19 листопада 2025 року м. ПолтаваСправа №440/14015/25
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Кукоби О.О., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні типову адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, та
1. Стислий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.
ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (надалі - ГУПФ України у Київській області), у якому просила:
визнати протиправним та скасувати рішення відділу призначення пенсій Управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг ГУПФ України у Київській області від 10.09.2025 №163950035383 щодо відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах;
зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.09.2025 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за "Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах", затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.2016 №461 "Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах" та відповідно до положень пункту "б" частини першої статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (зі змінами, внесеними у вищевказану статтю рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020), з урахуванням висновків суду.
Позовні вимоги обґрунтувала посиланням на те, що вона досягла 50-річного віку, має безперервний трудовий стаж понад 31 рік, з них понад 13 років - робота, пов'язана з фактичною зайнятістю упродовж повного робочого дня у шкідливих та важких умовах за списком №2, а тому має право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення статті 13 названого Закону зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII.
2. Позиція відповідача.
Відповідач копію ухвали про відкриття провадження у цій справі отримав 20.10.2025, однак правом на подання відзиву на позов не скористався.
За змістом частини четвертої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
А відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
3. Процесуальні дії у справі.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 20.10.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
За приписами пункту 2 частини першої статті 263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат.
Обставини справи
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджено копією паспорта громадянина України /а.с. 12/.
03.09.2025 позивачка звернулась до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах (список №2) відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" /а.с. 53-54/.
Заяву за принципом екстериторіальності розглянуто ГУПФ України у Київській області, яке рішенням від 10.09.2025 №163950035383 відмовило у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з огляду на недосягнення позивачкою пенсійного віку (55 років) /а.с. 58-59/.
ОСОБА_1 не погодилась з рішенням пенсійного органу про відмову у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та звернулась до суду з цим позовом.
Норми права, якими урегульовані спірні відносини
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
У пункті 5 рішення від 11.10.2005 №8-рп/2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.
За приписами пунктів 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
У преамбулі Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-XII) зазначено, що цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Згідно із статтею 2 Закону №1788-XII за цим Законом призначаються трудові пенсії, до яких відносяться пенсії за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
У силу пункту "б" статті 13 Закону №1788-XII в редакції Закону України від 02.03.2015 №213-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Також частиною першою статті 114 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій") /надалі - Закон №1058-IV/ передбачено, що право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті.
За змістом пункту 2 частини другої цієї статті, на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
23.01.2020 Конституційний Суд України ухвалив Рішення №1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII.
Цим Рішенням Суд визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, статтю 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII.
У пункті 2 резолютивної частини Рішення Суд зазначив, що стаття 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII, визнана неконституційною, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
А відповідно до пункту 3 згаданого Рішення Суд визначив, що застосуванню підлягає стаття 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: ... б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: (...) жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Оцінка судом обставин справи
Згідно з частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У цій справі спір стосується наявності чи відсутності у позивачки права на призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту "б" статті 13 Закону №1788-XII.
Суд враховує, що вимогами для призначення пенсії за віком на пільгових умовах жінкам з підстави, визначеної пунктом "б" статті 13 Закону №1788-XII (у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII), визначено: 1) досягнення віку 55 років; 2) наявність страхового стажу тривалістю не менше 25 років; 3) наявність пільгового стажу роботи за списком №2 тривалістю щонайменше 10 років.
Аналогічні вимоги містяться також у пункті 2 частини другої статті 114 Закону №1058-IV у редакції Закону №2148-VIII.
ОСОБА_1 на дату звернення до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії виповнилось повних 50 років.
Пенсійний орган у рішенні від 10.09.2025 №163950035383 обчислив стаж роботи ОСОБА_1 та визначив, що загальний страховий стаж роботи позивачки на дату звернення із заявою про призначення пенсії становив 31 рік 3 місяці 9 днів, а спеціальний стаж роботи за списком №2 - 13 років 9 місяців 20 днів /а.с. 42, 43/.
Стаж роботи позивачки підтверджений належним чином оформленими: трудовою книжкою серії НОМЕР_1 /а.с. 31-41/, довідкою ПрАТ "Полтавський ГЗК" від 05.08.2025 №146 про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній /а.с. 44/, відомостями персоніфікованого обліку /а.с. 45-49/.
Зазначені документи були надані позивачкою разом із заявою про призначення пенсії, розглянуті пенсійним органом, на їх підставі обчислено стаж роботи ОСОБА_1 .
У рішенні ГУПФ України у Київській області від 10.09.2025 №163950035383 зазначено, що за результатами розгляду документів, доданих до заяви про призначення пенсії, до страхового та пільгового стажу зараховано всі періоди трудової діяльності позивача.
Суд враховує, що як загального, так і спеціального стажу роботи ОСОБА_1 достатньо для призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах, про що відповідач зазначив у рішенні від 10.09.2025 №163950035383.
Разом з цим, як слідує зі змісту рішення від 10.09.2025 №163950035383, підставою для відмови у призначенні позивачці пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку слугував висновок пенсійного органу про недосягнення нею пенсійного віку, передбаченого пунктом 2 частини другої статті 114 Закону №1058-IV, а саме - 55 років.
Тож, з урахуванням підстав для відмови у призначенні позивачці пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку, викладених у рішенні ГУПФ України у Київській області від 10.09.2025 №163950035383, ключовим у цій справі є питання призначення позивачці пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту "б" частини першої статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" на підставі Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020.
Відповідне питання було предметом розгляду Верховного Суду у зразковій адміністративній справі №360/3611/20.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.11.2021 у справі №360/3611/20 зазначила, що відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення №1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема стаття 13 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII.
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягає стаття 13 Закону №1788-XII в редакції до внесення змін Законом №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: (...) жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, Рішенням №1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону №1788-ХІІ та на цій підставі вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що надалі підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом №213-VIII.
За наведених обставин, на час виникнення спірних відносин Закон №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення віку 50 років.
Як наслідок, на час виникнення спірних відносин була наявна колізія між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 з одного боку, та Законом №1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік для позивача у 50 років, тоді як другий - у 55 років.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.11.2021 у справі №360/3611/20 дійшла висновку, що оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення ЄСПЛ від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України").
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.
Згідно з частиною третьою статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Верховний Суд у рішенні від 21.04.2021 у зразковій справі №360/3611/20 визначив такі ознаки типових справ:
а) позивач - особа, яка: звернулась до Пенсійного фонду за призначенням пенсії після 23.01.2020 з підстав, визначених статтею 13 Закону №1788-ХІІ; на момент звернення досягла: чоловіки - 55 років, жінки - 50 років; набула стаж роботи, визначений статтею 13 Закону №1788-ХІІ;
б) відповідачем є орган Пенсійного фонду України, уповноважений на вирішення питання про призначення пенсії;
в) предметом спору є оскарження дій територіального органу Пенсійного фонду України щодо вирішення питання про призначення пенсії на пільгових умовах, для працівників, зайнятих повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці.
Суд враховує, що справа №440/14015/25 за вищевикладених фактичних обставин відповідає ознакам типової справи.
Так, позивачка досягла 50-річного віку, 03.09.2025 звернулась до територіального органу Пенсійного фонду із заявою про призначенням пенсії відповідно до пункту "б" статті 13 Закону №1788-ХІІ, на дату звернення набула необхідний страховий (понад 31 рік) та пільговий (понад 13 років) стаж; відповідачем є територіальний орган Пенсійного фонду України, а предметом спору є рішення цього органу про відмову позивачці у призначенні пенсії на пільгових умовах, для працівників, зайнятих повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці (список №2).
А тому відмова ГУПФ України у Київській області в призначенні ОСОБА_1 пенсії на пільгових умовах за віком з посиланням на недосягнення нею 55-річного віку, визначеного пунктом 2 частини другої статті 114 Закону №1058-ІV, є протиправною.
За вищевикладених обставин, рішення ГУПФ України у Київській області від 10.09.2025 №163950035383 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах належить визнати протиправним та скасувати, а позов в цій частині - задовольнити.
Обираючи належний спосіб захисту порушених прав позивачки, суд виходить з таких міркувань.
У силу статті 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ця мета узгоджується зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Абзацами 5, 6, та 7 вступної частини Рекомендації Rec (2004) 6 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам "Щодо вдосконалення національних засобів правового захисту", ухваленої на 114-й сесії 12.05.2004, передбачено, що, відповідно до вимог статті 13 Конвенції, держави-члени зобов'язуються забезпечити будь-якій особі, що звертається з оскарженням порушення її прав і свобод, викладених в Конвенції, ефективний засіб правового захисту в національному органі; крім обов'язку впровадити такі ефективні засоби правового захисту у світлі прецедентної практики Європейського суду з прав людини, на держави покладається загальний обов'язок розв'язувати проблеми, що лежать в основі виявлених порушень; саме держави-члени повинні забезпечити ефективність таких національних засобів як з правової, так і практичної точок зору, і щоб їх застосування могло привести до вирішення скарги по суті та належного відшкодування за будь-яке виявлене порушення.
Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", №40450/04, пункт 64).
Зі змісту пункту 49 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі "Єфименко проти України" можливо дійти висновку про те, що не розглядається у якості ефективного засіб захисту, який: "є залежним від розсуду відповідних органів влади і не є безпосередньо доступним для того, кого він стосується".
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
А відповідно до частин першої, другої статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Отже невід'ємною частиною конституційного права на судовий захист є можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог щодо поновлення яких встановлена у належній судовій процедурі та формалізована у судовому рішенні, що забезпечено конкретними гарантіями, які б дозволяли реалізувати його в повному об'ємі та забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя.
За обставин цієї справи суд, зважаючи на досягнення позивачкою віку 50 років, наявність у неї загального стажу роботи та спеціального стажу (робота за списком №2), що є достатнім для призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту "б" статті 13 Закону №1788-XII, дійшов висновку про наявність підстав для зобов'язання пенсійного органу призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту "б" статті 13 Закону №1788-XII, оскільки позивачкою виконані усі умови для призначення такої пенсії.
При цьому суд враховує, що за висновком Верховного Суду, наведеним у постанові від 24.12.2019 у справі №823/59/17, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку. Отже, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. А втручанням у дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень може бути прийняття судом рішення не про зобов'язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб'єкта владних повноважень.
У цій справі пенсійний орган не уповноважений на встановлення умов для призначення особі пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку, натомість такі умови визначені законом, а при їх досягненні особа має право на відповідний вид соціального захисту.
Оскільки у спірних відносинах компетентним органом для розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на підставі приписів пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846, визначено ГУПФ України у Київській області, то саме останній має завершити процедуру призначення позивачці пенсії за віком.
У силу пункту 1 частини першої статті 45 Закону №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Згідно з пунктом 1.7 Порядку №22-1 звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.
За змістом пункту 1.8 названого Порядку, днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.
Суд враховує, що позивачці 50 років виповнилось 20.07.2025.
Із заявою про призначення пенсії позивачка звернулась 03.09.2025, тобто в межах трьохмісячного строку після досягнення пенсійного віку.
З урахуванням наведеного, позивачка має право на призначення пенсії за віком з 21.07.2025.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За вищевикладених обставин, суд вважає за необхідне зобов'язати ГУПФ України у Київській області призначити ОСОБА_1 з 21.07.2025 пенсію за віком відповідно до пункту "б" статті 13 Закону №1788-ХІІ.
Обраний судом у конкретному випадку спосіб захисту порушеного права ОСОБА_1 відповідає завданням адміністративного судочинства, вимогам справедливості й забезпечить ефективне поновлення позивача в правах.
Зважаючи на встановлені у ході судового розгляду фактичні обставини справи та беручи до уваги норми чинного законодавства, якими урегульовані спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 повністю з одночасним виходом за межі позовних вимог з метою обрання найбільш ефективного способу захисту порушеного права.
Розподіл судових витрат
Згідно з частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Позивачка при зверненні до суду сплатила судовий збір у розмірі 1211,50 грн, що зарахований до спеціального фонду Державного бюджету /а.с. 25, 26/.
Інші судові витрати у справі відсутні.
Як визначено частиною першою статті 132 КАС України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
За змістом підпункту 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до адміністративного суду позову немайнового характеру, який подано фізичною особою, встановлюється ставка судового збору у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
А відповідно до частини першої статті 4 названого Закону, судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" установлено у 2025 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, працездатних осіб: з 01.01.2025 - 3028,00 грн.
З урахуванням наведеного, за звернення до суду з цим позовом ОСОБА_1 мала сплатити судовий збір у розмірі 1211,20 грн (3028,00 грн х 0,4).
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Таким чином, на користь позивачки за рахунок бюджетних асигнувань відповідача належить стягнути судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Водночас надміру сплачений судовий збір може бути повернутий платнику у разі звернення до суду з відповідним клопотанням, як те передбачено пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір".
Керуючись статтями 2, 3, 6-10, 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Вийти за межі позовних вимог.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 10.09.2025 №163950035383 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити ОСОБА_1 з 21.07.2025 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).
Позивачка: ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ; АДРЕСА_1 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (унікальний ідентифікаційний номер юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України 22933548; вул. Саєнка Андрія, 10, м. Фастів, Київська область, 08500).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів після складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Олександр КУКОБА