Справа № 420/34116/25
20 листопада 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стефанова С.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду 09 жовтня 2025 року надійшов позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн грн. (один мільйон гривень) відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду у розмірі 1 млн грн. (один мільйон гривень) на підставі абзацу 4 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153.
Позиція позивача обґрунтовується наступним
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) є громадянином України, солдатом, проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 . 03.01.2023 року ОСОБА_1 у 20-річному віці уклав контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України на посадах осіб рядового складу. 21.09.2023 року під час перебування на бойовому посту в складі підрозділу військової частини НОМЕР_2 в АДРЕСА_1 , позивач потрапив під ворожий ракетний обстріл, внаслідок чого отримав мінновибухову травму. Таким чином, позивач уклав контракт про проходження військової служби до 25- річного віку, брав безпосередню участь у бойових діях та отримав поранення під час захисту Вітчизни.
Таким чином, позивач вважає, що має право на грошову винагороду передбачену абз. 4 п. 4 Постанови № 153. У зв'язку із цим, 02.07.2025 ОСОБА_1 подав командиру військової частини НОМЕР_2 рапорт з проханням сформувати необхідний пакет документів, передати заявку на Міністерство оборони України щодо необхідності відповідного фінансування, передати відповідні накази до фінансового відділу, за необхідності до фінансового відділу військової частини, нарахувати та провести виплату одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. грн. Як вбачається із листа вч НОМЕР_2 від 14.08.2025, у зв'язку з тим, що військова частина НОМЕР_2 є відокремленим підрозділом та не веде господарську-правову діяльність рапорт ОСОБА_1 був направлений до військової частини НОМЕР_1 за підпорядкованістю для опрацювання та прийняття рішення про виплату одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби у бойових умовах у розмірі 1 млн. грн. Згідно із відповіддю військової частини НОМЕР_1 за результатами розгляду рапорта від 02.07.2025, вч НОМЕР_1 ухвалила рішення про відмову у виплаті ОСОБА_1 грошової винагороди у розмірі 1 млн, у зв'язку із тим, що з наданих матеріалів не вбачається факту безпосередньої участі солдата ОСОБА_1 у бойових діях у районі ведення воєнних дій на момент отримання травми 21.09.2023 року.
Вважаючи протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн грн. (один мільйон гривень) відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 року №153, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Процесуальні дії та клопотання учасників справи
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по справі. Розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в порядку ст.262 КАС України.
Відповідач відзив на позов до суду не подав.
Станом на 20 листопада 2025 року, будь-яких інших заяв по суті справи з боку сторін на адресу суду не надходило.
Вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позиції позивача та відповідача, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.
Обставини справи встановлені судом
ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) є громадянином України, солдатом, проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 .
03.01.2023 року ОСОБА_1 у 20-річному віці уклав контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України на посадах осіб рядового складу.
21.09.2023 року під час перебування на бойовому посту в складі підрозділу військової частини НОМЕР_2 в АДРЕСА_1 , Позивач потрапив під ворожий ракетний обстріл, внаслідок чого отримав мінновибухову травму.
Як вбачається із довідки про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України від 10.08.2024 року, позивач в період з 21.09.2023 року по 21.09.2023 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в АДРЕСА_1 . Підстава: журнал бойових дій військової частини НОМЕР_2 № 90дск від 28.05.2023 року.
Згідно із довідкою Гарнізонної військово - лікарської комісії №2 від 04.07.2024 року №760, ОСОБА_1 отримав захворювання та травму пов'язані із захистом Батьківщини.
Як вбачається із довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), 21.09.2023 року під час захисту Батьківщини, а саме, виконання спеціального (бойового) завдання, на бойовому посту в складі підрозділу військової частини НОМЕР_2 в АДРЕСА_1 , позивач отримав МВТ, акубаротравматичне ураження обох вух та астено-невротичний синдром внаслідок ракетного удару (пряме влучання).
02.07.2025 року ОСОБА_1 подав командиру військової частини НОМЕР_2 рапорт з проханням сформувати необхідний пакет документів, передати заявку на Міністерство оборони України щодо необхідності відповідного фінансування, передати відповідні накази до фінансового відділу, за необхідності до фінансового відділу військової частини, нарахувати та провести виплату одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. грн.
Як вбачається із листа вч НОМЕР_2 від 14.08.2025, у зв'язку з тим, що військова частина НОМЕР_2 є відокремленим підрозділом та не веде господарську-правову діяльність рапорт ОСОБА_1 був направлений до військової частини НОМЕР_1 за підпорядкованістю для опрацювання та прийняття рішення про виплату одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби у бойових умовах у розмірі 1 млн. грн.
Згідно із відповіддю військової частини НОМЕР_1 за результатами розгляду рапорту від 02.07.2025 року, вч НОМЕР_1 ухвалила рішення про відмову у виплаті ОСОБА_1 грошової винагороди у розмірі 1 млн, у зв'язку із тим, що з наданих матеріалів не вбачається факту безпосередньої участі солдата ОСОБА_1 у бойових діях у районі ведення воєнних дій на момент отримання травми 21.09.2023 року.
Вважаючи протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн грн. (один мільйон гривень) відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 року №153, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Джерела права та висновки суду
Змістом спірних правовідносин є відмова у призначенні одноразової грошової допомоги на підставі абз. 2 п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 року № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».
До вказаних правовідносин суд застосовує такі положення законодавства та робить висновки по суті спору.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-ХІІ), норми якого суд застосовує в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.
За змістом ч. 1, ч. 3 ст. 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Частиною шостою ст. 2 Закону № 2232-XII визначені види військової служби, зокрема, строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також інші види.
Виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ч. 14 ст. 2 Закону №2232-XII).
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону 2232-ХІІ Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направлення) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.
Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів, як це передбачено ч. 1 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII)).
За правилами ч. 2 ст. 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Частиною 4 ст. 9 Закону №2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
11.02.2025 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану», пунктом 2 якої затверджений Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану та форму контракту про проходження громадянами України віком від 18 до 25 років військової служби у Збройних Силах України, Національній гвардії України та Державній прикордонній службі України на посадах осіб рядового складу (далі Постанова № 153).
Пунктом 3 Постанови № 153, чинної станом на час виникнення спірних відносин установлено, що учасникам експериментального проекту є: громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу.
Відповідно до пункту 4 Постанови № 153 особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;
військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);
військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв'язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;
військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони два або більше разів за сукупністю притягувалися до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.
Отже, із аналізу норм Постанови № 153, тобто станом на час проходження позивачем військової служби, слідує, що особам рядового, сержантського і старшинського складу, які у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу, зокрема, до Збройних Сил, проходять військову службу під час воєнного стану та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн грн.
У свою чергу, військовослужбовцям, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постановою № 153, у зв'язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни винагорода виплачується в повному обсязі.
Таким чином, одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн грн виплачується військовослужбовцям рядового, сержантського та старшинського складу, які були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану у віці до 25 років, проходять службу, брали безпосередню участь у бойових діях не менше шести місяців.
У разі поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, винагорода виплачується в повному обсязі у разі, якщо військовослужбовець брав безпосередню участь у бойових діях строком менше шести місяців.
Варто зауважити, що така винагорода виплачується військовослужбовцям за умови, якщо вони не були притягнуті до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення.
Виходячи зі змісту наведених положень, для виникнення у військовослужбовця права на отримання винагороди в повному обсязі за абз.4 п.4 Постанови №153 достатньо наявності трьох юридично значимих фактів:
1. укладення контракту про проходження військової служби у віці до 25 років;
2. безпосередня участь у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців;
3. настання поранення (травми, контузії, каліцтва) під час захисту Вітчизни.
При цьому, Постанова № 153 не встановлює вичерпного переліку документів, які підтверджують факт участі у бойових діях, а відсилає до документів, що складаються військовими частинами у встановленому порядку.
Як встановлено судом, 03.01.2023 року ОСОБА_1 у 20-річному віці уклав контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України на посадах осіб рядового складу.
21.09.2023 року під час перебування на бойовому посту в складі підрозділу військової частини НОМЕР_2 в АДРЕСА_1 , Позивач потрапив під ворожий ракетний обстріл, внаслідок чого отримав мінновибухову травму.
Як вбачається із довідки про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України від 10.08.2024 року, позивач в період з 21.09.2023 року по 21.09.2023 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в АДРЕСА_1 . Підстава: журнал бойових дій військової частини НОМЕР_2 № 90дск від 28.05.2023 року.
Згідно із довідкою Гарнізонної військово - лікарської комісії №2 від 04.07.2024 року №760, ОСОБА_1 отримав захворювання та травму пов'язані із захистом Батьківщини.
Як вбачається із довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), 21.09.2023 року під час захисту Батьківщини, а саме, виконання спеціального (бойового) завдання, на бойовому посту в складі підрозділу військової частини НОМЕР_2 в АДРЕСА_1 , позивач отримав МВТ, акубаротравматичне ураження обох вух та астено-невротичний синдром внаслідок ракетного удару (пряме влучання).
Доказів того, що позивач притягався до кримінальної, адміністративної відповідальності за військові адміністративні правопорушення, дисциплінарної відповідальності, суду не надано.
Отже, на день отримання поранення позивач перебував у районі ведення бойових дій, виконуючи бойове завдання, що є достатньою правовою підставою для застосування абз. 4 п. 4 Постанови №153.
Беручи до уваги викладені вище обставини, суд вважає, що позивачем дотримані визначені Постановою № 153 умови для отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн грн, оскільки: 1) прийнятий на військову службу під час воєнного стану у віці до 25 років; 2) проходив військову службу станом на дату набрання чинності Постановою № 153 та продовжує проходити військову службу; 3) брав безпосередню участь у бойових діях строком менше шести місяців; 4) отримав поранення (травми, контузії, каліцтва) під час захисту Вітчизни; 5) не притягнутий до кримінальної відповідальності чи адміністративної відповідальності за вчинення військового правопорушення, та дисциплінарної відповідальності.
Отже, відмова відповідача у виплаті позивачу одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн грн є протиправною.
Водночас, суд звертає увагу, що позиція відповідача створює штучну та необґрунтовану диференціацію між військовослужбовцями, які за однакових фактичних обставин (отримання поранення під час оборони України) визнаються учасниками бойових дій.
Такий підхід є очевидно дискримінаційним та наслідком вузького тлумачення відповідачем положень Постанови №153.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
У відповідно до ст. 8 Конституції України, у Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Згідно із ст. 2 ЗУ «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», законодавство України ґрунтується на принципі недискримінації, що передбачає незалежно від певних ознак: 1) забезпечення рівності прав і свобод осіб та/або груп осіб; 2) забезпечення рівності перед законом осіб та/або груп осіб; 3) повагу до гідності кожної людини; 4) забезпечення рівних можливостей осіб та/або груп осіб.
У ситуації позивача ідентичні фактичні обставини, які вже були підтверджені державою для надання статусу учасника бойових дій (отримання поранення під час виконання завдань в умовах воєнної агресії рф).
Однак при вирішенні питання щодо виплати винагороди, гарантованої Постановою №153, відповідач вимагає додаткових документів, які законом прямо не передбачені.
Це створює подвійний стандарт у правозастосуванні: одна й та сама подія (поранення у бойових умовах) одночасно визнається достатньою для надання статусу УБД, але недостатньою для отримання винагороди.
Це і є дискримінація, оскільки: застосовуються різні правові критерії до військовослужбовців, які перебували у рівних умовах; позивач позбавляється соціальної гарантії, передбаченої Постановою №153, з причин, які не залежать від нього та не передбачені законом; таке тлумачення обмежує права одного військовослужбовця у порівнянні з іншими, створюючи необґрунтовану перевагу одній групі та обмеження для іншої.
Україна як держава-учасниця міжнародних договорів зобов'язана забезпечувати рівний захист закону без дискримінації за будь-якою ознакою.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Доводи відповідача про правомірність своїх дій спростовано наведеним вище аналізом чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини. Тому такі доводи судом до уваги не беруться.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Даючи оцінку поведінці відповідача, яка зумовила звернення позивача до суду з цим позовом, суд дійшов висновку, що дії відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті позивачу одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 року № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану», не відповідають визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям поведінки відповідача у спірних правовідносинах та чинному законодавству, тому такі дії потрібно визнати протиправними, задовольнивши першу позовну вимогу.
Суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
За таких обставин, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, друга позовна вимога підлягає до задоволення шляхом зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову винагороду у розмірі 1 млн гривень, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 року № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».
Оцінюючи зібрані у справі докази в сукупності та мотиви суду щодо кожної з позовних вимог, суд дійшов висновку, що позов потрібно задовольнити повністю.
Розподіл судових витрат
Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи те, що позивач звільнений від сплати судового збору, розподіл судових витрат у відповідності до вимог ст.139 КАС України судом не здійснюється.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8, 9, 12, 14, 44, 139, 242-246 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. (один мільйон) гривень, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 року № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду у розмірі 1 млн. (один мільйон) гривень, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 року № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».
Рішення набирає законної сили згідно ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 та п.15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржено, згідно ст.295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ).
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).
Суддя С.О. Cтефанов