Справа № 591/9811/25
Провадження № 2/591/2331/25
Іменем України
(заочне)
19 листопада 2025 року м. Суми
Зарічний районний суд м. Суми у складі головуючого судді Зері Ю.О., за участю секретаря судового засідання Ткаченко Г.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції», вул. Набережно-Корчуватська, буд. 27, приміщення 2 м. Київ, 03045, код ЄДРПОУ 40966896 в особі представника Дідуха Євгена Олександровича до ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
установив:
28.08.2025 до Зарічного районного суду м. Суми надійшла вказана позовна заява.
В обґрунтування позову представник позивача зазначив, що 23.03.2024 між ТОВ «Лінеура Україна» та відповідачкою укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту №4496313. ОСОБА_1 підписала договір електронним підписом, створеним за допомогою одноразового персонального ідентифікатора 32100. 25.11.2024 ТОВ «Лінеура Україна» та позивач уклали Договір факторингу №25/11/2024, відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідачки за договором №4496313. Як зазначає позивач, загальна сума заборгованості відповідачки на момент подання позовної заяви становить 36997,78 грн, яка складається з 3999,99 грн заборгованості по кредиту, 21797,82 грн заборгованості за відсотками за користування кредитом, нарахованими первісним кредитором та 11199,97 грн заборгованості за відсотками, нарахованої позивачем за 112 календарних днів. Враховуючи, що відповідачкою заборгованість не погашена ані первісному кредитору, ані позивачу, останній звернувся до суду за захистом свого порушеного права на отримання коштів.
Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 02.09.2025 відкрито провадження у даній справі, постановлено розглядати справу в порядку спрощеного провадження з повідомленням сторін, розгляд справи по суті призначено на 01.10.2025. Також даною ухвалою було задоволено клопотання позивача та витребувано від АТ «Універсал банк» документи на підтвердження перерахування відповідачці кредитних коштів.
У зв'язку з першою неявкою відповідача розгляд справи був відкладений до 19.11.2025.
18.09.2025 на виконання судової ухвали від АТ «Універсал банк» надійшла витребувана інформація.
Представник позивача у судове засідання не прибув, у поданій до суду 01.10.2025 заяві просив суд розглядати справу за його відсутності, просив задовольнити позов, не заперечував проти заочного розгляду справи.
Відповідачка відзиву на позовну заяву не подала, у судове засідання не прибула, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялась шляхом направлення судових повісток за місцем реєстрації, які в силу положень частини восьмої статті 128 ЦПК України вважаються врученими. Також відповідачка повідомлялась про розгляд справи шляхом розміщення відповідного оголошення на офіційному вебпорталі судової влади України.
Неявка сторін, належним чином повідомлених про дату, час і місце проведення судового засідання, не перешкоджає розгляду справи.
За таких обставин, враховуючи згоду позивача на заочний розгляд справи та ухвалення заочного рішення, у судовому засіданні 19.11.2025 постановлено протокольну ухвалу про заочний розгляд справи відповідно до статей 280, 281 ЦПК України.
У відповідності до частини другої статті 247 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши за своїм внутрішнім переконанням наявні у справі докази, суд встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що 23.03.2024 між ТОВ «Лінеура Україна» та відповідачкою укладений договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту №4496313. ОСОБА_1 підписала договір електронним підписом, створеним за допомогою одноразового персонального ідентифікатора 32100.
За взаємною згодою, сторони погодили наступні умови договору:
Відповідно до п. 1.2. тип кредиту - кредит, сума кредиту складає 4000 грн.
Згідно із п. 1.3 Договору строк кредиту 360 днів: з 23.03.2024 по 18.03.2025. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів.
На пільговий строк 30 днів з позичальником погоджено умови пільгового кредитування (пониженої відсоткової ставки) на умовах 0,75 відсотків у день, проте позичальником не виконано зазначених у договорі умов і до нього у як результат застосовано повну ставку кредитування у розмірі 2,5 % у день.
На підставі погоджених умов, викладених в п. 2.1. Договору ТОВ «Лінеура Україна» надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок фізичної особи за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) НОМЕР_2 , яку Відповідачем вказано особисто під час укладання Договору.
Аналогічні умови були узгоджені сторонами у паспорті споживчого кредиту.
Відповідно до зазначених вище умов Договору, ТОВ «Лінеура Україна» свої зобов'язання перед ОСОБА_1 виконало та надало їй кредит в сумі 4000 грн шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку № НОМЕР_2 , емітовану АТ «Універсал банк», що підтверджується копією довідки платіжного провайдера - ТОВ «Універсальні платіжні рішення», а також документами, наданими АТ «Універсал банк» на виконання вимог судової ухвали про витребування доказів.
25.11.2024 первісним кредитором ТОВ «Лінеура Україна» на підставі Договору факторингу № 25/11/2024 за плату відступило, а ТОВ «Українські фінансові операції» набуло право грошової вимоги до Відповідачки.
Відповідно до п. 1.3. Договору факторингу № 25/11/2024 від 25.11.2024 ТОВ «Лінеура Україна» зобов'язується протягом 10 (десяти) робочих днів з дати відступлення права вимоги за договором про споживчий кредит Фактору, повідомити Боржників про відступлення права вимоги та про передачу їх персональних даних Фактору, надати інформацію передбачену чинним законодавством про Фактора, шляхом повідомлення в особистому кабінеті Боржника, та/або відправлення текстового повідомлення (sms - повідомлення) на зазначену в анкеті Боржника електронну адресу та/або телефонний номер.
Відтак до позивача відповідно до укладеного Договору факторингу № 25/11/2024 від 25.11.2024 перейшло право грошової вимоги до відповідачки за договором № 4496313 від 23.03.2024, загальна сума заборгованості склала 27797,81 грн, з якої заборгованість з тіла кредиту - 3999,99 грн, заборгованість за процентами - 21797,82 грн, штрафні санкції 2000,00 грн.
Оскільки станом на дату укладання Договору факторингу № 25/11/2024 від 25.11.2024, строк дії Договору № 4496313 не закінчився, у межах строку дії Договору, укладеного між первісним кредитором та відповідачкою, позивач у період з 26.11.2024 по 18.03.2025 (112 календарних днів) проводив нарахування процентів за стандартною процентною ставкою, у сумі 11199,97 грн.
Як зазначає позивач, на момент звернення до суду у відповідачки утворилась заборгованість у розмірі 36997,78 грн, яка складається з 3999,99 грн заборгованості по кредиту, 21797,82 грн заборгованості за відсотками за користування кредитом, нарахованих первісним кредитором та 11199,97 грн заборгованості за відсотками, нарахованими позивачем за 112 календарних днів.
Несвоєчасна сплата обумовлених кредитним договором платежів порушує право позивача на отримання власних грошових коштів, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Суд зазначає, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення цивільного законодавства, які регулюють питання виконання зобов'язань, відповідальності за порушення зобов'язання, а також питання, пов'язані з кредитом та факторингом.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
Відповідно до частин першої і другої статті 207 ЦК Україниправочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Щодо форми укладеного договору суд вважає за доцільне звернути увагу, що особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно з частиною першою статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронна комерція - відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов'язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов'язки майнового характеру; електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до пункту 6 частини першої електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина четверта статті 11 Закону).
Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із системного аналізу положень вказаного вище законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
У ході розгляду справи встановлено, що спірний кредитний договір укладений в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. Електронний кредитний договір відповідачка підписала шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, подавши заявку на отримання кредиту за умовами, які вважала зручними для себе, та підтвердила умови отримання кредиту, після чого отримала на вказаний нею номер телефону одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-повідомлення, який використала для підтвердження підписання кредитного договору.
Відтак суд робить висновок, що кредитний договір підписаний відповідачкою за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину: без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт кредитодавця за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету договір між його сторонами не міг бути укладений.
Вказаний висновок суду відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, провадження № 61-9071св20, від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19, провадження № 61-20799св19, від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20, провадження № 61-2903св21, від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20, провадження № 61-18967св20, від 18 червня 2021 року у справі № 234/8079/20, провадження № 61-2904св21, від 12 червня 2023 року у справі № 263/3470/20
Відповідно до положень статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно з положеннями частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Відповідно до частини першої статті 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.
Статтею 526 ЦК Українипередбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 610 вказаного Кодексу порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частина перша статті 612 цього ж Кодексу передбачає, що б оржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як встановлено у ході розгляду справи та підтверджено наявними у справі доказами, відповідачка згідно укладеного нею договору отримала у користування кредитні кошти, водночас кредитні кошти та нараховані суми процентів своєчасно та у повному обсязі не повернула, чим порушила взяті на себе зобов'язання.
За змістом частини першої статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до статті 1082 даного Кодексу боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
Відповідно до частин першої та третьої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
За змістом статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Згідно правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 вересня 2015 року у справі №6-979цс15, «боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору. ... неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі».
Відтак навіть за умови, що відповідач з будь-яких підстав не отримав повідомлення про відступлення права вимоги від позивача, має місце той факт, за яким він не мав жодних перешкод для реалізації свого зобов'язання по сплаті існуючої заборгованості на рахунки первісних кредиторів, які вказані у кредитних договорах, і таке виконання було б належним відповідно до вимог статті 516 ЦК України.
Одним з основних принципів цивільного судочинства є змагальність сторін (стаття 12 ЦПК України).
Статтею 81 ЦПК України на сторін покладено обов'язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
В силу зазначеного вище саме на позивача покладено обов'язок довести суду факт укладення кредитного договору та прострочення позичальником виконання зобов'язань, а на відповідача - обов'язок довести належне виконання договірних зобов'язань чи спростувати розмір існуючої заборгованості у разі заперечення проти вимог позивача, або ж право визнати позовні вимоги повністю чи частково.
Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Позивачем у встановленому порядку доведено факт укладення кредитного договору між первісним кредитором та відповідачкою, факт передання відповідачеві кредитних коштів, а також факт переходу до позивача права грошової вимоги до відповідачки за уклеєним нею договором № 4996313 від 23.03.2024.
Доказів виконання відповідачкою своїх договірних зобов'язань у повному обсязі матеріали справи не містять, своїм правом на участь у розгляді справи та подання доказів відповідачка не скористалась, заперечень щодо обґрунтованості позовних вимог до суду не подавала.
Зважаючи на викладене, суд доходить висновку про правомірність, обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення 3999,99 грн заборгованості за тілом кредиту та про їх задоволення.
Що стосується вимог позивача про стягнення відсотків за користування кредитом, суд зазначає наступне.
Як вбачається із змісту договору від 23.03.2024, він є договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту, а відтак на його умови розповсюджується дія Закону України «Про споживче кредитування».
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-IX внесені зміни, зокрема, до Закону України «Про споживче кредитування».
Так пунктом 12 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що денна процентна ставка - це загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту.
Стаття 8 Закону України «Про споживче кредитування» визначила, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%.
Пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» установлено, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів 2,5 %; протягом наступних 120 днів -1,5%.
При цьому відповідно до пункту 2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» дія пункту 5 розділу I цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» набрав чинності 24.12.2023.
Таким чином максимальний розмір денної процентної ставки з 24.12.2023 не повинен перевищувати 1%, а щодо договорів, які укладені до набрання Законом України № 3498-IX: протягом перших 120 днів - 2,5% (до 22.04.2024 включно); протягом наступних 120 днів - 1,5% (до 20.08.2024 включно); починаючи з 241 дня - 1% (з 21.08.2024).
Як встановлено судом, 23.03.2024 між ТОВ «Лінеура Україна» та відповідачкою укладено договір №4496313, тобто після набрання чинності відповідних положень Закону України «Про споживче кредитування», а тому положення Закону про обмеження максимального розміру денної процентної ставки застосовуються до даних правовідносин у порядку, передбаченому частиною п'ятою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», тобто у розмірі не більшому ніж 1%.
З урахуванням наведеного, суд перевіривши наданий позивачем розрахунок заборгованості за відсотками, наводить власний розрахунок, з урахуванням обмеження максимального розміру денної процентної ставки до 1%.
Пунктом 1.3 договору вказано, що строк надання кредиту становить 360 днів.
Таким чином заборгованість відповідача за нарахованими відсотками з урахуванням строку кредитування, визначеного у пункті 1.3 договору від 23.03.2024 становить 14400,00 грн, що розраховується наступним чином (4000,00*1/100)*360 (кількість днів прострочення).
Відтак позов у цій частині підлягає частковому задоволенню.
Щодо вирішення питання про судові витрати суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
За приписами частин другої-четвертої статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Представником позивача на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн наданий договір №01/08/2024-А про надання юридичних послуг від 01.08.2024, акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №4496313 від 20.07.2025 з надання послуг професійної правничої допомоги у справі про стягнення заборгованості за кредитним договором №4496313 від 23.03.2024, укладеним між ТОВ «Лунеура Україна» та ОСОБА_1 , детальний опис робіт (наданих послуг) № 4496313 від 11.08.2025, заявка № 4496313 на виконання доручення від 21.04.2025, рахунок на оплату № 4496313-2025 від 20.07.2025, згідно якого вартість послуг адвоката становить 10000,00 грн.
Судом врахований висновок Верховного Суду, сформований у постанові від 23.12.2021 у справі №755/7943/20-ц про те, які документи можуть бути подані для підтвердження складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги. Відповідно до викладеного у постанові висновку цей перелік не є вичерпним. Питання оцінки достатності доказів, поданих у підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу чи тих, які будуть понесені, перебуває у межах дискреції суду.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Від відповідачки клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу не надходило.
За змістом части першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відтак враховуючи, що позов задоволений частково, позивачу за рахунок відповідачки підлягають відшкодуванню витрати по сплаті судового збору у сумі 1204,66 грн, а також витрати на професійну правничу допомогу у сумі 4973,00,00 грн пропорційно розміру задоволених вимог.
Щодо вимог позивача про здійснення нараховування органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення в порядку частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України інфляційних втрат та 3% річних, починаючи з дати набрання рішенням суду законної сили та стягнення отриманих сум інфляційних втрат і 3% річних, суд зазначає наступне.
Відповідно до частин десятої, одинадцятої вказаної статті суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), який здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VII цього Кодексу.
Тобто при прийнятті рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, суд може вирішити питання нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення. Однак, це є правом суду, а не обов'язком, та має вирішуватись з урахуванням обставин конкретної справи.
Крім того, суд зазначає, що відповідно до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15 березня 2022 року, а також пункту 18 Перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Кредитні відносини виникли 23.03.2024, тобто у період дії в Україні воєнного стану, який діє і на даний час.
Отже суд вважає, що вимоги позивача про здійснення нараховування органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення в порядку частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України інфляційних втрат та 3% річних, починаючи з дати набрання рішенням суду законної сили та стягнення отриманих сум інфляційних втрат і 3% річних, є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 12, 76, 81, 141, 124, 247, 265, 268, 273, 274, 279, 280-289, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд
ухвалив:
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції», вул. Набережно-Корчуватська, буд. 27, приміщення 2 м. Київ, 03045, код ЄДРПОУ 40966896, заборгованість за договором №4496313 від 23.03.2024 у розмірі 18399,99 грн, яка складається з тіла кредиту у розмірі 3999,99 грн, платежів за процентами у розмірі 14400,00 грн; 1204,66 грн витрат по сплаті судового збору; 4973,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
В іншому відмовити.
Видати виконавчий лист після набрання рішенням законної сили.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення, учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач: Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції», вул. Набережно-Корчуватська, буд. 27, приміщення 2 м. Київ, 03045, код ЄДРПОУ 40966896.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1
Суддя Ю. О. Зеря