом.
6.16. Суд апеляційної інстанції зазначив, що предметом апеляційного оскарження та, відповідно, апеляційного розгляду у цій справі є ухвалене судове рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог про солідарне стягнення з відповідачів процентів за користування кредитом в сумі 71 594,63 грн, в іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, у зв'язку з чим згідно з частино першою статті 269 ГПК України в апеляційному порядку не переглядається.
6.17. Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, виходив, зокрема, з такого.
6.17.1. Відповідно до умов пункту 2.2 Кредитного договору граничним строком повернення кредиту є 16.12.2023, тому нарахування процентів після зазначеної дати є неправомірним.
6.17.2. Враховуючи умови Кредитного договору щодо щомісячного нарахування процентів за користування кредитом, станом на 30.11.2023 позивачем правомірно нараховано відповідачу-1 проценти за користування кредитом у загальній сумі 83 968,00 грн.
6.17.3. Здійснивши власний розрахунок процентів за користуванням кредитом, виходячи з кількості днів у році - 365, за 16 (шістнадцять) днів грудня 2023 року, за такою формулою: (розмір заборгованості) х (процентну ставку) х (кількість днів користування кредитом)/365 (кількість днів у році): 729 904,53 х 8,1 х16/365 = 2 591,66 грн.
6.17.4. Отже, загальний розмір процентів за користування кредитом за період з 31.12.2020 до 16.12.2023 складає 86 559,66 грн (83 968,00 грн + 2 591,66 грн).
6.17.5. Апелянт у скарзі не заперечує правильності встановлення місцевим господарським судом граничних дат повернення кредиту та арифметичної правильності наведених в оскаржуваному рішенні розрахунків, але водночас наполягає на тому, що нарахування процентів може здійснюватися і після цих дат., а саме, відповідно до позовної заяви, таке нарахування у сумі 158 154,29 грн здійснено за період до 03.03.2025, тобто поза межами строків повернення траншів кредиту.
6.17.6. Заявник апеляційної скарги обґрунтовано зазначає, що актуальна практика Верховного Суду ґрунтується на тому, що проценти в розумінні частини першої статі 1054 ЦК України (плата за наданий кредит) не можуть бути ототожнені із 3% річних як заходу цивільно-правової відповідальності за неналежне виконання грошового зобов'язання, встановлені частиною другою статті 625 ЦК України. Нарахування на суму боргу 3% річних входять до складу грошового зобов'язання та є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання.
6.17.7. Однак, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, із наведених апелянтом висновків Верховного Суду не вбачається, що проценти за користування кредитом можуть нараховуватись поза межами визначеного договором строку кредитування (як про це стверджує апелянт у скарзі).
6.17.8. Апелянт посилається на те, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2022 у справі №910/17048/17 наведено правову позицію, відповідно до якої нарахування процентів за користування кредитом припиняється у день фактичного повернення кредиту, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів.
6.17.9. Однак, позивач не врахував, що постановою Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 уточнено вказаний висновок, наведений у постанові від 18.01.2022 у справі №910/17048/17, про те, що з огляду на умови кредитного договору нарахування процентів за користування кредитом припиняється у день фактичного повернення кредиту незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, таким: у разі порушення виконання зобов'язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за «користування кредитом» (стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором.
6.17.10. Суд апеляційної інстанції виснував що правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2022 у справі №910/17048/17 не є останньою правовою позицією стосовно зазначеного спірного питання, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі №755/10947/17 щодо необхідності врахування судами під час вирішення тотожних спорів саме останньої правової позиції Великої Палати Верховного Суду. Тобто, твердження скаржника про правомірність нарахування процентів за користування кредитом поза межами визначеного договором строку кредитування (строку правомірного користування основною сумою боргу) не ґрунтуються на умовах договору, на нормах чинного законодавства та актуальній практиці Верховного Суду щодо їх застосування. Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 12.06.2025 у справі №911/658/24.
6.17.11. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги не знайшли своє підтвердження при перегляді оскаржуваного судового рішення та не є підставою для його скасування.
6.17.12. З огляду на викладене, враховуючи, що місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, а також те, що доводи апелянта не є підставою для скасування рішення суду, ухваленого з дотриманням норм процесуального права, колегія суддів апеляційної інстанції виснувала, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.
7. Межі та порядок розгляду справи судом касаційної інстанції
7.1. Верховний Суд ухвалою від 30.10.2025, зокрема, відкрив касаційне провадження у справі №913/113/25 на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.
7.2. Суд протокольною ухвалою від 18.11.2025 постановив розглядати клопотання позивача про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду спільно з доводами касаційної скарги.
7.3. Предметом касаційного оскарження у цій справі є рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні вимоги Банку щодо солідарного стягнення з відповідачів процентів за користування кредитом у сумі 71 594,63 грн та постанова суду апеляційної інстанції, якою рішення суду першої інстанції залишено без змін. В іншій частині судові рішення скаржником не оскаржуються.
8. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
8.1. Згідно з приписами статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
8.2. Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
8.3. Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
8.4. При цьому, самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено), покладається на скаржника.
8.5. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
8.6. Дослідивши доводи та покликання, викладені у касаційній скарзі, які фактично зводяться до підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, зміст оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у цій справі на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, з огляду на таке.
8.7. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
8.8. За змістом пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
8.9. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
8.10. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) спірні питання виникли у подібних правовідносинах; (2) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду.
8.11. Що ж до визначення подібних правовідносин за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, то в силу приписів статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд звертається до пунктів 25, 26, 32 правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19.
8.12. Стосовно того, що вважається правовим висновком Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.03.2024 у справі №191/4364/21, ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі №902/1076/24, від 09.08.2024 у справі №127/22428/21, постанов Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 у справі №753/11009/19, від 27.07.2021 у справі №585/2836/16-ц, в яких означено, що висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або низки норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов'язкове для суду та інших суб'єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.
8.13. Підставою для касаційного оскарження за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
8.14. При цьому, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, за цією підставою касаційного оскарження обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
8.15. Верховний Суд виходить також з того, що досліджуючи доцільність посилання на постанову Верховного Суду кожен правовий висновок Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: (1) чи є правовідносини подібними та (2) чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на відповідні законодавчі акти. У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних нормативно-правових актів.
8.16. Надаючи оцінку наведеним доводам скаржника щодо неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, означених скаржником та вказаними у пункті 4.1 цієї ухвали, Верховний Суд виходить з такого.
8.17. Предметом судового розгляду у цій справі є солідарне стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором за тілом кредиту, за процентами за користування кредитом за період з 31.03.2022 до 03.03.2025 та про звернення стягнення на предмет застави згідно з договором застави транспортних засобів (визначити спосіб реалізації предмету застави шляхом проведення публічних торгів у межах процедури виконавчого провадження. Початкову ціну продажу предмета застави визначити на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна у межах процедури виконавчого провадження).
8.17.1. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Підприємством зобов'язань з повернення сум кредиту, сплати процентів за користування ним за кредитним договором, виконання зобов'язань за яким забезпечено договорами поруки, які укладені позивачем і відповідачами-2,3.
8.17.2. Також, з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором Підприємством і Банком укладено договір застави транспортних засобів.
8.17.3. Предметом касаційного розгляду у цій справі є рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні вимоги Банку щодо солідарного стягнення з відповідачів процентів за користування кредитом у сумі 71 594,63 грн та постанова суду апеляційної інстанції, якою рішення суду першої інстанції залишено без змін. В іншій частині судові рішення скаржником не оскаржуються.
8.18. На думку скаржника, при вирішенні спору у цій справі в частині стягнення процентів за користування кредитом судами попередніх інстанцій мала б бути врахована правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у пункті 123 постанови від 18.01.2022 у справі №910/17048/17.
8.19. Предметом судового розгляду у справі №910/17048/17 було солідарне стягнення заборгованості за кредитними договорами.
8.19.1. Позов обґрунтовано неналежним виконанням боржником договірних зобов'язань за кредитними договорами, а вимоги щодо солідарного стягнення кредитної заборгованості з обох відповідачів - тим, що на забезпечення виконання вказаних кредитних договорів банком і поручителем укладено договір поруки.
8.19.2. Господарський суд першої інстанції рішенням, яке залишено без змін постановою апеляційного суду, позов задовольнив і стягнув солідарно з відповідачів заборгованість за кредитними договорами, яка включала заборгованість за кредитною лінією, проценти за користування кредитною лінією, пеню за прострочення повернення заборгованості за кредитною лінією та пеню за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією.
8.19.3. Залишаючи без змін вказані рішення судів попередніх інстанцій, Велика Палата Верховного Суду в межах доводів скаржника про неправомірне нарахування процентів поза межами строків кредитування у пункті 123 постанови від 18.01.2022 у справі №910/17048/17 зазначила: «Тобто нарахування процентів за користування кредитом припиняється у день фактичного повернення кредиту, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів».
8.19.4. Такий висновок Велика Палата Верховного Суду зробила, виходячи з того, що:
« 118. Отже, строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання, що також узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року по справі №444/9519/12.
119. Суди дослідили умови кредитних договорів та встановили, що згідно з пунктом 1.4 кредитних договорів 31 березня 2017 року - це "останній день дії кредитної лінії".
120. При цьому термін "останній день дії кредитної лінії" позначає термін, з настанням якого припиняються зобов'язання Банку з надання позичальнику кредиту на умовах цього договору.
121. У кредитних договорах сторони унормували питання сплати процентів за користування кредитом.
122. Відповідно до пункту 6.2 договору про відкриття кредитної лінії №119 та аналогічного пункту у договорі №120 нарахування процентів здійснюється щоденно протягом дії цих договорів із розрахунку 360 днів у році, їх нарахування починається з дня надання кредиту (включно). Нарахування процентів повністю і остаточно припиняється в день фактичного повернення кредиту в повному обсязі. День повернення кредиту не враховується при нарахуванні процентів».
8.19.5. Отже, позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена в пункті 123 постанови від 18.01.2022 у справі №910/17048/17, на неврахування якої вказує скаржник, у межах встановлених судами обставин обумовлена насамперед вищенаведеними умовами кредитних договорів, зокрема, в частині строків (термінів) нарахування процентів, про що додатково свідчить пункт 124 вказаної постанови, в якому зазначено: «Підстав для неврахування зазначеного, що стало наслідком узгодження сторонами договірних умов, не вбачається, про що судами зроблено правомірний висновок».
8.19.6. Водночас, у цій справі підставою для відмови в задоволенні вимог, зокрема, про стягнення процентів за користування кредитом, у межах встановлених обставин справи стали зовсім інші узгоджені сторонами умови кредитного договору.
8.20. Касаційна інстанція відхиляє посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права, викладених у вказаних ним постановах Верховного Суду, з огляду на предмет спору, підстави, правове регулювання, а також іншу, ніж у цій справі фактично-доказову базу та інші обставини, встановлені судами попередніх інстанцій.
8.21. У справах, на які посилається скаржник, та цій справі (дивись розділ 6 цієї ухвали) спірні правовідносини виникли за істотно різних умов кредитних договорів, різної доказової бази, різних доводів, аргументів і заперечень, що виключає подібність правовідносин, з огляду на критерії подібності, вказані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, та міркування, викладені у цій ухвалі.
8.22. Крім того, слід зазначити, що правовий висновок, викладений Великою Палатою Верховного Суду у пункті 123 постанови від 18.01.2022 у справі №910/17048/17 було уточнено.
8.23. Так, у постанові від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 Велика Палата Верховного Суду у розділі «Щодо виключної правової проблеми» зазначила таке:
« 139. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення виключної правової проблеми щодо визначення періоду нарахування кредиторських вимог, що виникли у зв'язку з невиконанням договору банківського кредиту, які за своєю сутністю є процентами за користування кредитом. З цього приводу Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити таке.
140. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, зокрема, навів висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в пункті 123 постанови від 18.01.2022 у справі № 910/17048/17, про те, що з огляду на умови кредитного договору нарахування процентів за користування кредитом припиняється у день фактичного повернення кредиту незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів.
141. З огляду на мотивувальну частину цієї постанови Велика Палата Верховного Суду уточнює вказаний вище висновок таким. У разі порушення виконання зобов'язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за «користування кредитом» (стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором.
142. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду на обґрунтування ухвали від 29.06.2022 також послався на Рішення Конституційного Суду України від 22.06.2022 у справі № 3-188/2020(455/20), у якому останній вказав, що приписи частини другої статті 625 ЦК України, першого речення частини першої статті 1050 ЦК України та частини першої статті 1048 ЦК України регулюють різні за змістом правовідносини, які не є взаємовиключними, адже за загальним правилом (частина перша статті 622 цього Кодексу), якщо інше не встановлено в договорі або законі, застосування заходів цивільної відповідальності не звільняє боржника від виконання зобов'язань за договором у натурі.
143. Таке обґрунтування Рішення Конституційного Суду України збігається з висновками Великої Палати Верховного Суду. Саме тому, що приписи частини другої статті 625 та частини першої статті 1048 ЦК України регулюють різні за змістом відносини, які не є взаємовиключними, кредитор після прострочення повернення кредиту може вимагати як сплати процентів за прострочення виконання грошового зобов'язання (які нараховуються за статтею 625 ЦК України як наслідок неправомірної поведінки боржника), так і сплати кредиту та процентів за наданий кредит, нарахованих до настання строку повернення кредиту (які нараховуються за статтею 1048 ЦК України як наслідок правомірної поведінки сторін).
144. Крім того, Конституційний Суд України у вказаному рішенні наголосив, що забезпечення сталості та єдності судової практики є основоположною функцією Верховного Суду (частина перша статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»), яку не може здійснювати інший орган державної влади, зокрема Конституційний Суд України (останній абзац пункту 8 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22.06.2022 у справі № 3-188/2020(455/20)). Виконуючи це завдання, саме Верховний Суд здійснює тлумачення та застосування норм ЦК України й інших Законів України, а Конституційний Суд України вирішує питання про конституційність цих норм, зокрема за конституційними скаргами, та здійснює офіційне тлумачення Конституції України (пункти 1, 2 частини першої статті 150, стаття 1511 Конституції України, пункти 1, 2, 9 частини першої статті 7 Закону України «Про Конституційний Суд України»).
145. Насамкінець Велика Палата Верховного Суду зазначає, що з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Велика Палата Верховного Суду повинна мати ґрунтовні підстави: її попередні рішення або підходи, застосовані в цих рішеннях, мають бути очевидно застарілими внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання, враховуючи зміни, що відбулися в суспільних відносинах, у законодавстві, практиці Європейського суду з прав людини; вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість, зокрема внаслідок існування невідповідності критерію «якість закону» законодавчих норм, що призвело до різного тлумачення судами (колегіями, палатами) норм права.
146. Однак у процесі розгляду цієї справи вказаних вище підстав виявлено не було. Натомість Велика Палата Верховного Суду акцентує увагуна сталості підходу до вирішення питання щодо нарахування процентів за «користування кредитом», сформульованого у постанові від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 та підтвердженого у постанові від 04.02.2020 у справі №912/1120/16».
8.24. Отже, правовий висновок, на який посилається скаржник наразі уточнено Великою Палатою Верховного Суду і зміст оскаржуваних судових рішень в частині відмови у задоволенні позову в частині процентів за користування кредитом узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 05.04.2023 у справі №910/4518/16.
8.25. У контексті покликань скаржника на висновки Верховного Суду, які викладені у постановах, як прийняті у 2019-2022 роках, то слід зазначити таке.
8.26. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі №755/10947/17 вказала таке:
«Велика Палата Верховного Суду зазначає, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду».
8.27. Таким чином, проаналізувавши постанови Верховного Суду та постанову Великої Палати Верховного Суду, на які покликається скаржник, ураховуючи дату їх прийняття та застосовуючи підхід, викладений у пункті 8.26 цієї ухвали, релевантною правовою позицією для вирішення спору цій справі є саме остання правова позиція, а саме позиція Великої Палати Верховного Суду викладена у постанові від 05.04.2023 у справі №910/4518/16.
8.28. Верховний Суд звертає увагу скаржника, що недостатньо лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
8.29. Отже, Верховний Суд встановив, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду та, на які посилається скаржник у своїй касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у цій справі.
8.30. Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у цій справі на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.
8.31. Інших підстав для перегляду справи у суді касаційної інстанції, крім пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник у касаційній скарзі не наводить.
8.32. Стосовно клопотання скаржника про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, слід зазначити таке.
8.32.1. Обґрунтовуючи вказане клопотання позивач вказував, зокрема, таке:
«Справа №913/113/25 містить правову проблему, яку не може вирішити Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду. Так, наприклад, у справах №913/431/24 (ухвала від 20.08.2025) та № 13/17/25 (ухвала від 07.10.2025), в яких розглядались подібні правовідносини, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду закрив касаційні провадження без розгляду касаційних скарг по суті.
Тому, виключна правова проблема залишилась невирішеною та потребує розгляду справи з подібними до тих, що розглядались у справах №444/9519/12 та №910/17048/17, правовідносинами по суті з огляду на таке.
В постанові Східного апеляційного господарського суду від 30.09.2025 у справі №913/113/25 позиція сформована з посиланням на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 28.03.2018 у справі №444/9519/12.
Разом із цим Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 18.01.2022 у справі №910/17048/17 зазначено, що нарахування процентів за користування кредитом припиняється у день фактичного повернення кредиту, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів.
Вказане свідчить про наявність різних підходів щодо визначення періоду нарахування кредиторських вимог, які виникли у зв'язку з невиконанням договору банківського кредиту, що за своєю сутністю є процентами за користування кредитом.
У рішенні від 22.06.2022 у справі №3-188/2020(455/20), перевіряючи на відповідність Конституції України припис першого речення частини першої статті 1050 ЦК України, Конституційний Суд України вказав, що частина друга статті 625, перше речення частини першої статті 1050 та частина перша статті 1048 ЦК України регулюють різні за змістом правовідносини, які не є взаємовиключними. Отже, передача справи № 913/113/25 на розгляд Великої Палати Верховного Суду є необхідною для розгляду касаційної скарги по суті - з метою вирішення виключної правової проблеми, забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики».
8.32.2. Відповідно до частини п'ятої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
8.32.3. Тобто, по-перше, правова проблема має існувати не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності; мають існувати обставини, з яких вбачається, що відсутня стала судова практика у відповідних питаннях, поставлені правові питання не визначені на нормативному рівні, відсутні процесуальні механізми вирішення такого питання тощо; по-друге, вирішення виключної правової проблеми вплине на забезпечення сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.
8.32.4. Про виключність правової проблеми з точки зору якісного критерію можуть свідчити такі обставини: з касаційної скарги вбачається, що суди припустилися явної й грубої помилки у застосуванні норм процесуального та матеріального права, в тому числі свавільного розпорядження повноваженнями, й перегляд справи Великою Палатою Верховного Суду потрібен з метою унеможливлення її повторення у подальшій судовій діяльності; норми матеріального чи процесуального права були застосовані судами першої чи апеляційної інстанцій таким чином, що постає питання щодо дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між приватними та публічними інтересами; наявні колізії в нормах матеріального права, що викликає необхідність у застосуванні аналогії закону чи права, або постає питання щодо дотримання принципу верховенства права.
8.32.5. При цьому справа буде мати принципове значення, якщо йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і зустрічається у невизначеній кількості справ у разі, якщо надана на нього відповідь піддається сумніву або якщо існують різні відмінні позиції і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією, а також необхідне тлумачення щодо застосування нових законів. Разом з тим не є виключною правовою проблемою правове питання, відповідь на яке є настільки ясною і чіткою, що вона може бути знайдена без будь-яких проблем.
8.32.6. Верховний Суд зазначає, що застосування таких критеріїв є сталим і послідовним, викладеним Верховним Судом і Великою Палатою Верховного Суду, у низці судових рішень (наприклад, від 10.07.2019 у справі №431/5643/16-ц, від 28.04.2020 у справі №357/13182/18, від 23.06.2020 у справі №910/8130/17, від 09.07.2020 у справі №610/1065/18, від 15.09.2020 у справі №910/32643/15, від 13.10.2020 у справі №640/17296/19, від 23.10.2020 у справі №906/677/19, від 14.04.2021 у справі №757/50105/19, від 22.04.2021 року у справі №640/6432/19, від 28.04.2021 у справі №916/1977/20, від 18.05.2021 у справі №758/733/18), адже виключна правова проблема, необхідність для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики є оціночними поняттями.
8.32.7. Клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не містить аргументовано переконливого обґрунтування наявності глибоких розходжень у судовій практиці щодо застосування однієї і тієї ж норми права, в тому числі наявності правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному у справах з подібними правовідносинами; не викладено правової проблеми, яка б потребувала узгодження висновків Верховного Суду, зроблених за результатами розгляду справ судами різних юрисдикцій; за відсутності також і посилання на справи, у яких виникає проблема правозастосування з подібними правовідносинами.
8.32.8. Питання, які на думку скаржника, потребують передачі на розгляд Великій Палаті Верховного Суду, в тій мірі, яка передбачена у ГПК України (частина п'ята статті 302 ГПК України), за наведеними скаржником доводами та покликаннями не свідчать про наявність виключної правової проблеми та не відповідають статті 302 ГПК України, і як наслідком не підтверджують наявність обґрунтованої та мотивованої необхідності передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
8.32.9. Отже, заявлене позивачем клопотання не містить належного обґрунтування передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, які визначені частиною шостою статті 302 ГПК України.
8.32.10. З огляду на викладене вище відсутні підстави для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, а тому у задоволенні клопотання Банку про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду слід відмовити.
8.33. Верховний Суд, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
9.1. Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України встановлено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
9.2. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, зважаючи на зміст фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій, та правове регулювання, Верховний Суд дійшов висновку про наявність правових підстав для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Банку, оскільки, після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України Судом встановлено, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, є неподібними за змістовним критерієм.
Керуючись статтями 234, 235, 296, 300, 301 ГПК України, Верховний Суд
Касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Луганського обласного управління АТ «Ощадбанк» на рішення Господарського суду Луганської області від 24.06.2025 в оскаржуваній частині та постанову Східного апеляційного господарського суду від 30.09.2025 у справі №913/113/25, з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Ю. Власов