12 листопада 2025 року
м. Київ
cправа № 910/14013/24
Верховний Суд у складі суддів Касаційного господарського суду:
Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Погребняка В.Я.,
за участю секретаря судового засідання Сулім А.В.,
за участю представників сторін:
ТОВ "Концерн Комплекс" - Сігала Є.Я.,
ТОВ "МКМ Транс" - Масленнікової Т.М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Концерн Комплекс"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2025
у справі № 910/14013/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МКМ Транс"
до: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Концерн Комплекс";
2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс"
про визнання недійсним договору про відступлення прав вимоги.
Товариство з обмеженою відповідальністю "МКМ Транс" (далі - ТОВ "МКМ Транс", позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Концерн Комплекс" (далі - "Концерн Комплекс", відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" (далі - ТОВ "Комплекс Агромарс", відповідач 2) про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги № 1 від 05.09.2021 (далі - Договір цесії), укладеного між відповідачами, за яким до ТОВ "Концерн Комплекс" від ТОВ "Комплекс Агромарс" перейшло право вимоги за договором поставки м'яса птиці №49/2019/KAM/M від 27.12.2019, укладеним між ТОВ "МКМ Транс" та ТОВ "Комплекс Агромарс" (далі - Договір поставки).
Позовні вимоги обґрунтовані невідповідністю означеного договору вимогам чинного законодавства України, оскільки відповідачі не мали права укладати спірний правочин без письмової згоди позивача.
Встановлені судами обставини справи
27.12.2019 між ТОВ "МКМ Транс" (покупець) та ТОВ "Комплекс Агромарс" було укладено договір поставки м'яса птиці № 49/2019/KAM/M (далі - Договір поставки).
Відповідно до п. п. 3.1. - 3.3. Договору поставки в порядку та на умовах, визначених даним Договором, "Постачальник" бере на себе зобов'язання здійснити поставку Товару та передати його у власність "Покупця", а "Покупець" зобов'язується прийняти та своєчасно оплатити поставлений "Постачальником" Товар. Предметом даного Договору є м'ясо птиці (надалі - "Товар"), що поставляється у кількості, асортименті і цінах, зазначених у видаткових (товарно-транспортних) накладних, що виписуються на кожну окрему партію Товару. Під партією Товару розуміється та кількість й асортимент Товару, що поставляється "Покупцю" згідно його Замовлення, форма якого міститься в Додатку № 1 до даного Договору, що є його невід'ємною частиною.
Пунктами 6.1. - 6.5. Договору поставки передбачено, що ціни на Товар, що поставляється "Постачальником", зафіксовані у національній валюті України - гривні. Ціна Договору складається з вартості поставленого Товару протягом строку дії даного Договору. Вартість Товару визначається з урахуванням податку на додану вартість па підставі прайс-листів "Постачальника" та вказується у видаткових (товарно-транспортних) накладних на кожну партію Товару. Моментом оплати вважається момент зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок "Постачальника". Поставка Товару здійснюється на умовах 100% попередньої оплати протягом 1 (одного) робочого дня з моменту направлення "Покупцем" відповідного Замовлення на поставку Товару.
На виконання умов Договору поставки постачальник здійснив поставку товару позивачу на загальну суму 20 706 015,72 грн, яка була сплачена частково, на суму 17 215 102,34 грн, тож у позивача виникла заборгованість перед відповідачем-1 у розмірі 3 490 913,38 грн.
05.09.2021 між ТОВ "Концерн Комплекс" (Цесіонарій) та ТОВ "Концерн Агромарс" (Цедент) було укладено договір про відступлення права вимоги №1 (далі - Договір), за яким до ТОВ "Концерн Комплекс" від ТОВ "Комплекс Агромарс" перейшло право вимоги за Договором поставки.
Відповідно до п. 1. Договору в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Цедент передає Цесіонарієві, а Цесіонарій набуває право вимоги, належне Цедентові, і стає кредитором за Договором поставки м'яса птиці №49/2019/КАМ/М від 27.12.2019 року (надалі - Договір поставки) між Цедентом і ТОВ "МКМ Транс" (надалі іменується "Боржник").
Пунктом 2. Договору передбачено, що Цесіонарій набуває право вимагати від Боржника належного виконання зобов'язав за договором поставки, в тому числі здійснення всіх платежів за поставлену м'ясопродукцію. До нової кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували в момент переходу цих прав.
За відступлення права вимоги за цим Договором Цесіонарій сплачує на користь Цедента суму розмірі 3 490 913,38 грн у строк не пізніше 12 місяців з дати укладення цього Договору (п. 3. Договору).
Цей Договір набуває чинності з моменту підписання і діє до повного виконання сторонами свої зобов'язань за цим Договором (п. 10 Договору).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.02.2025 в позові відмовлено повністю.
Ухвалюючи рішення місцевий господарський суд дійшов висновку про дотримання відповідачами при укладенні спірного правочину вимог законодавства, зокрема статей 513 та 514 ЦК України та умов Договору поставки, вказавши, що Договором поставки не передбачено жодних обмежень щодо передачі прав вимоги іншим особам без згоди боржника.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ТОВ "МКМ Транс" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.
18.06.2025 Північний апеляційний господарський суд ухвалив постанову, якою рішення суду першої інстанції від 27.02.2025 скасував. Прийняв у справі нове рішення, яким позовні вимоги задовольнив. Визнав недійсним договір відступлення права вимоги № 1 від 05.09.2021, укладений між ТОВ "Концерн Комплекс" та ТОВ "Комплекс Агромарс".
Встановивши, що згідно з п. 15.8 Договору поставки відступлення права вимоги та (або) переведення боргу за даним Договором однією зі сторін до третіх осіб допускається виключно за умови письмового погодження цього з іншою Стороною, апеляційний суд визнав помилковим висновок суду першої інстанції про відсутність у Договорі поставки обмежень на передачу третій особі прав вимоги чи боргу без згоди боржника, оскільки така згода прямо передбачена умовами Договору поставки.
Постанова мотивована посиланням на норми статей 16, 203, 215, 509, 512, 516 ЦК України, статей 74, 269 ГПК України, застосовуючи які, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог з огляду на те, що відсутність згоди боржника на заміну кредитора у зобов'язанні, якщо обов'язковість такої згоди передбачено договором, є підставою для визнання договору недійсним, оскільки у такому випадку договір про відступлення права вимоги суперечить положенням частини першої статті 516 ЦК України.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
ТОВ "Концерн Комплекс" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Підставою касаційного оскарження визначає випадок, передбачений пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України. Вважає, що оскаржувана постанова підлягає скасуванню з підстав застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі №910/12787/17, від 16.02.2024 у справі №917/1173/22, Касаційного господарського суду у постановах від 15.06.2022 у справі № 905/1965/19(905/287/21), від 15.06.2022 у справі №905/1965/19(910/18915/20) та від 15.06.2022 у справі №905/1965/19(910/4441/21).
Скаржник стверджує про помилковість висновку апеляційного суду щодо необхідності захисту прав позивача шляхом визнання Договору цесії недійсним, посилаючись на недоведеність ТОВ "МКМ Транс" порушення його прав унаслідок укладення Договору цесії та переведення права вимоги за Договором поставки на ТОВ "Концерн Комплекс", а також не встановлення такого порушення апеляційний господарським судом, як це передбачено положеннями статей 6, 215 ЦК України.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
ТОВ "МКМ Транс" у наданих суду поясненнях на касаційну скаргу заперечує проти її доводів та вимог, вказує, що відповідач-1 посилається на неактуальну практику Верховного Суду, більшість з наведених постанов не стосується того предмету спору, який наявний в нашій справі.
На противагу наводить практику Верховного Суду, яка, на його думку, стосується безпосередньо відступлення права вимоги без згоди боржника, та підтверджує правильність висновків апеляційного суду.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
Предметом касаційного перегляду у цій справі є питання дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права під час розгляду позовних вимог про визнання недійсним оспорюваного договору про відступлення права вимоги.
Колегія суддів зауважує, що в основу оскаржуваної постанови покладено висновки апеляційного господарського суду про те, що відсутність згоди боржника на заміну кредитора у зобов'язанні, якщо обов'язковість такої згоди передбачена договором, є підставою для визнання договору недійсним, оскільки у такому випадку договір про відступлення права вимоги суперечить положенням частини першої статті 516 ЦК України (аналогічні висновки викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.05.2018 у справі №904/11838/16, від 29.05.2018 у справі № 910/14716/17, від 18.06.2019 у справі №915/1622/16, від 17.10.2019 у справі № 922/460/19).
Апеляційний суд встановивши, що в п. 15.8 Договору поставки прямо передбачено, що відступлення права вимоги та (або) переведення боргу за даним Договором однією зі сторін до третіх осіб допускається виключно за умови письмового погодження цього з іншою Стороною, виснував про наявність підстав для визнання договору відступлення недійсним з огляду на недотримання відповідачами оспорюваного договору умов зазначеного Договору поставки.
Верховний Суд звертає увагу на те, що подана касаційна скарга не містить жодних заперечень чи спростувань щодо укладення відповідачами оспорюваного правочину з порушенням вимог частини 1 статті 516 ЦК України, що стало підставою для визнання судом апеляційної інстанції недійсним оспорюваного договору.
Наявні заперечення скаржника зводяться виключно до посилання на недоведеність порушення договором відступлення від 05.09.2021 прав та охоронюваних законом інтересів позивача за договором поставки від 27.12.2019.
Проте колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про обґрунтованість позовних вимог і водночас відхиляє доводи скаржника про неврахування судами висновків щодо застосування положень статей 3, 13, 15, 16, 203, 215 ЦК України в подібних правовідносинах (у контексті того, що відсутність порушення прав і законних інтересів позивача як заінтересованої особи оспорюваним правочином, стороною якого не є позивач, є самостійною достатньою підставою для відмови в позові), викладених, зокрема, у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17, з огляду на таке.
Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільного права може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
У відповідності до норм статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.
Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Відповідно до частини 1 статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
За загальним правилом заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання своїх обов'язків, не погіршує становище боржника та не зачіпає його інтересів, однак сторони мають право додатково врегулювати порядок заміни кредитора у договорі.
Разом з тим, відсутність згоди боржника на заміну кредитора у зобов'язанні, якщо обов'язковість такої згоди передбачена договором, є підставою для визнання недійсним на підставі частини першої статті 203 ЦК України договору про відступлення права вимоги, оскільки у такому випадку договір про відступлення права вимоги суперечить приписам частини першої статті 516 ЦК України.
Аналогічний усталений правовий висновок, який покладено апеляційним судом в основу оскаржуваної постанови, викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.03.2018 № 904/9674/16, від 22.05.2018 у справі № 904/11838/16, від 29.05.2018 у справі №910/14716/17, від 25.04.2019 у справі № 912/1135/18, від 18.06.2019 у справі № 915/1622/16, від 17.10.2019 у справі № 922/460/19, від 12.12.2019 у справі № 924/51/19, від 26.02.2020 у справі № 910/17580/18, від 13.08.2020 у справі № 910/16919/19, від 30.09.2020 у справі № 905/1787/19, від 28.10.2021 у справі № 910/19358/20, від якого (висновку) Велика Палата Верховного Суду не вбачала підстав відступати, повернувши справу № 761/21994/15-ц на розгляд колегії суддів третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (див. ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 29.04.2021 у справі № 761/21994/15-ц).
Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваної постанови висновків щодо застосування норм статей 3, 15, 16, 203, 215 ЦК України в подібних правовідносинах (у контексті того, що відсутність порушення прав і законних інтересів позивача як заінтересованої особи оспорюваним правочином, стороною якого не є позивач, є самостійною достатньою підставою для відмови в позові), викладеного у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17.
Так, ухвалюючи постанову від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17 (предмет позову - визнання недійсними кредитних пунктів договорів), якою скасовано судові рішення судів попередніх інстанцій та передано справу на новий розгляд, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в пунктах 6.4, 6.5, 6.7 сформулювала такі загальні висновки щодо застосування норм статей 3, 15, 16, 203, 215 ЦК України в правовідносинах, що виникають у зв'язку з визнанням недійсним правочину, стороною якого не є позивач (заінтересована особа):
"Об'єднана палата зазначає, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов'язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Як неодноразово наголошував Верховний Суд України (постанови від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14, від 30.11.2016 у справі № 910/31110/15), під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину необхідно застосовувати загальні положення статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце…
Поза тим, установивши, що оспорювані пункти спірних кредитних договорів не порушують прав позивача, господарський суд першої інстанції все ж вдався до перевірки правочину на його відповідність вимогам законодавства і не врахував, що відсутність порушення прав та законних інтересів ТОВ "Тех-Трейд-Інвест" цими правочинами в оспорюваній частині є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові (аналогічну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі №910/6091/19)…
Натомість, скасовуючи судове рішення у справі та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції викладеного не врахував; не зазначив, які саме права (інтереси) позивача були порушені, не визнані чи оспорюються у зв'язку із наявністю у кредитних договорах спірних положень та в який спосіб відбувається таке порушення; не аргументував наявності реальності (дійсності) порушення прав та інтересів позивача у цьому випадку; правові наслідки задоволення позову для позивача також залишив поза увагою. Суд апеляційної інстанції обмежився лише застереженням, що оспорювані пункти кредитних договорів фактично збільшують суму заборгованості позичальників за кредитними договорами, виконання зобов'язань за якими забезпечено іпотекою належного позивачеві майна та на яке, відповідно, банк набуває права звернення стягнення у випадку невиконання позичальниками умов кредитних договорі. Однак апеляційний господарський суд не врахував, що судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях та залежати від настання або ненастання певних обставин, висновки суду мають бути підтверджені належними та допустимими доказами".
У справі, що розглядається, апеляційним судом встановлено, що у випадку наявності наміру передати своє право на стягнення коштів за договором поставки від 27.12.2019 ТОВ "Комплекс Агромарс" мало утримуватися від вчинення певної дії до моменту отримання від ТОВ "МКМ Транс" згоди про відступлення права вимоги та (або) переведення боргу за даним договором, якого було наділено такими умовами цього договором.
Проте відповідачами проігноровано наявність у позивача права на погодження укладення договору відступлення права вимоги, внаслідок чого були порушені майнові інтереси позивача за договором поставки від 27.12.2019.
Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що задовольнивши позов, суд апеляційної інстанції при вирішенні спору встановив, а скаржник належним чином не спростував порушення відповідачами при укладенні оспорюваного договору майнового інтересу позивача як сторони за договором поставки від 27.12.2019, який (інтерес) полягав у недотриманні (нехтуванні) його права надавати згоду на передачу прав та обов'язків за договором поставки третім особам, про обов'язковість отримання якої сторони, керуючись принципом свободи договору, домовилися в пункті 15.8 зазначеного Договору поставки.
Наведене свідчить про фактичне врахування апеляційним судом викладеного в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17 висновку щодо застосування норм статей 3, 15, 16, 203, 215 ЦК України в подібних правовідносинах (у контексті того, що відсутність порушення прав і законних інтересів позивача як заінтересованої особи оспорюваним правочином, стороною якого не є позивач, є самостійною достатньою підставою для відмови в позові), незважаючи на те, що оскаржувана постанова не містить прямого посилання на зазначений висновок.
Відхиляючи доводи скаржника про зловживання позивачем своїми правами шляхом подання цього позову, задоволення якого не призведе до поновлення його порушених прав, колегія суддів зазначає про те, що погоджені сторонами умови Договору поставки від 27.12.2019 надають позивачу та відповідачу-2 розширене коло прав, а саме, користуючись принципом свободи договору, постачальник і покупець у вказаному договорі № 49/2019/КАМ/М забезпечили собі право безпосередньо впливати на зміну контрагентів за цим договором, тобто порядок заміни кредитора відрізняється від типового (без згоди боржника).
Таким чином, у цьому випадку позивач намагається відновити своє порушене право та інтерес у контексті умови договору поставки від 27.12.2019, а саме умови, яка надавала позивачу право вирішувати: погоджувати первісному кредитору (відповідачу-2) передання прав та обов'язків іншій особі (новому кредитору) чи відмовити у цьому.
Проаналізувавши судові рішення у справах, на які вказує скаржник, колегія суддів зазначає, що судові рішення у вказаних справах хоча й прийнято у спорах про визнання недійсними договорів, однак, вказані справи та справа, що розглядається, є різними за встановленими судами обставинами справ, та доказів, якими сторони обґрунтовують підстави для визнання недійсними оспорюваних договорів.
Натомість за усталеними висновками Верховного Суду, відсутність згоди боржника на заміну кредитора у зобов'язанні, якщо обов'язковість такої згоди передбачено договором, є підставою для визнання недійсним на підставі частини першої статті 203 ЦК України договору про відступлення права вимоги, оскільки він суперечить вимогам частини першої статті 516 ЦК України (див. постанови Верховного Суду від 30.09.2020, справа №905/1787/19, від 13.08.2020, справа №910/16919/19, від 22.05.2018, справа №904/11838/16, від 03.04.2024, справа №910/11198/23, від 14.05.2024, справа №911/2275/22).
Зі змісту оскаржуваної постанови чітко вбачається, що при її ухваленні суд апеляційної інстанцій, керуючись частиною 4 статті 236 ГПК України, врахував ці правові висновки Верховного Суду, хоча й без прямого посилання на вказані постанови.
З огляду на викладене, доводи касаційної скарги про неправильне застосування та порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскарженої постанови, як і аргументи про неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування таких норм, не знайшли свого підтвердження за під час касаційного перегляду справи.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України за результатами розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
На підставі викладеного та беручи до уваги межі перегляду справи судом касаційної інстанції в порядку статті 300 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги та залишення оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду у цій справі без змін.
Судові витрати
Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, судові витрати зі сплати судового збору за її подання покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 240, 300, 301, 304, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Концерн Комплекс" залишити без задоволення.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2025 у справі № 910/14013/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Огороднік К.М.
Судді Жуков С.В.
Погребняк В.Я.