справа №380/15319/25
20 листопада 2025 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Хоми О.П., розглянувши у письмовому провадженні у м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), в інтересах якого діє адвокат Черниш Ірина Ігорівна, звернувся до суду з позовом до Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), в якому просить:
- визнати протиправними дії Комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо відмови у наданні ОСОБА_1 відстрочки від мобілізації на підставі абзацу (за наявності) - пункту 7 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;
???- зобов?язати Комісію ІНФОРМАЦІЯ_3 надати ОСОБА_1 відстрочку від мобілізації на підставі абзацу (за наявності) - пункту 7 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань із ІНФОРМАЦІЯ_3 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 968,96 грн та витрати на правничу допомогу в сумі 10 000, 00 грн.
Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначив, що його син, ОСОБА_2 , визнаний особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджено довідкою МСЕК, а зараз підтверджується витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи. Вказує, що син є непрацездатною особою, яка немає самостійного джерела доходу, проживає разом з позивачем та повністю перебуває на його утриманні. У зв'язку з цим позивач звернувся до відповідача із заявою про надання йому відстрочки від призову за мобілізацією на підставі пункту 7 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Відповідач рішенням, яке оформлене протоколом від 28.02.2025 № 2775, відмовив у наданні відстрочки, оскільки син позивача не належить до осіб з інвалідністю з дитинства, окрім того позивачем не доведено факт, що син перебуває на його утриманні. Вважає відмову відповідача протиправною та такою, що порушує його право, передбачене статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», у зв'язку з цим звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою суду від 30.07.2025 позовна заява, подана без додержання вимог, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України), була залишена без руху, позивачу надано строк на усунення недоліків позовної заяви.
Вимоги ухвали позивачем виконано.
Ухвалою від 12.08.2025 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без виклику сторін.
Відповідно до довідок про доставку електронного листа до електронного кабінету ІНФОРМАЦІЯ_4 в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі доставлено: 28.07.2025 - позовну заяву з копіями доданих до неї документів (тобто у день надходження позову до суду) та 12.08.2025 - ухвалу про відкриття спрощеного позовного провадження в адміністративній справі без виклику сторін від 12.08.2025 (тобто у день прийняття ухвали судом).
Відповідачу роз'яснено право подання відзиву на позов з посиланням на докази, якими такий обґрунтовується.
Відповідач не скористався правом на подання відзиву на позовну заяву.
Відповідно до положень частини четвертої статті 159 КАС України неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Відповідно до положень частини п'ятої статті 262 КАС України судом вирішено справу на підставі наявних у ній доказів.
Суд, з'ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , є сином позивача - ОСОБА_1 .
Рішенням Буського районного суду Львівської області від 15.07.2015 у справі № 440/708/14-ц розірвано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , зареєстрований 17.05.1995 Андріївською сільською радою Буського району Львівської області, актовий запис №3.
Відповідно до витягів з реєстру територіальної громади від 10.02.2025 № 2025/001957791 та № 2025/001954944 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 12.09.2006 зареєстровані за адресою місця проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ № 694100 при первинному огляді ОСОБА_2 11.04.2024 встановлено ІІ групу інвалідності на підставі загального захворювання на строк до 01.05.2025. Дата чергового переогляду 10.04.2025.
Згідно з витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 13.05.2025 № 113/25/820/Р ОСОБА_2 з 01.05.2025 повторно встановлено ІІ групу інвалідності. Відповідно до пункту 16 цього ж витягу: «Згідно постанови КМУ № 1338 від 15.11.2024 на підставі аналізу наданої медичної документації огляду особи, встановлено, що порушення функції організму мають виражений, тривалий характер та призвело до вираженого обмеження життєдіяльності». Рішення: визнано особою з інвалідністю 2 групи від загального захворювання терміном на 1 рік. Рекомендовано лікування, реабілітацію в профільного лікаря.
Відповідно до розділу VIII акту обстеження матеріально-побутових умов сім'ї від 10.06.2025 № 11/1.04/248 Красненської селищної ради Золочівського району Львівської області громадянин ОСОБА_1 проживає разом із сином ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю ІІ групи. ОСОБА_3 в даній квартирі тільки зареєстрована, але не проживає.
ОСОБА_1 13.02.2025 з допомогою засобів поштового зв'язку звернувся до голови комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 із заявою про оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 7 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Згідно з описом вкладення у цінний лист, до заяви долучено такі документи:
- Нотаріально посвідчена копія паспорта громадянина України та РНОКПП ОСОБА_1 ;
- Нотаріально посвідчена копія свідоцтва про народження ОСОБА_2 ;
- Нотаріально посвідчена копія паспорта ОСОБА_2 ;
- Нотаріально посвідчена копія посвідчення особи з інвалідністю серія НОМЕР_2 ;
- Нотаріально посвідчена копія довідки до акту МСЕК серія 12 ААГ № 694100;
- Нотаріально посвідчена копія рішення іменем України від 15.07.2025.
ІНФОРМАЦІЯ_3 листом від 28.02.2025 №Б/2775 повідомив, що за результатами розгляду заяви та доданих документів, протоколом від 27.02.2025 № 8 комісія ухвалила рішення про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період. Причини відмови: «Як вбачається із абзацу 7 частини 1 додатку 5 до постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560, право на відстрочку мають жінки та чоловіки, на утриманні яких перебуває повнолітня дитина, яка є особою з інвалідністю І чи ІІ групи. Як вбачається з доданих документів, Ваш син ОСОБА_2 не відноситься до осіб з інвалідністю з дитинства, а також Вами не доведено той факт, що він знаходиться на вашому утриманні».
Позивач, вважаючи протиправною відмову відповідача у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 7 частини І статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», звернувся з цим позовом до суду.
При вирішенні спору суд керувався таким.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Мобілізацію провести на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Згідно з цим Указом мобілізація проводиться протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.
Ці строки неодноразово продовжувалися аналогічними Указами Президента України та тривають далі.
За приписами статті 1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 № 1932-XII особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій;
воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
На час виникнення спірних правовідносин та на дату ухвалення рішення у цій справі на території України продовжує діяти воєнний стан.
Згідно із статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ, у редакції від 17.01.2025, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Частиною 1 статті 1 Закону № 2232-ХІІ визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Згідно із частиною 2 статті 1 Закону № 2232-XII військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Частиною 3 статті 1 Закону № 2232-XII передбачено, що військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
За приписами частин 1, 2 статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII (далі - Закон № 3543-XII, у редакції від 01.01.2025, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Статтею 1 Закону № 3543-ХІІ визначено, що:
мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано;
особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій.
Відповідно до частини 5 статті 22 Закону № 3543-ХІІ призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів розвідувальних органів України - відповідний підрозділ розвідувальних органів України, осіб, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Відповідно до пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 (далі - положення № 154, у редакції від 16.01.2025, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, м. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах.
Пункт 8 Положення № 154 передбачає, що завданнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки є виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов'язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, здійснення контролю за його станом, зокрема в місцевих держадміністраціях, органах місцевого самоврядування та в органах, що забезпечують функціонування системи військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (крім СБУ та розвідувальних органів України), забезпечення в межах своїх повноважень адміністрування (територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя) та ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Реєстр) (районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), проведення заходів із взяття громадян України на військовий облік призовників, направлення громадян України для проходження базової військової служби, призову громадян на військову службу, проведення відбору кандидатів для прийняття на військову службу за контрактом, участь у відборі громадян для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів, забезпечення організації соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори до Збройних Сил (далі - збори), ветеранів війни та військової служби, пенсіонерів з числа військовослужбовців Збройних Сил (далі - пенсіонери) та членів їх сімей, участь у військово-патріотичному вихованні громадян, здійснення інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства.
Згідно з пунктом 11 Положення № 154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, крім іншого: оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.
Відповідно до частини 5 статті 22 Закону № 3543-ХІІ порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період визначається Кабінетом Міністрів України.
Цей порядок визначає:
механізм реалізації повноважень та взаємодію між місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від підпорядкування і форми власності, органами військового управління, органами та підрозділами, що входять до системи поліції, та посадовими особами територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки з організації проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період;
порядок оповіщення військовозобов'язаних та резервістів, їх прибуття до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, військових частин Збройних Сил України, інших військових формувань, Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України чи відповідного підрозділу розвідувальних органів України;
процедуру перевірки військово-облікових документів громадян, уточнення персональних даних військовозобов'язаних та резервістів та внесення відповідних змін у військово-облікові документи;
порядок надання військовозобов'язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення;
організацію медичного огляду військовозобов'язаних та резервістів;
процедури оформлення призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період;
механізм відправлення військовозобов'язаних та резервістів до місць проходження військової служби.
Відповідно до вказаної частини 5 статті 22 Закону № 3543-ХІІ, Кабінет Міністрів України затвердив постановою від 16.05.2024 № 560 Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі - Порядок № 560, в редакції від 31.01.2025, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до пункту 56 Порядку № 560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Стаття 23 Закону № 3543-ХІІ передбачає перелік підстав для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, відповідно до пункту 7 частини 1 якої не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані - жінки та чоловіки, на утриманні яких перебуває повнолітня дитина, яка є особою з інвалідністю I чи II групи.
Абзацом 1 та 2 пункту 58 Порядку № 560 визначено, що за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу (військовозобов'язані СБУ чи розвідувальних органів - голові Комісії в Центральному управлінні або регіональному органі СБУ чи відповідному розвідувальному органі) за місцем перебування на військовому обліку заяву за формою згідно з додатком 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5.
Згідно з Додатком 5 до Порядку № 560 «Перелік документів, що подаються військовозобов'язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», військовозобов'язані жінки та чоловіки, на утриманні яких перебуває повнолітня дитина, яка є особою з інвалідністю I чи II групи, подають:
для підтвердження інвалідності дитини - довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, визначеною МОЗ, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, або посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або пенсійне посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики;
для підтвердження родинних стосунків - свідоцтво про народження дитини із зазначенням батьківства військовозобов'язаного.
Згідно із пунктом 60 Порядку № 560, комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
Комісія зобов'язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв'язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
У разі позитивного рішення військовозобов'язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.
У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
Отже, Порядком № 560 визначено чіткий алгоритм вчинення дій військовозобов'язаним та прийняття рішень територіальним центром комплектування та соціальної підтримки в процесі надання відстрочок від призову на військову службу під час мобілізації.
Предметом оскарження у цій справі є відмова відповідача у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації у зв'язку із перебуванням на утриманні повнолітньої дитини, яка є особою з інвалідністю II групи.
Суд встановив, що ОСОБА_4 13.02.2025 за допомогою засобів поштового зв'язку звернувся до голови комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 із заявою про оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 7 частини 1 статті 23 Закону № 3543-ХІІ.
До заяви були додані такі обов'язкові, передбачені додатком 5 до Порядку № 560 документи: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, свідоцтво про народження дитини із зазначенням батьківства військовозобов'язаного.
Із свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , суд встановив, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , є сином позивача - ОСОБА_1 .
Згідно із довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ № 69410, при первинному огляді ОСОБА_2 11.04.2024 встановлено ІІ групу інвалідності на підставі загального захворювання на строк до 01.05.2025. Дата чергового переогляду 10.04.2025.
Отже, до заяви від 13.02.2025 ОСОБА_1 надав перелік документів, що підтверджує наявність заявленої підстави для відстрочки відповідно до пункту 7 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII.
ІНФОРМАЦІЯ_3 листом від 28.02.2025 №Б/2775 повідомив, що за результатами розгляду заяви та доданих документів, протоколом від 27.02.2025 № 8 комісія ухвалила рішення про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період. Відмова мотивована тим, що син позивача, ОСОБА_2 , не відноситься до осіб з інвалідністю з дитинства і позивач не довів той факт, що він знаходиться на його утриманні.
Надаючи правову оцінку такій відмові відповідача, суд керується таким.
Приписи пункту 7 частини 1 статті 23 Закону № 3543-ХІІ визначають право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період для військовозобов'язаних чоловіків, які мають на утриманні повнолітню дитину з інвалідністю І або ІІ групи.
Суд зауважує, що визначальним при встановленні права на надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період на вказаній підставі є підтвердження наявності інвалідності у дитини та родинного зв'язку військовозобов'язаного із такою дитиною.
При цьому, Закон № 3543-XII не ставить у залежність право на отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період від часу встановлення дитині інвалідності. Подібних вимог не містить і Порядок № 560.
Окрім того, нормами Порядку № 560 для отримання відстрочки на підставі пункту 7 частини 1 статті 23 Закону № 3543-ХІІ не передбачено надання документів, які підтверджують факт утримання військовозобов'язаним своєї повнолітньої дитини з інвалідністю І або ІІ групи. Також ні Законом № 3543-ХІІ, ні положеннями Порядку № 560 не передбачено повноважень комісії при ТЦК та алгоритму перевірки комісією наведеного факту утримання.
Враховуючи зазначене, суд вважає, що наявних в матеріалах справи документів було достатньо для надання позивачу відстрочки від призову під час мобілізації, адже такі документи підтверджують право позивача на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період як військовозобов'язаного чоловіка, який має на утриманні повнолітню дитину з інвалідністю ІI групи.
Тому дії Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до пункту 7 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII, є протиправними.
Щодо вимоги зобов'язального характеру, то суд зазначає таке.
Як уже зазначалося вище, у силу пункту 1 Положення № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що, у даному випадку, забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку та військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, відповідно, саме до компетенції відповідача належить прийняття рішення про надання особі відстрочки від призову на військову службу.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, у відповідності до якої, під дискреційними повноваженнями варто розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.
Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
Відповідач за конкретних фактичних обставин не наділений повноваженнями діяти не за законом, а на власний розсуд, зокрема, прийняти за заявою відповідне рішення або ні. Безперечно, правомірним, у даному випадку, є лише один варіант поведінки.
Метою ж адміністративного судочинства, згідно з нормою частини першої статті 2 КАС України, є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (якщо ж такі безпосередньо були встановлені під час судового розгляду справи).
Ця мета перекликається зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до пункту 10 частини 2 статті 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам і виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
У пункті 2.4 Рішення Конституційного Суду України від 08 червня 2016 року № 3-рп/2016 ідеться про те, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України), одним з елементів якого є правова визначеність положень законів та інших нормативно-правових актів.
За правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці, неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).
Конституційний Суд України виходить із того, що принцип правової визначеності не виключає визнання за органом державної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними. Цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості в особи передбачати дії цих органів.
Практика ЄСПЛ свідчить, що надання правової дискреції органам влади у вигляді необмежених повноважень є несумісним з принципом верховенства права і закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, та порядок її здійснення, з урахуванням законної мети цього заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання (див. рішення від 02 листопада 2006 року у справі «Волохи проти України», від 02 серпня 1984 року у справі «Мелоун проти Сполученого Королівства»).
Ураховуючи наведене, суд, не втручаючись у дискреційні повноваження відповідача, установивши достатність підстав, які підтверджуються відповідними доказами у справі, щодо надання відповідної відстрочки від мобілізації, може зобов'язати орган військового управління, яким є територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, надати таку відстрочку.
Як вже встановлено судом, позивач 13.02.2025 за допомогою засобів поштового зв'язку звернувся до голови комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 із заявою про оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 7 частини 1 статті 23 Закону № 3543-ХІІ.
До заяви, окрім інших документів, що підтверджує наявність заявленої позивачем підстави для відстрочки, відповідно до пункту 7 частини 1 статті 23 Закону № 3543-ХІІ, також долучено копію довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ № 69410.
Із змісту вказаної копії довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією суд встановив, що при первинному огляді ОСОБА_2 11.04.2024 встановлено ІІ групу інвалідності на підставі загального захворювання на строк до 01.05.2025. Дата чергового переогляду 10.04.2025.
На дату звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом і на дату ухвалення рішення у справі, строк дії довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ № 69410 сплив.
Проте, згідно з Додатком 5 до Порядку № 560 «Перелік документів, що подаються військовозобов'язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», військовозобов'язані жінки та чоловіки, на утриманні яких перебуває повнолітня дитина, яка є особою з інвалідністю I чи II групи, подають для підтвердження інвалідності дитини витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи або пенсійне посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності.
До заяви від 13.02.2025 ОСОБА_1 додавав копію посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності.
Окрім того, згідно з витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 13.05.2025 № 113/25/820/Р ОСОБА_2 з 01.05.2025 повторно встановлено ІІ групу інвалідності. Відповідно до пункту 16 цього ж витягу: «Згідно постанови КМУ № 1338 від 15.11.2024 на підставі аналізу наданої медичної документації огляду особи, встановлено, що порушення функції організму мають виражений, тривалий характер та призвело до вираженого обмеження життєдіяльності». Рішення: визнано особою з інвалідністю 2 групи від загального захворювання терміном на 1 рік. Рекомендовано лікування, реабілітацію в профільного лікаря.
З урахуванням встановлених обставин, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог зобов'язального характеру.
Відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем вказаний обов'язок не виконано.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Даючи оцінку поведінці відповідача, які зумовили звернення позивача до суду з цим позовом, суд виснує, що відмова у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до пункту 7 частини 1 статті 23 Закону № 3543-XII свідчить про протиправну поведінку суб'єкта владних повноважень, яка не відповідає визначеним частиною другою статті 2 КАС України критеріям до такого роду поведінки у спірних правовідносинах, тому позовні вимоги в цій частині є підставними та обґрунтованими і підлягають задоволенню.
Друга позовна вимога є похідною від першої, тому підлягає задоволенню шляхом зобов'язання відповідача прийняти рішення про надання позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абзацу 7 пункту 1 статті 23 Закону № 3543-XII та видати йому відповідну довідку за формою згідно з Додатком № 6 до Порядку № 560.
Оцінюючи зібрані у справі докази в сукупності та мотиви суду щодо кожної з позовних вимог, суд дійшов висновку про задоволення позову в цілому.
Позивач також просить вирішити питання про стягнення з відповідачів понесених ним судових витрат.
При вирішенні цього питання, суд враховує таке.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Частиною 1 статті 132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частинами 1-3 статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частинами п'ятою, шостою статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини сьомої статті 134 КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Відповідно до частини дев'ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Суд встановив, що професійна правнича допомога надавалась позивачу адвокатом Черниш Іриною Ігорівною на підставі договору про надання правничої допомоги № 32/25 від 31.01.2025, додатку № 1 до нього від 25.07.2025 та ордера на надання правничої допомоги серії ВС № 1387268 від 25.07.2025.
Вид наданих позивачу послуг професійної правничої допомоги та їх вартість підтверджуються актом прийняття наданих послуг від 25.07.2025 та рахунком № 32/25-1 від 25.07.2025, відповідно до якого, витрати на правничу допомогу адвоката становлять 10 000 грн та включають:
- вивчення та правовий аналіз обставин справи на підставі письмових матеріалів, наданих Балацьким Ю.Р. - 3 000 грн;
- підготовка та подання позовної заяви - 7 000 грн.
Додані до матеріалів справи документи підтверджують надання адвокатом Черниш І.І. професійної правничої допомоги ОСОБА_1 на підставі договору про надання правничої допомоги № 32/25 від 31.01.2025, додатку № 1 до нього від 25.07.2025. Акт прийняття наданих послуг від 25.07.2025 підтверджує отримання таких ОСОБА_1 , а довідка про отримання оплати за професійну правничу допомогу від 25.07.2025 підтверджує сплату позивачем витрат на професійну правничу допомогу та отримання адвокатом суми в розмірі 10 000 грн.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд керується критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг, що відповідає правовій позиції Верховного Суду у постановах від 14.11.2019 у справі № 826/15063/18, від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19.
Суд в силу вимог частини 5 статті 242 КАС України враховує, що Верховний Суд у постанові від 26.06.2019 у справі № 200/14113/18-а сформував правову позицію, згідно з якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору.
Вирішуючи питання про розмір витрат на правову допомогу через призму сформованих Верховним Судом правових позицій, суд виснує, що визначена адвокатом сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн не є розумною та є завищеною у контексті обсягу фактично наданих ним послуг, із урахуванням складності справи (вказану справу розглянуто в порядку спрощеного провадження без проведення судового засідання як справу незначної складності), досліджених та підготовлених доказів, обсягу нормативно-правових актів, використаних адвокатом та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг з розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.
Ураховуючи відсутність заперечень з боку відповідача щодо розміру визначеної позивачем суми витрат на правову допомогу та, водночас, непропорційність заявлених до відшкодування понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, суд висновує про стягнення з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 3 000 грн.
Щодо судових витрат у вигляді судового збору, то такі відповідно до частини першої статті 139 КАС України підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у розмірі 968 грн 96 к., сплаченого згідно з платіжною інструкцією № 0.0.4476893368.1 від 28.07.2025.
Керуючись ст.ст.6-10, 14, 72-77, 90, 139, 159, 241-246, 257-263, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, - задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) щодо відмови у наданні ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до пункту 7 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII.
Зобов?язати ІНФОРМАЦІЯ_6 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) надати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абзацу 7 пункту 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII та видати йому відповідну довідку за формою згідно з Додатком № 6 до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 560 від 16.05.2024.
Стягнути із ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) грн 96 коп. судових витрат у вигляді судового збору.
Стягнути із ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) 3 000 (три тисячі) грн судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О. П. Хома