19 листопада 2025 рокуСправа №160/28741/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ремез К.І.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до 20 регіональної військово-лікарської комісії, третя особа ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
03.10.2025 за допомогою підсистеми "Електронний суд" до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до 20 регіональної військово-лікарської комісії, третя особа ІНФОРМАЦІЯ_1 з вимогами про:
- визнати протиправними дії 20 РЕГІОНАЛЬНОЇ ВІЙСЬКОВО-ЛІКАРСЬКОЇ КОМІСІЇ щодо порушення строку на затвердження СВІДОЦТВА ПРО ХВОРОБУ № 205/9, прийнятого 07.10.2024 Військово-лікарською комісією ІНФОРМАЦІЯ_2 відносно військовозобов'язаного ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;
- визнати протиправними дії КОМІСІЇ щодо незатвердження 20 РЕГІОНАЛЬНОЇ ВІЙСЬКОВО-ЛІКАРСЬКОЇ СВІДОЦТВА ПРО ХВОРОБУ № 205/9, прийнятого 07.10.2024 Військово-лікарською комісією ІНФОРМАЦІЯ_4 відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та дії щодо направлення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на дообстеження та контрольний огляд;
- визнати протиправним та скасувати рішення 20 РЕГІОНАЛЬНОЇ ВІЙСЬКОВО-ЛІКАРСЬКОЇ КОМІСІЇ, яке було прийнято 31.03.2025 на засіданні 20 РЕГІОНАЛЬНОЇ ВІЙСЬКОВО-ЛІКАРСЬКОЇ КОМІСІЇ про незатвердження СВІДОЦТВА ПРО ХВОРОБУ № 205/9, прийнятого 07.10.2024 Військово-лікарською комісією ІНФОРМАЦІЯ_4 відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;
- зобов'язати 20 РЕГІОНАЛЬНУ ВІЙСЬКОВО-ЛІКАРСЬКУ КОМІСІЮ повторно провести засідання з приводу затвердження СВІДОЦТВА ПРО ХВОРОБУ № 205/9, прийнятого 07.10.2024 Військово-лікарською комісією ІНФОРМАЦІЯ_4 відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та прийняти рішення, врахувавши зазначений в медичний документах ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та у СВІДОЦТВІ ПРО ХВОРОБУ № 205/9 від 07.10.2024 діагноз: «Q23.0. Вроджена вада серця: двостулковий стенозований аортальний клапан. Недостатність аортального клапана III ступеня. Стан після операції: протезування аортального клапана (05.03.24). Незначна недостатність мітрального клапана. Незначна недостатність трикуспідального клапана. Гіпертонічна хвороба ІІ стадії. Артеріальна гіпертензія 2 ступеня. Серцево-судинний ризик 3 (високий). Серцева недостатність II-А стадії зі збереженою систолічною функцією лівого шлуночка, ФВ (67%). ФК І за NYHA».
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є особою, яка має вроджену ваду серця, та його ще у 2013 році в місті Харкові було знято (виключено) з військового обліку. 06.05.2024 позивач самостійно звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_4 задля відновлення свого військово-облікового документу. Проте ІНФОРМАЦІЯ_5 свавільно направили ОСОБА_1 на проходження ВЛК. За результатами проходження ВЛК позивачу було повідомлено про придатність до військової служби. З такою позицією відповідача позивач не погоджується, у зв'язку з чим, звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.10.2025 позовну заяву залишено без руху у зв'язку з невідповідністю позову вимогам Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивачу запропоновано усунути недоліки позову протягом 5-ти днів з дня отримання копії ухвали суду про залишення позову без руху, а саме: сплатити судовий збір за подання позову та надати суду оригінал квитанції у розмірі 3875,84 грн, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону, а також уточнений позов із зазначенням правильної дати прийняття оскаржуваного рішення.
08.10.2025 до суду надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою від 09.10.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні), встановлено відповідачу строк для подання відзиву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали.
Копія ухвали від 09.10.2025 вважається врученою відповідачу у день її постановлення, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа до електронного кабінету відповідача.
28.10.2025 за допомогою підсистеми "Електронний суд" від 20 регіональної військово-лікарської комісії надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування своєї позиції зазначив, що оскільки рішення 20 РВЛК стосовно свідоцтва про хворобу №205/9 було прийняте в формулюванні «Потребує дообстеження та контрольного огляду ІНФОРМАЦІЯ_6 » таке рішення є обов'язковим до виконання та відповідно до абзацу 5 пункту 3.3 глави 3 розділу I Положення № 402 та може бути оскарженим в ЦВЛК ЗС України, або в судовому порядку. В 20 РВЛК стосовно громадянина ОСОБА_1 було отримано наступні звернення:
1. 11.08.2025 від М-1517 «Прошу допомогти мені зрозуміти чому мої документи не дійшли до ІНФОРМАЦІЯ_7 і як я можу отримати копію рішення 20 регіональну ВЛК стосовно того що я маю бути виключений з військового обліку на підстави статті 38 «А», графи II.»;
2. 08.09.2025 від адвоката Мєркулова Владислава Олександровича адвокатський запит «Надати мені - адвокату Мєркулову Владиславу Олександровичу представнику ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , копію СВІДОЦТВА ПРО ХВОРОБУ № 205/9 від 07.10.2024 разом з протоколом засідання комісії 20 РЕГІОНАЛЬНОЇ ВЛК від 31.03.2025».
На зазначені запити 20 РВЛК була надана повна відповідь, у рамках запитуваної інформації. Відповідач звертає увагу суду на те, що у своєму зверненні громадянин ОСОБА_2 особисто на полягає на постанові про непридатність на підставі статті 38а, яка не вказана в свідоцтві про хворобу. Також 20 РВЛК наголошувала на тому, що у межах адміністративного процесу суд не вправі надавати оцінку професійним діям конкретних лікарів-членів ВЛК при застосуванні ними відповідних методів огляду позивача, дослідження медичної документації, визначенні діагнозів та відповідності їх конкретній статті Розкладу хвороб, оскільки це потребує спеціальних знань у медичній галузі. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.06.2018 у справі № 806/526/16. З огляду на викладене, відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
04.11.2025 за допомогою підсистеми "Електронний суд" від представника позивача надійшла відповідь на відзив 20 регіональної військово-лікарської комісії, в якій останній просив суд позов задовольнити.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов таких висновків.
ОСОБА_1 з 2013 року постійно проживав в місті Харкові, але через постійні обстріли міста, які почалися через повномасштабне вторгнення рф на територію України, позивач разом зі своєю сім'єю переселився до м. Дніпра.
Позивач є особою, яка має вроджену ваду серця, у 2013 році в місті Харкові його було знято (виключено) з військового обліку та, відповідно, після переїзду з міста Харкова до міста Дніпра, будь-який центр комплектування та соціальної підтримки не відвідував.
На початку травня 2024 року ОСОБА_1 загубив свій військово-обліковий документ, де було зазначено про його зняття (виключення) з військового обліку.
06.05.2024 позивач самостійно звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_4 задля його відновлення. Службові особи ІНФОРМАЦІЯ_4 свавільно направили позивача на проходження ВЛК.
Потрапивши до терапевта ОСОБА_1 не отримав ані направлення до кардіолога, ані висновку (постанови) ВЛК (довідки ВЛК / свідоцтва про хворобу), де повинен був бути зазначений його ступінь придатності до військової служби.
Позивач отримав повістку на 17.05.2024, з'явившись за якою до ІНФОРМАЦІЯ_4 дізнався, що став придатним до військової служби за пунктом «б» статті 38 Розкладу хвороб і також отримав мобілізаційну повістку на 27.05.2024.
22.05.2024 позивач звернувся до службових осіб ІНФОРМАЦІЯ_4 та особисто вручив їм свої медичні висновки і просив повторно надати йому висновок (постанову) ВЛК (довідку ВЛК / свідоцтво про хворобу) для оскарження.
Проте ІНФОРМАЦІЯ_5 видав позивачу довідку ВЛК / Свідоцтво про хворобу, але за даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів довідка ВЛК ОСОБА_1 була готова ще 07.05.2024 із висновком «Придатний до служби…».
У період з 29.05.2024 по 29.07.2024 позивач скаржився на дії ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_4 та на дії службових осіб ІНФОРМАЦІЯ_4 .
У червні місяці 2024 року отримав відповідь від 20 регіональної ВЛК № 1854-5552 від 29.07.2024 з таким приписом: «Згідно до наданих копій виписного епікризу №01072 ДНУ «Науково практичний центр профілактичної та клінічної медицини» ДУС, консультації кардіолога від 22.05.2024, вбачається наявність стану, що підпадає під дію статті 38а Розкладу хвороб, а саме наслідки оперативного втручання з приводу вроджених або набутих вад серця, механічний протез клапану без урахування СН. 3 огляду на вищезазначене, на підставі підпункту 2.4.7 пункту 2.4 глави 2 розділу 1 Положення, начальнику ІНФОРМАЦІЯ_8 направити ОСОБА_1 , 1989 р.н., на повторний медичний огляд ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_9 ».
Позивач вважає, що відповідачем протиправно визнано його придатним до військової служб, у зв'язку з чим, звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд зазначає, що за приписами статті 1 Закону України від 21.10.1993 № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон України № 3543-XII) мобілізація комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Цією ж статтею Закону України № 3543-XII визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Статтею 1 Закону України «Про оборону України», передбачено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
На момент розгляду адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, а відповідно під час розгляду справи застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок призову на військову службу по мобілізації в умовах воєнного стану.
Згідно ч. 9 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави.
Відповідно до частини 12 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», громадяни України, які приписуються до призовних дільниць, направляються для підготовки до військової служби, особи, які призиваються або приймаються на військову службу, приймаються на службу у військовому резерві, та військовозобов'язані, призначені для комплектування посад за відповідними військово-обліковими спеціальностями під час проведення мобілізації, проходять обов'язковий медичний огляд. Порядок проходження медичного огляду затверджується Міністерством оборони України та центральними органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я. Перелік військово-облікових спеціальностей затверджується Міністерством оборони України.
Наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 № 402, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.11.2008 за № 1109/15800, затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (Положення № 402).
Слід зазначити, що у відповідності до пункту 1.1 глави 1 розділу І Положення №402, військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров'я до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, установлює причинний зв'язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.
Пунктом 1.3 тієї ж глави цього розділу, зокрема, встановлено, що основними завданнями військово-лікарської експертизи є визначення причинного зв'язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтва) у військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів, які призвані на збори, у осіб, звільнених із військової служби, а також причинного зв'язку захворювань, поранень, які заподіяли військовослужбовцям смерть.
Відповідно до пункту 2.1 глави 2 розділу І Положення №402, для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі).
Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання штатної військово-лікарської комісії.
Постанови штатних та позаштатних ВЛК обов'язкові до виконання.
Відповідно до пункту 2.2 глави 2 розділу І Положення №402, штатні ВЛК є військово-медичними установами. Вони мають гербову печатку, кутовий штамп та утримуються за окремим штатом. До штатних ВЛК належать: Центральна військово-лікарська комісія (далі - ЦВЛК); ВЛК регіону.
Штатні ВЛК комплектуються лікарями із клінічною підготовкою за однією з лікарських спеціальностей (терапія, хірургія, неврологія, психіатрія, оториноларингологія, офтальмологія, організація охорони здоров'я тощо), з досвідом роботи у військових частинах та закладах охорони здоров'я (установах). Залучати особовий склад штатних ВЛК для вирішення питань та завдань, не пов'язаних із військово-лікарською експертизою, забороняється.
Адміністративно-територіальні зони відповідальності штатних ВЛК за проведення військово-лікарської експертизи визначаються наказом Міністерства оборони України від 16 листопада 2016 року № 608 «Про затвердження адміністративно-територіальних зон відповідальності закладів охорони здоров'я Збройних Сил України за організацію медичного забезпечення».
Підпунктом 2.4.10 пункту 2.4 глави 2 розділу І Положення №402 визначено, що постанова ВЛК регіонів може бути оскаржена у ЦВЛК або у судовому порядку.
Відповідно до підпункту 2.3.1 пункту 2.3 глави 2 розділу І Положення № 402, ЦВЛК є органом військового управління, який здійснює керівництво ВЛК регіонів у Збройних Силах України та є керівним органом із військово-лікарської експертизи в Збройних Силах України.
У відповідності до підпункту 2.3.3 пункту 2.3 глави 2 розділу І Положення № 402, на ЦВЛК покладається організація військово-лікарської експертизи у Збройних Силах України, а також, зокрема - розгляд заяв, пропозицій, скарг та прийом відвідувачів з питань військово-лікарської експертизи.
Згідно з абзацом п'ятнадцятим підпункту 2.3.4 пункту 2.3 глави 2 розділу І Положення №402, розглядати, переглядати, скасовувати, відміняти, затверджувати, не затверджувати, контролювати згідно з цим Положенням постанови будь-якої ВЛК (лікарсько-льотної комісії (далі - ЛЛК)) Збройних Сил України.
За правилами пункту 3.1. глави 3 розділу І Положення № 402 вимоги до звернення військовослужбовців та інших осіб, їх права, порядок та строки розгляду пропозицій, заяв та скарг, а також обов'язки штатних ВЛК щодо розгляду звернень регулюються Законом України "Про звернення громадян" (далі - Закон № 393/96-ВР), Інструкцією про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затвердженою наказом Міністерства оборони України від 28 грудня 2016 року № 735, зареєстрованою у Міністерстві юстиції України 23 січня 2017 року за № 94/29962 (далі - Інструкція № 735).
У відповідності до пункту 3.3 глави 3 розділу І Положення № 402, скарги на дії (бездіяльність) чи постанови позаштатних ВЛК подаються до штатних ВЛК згідно з адміністративно-територіальними зонами відповідальності, наведеними у додатку 2 до наказу Міністерства оборони України від 16 листопада 2016 року № 608 «Про затвердження адміністративно-територіальних зон відповідальності закладів охорони здоров'я Збройних Сил України за організацію медичного забезпечення».
Штатні ВЛК перевіряють відповідність прийнятих позаштатними ВЛК постанов встановленому діагнозу та вимогам цього Положення, на підставі доданих до звернення оригіналів медичних документів або належним чином завірених їх копій, а також наявних медичних записів та висновків у відповідних реєстрах електронної системи охорони здоров'я.
Скарги на дії (бездіяльність) чи постанови ВЛК районних (міських) ТЦК та СП подаються за підпорядкованістю до ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_10 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , обласних ТЦК та СП, ТЦК та СП Автономної Республіки Крим.
Дії (бездіяльність), рішення, постанови, прийняті ВЛК обласних (Київського міського, ІНФОРМАЦІЯ_11 , ТЦК та СП Автономної Республіки Крим, оскаржуються в штатних ВЛК.
Дії (бездіяльність), рішення, прийняті за результатами розгляду звернень ВЛК регіону, оскаржуються в ЦВЛК.
Статтею 15 Закону № 393/96-ВР визначено порядок розгляду заяв (клопотань), згідно якого органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.
Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Згідно частині третій статті 8 Закону № 393/96-ВР, якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями.
Разом з тим, відповідно до пункту 3.4 глави 3 розділу І Положення № 402, у разі визнання штатною ВЛК заяви чи скарги щодо перегляду (скасування) постанови ВЛК обґрунтованою, ВЛК штатної ВЛК переглядає оскаржувану постанову ВЛК або приймає рішення про направлення на повторний (контрольний) медичний огляд.
Водночас нормами Положення № 402 не передбачено обов'язку ЦВЛК ЗС України переглядати постанови підпорядкованих військово-лікарських комісій на підставі необґрунтованих звернень (заяв, скарг), які не містять обґрунтованих, належних доказів про порушення військово-лікарської експертизи, а саме: прийняття постанов підпорядкованими військово-лікарськими комісіями з порушенням Положення № 402, не врахуванням військово-лікарськими комісіями захворювань, травм осіб які оглядаються, прийняття підпорядкованими військово-лікарськими комісіями постанов в формулюваннях, що не відповідають встановленим діагнозам тощо.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20.06.2024 у справі № 120/14087/23, постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 21.02.2024 у справі № 160/9897/23 та постанові Третього апеляційного суду від 22.10.2024 у справі № 280/5762/24.
Системний аналіз наведених норм законодавства та правозастосовчої практики у сфері спірних правовідносин дає підстави дійти висновку, що перегляд постанов ВЛК є правом ЦВЛК ЗС України, тобто ЦВЛК ЗС України розглядає скаргу про перегляд постанови ВЛК та приймає рішення про наявність обґрунтованих підстав для перегляду постанови ВЛК, у разі їх виявлення, отже, у випадку наявності обґрунтованих у скарзі підстав, ЦВЛК ЗС України переглядає постанову військово-лікарської комісії, скасовує її та приймає нову постанову, однак, у випадку відсутності у скарзі обґрунтованих підстав для перегляду постанови ВЛК - постанова ВЛК не переглядається.
Слід зазначити, що Верховний Суд у постанові від 12.06.2020 у справі № 810/5009/18 зробив правовий висновок про те, що до повноважень суду не належить надання оцінки діагнозу на предмет того, чи підпадає він під дію статей Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби. Зокрема слід зазначити, що у разі наявності сумніву у позивача щодо правильності висновку стосовно ступеня його придатності до військової служби, він має право звернутися до ЦВЛК ЗС України для перегляду відповідної постанови.
При розгляді по суті спору в адміністративних справах, у яких оспорюється висновок лікарських комісій, суд вправі перевірити законність висновку ВЛК лише в межах дотримання процедури прийняття цього висновку, отже суд не може здійснювати власну оцінку підставності прийняття певного висновку, оскільки суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері і тому така оцінка виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального права. Суди вправі перевіряти законність висновку ВЛК лише в межах дотримання процедури прийняття цього висновку.
Суд не може самостійно на власний розсуд надавати оцінку викладеному у висновку у рішенні, оскільки означені питання є дискреційними повноваженнями військово-лікарської комісії.
Верховний Суд у постанові від 10.02.2022 у справі №160/7153/20 зазначив, що дискреційні повноваження це повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким. З огляду на положення статті 2 КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Отже, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними) (рішення Верховного Суду у справі № 826/10085/16).
Отже, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17 грудня 2004 року у справі «Педерсен і Бодзгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних державних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї.
Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належали б до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
Отже, ВЛК надано виключне право встановлення формулювань в яких приймаються постанови ВЛК. Жоден інший орган влади не може брати на себе відповідні повноваження.
Також слід зазначити, що питання визначення наявності або відсутності певного діагнозу у позивача та його придатності (непридатності) до військової служби за результатами медичного обстеження є дискреційними повноваженнями військово-лікарської комісії, а тому суд не вправі перебирати на себе повноваження цього органу.
Надання оцінки діагнозу позивача на предмет того, чи підпадає він під дію статей Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступень придатності до військової служби, виходить за межі судового розгляду.
У межах адміністративного процесу суд не вправі надавати оцінку професійним діям конкретних лікарів-членів ВЛК при застосуванні ними відповідних методів огляду позивача, дослідження медичної документації, визначенні діагнозів та відповідності їх конкретній статті Розкладу хвороб, оскільки це потребує спеціальних знань у медичній галузі.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.06.2018 у справі № 806/526/16.
Щодо позовних вимог про визнання протиправними дії 20 РЕГІОНАЛЬНОЇ ВІЙСЬКОВО-ЛІКАРСЬКОЇ КОМІСІЇ щодо порушення строку на затвердження СВІДОЦТВА ПРО ХВОРОБУ № 205/9, прийнятого 07.10.2024 Військово-лікарською комісією ІНФОРМАЦІЯ_2 відносно військовозобов'язаного ОСОБА_1 , визнання протиправними дії КОМІСІЇ щодо незатвердження 20 РЕГІОНАЛЬНОЇ ВІЙСЬКОВО-ЛІКАРСЬКОЇ СВІДОЦТВА ПРО ХВОРОБУ № 205/9, прийнятого 07.10.2024 Військово-лікарською комісією ІНФОРМАЦІЯ_4 відносно ОСОБА_1 , та дії щодо направлення ОСОБА_1 , на дообстеження та контрольний огляд та про визнання протиправним та скасувати рішення 20 РЕГІОНАЛЬНОЇ ВІЙСЬКОВО-ЛІКАРСЬКОЇ КОМІСІЇ, яке було прийнято 31.03.2025 на засіданні 20 РЕГІОНАЛЬНОЇ ВІЙСЬКОВО-ЛІКАРСЬКОЇ КОМІСІЇ про незатвердження СВІДОЦТВА ПРО ХВОРОБУ № 205/9, прийнятого 07.10.2024 Військово-лікарською комісією ІНФОРМАЦІЯ_4 відносно ОСОБА_1 , суд зазначає таке.
Предметом позову є матеріально-правова вимога, у випадку задоволення якої суд відновлює порушене право позивача.
Судове рішення має бути виконуваним, тобто спосіб захисту права має бути ефективним.
Позивач, звернувшись до суду, просить суд визнати протиправними дії 20 регіональної військово-лікарської комісії щодо порушення строку на затвердження свідоцтва про хворобу, щодо незатвердження свідоцтва про хворобу та щодо скасування рішення про незатвердження свідоцтва про хворобу.
Суд звертає увагу на те, що обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення порушених прав, захист законних інтересів і, у випадку задоволення судом його вимог, рішення повинно мати наслідком реальне відновлення тих прав, за захистом яких позивач звернувся до суду.
Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент звернення до суду.
Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.
Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб'єктивне право особи та її юридичний обов'язок. Отже, судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.
Так, під час оскарження дій чи бездіяльності належним способом захисту є визнання такої дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Слід повторно наголосити, що під змістом позовних вимог розуміється визначення способу захисту свого права, свободи чи інтересу згідно частини 1 статті 5 КАС України, який має бути сформульований максимально чітко і зрозуміло, оскільки від якості позовної заяви, юридично правильного змісту позовних вимог, зазначення способу судового захисту залежить швидкий і ефективний розгляд справи.
Окрім того, за результатами розгляду адміністративної справи, в разі задоволення позову, суд приймає рішення про захист порушеного права чи інтересу особи у спосіб, що передбачений статтями 5, 245 КАС України.
За приписами частини першої-другої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача- суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд зазначає, що обов'язок по визначенню (формулюванню) позовних вимог, з якими особа звертається до суду за захистом своїх прав на етапі подання позовної заяви процесуальним законодавством покладено саме на позивача, саме для цього законодавцем визначені вимоги до позовної заяви, що містяться в статті 160 КАС України. Суд також зауважує, що цей обов'язок не може бути перекладено на суд, оскільки саме позивач є зацікавленим в ефективному захисті своїх прав та ефективному здійснені судочинства за його позовною заявою.
При цьому, слід наголосити, що вимоги позовної заяви повинні бути викладені чітко і зрозуміло, з урахуванням правил, встановлених процесуальним законодавством і узгоджуватись з наданими суду повноваженнями за наслідками розгляду справи, та мають бути спрямовані на захист конкретних прав, свобод та інтересів позивача з зазначенням способу їх захисту, який не допускає неоднозначного, довільного тлумачення змісту позовних вимог і дозволить суду максимально якісно здійснити правосуддя.
Отже, у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними дії 20 РЕГІОНАЛЬНОЇ ВІЙСЬКОВО-ЛІКАРСЬКОЇ КОМІСІЇ щодо порушення строку на затвердження СВІДОЦТВА ПРО ХВОРОБУ № 205/9, прийнятого 07.10.2024 Військово-лікарською комісією ІНФОРМАЦІЯ_2 відносно військовозобов'язаного ОСОБА_1 , визнання протиправними дії КОМІСІЇ щодо незатвердження 20 РЕГІОНАЛЬНОЇ ВІЙСЬКОВО-ЛІКАРСЬКОЇ СВІДОЦТВА ПРО ХВОРОБУ № 205/9, прийнятого 07.10.2024 Військово-лікарською комісією ІНФОРМАЦІЯ_4 відносно ОСОБА_1 , та дії щодо направлення ОСОБА_1 , на дообстеження та контрольний огляд та про визнання протиправним та скасувати рішення 20 РЕГІОНАЛЬНОЇ ВІЙСЬКОВО-ЛІКАРСЬКОЇ КОМІСІЇ, яке було прийнято 31.03.2025 на засіданні 20 РЕГІОНАЛЬНОЇ ВІЙСЬКОВО-ЛІКАРСЬКОЇ КОМІСІЇ про незатвердження СВІДОЦТВА ПРО ХВОРОБУ № 205/9, прийнятого 07.10.2024 Військово-лікарською комісією ІНФОРМАЦІЯ_4 відносно ОСОБА_1 слід відмовити, оскільки задоволення таких вимог не призведе до відновлення прав позивача, на порушення яких він посилається у позові.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання 20 РЕГІОНАЛЬНУ ВІЙСЬКОВО-ЛІКАРСЬКУ КОМІСІЮ повторно провести засідання з приводу затвердження СВІДОЦТВА ПРО ХВОРОБУ № 205/9, прийнятого 07.10.2024 Військово-лікарською комісією ІНФОРМАЦІЯ_4 відносно ОСОБА_1 , та прийняти рішення, врахувавши зазначений в медичний документах ОСОБА_1 , та у СВІДОЦТВІ ПРО ХВОРОБУ № 205/9 від 07.10.2024 діагноз: «Q23.0. Вроджена вада серця: двостулковий стенозований аортальний клапан. Недостатність аортального клапана III ступеня. Стан після операції: протезування аортального клапана (05.03.24). Незначна недостатність мітрального клапана. Незначна недостатність трикуспідального клапана. Гіпертонічна хвороба ІІ стадії. Артеріальна гіпертензія 2 ступеня. Серцево-судинний ризик 3 (високий). Серцева недостатність II-А стадії зі збереженою систолічною функцією лівого шлуночка, ФВ (67%). ФК І за NYHA», суд зазначає таке.
Верховний Суд у постанові від 13.06.2018 у справі № 806/526/16 зауважив, що у межах адміністративного процесу суд не вправі надавати оцінку професійним діям конкретних лікарів-членів ВЛК при застосуванні ними відповідних методів огляду позивача, дослідження медичної документації, визначенні діагнозів та відповідності їх конкретній статті Розкладу хвороб, оскільки це потребує спеціальних знань у медичній галузі.
Також згідно висновків Верховного Суду, наведених у постанові Верховного Суду від 12.06.2020 у справі № 810/5009/18, надання оцінки діагнозу, виходить за межі судового розгляду.
Питання визначення наявності або відсутності певного діагнозу та або встановлення причинного зв'язку захворювання за результатами медичного обстеження є дискреційними повноваженнями ВЛК, а тому суд не вправі перебирати на себе повноваження цього органу.
Тобто суд не може самостійно на власний розсуд надавати оцінку захворюванням, з урахуванням наявності чи відсутності певних документів, оскільки це не входить до повноважень суду, а означені питання є дискреційними повноваженнями військово-лікарської комісії.
Матеріали справи не містять доказів того, що військово-лікарською комісією було проігноровано будь-які медичні висновки (документи) або допущено порушення встановленої процедури.
Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо.
Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
На підставі вищевикладеного, розглянувши справу на підставі наданих доказів, суд висновує, що адміністративний позов позивача є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст. 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до 20 регіональної військово-лікарської комісії, третя особа ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя К.І. Ремез