20 листопада 2025 р. Справа № 480/5504/23
Сумський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Шевченко І.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) через представника звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 далі - відповідач, Військова частина НОМЕР_1 ), в якій просив:
1) визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, - період з 07.01.2017 до 08.05.2023, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100;
2) зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, - період з 07.01.2017 до 08.05.2023, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби.
Свої вимоги мотивував тим, що позивачу при звільненні не було здійснено нарахування та виплату всіх сум, у зв'язку з чим позивач звертався до суду за захистом своїх прав. Після набрання законної сили судовими рішеннями, відповідач провів виплати, останню з яких проведено лише 08.05.2023. Відтак, вважає, що у зв'язку з несвоєчасним розрахунком при звільненні має право на нарахування та виплату середнього заробітку.
Ухвалою суду позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Крім того, вказаною ухвалою суду у відповідача витребовувалися додаткові докази у справі, які на виконання вимог ухвали представником відповідача було надано.
Відповідач подав відзив, у якому просив відмовити у задоволенні позову, оскільки стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати, оскільки з прийняттям судового рішення статті 116 та 117 КЗпП не застосовуються, а зобов'язання роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Тобто, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.
Станом на сьогодні відповіді на відзив позивачем до суду не подано. Однак представником позивача подано додаткові пояснення (а.с.40-43), в яких представник вимоги підтримав та навів розрахунки середнього заробітку позивача.
Дослідивши наявні матеріали справи, заяви по суті справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи та об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 та згідно наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 06.01.2017 №5 його було виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 06.01.2017 (а.с.7зворот).
Під час звільненні позивачу нараховано до виплати грошове забезпечення у загальній сумі 9787,12грн., серед яких 8587,12грн. грошового забезпечення та 1200,00грн. винагороди за участь в АТО (а.с.45).
Втім, не погоджуючись з тим, що позивачу при виключенні зі списків особового складу частини було виплачено не всі суми належного йому грошового забезпечення, позивач після звільнення з військової служби неодноразово звертався до Сумського окружного адміністративного суду з відповідними позовами, що у подальшому були задоволені та на виконання рішень у яких позивачу нараховані та виплачені кошти.
Зокрема, на виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 07.06.2021 року у справі №480/1180/21, яким серед іншого зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 06.01.2017, Військовою частиною НОМЕР_1 виплачено на користь позивача 21.07.2021 суму 2066,95грн. (а.с.8, 24).
На виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 22.04.2021 року у справі №480/1179/21, яким з урахуванням постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 12.10.2021 у справі №480/1179/21, зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 07.07.2016 року по 06.01.2017 року із застосуванням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін, для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), Військовою частиною НОМЕР_1 виплачено на користь позивача 25.10.2021 суму 16649,81грн. (а.с.8зворот, 25).
На виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 25.07.2022 року у справі №480/12212/21, яким зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та “індексації грошового забезпечення, та з урахуванням раніше проведених виплат, Військовою частиною НОМЕР_2 виплачено на користь позивача 09.05.2023 суму 7812,80грн. (а.с.9, 26).
Сума на виконання вказаних рішень суду склала 26529,56грн., а з урахуванням виплаченого вже при звільненні 9787,12грн. грошового забезпечення, загальна сума належна позивачу до виплати при звільненні складає 36316,68грн.
Позивач вважає, що оскільки останню виплату, зокрема, за рішенням суду у справі №480/12221/21 йому було проведено лише 09.05.2023, то він має право на отримання середнього заробітку за час затримки при звільненні, а саме з 07.01.2017 до 08.05.2023, та у зв'язку з чим звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 3 статті 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу") закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.
Разом з тим, а ні Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу", а ні Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця з військової служби.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців Збройних сил України стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати компенсації за не отримане речове майно) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України), а порядок обчислення середнього грошового забезпечення - Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100).
Так, за правилами статті 116 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
За змістом статті 117 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19.07.2022, статтю 117 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:
“У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Указана редакція статті 117 Кодексу законів про працю України набрала чинності з 19.07.2022.
Із прийняттям Закону №2352-IX законодавець фактично обмежив строк, за який роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 вказала, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 відступила від висновків Верховного Суду у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, а також інших висновків у подібних справах.
Представник відповідача, обґрунтовуючи позицію, наголошував на неможливості застосування до спірних відносин положень ст.ст.116, 117 КЗпП України, втім такі його доводи суд не бере до уваги, враховуючи висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23, які в силу положень ч.5 ст.242 КАС України суд враховує при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин.
Визначаючись із розміром середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням висновків Верховного Суду, який підлягає виплаті, суд враховує наступне.
Згідно з пп. “л» п. 1 розділу І Порядку № 100 цей Порядок застосовується до правовідносин щодо обчислення середньої заробітної плати у визначених ним випадках, зокрема в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати.
Абзацом 4 пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 передбачено, що середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Пунктами 3 та 4 розділу ІІІ Порядку №100 визначено складові, які враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, а також виплати, що не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати.
Особливості обрахунку розміру середньої заробітної плати за останні два місяці роботи наведено у пункті 8 Порядку №100, згідно із яким нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_1 про доходи ОСОБА_1 від 03.08.2023 №169/ф (а.с.32) середньоденне грошове забезпечення позивача за два місяця, що передують місяцю звільнення, складає 235,89грн. (14389,22грн. / 61 день).
Судом встановлено, що днем звільнення позивача є 06.01.2017, а тому першим днем затримки є 07.01.2017.
Щодо кінцевого строку проведення розрахунку, суд встановив, що такий проведено 09.05.2023, а тому останнім днем затримки є 08.05.2023.
Таким чином, затримка розрахунку при звільненні за період з 07.01.2017 до 08.05.2023 становить 2313 календарних днів.
При цьому, із застосуванням з 19.07.2022 строку виплати в шість місяців згідно із змінами, внесеними до КЗпП України Законом №2352-ІХ, сума середнього заробітку за період з 07.01.2017 до 18.01.2023, становить 545 613, 57грн. (2203 календарних днів * 235,89грн.).
У той же час суд, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 при вирішенні цього спору, керується критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин, та вважає за необхідне зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Так, згідно висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Судом встановлено, що у цій справі загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складає 36316,68грн. (9787,12 виплачено при звільненні, а 26529,56грн. належало до виплати згідно рішень суду).
За обставин цієї справи, застосовуючи критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи із принципу справедливості та співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові, та, з урахуванням ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає необхідним задовольнити позовні вимоги шляхом стягнення (а не у спосіб зобов'язання вчинити дії) з відповідача суми середнього заробітку у розмірі 26529,56грн., тобто у розмірі суми, що не була своєчасно виплачена позивачу, за період з 07.01.2017 до 18.01.2023.
Керуючись ст.ст. 90, 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 255, 295, 297, п.15.5 Розділу VІІ Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку (грошового забезпечення) за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 07.01.2017 до 18.01.2023.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 26529,56грн. середнього заробітку (грошового забезпечення) за несвоєчасний розрахунок при звільнення за період з 07.01.2017 до 18.01.2023.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено 20.11.2025.
Суддя І.Г. Шевченко