справа№380/17820/25
19 листопада 2025 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Коморного О.І., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 та зобов'язання вчинити дії.
Обставини справи.
До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не направлення солдата ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , для проходження військово-лікарської комісії у зв'язку із погіршення стану його здоров'я.
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 направити солдата ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , для проходження військово-лікарської комісії у зв'язку із погіршення стану його здоров'я.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 27.06.2025 № 252 він призваний на військову службу під час мобілізації та направлений для проходження служби до Військової частини НОМЕР_1 .
Позивач стверджує, що під час безпосереднього проходження військової служби стан його здоров'я зазнав значного погіршення, що, на його суб'єктивну думку, унеможливлює подальше належне виконання обов'язків військової служби, дотримання розпорядку дня та виконання наказів командування.
Зокрема, позивач посилається на наявність у нього цілої низки хронічних захворювань, серед яких він виокремлює астено-невротичний стан, міокардіопатію, а також наслідки перенесених у дитинстві тяжких захворювань. На підтвердження своїх слів позивач вказує на наявність медичної документації, яка видана цивільними закладами охорони здоров'я ще до моменту його мобілізації до лав Збройних Сил України. Реалізуючи своє право на охорону здоров'я, 14 липня 2025 року позивач звернувся до командування Військової частини НОМЕР_1 з письмовим рапортом, у якому, посилаючись на погіршення самопочуття, просив направити його на медичний огляд військово-лікарською комісією для визначення ступеня придатності до військової служби.
Однак, листом від 13 серпня 2025 року № 13150 йому відмовлено у задоволенні рапорту з посиланням на норми Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України. У відповіді командування роз'яснено необхідність дотримання встановленого порядку медичного забезпечення, а саме першочергового звернення до медичного пункту військової частини для огляду лікарем (фельдшером), який і приймає рішення про необхідність подальшого лікування або огляду ВЛК.
Позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною, оскільки, на його переконання, командир військової частини, отримавши рапорт військовослужбовця про погіршення стану здоров'я, зобов'язаний був негайно відреагувати та забезпечити проходження ним військово-лікарської комісії незалежно від наявності рекомендації лікаря частини.
Ухвалою від 02 вересня 2025 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач проти позову заперечив повністю, надіславши на адресу суду відзив на позовну заяву. В розгорнутому обґрунтуванні своїх заперечень представник відповідача зазначив, що позивач прибув до військової частини НОМЕР_1 після проходження повного медичного огляду при призові по мобілізації, за результатами якого він визнаний придатним до військової служби, що об'єктивно підтверджується довідкою військово-лікарської комісії № 2025-0626-1735-2389-3 від 26.06.2025.
Відповідач наголошує на тому, що чинне законодавство України, зокрема спеціальне Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затверджене наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402, містить чіткий та імперативний порядок направлення військовослужбовців на медичний огляд. Таке направлення здійснюється прямими начальниками від командира окремої частини, йому рівних та вище, виключно за наявності рекомендації лікаря, яка надається у разі виявлення у військовослужбовця під час обстеження або лікування захворювань, наслідків травми, що можуть обмежувати придатність до служби.
Оскільки позивач у встановленому Статутом внутрішньої служби порядку до медичного пункту частини зі скаргами не звертався, огляд начальником медичної служби не проходив, відповідних записів у книзі запису хворих не має, і, як наслідок, рекомендації лікаря щодо необхідності направлення на ВЛК не отримував, у командира військової частини були відсутні законні підстави для задоволення рапорту та видачі направлення.
Крім того, 14 листопада 2025 року відповідач подав до суду клопотання про долучення доказів, згідно з якими позивач успішно завершив навчання та наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 29.08.2025 № 252 виключений зі списків особового складу частини, знятий з усіх видів забезпечення та вибув до нового місця служби - Військової частини НОМЕР_2 , що робить виконання вимог позову саме цим відповідачем неможливим.
Суд, всебічно і повно з'ясував всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, та -
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , призваний на військову службу під час мобілізації на особливий період та проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Перед направленням до військової частини позивач пройшов належний медичний огляд військово-лікарською комісією при територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки.
За результатами огляду, відповідно до довідки ВЛК № 2025-0626-1735-2389-3 від 26.06.2025, він визнаний придатним до військової служби. Дана постанова ВЛК є чинною на час виникнення спірних правовідносин.
14 липня 2025 року позивач подав рапорт на ім'я командира Військової частини НОМЕР_1 , у якому висловив прохання направити його на повторний медичний огляд військово-лікарською комісією у зв'язку з, як він зазначав, суттєвим погіршенням стану здоров'я, посилаючись при цьому на наявність у нього хронічних захворювань, діагностованих у минулому.
Розглянувши поданий рапорт, командування Військової частини НОМЕР_1 листами від 23.07.2025 № 11631 та від 13.08.2025 № 13150 повідомило позивача та його представника про відсутність на даний момент правових підстав для безпосереднього направлення на ВЛК лише на підставі суб'єктивних скарг, викладених у рапорті. У відповідях було детально роз'яснено, що згідно з вимогами чинного законодавства, зокрема Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, направлення на медичний огляд здійснюється не автоматично за бажанням військовослужбовця, а за наявності об'єктивних медичних показань, підтверджених рекомендацією лікаря. У зв'язку з цим позивачу рекомендовано звернутися до медичного пункту військової частини для проведення фахового обстеження, встановлення діагнозу та визначення необхідності подальшого стаціонарного лікування або огляду ВЛК.
Судом також достеменно встановлено, що згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 29 серпня 2025 року № 252, солдата ОСОБА_1 з 29 серпня 2025 року виключено зі списків особового складу частини, знято з усіх видів забезпечення (грошового, продовольчого, речового) та направлено для подальшого проходження військової служби до іншої військової частини - НОМЕР_2 .
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступних мотивів та норм права.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Цей конституційний принцип зобов'язує суб'єкта владних повноважень, яким є командир військової частини, діяти чітко у відповідності до встановлених процедур.
Правові засади проходження медичного огляду військовослужбовцями визначено Положенням про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженим наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402 (далі - Положення № 402).
Пунктом 6.1 глави 6 розділу II цього Положення встановлено вичерпний перелік суб'єктів, які мають право направляти військовослужбовців на медичний огляд. Таке направлення проводиться прямими начальниками від командира окремої частини, йому рівних та вище, штатних ВЛК, керівниками ТЦК та СП, начальниками закладів охорони здоров'я за місцем лікування.
При цьому, абзацом другим пункту 6.1 Положення № 402 чітко та недвозначно передбачено, що прямі начальники мають право направляти підпорядкованих військовослужбовців на медичний огляд ВЛК з метою визначення ступеня придатності до військової служби за рекомендацією лікаря, у разі виявлення у військовослужбовця під час обстеження або лікування захворювань, наслідків травми (поранення, контузії, каліцтва), що можуть обмежувати придатність або зумовлювати непридатність до військової служби.
З системного аналізу наведених норм вбачається, що підставою для прийняття командиром управлінського рішення про направлення підлеглого військовослужбовця на позачерговий медичний огляд ВЛК є наявність відповідної фахової рекомендації лікаря (начальника медичної служби частини). Така рекомендація надається виключно за результатами безпосереднього огляду або лікування військовослужбовця.
Командир військової частини є військовою посадовою особою, яка не має спеціальної медичної освіти та відповідної кваліфікації, а тому об'єктивно позбавлена можливості самостійно оцінювати стан здоров'я підлеглого, верифікувати діагнози та встановлювати наявність медичних показань для направлення на ВЛК, особливо за наявності чинної та не скасованої довідки про придатність до військової служби.
Суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 12 червня 2020 року у справі № 810/5009/18. У цьому рішенні Верховний Суд наголосив, що суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до виключної компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем. Застосовуючи цю позицію до обставин даної справи, суд зазначає, що визначення наявності медичних підстав для направлення на ВЛК є дискреційним повноваженням відповідних посадових осіб (лікарів та командирів), яке реалізується у встановленому законом порядку.
Суд не може перебирати на себе функції лікаря та самостійно встановлювати наявність підстав для медичного огляду без відповідного фахового висновку.
Порядок реалізації права військовослужбовця на охорону здоров'я деталізовано у Статуті внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженому Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV.
Статтями 254-256 Статуту визначено безумовний обов'язок військовослужбовця негайно доповідати про захворювання своєму безпосередньому начальникові, який, у свою чергу, зобов'язаний направити хворого до медичного пункту частини. Амбулаторний прийом проводиться лікарем (фельдшером) у медичному пункті частини у визначені години. Саме лікар за результатами огляду, вивчення скарг та анамнезу приймає кваліфіковане рішення про направлення хворого на стаціонарне лікування до медичних закладів або, за наявності підстав, ініціює питання про направлення на медичний огляд ВЛК.
У матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази того, що позивач у встановленому Статутом порядку звертався до медичного пункту Військової частини НОМЕР_1 зі скаргами на стан здоров'я, проходив там первинний огляд у лікаря частини, що його скарги зафіксовані у відповідній медичній документації частини, і що він отримав рекомендацію начальника медичної служби щодо необхідності направлення на ВЛК.
Подання рапорту на ім'я командира без дотримання встановленого порядку медичного забезпечення, без попереднього звернення до лікаря частини, не створює для командира безумовного імперативного обов'язку щодо негайного направлення військовослужбовця на ВЛК.
Таким чином, дії відповідача щодо роз'яснення позивачу порядку звернення за медичною допомогою та відмови у безпосередньому направленні на ВЛК за відсутності обов'язкової рекомендації лікаря повністю відповідали вимогам чинного законодавства, вчинені в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом, а тому не можуть кваліфікуватися як протиправна бездіяльність.
Окрім того, суд бере до уваги важливу обставину, яка має вирішальне значення для розгляду даної справи. Станом на час судового розгляду та прийняття рішення позивач вибув зі складу Військової частини НОМЕР_1 та проходить службу у Військовій частині НОМЕР_2 , що підтверджується витягом з наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 29.08.2025 № 252.
Відповідно до норм Положення № 402, право направляти військовослужбовця на ВЛК має його прямий начальник, тобто командир тієї частини, у списках якої перебуває військовослужбовець. Оскільки командир Військової частини НОМЕР_1 втратив повноваження прямого начальника щодо позивача після його виключення зі списків частини та вибуття до нового місця служби, задоволення позовних вимог саме до цього відповідача є неможливим як з правової, так і з фактичної точки зору.
Суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити юридично значущі дії (видати направлення, надати відпустку тощо) щодо особи, яка не перебуває у його підпорядкуванні та щодо якої він вже не має жодних адміністративних чи командних повноважень.
Належним та ефективним способом реалізації права на медичний огляд у разі погіршення стану здоров'я для позивача на даному етапі є звернення у встановленому порядку (через безпосереднього командира та медичний пункт) до командування тієї військової частини, де він фактично проходить службу на даний час (Військова частина НОМЕР_2 ).
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У цій справі відповідач належними та допустимими доказами довів правомірність своїх дій, відсутність протиправної бездіяльності при розгляді рапорту позивача, а також факт переміщення позивача по службі, що робить неможливим виконання вимог позивача саме цим відповідачем.
Враховуючи викладене у сукупності, суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових та фактичних підстав для задоволення позовних вимог.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позову, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 19, 20, 72-77, 90, 241-246, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. В позові ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 та зобов'язання вчинити дії - відмовити повністю.
2. Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складений 19 листопада 2025 року.
Суддя Коморний О.І.