ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
10.11.2025Справа № 910/9015/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., за участю секретаря судового засідання Коверги П.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи
за позовом Вараської міської ради
до Міністерства юстиції України
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Рівненська обласна державна адміністрація
про скасування наказу та зобов'язання вчинити дії.
Представники учасників справи:
від позивача: Процун О.О., в порядку самопредставництва; Забродовська Н.І., в порядку самопредставництва;
від відповідача: Барановська А.М., в порядку самопредставництва;
від третьої особи: не з'явився.
Вараська міська ради звернулась до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Міністерства юстиції України про скасування наказу та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при розгляді скарги Вараської міської ради 28.04.2025 року №1520-30-3110-36-01-25 Міністерство юстиції України повинно було визнати рішення державного реєстратора Салійчук І.М. Рішення про виправлення технічної помилки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №77146888 від 10.02.2025, Рішення про виправлення технічної помилки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №77146092 від 10.02.2025 такими, що прийняті з порушенням Закону та анулювати їх.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.08.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, залучено до участі у справі Рівненську обласну державну адміністрацію в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, підготовче судове засідання призначено на 22.09.2025.
28.08.2025 представником відповідача подано відзив на позовну заяву.
15.09.2025 представником третьої особи подано письмові пояснення.
У судове засідання 22.09.2025 представники сторін з'явились, представник третьої особи не з'явився.
За результатами судового засідання судом постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання до 20.10.2025. яку занесено до протоколу судового засідання.
01.10.2025 представником позивача подано відповідь на відзив.
08.10.2025 від представника позивача - Процун Ольги Олексіївни надійшла заява про участь у судовому засіданні, призначеному на 20.10.2025, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.10.2025 задоволено заяву представника позивача - Процун Ольги Олексіївни про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
10.10.2025 представником позивача подано заперечення на пояснення третьої особи.
13.10.2025 від представника позивача - Процун Ольги Олексіївни надійшла заява про участь у судовому засіданні, призначеному на 20.10.2025, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
У судове засідання 20.10.2025 представники сторін з'явились, представник третьої особи не з'явився.
Враховуючи, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, з огляду на відсутність підстав для відкладення підготовчого засідання, судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого засідання та призначено справу до судового розгляду по суті на 10.11.2025, яку занесено до протоколу судового засідання.
06.11.2025 від представника третьої особи - Ганова Олександра Олександровича надійшла заява про участь представника третьої особи у судовому засіданні, призначеному на 10.11.2025, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.11.2025 заяву представника третьої особи - Ганова Олександра Олександровича про участь у судовому засіданні, призначеному на 10.11.2025 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів залишено без розгляду.
У судове засідання 10.11.2025 представники сторін з'явились, представник третьої особи не з'явився, про час, дату та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.
Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Відповідно до п.1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Зважаючи на викладене, оскільки неявка третьої особи не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі.
Представник відповідача не визнав заявлені позовні вимоги та просив суд закрити провадження у частині позовних вимог та відмовити у задоволенні позову в іншій частині.
На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.
У судовому засіданні 10.11.2025 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
Звертаючись з позовом до суду, Вараська міська рада (далі - позивач) зазначає, що 22.04.2025 з відзиву Вараської міської військової адміністрації Вараського району Рівненської області у справі №918/122/25 Вараській міській раді стало відомо про порушення її прав та законних інтересів, внаслідок прийняття рішень державного реєстратора.
Позивач зазначає, що з вищевказаних заперечень вбачається, що земельні ділянки, що знаходяться за адресою: Рівненська область, Вараський район, м. Вараш, Промислова зона, які є предметом спору в справі №918/122/25 про визнання протиправними наказів Вараської МВА щодо розпорядження земельними ділянками комунальної власності Вараської міської територіальної громади, згідно Інформації з Державного земельного кадастру про право власності та речові права (2 шт.) є власністю держави в особі Рівненської обласної державної адміністрації.
При перевірці вказаної у відзиві Вараської МВА у справі №918/122/25 інформації, Вараською міською радою було виявлено, що 10.02.2025 державний реєстратор Департаменту цифрової трансформації та забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради Салійчук Ілона Михайлівна на підставі заяви від 10.02.2025 за реєстраційним номером 65126358 ухвалила Рішення про виправлення технічної помилки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №77146092 від 10.02.2025 та внесла зміни до запису про право власності №51706516 від 11.09.2023 щодо земельної ділянки загальною площею 0.0914 га, що знаходиться в межах міста Вараш Вараської міської територіальної громади, зокрема щодо власників: видалено Вараську міську раду, натомість додано Рівненську обласну державну адміністрацію.
Також, 10.02.2025 державний реєстратор Департаменту цифрової трансформації та забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради Салійчук Ілона Михайлівна на підставі заяви від 10.02.2025 за реєстраційним номером 65127104 ухвалила Рішення про виправлення технічної помилки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №77146888 від 10.02.2025 та внесла зміни до запису про право власності №51706126 від 11.09.2023 щодо земельної ділянки з кадастровим номером загальною площею 0.7849 га, що знаходиться в межах міста Вараш Вараської міської територіальної громади, зокрема щодо власників: видалено Вараську міську раду, натомість додано Рівненську обласну державну адміністрацію.
Вараська міська рада звернулася до Міністерства юстиції України (далі - відповідач) зі скаргою на рішення державного реєстратора Департаменту цифрової трансформації та забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради Салійчук Ілони Михайлівни від 28.04.2025 №1520-30-3110-36-01-25, що зареєстрована в Міністерстві юстиції України 29.04.2025 за №СК-1587-25 та 01.05.2025 за №СК-1631- 25.
Центральна Колегія з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції склала Висновок від 28.05.2025, яким рекомендовано відмовити у задоволенні скарг Вараської міської ради.
За результатами розгляду скарг Вараської міської ради Центральною Колегією з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції ухвалено рішення у формі наказу 1928/5 від 08.07.2025, яким вирішено:
1. Скарги Вараської міської ради від 28.04.2025 №1520-30-3110-36-01-25 задовольнити частково.
2. Тимчасово блокувати доступ державному реєстратору Департаменту цифрової трансформації та забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради Салійчук Ілоні Михайлівні до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на 1 (один) місяць.
3. В іншій частині вимог відмовити.
4. Виконання пункту 2 цього наказу покласти на державне підприємство «Національні інформаційні системи».
Позивач зазначає, що наказ Міністерства юстиції України 1928/5 від 08.07.2025 є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки при розгляді скарги від 28.04.2025 №1520-30-3110-36-01-25 не було дотримано норм законодавства, чим порушено охоронюваний законом інтерес Вараської міської територіальної громади в особі Вараської міської ради щодо законності і обґрунтованості рішення, прийнятого щодо позивача за наслідками розгляду скарги (в частині скасування рішень державного реєстратора, на підставі яких проведено реєстраційні дії з набуття права власності), та порушено право власності Вараської міської територіальної громади на земельні ділянки.
Позивач зазначає, що виправлення помилки, відомостей, що впливають на права третіх осіб, здійснюється державним реєстратором виключно за наявності згоди таких осіб або на підставі судового рішення, однак жодної згоди на виправлення будь-яких помилок відносно земельних ділянок Вараська міська рада як власник державному реєстратору Салійчук І.М. не надавала, а отже внаслідок прийняття незаконних рішень державним реєстратором Салійчук І.М. про виправлення описок у відомостях Державного реєстру прав відносно земельних ділянок внесено недостовірні та необ'єктивні відомості про власника земельної ділянки, дату і час набуття права власності на земельні ділянки, підстави для державної реєстрації права власності, і відповідно відповідачем не досліджено належним чином всі обставини справи, не надано належної оцінки діям державного реєстратора, не враховано норми статей 20, 120, 117 ЗК України, норми статті 143 Конституції України, а також норми ст.ст.26, 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», в зв'язку з чим, позивач просить суд:
1) скасувати наказ Міністерства юстиції України «Про задоволення скарг» №1928/5 від 08.07.2025;
2) зобов'язати Міністерство юстиції України вчинити дії, а саме:
- визнати таким, що ухвалене з порушенням Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та анулювати Рішення державного реєстратора про виправлення технічної помилки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №77146888 від 10.02.2025;
- визнати таким, що ухвалене з порушенням Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та анулювати Рішення державного реєстратора про виправлення технічної помилки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №77146092 від 10.02.2025.
Відповідач в свою чергу, заперечуючи проти позову, у відзиві на позовну заяву зазначає, що Мін'юст здійснює розгляд скарг у сфері державної реєстрації у межах компетенції, визначеної законом, зокрема, на предмет наявності (відсутності) порушень закону у рішеннях, діях або бездіяльності державного реєстратора. Іншими словами, Міністерство юстиції України під час розгляду скарг перевіряє правильність оскаржуваних реєстраційних дій та не встановлює або спростовує (тобто, не може визнавати чи не визнавати) дійсність правочинів, які стали підставою для набуття чи припинення майнових і корпоративних прав, за винятком, якщо такі правочини є недійсними в силу закону (нікчемними).
Відповідач також зазначає, що розпорядженням начальника Рівненської обласної військової адміністрації від 07.05.2025 № 256 надано в постійне користування квартирно-експлуатаційному відділу міста Рівне земельні ділянки для забезпечення діяльності, а також розміщення військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій, що входять до структури Збройних Сил, за рахунок земель промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та призначення, розташованих на території м. Вараш, Промислова зона, а отже згідно з відомостями з Державного земельного кадастру, на момент звернення уповноваженої особи Рівненської обласної державної адміністрації стосовно зміни власника вищезгаданих земельних ділянок, цільове призначення яких було 15.01 Для забезпечення діяльності, а також, розміщення військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій, що входить до структури Збройних Сил, а відтак рахуються землями оборони та є лише державною власністю.
Як зазначає відповідач, на підставі оскаржуваних рішень державним реєстратором Салійчук І.М. проведено державну реєстрацію виправлення записів про право власності №№ 51706126, 51706516 на земельні ділянки, а саме змінено територіальну громаду Вараської міської ради, як власника земельних ділянок, на Рівненську обласну державну адміністрацію у зв'язку з тим, що земельні ділянки належать до земель державної власності.
Отже, відповідач зазначає, що під час розгляду скарги Колегія дійшла висновку, що оскаржувані рішення не підлягають анулюванню, оскільки не впливають на достовірність та повноту відомостей Державного реєстру прав, визначених статтею 3, водночас Колегією встановлено, що державним реєстратором Салійчук І.М. прийнято оскаржувані рішення з порушенням порядку державної реєстрації речових прав, оскільки було проведено державну реєстрацію прав шляхом виправлення технічної помилки, а не проведення державної реєстрації переходу права власності на земельні ділянки і при цьому, у даній ситуації заявник не може нести негативних наслідків через протиправні дії реєстратора, оскільки останній повинен діяти виключно до вимог законодавства та межах поданої заяви та документів, у зв'язку з цим, Колегією і було прийнято рішення про те, що оскаржувані рішення не підлягають анулюванню, оскільки не впливають на достовірність та повноту відомостей Державного реєстру прав, визначених статтею 3 Закону, однак Колегія дійшла висновку про можливість реалізації своїх повноважень у сфері державної реєстрації прав.
Також відповідач зазначає, що прийняття Міністерством юстиції України наказу від 08.07.2025 № 1928/5 «Про задоволення скарги» в частині пунктів 2, 4 резолютивної частини цього наказу є такими, що винесені внаслідок реалізації Мін'юстом своїх владно-управлінських функцій у сфері нагляду та контролю за законністю рішень, дій та бездіяльності державних реєстраторів, які делеговані Міністерству юстиції України державою, що кореспондується із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 11.04.2018 у справі № 910/8424/17, яка ухвалена за наслідками розгляду подібного спору, а відтак в частині позовних вимог про скасування пунктів 2, 4 резолютивної частини наказу Міністерства юстиції України від 08.07.2025 № 1928/5 «Про задоволення скарги» спір є публічно-правовим, який виник між державним реєстратором та Міністерством юстиції України, а тому такі позовні вимоги можуть бути розглянуті за правилами адміністративного судочинства за позовною заявою цього реєстратора.
Крім того, відповідач зазначає, що у провадженні Господарського суду Рівненської області перебувала справа № 918/122/25 за позовом Вараської міської ради до Вараської міської військової адміністрації Вараського району Рівненської області, за участю третіх осіб: МОУ в особі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Рівне та Рівненської обласної державної адміністрації про визнання недійними наказів від 28.11.2024 №№ 307, 308 «Про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування із зміною цільового призначення земельної ділянки МОУ в особі КЕВ м. Рівне», за результатами розгляду якої, рішенням Господарського суду Рівненської області від 13.08.2025 у справі № 918/122/25 відмовлено у задоволенні позову.
Рівненська обласна державна адміністрація в свою чергу, у письмових поясненнях зазначає, що жодних прав Вараської міської ради державною реєстрацією не порушено, оскільки відповідно до вимог Земельного кодексу України, з моменту надання КЕВ нежитлової будівлі адміністративно-побутового корпусу БУ-2, загальною площею 1529,8 кв.м, із комунальної в державну власність, земельні ділянки передані у державну власність, якими розпоряджається Рівненська обласна державна (військова) адміністрація.
Третя особа зазначає, що позивач і сам підтверджував, що не розпоряджається земельними ділянками у листі від 05.09.2024 № 841, адресованому КЕВ м. Рівне, лише помилився в органі.
Також, третя особа зазначає, що Рівненська обласна державна адміністрація вже розпорядилась земельними ділянками передавши іх у постійне користування квартирно-експлуатаційному відділу міста Рівне і таке розпорядження є чинним, і є підставою для реєстрації квартирно-експлуатаційним відділом міста Рівне відповідного похідного права.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Згідно з ч. 1 ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Відповідно до частин першої та другої статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом.
Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Реєстру (пункт 1 частини першої статті 2 Закону; тут і далі, якщо не вказано інше, - у редакції, чинній на момент ухвалення Наказу).
Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації (частина друга статті 3 Закону).
Разом із цим Закон, крім визнання та підтвердження державою таких прав, також спрямований на їх захист.
Так, частиною першою статті 37 Закону передбачено, що рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Мін'юсту, його територіальних органів або до суду.
Згідно із частиною другою цієї ж статті Мін'юст розглядає скарги 1) на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі судового рішення, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір); 2) на рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Мін'юсту.
За загальним правилом, захист порушених прав особи здійснюється у судовому порядку.
Крім судового розгляду справи, оскарження рішення, дії або бездіяльності державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав до Мін'юсту є додатковим механізмом захисту речових прав на нерухоме майно. Таке оскарження може бути оперативним механізмом захисту державою порушених помилковими діями та рішеннями державного реєстратора прав, однак не може підміняти собою судовий розгляд.
Мін'юст у межах своїх повноважень здійснює контроль у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно; оцінює помилковість дій та рішень державного реєстратора, однак не досліджує помилки або протиправні дії скаржника, інші аспекти захисту прав на нерухоме майно.
Тобто Мін'юст оцінює законність проведеної державним реєстратором адміністративної процедури, а не вирішує по суті спір. При розгляді скарги на рішення державного реєстратора Мін'юст не вправі вирішувати спір між сторонами, зокрема робити висновки про права сторін на майно.
Натомість вирішення спору про право (і забезпечення тим самим юридичної визначеності у правовідносинах між сторонами такого спору) належить до компетенції суду. Розглядаючи спори, пов'язані з реєстрацією речових прав на нерухоме майно, в судовому порядку, держава захищає порушене право та забезпечує правову визначеність [див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 916/4093/21 (пункти 76-82) та від 24.04.2024 у справі № 752/30324/21 (підпункти 6.18-6.21)].
Так, вирішуючи спір про визнання протиправним та скасування наказу Мін'юсту, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав, суд насамперед повинен установити наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного цивільного права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов (див. пункт 7.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 907/29/19). Вирішення цього питання передує з'ясуванню, чи мало місце порушення, невизнання або оспорювання такого права чи інтересу, зокрема, внаслідок стверджуваних у позові порушень, допущених під час розгляду відповідної скарги та/або ухвалення наказу.
Звертаючись з позовом до суду, Вараська міська рада зазначає, що її права та законні інтереси порушено внаслідок прийняття державним реєстратором Департаменту цифрової трансформації та забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради Салійчук Ілона Михайлівна рішень про виправлення технічної помилки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №77146092 та №77146888 від 10.02.2025, зокрема внаслідок зміни власника земельних ділянок з Вараської міської ради на Рівненську обласну державну адміністрацію, в зв'язку з чим, позивач звернувся до суду з позовом до Міністерства юстиції України, у якому просить суд:
1) скасувати наказ Міністерства юстиції України «Про задоволення скарг» №1928/5 від 08.07.2025;
2) зобов'язати Міністерство юстиції України вчинити дії, а саме:
- визнати таким, що ухвалене з порушенням Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та анулювати Рішення державного реєстратора про виправлення технічної помилки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №77146888 від 10.02.2025;
- визнати таким, що ухвалене з порушенням Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та анулювати Рішення державного реєстратора про виправлення технічної помилки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №77146092 від 10.02.2025.
За принципом диспозитивності визначення відповідачів, предмета і підстав позову є правом позивача, а суд у господарському чи цивільному судочинстві не вправі з власної ініціативи залучати іншого відповідача/співвідповідача до участі у справі.
Водночас установлення належності відповідачів є обов'язком суду, який той виконує під час розгляду справи, навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (тобто ex officio), та має ґрунтуватися передусім на аналізі природи спірних правовідносин і позовних вимог.
Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор) та яка звернулася до суду з відповідним позовом, а відповідачем - особа, яка, за твердженням позивача, повинна виконати зобов'язання (боржник). Схожі висновки Велика Палата Верховного Суду викладала у пунктах 46, 47, 76 постанови від 18.12.2024 у справі № 907/825/22.
Визначення в позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) повинне відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2023 у справі № 686/20282/21).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач, тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Схожі висновки викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункт 70), від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц (пункт 66), від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17 (пункт 27) та від 09.02.2021 у справі № 635/4741/17 (підпункт 33.2).
Належним відповідачем є особа, яка є суб'єктом матеріальних правовідносин, тобто особа, за рахунок якої можна задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пункті 39 постанови від 26.02.2020 у справі № 304/284/18 та пункті 8.10 постанови від 05.07.2023 у справі № 910/15792/20).
Задля остаточного вирішення спору і захисту порушеного права за результатами судового розгляду справи сторонами в судовому процесі мають бути саме сторони у спірних матеріальних правовідносинах, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Схожий висновок Велика Палата Верховного Суду зробила у пункті 80 постанови від 18.12.2024 у справі № 907/825/22.
Виникнення спірних правовідносин у цій справі зумовлено незгодою Вараської міської ради з Наказом Мін'юсту, яким не було скасовано рішень державного реєстратора, на підставі яких проведено реєстраційні дії з набуття права власності третьою особою.
Отже, позовні вимоги у справі заявлено позивачем для захисту речових прав позивачів на землю, які, за твердженнями позивача порушені внаслідок прийняття спірного Наказу, яким не було задоволено скаргу позивача в повному обсязі на скасовано спірні реєстраційні дії.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово (постанови від 19.06.2019 у справі № 802/385/18-а, від 12.02.2020 у справі № 1840/3241/18 та від 17.02.2021 у справі № 821/669/17) доходила висновку про те, що спір про скасування наказу Мін'юсту, яким скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди земельних ділянок, має розглядатися як спір, пов'язаний з порушенням цивільних прав позивача на земельну ділянку іншою особою, за якою було зареєстровано аналогічне право щодо тих же земельних ділянок. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої було здійснено аналогічний запис у Реєстрі. Участь Мін'юсту та державного реєстратора як співвідповідачів (якщо позивач чи третя особа вважають їх винними у порушенні прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру. Схожі висновки Велика Палата Верховного Суду виклала і в постанові від 27.11.2019 у справі № 815/1915/18.
Також у пунктах 36, 37 постанови від 04.02.2020 у справі № 910/7781/19 за позовом ТОВ «Колорит АГРОС» до Мін'юсту про визнання незаконним та скасування наказу і зобов'язання вчинити певні дії Велика Палата Верховного Суду виснувала, зокрема, що позовні вимоги в зазначеній справі спрямовані на захист порушеного, на думку позивача, права оренди земельної ділянки, яке підлягає державній реєстрації, тобто цей спір є спором про право цивільне та має приватноправовий характер. Оскарження рішень про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки безпосередньо пов'язане із захистом позивачем цивільного права у спорі щодо земельної ділянки з особою, яка не заперечує законності дій державного реєстратора з реєстрації за нею (цією особою) права на це майно. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Реєстрі. Участь Мін'юсту як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні прав) у спорі не змінює його приватноправового характеру.
Окрім цього, у постанові від 29.05.2019 у справі № 826/9341/17 за позовом фізичної особи до Мін'юсту про визнання протиправним та скасування наказу Велика Палата Верховного Суду вказала, зокрема, що виникнення спірних правовідносин зумовлено незгодою позивача з наказом відповідача. Тобто позовні вимоги у справі заявлено на поновлення порушеного цивільного (майнового) права позивача. Позовні вимоги в цій справі є похідними при вирішенні судом питання щодо правомірності набуття фізичними особами права власності на спірне майно і можуть впливати на майнові права та інтереси цих осіб. Предметом спору в цій справі є визнання права власності на нерухоме майно, оскільки зазначені позовні вимоги приводять до вирішення питання про право власності на це нерухоме майно. Отже, спірні правовідносини у справі пов'язані з необхідністю захисту права на об'єкт нерухомого майна, тобто права цивільного.
18.09.2019 Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі № 810/3711/18 за позовом фізичної особи до Мін'юсту про визнання протиправним і скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії, в якій, посилаючись на свої висновки у справі № 826/9341/17, вказала, зокрема, що спірні правовідносини виникли у зв'язку з незгодою позивачки з наказом Мін'юсту. Це рішення і дії відповідача зачіпають права позивачки як власника земельної ділянки. Воно основувалося на вимогах ПП «Макарів-Агробуд» про право користування земельною ділянкою позивачки, який через претензію на користування нею, одним із проявів якої є вимоги про скасування реєстраційних дій щодо цієї земельної ділянки, втручається в права власника цієї землі. Мотивами і підґрунтям захисту свого права власності від описаного зазіхання слугують бажання і підстави позивачки поновити порушене насамперед її цивільне (майнове) право на земельну ділянку.
Суд враховує mutatis mutandis наведені висновки та вважає, що спір у цій справі виник щодо речових прав на земельні ділянки, а сторонами цього спору є, з одного боку, Вараська міська рада, яка посилаються на безпідставну зміну власника земельних ділянок, внаслідок прийняття державним реєстратором Департаменту цифрової трансформації та забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради Салійчук Ілона Михайлівна рішень про виправлення технічної помилки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №77146092 та №77146888 від 10.02.2025, а з іншого - Рівненська обласна державна адміністрація, яка ініціювала вказані зміни, оскільки вважає, що права на спірні земельні ділянки належать їй.
Беручи до уваги, що у вказаному вище спорі вирішуватиметься юридична доля майнових прав та інтересів Рівненської обласної державної адміністрації, а також виходячи з правової природи спірних відносин, саме до цієї особи мають бути звернуті матеріально-правові вимоги позивача, які здатні ефективно захистити порушені, на його думку, права на спірні земельні ділянки.
Натомість Мін'юст не може бути єдиним відповідачем у цьому випадку незалежно від доводів та підстав позову, оскільки з ним у позивача відсутній спір про речові права на земельні ділянки.
Поряд з цим, за змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
У підпунктах 11.83-11.85 постанови від 09.02.2022 у справі № 910/6939/20 та підпунктах 8.44-8.46 постанови від 16.11.2022 у справі № 911/3135/20 Велика Палата Верховного Суду вказувала, що захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають ураховувати його ефективність. Це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
За усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Схожі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23) та від 16.11.2022 у справі № 911/3135/20 (підпункт 8.47).
Крім того, за висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в пункті 58 постанови від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, пункті 23 постанови від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 та підпункті 8.49 постанови від 16.11.2022 у справі № 911/3135/20, спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що, ураховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, як правило, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку [див., зокрема, постанови від 20.06.2023 у справі № 362/2707/19 та від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц (підпункт 9.9)].
Цей фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (частина перша статті 317 ЦК України) незалежно від того, є він фактичним володільцем майна чи ні. Тому власник не втрачає права володіння нерухомим майном у зв'язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває права володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може [див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункти 65-67); від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (пункт 92), від 20.06.2023 у справі № 362/2707/19].
Водночас, суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 6, частини першої статті 124 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову; делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Відповідно до частини другої статті 124 Конституції України вирішення юридичних спорів належить виключно до компетенції судової гілки влади.
Поряд з цим, з огляду на обраний позивачем спосіб захисту, в частині зобов'язання Міністерства юстиції України вчинити дії, а саме визнати таким, що ухвалене з порушенням Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та анулювати Рішення державного реєстратора про виправлення технічної помилки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №77146888 від 10.02.2025, а також визнати таким, що ухвалене з порушенням Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та анулювати Рішення державного реєстратора про виправлення технічної помилки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №77146092 від 10.02.2025, суд констатує, що позивач фактично просить суд втрутитися у повноваження Міністерства юстиції України.
Втім, суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) Мін'юста поза межами перевірки за критеріями, визначеними у статті 19 Конституції України та за наслідками вчинених у відповідності до статті 34 Закону дій.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням суду є контроль за легітимністю прийняття рішень. Суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу.
Якщо ж позивач, особа, яка не відновила порушеного права внаслідок прийняття наказу Мін'юсту, то інтерес позивача полягає у поверненні володіння майном шляхом державної реєстрації за собою права власності на це майно, тобто шляхом вирішення спору про речові права на земельні ділянки, а не спору про зобов'язання Мін'юсту прийняти Наказ, який, за доводами позивача, відновить його порушене право.
За висновками суду, саме така вимога відповідає належному способу захисту прав позивача, водночас відповідачем за цією вимогою є не Мін'юст, а інша особа, за якою зареєстровано право власності.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.09.2025 у справі № 910/2546/22.
Також суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що саме рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння є підставою для внесення запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем [постанови від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 74), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146)], незалежно від того, чи таке витребування відбувається в порядку віндикації (статті 387-388 ЦК України), чи в порядку, визначеному для повернення майна від особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (статті 1212-1215 ЦК України), чи в порядку примусового виконання обов'язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України) [постанова Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 38)].
Суд також враховує, що при розгляді скарги на рішення державного реєстратора Мін'юст не вправі вирішувати спір між сторонами, зокрема робити висновки про права сторін на майно.
Підсумовуючи вище наведене, заявлені позовні вимоги про скасування наказу Міністерства юстиції України «Про задоволення скарг» №1928/5 від 08.07.2025 в частині пунктів 1 та 3, а також про зобов'язання Міністерства юстиції України вчинити дії, а саме: визнати таким, що ухвалене з порушенням Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та анулювати Рішення державного реєстратора про виправлення технічної помилки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №77146888 від 10.02.2025 та визнати таким, що ухвалене з порушенням Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та анулювати Рішення державного реєстратора про виправлення технічної помилки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №77146092 від 10.02.2025 задоволенню не підлягають.
Поряд з цим, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі в іншій частині позовних вимог, а саме щодо скасування наказу Міністерства юстиції України «Про задоволення скарг» №1928/5 від 08.07.2025 в частині пунктів 2 та 4, з огляду на наступне.
Положеннями Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" передбачено повноваження Міністерства юстиції України у разі виявлення порушень порядку державної реєстрації державними реєстраторами, уповноваженими особами суб'єктів державної реєстрації, зокрема, на тимчасове блокування доступу державного реєстратора, уповноваженої особи суб'єкта державної реєстрації до Єдиного державного реєстру.
Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи N R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.80 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обрати з кількох юридично допустимих рішень, те яке він вважає найкращим за даних обставин.
Спір з приводу законності рішень Міністерства юстиції України, виданих у формі наказів про скасування рішень державного реєстратора, прийнятих Міністерством юстиції України внаслідок перевірки процедури здійснення реєстрації - підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства з огляду на те, що виник внаслідок виконання Мін'юстом владних управлінських функцій.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 по справі № 910/8424/17.
Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним публічновладних управлінських функцій. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №914/2006/17.
Пунктом 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Відтак, позовні вимоги в частині визнання незаконним та скасування пунктів 2 та 4 резолютивної частини наказу є такими, що прийняті відповідачем внаслідок реалізації своїх владно-управлінських функцій у сфері нагляду та контролю за законністю рішень, дій та бездіяльності державних реєстраторів, а тому в цій частині можуть бути оскаржені реєстратором за правилами адміністративного судочинства.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі в частині скасування пунктів 2 та 4 наказу Міністерства юстиції України «Про задоволення скарг» №1928/5 від 08.07.2025 та відмову у задоволені позовних вимог в іншій частині, з покладенням витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви на позивача.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 231, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Провадження у справі № 910/9015/25 в частині вимог про скасування пунктів 2 та 4 наказу Міністерства юстиції України "Про задоволення скарг" №1928/5 від 08.07.2025 закрити.
2. В іншій частині позову відмовити.
3. Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 20.11.2025
Суддя О.А. Грєхова