П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
20 листопада 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/8740/24
Головуючий І інстанції: Гордієнко Т.О.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 грудня 2024 року (м.Миколаїв, дата складання повного тексту судового рішення - 31.12.2024р.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
17.09.2024р. ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив суд:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у нарахуванні та виплаті додаткової винагороди відповідно до п.1 постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022р. №168 у розмірі 100 000 грн. за період з 24.02.2022р. по 10.06.2022р. включно, пропорційно дням його участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії з перебуванням безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату йому додаткової винагороди відповідно до п.1 постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022р. №168 у розмірі 100000 грн. на місяць за період з 24.02.2022р. по 10.06.2022р. включно, пропорційно часу його участі у таких діях та заходах, із урахуванням проведених виплат за цей період.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач приймав безпосередню участь у бойових діях та забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії в окремі періоди з лютого 2022р. по червень 2022р. Однак, як зазначає ОСОБА_1 , йому протиправно не виплатили додаткову грошову винагороду в сумі 100000 грн. за спірний період на підставі постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022р. №168.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 грудня 2024 року (ухвалене в порядку спрощеного (письмового) провадження) позов ОСОБА_1 - задоволено повністю. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 додаткової винагороди відповідно до п.1 постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022р. №168 у розмірі 100000 грн. за період з 24.02.2022р. по 10.06.2022р. включно, пропорційно дням його участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії з перебуванням безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди відповідно до п.1 постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022р. №168 у розмірі 100000 грн. на місяць за період з 24.02.2022р. по 10.06.2022р. включно, пропорційно часу участі у таких діях та заходах, з урахуванням проведених виплат за цей період.
Не погоджуючись із вказаним вище рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 29.01.2025р. подала апеляційну скаргу, в якій зазначила, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення, було порушено норми матеріального та процесуального права, у зв'язку із чим просила скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 31.12.2024р. і прийняти нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалою судді П'ятого апеляційного адміністративного суду від 10.02.2025р. дану апеляційну скаргу - залишено без руху.
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 28.02.2025р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.
03.03.2025р. до суду апеляційної інстанції надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, у якому позивач заперечував щодо її задоволення, посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів та просив оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.
10.03.2025р. матеріали справи надійшли до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).
Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини.
Позивач - головний сержант ОСОБА_1 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 , яка є структурним підрозділом Військової частини НОМЕР_1 (яка є бригадою Повітряних Сил Збройних Сил України) та безпосередньо перебуває на фінансовому забезпеченні у Військовій частині НОМЕР_1 .
07.11.2023р. Миколаївський окружний адміністративний суд рішенням у справі №400/3531/23 (яке набрало законної сили за наслідком його апеляційного перегляду) визнав протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_3 щодо ненадання довідки ОСОБА_1 про його безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії з 24.02.2022р. по 10.06.2022р. Як наслідок, Військову частину НОМЕР_3 зобов'язано судом видати ОСОБА_1 довідку, яка містить відомості про прийняття ним участі у бойових діях або у забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії за період з 24.02.2022р. по 10.06.2022р.
08.05.2024р., на виконання вказаного судового рішення, Військовою частиною НОМЕР_3 видано довідку за №313/11/3502 про те, що ОСОБА_1 брав участь у забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії за період з 24.02.2022р. по 10.06.2022р.
Вказана довідка була надана позивачем до Військової частини НОМЕР_1 .
15.08.2024р., у відповідь на адвокатський запит від 06.08.2024р. №06/08 про стан нарахування та виплат позивачу додаткової грошової винагороди згідно з наданою довідкою, Військова частина НОМЕР_1 повідомила, що нею надіслані запити до фінансово-економічного управління Повітряних Сил України про надання роз'яснення щодо виплати додаткової винагороди позивачу.
Посилаючись на відповідь Фінансово-економічного управління Повітряних Сил України, яке, у свою чергу, повідомило, що підстав для виплати додаткової винагороди на період дії воєнного стану за виданою довідкою від 08.05.2024р. №313/11/3502 не вбачається через відсутність посилань на документальне підтвердження безпосередньої участі у бойових діях, позивачу було відмовлено у виплаті за поданою довідкою.
Вважаючи протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати додаткової винагороди у розмірі 100000 грн. за спірний період, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
Вирішуючи справу по суті та повністю задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості і доведеності позовних вимог та, відповідно, наявності підстав для їх задоволення.
Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.
Статтею 17 Конституції України регламентовано, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Згідно зі ст.43 Конституції України, кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
При цьому, у відповідності до п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 20.03.2002р. за №5-рп/2002, служба в міліції, державній пожежній охороні передбачає ряд специфічних вимог, які дістали своє відображення у законодавстві. Норми, що регулюють суспільні відносини у цих сферах, враховують екстремальні умови праці, пов'язані з постійним ризиком для життя і здоров'я, жорсткі вимоги до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватись наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, комплексу організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення. Так, ч.5 ст.17 Конституції України покладає на державу обов'язки щодо соціального захисту не тільки таких громадян, а й членів їхніх сімей. Ці положення, як зазначив у цьому рішенні Конституційний Суд України, поширюються і на службу в Збройних Силах України, Військово-Морських Силах України, в органах Служби безпеки України, прокуратури, охорони державного кордону України тощо.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдину систему їх соціального і правового захисту, гарантії в економічній, соціальній та політичній сферах щодо сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни врегульовано положеннями Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. №2011-XII.
За приписами ч.1 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. №2011-XII, дія якого, в силу приписів ч.1 ст.3, поширюється в тому числі на військовослужбовців правоохоронних органів спеціального призначення, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
У ч.2 ст.9 Закону №2011-XII передбачено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з абз.1 та 2 ч.4 ст.9 цього Закону, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, а також Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015р. №389-VIII, Указом Президента України від 24.02.2022р. №64/202 (затв. Законом України від 24.02.2022р. №2102-IX), введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022р. строком на 30 діб.
Цей строк неодноразово продовжувався аналогічними Указами та наразі триває.
Як передбачено у ст.1 Закону №389-VIII, воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або ж в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
За змістом ст.16 Закону №389-VIII, за рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію в установленому порядку указом Президента України, утворені у відповідності до законів України військові формування залучаються разом із правоохоронними органами до вирішення завдань, пов'язаних із запровадженням та здійсненням заходів правового режиму воєнного стану, згідно з їх призначенням та специфікою діяльності.
У розумінні ст.1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991р. №1932-XII, військові формування - це створена відповідно до законодавства України сукупність військових з'єднань та частин та органів управління ними, які комплектуються військовослужбовцями та призначені для оборони України, захисту її суверенітету, державної незалежності та національних інтересів, територіальної цілісності і недоторканності у разі збройної агресії, збройного конфлікту чи загрози нападу шляхом безпосереднього ведення воєнних (бойових) дій.
Відповідно до ст.12 Закону №1932-XII, участь в обороні держави разом з Збройними Силами України беруть у межах своїх повноважень інші військові формування, утворені відповідно до законів України, Державна спеціальна служба транспорту, Державна служба спеціального зв'язку та захисту інформації України, а також відповідні правоохоронні органи.
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022р. №64 і №69, 28.02.2022р. Кабінетом Міністрів України прийнято постанову «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» №168.
Ця постанова набрала чинності з моменту опублікування та застосовується з 24.02.2022р.
Постановами Кабінету Міністрів України від 22.03.2022р. №350, від 01.07.2022р. №754, від 27.09.2022р. №1066, від 08.10.2022р. №1146, від 20.01.2023р. №43 до цієї Постанови №168 були внесені відповідні зміни та доповнення.
За правилами п.1 Постанови №168 (зі змінами, внесеними згідно з Постановами від 07.03.2022р. №217 від 22.03.2022р. №350) установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Держприкордонслужби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка», виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000 грн. щомісячно, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки, оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір додаткової винагороди збільшується до 100000 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Слід зазначити, що постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022р. №793 в абз.1 п.1 Постанови №168 слова і цифри «додаткова винагорода в розмірі 30000 грн. щомісячно» замінено словами і цифрами «додаткова винагорода в розмірі до 30000 грн. пропорційно в розрахунку на місяць».
При цьому, у постанові від 06.04.2023р. у зразковій справі №260/3564/22, яка набрала законної сили, Верховний Суд дійшов висновку, що зміст внесених Постановою №793 змін до Постанови №168 в частині визначення розміру додаткової винагороди, а саме «до 30000 грн. пропорційно в розрахунку на місяць» замість « 30000 грн. щомісячно» не свідчить про те, що такі зміни вплинули на розмір додаткової винагороди, адже за загальним правилом заробітна плата (грошове забезпечення) виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час, а визначена Урядом «пропорційність» із прив'язкою до місячного періоду фактично передбачає виплату додаткової винагороди в розмірі 30000 грн. на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця.
Таким чином, на підставі аналізу наведених норм чинного законодавства України можна дійти висновку, що встановлена Постановою №168 додаткова винагорода в розмірі 30000 грн. на місяць є складовою грошового забезпечення, що виплачується військовослужбовцям на період воєнного стану та, відповідно, підлягає збільшенню до - 100000 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу безпосередньої участі останніх у бойових діях, а також забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії під час перебування безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів.
Очевидно, що первинна редакція Постанови №168, з огляду на її швидкочасне прийняття, а саме п'ятий день повномасштабної російської агресії, тобто період особливо гострої напруженості, характеризувалася недостатньою чіткістю та визначеністю її формулювань, що беззаперечно й ускладнювало реалізацію її положень.
Як зауважив Верховний Суд у постанові від 22.11.2023р. у справі №520/690/23, текстуальний виклад частини п.1 Постанови №168 має широкий зміст, що за певних умов могло б спричиняти неоднакове її розуміння та застосування, наслідком чого могла бути необґрунтована невиплата військовослужбовцю додаткової винагороди або, навпаки, виплата за відсутності для цього підстав.
Реалізація даних приписів Постанови №168, як це констатовано у постанові Верховного Суду від 21.12.2023р. у справі №200/193/23, вимагала визначення порядку й умов виплати додаткової винагороди із метою встановлення переліку бойових дій та заходів, що передбачені в абз.1 п.1 згаданої Постанови №168, а також визначення документів, які підтверджують безпосередню участь військовослужбовця у таких діях і заходах.
Також, про необхідність визначення керівниками відповідних міністерств і державних органів порядку і умов виплати додаткової винагороди та одноразової грошової допомоги, що передбачені Постановою №168, вказано і в п.2-1 цієї Постанови, доповненому у відповідності до Постанови №793. Такі доповнення, зокрема, викликані нагальною потребою у врегулюванні виплати спірної додаткової винагороди, та усвідомленням того, що конкретизація умов, визначених положеннями п.1 Постанови №168 поставлена в залежність від типу військового формування (роду військ), в якому проходить службу військовослужбовець.
Зокрема, Постановою №793 доповнено Постанову №168 п.2-1 наступного змісту: «Установити, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів».
Так, рішенням, донесеним телеграмою Міністра оборони України від 25.03.2022р. №248/1298 (застосовувалась до 01.06.2022р.) та Окремим дорученням Міністра оборони України від 23.06.2022р. №912/з/29 (застосовується з 01.06.2022р., а Телеграма №248/1298 втратила чинність) встановлено порядок нарахування та виплати військовослужбовцям Збройних Сил України, під час здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії, додаткової грошової винагороди в розмірі 30000 грн. та 100000 грн. гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Вказана телеграма Міністра оборони України №248/1298 підлягала обов'язковому виконанню з 24.02.2022р. всіма підрозділами Міністерства оборони України, а також Збройних Сил України й розповсюджувало свою дію на всіх військовослужбовців Збройних Сил України.
У подальшому, Телеграму №248/1298 змінено і про такі зміни доведено до відома телеграмою від 18.04.2022р. №248/1529. При цьому, суть змін полягала у тому, що в підставах видання довідки про безпосередню участь військовослужбовців у бойових діях або заходах належало обов'язково зазначати документи, як: бойовий наказ (бойове розпорядження) або журнал бойових дій та рапорт (донесення) командира підрозділу про участь в бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.
Відповідно до п.2 Телеграми №248/1298, на період дії воєнного стану військовослужбовцям, у тому числі військовослужбовцям строкової служби та курсантам вищих військових навчальних закладів і військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, встановлювати виплату щомісячної додаткової винагороди (пропорційно із розрахунку на місяць) в розмірах:
100000 грн. - військовослужбовцям, які беруть безпосередню участь у бойових діях або ж забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (пропорційно часу участі у таких діях або заходах);
30000 грн. - іншим військовослужбовцям із дня призову (прийняття) на військову службу до дня виключення із списків особового складу військової частини у зв'язку зі звільненням з військової служби.
Згідно з п.3 цієї ж Телеграми, райони ведення бойових дій визначати відповідними рішеннями (наказами, директивами, розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил України, а склад діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави-відповідними рішеннями (наказами, директивами або розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил України або начальника Генерального штабу Збройних Сил України.
Документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів здійснювати на підставі таких документів: бойовий наказ (бойове розпорядження), журнал бойових дій (вахтовий, журнал) або ж журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постових відомостей (під час охорони об'єкта, на який було здійснено збройний напад); рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) щодо участі кожного військовослужбовця (у тому числі із доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.
Про підтвердження безпосередньої участі відряджених військовослужбовців у бойових діях або заходах надавати довідку керівника органу військового управління, штабу угрупування військ (сил), штабу тактичної групи, командира військової частини (установи, навчального закладу), до яких для виконання завдань відряджений військовослужбовець.
Пунктом 4 Телеграми №248/1298 встановлено, що командирам військових частин (установ), до яких відряджені військовослужбовці інших органів військового управління та військових частин (установ), щомісячно до 5 числа повідомляти військові частини (установи) за місцем штатної служби військовослужбовців про підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходах за минулий місяць за формою, наведеною в додатку №1 до цієї телеграми.
За змістом п.5 Телеграми №248/1298, виплата додаткової винагороди в розмірі 100000 грн. чи 30000 грн. здійснюється на підставі наказів: командирів (начальників) військових частин (військових навчальних закладів, установ, організацій) - особовому складу військової частини; керівника вищого органу військового управління - командиром (начальником) військових частин. В цих наказах про виплату додаткової винагороди виходячи з розміру 100000 грн. за місяць обов'язково зазначити підстави для його видання з посиланням на бойовий наказ (бойове розпорядження) (зразок наведено в додатку № 2 до цієї телеграми).
Накази про виплату додаткової винагороди за минулий місяць видавати до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів (п.5 Телеграми №248/1298).
23.06.2022р., з метою подальшого врегулювання виплати військовослужбовцям цієї додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, Міністром оборони України прийнято інше рішення від 23.06.2022р. №912/з/29 у вигляді Окремого доручення.
Абзацами 3-4 п.3 цього Рішення визначено, що документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки та оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів слід здійснювати на підставі таких документів: бойовий наказ (бойове розпорядження); журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) чи журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постова відомість (під час охорони об'єкта, на який здійснено збройний напад); рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.
Про підтвердження безпосередньої участі відряджених військовослужбовців у бойових діях або ж заходах слід надавати довідку керівника органу військового управління, штабу угрупування військ (сил), штабу тактичної групи, командира військової частини (установи, навчального закладу), до яких для виконання завдань відряджений військовослужбовець. При цьому, у підставах про видання такої довідки належить обов'язково зазначати вищевказані документи.
Пунктом 14 відповідного Рішення було передбачено, що доручення належить застосовувати з 01.06.2022р.
Підсумовуючи викладене, слід наголосити на тому, що Міністр оборони України, як очільник відповідного міністерства, реалізував делеговані йому повноваження щодо визначення порядку та умов виплати додаткової винагороди військовослужбовцям відповідного військового формування - Збройних Сил України, та з метою забезпечення реалізації п.1 Постанови №168, шляхом прийняття в межах свої повноважень відповідних окремих рішень, визначив на період дії воєнного стану порядок та умови виплати спірної додаткової винагороди, а також документи для підтвердження безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях та заходах.
З уваги на це, можна також констатувати те, що окремі рішення Міністром оборони України (були вказані вище) прийняті для підтвердження безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії у період здійснення зазначених заходів (як умови для виплати додаткової винагороди, передбаченої п.1 Постанови №168, у розмірі до 100000 грн.), мають належне і достатнє юридичне підґрунтя.
Також, у контексті вказаного слід звернути увагу, що фактично нормативно-правовий акт для врегулювання питання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди згідно з Постановою №168 прийнятий Міністерством оборони України лише - 25.01.2023р. Саме тоді прийнято наказ №44, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 30.01.2023р. за №177/39233, і яким було внесено зміни до «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» (затв. наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018р. №260).
Наказом №44 було доповнено Порядок №260 новим розділом, в якому передбачено, що на період дії воєнного стану додаткова винагорода згідно з Постановою №168 у розмірі 100000 грн. виплачується тим військовослужбовцям, які беруть безпосередню участь у бойових діях або ж забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема, на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення цих заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), та виконують бойові (спеціальні) завдання (в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах).
Пунктом 4 зазначеного розділу XXXIV встановлено, що підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях, виконанні бойового (спеціального) завдання або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії у період здійснення зазначених дій або заходів здійснюється на підставі таких документів: бойовий наказ (бойове розпорядження); журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення або постова відомість (під час охорони об'єкта, на який було здійснено збройний напад); рапорт (донесення) командира підрозділу (групи), корабля (судна), катера про участь кожного військовослужбовця (у тому числі із доданих або ж оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.
У той же час, вказаний вище нормативно-правовий акт набрав законної сили 31.01.2023р., тобто з моменту його офіційного оприлюднення після реєстрації в Міністерстві юстиції України та застосовується з 01.02.2023р., про що безпосередньо зазначено в п.3 Наказу №44.
Аналіз наведених правових норм свідчить, що військовослужбовцям, які безпосередньо беруть участь у бойових діях або забезпечують виконання заходів з національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення таких заходів (включаючи військовослужбовців строкової служби), розмір винагороди збільшується до 100000 грн. на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Виплата додаткової винагороди до 100000 грн. на місяць здійснюється за місцем перебування військовослужбовця на грошовому забезпеченні (за місцем штатної служби військовослужбовця) за умови документального підтвердження безпосередньої участі військовослужбовця в зазначених бойових діях або заходах.
Документальним підтвердженням такої участі слугують наступні документи: бойовий наказ (бойове розпорядження), журнал бойових дій або журнал ведення оперативної обстановки (підсумкове, термінове, позатермінове), або бойове донесення, або постова відомість (під час охорони певного об'єкта, на який здійснено збройний напад), рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових журнал ведення оперативної обстановки, або бойове донесення, або ж постова відомість (спеціальних) завдань.
Як уже було встановлено судами обох інстанцій, в матеріалах даної справи наявні докази, які підтверджують участь позивача у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії.
Зокрема, на виконання судового рішення у справі №400/3531/23, Військовою частиною НОМЕР_3 видано ОСОБА_1 довідку (за формою згідно з додатком 1 до доручення Міністерства оборони України від 06.03.2023р. за №5718/з) про те, що він брав участь у забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії за період з 24.02.2022р. по 10.06.2022р.
Відповідно ч.4 ст.78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже, судовими рішеннями у справі №400/3531/23 чітко встановлено той факт, що позивач за період з 24.02.2022р. по 10.06.2022р. брав безпосередню участь у бойових діях або в забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, що, власне, підтверджується довідкою виданою на виконання цього рішення суду.
Наявність вказаного доказу є достатнім підтвердженням факту безпосередньої участі позивача у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, під час перебування безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів з 24.02.2022р. по 10.06.2022р., що, в свою чергу, є достатньою та належною підставою для задоволення позовних вимог.
Жодних документів, які б підтверджували недійсність вказаної довідки, матеріали справи не містять і відповідачем не надано.
У цьому контексті, колегія суддів визначає цілком слушними доводи позивача про те, що під час судового розгляду адміністративної справи №400/3531/23, в рамках якої і було доведено участь позивача у бойових діях та забезпеченні відповідних заходів у спірний період з 24.02.2022р. по 10.06.2022р., апелянт був залучений в якості третьої особи на стороні відповідача, а тому останній беззаперечно був обізнаний із зазначеними вище судовими рішеннями, але їх не оскаржував (ані в апеляційному, ані в касаційному порядку).
Враховуючи викладене, колегія суддів не знаходить підстав для скасування судового рішення з мотивів, наведених в апеляційних скаргах учасників справи.
Більше того, аналогічна правова позиція вже була викладена у постанові П'ятого апеляційного адміністративного суду від 05.06.2025р. у справі №420/29172/24.
Слід також зазначити про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За правилами ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.
Однак, варто звернути увагу на те, що твердження позивача щодо порушення його прав також мають підтверджуватися належними та допустимими доказами, а не ґрунтуватися на припущеннях та суб'єктивній думці останнього.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін у справі, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає ці апеляційні скарги без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.286,308,311,315,317,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 грудня 2024 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено: 20.11.2025р.
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: М.П. Коваль
В.О. Скрипченко