8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"18" листопада 2025 р. м. ХарківСправа №922/861/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Добрелі Н.С.
за участю секретаря судового засідання Хруслової А.К.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Харківської міської ради
доТовариства з обмеженою відповідальністю "АСІСТЕНТ ПЛЮС" , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_1
про закриття розділу державного реєстру прав і реєстраційної справи та знесення самочинного будівництва
за участю представників:
позивача - Гусєва А.В.
відповідача - не з'явився;
третьої особи - не з'явився.
Харківська міська рада звернулася до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до ТОВ "АСІСТЕНТ ПЛЮС", в якій, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, просить суд:
- закрити розділ державного реєстру прав та реєстраційну справу на об'єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю літ. "А-1", загальною площею 150 кв. м по просп. Науки, 64-Г у м. Харкові (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1971088363101, номер запису про право власності 34332933, підстава внесення запису: рішення державного реєстратора Красноградської районної державної адміністрації Харківської області Литвиненко Л.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) №49880179 від 27.11.2019;
- зобов'язати ТОВ "АСІСТЕНТ ПЛЮС" знести самочинно побудовану нежитлову будівлю літ. "А-1", загальною площею 150,0 кв. м по просп. Науки, 64-Г у м. Харкові.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 24.03.2025 (суддя Новікова Н.А.) було відкрито загальне позовне провадження у справі №922/861/25.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 13.05.2025 у справі №922/861/25 повернуто позовну заяву і додані до неї документи Харківській міській раді.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 03.07.2025 ухвалу Господарського суду Харківської області від 13.05.2025 у справі №922/861/25 скасовано, справу №922/861/25 направлено до Господарського суду Харківської області для вирішення питання про прийняття до розгляду позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 28.07.2025 справу №922/861/25 прийнято до провадження судді Добрелі Н.С.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 09.09.2025 у справі №922/861/25 продовжений строк підготовчого провадження на 30 днів та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_1 .
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 21.10.2025 закрито підготовче провадження у справі №922/861/25 та призначено її до розгляду в судовому засіданні по суті.
В судовому засіданні по суті 28.10.2025 у справі №922/861/25 була оголошена перерва на 18.11.2025 об 11:20 год.
Присутній у судовому засіданні по суті 18.11.2025 представник позивача позовні вимоги підтримував повністю та просив суд їх задовольнити з підстав, викладених у заявах по суті справи.
Правом на участь представника в судовому засіданні по суті 18.11.2025 відповідач не скористався, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час і місце судового засідання повідомлявся згідно з положеннями ГПК України шляхом надсилання ухвал до електронного кабінету представника ТОВ "АСІСТЕНТ ПЛЮС" адвоката Бреславець М.Г. в підсистемі ЄСІТС "Електронний суд", про що свідчать відповідні довідки про доставку електронного листа.
Третя особа в призначене на 18.11.2025 судове засідання по суті не з'явилася, про розгляд справи повідомлялася відповідно до положень ГПК України, втім копії ухвал у даній справі повернулися на адресу господарського суду з відміткою поштового відділення "Одержувач відсутній за вказаною адресою".
Суд зазначає, що обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Заслухавши вступне слово представника позивача, перевіривши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, суд встановив наступне.
Державним реєстратором прав на нерухоме майно Красноградської районної державної адміністрації Харківської області Литвиненко Л.В. було прийнято рішення від 27.11.2019 №49880179 про проведення державної реєстрації права власності на нежитлову будівлю літ. "А-1", загальною площею 150,0 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1971088363101, далі - Майно) та відкрито розділ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на реєстраційну справу на об'єкт нерухомого майна.
Підставою для прийняття рішення та проведення державної реєстрації права власності на вказане Майно стали: технічний паспорт від 18.11.2019, виданий ТОВ "НТБ КИЇВ" та довідка ТОВ "НТБ КИЇВ" від 18.11.2019 №659.
В подальшому, ОСОБА_1 вніс Майно як майновий внесок до статутного капіталу ТОВ "АСІСТЕНТ ПЛЮС", про що 20.05.2020 був складений Акт приймання-передачі нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ "АСІСТЕНТ ПЛЮС", який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Жиляєвою Н.В. та зареєстрований в реєстрі за №1581-1582.
На підставі вказаний дій приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Жиляєвою Н.В. було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 25.05.2020 №52360828 та проведена реєстрація права власності на Майно за ТОВ "АСІСТЕНТ ПЛЮС".
Надалі Рішенням 37 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам дозволу на розроблення документації із землеустрою для експлуатації та обслуговування будівель і споруд" від 19.08.2020 №2235/20 вирішено надати ТОВ "АСІСТЕНТ ПЛЮС" дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки комунальної власності площею, орієнтовно, 0,0120 га для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. "А-1" (фабрика-кухня) по просп. Науки, 64-Г (Шевченківський район).
Позивач зазначає, що ОСОБА_2 не міг набути право власності на Майно в силу відсутності в нього речових прав на земельну ділянку, документів про присвоєння адреси та виписки із погосподарської книги. А отже право власності на Майно зареєстровано з порушенням норм законодавства в сфері реєстрації речових прав на нерухоме майно, за відсутності будь-яких правовстановлюючих документів на вказаний об'єкт та без набуття права власності або права користування земельною ділянкою на якій розташований вказаний об'єкт.
Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту шляхом вжиття наведених у позові способів захисту права.
Заперечуючи проти позову відповідач у відзиві зазначив, що він набув право власності на спірне Майно на законних підставах та є добросовісним набувачем.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 373 ЦК України).
Елементом особливої правової охорони землі є норма частини другої статті 14 Конституції про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України (частина друга статті 373 ЦК України).
Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина четверта статті 373 ЦК України). Цільове призначення земель України покладено законодавцем в основу розмежування правових режимів окремих категорій земель (розділ ІІ "Землі України" ЗК України), при цьому такі режими характеризуються високим рівнем імперативності, відносно свободи розсуду власника щодо використання ним своєї земельної ділянки.
Так само є нормативно регламентованим право власника на забудову земельної ділянки, яке здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням (частина третя статті 375 ЦК України). Відповідно до змісту частини четвертої статті 375 ЦК України у разі, коли власник здійснює на його земельній ділянці самочинну забудову, її правові наслідки встановлюються статтею 376 ЦК України.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
У постанові від 26.02.2025 у справі №914/2847/23 Верховний Суд констатував, що у залишку вказаною нормою матеріального права імперативно, чітко і недвозначно визначено, що:
(1) самочинним будівництвом вважаються житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно, якщо вони, зокрема, збудовані на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети;
(2) особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього;
(3) якщо власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок.
При цьому варто враховувати, що відповідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 07.04.2020 у справі №916/2791/13 формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Тобто реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті.
Не допускається набуття права власності на споруджені об'єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці. Виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди право власності на об'єкт нерухомого майна набуває той, хто має речове право на земельну ділянку (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі №910/2861/18, від 20.07.2022 у справі №923/196/20).
При вирішенні спору, що виникає у зв'язку з будівництвом на земельній ділянці об'єкта нерухомості, повинно досліджуватися питання наявності документів про виділення земельної ділянки, дозвільної документації на будівництво спірних об'єктів та відповідність побудованого об'єкта будівельним нормам і правилам (постанови Верховного Суду від 10.01.2019 у справі №915/1376/17, від 24.07.2019 у справі №910/10932/17).
Як вбачається, в матеріалах справи відсутні докази на право користування земельною ділянкою, на якій розташоване спірне Майно, як за ОСОБА_2 так за ТОВ "АСІСТЕНТ ПЛЮС".
На підставі рішення державного реєстратора Красноградської районної державної адміністрації Харківської області Литвиненко Л.В. від 27.11.2019 №49880119 за ОСОБА_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстровано право власності на Майно (нежитлова будівля літ. "А-1", загальною площею 150,0 кв. м, за адресою: м. Харків, просп. Науки, 64-Г).
Для реєстрації права власності Худенком А.Д. державному реєстратору були подані: лист ТОВ "НТБ КИЇВ" від 18.11.2019 №659, в якому зазначено, що нежитлова будівля "А-1", загальною площею 150,0 кв. м, за адресою: м. Харків, просп. Науки, 64-Г, не є самовільної, оскільки побудована до 05.08.1992; технічний паспорт від 18.11.2019, виготовлений ТОВ "НТБ КИЇВ".
Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127 (надалі - Порядок) визначає умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об'єкти незавершеного будівництва та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також умови, підстави та процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.
Відповідно до пункту 42 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127 (в редакції станом на дату прийняття рішення про державну реєстрацію) для державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 р., подаються: 1) технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна; 2) документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси.
Документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси, не вимагається у разі, коли державна реєстрація права власності проводиться на індивідуальний (садибний) житловий будинок, садовий, дачний будинок, збудований на земельній ділянці, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі прав. У такому разі заявник в поданій заяві обов'язково зазначає відомості про кадастровий номер відповідної земельної ділянки.
Між тим, відповідного документу, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна (нежитлової будівлі літ. "А-1", загальною площею 150,0 кв. м) адреси, державному реєстратору надано не було.
Разом з цим, технічний паспорт не є правовстановлюючим документом, а відтак не може слугувати самостійною підставою для здійснення державної реєстрації. Лист ТОВ "НТБ КИЇВ" від 18.11.2019 №659 також не є правовстановлюючим документом чи будь-яким іншим документом, який надає підстави для проведення реєстраційних дій щодо об'єкта нерухомості.
Крім того, зазначення того, що Майно побудовано до 05.08.1992 не змінює факт обов'язкової наявності правоустановчого документа на відповідну земельну ділянку, що визначено однією із умов для реєстрації права власності на відповідний об'єкт нерухомості згідно із статтею 31 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». При цьому Порядок лише визначає умови, підстави та процедуру проведення відповідно до наведеного закону державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, тобто не може собою підмінювати або заміняти положення профільного закону, на виконання якого розроблений.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень являє собою офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Разом з тим, сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності (зокрема, пункт 123 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 р. у справі № 914/2350/18 (914/608/20)).
У свою чергу ОСОБА_1 вніс вказане Майно як внесок до статутного капіталу ТОВ "АСІСТЕНТ ПЛЮС", про що був складений Акт приймання-передачі нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ "АСІСТЕНТ ПЛЮС", який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Жиляєвою Н.В. та зареєстрований в реєстрі за №1581-1582.
В подальшому приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Жиляєвою Н.В. було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 25.05.2020 №52360828 та проведена реєстрація права власності на Майно за ТОВ "АСІСТЕНТ ПЛЮС".
У постанові Верховного Суду від 15.07.2020 у справі №826/1419/18 зазначено, що об'єкт слід вважати самочинним будівництвом, зокрема, за наявності хоча б однієї з таких обставин: 1) об'єкт збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; 2) об'єкт будується без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи; 3) об'єкт будується без належно затвердженого проекту з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Оскільки положення статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за особою власником земельної ділянки у будь-який інший спосіб, окрім визначеного цією статтею (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за власником земельної ділянки), також не змінює правовий режим самочинного будівництва. За вказаних обставин особа власник земельної ділянки не набуває право власності на самочинно побудоване нерухоме майно.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13.
Зважаючи на викладені вище обставини справи, суд вважає обґрунтованими доводи позивача про те, що Майно має ознаки самочинного будівництва.
При цьому суд звертає увагу на те, що можливі способи захисту прав власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, прямо визначені статтею 376 ЦК України.
Частинами третьою-п'ятою статті 376 ЦК України, відповідно, встановлено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо ж власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
Отже, за змістом зазначеної статті знесення самочинного будівництва має здійснюватися особою, яка його здійснила (здійснює), або за її рахунок.
У той же час, позивачем у якості відповідача за позовом про знесення об'єкта самочинного будівництва визначено ТОВ "АСІСТЕНТ ПЛЮС", котре не є забудовником, а є останнім набувачем права власності на таке Майно.
Суд зазначає, що положеннями частини четвертої статті 376 ЦК України чітко встановлено, що знесення самочинного будівництва має здійснюватися особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок, а не набувачем такого майна.
При цьому положення статті 376 ЦК України не пов'язують наявність факту державної реєстрації права власності на майно (самочинне будівництво) із обов'язком знесення такого будівництва такою особою, за якою майно зареєстроване у відповідному державному реєстрі.
Напроти, такий обов'язок (знесення самочинного будівництва) зазначеною нормою права безальтернативно покладено на особу, яка його здійснила.
Суд зауважує, що у разі покладення такого обов'язку за рішенням суду (знесення об'єкту самочинного будівництва) на відповідача, який набув спірний об'єкт нерухомості на підставі цивільно-правової угоди (акту приймання-передачі майна до статутного капіталу), як це має відбуватися за висновками позивача, на такого набувача буде покладено надмірний тягар.
Отже, відповідач (новий набувач майна), отримавши як внесок до статутного капіталу Майно, як самочинно збудоване, отримує ще й додатковий обов'язок за рішенням суду здійснити його знесення або таке знесення має здійснюватися за його рахунок. Однак зазначене не узгоджується із наведеними положеннями статті 376 ЦК України.
Відповідно до положень частини четвертої статті 376 ЦК України відповідач, як новий набувач майна, не може вважатися особою, яка здійснила самочинне будівництво.
Крім того, згідно зі статтею 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Отже, згідно цієї норми обов'язок знести об'єкт самочинного будівництва не може бути покладено на набувача такого будівництва, оскільки такий обов'язок положеннями частини четвертої статті 376 ЦК України імперативно покладено саме на особу, яка здійснила таке самочинне будівництво.
При цьому слід зазначити, що згідно з частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Суд зауважує, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала у своїх судових рішення про те, що у разі створення перешкоди у здійсненні власнику права користування своїм майном підлягає застосуванню стаття 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц).
У пункті 7.27 постанови від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила: "Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов'язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок".
Отже, до особи, яка набула нерухоме майно у особи, що здійснила самочинне будівництво, має бути заявлений негаторний позов - усунення перешкод у користуванні належним позивачу майном, зокрема, шляхом заявлення вимоги про повернення земельної ділянки, а знесення самочинного будівництва має бути покладено на особу, яка його здійснила, як це і передбачено положеннями частиною четвертою статті 376 ЦК України.
При цьому суд звертає увагу, що у своїй постанові від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 Велика Палата Верховного Суду зазначила: "У певних випадках спосіб захисту імперативно "прив'язаний" до певного складу правопорушення. У таких випадках можна стверджувати, що спосіб захисту визначений законом (встановлений законом), тобто термін "встановлений законом" означає не просто те, що він названий в законі (наприклад, є в переліку статті 16 ЦК України, статті 20 Господарського кодексу України), а те, що спосіб захисту за його змістом кореспондує конкретному правопорушенню. У цих випадках положення частини першої статті 5 ГПК України (аналогічне - у частині першій статті 5 ЦПК України) вимагає, щоб суд застосував саме такий спосіб захисту".
Таким чином, у спірних правовідносинах у даній справі спосіб захисту прав позивача стосовно останнього набувача нерухомого майна (ТОВ "АСІСТЕНТ ПЛЮС") за своїм змістом має кореспондувати конкретному правопорушенню, яке вчиняє саме останній набувач цього майна, - усунення перешкод у користуванні належним позивачу майном, зокрема, шляхом заявлення вимоги про повернення земельної ділянки, привівши її у придатний до використання стан (звільнення земельної ділянки від фізичного перебування на ній, звільнення земельної ділянки від належного такому відповідачу майна).
При цьому суд звертає увагу, що у сталій практиці Європейського суду з прав людини, (далі ЄСПЛ) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати стосовно сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі Конвенція), а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм.
Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає непередбачуваності закону. Сумніви щодо тлумачення закону, які залишаються, враховуючи зміни у повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.
Втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду".
Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Принцип пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання.
"Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, якою необхідно досягти, та засобами, які застосовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".
ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
У сфері управління об'єктами державної власності важливу роль відіграє конституційний принцип законності реалізації права власності на майно в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).
Згідно зі статтею 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Подані сторонами докази мають бути належними, допустимими, достовірними, достатніми (статті 76-79 ГПК України).
Згідно зі статтею 86 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, повно і всебічно з'ясувавши обставини, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку, що позовна вимога Харківської міської ради про зобов'язання відповідача знести самочинно побудоване Майно не підлягає задоволенню, оскільки по-перше відповідно до ст. 376 ЦК України майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок, проте відповідач не є особою яка побудувала майно, по-друге належним способом захисту до відповідача в даному випадку є усунення перешкод в користуванні майном.
Щодо позовної вимоги про закриття розділ державного реєстру прав та реєстраційну справу на об'єкт нерухомого майна, суд зазначає наступне.
Згідно з положеннями частини першої статті 14 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються в разі: 1) знищення об'єкта нерухомого майна, об'єкта незавершеного будівництва, майбутнього об'єкта нерухомості; 2) поділу, об'єднання об'єктів нерухомого майна або виділу частки з об'єкта нерухомого майна; 3) виключення об'єкта незавершеного будівництва, майбутнього об'єкта нерухомості з проектної документації на будівництво у зв'язку із змінами проектної документації на будівництво; 4) скасування державної реєстрації земельної ділянки; 5) набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовується рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ; 6) визнання прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання Міністерством юстиції України рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ, - у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону.
З аналізу вищевказаних положень вбачається, що частиною першою статті 14 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачений виключний перелік підстав для закриття розділу Державного реєстру прав та реєстраційної справи. Тобто для закриття розділу Державного реєстру прав та реєстраційної справи повинна бути встановлена хоча б одна підстава з шести перелічених. Натомість, такої самостійної підстави як ухвалення судом рішення про закриття розділу Державного реєстру прав та реєстраційної справи положення частини першої статті 14 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не містить.
А отже, відповідна позовна вимога позивача є такою, що не ґрунтується на положеннях чинного законодавства, а тому є безпідставно заявленою та такою, що не підлягає задоволенню.
Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.
Рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі.
Відповідно до статті ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Частиною четвертою статті 11 ГПК України унормовано, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994).
З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Частиною четвертою статті 129 ГПК України визначено, що судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача. Таким чином, витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви залишаються за позивачем.
На підставі викладеного, керуючись статтями 1, 4, 13, 20, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. В позові відмовити повністю.
2. Витрати зі сплати судового збору залишити за Харківською міською радою.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції - Східного апеляційного господарського суду.
Повне рішення складено "20" листопада 2025 р.
Суддя Н.С. Добреля