18 листопада 2025 року справа №320/5499/20
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у місті Києві адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області, Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Головного управління ДПС у Київській області (далі - відповідач-1), Державної податкової служби України (далі - відповідач-2) та, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 06.07.2020, просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у Київській області від 24.06.2020 №67/10-36-50-05/ НОМЕР_1 про анулювання свідоцтва платника єдиного податку;
зобов'язати Головне управління ДПС у Київській області поновити реєстрацію Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , як платника єдиного податку третьої групи - з 01.07.2017 та включити до Реєстру платників єдиного податку;
стягнути на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 гривень.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що рішення Головного управління ДПС у Київській області від 24.06.2020 №67/10-36-50-05/ НОМЕР_1 про анулювання свідоцтва платника єдиного податку прийняте з порушенням вимог Податкового кодексу України. Зокрема, позивач вказує, що підставами для прийняття спірного рішення визначені обставини, які мали місце до 01.07.2017 - до моменту реєстрації Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 платником єдиного податку. Також, на переконання позивача, порушення платником єдиного податку вимог перебування на спрощеній системі оподаткування не віднесене Податковим кодексом України до предмету камеральних перевірок.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, 30.06.2020 справу передано судді Київського окружного адміністративного суду Харченко С.В.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.07.2020 (суддя Харченко С.В.) відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.
17.07.2020 до суду від Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 надійшла заява про збільшення позовних вимог, зокрема, у частині зобов'язання Головного управління ДПС у Київській області поновити реєстрацію Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , як платника єдиного податку третьої групи - з 01.07.2017 та включення до Реєстру платників єдиного податку.
17.11.2020 від Головного управління ДПС у Київській області до суду надійшов відзив на позовну заяву. Відповідач-1 вказує, що рішення від 24.06.2020 №67/10-36-50-05/ НОМЕР_1 про анулювання свідоцтва платника єдиного податку прийняте з дотриманням вимог Податкового кодексу України. Натомість, на переконання відповідача-1, позивач порушив умови перебування на спрощеній системі оподаткування, встановлені пунктом 291.4 статті 291 Податкового кодексу України, оскільки у декларації про майновий стан та доходи за 2016 рік сума одержаного доходу становить 10 214 540 гривень 02 копійки.
02.01.2024 до Київського окружного адміністративного суду від позивача надійшло клопотання про заміну сторони у справі, а саме - відповідача: з Головного управління ДПС у Київській області (ідентифікаційний код: 43141377) на Головне управління ДПС у Київській області, як відокремлений підрозділ ДПС України (ідентифікаційний код ВП: 44096797).
04.03.2024 відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями у зв'язку із звільненням судді ОСОБА_2 з посади, справу передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Кушновій А.О..
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.03.2024 прийнято адміністративну справу №320/5499/20 до провадження судді Київського окружного адміністративного суду Кушнової А.О та вирішено продовжувати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження; замінено відповідача у даній справі - Головне управління ДПС у Київській області (ідентифікаційний код 43141377) на його правонаступника - Головне управління ДПС у Київській області, як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України (ідентифікаційний код ВП 44096797) та залучено до участі у справі Державну податкову службу України, як співвідповідача у частині позовної вимоги про зобов'язання поновити реєстрацію Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , як платника єдиного податку третьої групи - з 01.07.2017 та включення до Реєстру платників єдиного податку.
09.04.2024 до суду від Державної податкової служби України надійшов відзив на позовну заяву з доводами, аналогічними тим, що викладені у відзиві на позовну заяву Головного управління ДПС у Київській області від 17.11.2020. Крім того, у відзиві відповідача-2 викладене клопотання про розгляд справи у судовому засіданні за участю представника Державної податкової служби України.
12.04.2024 до Київського окружного адміністративного суду від позивача надійшла відповідь на відзив Державної податкової служби України. Позивач наголошує, що підставою для прийняття спірного рішення є акт камеральної перевірки. Проте, відповідно до положень підпункту 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, перебування на спрощеній системі оподаткування не віднесене до предмету камеральних перевірок. Вказує, що підставами для прийняття спірного рішення визначені обставини, які мали місце до 01.07.2017 - до моменту реєстрації Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 платником єдиного податку.
04.06.2024 до суду надійшов відзив на позову заяву Головного управління ДПС у Київській області з доводами, аналогічними тим, що викладені у відзиві на позовну заяву від 17.11.2020. Крім того, у відзиві відповідача-1 викладене клопотання про розгляд справи у судовому засіданні за участю представника Головного управління ДПС у Київській області.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.11.2025 відмовлено у задоволенні клопотань Державної податкової служби України та Головного управління ДПС у Київській області про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 (ідентифікаційний код: НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) зареєстрований фізичною особою-підприємцем 20.05.1997.
До 01.07.2017 Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 перебував на загальній системі оподаткування.
01.07.2017 Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 зареєстрований платником єдиного податку третьої групи, що підтверджується витягом з реєстру платників єдиного податку від 21.04.2020 №2010273400875.
Посадовими особами Головного управління ДПС у Київській області проведено камеральну перевірку Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 щодо порушення платником єдиного податку вимог перебування на спрощеній системі оподаткування, за результатом якої складений акт від 24.06.2020 №67/1036-50-05/ НОМЕР_1 та встановлене порушення глави 1 розділу XIV Податкового кодексу України (пункт 299.11 статті 299 Кодексу), а саме: перевищення протягом календарного року, що передує періоду переходу на спрощену систему оподаткування обсягу доходу, який дає право на застосування спрощеної системи оподаткування в наступному податковому (звітному) кварталі (календарному році) - абзац 3 підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298, абзац 3 пункту 299.6 статті 299, підпункт 298.1.4 пункту 298.1 статті 298 Податкового кодексу України.
Рішенням Головного управління ДПС у Київській області від 24.06.2020 №67/10-36-50-05/ НОМЕР_1 з 01.07.2017 анульовано свідоцтво платника єдиного податку - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .
Вважаючи, що у межах спірних правовідносин наявні правові підстави для визнання протиправним та скасування рішення Головного управління ДПС у Київській області від 24.06.2020 №67/10-36-50-05/ НОМЕР_1 про анулювання свідоцтва платника єдиного податку та поновлення реєстрації, включення до Реєстру платників єдиного податку, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір по суті суд керується положеннями чинного законодавства, яке діяло станом на час виникнення спірних правовідносин та звертає увагу на наступне.
Глава 1 розділу XIV Податкового кодексу України регулює питання спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності.
Відповідно до пункту 291.3 статті 291 Податкового кодексу України, юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.
Згідно з підпунктом 3 пункту 299.10 статті 299 Податкового кодексу України, реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу у випадках, визначених підпунктом 298.2.3 пункту 298.2 та підпунктом 298.8.6 пункту 298.8 статті 298 цього Кодексу.
Підпунктом 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 Податкового кодексу України визначено, що платники єдиного податку зобов'язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, у таких випадках та в строки: у разі здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування, або невідповідності вимогам організаційно-правових форм господарювання - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому здійснювалися такі види діяльності або відбулася зміна організаційно-правової форми.
Згідно з пунктом 299.11 статті 299 Податкового кодексу України, у разі виявлення відповідним контролюючим органом під час проведення перевірок порушень платником єдиного податку першої - третьої груп вимог, встановлених цією главою, анулювання реєстрації платника єдиного податку першої - третьої груп проводиться за рішенням такого органу, прийнятим на підставі акта перевірки, з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення. У такому випадку суб'єкт господарювання має право обрати або перейти на спрощену систему оподаткування після закінчення чотирьох послідовних кварталів з моменту прийняття рішення контролюючим органом.
Згідно з пунктом 8 підпункту 291.5.1 пункту 291.5 статті 291 Податкового кодексу України, не можуть бути платниками єдиного податку першої - третьої груп суб'єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи - підприємці), які здійснюють: діяльність з надання послуг пошти (крім кур'єрської діяльності), діяльність з надання послуг фіксованого телефонного зв'язку з правом технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв'язку (місцевого, міжміського, міжнародного), діяльність з надання послуг фіксованого телефонного зв'язку з використанням безпроводового доступу до телекомунікаційної мережі з правом технічного обслуговування і надання в користування каналів електрозв'язку (місцевого, міжміського, міжнародного), діяльність з надання послуг рухомого (мобільного) телефонного зв'язку з правом технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв'язку, діяльність з надання послуг з технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж, мереж ефірного теле- і радіомовлення, проводового радіомовлення та телемереж.
Відповідно до пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
Згідно з підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Суд наголошує на тому, предметом спору у цій справі є правомірність прийняття відповідачем-1 рішення про анулювання реєстрації Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , як платника єдиного податку.
Також суд звертає увагу на те, що Верховний Суд при розгляді подібних адміністративних справ сформував наступні висновки: реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу у встановлених законом випадках. При цьому, прийняття контролюючим органом рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку можливе лише на підставі проведеної документальної перевірки відповідного платника податку та встановлених в ході останньої порушень, відповідно до яких платник податків не може перебувати на спрощеній системі оподаткування (постанови від 26.02.2019 у справі №805/1396/17-а, від 05.02.2019 у справі №805/206/17-а, від 24.01.2019 у справі №813/1346/18, від 05.06.2018 у справі №813/4266/17, від 18.03.2025 у справі №160/21398/24).
Відповідно, єдиним законним способом реалізації владних управлінських функцій є проведення документальної перевірки на підставі якої встановлюється, що платник податків не може перебувати на спрощеній системі оподаткування (бути платником єдиного податку), як наслідок - прийняття рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку, шляхом виключення з реєстру платників цього податку. Натомість, інформація, зібрана контролюючим органом відносно платника під час камеральної або іншої (не документальної) перевірки, не може слугувати підставою для прийняття рішення про анулювання реєстрації та виключення з реєстру платників єдиного податку.
Судом встановлено, що матеріали справи не містять доказів проведення саме документальної перевірки позивача, а акт перевірки за результатами, якої прийняте спірне рішення, вказує на те, що відповідачем-1 проведено саме камеральну перевірку.
Відповідач-1 у відзиві на позовну заяву не заперечує, що підставою для прийняття спірного рішення слугували висновки за наслідком проведеної камеральної перевірки.
За таких обставин, судом встановлено порушення відповідачем-1 процедури прийняття спірного рішення, а саме - прийняття останнього на підставі акта камеральної перевірки всупереч вимогам Податкового кодексу України.
Крім того, суд звертає увагу на те, що підстави для анулювання свідоцтва платника єдиного податку визначені підпунктом 298.2.3 пункту 298.2 та підпунктом 298.8.6 пункту 298.8 статті 298 Податкового кодексу України.
При цьому, у межах спірних правовідносин, відповідач-1 визначив підставою для анулювання свідоцтва платника єдиного податку перевищення протягом календарного року, що передує періоду переходу на спрощену систему оподаткування обсягу доходу, який дає право на застосування спрощеної системи оподаткування в наступному податковому (звітному) кварталі (календарному році).
Так, посилання відповідача-1 на факт перевищення позивачем протягом календарного року, що передує періоду переходу на спрощену систему оподаткування обсягу доходу, який дає право на застосування спрощеної системи оподаткування в наступному податковому (звітному) кварталі (календарному році), як підставу для прийняття рішення про анулювання свідоцтва платника єдиного податку, з посиланням на норми підпункту 298.1.4 пункту 298.1 статті 298 Податкового кодексу України, є безпідставними, оскільки ці норми встановлюють умови за якими суб'єкти господарювання не можуть набувати статусу платника єдиного податку, проте не стосуються випадків анулювання такого статусу такого платника.
У справі Рисовський проти України (№29979/04 рішення від 20.10.2011) Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу належного урядування, зазначивши, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах Лелас проти Хорватії (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, від 20.05.2010, і Тошкуце та інші проти Румунії (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Принцип належного урядування, як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі Москаль проти Польщі (Moskal v. Poland), пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що рішення Головного управління ДПС у Київській області від 24.06.2020 №67/10-36-50-05/1831102853 про анулювання свідоцтва платника єдиного податку - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання поновити реєстрацію Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 , як платника єдиного податку третьої групи та включення до Реєстру платників єдиного податку, суд зазначає таке.
Відповідно до частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті (визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії), суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Відповідно до пункту 299.1 статті 299 Податкового кодексу України, реєстрація суб'єкта господарювання як платника єдиного податку здійснюється шляхом внесення відповідних записів до реєстру платників єдиного податку.
Згідно з підпунктом 299.13 статті 299 Податкового кодексу України, з метою постійного забезпечення органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб інформацією центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, щоденно оприлюднює для безоплатного та вільного доступу на єдиному державному реєстраційному веб-порталі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та власному офіційному веб-сайті такі дані з реєстру платників єдиного податку, у тому числі і дату виключення особи з реєстру платників єдиного податку.
Таким чином, у випадку анулювання реєстрації платником єдиного податку суб'єкт господарювання не може бути платником цього податку із дати вилучення з відповідного Реєстру. Анулювання реєстрації платником єдиного податку передбачає собою перехід платника податків на загальну систему оподаткування.
Отже, платник податку, починаючи з дати анулювання реєстрації платником єдиного податку, та у разі, якщо за рішенням суду скасовано анулювання реєстрації такого платника, до дати прийняття такого рішення втрачає право перебувати на спрощеній системі оподаткування, тому прийняття контролюючим органом рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку з невідворотністю спричиняє виникнення низки негативних (несприятливих), для такого платника, юридичних наслідків.
При цьому, нормами Податкового кодексу України не передбачена можливість звернення платника податків до контролюючого органу із заявою на поновлення його попереднього статусу платника єдиного податку та включення до реєстру за наслідками скасування у судовому порядку як протиправного рішення контролюючого органу про виключення з реєстру платників єдиного податку.
Необхідно також врахувати правову позицію, висловлену у рішенні Європейського суду з прав людини від 23.07.2002 у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та «Вуліч проти Швеції». Так, у пункті 110 вказаного рішення, Європейський суд з прав людини дійшов висновку про те, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління».
Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зважає на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав та основоположних свобод.
Відтак, враховуючи висновки суду щодо протиправності рішення Головного управління ДПС у Київській області від 24.06.2020 №67/10-36-50-05/1831102853 про анулювання свідоцтва платника єдиного податку - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , суд дійшов висновку про те, що належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача є зобов'язання поновити реєстрацію Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - з 01.07.2017, як платника єдиного податку третьої групи та включення до Реєстру платників єдиного податку.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з частиною першою статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Отже, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення адміністративного позову.
При цьому, пунктом 299.2 статті 299 Податкового кодексу України визначено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, веде реєстр платників єдиного податку, в якому міститься інформація про осіб, зареєстрованих платниками єдиного податку.
Згідно із статтею 19-2 Податкового кодексу України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, в частині забезпечення формування та реалізації податкової та митної політики виконує такі функції: здійснює координацію діяльності контролюючих органів; затверджує нормативно-правові акти з питань, що належать до компетенції контролюючих органів; прогнозує, аналізує надходження податків, зборів, платежів, визначених Податковим та Митним кодексами України, Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», джерела податкових надходжень, вивчає вплив макроекономічних показників, законодавства, угод про вступ до міжнародних організацій, інших міжнародних договорів України на надходження податків, зборів, платежів, надає пропозиції щодо збільшення їх обсягу та зменшення втрат бюджету; узагальнює практику застосування законодавства з питань оподаткування, законодавства з питань сплати єдиного внеску, розробляє проекти нормативно-правових актів; видає узагальнюючі податкові консультації відповідно до цього Кодексу; виконує інші функції, передбачені законом.
Відповідно до пункту 1 Положення про Державну податкову службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 №227 (далі - Положення), Державна податкова служба України (ДПС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок).
Згідно з підпунктом 9 пункту 4 Положення, ДПС відповідно до покладених на неї завдань забезпечує в межах повноважень, передбачених законом, формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб - платників податків, інших реєстрів, банків і баз даних, ведення яких покладено законодавством на ДПС, а також реєстру страхувальників Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування;
Отже, внесення відповідних записів до реєстру платників єдиного податку належить до повноважень Державної податкової служби України як центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику.
Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що належним відповідачем щодо позовної вимоги про зобов'язання поновити реєстрацію Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - з 01.07.2017, як платника єдиного податку третьої групи та включення до Реєстру платників єдиного податку, є Державна податкова служба України.
Вирішуючи питання стосовно розподілу судових витрат, суд враховує наступне.
Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 сплатив судовий збір у розмірі 4 204 гривні, що підтверджується платіжними дорученнями від 26.06.2020 №911 та від 01.07.2020 №918.
Відповідно до пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір», за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано суб'єктом владних повноважень, юридичною особою або фізичною особою-підприємцем встановлюється ставка судового збору 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Положеннями статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» установлено у 2020 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 2020 року - 2102 гривні.
Абзацом 2 частини 3 статті 6 Закону України «Про судовий збір» визначено, що у разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
При цьому, суд звертає увагу позивача на те, що вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності, як передумови для застосування інших способів захисту порушеного права (зокрема, зобов'язання вчинити певні), як наслідків протиправності акта, дій чи бездіяльності - є однією позовною вимогою.
Таким чином, розмір судового збору за подання у 2020 році фізичною особою-підприємцем позову про визнання протиправним та скасування рішення про анулювання свідоцтва платника єдиного податку та зобов'язання поновити реєстрацію, як платника єдиного податку та включення до Реєстру платників єдиного податку, становила 2102 гривні.
Отже, позивач сплатив судовий збір у більшому розмірі, ніж це встановлено положеннями Закону України «Про судовий збір».
Враховуючи те, що за результатом розгляду справи суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог, сума судового збору у розмірі 2 102 гривні підлягає відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління ДПС у Київській області, протиправне рішення якого призвело до виникнення спірних правовідносин.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає таке.
За змістом частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з пунктами 6, 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі недотримання вимог частини 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З аналізу положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено в частині 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 15.05.2018 у справі №821/1594/17, належним доказом для відшкодування витрат на правову допомогу є документи, в яких конкретизовано справу, по якій таку допомогу надано.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за наявності клопотання іншої сторони.
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, пов'язаних із розглядом цієї справи в суді в розмірі 10 000 гривень суду надано такі докази, а саме копії: договору про надання правничої (правової) допомоги від 25.06.2020 №7, рахунку-фактури від 25.06.2020 №7, платіжного доручення від 26.06.2020 №913, акта виконаних робіт (наданих послуг) від 30.06.2020, розрахунку платної правової допомоги від 30.06.2020.
Статус особи, яка надає професійну правничу допомогу підтверджується: копією свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії КВ №6055ХС, виданого 08.02.2018 Радою адвокатів міста Києва.
Суд звертає увагу на те, що у розрахунку платної правової допомоги від 30.06.2020 визначені такі види робіт (наданих послуг):
здійснення аналізу рішення Головного управління ДПС у Київській області від 24.06.2020 №67/10-36-50-05/1831102853 з наданням усної консультації - вартістю 1 000 гривень;
здійснення аналізу акта від 24.06.2020 №67/10-36-50-05/1831102853 з наданням усної консультації - вартістю 1 000 гривень;
здійснення аналізу первинних документів за період з 01.01.2016 по 31.05.2020, що стосуються спростування інформації та висновків, зазначених в акті від 24.06.2020 №67/10-36-50-05/1831102853, податкових декларацій ФОП ОСОБА_3 з наданням усної консультації - вартістю 1 000 гривень;
здійснення аналізу практики Верховного Суду в аналогічних правовідносинах з наданням усної консультації - вартістю 500 гривень;
здійснення аналізу практики Європейського суду з прав людини щодо захисту прав та інтересів платників податків з наданням усної консультації - вартістю 500 гривень;
складання та виготовлення трьох екземплярів адміністративного позову з додатками до Київського окружного адміністративного суду про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління ДПС у Київській області від 24.06.2020 №67/10-36-50-05/ НОМЕР_1 та поновлення ФОП ОСОБА_1 у Реєстрі платників єдиного податку з 01.07.2017 - вартістю 4 000 гривень.
Загальна вартість послуг правничої допомоги у розрахунку платної правової допомоги від 30.06.2020 визначена на рівні 10 000 гривень.
При цьому, проведений судом математичний підрахунок загальної вартості послуг правничої допомоги, визначений у розрахунку платної правової допомоги від 30.06.2020, дає підстави для висновку, що сума на рівні 10 000 гривень визначена помилково.
Так, судом встановлено, що загальна вартість послуг правничої допомоги, визначених у розрахунку платної правової допомоги від 30.06.2020, становить 8 000 гривень (1 000 + 1 000 + 1 000 + 500 + 500 + 4 000).
Крім того, суд звертає увагу, що надання послуг з «здійснення аналізу рішення Головного управління ДПС у Київській області від 24.06.2020 №67/10-36-50-05/1831102853», «здійснення аналізу акта від 24.06.2020 №67/10-36-50-05/1831102853», «здійснення аналізу первинних документів за період з 01.01.2016 по 31.05.2020», «здійснення аналізу практики Верховного Суду в аналогічних правовідносинах», «здійснення аналізу практики Європейського суду з прав людини щодо захисту прав та інтересів платників податків» є складовою частиною роботи по підготовці позовної заяви.
Беручи на себе обов'язок щодо здійснення представництва інтересів клієнта в суді, адвокат бере на себе відповідальність не лише за певну одну дію, зокрема, підготовку процесуального документа, виступ в суді, а бере на себе обов'язок по вчиненню комплексу дій, метою яких є забезпечення реалізації процесуальних прав та захист інтересів клієнта.
Так, у постанові Верховного Суду від 08.04.2021 у справі №922/2321/20 вказано, що послуги адвоката зі здійснення пошуку і вивчення судової практики в аналогічних справах охоплюються послугою зі здійснення підготовки процесуальних документів та не можуть окремо включатись до витрат на правничу допомогу.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті ж самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «East/West Alliance Limited» проти України», оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).
У пункті 269 рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), пункт 55 з подальшими посиланнями).
Дослідивши зміст наданих доказів на підтвердження витрат понесених позивачем на правничу допомогу, суд доходить висновку, що такі витрати дійсно були пов'язані саме із розглядом цієї справи.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду наведену у додатковій постанові від 05.09.2019 по справі № 826/841/17, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).
Так, суд вважає, що понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 гривень не є такими, що підтверджується доказами, наявними у матеріалах справи.
Отже, суд доходить висновку, що на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області, протиправне рішення якого призвело до виникнення спірних правовідносин, належить присудити витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 000 гривень.
На підставі викладеного, керуючись статями 243-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у Київській області від 24.06.2020 №67/10-36-50-05/1831102853 про анулювання свідоцтва платника єдиного податку.
3. Зобов'язати Державну податкову службу України поновити реєстрацію Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , як платника єдиного податку третьої групи - з 01.07.2017 та включити до Реєстру платників єдиного податку
4. Стягнути на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 2 102 (дві тисячі сто дві) гривні 00 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області (ідентифікаційний код ВП: 44096797, вулиця Святослава Хороброго, будинок 5-А, місто Київ, 03151).
5. Стягнути на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000 (чотири тисячі) гривень 00 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області (ідентифікаційний код ВП: 44096797, вулиця Святослава Хороброго, будинок 5-А, місто Київ, 03151).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Кушнова А.О.