Кропивницький апеляційний суд
Провадження № 11-кп/4809/723/25 Головуючий у І інстанції: ОСОБА_1
Категорія ст. 121 КК України Доповідач у ІІ інстанції: ОСОБА_2
18.11.2025 року. Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Кропивницького апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю: секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
потерпілої ОСОБА_7
обвинувачених: ОСОБА_8 та ОСОБА_9 ,
захисників: ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кропивницькому, в режимі відео конференції, кримінальне провадження № 12020250250000965 за апеляційними скаргами обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , захисника ОСОБА_12 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_9 та прокурора Уманської окружної прокуратури Черкаської обл. ОСОБА_13 на вирок Черкаського райсуду Черкаської області від 15.05.2023, яким
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області, українець, громадянин України,який не одружений, малолітню дитину, не працює, до затримання проживав без реєстрації: АДРЕСА_1 , раніше судимий:
- 20.06.2007 Тернавським районним судом м. Кривий Ріг за ч. 3 ст.ст. 185, 75, 76 КК України до 3 років позбавлення волі з іспитовим строком на 2 роки, 04.02.2008 вирок переглянуто Тернавським районним судом м. Кривий Ріг, відмінено іспитовий строк, звільнений 10.03.2010 на підставі постанови Полтавського районного суду від 02.03.2010 умовно-достроково, не відбутий строк покарання 6 місяців 28 днів;
- 27.04.2015 Солонянським районним судом Дніпропетровської області за ч. 1 ст. 393, 71 КК України до 4 років 3 місяців позбавлення волі;
- 24.06.2015 Уманським міськрайонним судом за ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185, ч. 1 ст. 358, ч. 1 ст. 70 КК України до 5 років позбавлення волі, зараховано попереднє ув'язнення в термін відбування покарання з розрахунку 1 день за два дні позбавлення волі, звільнений 02.05.2018 по відбуттю строку покарання. Судимості у встановленому законом порядку не зняті та не погашені,-
Засуджений: за п.п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 13 років з конфіскацією майна; за ч. 3 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі строком на 6 років.
На підставі ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено до відбуття 13 років позбавлення волі з конфіскацією майна.
Строк відбуття покарання ОСОБА_8 обраховувати з моменту його фактичного затримання, а саме з 30.11.2020.
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженки с. Демидів, Вишгородського району, Київської області, українки, громадянки України, яка не заміжня, не працююча, має на утриманні неповнолітню дитину, зареєстрована АДРЕСА_2 , раніше не судима,
Засуджена: за п.п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 11 років з конфіскацією майна; за ч. 3 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі строком на 5 років.
На підставі ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено до відбуття 11 (одинадцять) років позбавлення волі з конфіскацією майна.
Строк відбуття покарання ОСОБА_9 обраховувати з моменту її фактичного затримання, а саме з 30.11.2020.
Задоволено частково цивільний позов потерпілої ОСОБА_7 та стягнуто з обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на користь ОСОБА_7 136344 грн. 43 коп. матеріальної шкоди та 300 000 грн. моральної шкоди, а всього на загальну суму 436344 (чотириста тридцять шість тисяч триста сорок чотири) грн. 43 коп.
В решті вимог цивільного позову відмовити.
Цим же вироком вирішено питання про речові докази у кримінальному провадженні.
Прокурор відділу організації і забезпечення підтримання публічного обвинувачення в суді Черкаської обласної прокуратури ОСОБА_6 звернулась до Кропивницького апеляційного суду з клопотанням про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .
Вказані клопотання мотивовано тим, що підставою продовження застосування запобіжного заходу відносно ОСОБА_8 та ОСОБА_9 є наявність обґрунтованого обвинувачення у вчиненні ним тяжкого та особливо тяжкого злочинів, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені п.п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Менш суворі запобіжні заходи не достатні для запобігання вищевказаним ризикам, оскільки лише перебування обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_9 під вартою зможе забезпечити виконання останнім своїх процесуальних обов'язків, та забезпечить дієвість вказаного кримінального провадження.
Заслухавши доповідача, думку прокурора, яка просила задовольнити клопотання, обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника, ОСОБА_11 , які заперечували проти задоволення клопотання прокурора та відмовити в його задоволенні.,обвинувачену ОСОБА_9 та її захисника ОСОБА_14 , які просили обрати обвинувачені домашні арешт, думку потерпілої ОСОБА_7 , яка підтримала клопотання прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що клопотання прокурора підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною 5 статті 176 цього КПК України.
Згідно п.5 ч.2 ст.183 КПК України запобіжний заходу вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім якщо раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Отже, беручи до уваги зазначені вище обставини суд вважає доведеними заявлені прокурором ризики, оскільки стосовно обвинувачених судом першої інстанції винесено обвинувальний вирок за яким призначено покарання більше 10 років позбавлення волі у виді конфіскації майна, останні зможуть переховуватися від органу досудового слідства та від суду, а тяжкість діяння в якому вони обвинувачуються та суворість можливого покарання вказує на високий ризик втечі обвинувачених з метою уникнення покарання, вчинення ним нового злочину, чи незаконного впливу на свідків або потерпілих.
Відповідно до ч. 6 ст. 193 КПК України слідчий суддя, суд може розглянути клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та обрати такий запобіжний захід за відсутності підозрюваного, обвинуваченого, лише у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, буде доведено, що підозрюваний, обвинувачений оголошений у міжнародний розшук. У такому разі після затримання особи і не пізніш як через сорок вісім годин з часу її доставки до місця кримінального провадження слідчий суддя, суд за участю підозрюваного, обвинуваченого розглядає питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м'який запобіжний захід, про що постановляє ухвалу.
Відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, в якому підозрюється, обвинувачується.
Згідно з ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії передбачені частиною першою цієї статті.
Відповідно до сформованої Європейським судом з прав людини практики, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства ("Летельє проти Франції").
Європейський суд з прав людини в своєму рішенні у справі "Мюррей проти Сполученого Королівства", зазначив що факти, які викликають підозру, не обов'язково мають бути встановлені до ступеня, необхідного для засудження або навіть для пред'явлення обвинувачення, що є завданням наступних етапів кримінального процесу, сприяти якому має й тримання під вартою.
Підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри (обвинувачення) у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити дії передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
Разом з тим, статтею 178 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі вік та стан здоров'я підозрюваного, міцність його соціальних зв'язків, тощо.
Слід зазначити, що термін «обґрунтована підозра», згідно практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011 року, означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа про яку йдеться мова, могла вчинити правопорушення.
Колегія суддів зазначає, що практика ЄСПЛ не вимагає, щоб на момент обрання або продовження запобіжного заходу у органу досудового розслідування були чіткі докази винуватості особи, яку повідомлено про підозру.
Так, у справі «Феррарі-Браво проти Італії» від 14.03.1984 року ЄСПЛ вказав, що комісія наголошує, що питання про те, що арешт або тримання під вартою до суду є виправданими тільки тоді, коли доведено факт вчинення та характер інкримінованих правопорушень, ставити не можна, оскільки це є завданням попереднього розслідування та судового розгляду, сприяти якому має й тримання під вартою.
Згідно п. 110 рішення ЄСПЛ у справі «Кудла проти Польщі» тривале тримання під вартою може бути виправдане в кожному окремому випадку за наявності конкретних ознак існуючої необхідності захисту інтересів суспільства, незважаючи на презумпцію невинуватості - переважає принцип поваги до особистої свободи, встановлений ст. 5 Конвенції.
Причетність обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_9 до вчинення кримінальних правопорушень, передбачених п.п. 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 185 КК України підтверджується матеріалами кримінального провадження, які на даний час є предметом розгляду у суді апеляційної інстанції.
Для цілей повідомлення особі про підозру стандарт «достатніх підстав (доказів)» передбачає наявність доказів, які лише об'єктивно пов'язують підозрюваного з певним кримінальним правопорушенням (демонструють причетність до його вчинення) і є достатніми, щоб виправдати подальше розслідування для висунення обвинувачення або спростування такої підозри (рішення ЄСПЛ у справах «Джон Мюррей проти Сполученого Королівства» від 28.10.1994 та «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30.08.1990).
У п. 48 рішення «Чеботарь проти Молдови» № 35615/06 від 13.11.07 року ЄСПЛ зазначив: «Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності з статтею 5 & 1 (с), поліція не зобов'язана мати докази, достатні для пред'явлення обвинувачення, ні в момент арешту ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов'язково, щоб затриманій особі були, по кінцевому рахунку, пред'явлені обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання».
Отже, описані у клопотанні фактичні обставини кримінального правопорушення, у сукупності дають підстави дійти висновку про можливу причетність ОСОБА_8 та ОСОБА_9 до вчинення кримінальних правопорушень, передбачених п.п. 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 185 КК України, що виправдовує застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Колегія суддів враховує, що на даному етапі кримінального провадження не допускається вирішення тих питань, які повинен вирішувати суд під час розгляду по суті та під час винесення вироку, а саме питань, пов'язаних з оцінкою доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, тому колегія суддів, на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів лише зазначає про можливу причетність ОСОБА_8 та ОСОБА_9 до вчинення кримінальних правопорушень, у вчиненні яких вони обвинувачуються, є вірогідною та достатньою для застосування щодо нього обмежувального заходу, з чим погоджується і колегія суддів.
Згідно висновків Європейського суду з прав людини, зокрема, по справах «Смирнова проти Російської Федерації», «Летельєр проти Франції», «Вемгофф проти Німеччини», відповідно до яких тримання особи під вартою можливе лише у виняткових чотирьох випадках:
- при ризику неявки обвинуваченого на судовий розгляд;
- при ризику перешкоджання з боку обвинуваченого, у випадку його звільнення, процесові здійснення правосуддя;
- при ризику вчинення ним подальших правопорушень;
- при ризику спричинення ним порушень громадського порядку.
Усі чотири ризики мають бути реальними і обґрунтованими, аргументи на цей предмет не повинні бути загальними і абстрактними.
В контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (рішення ЄСПЛ «Панченко проти Росії»). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення ЄСПЛ «Бекчиєв проти Молдови»).
В рішеннях Європейського суду з прав людини зазначені ризики, які дають підстави для обрання підозрюваному запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу, а саме ризик неявки підозрюваного на судовий розгляд у справі «Штегмюллер проти Австрії» від 10 листопаді 1969 року, ризик перешкоджання з боку підозрюваного процесу здійснення правосуддя у справі «Вемгофф проти Німеччини» від 27 червня 1968 року, вчинення ним подальших правопорушень у справі «Мацнеттер проти Австрії» від 10 листопада 1969 року.
Не визнання вини та тяжкість злочину у якому підозрюється ОСОБА_8 та ОСОБА_9 в сукупності з мірою покарання, яка йому загрожує їм у разі визнання його винуватим, свідчать про наявність високого ступеню ризиків переховування його від суду.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. Зазначена обставина сама по собі може бути мотивом та підставою для підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування чи суду. Це твердження узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 25.07.2001, в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
Крім того, на території України триває військова агресія з боку російської федерації, що часто створює невизначеність на кордонах України та позбавляє насамперед прикордонну службу України можливості здійснювати належний контроль за всією ділянкою державного кордону, отже, і пропуск громадян через кордон із дотриманням відповідних порядку та правил. Зазначена обставина не виключає можливості здійснення обвинувачепними спроб перетину межі військового зіткнення та залишитися на окупованій території України, що фактично виключить можливість розшуку та притягнення до кримінальної відповідальності або взагалі надасть можливість виїхати до російської федерації.
При встановленні наявності ризику впливу на потерпілу, колегія суддів враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, а саме спочатку, на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду, на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК). Водночас, суд може обґрунтовувати свої висновки лише показаннями, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК).
За таких обставин, ризик впливу на потерпілу існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
За таких обставин, не будучи обмеженими у вільному спілкуванні із зазначеним колом осіб ОСОБА_8 та ОСОБА_9 може здійснити вплив на потерпілу, з метою їх спонукання до ненадання показань, перекручування або спотворення обставин, які їм достовірно відомі.
При цьому, колегія суддів враховує, що ОСОБА_8 та ОСОБА_9 добре знають потерпілу, а тому є вагомі підстави вважати, що вони можуть здійснити незаконний вплив на них з метою зміни наданих ним показань для уникнення від кримінальної відповідальності за скоєний злочин.
Отже, на переконання колегії суддів, обов'язок, який полягає в необхідності утримуватися ОСОБА_8 та ОСОБА_9 від спілкування з визначеним колом осіб є об'єктивно виправданим.
Також, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 можуть вчинити інші кримінальне правопорушення, оскільки ОСОБА_8 є раніше неодноразово судимим та на шлях виправлення не став.
При цьому обвинувачені ОСОБА_8 та ОСОБА_9 не працюють, у них відсутній будь-якого виду заробіток, відсутні міцні соціальні зв'язки.
Окрім того, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 не мають достатнього рівня репутації, яка б змогла гарантувати виконання обвинуваченими їх процесуальних обов'язків, а тому у разі обрання йому більш м'якого запобіжного заходу зможуть вчинити спроби переховування від суду, вливати на потерпілу та свідків, вчинити нові кримінальні правопорушення.
Крім того, стороною захисту не надано доказів на наявність у ОСОБА_8 та ОСОБА_9 достатніх стримуючих факторів в поведінці, які-б гарантували належне виконання процесуальних обов'язків, під час застосування запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою.
Також стороною захисту не надано доказів про те, що ОСОБА_8 та ОСОБА_9 працюють або хтось їх утримує, тобто не надано доказів яким саме чином
ОСОБА_8 та ОСОБА_9 можуть самостійно себе забезпечувати у разі обрання запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою.
Окрім цього, особисте зобов'язання не може бути застосоване до обвинувачених
ОСОБА_8 та ОСОБА_9 оскільки даний запобіжний захід є найбільш м'яким, а кримінальне правопорушення, яке їм інкримінують є особливо тяжким.
Особиста порука, яка полягає у наданні особам, яких суд вважає такими, що заслуговують на довіру, письмового зобов'язання про те, що вони поручаються за виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків і зобов'язуються за необхідністю доставити його до органу досудового розслідування чи суду на першу про те вимогу, так в ході розслідування даного провадження таких осіб не встановлено.
А тому, у разі застосування до обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_9 запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою останній з високою імовірністю може вчинити спроби направлені, як на ухилення від явки до суду, впливати потерпілу, свідків та/або також вчинити нове кримінальне правопорушення.
Отже, у справі наявна реальна можливість, що обвинувачені ОСОБА_8 та ОСОБА_9 зможуть ухилитись від кримінальної відповідальності шляхом переховування від суду шляхом залишення тимчасового місця проживання.
Враховуючи наведене, беручи до уваги обставини вчинення кримінального правопорушення, а також те, що інший більш м'який запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою - не забезпечить належне виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи захисту про необхідність обрання підозрюваним запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою.
Таким чином, вказані ризики на час розгляду клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою продовжують зберігатися.
Положення ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практика Європейського суду з прав людини, передбачають, що обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. В кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
У рішенні від 26.06.1991, справа «Лательє до Франції», зазначено, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу, та є обґрунтованим.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що його вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на презумпцію невинуватості переважають над принципом поваги до особистої свободи.
Таким чином, враховуючи ту обставину, що сторонами кримінального провадження не надані докази, які б свідчили про достатність підстав для застосування до ОСОБА_8 та ОСОБА_9 більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, для запобігання зазначеним вище ризикам, та беручи до уваги позицію обвинувачених та їх захисників, які проти поданих клопотань заперечували, колегія суддів вважає, що обвинуваченим слід продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 183 КПК України слідчий суддя при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним обов'язків, передбачених КПК України.
Водночас, беручи до уваги, що ОСОБА_8 та ОСОБА_9 обвинувачуються у вчиненні особливо-тяжкого злочину, що спричинив загибель людини, колегія суддів дійшла висновку про продовження запобіжного заходу, без визначення застави.
Вище викладене у сукупності свідчить про обґрунтованість клопотань прокурора відділу організації і забезпечення підтримання публічного обвинувачення в суді Черкаської обласної прокуратури ОСОБА_6 про продовження обвинуваченим строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Керуючись ст. ст. 176, 177, 178, 183, 192-194, 205, 350, 401, 419 КПК України, колегія суддів,
Клопотання прокурора відділу організації і забезпечення підтримання публічного обвинувачення в суді Черкаської обласної прокуратури ОСОБА_6 про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_8 , - задовольнити.
Клопотання прокурора відділу організації і забезпечення підтримання публічного обвинувачення в суді Черкаської обласної прокуратури ОСОБА_6 про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченій ОСОБА_9 ,- задовольнити.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів, тобто до 16 січня 2026 року включно.
Продовжити ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів, тобто до 16 січня 2026 року включно.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню в касаційному порядку.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4