19 листопада 2025 рокуСправа №160/18764/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Ніколайчук С.В.
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до відповідача-1: Військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ), відповідача-2: 20 регіональної військово-лікарської комісії (49069, м. Дніпро, вулиця Грушевського Михайла, буд. 65, код ЄДРПОУ 26637746) про визнання протиправною та скасування постанови, зобов'язання вчинити певні дії
27 червня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_1 та 20 регіональної військово-лікарської комісії, у якому просить:
- визнати протиправною та скасувати постанову військово-лікарської комісії № 107 від 07.05.2025 року, винесену ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_2 , на підставі якої було оформлено довідку військово-лікарської комісії № 2025-0507-1300 від 07.05.2025 року про придатність ОСОБА_1 до військової служби, як таку, що прийнята з порушенням вимог Положення про військово-лікарську експертизу, затвердженого наказом Міністерства оборони України № 402 від 14.08.2008 року, без проведення повноцінного медичного огляду, без виконання обов'язкових обстежень та без належного врахування медичних діагнозів позивача;
- зобов'язати ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_2 вчинити дії, необхідні для усунення виявлених порушень, а саме - ініціювати направлення ОСОБА_1 на повторний медичний огляд з дотриманням усіх вимог глави 3 та 5 розділу II Положення № 402;
- визнати протиправною бездіяльність 20 Регіональної військово-лікарської комісії, яка, отримавши скаргу на висновок ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_2 , відмовилась у її розгляді по суті, не дослідивши доводів скаржника, не витребувавши медичні документи та не здійснивши контрольного медичного огляду, чим порушила вимоги п. 2.4.5 Положення № 402;
- зобов'язати 20 Регіональну військово-лікарську комісію здійснити повторний контрольний медичний огляд ОСОБА_1 з залученням профільних спеціалістів (невропатолога, ортопеда, нейрохірурга) та із проведенням повного комплексу клінічних, лабораторних та інструментальних обстежень, передбачених пунктами 3.4-3.5 Положення № 402;
- встановити, що стан здоров'я ОСОБА_1 відповідає статті 646 графа II Розкладу хвороб (дорсопатії хребта - остеохондроз, протру з її, стеноз, радикулопатія) з помірними порушеннями функцій;
- встановити, що з огляду на встановлені медичні діагнози та ступінь порушення функцій, стан здоров'я ОСОБА_1 підлягає класифікації за статтею 236 графа II Розкладу хвороб, що передбачає придатність до проходження військової служби лише у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, навчальних центрах, установах, медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв'язку, оперативного забезпечення, охорони, та виключає застосування статті 23в, яка стосується осіб із незначними порушеннями функцій.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_2 винесла висновок про придатність ОСОБА_1 без дотримання ані медичних, ані юридичних вимог, передбачених чинним законодавством. Мобілізація, яка відбулась того ж дня, наслідком необґрунтованого і формального висновку ВЛК і тому є наслідком порушення процедури медичного огляду була, тому дії та рішення відповідача, на думку позивача, є незаконними та підлягають скасуванню.
Ухвалою від 04 липня 2025 року суд відкрив провадження в цій адміністративній справі, призначив справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
24.07.2025 року від 20 РРегіональної військової лікарської комісії надійшов відзив на позовну заяву, де зазначено, що діагнози встановлюються лікарями-спеціалістами у закладах охорони здоров'я у формулюваннях, визначених загальноприйнятими класифікаціями захворювань.
Відповідно, підпункту 2.3.3 пункту 2.3 розділу І Положення № 402 встановлено, що на Центральну військово-лікарську комісію покладається організація військово лікарської експертизи у Збройних Силах України, а також: розгляд заяв, пропозицій, скарг та прийом відвідувачів з питань військово-лікарської експертизи; прийняття та перегляд постанов ВЛК про ступінь придатності осіб, звільнених з військової служби, на період їх фактичного звільнення із Збройних Сил України. Згідно з підпунктом 2.3.4 та 2.3.5 пункту 2.3 розділу І Положення № 402 Центральна військово-лікарська комісія має право, зокрема, розглядати, переглядати, скасовувати, відміняти, не затверджувати, контролювати згідно з цим Положенням постанови будь-якої ВЛК (лікарсько-льотної комісії (далі по тексту - ЛЛК)) Збройних Сил України. Постанови ЦВЛК можуть бути оскаржені в судовому порядку.
Питання визначення наявності або відсутності певного діагнозу у позивача та його придатності (непридатності) до військової служби за результатами медичного обстеження є дискреційними повноваженнями військово лікарської комісії, а тому суд не вправі перебирати на себе повноваження цього органу.
Надання оцінки діагнозу позивача на предмет того, чи підпадає він під дію статей Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступень придатності до військової служби, виходить за межі судового розгляду.
Таким чином, ВЛК надано виключне право встановлення причинного зв'язку захворювань, травм, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишніх військовослужбовців та вибір формулювань в яких приймаються постанови ВЛК. Жоден інший орган влади не може брати на себе відповідні повноваження.
31.07.2025 року представник позивача надав відповідь на відзив, де вказав, що посилання відповідача-2 на те, що суд не вправі оцінювати дії ВЛК, є абсолютно помилковим. Дискреційні повноваження не звільняють суб'єкта владних повноважень від дотримання чітко визначеної процедури, встановленої законодавством, і не дають права діяти свавільно чи формально, без належної оцінки обставин справи.
Жодного з цих обстежень фактично проведено не було, що підтверджується відсутністю відповідних записів у картці медичного огляду та документах, оформлених ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідач-2 у своєму відзиві взагалі не спростовує цих фактів та не надає пояснень щодо причин невиконання зазначених вище обов'язкових процедур. Це прямо вказує на незаконність та необґрунтованість рішення первинної ВЛК, що підлягає скасуванню.
Відповідач-2 повністю проігноровано наявні медичні документи позивача (МРТ дослідження хребта від 10.05.2025, консультації профільних лікарів від 15.05.2025 та 16.05.2025 року, а також попередні медичні висновки), що чітко свідчили про наявність хронічних захворювань хребта (дорсопатія, радикулопатія, міжхребцеві грижі, ретролістез) із помірними порушеннями функцій.
Таким чином, 20 Регіональна ВЛК незаконно самоусунулась від виконання покладених на неї законом обов'язків, що є грубим порушенням не лише положень наказу МО №402, але й ч. 2 ст. 19 Конституції України щодо обов'язку органу влади діяти виключно на підставі та в межах повноважень, передбачених законом.
08.08.2025 року представник позивача надав додаткові пояснення, де вказав, що у цій справі мають місце аналогічні обставини, що ОСОБА_1 був визнаний у 1994 році «нестроєвим» та має відповідний запис у військовому квитку НОМЕР_2 . Зазначений висновок ВЛК є чинним і не був скасований або переглянутий у встановленому порядку. До дати складання нового висновку ВЛК, тобто до 07.05.2025 року, повторний медичний огляд відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3621-IX не було проведено. При цьому сама процедура медичного огляду, здійснена ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_2 , була проведена без належної підготовки, без вивчення наявних медичних діагнозів та без врахування попереднього медичного статусу ОСОБА_1 у вигляді встановленої раніше категорії непридатності до стройової служби.
Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Частинами 5, 8 ст.262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Відповідно до вимог статей 257, 262 КАС України справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Суд, дослідив матеріали справи, з'ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінив докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізував застосування норм матеріального та процесуального права, встановив таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта НОМЕР_3 .
07 травня 2025 року позивач пройшов військово-лікарську комісію при ІНФОРМАЦІЯ_4 . За результатами цього огляду встановлено категорія придатності позивача до військової служби за ст.23в графа ІІ Розляду хвороб, затвердженого наказом МОУ № 402.
Довідкою військово-лікарської комісії № 2025-0507-1300 від 07.05.2025 року позивач визнаний придатний до військової служби.
Того ж дня позивач був мобілізований.
04.06.2025 року представник позивача направив на адресу 20 Регіонально військової-лікарської комісії Міністерства оборони України скаргу щодо скасування постанови військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_2 про ступінь придатності до військової служби згідно із довідкою № 2025-0507-1300 від 07.05.2025 року.
Листом від 12.06.2025 року 20 Регіональна військово-лікарська комісія Міністерства оборони України повідомила представника позивача, що медичний огляд військовослужбовців проводиться згідно вимог глави 6 розділу II Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402 (зі змінами), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.11.2008 за № 1109/15800 (далі - Положення).
ОСОБА_1 є діючим військовослужбовцем та проходить військову службу у військовій частині, то йому направлення на медичний огляд, відповідно до вимог підпункту “б» пункту 6.1 глави 6 розділу II “Положення, проводиться прямими начальниками від командира окремої частини, йому рівних та вище.
У разі погіршення стану здоров'я військовослужбовця, ОСОБА_1 , пропонується йому звернутись встановленим порядком до командування військової частини за місцем проходження військової служби, з метою вирішення питання про направлення його на обстеження, лікування чи проведення медичного огляду ВЛК для визначення ступеню придатності до військової служби.
Відповідно до пункту 2.4.10 глави 2 розділу І Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, у разі незгоди з прийнятим за скаргою рішенням, ОСОБА_2 має право звернутися відповідно до чинного законодавства до Центральної військово-лікарської комісії ЗСУ (01133, м. Київ, вул. Госпітальна, 16).
Вважаючи довідку військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_5 від 07.05.2025 № 2025-0507-1300 такою, що прийнята без проведення належного повного медичного огляду позивача, протиправною, позивач через свого представника звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідачів, викладених в відзивах на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (зі змінами) (далі - Закон № 2232-ХІІ).
Відповідно до статті 1 Закону № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями (частини перша-третя статті 1 Закону № 2232-ХІІ).
Виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки) (частина сьома статті 1 Закону № 2232-ХІІ).
Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань організовують проведення медичних оглядів та психологічних обстежень військово-лікарськими комісіями військовозобов'язаних і резервістів відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки» від 23.02.2022 №154.
Згідно з частиною дев'ятою статті 1 Закону № 2232-ХІІ щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави,- резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Відповідно до частини десятої статті 1 Закону № 2232-ХІІ громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані:
прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, обєднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України для оформлення військово-облікових документів (посвідчень про приписку до призовних дільниць, військових квитків, тимчасових посвідчень військовозобов'язаних), приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів;
проходити медичний огляд та лікування в лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України;
проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов'язок у запасі; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Відповідно до частини десятої статті 2 Закону № 2232-ХІІ з метою якісного проведення призову громадян на строкову військову службу за станом здоров'я, прийняття громадян на військову службу за контрактом, проведення медичного огляду військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів для визначення ступеня придатності до військової служби та визначення ступеня придатності льотного складу до льотної роботи, наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року №402 затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (далі за текстом - Положення № 402).
Відповідно до пункту 1.1 розділу І Положення № 402 військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров'я до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, установлює причинний зв'язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.
Згідно з пунктом 1.2 розділу І Положення № 402 військово- лікарська експертиза - це, зокрема, медичний огляд допризовників, призовників; визначення ступеня придатності до військової служби.
Пунктом 2.1 глави 2 розділу І Положення № 402 передбачено, що для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі).
Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання штатної військово-лікарської комісії.
Постанови штатних та позаштатних ВЛК обов'язкові до виконання.
Пунктом 3.1 глави 3 Розділу ІІ Положення № 402 визначено, що медичний огляд військовозобов'язаних проводиться за рішенням керівників ТЦК та СП, командирів військових частин, начальників центрів рекрутингу Збройних Сил України на підставі направлення, яке формується відповідно до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560, ВЛК при ТЦК та СП за місцем провадження медичної практики у закладах охорони здоров'я комунальної або державної форми власності, які мають договір із НСЗУ на пакет медичних послуг, включений до програми державних гарантій медичного обслуговування населення на відповідний рік щодо медичного огляду осіб, який організовується ТЦК та СП, лікарями, які входять до складу ВЛК при ТЦК та СП. При цьому особам віком до 45 років видається направлення з метою визначення їх придатності до служби у Десантно-штурмових військах, підрозділах спеціального призначення, на підводних човнах, надводних кораблях, у морській піхоті.
Кожний військовозобов'язаний оглядається хірургом, терапевтом, невропатологом, психіатром, офтальмологом, оториноларингологом, стоматологом, дерматологом, а за медичними показаннями - і лікарями інших спеціальностей. Ступінь придатності військовозобов'язаних до військової служби за станом здоров'я кожним лікарем визначається індивідуально. Висновки про придатність або непридатність військовозобов'язаних до військової служби, подані ними скарги та об'єктивні дані, виявлені у процесі медичного огляду, а також встановлений діагноз вносяться кожним лікарем до картки обстеження та медичного огляду та до інших документів, що засвідчується особистим підписом лікаря та скріплюється його особистою печаткою, із зазначенням дати проведення медичного огляду. До інформації про діагноз та результати медичних втручань (застосування методів діагностики, профілактики або лікування, пов'язаних із впливом на організм людини), які вносяться до картки обстеження та медичного огляду, додається відповідний код до кожного діагнозу та результату медичних втручань за класифікацією, визначеною НК 025 та НК 026, затвердженими наказом Міністерства економіки України від 04 серпня 2021 року № 360 «Про затвердження та скасування національних класифікаторів (абз. 2 п.3.2 глави 3 Розділу ІІ Положення №402).
Після закінчення медичного обстеження під час мобілізації ВЛК виносить щодо військовозобов'язаного одну із таких постанов: «Придатний до військової служби»; «Тимчасово непридатний до військової служби (вказати дату повторного огляду)»; «Непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку», «Обмежено придатний до військової служби».
Відповідно до пункту 2.2 розділу І Положення № 402 штатні ВЛК є військово- медичними установами. Вони мають гербову печатку, кутовий штамп та утримуються за окремим штатом. До штатних ВЛК належать: Центральна військово- лікарська комісія (далі - ЦВЛК); ВЛК регіону.
Згідно із п.2.4.5 розділу І Положення № 402 ВЛК регіону має право, зокрема, оглядати військовослужбовців та інших осіб, зазначених у пункті 1.2 розділу I цього Положення; приймати постанови згідно з Положенням, контролювати, розглядати, затверджувати, за наявності підстав не затверджувати, переглядати або скасовувати постанови підпорядкованих ВЛК.
Відповідно до п.п.2.3.5 та 2.4.10 розділу І Положення №402 визначено, що постанови ВЛК регіонів та ЦВЛК можуть бути оскаржені в судовому порядку.
Суд зазначає, що у межах адміністративного процесу суд не вправі надавати оцінку діям лікарів ВЛК при застосуванні ними відповідних методів огляду позивача, дослідження медичної документації, визначенні діагнозів та відповідності їх конкретній статті розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби, оскільки це потребує спеціальних знань медицини.
Питання визначення наявності або відсутності певного діагнозу у позивача та його придатності, обмеженої придатності або непридатності до військової служби за результатами медичного обстеження є дискреційними повноваженнями ВЛК, а тому суд не вправі перебирати на себе повноваження цього органу.
Надання оцінки діагнозу позивача на предмет того, чи підпадає він під дію статей Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступень придатності до військової служби, виходить за межі судового розгляду. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.06.2020 року у справі № 810/5009/18 та від 12.02.2021 року у справі № 820/5570/16.
Згідно із довідкою Центрально-Чечелівської об'єднаної районної у місті Дніпрі територіального центру комплектування та соціальної підтримки військово-лікарської комісії від 07.05.2025 року № 2025-0507-1300 позивач за наслідками проведеного медичного огляду є здоровим та на підставі статті 23в графи ІІ Розладу хвороб є придатним до військової служби.
Суд оцінку медичним висновкам, викладеним в цій довідці, не дає, оскільки це поза межами його компетенції.
Водночас під час розгляду справи суд установив порушення відповідачем процедури проведення медичного огляду позивача та оформлення його результатів.
Про формальний підхід посадових осіб військово-лікарської комісії щодо огляду позивача свідчить відсутність медичного огляду останнього, обов'язкових видів обстежень, визначених пунктами 3.4, 3.5 Постанови № 402, таких як рентгенологічне (флюорографічне) обстеження органів грудної клітки, загальний аналіз крові, визначення групи крові та резус-належності (особам, у яких немає відповідної відмітки у військовому квитку), ЕКГ, дослідження сечі, а також дані із психоневрологічних, протитуберкульозних, шкірно-венеричних диспансерів, наркологічних закладів.
Згідно з пунктами 3.4., 3.5 Положення №402 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) перед оглядом військовозобов'язаних їм проводиться рентгенологічне (флюорографічне) обстеження органів грудної клітки, загальний аналіз крові, визначаються група крові та резус- належність (особам, у яких немає відповідної відмітки у військовому квитку), ЕКГ, дослідження сечі. Особам, яким більше 40 років, обов'язково проводиться вимір внутрішньоочного тиску, дослідження крові на цукор.
До початку огляду військовий комісаріат на всіх військовозобов'язаних отримує дані із психоневрологічних, протитуберкульозних, шкірно-венеричних диспансерів, наркологічних закладів (на тих, що перебувають на обліку у вказаних диспансерах, закладах, - витяг з історії хвороби), на осіб, що визнані інвалідами, - дані з органів соціального забезпечення, також медичну картку амбулаторного хворого (облікова форма МОЗ України № 025) з поліклінік та медико-санітарних частин за місцем проживання, роботи або навчання.
Зазначені документи з відомостями із вищевказаних диспансерів (закладів), а на офіцерів і прапорщиків (мічманів) запасу також особові справи військовий комісаріат до початку огляду подає для вивчення у ВЛК.
ВЛК, визнаючи стан ОСОБА_1 «придатним до військової служби», в оскаржуваній довідці послалася на наявність у нього хвороб, передбачених статті 23в графи ІІ Розладу хвороб станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби, служби у військовому резерві, згідно з яким особи, що потрапляють під статтю 23-в, вважаються придатними до військової служби, але, з деякими обмеженнями, визначеними окремо.
Положення № 402 містить Пояснення щодо застосування статей Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби, які є медичними стандартами разом з клінічними протоколами, додержання яких лікарями військово-лікарської комісії є обов'язковими.
Для встановлення діагнозу у ОСОБА_1 стосовно придатності до військової служби лікарі ВЛК повинні були провести відповідні клінічні та рентгенологічні дослідження, що були б підставою для встановлення такого діагнозу і віднесення відповідно його до того чи іншого пункту статті 23 графи ІІ Розкладу хвороб.
Проте з матеріалів справи не видно, що під час огляду позивача з метою встановлення йому діагнозу та ступеню порушеннями функцій проводилися відповідні діагностичні заходи, що суперечить пунктам 3.4., 3.5 Положення № 402 та не відповідає п. 1.1. Розділу ІІ Положення № 402.
Доказів протилежного відповідачі суду не надали.
ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_1 зобов'язана дослідити результати досліджень, що зазначені у Порядку № 402, як обов'язкові до проведення, і внести дані до картки обстеження позивача, зокрема інформацією про дату, вид, результати обстеження, чого зроблено не було.
Слід зазначити, що чинним законодавством на час прийняття спірного рішення ВЛК не спрощено процедуру проведення медичного огляду.
Наведене вище доводить, що неповний медичний огляд позивача на ВЛК є формальним та порушує процедуру проведення медичного обслідування, що в своїй сукупності підтверджує протиправність оскаржуваної постанови.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Фактично спірне рішення прийнято необґрунтовано, без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, непропорційно, без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), не прийнято та не відповідає ч. 2 ст. 2 КАС України.
Таким чином, суд погоджується із доводами представника позивача, що огляд ОСОБА_1 проведений лікарями військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_1 з порушеннями Положення № 402, тому постанова № 107 від 07.05.2025 у формі довідки військово-лікарської комісії № 2025-0507-1300 від 07.05.2025 є необґрунтованою, внаслідок чого підлягає скасуванню.
Належним та ефективним способом відновлення порушеного права буде зобов'язання ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_2 провести повторний медичний огляд позивача для визначення придатності до військової служби, із врахуванням вимог Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони від 14.08.2008 № 402, оскільки суд встановив порушення саме цим відповідачем процедури прийняття оскаржуваної довідки.
Стосовно вимог встановити, що стан здоров'я ОСОБА_1 відповідає статті 646 графа II Розкладу хвороб (дорсопатії хребта - остеохондроз, протрузії, стеноз, радикулопатія) з помірними порушеннями функцій та встановити, що з огляду на встановлені медичні діагнози та ступінь порушення функцій, стан здоров'я ОСОБА_1 підлягає класифікації за статтею 236 графа II Розкладу хвороб, що передбачає придатність до проходження військової служби лише у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, навчальних центрах, установах, медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв'язку, оперативного забезпечення, охорони, та виключає застосування статті 23в, яка стосується осіб із незначними порушеннями функцій, то суд зазначає, що питання визначення наявності або відсутності певного діагнозу у позивача та його придатності (непридатності) до військової служби за результатами медичного обстеження є дискреційними повноваженнями військово-лікарської комісії, а тому суд не вправі перебирати на себе повноваження цього органу.
Таким чином, надання оцінки діагнозу позивача на предмет того, чи підпадає він під дію статей Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступень придатності до військової служби, виходить за межі судового розгляду.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.06.2020 у справі № 810/5009/18.
Слід зазначити також, що у межах адміністративного процесу суд не вправі надавати оцінку професійним діям конкретних лікарів-членів ВЛК при застосуванні ними відповідних методів огляду позивача, дослідження медичної документації, визначенні діагнозів та відповідності їх конкретній статті Розкладу хвороб, оскільки це потребує спеціальних знань у медичній галузі.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.06.2018 у справі №806/526/16.
Таким чином, у задоволенні позовних вимог цій частині суд відмовляє.
Стосовно вимог позовної заяви про визнання протиправною бездіяльність 20 Регіональної військово-лікарської комісії, яка, отримавши скаргу на висновок ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_2 , відмовилась у її розгляді по суті, не дослідивши доводів скаржника, не витребувавши медичні документи та не здійснивши контрольного медичного огляду, чим порушила вимоги п. 2.4.5 Положення № 402 та зобов'язання 20 Регіональну військово-лікарську комісію здійснити повторний контрольний медичний огляд ОСОБА_1 з залученням профільних спеціалістів (невропатолога, ортопеда, нейрохірурга) та із проведенням повного комплексу клінічних, лабораторних та інструментальних обстежень, передбачених пунктами 3.4-3.5 Положення № 402, суд зазначає про таке.
Згідно з п. 3.3. глави 3 розділу І Положення № 402, ВЛК регіону зобов'язана розглядати скарги на дії/бездіяльність нижчих ВЛК та приймати обґрунтоване рішення.
Як свідчать матеріали справи, 20 Регіональна військово-лікарська комісія, яка, отримавши скаргу на висновок ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_2 надала відповідь листом від 12.06.2025 року № 1854/4445.
Під бездіяльністю розуміється пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на права, свободи чи інтереси фізичних або юридичних осіб, в тому числі не прийняття рішення у випадках, коли таке рішення повинно бути прийнято відповідно до вимог закону. Сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити.
В свою чергу дії - це юридичні факти, які пов'язані з волею суб'єктів правовідносини; це поведінка людей; зовнішнє вираження волі людини. Відмінна риса даного виду юридичних фактів полягають у тому, що норми права пов'язують з ними юридичні наслідки саме в силу вольового характеру юридичних дій.
Юридичні дії - це вчинки особи, акти державних органів, інших суб'єктів, що відбуваються за волевиявленням суб'єкта правовідносин.
Як вже було зазначено, листом від 12.06.2025 № 1854/4445 20 Регіональна військово-лікарська комісія представнику позивача надана відповідь, в якій запропоновано у разі погіршення здоров'я військовослужбовця звернутись до командування військової частини за місцем проходження військової служби, з метою вирішення питання про направлення позивача на обстеження, лікування чи проведення огляду ВЛК.
Аналізуючи вищевикладене суд вважає, що відповідач 2 вчинив дії шляхом формування листа від 12.06.2025 № 1854/4445.
Суд зазначає, що той факт, що представник позивач вважає, що змістом листа від 12.06.2025 № 1854/4445 не забезпечено поновлення порушених, на думку представника позивача, його прав, не свідчить про протиправну бездіяльність відповідача 2, допущену ним під час розгляду скарги від 04.06.2025.
Щодо зобов'язання відповідача 2 здійснити повторний контрольний медичний огляд ОСОБА_1 з залученням профільних спеціалістів (невропатолога, ортопеда, нейрохірурга) та із проведенням повного комплексу клінічних, лабораторних та інструментальних обстежень, передбачених пунктами 3.4-3.5 Положення № 402, суд зазначає, що повторний контрольний медичний огляд відповідачем 2 є передчасним, оскільки цим судовим рішенням суд зобов'язав ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_2 провести повторний медичний огляд позивача для визначення придатності до військової служби, із врахуванням вимог Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони від 14.08.2008 № 402. У разі не погодження з повторним висновком відповідача 1, позивач вправі оскаржити його до вищого органу, тобто до відповідача 2.
З урахуванням наведеного, позовні вимоги в частині зобов'язання 20 Регіональну військово-лікарську комісію здійснити повторний контрольний медичний огляд ОСОБА_1 з залученням профільних спеціалістів (невропатолога, ортопеда, нейрохірурга) та із проведенням повного комплексу клінічних, лабораторних та інструментальних обстежень, передбачених пунктами 3.4-3.5 Положення № 402, задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, на підставі оцінки поданих доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи та системного аналізу положень законодавства України, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.
Стосовно стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає таке.
В позовній заяві позивач просить стягнути на його користь з відповідачів за рахунок їх бюджетних асигнувань витрати на професійну правничу допомогу у сумі 34 000,00 грн.
Згідно із частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Згідно із частиною першою та другою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Частиною третьою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України).
Відповідно до частини п'ятої статті 134 цього Кодексу розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно із частини дев'ятою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Отже, положеннями Кодексу адміністративного судочинства України передбачено відшкодування витрат на професійну правничу допомогу виключно адвокатам; заявлена до стягнення сума витрат має бути співмірною з наданими послугами, обґрунтованою та пропорційною до предмета спору, ці витрати мають бути пов'язаними з розглядом справи та підтверджені відповідними доказами.
Суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов'язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26.09.2018 року у справі № 816/416/18.
Приписами пункту 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI “Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) передбачено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 Закону № 5076-VI визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Відповідно до пунктів 6, 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Згідно зі статтею 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
У свою чергу, в підтвердження здійсненої правової допомоги, необхідно долучати й розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги.
Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та витрачений час.
Слід зазначити, що як вказано у рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2009 року №23рп/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Аналізуючи наведені правові норми, суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 300/941/19 та від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу у цій справі позивач надав до суду:
- аналіз та розробка правової позиції клієнта 3 години - 9000,00 грн.
- складання позовної заяви 3 години - 15000,00 грн;
- складання відповіді на відзив 2 години - 10000,00 грн.
Всього 34 000,00 грн.
Разом з цим, позивач не надав жодного підтвердження критеріїв визначення розміру гонорару адвоката, що викликає сумніви у необхідності та реальності розміру заявлених вимог на стягнення професійної правничої допомоги.
Вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу у цій адміністративній справі, суд врахував, що ця справа не викликає складності у правовому розумінні та є справою незначної складності, відповідно до вимог пункту 10 частини 6 статті 12 КАС України, а також на наявність усталеної практики з вирішення цієї категорії спорів.
Суд зауважує, що ця справа розглянута у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). У судових засіданнях адвокат участі не брав.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою.
Так, матеріали заяви не містять, а заявник не надав доказів, які б свідчили про доцільність та неминучість витрат на професійну правничу допомогу з аналізу та розробки правової позиції клієнта у розмірі 9000,00 грн не відповідають критерію реальності таких витрат та розумності їхнього розміру.
На підставі досліджених матеріалів цієї справи суд зробив висновок, що ця справа є адміністративною справою незначної складності, тому суд критично оцінює співмірність розміру судових витрат стосовно складання адвокатом позовної заяви з додатками у розмірі - 15000,00 грн та складання відповіді на відзив у розмірі 10 000,00 грн, тому в цьому випадку судові витрати за складання позовної заяви та відповіді на відзив підлягають стягненню у розмірі у розмірі 10 000,00 грн.
Враховуючи, що на підставі досліджених матеріалів цієї справи суд зробив висновок, що відповідач 1 та відповідач 2 є бюджетними установами та фінансується за рахунок Державного бюджету України, та з урахуванням воєнного стану в країні, стягнення витрат на правничу допомогу буде становити надмірний тягар для відповідачів, порушуючи принцип пропорційності, тому в цьому випадку судові витрати на правничу допомогу підлягають зменшенню та стягненню з відповідачів у розмірі 10000,00 грн (з відповідача 1 відповідно до задоволених цим рішенням вимог позивача), оскільки така вартість наданих адвокатом послуг є обґрунтованою та співмірною зі складністю справи, ціною позову та обсягом наданої адвокатом правничої допомоги.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 12 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до відповідача-1: Військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ), відповідача-2: 20 регіональної військово-лікарської комісії (49069, м. Дніпро, вулиця Грушевського Михайла, буд. 65, код ЄДРПОУ 26637746) про визнання протиправною та скасування постанови, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати постанову військово-лікарської комісії № 107 від 07.05.2025 року, винесену ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_2 , на підставі якої було оформлено довідку військово-лікарської комісії № 2025-0507-1300 від 07.05.2025 року.
Зобов'язати ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_2 провести повторний медичний огляд ОСОБА_1 для визначення придатності до військової служби, із врахуванням вимог Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони від 14.08.2008 № 402.
У задоволенні решти вимог позивача - відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-1: Військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 гривень. В іншій частині - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.В. Ніколайчук