13 листопада 2025 року
м. Київ
cправа № 911/977/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мамалуй О.О. - головуючий, Баранець О.М., Кролевець О.А.,
за участю секретаря судового засідання - Федорової О.В.,
за участю представників:
позивач: не з?явилися;
відповідача: Лазаренко Н.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Центр духовного розвитку»
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.08.2025
у складі колегії суддів: Гаврилюк О.М. - головуючий, Майданевич А.Г., Ткаченко Б.О.,
та на рішення господарського суду Київської області від 19.12.2024
суддя: Третьякова О.О.
у справі № 911/977/24
за позовом релігійної організації «Релігійна громада парафія Святого Архистратига Михаїла Київської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) смт Бородянка Київської області»
до товариства з обмеженою відповідальністю «Центр духовного розвитку»
про визнання недійсним рішення загальних зборів та договору дарування церкви,
Історія справи
1. Релігійна організація «Релігійна громада парафія Святого Архистратига Михаїла Київської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) смт Бородянка Київської області» (далі - Релігійна організація, позивач) звернулася до господарського суду Київської області з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю «Центр духовного розвитку» (далі - ТОВ «Центр духовного розвитку», відповідач) про визнання недійсними рішень загальних зборів, оформлених протоколом № 3 від 09.07.2023, та договору дарування церкви від 13.07.2023, укладеного між Релігійною організацією та ТОВ «Центр духовного розвитку».
2. Позов мотивовано протиправністю рішень Парафіяльних (Загальних) зборів релігійної громади, оформлених протоколом № 3 від 09.07.2023, та протиправністю договору дарування церкви від 13.07.2023, предметом якого є дарування церкви із будівлями та спорудами за адресою: Київська обл., Бучанський р-н, смт Бородянка, вул. Центральна, буд. 224 Г.
3. Позивач посилається на те, що протокол № 3 від 09.07.2023 та договір дарування церкви від 13.07.2023 є недійсними, оскільки протокол № 3 від 09.07.2023 створений ОСОБА_2 формально, без участі членів релігійної громади, а відчуження будівлі храму Релігійної організації відбулося з порушенням ст. 18 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», якою встановлено заборону на відчуження майна релігійної організації до завершення процедури зміни своєї підлеглості у канонічних та організаційних питаннях.
Короткий зміст рішення та постанови судів попередніх інстанцій
4. Рішенням господарського суду Київської області від 19.12.2024 у справі № 911/977/24, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.08.2025, частково задоволено позовні вимоги Релігійної організації.
Визнано недійсним договір дарування церкви від 13.07.2023, повернуто у власність Релігійної організації об'єкт нерухомого майна - церкву, що знаходиться за адресою: Київська обл., Бучанський р-н, вул. Центральна, буд. 224-г (опис об'єкта: церква загальною площею 288,5 кв.м. позначена на плані літ. А, біля якої розташовані: нежитлова будівля літ. В, нежитлова будівля літ. Г, сарай літ. Д, гараж літ. Е, погріб літ. Е, альтанка літ. Ж, вбиральня літ. З, И, огорожа № 1-5, колодязь № 6, водопровід № 7-9, зливна яма № 10, замощення - І), від товариства з обмеженою відповідальністю «Центр духовного розвитку».
Відмовлено в задоволенні позовних вимог Релігійної організації в частині визнання недійсним рішень загальних зборів, які оформлені протоколом № 3 від 09.07.2023.
Здійснено розподіл судового збору.
5. Судові рішення мотивовані тим, що спірний договір дарування церкви від 13.07.2023 суперечить положенню ч. 2 ст. 18 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» (в редакції станом на моменту укладення спірного договору), яким була встановлена заборона вчиняти будь-які дії, наслідком яких може стати відчуження майна релігійної організації, зокрема його безоплатна передача у власність інших осіб, до завершення процедури зміни своєї підлеглості у канонічних та організаційних питаннях.
6. Суд першої інстанції вказує на те, що відповідно до рішення протоколу від 09.07.2023 № 1, 09.07.2023 на площі Т. Шевченка в смт Бородянка відбулись загальні збори позивача, на яких були прийняті рішення про зміну підлеглості позивача в канонічних і організаційних питаннях шляхом входу до складу ПЦУ, а також, у зв'язку із зміною канонічного підпорядкування, були прийняті рішення про зміну статуту позивача шляхом викладення його в новій редакції.
Обставина прийняття релігійною громадою на загальних зборах рішення про зміну підлеглості в канонічних і організаційних питаннях та системне тлумачення ст. 18 Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» свідчать про те, що факт прийняття загальними зборами рішення про зміну своєї підлеглості в канонічних і організаційних питаннях є достатнім для висновку про те, що Релігійною організацією розпочата процедура зміни підлеглості в канонічних і організаційних питаннях.
Отже, з 09.07.2023 Релігійною організацією була розпочата процедура зміни підлеглості релігійної громади в канонічних і організаційних питаннях шляхом входу до складу ПЦУ, яка станом на момент укладення спірного договору дарування церкви від 13.07.2023 ще не була завершена.
7. Суд першої інстанції, з позицією якого погодився апеляційний господарський суд, дійшов висновку про те, що спірний договір дарування церкви від 13.07.2023 підлягає визнанню судом недійсним, а спірна церква - поверненню позивачу відповідно до ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 та ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, а також ч. 2 ст. 18 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», тому позовні вимоги в цій частині спору підлягають задоволенню як такі, що позивачем доведені та відповідачем не спростовані.
8. Суд першої інстанції, з позицією якого погодився апеляційний господарський суд, відмовляючи в задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним рішень зборів, оформлених протоколом № 3 від 09.07.2023, вказав на те, що вказані вимоги не є ефективним способом захисту порушеного майнового права позивача на церкву, оскільки позов у справі № 911/977/24 спрямований на поновлення порушених майнових прав позивача на церкву. Отже, у спірних правовідносинах, що склалися між сторонами у цій справі, поновлення порушених майнових прав позивача на церкву здійснюється шляхом визнання недійсним спірного договору дарування церкви від 13.07.2023 та повернення церкви позивачу. Крім того, суд зазначив, що товариство з обмеженою відповідальністю «Центр духовного розвитку» не є належним відповідачем за позовними вимогами про визнання недійсними рішень, які оформлені протоколом № 3 від 09.07.2023.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
9. Товариство з обмеженою відповідальністю «Центр духовного розвитку» звернулося до Суду з касаційною скаргою, в якій просить у разі визнання адвоката Щербини Л.А. не уповноваженою особою на представлення інтересів позивача в момент підписання позовної заяви у цій справі скасувати рішення господарського суду Київської області від 19.12.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.08.2025 у справі № 911/977/24, а позовну заяву залишити без розгляду повністю, з інших підстав - скасувати рішення господарського суду Київської області та постанову Північного апеляційного господарського суду і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
10. Підставою касаційного оскарження ТОВ «Центр духовного розвитку» вказує п. 1 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
11. Скаржник наголошує на неврахуванні висновків Верховного Суду, викладених:
- в ухвалі Верховного Суду від 17.06.2022 у справі № 380/13109/21 (номер посвідчення адвоката, ким та коли воно видане, є обов?язковими реквізитами ордеру);
- у постанові Верховного Суду від 20.07.2021 у справі № 911/1605/20 (якщо статут юридичної особи та Єдиний державний реєстр містять взаємовиключну інформацію про наявність або відсутність обмежень в особи, суд доходить висновку, що відомості статуту такої юридичної особи мають перевагу над даними, що містяться у Реєстрі, оскільки відповідно до обставин конкретної справи сторона договору повинна у межах звичайної обачності перевірити наявність або відсутність повноважень посадової особи на вчинення таких дій згідно з положеннями статуту);
- у постанові Верховного Суду від 13.12.2022 у справі № 917/11/21 (реалізуючи повноваження з перегляду судового рішення в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції зобов'язаний перевірити наявність обставин, які згідно з вимогами ГПК України є підставою для залишення позову без розгляду або закриття провадження у справі, тобто унеможливлюють розгляд заявленого у справі позову по суті, не залежно від того, чи вказує на такі обставини заявник апеляційної скарги;
- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2024 у справі № 910/16580/23 (у разі наявності спору, про який повідомлено суду щодо повноважень керівника, виникає підстава додатково підтвердити такі повноваження документами, які за своїм змістом є тими, що визначені частиною третьою статті 56 ГПК України, - статутом, положенням, трудовим договором (контрактом), оскільки суд не може покладатись на відомості з Реєстру як на достовірні).
12. Скаржник зазначає, що подаючи позов до суду, представником позивача адвокатом Щербиною Л.А. на підтвердження своїх повноважень було подано ордер про надання правничої допомоги серії АI № 1511019 від 15.04.2024 (міститься в матеріалах справи), в якому вказано, що ордер виписаний на підставі договору б/н від 02.12.2021, хоча в 2021 році такої назви Релігійна організація «Релігійна громада Парафія Святого Архистратига Михаїла Київської єпархії Української Православної церкви (Православної церкви України) смт Бородянка Київської області» в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не було зареєстровано, а у графі «Посвідчення адвоката», вказано, що посвідчення адвоката без номеру, що суперечить пункту 12.5 Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 12.04.2019 № 41.
Також ордер про надання правової допомоги серії АI № 1511019 від 15.04.2024, який наданий адвокатом Щербиною Л.А. у цій справі вже був наданий Щербиною Л.А. до господарського суду міста Києва 01.04.2024 в іншій справі № 910/2417/24, але з іншими реквізитами.
Використання бланку одного і того самого ордера для представництва в різних органах, з різними реквізитами та даними є порушенням та вказує на дефектність такого ордеру, що виключає, в цьому випадку, можливість посилання на ордер як на документ, що посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги.
13. Крім того, відповідач вказує на те, що договір про надання правничої допомоги, укладений з Релігійною організацією не містить повноважень адвоката на підписання позовних заяв.
14. Скаржник у касаційній скарзі наголошує на тому, що адвокат Щербина Л.А. не була наділена повноваженнями щодо підписання цього позову від імені позивача, тому суди першої та апеляційної інстанції дійшли помилкового висновку щодо повноважень, якими був наділений представник позивача відповідно до ордеру та договору про надання правової допомоги, та не визнали позовну заяву такою, що подана особою, яка не має права підписувати, з підстав відсутності належно оформлених документів, які дають право представляти інтереси позивача в суді першої та апеляційної інстанції.
15. Відповідач зазначає, що представником відповідача в апеляційній інстанції наголошувалося на відсутності повноважень керівника Релігійної організації Кошки Д.В. щодо укладення договору про надання правової допомоги від 02.12.2023 з адвокатом Щербиною Л.А., на підставі якого був сформований ордер адвоката. Під час укладення договору про надання правничої допомоги з адвокатом Кошка Д.В. такої довіреності не мав, отже, Кошка Д.В. не був уповноваженою особою представляти інтереси релігійної організації перед державними органами, в тому числі і в суді.
16. Також скаржник вказує на те, що вимоги Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», зокрема ч. 2 ст. 18, при укладенні договору дарування церкви від 13.07.2023 не були порушені сторонами, оскільки відповідно до п. 2 розділу II Прикінцевих положень Закону релігійній громаді необхідно було б подати до Київської обласної державної адміністрації окреме повідомлення в довільній формі про початок процедури, пов'язаної зі зміною підлеглості для оприлюднення останньою на своєму сайті, однак до матеріалів справи не додано такого повідомлення, тому дата складання протоколу № 1 загальних зборів релігійної громади (09.07.2023) не може вважатися початком процедури зміни підлеглості релігійної громади, як вважають суди попередніх інстанцій.
17. Крім того, відповідач зазначив, що позовні вимоги позивача про повернення у власність позивача церкви у спірних правовідносинах не є ефективним способом захисту інтересу та прав позивача.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
18. У відзиві на касаційну скаргу позивач зазначає, що рішення господарського суду Київської області від 19.12.2024 та постанова Північного апеляційного господарського суду від 26.08.2025 у справі № 911/977/24, винесені законно та вмотивовано, а касаційна скарга не підлягає задоволенню.
19. Позивач вказує, що крім цієї справи, на підставі договору від 02.12.2023 адвокатом надано правничу допомогу Релігійній організації у таких справах:
- № 911/3356/23 за позовом колишнього настоятеля церкви ОСОБА_2 про оскарження рішення про зміну канонічної підлеглості, тобто вихід з-під юрисдикції московського патріархату та перехід до Православної церкви України (позов залишено без розгляду, рішення набрало законної сили).
- № 910/2417/24 за позовом ТОВ «Центр духовного розвитку» до Міністерства юстиції України, 3-тя особа Релігійна організація (у позові відмовлено, рішення набрало законної сили).
Адвокат мав право на підписання від імені Релігійної організації позовної заяви та представляти позивача у судових процесах.
Ордер використано адвокатом для представлення того ж самого клієнта і на підставі того ж самого договору від 02.12.2023 у господарському суді Київської області у справі № 911/977/24.
20. На думку позивача, в адвоката був відсутній обов'язок щоразу генерувати новий ордер на вчинення окремої процесуальної дії для представлення інтересів одного й того ж самого клієнта для виконання умов одного й того ж самого договору при наданні правової допомоги.
21. Крім того, позивач наголошує на тому, що початок процедури зміни канонічної підлеглості законодавець поєднує з прийняттям рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту та ухвалення такого рішення не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади. А тому помилковим є посилання відповідача на п. 2 Розділу II Прикінцевих положень Закону України № 2673-VIII, оскільки зверненню до Київської обласної державної адміністрації передує прийняття рішення про зміну канонічної підлеглості.
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
22. Релігійна організація «Релігійна громада парафія Святого Архистратига Михаїла Київської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) смт Бородянка Київської області» є юридичною особою, дата заснування - 15.02.1991.
23. Товариство з обмеженою відповідальністю «Центр духовного розвитку» - є юридичною особою, дата реєстрації - 12.07.2023.
24. Станом на 09.07.2023 найменуванням позивача було «Релігійна організація Українська Православна Церква парафії Св. Архистратига Михайла» та був чинним статут позивача, ухвалений парафіяльними зборами 15.02.1991, позивач як релігійна громада (парафія) був первинним структурним підрозділом Української Православної Церкви, який безпосередньо входив до складу Київської єпархії, керівником позивача відповідно до даних Єдиного державного реєстру був ОСОБА_2 .
25. Відповідно до п. 3 статуту позивача у редакції 1991 Парафія об'єднує громадян православного віросповідання для сумісного здійснення права на свободу сповідання та поширення православної віри, а також для піклування про релігійно-моральне виховання.
26. Згідно з п. 4 статуту позивача у редакції 1991 Парафія здійснює свою діяльність при дотриманні діючого законодавства, Статуту УПЦ, Статуту Київської єпархії та даного Статуту.
27. Пунктами 8 та п 9 Статуту позивача у редакції 1991 року встановлено, що органами парафіяльного управління є парафіяльні збори, очолювані настоятелем, та парафіяльна рада, підзвітна настоятелю. Парафіяльні збори складаються з православних віруючих, кліриків та мирян, які досягли 18-річного віку, визнають обов'язковість Статуту УПЦ, регулярно відвідують богослужіння та сповідь, перебувають у канонічному послухові настоятеля і не перебувають під забороною чи церковним судом, що забороняє повноцінну участь у богослужбовому житті.
28. Станом на 09.07.2023 позивачу на праві колективної власності належало нерухоме майно - церква, що знаходиться за адресою: Київська обл., Бучанський р-н, смт Бородянка, вул. Центральна, буд. 224-г, (далі - церква), що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, виданим виконавчим комітетом Бородянської селищної ради від 03.02.2005 та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданим Бородянським БТІ від 03.02.2005 № 6401777.
29. Сторони спору не заперечують, що зазначену церкву як культову будівлю позивач як релігійна громада фактично використовував для релігійних потреб шляхом проведення в церкві богослужінь, релігійних обрядів, церемоній, молитов, служінь тощо.
30. 09 липня 2023 року на площі Т. Шевченка в смт Бородянка відбулись загальні збори Релігійної організації, на яких були прийняті рішення про зміну підлеглості позивача в канонічних і організаційних питаннях шляхом входу до складу ПЦУ, а також, у зв'язку із зміною канонічного підпорядкування, були прийняті рішення про зміну статуту позивача, шляхом викладення його в новій редакції, про зміну найменування позивача, про припинення повноважень ОСОБА_2 як керівника та призначення Кошки Дмитра Васильовича уповноваженою особою на представництво інтересів позивача. Результати проведення вказаних загальних зборів позивача оформлені протоколом № 1 від 09.07.2023 з додатками, (далі - протокол № 1 від 09.07.2023).
31. Відповідно до протоколу № 1 від 09.07.2023 на загальні збори був запрошений керівник (настоятель) релігійної громади ОСОБА_2 , який на загальні збори не з'явився.
32. Згідно із додатками 1 та 2 до вказаного протоколу № 1 від 09.07.2023 у загальних зборах позивача взяло участь 227 членів релігійної громади, які підтримали та прийняли рішення про зміну підлеглості позивача як релігійної громади в канонічних і організаційних питаннях шляхом входу до складу ПЦУ. Додатки 1 та 2 до вказаного протоколу № 1 від 09.07.2023 містять поіменний перелік 227 членів релігійної громади, із зазначенням прізвища, ім'я та по батькові, дати, місяця, року народження, адреси проживання в смт Бородянка вказаних членів релігійної громади, та їх підписи.
33. На підставі вказаного протоколу № 1 від 09.07.2023 Департаментом культури та туризму Київської обласної державної адміністрації 28.07.2023 зареєстровано статут позивача в новій редакції із зміненим (новим) найменуванням позивача з урахуванням зміненої позивачем підлеглості в канонічних і організаційних питаннях.
34. Водночас 09.07.2023 були проведені альтернативні збори за місцезнаходженням церкви за адресою: смт Бородянка, вул. Центральна, 224-г, рішення яких оформлені протоколом № 3 від 09.07.2023 з додатками (далі - протокол № 3 від 09.07.2023).
35. Відповідно до протоколу № 3 від 09.07.2023 учасники зборів засудили проведення 09.07.2023 на площі Т. Шевченка в смт Бородянка загальних зборів Релігійної організації, на яких були прийняті рішення про зміну підлеглості релігійної громади в канонічних і організаційних питаннях шляхом входу до складу ПЦУ та про зміну статуту позивача шляхом його викладення в новій редакції.
Також учасники зборів надали згоду на відчуження Релігійною організацією церкви шляхом укладення договору дарування на ТОВ «Центр духовного розвитку».
36. 13 липня 2023 року між Релігійною організацією (дарувальник), від імені якого діяв керівник ОСОБА_2, та товариством з обмеженою відповідальністю «Центр духовного розвитку» (обдаровуваний) укладено договір дарування церкви, відповідно до п. 1 якого, дарувальник передав обдаровуваному в дар належну позивачу на праві власності церкву, що знаходиться за адресою: Київська обл., Бучанський р-н, смт Бородянка, вул. Центральна, буд. 224-г (опис об'єкта: церква загальною площею 288,5 кв.м позначена на плані літ. А, біля якої розташовані: нежитлова будівля літ. В, нежитлова будівля літ. Г, сарай літ. Д, гараж літ. Е, погріб літ. Е, альтанка літ. Ж, вбиральня літ. З, И, огорожа № 1-5, колодязь № 6, водопровід № 7-9, зливна яма № 10, замощення - І).
37. Договір дарування церкви від 13.07.2023 посвідчений приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Нельзіним М.С. за реєстровим № 989.
38. 13 липня 2023 року приватним нотаріусом Нельзіним М.С. проведено державну реєстрацію переходу права власності на церкву від позивача до відповідача з відкриттям відповідного розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2764957932080, рішення про державну реєстрацію прав від 13.07.2023 № 68442526).
39. Наказом Міністерства юстиції України від 26.10.2023 № 3763/5 частково задоволено скаргу позивача на рішення про державну реєстрацію прав від 13.07.2023 № 68442526 приватного нотаріуса Нельзіна М.С. та анульовано рішення від 13.07.2023 № 68442526 про державну реєстрацію права власності на церкву як об'єкт нерухомого майна за ТОВ «Центр духовного розвитку».
Позиція Верховного Суду
40. Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
41. Частиною 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
42. Згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
43. Статтею 717 ЦК України передбачено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
44. Відповідно до ст. 718 ЦК України дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі. Дарунком можуть бути майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому.
45. Згідно з ч. 2 ст. 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
46. Суди встановили, що предметом спірного договору дарування є церква, що знаходиться за адресою: Київська обл., Бучанський р-н, смт Бородянка, вул. Центральна, буд.224-г (опис об'єкта: церква загальною площею 288,5 кв.м позначена на плані літ. А, біля якої розташовані: нежитлова будівля літ. В, нежитлова будівля літ. Г, сарай літ. Д, гараж літ. Е, погріб літ. Е, альтанка літ. Ж, вбиральня літ. З, И, огорожа № 1-5, колодязь № 6, водопровід № 7-9, зливна яма № 10, замощення - І).
47. Статтею 2 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» (далі -Закон, в редакції на момент укладення спірного договору дарування) передбачено, що в Україні усі правовідносини, пов'язані із свободою совісті і діяльністю релігійних організацій, регулюються законодавством України. Законодавство України про свободу совісті та релігійні організації складається з цього Закону та інших законодавчих актів України, виданих відповідно до нього.
48. Відповідно до ст. 7 Закону релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями).
Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об'єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об'єднання представляються своїми центрами (управліннями).
На інші організації, утворені за релігійною ознакою, дія цього Закону не поширюється.
49. Згідно зі ст. 8 Закону релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об'єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб.
Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням).
Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами.
Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади.
Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення.
Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту підлягає реєстрації в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.
Зміна підлеглості релігійної громади не впливає на зміст права власності та інших речових прав такої релігійної громади, крім випадку, встановленого статтею 18 цього Закону.
Частина громади, не згідна з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем).
Повідомлення державних органів про утворення релігійної громади не є обов'язковим.
50. Верховний Суд враховує статус релігійної громади саме як місцевої релігійної організації, покликаної забезпечувати віросповідні потреби вірян насамперед певної місцевості.
51. За приписами ст. 17 Закону релігійні організації мають право використовувати для своїх потреб будівлі і майно, що надаються їм на договірних засадах державними, громадськими організаціями або громадянами.
52. Суди попередніх інстанцій встановили, що станом на 09.07.2023 позивачу на праві колективної власності належало нерухоме майно - церква, що знаходиться за адресою: Київська обл., Бучанський р-н, смт Бородянка, вул. Центральна, буд. 224-г, надалі - церква, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, виданим виконавчим комітетом Бородянської селищної ради від 03.02.2005 та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданим Бородянським БТІ від 03.02.2005 № 6401777.
53. Також суди попередніх інстанцій встановили, що 09.07.2023 на площі Т. Шевченка в смт Бородянка відбулись загальні збори позивача, на яких були прийняті рішення про зміну підлеглості позивача в канонічних і організаційних питаннях шляхом входу до складу ПЦУ, а також, у зв'язку із зміною канонічного підпорядкування, були прийняті рішення про зміну статуту позивача шляхом викладення його в новій редакції, про припинення повноважень ОСОБА_2 як керівника та призначення Кошки Дмитра Васильовича уповноваженою особою на представництво інтересів позивача. Результати проведення вказаних загальних зборів позивача оформлені протоколом № 1 від 09.07.2023 з додатками.
Відповідно до додатків 1 та 2 до вказаного протоколу № 1 від 09.07.2023 у загальних зборах позивача взяло участь 227 членів релігійної громади, які підтримали та прийняли рішення про зміну підлеглості позивача як релігійної громади в канонічних і організаційних питаннях шляхом входу до складу ПЦУ. Додатки 1 та 2 до вказаного протоколу № 1 від 09.07.2023 містять поіменний перелік 227 членів релігійної громади, із зазначенням прізвища, ім'я та по батькові, дати, місяця, року народження, адреси проживання в смт Бородянка вказаних членів релігійної громади, та їх підписи.
Фактична реалізація цього рішення позивачем підтверджується статутом позивача в новій редакції, зареєстрованим Київською обласною державною адміністрацією 28.07.2023, із зміненим (новим) найменуванням позивача.
На момент розгляду судом справи № 911/977/24 рішення загальних зборів позивача, що оформлені протоколом № 1 від 09.07.2023, не оскаржені та не визнані недійсними.
54. Верховний Суд враховує, що рішення зборів позивача, оформлені протоколом № 1 від 09.07.2023, не є предметом позову в цій справі.
55. Частиною 7 ст. 8 Закону передбачено, що зміна підлеглості релігійної громади не впливає на зміст права власності та інших речових прав такої релігійної громади, крім випадку, встановленого статтею 18 цього Закону.
56. Згідно з ч. 1, 2 ст. 18 Закону релігійні організації володіють, користуються і розпоряджаються майном, яке належить їм на праві власності. Релігійні організації можуть бути обмежені у здійсненні права власності лише у випадках і в порядку, передбачених законом
Забороняється вчиняти будь-які дії, наслідком яких може стати відчуження майна релігійної організації, зокрема його продаж, обмін, передача у заставу, встановлення іпотеки, безоплатна передача у власність та управління інших осіб, до завершення процедури зміни своєї підлеглості у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним об'єднанням шляхом реєстрації нової редакції статуту (положення), ухваленого не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до її статуту (положення), або органами управління, визначеними статутом (положеннями) релігійної організації (релігійного центру (управління), монастиря, релігійного братства, місіонерського товариства (місії), духовного навчального закладу).
57. Частинами 2, 3 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи» встановлено, що у разі прийняття рішення щодо зміни своєї підлеглості релігійна організація повідомляє про таке рішення центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, або обласні, Київську, Севастопольську міські державні адміністрації, а в Автономній Республіці Крим - Раду міністрів Автономної Республіки Крим, які забезпечують оприлюднення цього рішення на своєму офіційному вебсайті.
Статути (положення) релігійних організацій мають бути приведені у відповідність із цим Законом упродовж одного року з дня набрання ним чинності. До приведення статутів (положень) у відповідність із цим Законом релігійні організації керуються положеннями діючих статутів (положень) у частині, що не суперечить цьому Закону.
58. Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» не регламентує чітко момент початку процедури зміни релігійною громадою своєї підлеглості у канонічних та організаційних питаннях.
59. Водночас, як зазначалося вище, за приписами ст. 8 Закону держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами.
Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади.
Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення.
60. Частинами 3, 4 ст. 14 Закону передбачено, що для реєстрації статуту (положення) релігійної громади у новій редакції до органу реєстрації статуту подаються:
1) заява за підписом керівника або уповноваженого представника релігійної громади;
2) статут (положення) релігійної громади у новій редакції.
До статуту (положення) релігійної громади у новій редакції додатково подаються:
1) належним чином засвідчена копія протоколу (або витяг з протоколу) загальних зборів релігійної громади про внесення змін і доповнень до статуту (положення) релігійної громади, ухвалених відповідно до порядку, визначеного у чинному на момент внесення змін статуті (положенні) релігійної громади, із зазначенням списку учасників цих загальних зборів;
2) оригінал чи належним чином засвідчена копія чинної на дату подання документів редакції статуту (положення) релігійної громади, до якого мають бути внесені зміни і доповнення, з відміткою про державну реєстрацію (з усіма змінами, що до нього вносились), та оригінал свідоцтва, виданого органом реєстрації (якщо таке видавалося).
61. Верховний Суд зазначає, що зверненню до органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії передує саме прийняття рішення зборами членів релігійної громади про зміну канонічної підлеглості.
62. Верховний Суд зазначає, що обставина прийняття позивачем на загальних зборах рішення про зміну підлеглості в канонічних та організаційних питаннях та внесення відповідних змін до статуту позивача свідчить про початок Релігійною організацією процедури зміни підлеглості в канонічних і організаційних питаннях, який не залежить від дати повідомлення Релігійною організацією про рішення щодо зміни підлеглості в канонічних і організаційних питаннях орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, та який забезпечує оприлюднення цього рішення на своєму офіційному вебсайті.
63. З огляду на зазначене, та враховуючи що з 09.07.2023 позивачем була розпочата процедура зміни підлеглості в канонічних і організаційних питаннях, яка станом на момент укладення спірного договору дарування церкви від 13.07.2023 ще не була завершена, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про наявність підстав для визнання недійсним спірного договору дарування церкви від 13.07.2023 відповідно до ст. 203, 215 ЦК України, та повернення церкви позивачеві на підставі ч. 1 ст. 216 ЦК України.
64. Щодо позовних вимог про визнання недійсним рішень загальних зборів Релігійної організації, оформлених протоколом № 3 від 09.07.2023, суд першої інстанції, з позицією якого погодився апеляційний господарський суд, вказав на те, що позивач обрав неефективний спосіб захисту порушеного права, крім того, позивач звернувся до неналежного відповідача.
65. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Вимога щодо захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування.
66. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
67. Оскільки позов позивача у цій справі спрямований на поновлення порушених прав позивача на церкву, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про те, що поновлення порушених майнових прав позивача на церкву здійснюється шляхом визнання недійсним договору дарування церкви від 13.07.2023 та повернення церкви позивачеві, а задоволення вимог про визнання недійсним рішень, оформлених протоколом № 3 від 09.07.2023, не призведе до відновлення майнових прав, які позивач вважає порушеними.
68. Зазначеним спростовуються доводи касаційної скарги про те, що позовні вимоги позивача про повернення у власність позивача церкви у спірних правовідносинах не є ефективним способом захисту інтересу та прав позивача.
69. Крім того, суди правомірно прийняли до уваги, що ТОВ «Центр духовного розвитку» є неналежним відповідачем за позовними вимогами про визнання недійсним рішень, оформлених протоколом № 3 від 09.07.2023, з огляду на те, що відповідач загальні збори не проводив, рішень не приймав.
70. Підставою касаційного оскарження відповідач вказує п. 1 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
71. Скаржник наголошує на неврахуванні висновків Верховного Суду, викладених: в ухвалі Верховного Суду від 17.06.2022 у справі № 380/13109/21; у постанові Верховного Суду від 20.07.2021 у справі № 911/1605/20; у постанові Верховного Суду від 13.12.2022 у справі № 917/11/21; у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2024 у справі № 910/16580/23.
72. Скаржник у касаційній скарзі наголошує на тому, що адвокат Щербина Л.А. не була наділена повноваженнями щодо підписання цього позову від імені позивача, оскільки в ордері на надання правничої допомоги серії АI № 1511019 від 15.04.2024 зазначено, що посвідчення адвоката без номеру, датою договору про надання правової допомоги є 2021 рік та ордер з таким номером вже надавався адвокатом в іншій справі.
73. Крім того, відповідач у касаційній скарзі зазначає, що представником відповідача в апеляційній інстанції наголошувалося на відсутності повноважень керівника Релігійної організації Кошки Д.В. щодо укладення договору про надання правової допомоги від 02.12.2023 з адвокатом Щербиною Л.А., на підставі якого був сформований ордер адвоката. Під час укладення договору про надання правничої допомоги з адвокатом Кошка Д.В. довіреності не мав, отже, Кошка Д.В. не був уповноваженою особою представляти інтереси релігійної організації перед державними органами, в тому числі і в суді.
74. Згідно з ч. 3 ст. 56 ГПК України юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи) або через представника.
75. Відповідно до ч. 1 ст. 58 ГПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник.
76. Частиною 4 ст. 60 ГПК України передбачено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються одним з таких документів:1) довіреністю; 2) ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»; 3) дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги, виданим відповідно до Закону України «Про безоплатну правничу допомогу».
77. Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
78. У справі, що розглядається, позивач бере участь у справі через представника - адвоката.
79. У матеріалах справи міститься договір про надання правової допомоги від 02.12.2023, укладений між Щербиною Лілією Анатоліївною (адвокат) та Релігійною організацією (клієнт).
80. Зазначений договір від імені Релігійної організації підписано Кошкою Дмитром Васильовичем.
81. Як встановлено судом апеляційної інстанції в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань в графі «відомості про керівника юридичної особи, про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо: прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи» вказано: Кошка Дмитро Васильович, настоятель, 18.07.2023 - керівник.
82. Посилання відповідача на те, що Кошка Д.В. може представляти інтереси Релігійної організації на підставі довіреності відхиляються Верховним Судом, оскільки позивач бере участь у справі саме через представника - адвоката.
83. Верховний Суд враховує, що адвокатська діяльність відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
84. Договір є первинним документом та правочином, щодо якого діє презумпція правомірності правочину в силу приписів ст. 204 ЦК України.
85. Ордер на надання правничої допомоги не замінює договору про надання правової допомоги, який є підставою для здійснення адвокатської діяльності, а є документом, що посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги клієнту.
86. Рада адвокатів України рішенням від 12.04.2019 № 41 затвердила Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги (далі - Положення).
87. Відповідно до п. 6 Положення бланки ордерів, згідно затвердженої типової форми, генеруються у відповідному розділі «Особистого кабінету адвоката» на офіційному вебсайті Національної асоціації адвокатів України www.unba.org.ua слідуючи командам системи.
88. Пунктом 12 Положення передбачено реквізити, які повинні містити ордери.
89. Реквізити 12.1,.12.5 (крім номера посвідчення адвоката України, ким та коли воно видане), 12.6, 12.7, 12.8 генеруються автоматично, всі інші реквізити ордера заповнюються адвокатом самостійно з метою збереження адвокатської таємниці (рр. 12.14 п. 12 Положення).
90. Згідно з п. 15 Положення відповідальність за достовірність вказаних в ордері даних несе адвокат (особа, яка видала ордер). У ордері на надання правової допомоги, який видається адвокатом або адвокатським бюро чи адвокатським об?єднанням, не заборонено здійснювати виправлення і описки, у разі якщо обсяг повноважень адвоката змінюється в межах такого договору.
91. Судом першої інстанції встановлено, що матеріалами справи підтверджується повноваження адвоката на представництво позивача в суді, позивач залучив адвоката Щербину Л.А. для надання позивачу правової допомоги на підставі договору про надання правової допомоги від 02.12.2023 та ордера адвоката серії АІ № 151019, копії яких містяться в матеріалах справи.
92. Крім того, суд першої інстанції взяв до уваги, що описки в оформленні ордеру адвоката щодо зазначення цифри року договору про надання правової допомоги та номера посвідчення адвоката, а також надмірний формалізм щодо процедури генерування бланка ордера не є підставою, щоб не визнавати повноваження адвоката позивача.
93. Верховний Суд вказує на те, що зазначення в ордері замість номера посвідчення абревіатури «б/н» та в подальшому виправлення цієї помилки, шляхом зазначення номеру посвідчення адвоката) не може об?єктивно свідчити про ненадання адвокатом належним чином оформлених документів, які б підтверджували волевиявлення особи на надання повноважень адвокату щодо її представництва в суді та права підпису і подання позовної заяви від її імені.
94. Крім того, Верховний Суд бере до уваги, що адвокат Щербина Л.А. представляв інтереси позивача в Північному апеляційному господарському суді на підставі ордера від 06.03.2025 та договору про надання правової допомоги від 02.12.2023, до відзиву на касаційну скаргу Щербиною Л.А. додано ордер від 03.11.2025, в якому зазначено про договір про надання правової допомоги від 02.12.2023, що свідчить про безперервність та послідовність здійснення Щербиною Л.А. адвокатської діяльності та надання позивачеві правничої допомоги.
95. З огляду на зазначене та враховуючи, що певні недоліки ордера, зокрема і його генерування, який оформлюється на підставі вже укладеного договору, за наявності самого договору, у цьому випадку, не можуть бути підставою для скасування правильних по суті та законних судових рішень.
96. Верховний Суд наголошує, що, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним.
97. Верховний Суд неодноразово зазначав, що надмірний формалізм у процесі вирішення питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист. Суди під час застосування процесуальних правил повинні уникати зайвого формалізму, котрий може стати на перешкоді справедливості судового розгляду.
98. Крім того, Верховним судом відхиляються доводи відповідача те, що договір про надання правничої допомоги, укладений з Релігійною організацією не містить повноважень адвоката на підписання позовних заяв, оскільки відповідно до п. 2.1.2 договору про надання правової допомоги від 02.12.2023 адвокат зобов?язується представляти права і законні інтереси клієнта в усіх державних та інших підприємствах, установах, організаціях, в тому числі у органах внутрішніх справ, структурних підрозділах прокуратури України та інших правоохоронних органах, в органах державної виконавчої служби, а також вести від імені клієнта справи в усіх судах України з усіма правами, наданими законом позивачеві, скаржнику, відповідачу, третій та зацікавленій особі, підозрюваному, обвинуваченому, підсудному, стягувачу або боржнику та здійснювати професійну діяльність адвоката згідно з умовами цього договору з усіма правами представника, які передбачені Кримінальним процесуальним кодексом України, Цивільним процесуальним кодексом України та Господарським процесуальним кодексом України. Тобто зазначений договір не містить приписів щодо обмеження повноважень адвоката, про відсутність обмежень адвоката зазначено і в ордері на надання правничої (правової) допомоги.
99. Щодо посилання скаржника на постанови Верховного Суду, Верховний Суд враховує, що:
- ухвалою Верховного Суду від 17.06.2022 у справі № 380/13109/21 повернуто касаційну скаргу на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2022 року за адміністративним позовом, оскільки в ордері не зазначено ні номеру, ні дати, ні інформації стосовно того ким та коли воно видане;
- Верховний Суд, скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції та залишаючи в силі рішення місцевого господарського суду про визнання недійсним договору купівлі-продажу, в постанові від 20.07.2021 у справі № 911/1605/20 вказав на те, що якщо статут юридичної особи та Єдиний державний реєстр містять взаємовиключну інформацію про наявність або відсутність обмежень у особи на підписання певного договору (угоди), зокрема як у даній справі, Суд доходить висновку, що відомості статуту такої юридичної особи мають перевагу над даними, що містяться у Реєстрі, оскільки відповідно до обставин конкретної справи сторона договору повинна у межах звичайної обачності перевірити наявність або відсутність повноважень посадової особи на вчинення таких дій згідно з положеннями статуту. З урахуванням зазначеного, Суд погодився з висновком суду першої інстанції, що пункт 10.7 спірного договору про відсутність обмежень повноважень суперечить змісту самого договору та може свідчити про введення в оману, що є самостійною підставою для недійсності договору;
- Верховний Суд залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції про скасування рішення місцевого господарського суду та залишення позову без розгляду, вказав на те, що реалізуючи повноваження з перегляду судового рішення в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції зобов'язаний перевірити наявність обставин, які згідно з вимогами ГПК України є підставою для залишення позову без розгляду або закриття провадження у справі, тобто унеможливлюють розгляд заявленого у справі позову по суті, незалежно від того, чи вказує на такі обставини заявник апеляційної скарги. Верховним Судом враховано, що апеляційним судом не встановлено доказів, які б свідчили про наявність у Сороки І.М. повноважень представляти інтереси Ради в якості адвоката як представника, оскільки довіреність була видана вказаній особі як працівнику Ради, а не як адвокату;
- у постанові від 20.11.2024 у справі № 910/16580/23, здійснюючи тлумачення частини третьої статті 56 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду, дійшла висновку, що її формулювання дозволяє виснувати про те, через яких осіб можливе самопредставництво юридичної особи, а також про те, що, окрім керівника і члена виконавчого органу, такими особами можуть бути також інші особи, уповноважені діяти від імені юридичної особи відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту).
Особа, через яку юридична особа діє на засадах самопредставництва, має підтвердити суду цей свій статус, зокрема шляхом подання документів, вказаних у частині третій статті 56 ГПК України [статут, положення, трудовий договір (контракт)].
Водночас, якщо відповідні відомості щодо особи, яка має право вчиняти дії від імені юридичної особи на засадах самопредставництва, внесені до Єдиного державного реєстру, ці відомості є офіційним та достатнім підтвердженням того, що юридична особа діє в суді через певну особу на засадах самопредставництва (з урахуванням відповідних обмежень повноважень, якщо такі є) .
Отже, за наявності інформації щодо такої особи в Єдиному державному реєстрі, у разі подання її суду, відсутності стосовно цього спору, про який повідомлено суду, підстави додатково підтверджувати ці повноваження документами, які за своїм змістом є тими, що визначені частиною третьою статті 56 ГПК України, - статутом, положенням, трудовим договором (контрактом) - відсутні, оскільки суд може покладатись на відомості з Реєстру як на достовірні.
100. Тобто, зміст наведених скаржником постанов свідчить про те, що Верховний Суд у цих справах викладав свої висновки (про неврахування яких зазначає скаржник), виходячи саме з встановлених обставин справи, підстав та предмета заявлених вимог та поданих сторонами доказів.
101. Також, з огляду на сукупність встановлених судами попередніх інстанцій обставин у цій справі та змісту правових висновків викладених у зазначених постановах, доводи відповідача щодо неврахування судами правових висновків, викладених у зазначених постановах Верховного Суду, фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки повноважень адвоката у цій справі і спрямовані на доведення необхідності їх переоцінки у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для залишення позову без розгляду.
102. Також скаржник вказує на те, що вимоги Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», зокрема ч. 2 ст. 18, при укладенні договору дарування церкви від 13.07.2023 не були порушені сторонами.
103. Зазначені доводи відповідача відхиляються Верховним Судом, оскільки як зазначалося вище, з 09.07.2023 Релігійною організацією була розпочата процедура зміни підлеглості Релігійної організації в канонічних і організаційних питаннях, яка станом на момент укладення спірного договору дарування церкви від 13.07.2023 ще не була завершена.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
104. Частинами 1, 2 ст. 300 ГПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
105. Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
106. Згідно зі ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
107. За таких обставин, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій, касаційна скарга - залишається без задоволення.
Розподіл судових витрат
108. З огляду на те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, згідно зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору покладаються на скаржника.
Розподіл судових витрат
Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Центр духовного розвитку» залишити без задоволення.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.08.2025 та рішення господарського суду Київської області від 19.12.2024 у справі № 911/977/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. О. Мамалуй
Судді О. М. Баранець
О. А. Кролевець