Справа № 587/3522/25
20 листопада 2025 року Сумський районний суд Сумської області під головуванням судді Степаненка О.А., за участю секретаря судового засідання Бузової Т.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Суми справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК АЙКОНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК АЙКОНС» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , мотивуючи його тим, що 20.06.2020 року між ТОВ Кредитна установа «Європейська кредитна група» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 3613807442/523855 про надання коштів на умовах споживчого кредиту який відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису) і був надісланий на номер мобільного телефону відповідача. Підписуючи договір відповідач підтвердив, що він ознайомився з усіма умовами, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно їх дотримуватися. Вказаний кредитний договір був укладений на наступних умовах: сума виданого кредиту: 2000,00 грн, дата надання кредиту: 20.06.2020 року, строк кредиту: 14 днів, цільове призначення - на споживчі потреби, стандартна процентна ставка - 2,50% в день. Згідно виписки з особового рахунку за кредитним договором, станом на 28.03.2025 року загальний розмір заборгованості за Кредитним договором становить 7 700 грн., яка складається з: простроченої заборгованості за сумою кредиту в розмірі 2000,00 грн, простроченої заборгованості за процентами в розмірі 5 700 грн. 20.08.2021 року між ТОВ Кредитна установа «Європейська кредитна група» та ТОВ «ФК «СІТІ ФІНАНС ГРУП» укладено договір факторингу №1-20/08/2021 відповідно до умов якого ТОВ Кредитна установа «Європейська кредитна група» відступило ТОВ «ФК «СІТІ ФІНАНС ГРУП» за плату належні йому права вимоги до боржників вказаних в реєстрі боржників в тому числі право вимоги за кредитним договором №3613807442/523855 від 20.06.2020 року укладеним з ОСОБА_1 25.08.2021 року ТОВ «ФК «СІТІ ФІНАНС ГРУП», як новий кредитор, відповідно до умов договору про відступлення права вимоги №1-25/08/2021, відступив право вимоги за кредитним договором №3613807442/523855 від 20.06.2020 року укладеним з ОСОБА_1 до ТОВ «ФК АЙКОНС» у зв'язку з чим останній набув права грошової вимоги до ОСОБА_1 . Відповідач продовжує ухилятись від виконання зобов'язань та погашення заборгованості за договорами про надання фінансового кредиту.
Представник позивача просить стягнути з відповідача суму заборгованості у розмірі 7 700 гривень, а також понесені судові витрати у виді судового збору та витрат на правову допомогу..
Представник позивача в судове засідання не з'явився, в письмовій заяві просив провести розгляд справи без їх участі, проти заочного рішення не заперечував.
Представник відповідач в судове засідання не з'явилась, просила справу слухати без їх участі та врахувати позицію викладену у відзиві від д 08. 10. 2025 року.
Беручи до уваги, що розгляд справи здійснюється судом за відсутності всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється в силу вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що 20.06.2020 року між ТОВ Кредитна установа «Європейська кредитна група» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 3613807442/523855 про надання коштів на умовах споживчого кредиту який відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису) і був надісланий на номер мобільного телефону відповідача. Підписуючи договір відповідач підтвердив, що він ознайомився з усіма умовами, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно їх дотримуватися. Вказаний кредитний договір був укладений на наступних умовах: сума виданого кредиту: 2000,00 грн, дата надання кредиту: 20.06.2020 року, строк кредиту: 14 днів, цільове призначення - на споживчі потреби, стандартна процентна ставка - 2,50% в день. Згідно виписки з особового рахунку за кредитним договором, станом на 28.03.2025 року загальний розмір заборгованості за Кредитним договором становить 7 700 грн., яка складається з: простроченої заборгованості за сумою кредиту в розмірі 2000,00 грн, простроченої заборгованості за процентами в розмірі 5 700 грн. 20.08.2021 року між ТОВ Кредитна установа «Європейська кредитна група» та ТОВ «ФК «СІТІ ФІНАНС ГРУП» укладено договір факторингу №1-20/08/2021 відповідно до умов якого ТОВ Кредитна установа «Європейська кредитна група» відступило ТОВ «ФК «СІТІ ФІНАНС ГРУП» за плату належні йому права вимоги до боржників вказаних в реєстрі боржників в тому числі право вимоги за кредитним договором №3613807442/523855 від 20.06.2020 року укладеним з ОСОБА_1 25.08.2021 року ТОВ «ФК «СІТІ ФІНАНС ГРУП», як новий кредитор, відповідно до умов договору про відступлення права вимоги №1-25/08/2021, відступив право вимоги за кредитним договором №3613807442/523855 від 20.06.2020 року укладеним з ОСОБА_1 до ТОВ «ФК АЙКОНС» у зв'язку з чим останній набув права грошової вимоги до ОСОБА_1 . Відповідач продовжує ухилятись від виконання зобов'язань та погашення заборгованості за договорами про надання фінансового кредиту.
Згідно ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Закон України «Про електронну комерцію» (тут і далі на час виникнення спірних правовідносин) визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
У ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до ч. 3 ст. 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилами ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно з ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
У ч. 1 та ч. 2 ст. 639 ЦК України зазначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Відповідно до ч. 1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною (ч. 1 ст. 642 ЦК України).
Згідно ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Частиною 1 ст. 1049 ЦК України передбачено обов'язок позичальника повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, встановлені договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
Згідно п. 1) ч. 1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Частиною 1 ст. 513 ЦК України передбачено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Згідно з положеннями ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.
Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке настане у майбутньому (майбутня вимога) (ст. 1078 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.
Відповідно до ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Матеріалами справи підтверджується, що договір позики № 3613807442/523855 від 20.06.2020 року підписаний відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором. Виконання обов'язку позикодавця та кредитодавця з перерахування відповідачу коштів підтверджуються банківськими виписками, які за своєю суттю є первинними банківськими документами, що спростовує доводи заявника апеляційної скарги щодо відсутності первинних банківських документів стосовно видачі кредиту.
Підписавши електронні договори електронним підписом одноразовим ідентифікатором відповідач підтвердив прийняття відповідних умов надання позики та кредиту відповідно та засвідчив у встановленій законом формі свою обізнаність з усіма істотними умовами договорів.
Разом з тим, суд вважає, щодо відсутні підстав для стягнення з відповідача процентів нарахованих за договором №3613807442/523855 від 20.06.2020 року нарахованих після закінчення строку дії договору.
Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження №14-10цс18) зроблено висновок, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 акцентує увагу на сталості підходу до вирішення питання щодо нарахування процентів за «користування кредитом», сформульованого у постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 та підтвердженого у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що твердження скаржників про те, що проценти за «користування кредитом» нараховуються не лише в межах строку кредитування, а й після спливу такого строку, тобто до моменту повного фактичного повернення кредитних коштів, свідчать про помилкове розуміння скаржниками правової природи процентів, які сплачуються позичальником у випадку прострочення грошового зобов'язання. Проценти, які можуть бути нараховані поза межами строку кредитування (чи після вимоги про дострокове погашення кредиту), є мірою цивільно-правової відповідальності та сплачуються відповідно до положень статті 625 ЦК України.
Надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за «користування кредитом», так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов'язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов'язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника (наприклад, звернути стягнення на заставне майно боржника або стягнути борг з поручителя).
Пунктами 1.1-1.2 договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту №3613807442/523855 від 20.06.2020 року визначено, що товариство надає клієнту кредит в розмірі 2000,00 грн строком на 14 днів.
Пунктом 1.3. встановлено наступні умови щодо сплати процентів за користування кредитом: клієнт сплачує товариству 912,5% річних від суми кредиту в розрахунку 2,5% на добу.
Згідно виписки з особового рахунку за кредитним договором №3613807442/523855 від 20.06.2020 року ОСОБА_1 має заборгованість в розмірі 7 700,00 грн, з яких прострочена заборгованість за тілом кредиту - 2000,00 грн, прострочена заборгованість за відсотками - 5700,00 грн.
Проте, суд не може погодитись з таким розрахунком позивача в частині простроченої заборгованості за процентами, оскільки строк кредитування за даним договором становить 30 днів, і саме за цей період позивач має право нараховувати проценти за користування кредитом.
Стягнення з відповідача на користь позивача процентів за користування грошима за період після визначеного сторонами договору строку повернення позики - дня закінчення строку договору, не ґрунтуються на нормах матеріального права.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц (провадження 14-360цс19).
Беручи до уваги вищевикладене, суд вважає за можливе стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК АЙКОНС» заборгованість за відсотками, що нарахована в межах строку кредитування в розмірі 700,00 грн (2000,00*2,5%*14 = 700,00 грн, де 2000,00 сума боргу, 2,5% стандартна процентна ставка на добу, 14 кількість днів).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст.263 ЦПК України).
Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, віднесено витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 137 ЦПК України).
Відповідно до частини п'ятої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.
Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 141 ЦПК України.
Зокрема, частиною другою вказаної статті встановлено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
З матеріалів справи, вбачається, що 16.06.2025 року між адвокатом Пархомчуком Сергієм Валерійовичем та ТОВ «ФК АЙКОНС» укладено договір про надання правової допомоги №16/06/2025.
Згідно акту про отримання правової допомоги від 15.09.2025 року, адвокатом Пархомчуком С.В. було надано наступні послуги ТОВ «ФК АЙКОНС» при розгляді справи №615/2109/25: зустріч та консультація - витрачено часу кількістю 1 год - сума 2000,00 грн; складення та подання до суду позовної заяви - витрачено часу кількістю 2,5 год - сума 5 000,00 грн; інші клопотання, заяви до суду, складання процесуальних документів, моніторинг «Єдиного державного реєстру судових рішень» щодо процесуального статусу судової практики - витрачено часу 1,5 год - сума 3000,00 грн; канцелярські витрати на виготовлення копій документів, відправка поштової кореспонденції - 500,00 грн. Отже, загальна вартість за послуги з надання правової допомоги наданої адвокатом складає 10 500,00 грн, що також підтверджується рахунком №22.08.2025-8 від 22.08.2025 року.
Відповідно до платіжної інструкції кредитного переказу коштів №11953 від 22.08.2025 року, ТОВ «ФК АЙКОНС» перерахувало на рахунок ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 10500,00 грн, де в призначенні платежу вказано: «правнича допомога згідно договору про надання правової допомоги від 16.06.2025 року згідно рахунку 25.08.2025-8».
Таким чином, витрати ТОВ «ФК АЙКОНС» на професійну правничу допомогу при розгляді справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК АЙКОНС» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості обґрунтовано, визначено саме у розмірі 10500,00 грн, що відповідає умовам договору про надання правової допомоги та підтверджено відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості.
Разом з тим з урахуванням позиції представника відповідача про зменшення суми витрат на правничу допомогу, відповідно, з урахуванням положень п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне провести розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 01.09.2021 року по справі № 761/14537/15-ц (провадження № 61-17359св20).
Таким чином, з відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК АЙКОНС» підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 681,81 грн (10500,00*2700,00 /7700,00, де 10 500,00 грн - витрати на професійну правничу допомогу, 2700,00 грн - розмір задоволених позовних вимог, 7700 грн - сума розміру заборгованості при подачі позову до суду).
За таких обставин справи, суд всебічно та повно з'ясував обставини, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, оцінив докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів окремо кожного, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Судові витрати по сплаті судового збору в сумі 849, 41 грн. на підставі п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 526, 527, 530, 611 ЦК України, ст. ст. 10-13, 81, 89, 263, 265 ЦПК України, суд, -
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Айконс» задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , рнокпп НОМЕР_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Айконс» (код ЄДРПОУ 44334170) суму заборгованості за договором позики № 3613807442/523855 від 20.06.2020 у розмірі 2 700 гривень, судові витрати по сплаті судового збору в сумі 849, 41 гривень та 3 681,81 гривень витрат з надання правової допомоги.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сумського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя О.А.Степаненко