Україна
Донецький окружний адміністративний суд
19 листопада 2025 року Справа№200/7815/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасенка І.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (юридична адреса: 18000, м. Черкаси, вул. Смілянська, 23, код ЄДРПОУ 21366538) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання призначити пенсію,
ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області. Просить суд: 1) визнати протиправним та скасувати рішення Головного Управління Пенсійного фонду України в Черкаській області № 050750002894 від 10.09.2025 року про відмову у призначенні пенсії за вислугою років; 2) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області призначити та виплатити пенсію ОСОБА_1 за вислугою років на підставі п. «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 02.09.2025 року, з урахуванням стажу за вислугу років періоду роботи з 11.10.2017 року по 21.08.2025 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області № 050750002894 від 10.09.2025 року їй було відмовлено у призначенні пенсії за віком, у зв'язку із відсутністю необхідного спеціального стажу.
Отже позивач вважає такі дії Пенсійного фонду протиправними та такими, що порушують її права, у зв'язку із чим звернулась до суду із даним позовом.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2025 року відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Представник Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області надав суду відзив на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому зазначив, що відповідно до пункту 2-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-ІV особам, які на день набрання чинності Законом України 03.10.2017 року № 2148-VIII «Про
внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (далі - Закон № 2148-VIII) мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Розмір пенсії за вислугу років визначається відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 Закону № 1058-ІV. Пенсії за вислугу років фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.
Закон № 2148-VIII набрав чинності 11.10.2017 року.
Відповідно до пункту «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ право на пенсію за вислугу років мали працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2017 по 10 жовтня 2017 року - не менше 26 років 6 місяців.
Тобто, відповідач зазначає, що стаж за вислугу років для визначення права на пенсію враховується лише по 10.10.2017 року.
За результатом розгляду документів, доданих до заяви, Пенсійним фондом становлено що: вік позивача на дату звернення 51 рік 1 місяць 24 дні; спеціальний стаж, що дає право на призначення пенсії за вислугу років станом на 11.10.2017 року (дата внесення змін до Закону № 1058), 24 роки 4 місяці 1 день (враховано періоди з 03.05.1993 року по 10.08.1995 року, з 15.08.1995 року по 26.08.1998 року, з 01.09.1998 року по 16.08.1999 року, з 17.08.1999 року по 31.12.2003 року, з 01.01.2004 року по 30.09.2014 року, з 01.10.2014 року по 30.06.2015 року та з 01.06.2015 року по 11.10.2017 року).
Враховуючи вищевикладене, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області прийнято рішення № 050750002894 від 10.09.2025 року про відмову у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту 2-1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону № 1058, у зв'язку з відсутністю спеціального стажу роботи на 11.10.2017 - 26 років 6 місяців.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2 .
ОСОБА_1 02 вересня 2025 року звернувся до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за вислугу років
Відповідно до принципу екстериторіальності вказана заява позивача була направлена на розгляд Головному управлінню Пенсійного фонду України в Черкаській області.
Рішенням від 10 вересня 2025 року № 050750002894 Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, відмовило ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугою років, у зв'язку з відсутність необхідного спеціального стажу.
Відповідно до вказаного рішення загальний страховий стаж позивача складає 32 роки 7 місяців 7 днів.
У спірному рішенні зазначено, що спеціальний стаж ОСОБА_1 для призначення пенсії за вислугою років становить 24 роки 04 місяці 1 день, що є недостатнім для виходу на пенсію, згідно пункту «е» статті 55 Закону 1788.
Пенсійним фондом було прийнято рішення без врахуванням стажу позивача в період з 11.10.2017 року по 21.08.2025 року, оскільки, як зазначає представник відповідача, стаж за вислугу років для визначення права на пенсію враховується лише по 10.10.2017 року.
Вважаючи вказане рішення Пенсійного фонду протиправним, ОСОБА_1 звернулась до суду за захистом своїх прав.
Суд, перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, зазначає наступне.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-ХІІ) та Законом України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закону № 1058-ІV).
Статтею 2 Закону № 1788-ХІІ визначено, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Згідно зі статтею 7 Закону № 1788 звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.
Відповідно до статті 51 Закону № 1788-ХІІ пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Згідно з частиною першою статті 52 Закону № 1788-ХІІ право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров'я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту «е» статті 55.
Відповідно до пункту «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ (в редакції, чинній до 01.04.2015 року) право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі - Закон № 213-VIII, набрав чинності 01.04.2015 року) статтю 55 Закону № 1788-ХІІ викладено в новій редакції наступного змісту: право на пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» вказаної статті мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
Законом України від 24 грудня 2015 року № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 911-VIII, набрав чинності 01.01.2016 року) внесено зміни до статті 55 Закону № 1788-ХІІ, зокрема, у пункті «е» в абзаці першому слова незалежно від віку замінено словами та цифрами після досягнення 55 років і доповнено абзацами дванадцятим-двадцять п'ятим.
Таким чином, з прийняттям Закону № 213-VIII було підвищено, зокрема, спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію, для категорій працівників, визначених пунктами «д», «е», «ж» статті 55 Закону № 1788-ХІІ, а Закон № 911-VIII встановив раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років - для працівників освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення (пункт «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ) за переліком, що затверджується у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Рішенням Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року № 2-р/2019 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року № 911-VIII.
Відповідно до положень статті 152 Конституції України закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
За таких обставин, за приписами пункту «е» частини першої статті 55 Закону № 1788-ХІІ, в редакції, яка після рішення Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року № 2-р/2019, відновлено право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Ухвалюючи рішення від 04 червня 2019 року № 2-р/2019, Конституційний Суд України вказав, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об'єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов'язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.
Втрата професійної працездатності або придатності не пов'язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років. Мета призначення пенсії за вислугу років - забезпечити потрібні умови життя особам, робота яких пов'язана зі швидкою втратою професійних навичок (працездатності), що може настати до досягнення цими особами віку, потрібного для набуття права на пенсію за віком. Призначення пенсії за вислугу років є додатковою соціальною гарантією для осіб, які в особливих умовах виконували певні професійні функції. Конституційний Суд України вважає, що при запровадженні юридичного регулювання, за яким окремим працівникам освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення встановлено додатковий віковий критерій виходу на пенсію - 50 та 55 років, як додаткову умову для призначення пенсії за вислугу років, законодавець не мав об'єктивних підстав.
Системний аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що з 04.06.2019 року (з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення № 2-р/2019 від 04.06.2019 року) при призначенні пенсії за вислугою років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-ХІІ необхідно застосовувати положення цього Закону у редакції до внесення змін Законами № 213-VIII від 02.03.2015 року та № 911-VIII від 24.12.2015 року.
З огляду на викладене, враховуючи ту обставину, що позивач звернулася із заявою про призначення їй пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» 02 вересня 2025 року, тобто після прийняття рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 року, у спірних правовідносинах мають бути застосовані положення пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», якими передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
За змістом статті 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Трудова книжка ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 , містить інформацію про те, що вона в період з 11.10.2017 року по 21.08.2025 року дійсно працювала у закладі загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів у селі Піддубне вчителем української мови та літератури, що також не заперечується й відповідачем.
Спірним питанням даної справи є саме не врахування даного періоду роботи позивача при розгляді її заяви про призначення пенсії.
Пунктом 1.9 Порядку № 22-1 передбачено, що у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через вебпортал таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу). Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви, або дата реєстрації заяви на вебпорталі.
Якщо поданих документів достатньо для визначення права особи на призначення пенсії, пенсія призначається на підставі таких документів.
При надходженні додаткових документів у визначений строк розмір пенсії переглядається з дати призначення; у разі надходження додаткових документів пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність їх подання пенсія перераховується зі строків, передбачених ч. 4 ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
З огляду на викладене, з урахуванням наведених законодавчих норм суд дійшов висновку, що позивач обіймала посади працівника закладів освіти, у тому числі і після 11.10.2017 року, робота на якій дає право на пенсію за вислугу років на підставі пункту «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ, за умови наявності необхідного стажу.
Отже, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області 050750002894 від 10.09.2025 року є протиправним та таким що підлягає скасуванню.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у Постанові від 21 березня 2019 року у справі № 817/498/17 наголосив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області призначити та виплатити пенсію ОСОБА_1 за вислугою років на підставі п. «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 02.09.2025 року, з урахуванням стажу за вислугу років періоду роботи з 11.10.2017 року по 21.08.2025 року, суд зазначає наступне.
Так, згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У рішеннях по справах «Клас та інші проти Німеччини», «Фадєєва проти Росії», «Єрузалем проти Австрії» Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Науковий висновок Верховного Суду щодо меж дискреційного повноваження суб'єкта владних повноважень та судового контролю за його реалізацією від 13 квітня 2018 року.
Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи бездіяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким;
- дискреційне повноваження надається у спосіб його закріплення в оціночному понятті, відносно-визначеній нормі, альтернативній нормі, нормі із невизначеною гіпотезою. Для позначення дискреційного повноваження законодавець використовує, зокрема, терміни «може», «має право», «за власної ініціативи», «дбає», «забезпечує», «веде діяльність», «встановлює», «визначає», «на свій розсуд». Однак наявність такого терміну у законі не свідчить автоматично про наявність у суб'єкта владних повноважень дискреційного повноваження; подібний термін є приводом для докладного аналізу закону на предмет того, що відповідне повноваження є дійсно дискреційним;
- при реалізації дискреційного повноваження суб'єкт владних повноважень зобов'язаний поважати основоположні права особи, додержуватися: конституційних принципів; принципів реалізації відповідної владної управлінської функції; принципів здійснення дискреційних повноважень; змісту публічного інтересу; положень власної компетенції; вказівок, викладених у інтерпретаційних актах; фахових правил, закріплених у нормативних актах; адміністративної практики; судової практики; процедурних вимог;
- критеріями судового контролю за реалізацією дискреційних повноважень є: критерії перевірки діяльності публічної адміністрації, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України, зокрема, мета, з якою дискреційне повноваження надано, об'єктивність дослідження доказів у справі, принцип рівності перед законом, безсторонність; публічний інтерес, задля якого дискреційне повноваження реалізується; зміст конституційних прав та свобод особи; якість викладення у дискреційному рішенні доводів, мотивів його прийняття.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Водночас, з врахуванням позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 18.07.2018 року у справі № 826/3520/15, зважаючи на природу та підстави даного спору та враховуючи Науковий висновок щодо меж дискреційного повноваження суб'єкта владних повноважень та судового контролю за його реалізацією, суд вважає за доцільне зазначити, що орган влади, використовуючи дискреційні повноваження, зобов'язаний повно і правильно оцінювати обставини, наявні у справі факти та правильно застосовувати до встановлених фактів чинні правові норми, не допускаючи при цьому зловживання владою у процесі прийняття відповідного рішення, в основі якого мають бути закладені конкретно визначені публічні інтереси. А завданням суду є належний та ефективний контроль відповідності таких дій закону й принципам права задля забезпечення дотримання таким органом прав особи, що звернулася за захистом.
З огляду на наведене, зазначена позовна вимога задоволенню не підлягає, а належним способом відновлення порушених прав позивача є саме зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 02.09.2025 року, з урахуванням до її стажу періоду роботи з 11.10.2017 року по 21.08.2025 року без застосування обмеження стажу за вислугу років для визначення права до 10.10.2017 року.
Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
В силу вимог ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Як вбачається з матеріалів справи позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір у розмірі 1211,20 грн (квитанція № 8791-3562-0750-4607 від 02.10.2025 року).
Отже, враховуючи вищевикладене, та співмірність заявлених та задоволених позовних вимог, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судових витрат у розмірі 803,87 грн.
Керуючись ст.ст.2-15, 19-20, 42-48, 72-77, 90, 139, 118, 159-165, 199, 205, 244-250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (юридична адреса: 18000, м. Черкаси, вул. Смілянська, 23, код ЄДРПОУ 21366538) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання призначити пенсію - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного Управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (юридична адреса: 18000, м. Черкаси, вул. Смілянська, 23, код ЄДРПОУ 21366538) № 050750002894 від 10.09.2025 року про відмову у призначенні пенсії за вислугою років.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (юридична адреса: 18000, м. Черкаси, вул. Смілянська, 23, код ЄДРПОУ 21366538) повторно розглянути заяву про призначення пенсії за вислугою років від 02.09.2025 року ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з урахування її стажу за вислугою років, що дає право на отримання пенсії відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України № 1788, з 11.10.2017 року по 21.08.2025 року, з урахуванням висносків суду та без застосування обмеження стажу за вислугу років для визначення права до 10.10.2017 року.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (юридична адреса: 18000, м. Черкаси, вул. Смілянська, 23, код ЄДРПОУ 21366538) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 803 (вісімсот три) грн 87 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя І.М. Тарасенко