пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
12 листопада 2025 року Справа № 903/812/25
Господарський суд Волинської області у складі судді Вороняка А. С., за участі секретаря судового засідання Коритан Л. Ю., розглянувши матеріали по справі
за позовом Приватного підприємства “Олтранс»
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Органік ескарго»
про стягнення 240526,20 грн,
за участю представників-учасників справи:
від позивача: Давидюк О. Ф., адвокат, ордер серія АС № 1054206 від 25.08.2025;
від відповідача: н/з.
Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: підсистеми відеоконференцзв'язку ЄСІТС.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суть спору: 12.08.2025 Приватне підприємство “Олтранс» звернулося до суду з позовом (з врахуванням поданої заяви від 15.08.2025 про уточнення позовних вимог, яка прийнята судом) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Органік ескарго» про стягнення 240 526,20 грн, з них 202000 грн основного боргу, 7037,52 грн - 3% річних, 31488,68 грн інфляційних витрат.
При обґрунтуванні позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання умов договорів про надання послуг перевезення вантажу № 02/05/24 від 02.05.2024, №30/05/24 від 30.05.2024, №06/06/24 від 06.06.2024, №20/06/24 від 20.06.2024 в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений товар на підставі актів наданих послуг №268 від 15.05.2024, №320 від 06.06.2024, №323 від 12.06.2024, №343 від 26.06.2024.
Ухвалою суду від 13.08.2025 дану позовну заяву було залишено без руху та надано строк для усунення її недоліків, а саме подати суду письму заяву із обґрунтованим розрахунком суми що стягується, а саме: 20200,00 грн (деталізованого (обґрунтованого) розрахунку суми основного боргу, із зазначенням дати, строку оплати, курсу НБУ на день розвантаження, за кожним договором окремо та проплат відповідача (за наявності)), докази відправлення останнього відповідачу та запропоновано позивачу конкретизувати прохальну частину позовної заяви з зазначенням окремо основної суми(у прохальній частині позову та тексті позову наявні різні суми, а саме: згідно текту позову 201999,96 грн, а згідно розрахунку 202000 грн, та інфляційних втрат та 3% річних.
18.08.2025 позивач подав заяву про усунення недоліків позовної заяви. Згідно уточнених позовних вимог просять стягнути з відповідача 240526,20 грн, з них 202000 грн основного боргу, 7037,52 грн 3% річних, 31488,68 грн інфляційних витрат. Дана заява з додатком прийнята судом та приєднана до матеріалів справи.
Ухвалою суду від 25.08.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 24.09.2025; запропоновано відповідачу надати відзив на позов, заперечення на відповідь на відзив; позивачу - відповідь на відзив.
Відповідач в судове засідання 24.09.2025 не з'явився про причини неявки суд не повідомив, хоча вчасно та належно був повідомлений про час та місце судового засідання, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (ухвали суду від 25.08.2025) до його електронного кабінету 26.08.2025.
Представник позивача у судовому засіданні 24.09.2025 вказав, що не заперечує проти закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті.
У судовому засіданні 24.09.2025 суд, на виконання вимог ст. 195 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), враховуючи строки розгляду справи, постановив на місці закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 22.10.2025.
Ухвалою суду від 24.09.2025 повідомлено сторони про те, що розгляд справи по суті відбудеться 22.10.2025.
22.10.2025 відповідач через систему “Електронний суд» подав відзив на позовну заяву, який суд залишив без розгляду з підстав викладених в ухвалі від 22.10.2025.
22.10.2025 відповідач через систему “Електронний суд» подав клопотання про відкладення розгляду справи по суті для надання можливості його представнику ознайомитись з матеріалами справи.
Представник позивача в судовому засіданні 22.10.2025 не заперечував проти відкладення розгляду справи по суті.
Ухвалою суду від 22.10.2025 повідомлено сторони про те, що розгляд справи по суті відбудеться 12.11.2025; запропоновано учасникам справи в строк до 10.11.2025: надати суду письмові пояснення, а саме: щодо наявності/відсутності проплат по спірним договорам та актам наданих послуг №268 від 15.05.2024, №320 від 06.06.2024, №323 від 12.06.2024, №343 від 26.06.2024 на дату подання позову; провести взаємозвірку наданих послуг та розрахунків за них за весь час спільної діяльності, результат взаємозвірки (акт) подати суду.
10.11.2025 позивач через систему «Електронний суд» подав пояснення до якого долучив додаткові докази, щодо яких суд зазначає таке.
Згідно з п.6 ч.2 ст. 42 ГПК України учасники справи зобов'язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
Відповідно до ч.ч. 2, 4, 8 ст. 80 ГПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом (ч. 1 ст. 113 ГПК України).
Право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ч.1, 2 ст. 118 ГПК України).
Частиною 1 статті 119 ГПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Таким чином пропущений процесуальний строк, встановлений законом може бути поновлений лише за заявою учасника справи у разі, якщо суд визнає наведені причини пропуску цього строку поважними.
Суд зазначає, що строк на подання доказів (разом з позовом) встановлений законом закінчився, тому долучені до пояснення докази, в силу положень ч.8 ст. 80 та ч.2 ст. 118 ГПК України, не приймаються до розгляду.
У судовому 12.11.2025 представник позивача позов підтримав та просив задовольнити повністю.
Відповідач в судове засідання 12.11.2025 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча вчасно та належно був повідомлений про час та місце судового засідання, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (ухвали суду від 22.10.2025) до електронного кабінету відповідача 23.10.2025.
Відповідно до ч. 3 ст. 242 ГПК України, у разі проголошення в судовому засіданні скороченого рішення суд надсилає учасникам справи копію повного судового рішення протягом двох днів з дня його складення в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, встановленому законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
За визначенням п.п. 2, 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення - є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Відповідно до ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно ч.3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Тобто, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про дату, час та місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.
Застосовуючи згідно з ч.1 ст.3 ГПК України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватися від дій, що зумовлюють затягування судового процесу та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" від 07.07.1989р.).
Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Папазова та інші проти України" (заяви №№ 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07) від 15.03.2012р. (п.29) суд повторює, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України"). Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (§51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006р. у справі "Красношапка проти України").
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих п.1 ст.6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
З врахуванням наведеного, а також вжиття судом всіх передбачених чинним законодавством заходів повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду спору по суті, суд приходить до висновків про відсутність підстав до відкладення розгляду справи та можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача.
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,
установив:
між Приватним підприємством “Олтранс» (перевізник) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Органік Ескарго» (замовник) було укладено ряд договір про надання та організацію транспортних послуг, а саме: 02.05.2024 № 2/05/24, 30.05.2024 № 30/05/24, 06.06.2024 № 06/06/24, 20.06.2024 № 20/06/24 (далі - договори) (а.с.9 зворотна сторона-11).
Згідно з п.1 договорів перевізник надає замовнику послуги з перевезення вантажу автомобільним транспортом згідно умов визначених договорами, а замовник зобов'язався оплатити вартість перевезення в день розвантаження авто.
Умови перевезення вантажу (маршрут перевезення, дата та адреса завантаження, дата та адреса вивантаження, найменування/вага/об'єм вантажу, тип транспортного засобу, вид завантаження, сума фрахту, форма розрахунку та термін розрахунку, дані по автомобілю, ПІБ водія, агенція на кордоні, місце розмитнення, митний кордон, умови оплати) визначені п. 1.1 договорів.
Договори підписані повноважними представниками сторін та скріплені їх печатками без будь яких зауважень.
Позивач на виконання умов договорів надав відповідачу транспортні послуги на загальну суму 314239,45 грн, що підтверджується актами надання послуг, а саме: № 268 від 15.05.2024 на суму 85661,00 грн, № 320 від 06.06.2024 на суму 87216,60 грн, № 323 від 12.06.2024 на суму 54324,25 грн, № 343 від 26.06.2025 на суму 87037,60 грн, які підписані сторонами та скріплений їх печатками без будь яких зауважень (а.с.10 зворотна сторона - 13).
Відповідач частково виконав свої зобов'язання за договорами в частині оплати наданих послуг, а саме повністю оплатив послуги по акту наданих послуг № 268 від 15.05.2024 на суму 85661,00 грн та частково по акту наданих послуг № 320 від 06.06.2024 на суму 29998,49 грн, що підтверджується випискою по рахунку позивача (а.с.15 зворотна сторона - 16), у зв'язку з чим утворилась заборгованість в сумі 198579,96 грн.
Крім того, як стверджує позивач, у відповідача наявна заборгованість в сумі 3420,04 грн за попередніми договорами, що відображено в акті звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2024-16.06.2024 (а.с.18 зворотна сторона).
З метою досудового врегулювання спору позивач направив на адресу відповідача претензію № 06 від 20.02.2025 в якій просив до 15.03.2025 здійснити оплату заборгованості в сумі 241999,45 грн, (а.с.14 зворотна сторона), однак дана претензія залишена відповідачем без відповіді.
Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини та завдання майнової (матеріальної) шкоди.
Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч.1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтями 179, 180 Господарського кодексу України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - ГК України) визначено, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Відповідно ст. 193 ГК України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Судом встановлено, що в даному випадку, відносини між сторонами носять договірний характер, укладені між ними договори предметом судових розглядів не виступали, недійсними судом не визнавався, сторонами розірвані не були.
Згідно з ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
У відповідності до ч. 1 ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Згідно з ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем надано відповідачу послуги з перевезення вантажу по чотирьох договорах-заявках на загальну суму 314239,45 грн, що підтверджується актами надання послуг № 268 від 15.05.2024 на суму 85661,00 грн, № 320 від 06.06.2024 на суму 87216,60 грн, № 323 від 12.06.2024 на суму 54324,25 грн, № 343 від 26.06.2025 на суму 87037,60 грн, які підписані сторонами та скріплений їх печатками без будь яких зауважень.
Однак відповідачем лише частково оплачено дані послуги на загальну суму 115659,49 грн, відповідно заборгованість в сумі 198579,96 грн підтверджена матеріалами справи, доказів, які б спростовували дану заборгованість або доказів її оплати, відповідач суду не надав, тому дана сума підлягає стягненню з відповідача.
Щодо заборгованості в сумі 3420,04 грн, яку позивач підтверджує актом звірки взаємних розрахунків, то дана вимога не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Згідно усталеної практики Верховного Суду акт звірки розрахунків може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Вказана позиція висловлена в постанові від 21.12.2020 Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 916/499/20.
Водночас, заборгованість у сумі 3420,04 грн, яка відображена в акті звірки, не підтверджена первинними документами та не стосується чотирьох договорів-заявок, які позивач визначив підставою даного позову, а тому вимога про стягнення 3420,04 грн не підтверджена належними та допустимими доказами, тобто є необгрунтованою.
Щодо стягнення 7037,52 грн 3 % річних та 31488,68 грн інфляційних втрат, суд зазначає таке.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді нарахування на суму боргу трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Позивачем, відповідно до поданого розрахунку нараховано відповідачу 31488,68 грн інфляційних збитків, 7037,52 грн 3% річних.
Відповідач контррозрахунку здійснених нарахувань суду не надав.
Враховуючи, що суд частково задовольнив вимоги щодо стягнення основного боргу в сумі 198579,96 грн, а позивачем здійснено нарахування на суму боргу 202000,00 грн, судом здійснено власний перерахунок інфляційних втрат нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України за період з 07.06.2024 по 11.08.2025, а тому підставними до стягнення є 30839,52 грн інфляційних втрат, в решті частини стягнення інфляційних втрат в сумі 649,16 грн слід відмовити через безпідставність.
Щодо нарахування 31488,68 грн 3% річних, то позивачем невірно визначено період нарахування, а саме його початок (оплата здійснюється в день розвантаження авто, відповідно прострочка оплати настає з наступного дня, а саме з 07.06.2024, 13.06.2024 та 27.06.2024), а тому здійснивши власний перерахунок 3 % річних підставними для стягнення з відповідача є 6855,95 грн, в решті частини стягнення 3 % річних в сумі 181,57 грн слід відмовити через безпідставність.
В силу положень ст. ст. 73 ГПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Частиною 1, 3 ст. 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ч.1 ст. 77 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
Беручи до уваги наявні в матеріалах справи докази, господарський суд, оцінюючи за своїм переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме з відповідача слід стягнути 198579,96 грн основного боргу, 6855,95 грн - 3 % річних, 30839,52 грн інфляційних втрат, у задоволені позову про стягнення 3420,04 грн основного боргу, 181,57 грн 3% річних та 649,16 грн інфляційних втрат слід відмовити.
Враховуючи приписи щодо покладення судового збору на учасників судового процесу в залежності від результату вирішення спору, сплачений позивачем судовий збір в силу ст.129 ГПК України, слід покласти на відповідача в розмірі 2835,30 грн, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, в іншій частині залишити за позивачем.
Керуючись ст. 73-79, 86, 123, 129, 232, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Органік ескарго» (вул.Незалежності,8, с-ще Торчин, Волинська область, 45612, код ЄДРПОУ 38373510) на користь Приватного підприємства “Олтранс» (вул.Вороніхіна,15А/26, м.Луцьк, Волинська область, 43020, код ЄДРПОУ 25089774) 236275,43 грн (двісті тридцять шість тисяч двісті сімдесят п'ять гривень 43 коп.), з них 198579,96 грн основного боргу, 30839,52 грн інфляційних втрат, 6855,95 грн 3 % річних, а також 2835,30 грн (дві тисячі вісімсот тридцять п'ять гривень 30 коп.) витрат по сплаті судового збору.
3. В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Північно-західного апеляційного господарського суду.
Дата складення повного
судового рішення
20.11.2025.
Суддя А. С. Вороняк