Справа № 420/2716/25
20 листопада 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Хурси О. О. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому просить:
- визнати протиправними дії Головного управління пенсійного фонду України в Одеській області, щодо нарахування та виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2024 рік, як особі з інвалідністю внаслідок війни другої групи, у меншому ніж вісім мінімальних пенсій за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити перерахунок та виплату позивачу щорічної разової допомоги, як особі з інвалідністю внаслідок війни другої групи за 2024 рік відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги.
Ухвалою суду від 29.01.2025 зупинено провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії до набрання законної сили судовим рішенням Верховного Суду у справі № 440/14216/23.
Ухвалою суду від 17.10.2025 поновлено провадження у справі.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що він є особою з інвалідністю 2 групи, а у серпні 2024 року йому виплачено разову грошову допомогу до Дня Незалежності України за 2024 рік у розмірі 2900 грн. Проте, позивач вказує, що допомога мала бути виплачена у розмірі, визначеному ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області у відзиві на позовну заяву, вказує, що розмір грошової допомоги визначено не Головним управлінням, а відповідною Постановою № 369, яка вичерпно врегульовує порядок дій державних органів у процедурі виплати грошової допомоги.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 від 06.11.2023, є особою з інвалідністю 2 групи, має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - осіб з інвалідністю внаслідок війни.
Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області.
Як вказує позивач, що не заперечується відповідачем, у серпні 2024 року відповідач виплатив позивачу разову грошову допомогу до Дня Незалежності України за 2024 рік в розмірі 2900 грн.
Позивач, вважаючи вказану виплату такою, що виплачена не в належному розмірі, звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити щорічну разову грошову допомогу до Дня Незалежності України за 2024 рік відповідно до ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
Листом від 26.11.2024 № 31594-30979/Б-02/8-1500/24 Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повідомило про те, що виплата разової грошової допомоги до Дня Незалежності України проведена у розмірах, передбачених чинним законодавством в серпні поточного року.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд ураховує, що дана справа є типовою справою щодо зразкової справи № 440/14216/23 (адміністративне провадження № Пз/990/7/23).
Згідно з вимогами частини третьої ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-ХІІ) визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Згідно абзацу другого ст. 4 Закону до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Статтею 13 Закону встановлені пільги особам з інвалідністю внаслідок війни.
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 367-XIV від 25.12.1998 ст. 13 Закону доповнено ч. 4 такого змісту: «Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком».
Підпунктом другим пункту 20 роз. II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», зокрема, зазначену вище норму викладено в такій редакції: «Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».
У подальшому рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 № 10-рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), серед інших, положення п. 20 роз. II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
Відповідно до частини другої ст. 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Поряд із цим, внаслідок законотворчої діяльності Верховної Ради України було створено іншу норму права, присвячену регламентуванню тих самих правовідносин п. 26 роз. VI Бюджетного кодексу України.
Так, пунктом 26 роз. VI Бюджетного кодексу України в редакції Закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України, щодо реформи міжбюджетних відносин» № 79-VIII від 28.12.2014 визначено, що норми і положення, зокрема, ст. 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Разом з тим, 27.02.2020 рішенням Конституційного Суду України № 3-р/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення п. 26 роз. VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Таким чином, у зв'язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 27 лютого 2020 року у справі 1-247/2018(3393/18) ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» має застосовуватись у такій редакції: «Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком».
Відтак, з 27.02.2020 позивач набув право на соціальне забезпечення у порядку редакції Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 367-ХІV від 25.12.1998, яка передбачала розмір щорічної разової допомоги до 5 травня для осіб з інвалідністю ІІ групи внаслідок війни у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком
Водночас, 15.04.2023 набрав чинності Закон України від 20.03.2023 № 2983-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо разової грошової виплати ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань», яким ч. 5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» викладено в такій редакції: «Щороку до Дня Незалежності України особам з інвалідністю внаслідок війни виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».
Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2023 № 754 відповідно до ч. 7 ст. 20 Бюджетного кодексу України, ч. 5 ст. 12 - 15, ч. 1 ст. 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ч. 3 ст. 6-1-6-4 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань», затверджено Порядок здійснення у 2023 році разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань».
Згідно підпункту першого пункту третього цього Порядку грошова допомога виплачується до 24.08.2023 (Дня Незалежності України) в такому розмірі: особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, визнаним особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин: I групи - 3100 гривень; II групи - 2900 гривень; III групи - 2700 гривень.
У постанові від 14 травня 2025 року у зразковій справі № 440/14216/23 Велика Палата Верховного Суду вказала, що Верховна Рада України у встановленому законом порядку та в межах своїх повноважень внесла зміни до спеціального Закону № 3551-ХІІ, законодавчо врегулювавши порядок надання щорічної разової грошової виплати особам з інвалідністю внаслідок війни, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме правила ст. 13 Закону № 3551-ХІІ в редакції Закону № 2983- ІХ, як спеціального закону.
Норма частини п'ятої ст. 13 Закону № 3551-ХІІ у редакції Закону № 367- XIV діяла до набрання чинності «новою» нормою ч. 5 ст. 13 Закону № 3551-ХІІ в редакції Закону № 2983-ІХ, а саме: до 15 квітня 2023 року - дня, наступного за днем опублікування Закону № 2983-ІХ. Із зазначеної дати змінилося законодавче регулювання спірних правовідносин, зокрема в частині визначення порядку та розміру виплат разової грошової допомоги до Дня Незалежності України.
Здійснивши позивачу грошову виплату в розмірі 2900 грн, ГУ ПФУ застосувало правила ч. 5 ст. 13 Закону № 3551-ХІІ в редакції Закону № 2983-ІХ, яка є чинною, як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на час вирішення справи, неконституційною не визнавалася, що підтверджує те, що ГУ ПФУ діяло на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначених законом.
У постанові від 14 травня 2025 року у зразковій справі № 440/14216/23 Велика Палата Верховного Суду вказала, що з огляду на те, що чинне законодавство України не передбачає виплату позивачу разової грошової допомоги до Дня Незалежності України в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про задоволення позову постановлене з неправильним застосуванням норми матеріального права і порушенні норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню.
Аналізуючи наведені вище норми законів № 3551-ХІІ й № 2983-ІХ, приписи Конституції України, а також зміст спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що ст. 22 Конституції України, яка за своїм змістом адресована органу законодавчої влади, у цій справі не є застосовною, оскільки щорічна разова грошова виплата особам з інвалідністю внаслідок війни безпосередньо не передбачена в Конституції України та визначається спеціальним законом, а тому на неї не поширюються й визначені ст. 22 Конституції України гарантії, щодо заборони скасування чи звуження змісту та обсягу прав.
У зв'язку із зазначеним, з урахуванням висновків Великої палати Верховного Суду, що наведені у постанові від 14 травня 2025 року у зразковій справі № 440/14216/23, суд робить висновок про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до частини першої ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Керуючись статтями 72 - 74, 77, 139, 241 - 246, 262, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83; ЄДРПОУ: 20987385) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Повне судове рішення складено 20.11.2025.
Суддя Олександр ХУРСА
.