17 листопада 2025 року
м. Київ
cправа № 910/59/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Зуєва В.А. (головуючого), Берднік І.С., Рогач Л.І.
розглянувши матеріали касаційної скарги Національної поліції України
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.09.2025 (у складі колегії суддів: Хрипуна О.О. (головуючого), Буравльова С.І., Шапрана В.В.)
та рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2025 (суддя Котков О.В.)
за позовом Національної поліції України
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська бронетехніка"
про стягнення 498 184,87 грн
30.10.2025 через систему "Електронний суд" до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Національної поліції України на постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.09.2025 та рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2025 у справі № 910/59/25.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити, виходячи з наступного.
Приписами пункту 1 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Частиною п'ятою статті 12 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно із частиною сьомою статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Пунктом 1 частини першої статті 163 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2025 установлюється у розмірі 3 028,00 грн.
Предметом позову у справі № 910/59/25 є стягнення коштів у розмірі 498 184,87 грн, що є меншим 500 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028,00 грн х 500 = 1 514 000,00 грн станом на 01.01.2025), а відтак у розумінні наведених положень Господарського процесуального кодексу України на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції у цій справі не може бути подано касаційної скарги, якщо не наведено обґрунтування підстав, що перелічені у пункті 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
У касаційній скарзі заявник посилався на те, що подана ним касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики (підпункти "а" пункту 2 частини третьої статті 287).
Однак в чому саме полягає фундаментальне значення даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин, скаржником не обґрунтовано.
Скаржник в обґрунтування фундаментальності правового питання вказує, що оскільки саме договір визначає підстави, порядок умови, межі, період та розмір відповідальності сторін, питанням права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, є питання чи може суд відступати від положень договору, в якому сторони, зокрема визначали порядок сплати процентів за користування коштами попередньої оплати, при розгляді спору щодо стягнення процентів за користування коштами попередньої оплати.
При цьому з аналізу посилань у касаційній скарзі на постанови Верховного Суду та на неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, Суд доходить висновку про те, що вони фактично зводяться до незгоди із встановленими судами попередніх інстанцій обставинами справи та оцінкою доказів і не стосуються обґрунтування виключних випадків визначених підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Оцінивши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що посилання скаржника на положення підпункт "а" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України є необґрунтованими, оскільки наведені скаржником в касаційній скарзі обставини не дають підстав для висновку, що справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Аналогічне положення закріплено у частині першій статті 17 Господарського процесуального кодексу України, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
За змістом пункту 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Отже, закон надає Верховному Суду право використовувати процесуальні фільтри, закріплені в статті 287 Господарського процесуального кодексу України, що повністю узгоджується з прецедентною практикою ЄСПЛ, положеннями статті 129 Конституції України, завданнями і принципами господарського судочинства.
Таким чином, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Національної поліції України у справі № 910/59/25, на підставі пункту 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 234, 288, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Національної поліції України на постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.09.2025 та рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2025 у справі № 910/59/25.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Зуєв
Судді І. Берднік
Л. Рогач