27.10.2025 року м.Дніпро Справа № 908/2948/23
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач),
суддів: Кощеєва І.М., Чус О.В.,
при секретарі судового засідання: Логвиненко І.Г.
представники сторін:
від скаржника: Препелиця Ю.В. (в залі суду);
інші учасники не з'явились;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства “Банк Кредит Дніпро» на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 03.04.2025 (суддя Юлдашев О.О., повний текст якої підписаний 13.05.2025) у справі № 908/2948/23
кредитори - 1/ Акціонерне товариство “Банк Кредит Дніпро»
2/ ОСОБА_1
3/ Головне управління ДПС у м. Києві як відокремлений підрозділ ДПС
боржник - Фізична особа ОСОБА_2 , м. Запоріжжя
про неплатоспроможність
керуючий реструктуризацією - арбітражний керуючий Камінська А.А.,
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 03.04.2025 у справі № 908/2948/23, зокрема, у задоволенні клопотання АТ “Банк Кредит Дніпро» про витребування оригіналу документа відмовлено; визнано кредиторські вимоги ОСОБА_3 до боржника у розмірі 310 000,00 грн основного боргу з другою чергою задоволення, та 6 056,00 грн судового збору - враховуються позачергово.
Не погодившись із зазначеною ухвалою в частині визнаних грошових вимог, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Акціонерне товариство “Банк Кредит Дніпро», в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та прийняти нове рішення про відхилення грошових вимог ОСОБА_3 .
Одночасно апелянтом до скарги додано клопотання про витребування від ОСОБА_2 та ОСОБА_3 оригіналу доказу - договору позики від 11.02.2021 в порядку ч.6 ст.91 ГПК України.
При цьому заявник апеляційної скарги вважає, що грошові вимоги в розмірі 310 000,00 гривень заявлені ОСОБА_3 з метою штучного створення кредиторської заборгованості боржника, адже реальність укладання договору позики 11.02.2021 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на суму 310 000,00 гривень є сумнівною та не підтвердженою виходячи з наступного:
- заявником не надано доказів на підтвердження походження грошових коштів в сумі 310 000,00 гривень (не надано докази/джерело отримання/наявності грошових коштів у ОСОБА_3 );
- ОСОБА_3 не зазначено, в яких стосунках перебувала вона з ОСОБА_2 на момент надання їй коштів в сумі 310 000,00 гривень (сусідка, колега по роботі, партнер по бізнесу, знайома батьків, однокурсниця, тощо), адже невідомій людині навряд чи можна надати грошові кошті в позику там паче тій, яка стверджує, що вона не має трудової книжки (не працює), не має дохід взагалі ніякий, з якого б вона мала можливість повернути позичені 310 тисяч гривень (відомості з наданих нею декларацій за останні три роки).
Якщо навіть припустити, що договір позики укладався, то ще одна обставина, яка підтверджує штучність укладання цієї угоди є те, що протягом трьох років ОСОБА_3 не вчиняла жодної дії на примусове стягнення заборгованості в розмірі 310 000,00 гривень. Нею не надано до суду доказів про вчинення примусового стягнення заборгованості. Окрім того, на сайті «Судова влада» відсутня інформація про наявність судового провадження стосовно позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості в сумі 310 000,00 гривень.
Ще однією підставою вважати штучно створеними заявлені ОСОБА_3 грошові вимоги в розмірі 310 000,00 гривень є те, що в заяві про відкриття провадження про неплатоспроможність та у деклараціях про майновий стан боржниця ОСОБА_2 взагалі не зазначила про наявність в неї кредитора ОСОБА_3 та про непогашену заборгованість перед ОСОБА_3 на суму 310 000,00 гривень.
Отже, зазначені обставини свідчать про обопільну недобросовісної поведінку ОСОБА_3 та боржника щодо створення фіктивної (неіснуючої, штучної) заборгованості останнього за договором позики задля збільшення кількості голосів цього кредитора на зборах кредиторів та можливості впливу на саму процедуру неплатоспроможності фізичної особи, що, у кінцевому результаті, впливатиме на обсяг задоволених вимог.
Звертає увагу, що на підтвердження грошових вимог ОСОБА_3 надала лише копію договору позики, матеріали справи не містять докази виконання позичальником договору позики, а саме доказів надання в позику грошових коштів на суму 310 000,00 гривень.
Вважає, що у суду першої інстанції були відсутні законні підстави для визнання ОСОБА_3 кредитором по справі№ 908/2948/23, так як очевидною є обопільна недобросовісна поведінка ОСОБА_3 та боржника щодо створення фіктивної (неіснуючої, штучної) заборгованості в розмірі 310 000,00 гривень за договором позики від 11.02.2021 задля можливості впливу на саму процедуру неплатоспроможності фізичної особи.
Інші учасники провадження у справі наданими їм процесуальними правами не скористались та не направили відзив на апеляційну скаргу, що відповідно до ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду судового рішення.
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 19.05.2025 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Іванова О.Г. (доповідач), судді - Кощеєв І.М., Чус О.В.
З огляду на відсутність в суді апеляційної інстанції матеріалів справи на час надходження скарги, ухвалою суду від 20.05.2025 здійснено запит матеріалів справи №908/2948/23 із Господарського суду Запорізької області та відкладено вирішення питання про рух апеляційної скарги до надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції.
09.06.2025 матеріали справи №908/2948/23 надійшли до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 12.06.2025 (суддя - доповідач Іванов О.Г.) апеляційну скаргу Акціонерного товариства “Банк Кредит Дніпро» залишено без руху через неподання останнім доказів оплати судового збору у встановленому розмірі (визначена сума доплати 4844,80 грн) та неподання доказів направлення скарги кредиторам ОСОБА_1 і ОСОБА_3 . Скаржнику наданий строк (10 днів) для усунення недоліків апеляційної скарги відповідно до ч. 2 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 19.06.2025 (колегія суддів у складі: Іванов О.Г. (головуючий, доповідач), судді Кощеєв І.М., Чус О.В.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства “Банк Кредит Дніпро» (вх.44779) на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 03.04.2025 у справі № 908/2948/23; розгляд справи призначено у судовому засіданні на 27.10.2025.
Також задоволено клопотання АТ “Банк Кредит Дніпро» про витребування оригіналу доказу; витребувано від ОСОБА_2 та від ОСОБА_3 для огляду в судовому засіданні оригінал договору позики №б/н від 11.02.2021.
В судовому засіданні 27.10.2025 Центральним апеляційним господарським судом оглянуто витребувані від ОСОБА_2 та від ОСОБА_3 оригінали договору позики №б/н від 11.02.2021; оголошено вступну та резолютивну частини постанови у даній справі.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника апелянта, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень проти неї, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 05.10.2023 у справі №908/2948/23 відкрито провадження про неплатоспроможність ОСОБА_2 та введено процедуру реструктуризації боргів боржника.
Ухвалою від 28.11.2023 визнано вимоги Акціонерного товариства “Банк Кредит Дніпро» у розмірі 7 748 342,01 грн - забезпечені заставою та іпотекою майна боржника, та 5 368,00 грн судового збору - враховуються позачергово. Визнано вимоги ОСОБА_1 у розмірі 200 000,00 грн основного боргу з другою чергою задоволення, та 5 368,00 грн судового збору - враховуються позачергово. Визнано вимоги Головного управління ДПС у м. Києві як відокремлений підрозділ ДПС у розмірі 16 757,84 грн основного боргу з другою чергою задоволення, та 5 368,00 грн судового збору - враховуються позачергово.
До Господарського суду Запорізької області 24.03.2025 надійшла заява ОСОБА_3 з грошовими вимогами до боржника на суму 310 000, 00 грн.
До суду 03.04.2025 надійшло повідомлення Боржника про розгляд та визнання заявлених грошових вимог ОСОБА_3 у повному об'ємі.
03.04.2025 заява керуючої реструктуризацією Камінської А.А. про визнання грошових вимог ОСОБА_3 .
Дослідивши матеріали справи, колегією суддів встановлено наступне.
На підтвердження наявності підстав для визнання грошових вимог до боржника на суму 310 000, 00 грн ОСОБА_3 надала до суду Договір позики від 11.02.2021, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
Відповідно до п. 1.1. Договору Позикодавець передає у власність Позичальнику грошові кошти у розмірі 310 000,00 грн, а Позичальник зобов'язується повернути Позикодавцю таку ж суму грошей у строк та на умовах, визначених цим договором.
Позичальник зобов'язується повернути суму позики у повному обсязі до 10.01.2022 (п 3.1 Договору).
Оскаржувана ухвала господарського суду, якою визнано грошові вимоги ОСОБА_3 до боржника у розмірі 310 000,00 грн основного боргу з другою чергою задоволення, та 6 056,00 грн судового збору, мотивована тим, що грошові вимоги ОСОБА_3 обґрунтовуються Договором позики від 11.02.2021.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних мотивів.
Згідно з ч. 1 ст. 1 КУзПБ кредитор - юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких до боржника або іншої особи забезпечені заставою майна боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство; боржник - юридична особа або фізична особа, у тому числі фізична особа - підприємець, неспроможна виконати свої грошові зобов'язання, строк виконання яких настав.
При цьому, грошове зобов'язання - зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. Склад і розмір грошових зобов'язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Відповідно до статті 113 КУзПБ провадження у справах про неплатоспроможність боржника - фізичної особи, фізичної особи - підприємця здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб, з урахуванням особливостей, встановлених цією Книгою.
З моменту відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника пред'явлення кредиторами вимог до боржника та задоволення таких вимог може відбуватися лише в межах провадження у справі про неплатоспроможність та у порядку, передбаченому цим Кодексом (пункт 1 частини першої статті 120 КУзПБ).
За частиною першою статті 122 КУзПБ подання кредиторами грошових вимог до боржника та їх розгляд керуючим реструктуризацією здійснюються в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб.
Системне тлумачення статті 113, пункту 1 частини першої статті 120, частини першої статті 122 КУзПБ свідчить, що подання кредиторами грошових вимог до боржника - фізичної особи та їх розгляд судом здійснюються в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.06.2022 у справі № 917/1384/20).
Нормативне обґрунтування заявлених грошових вимог.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Відповідно до приписів ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (ч.ч.1-2 ст.207 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч.1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За положеннями ст.1047 Цивільного кодексу України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Згідно з ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст. 545 Цивільного кодексу України прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
Згідно зі статтею 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання зобов'язання частково або в повному обсязі. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання.
Таким чином, відносини, що виникли між кредитором ОСОБА_3 та боржником, фізичною особою-підприємцем Гряник Я.М. на підставі договору позики, є господарськими зобов'язаннями, а згідно з приписами статей 193 ГК України (що діяв на момент виникнення правовідносин), 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).
Щодо стандарту доказування грошових вимог до боржника у справі про банкрутство (неплатоспроможність).
Порядок звернення кредиторів із вимогами до боржника у справі про банкрутство та розгляду їх заяв судом урегульовано нормами статті 45 КУзПБ.
Згідно з ч. 1 ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
На офіційному вебпорталі судової влади України 05.10.2023 за № 71557 розміщено повідомлення про відкриття провадження у цій справі про неплатоспроможність.
Оскільки заява ОСОБА_3 з грошовими вимогами подана 24.03.2025, то 30-дений строк подання такої заяви не дотримано.
За частиною третьою статті 45 КУзПБ заява кредитора має містити виклад обставин, що підтверджують вимоги до боржника, їх обґрунтування та до неї в обов'язковому порядку додаються документи, що підтверджують грошові вимоги до боржника.
Отже, реалізація кредитором права на пред'явлення кредиторських вимог до боржника як будь-якого права на судовий захист майнових прав та визнання цих вимог судом обумовлена обов'язком доказування кредитором таких вимог, адже саме він повинен надати суду докази на підтвердження наявності у нього права, яке підлягає захисту, та навести (викласти) обставини, що підтверджують заявлені ним вимоги до боржника.
Заявник сам визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги. Проте, обов'язок надання правового аналізу поданих кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, покладений на господарський суд, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство (подібний висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 914/1126/14, від 05.03.2019 у справі № 910/3353/16, від 07.11.2019 у справі № 904/9024/16, від 02.06.2022 у справі № 917/1384/20, від 09.06.2022 у справі № 922/313/20 (922/3069/21)).
Під час розгляду заявлених грошових вимог, суд користується правами та повноваженнями наданими йому процесуальним законом. Суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково чи повністю грошові вимоги кредитора (аналогічна позиція наведена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 908/710/18, від 24.10.2019 у справі № 910/10542/18, від 07.11.2019 у справі № 904/9024/16).
Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що провадження у справі про банкрутство на відміну від позовного, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, одним із завдань має задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника.
Тож визнання кредиторських вимог у справі про банкрутство має своїм наслідком вплив не лише на права та інтереси самого кредитора (заявника) та боржника, а й на права та інтереси інших кредиторів у справі, адже в залежності від результату визнання їх судом перебуває можливість та обсяг розміру задоволення вимог таких кредиторів.
За цих умов, використання формального підходу при розгляді заяви з кредиторськими вимогами та визнання кредиторських вимог без надання правового аналізу:
- поданій заяві з кредиторськими вимогами;
- підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру;
- встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог,
створює загрозу визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, що як наслідок порушує права кредиторів у справі про банкрутство з обґрунтованими грошовими вимогами, а також права боржника у справі про банкрутство.
Тому важливе значення під час розгляду судом заявлених у справі про банкрутство (неплатоспроможність) грошових вимог до боржника має застосування правил доказування та встановлення обґрунтованості таких вимог, що унеможливлюють визнання безпідставних вимог та включення їх до реєстру вимог кредиторів.
Для унеможливлення загрози визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, суду слід розглядати заяви з кредиторськими вимогами із застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення.
У разі виникнення мотивованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог, на заявника таких кредиторських вимог покладається обов'язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог (постанови Верховного Суду від 07.10.2020 у справі № 914/2404/19, від 28.01.2021 у справі № 910/4510/20, від 01.06.2021 у справі № 911/2581/14).
Отже, задля запобігання необґрунтованих вимог до боржника та порушень цим прав його кредиторів до доведення обставин, пов'язаних із виникненням заборгованості боржника - банкрута, пред'являються підвищені вимоги (підвищений стандарт доказування таких вимог).
Сутність підвищеного стандарту доказування у справах про банкрутство полягає, зокрема, в такому:
- перевірка обґрунтованості та розміру вимог кредиторів здійснюється судом незалежно від наявності розбіжностей щодо цих вимог між боржником та особами, які мають право заявляти відповідні заперечення, з одного боку, та кредитором, що заявив грошові вимоги до боржника, з іншого боку;
- при визнанні вимог кредиторів у справі про банкрутство слід виходити з того, що визнаними можуть бути лише вимоги, щодо яких подано достатні докази наявності та розміру заборгованості;
- під час розгляду заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство визнання боржником або арбітражним керуючим обставин, якими кредитор обґрунтовує свої вимоги (частина перша статті 75 ГПК України), саме по собі не звільняє іншу сторону від необхідності доведення таких обставин в загальному порядку (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.12.2022 у справі № 910/14923/20).
Запроваджений законодавцем підвищений стандарт доказування у справах про банкрутство для кредиторів у разі ненадання заявником - кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог зумовлює прийняття судом рішення про відмову у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів.
Правовий висновок про обґрунтованість відмови суду у визнанні грошових вимог до боржника внаслідок неподання заявником належних і достатніх документальних доказів відповідного зобов'язання при поданні заяви про визнання таких вимог сформульований Верховним Судом, зокрема, у постановах від 23.04.2019 у справі № 910/21939/15, від 28.07.2020 у справі № 904/2104/19, від 22.12.2022 у справі № 910/14923/20. Така судова практика є сталою, адже сформована як при застосуванні статті 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", так і статті 45 КУзПБ.
Щодо доказів, якими можуть підтверджуватися грошові вимоги кредитора у справі про банкрутство (неплатоспроможність).
Заявлені у справі про банкрутство грошові вимоги до боржника можуть підтверджуватися первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору (див. висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.06.2019 у справі № 915/535/17, від 25.06.2019 у справі № 922/116/18, від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17, від 10.02.2020 у справі № 909/146/19, від 27.02.2020 у справі № 918/99/19, від 23.09.2021 № 910/866/20, від 21.10.2021 у справі № 913/479/18, від 02.06.2022 у справі № 917/1384/20).
Системний аналіз приписів статей 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та положень пунктів 2.1, 2.4 пункту 2 Положення № 88 свідчить, що за своєю правовою природою первинні документи є документами, які посвідчують виконання зобов'язань (констатують, фіксують) певні факти господарської діяльності у правовідносинах між сторонами) та мають юридичне значення для встановлення обставин такого виконання (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.02.2020 у справі № 909/146/19, від 23.09.2021 у справі № 910/866/20, від 02.06.2022 у справі № 917/1384/20, від 23.03.2023 у справі № 910/3105/21).
Отже, саме первинними документами або ж рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору щодо заборгованості боржника перед кредитором підтверджується заборгованість суб'єкта господарювання, її розмір і саме ці докази мають подаватися кредитором для встановлення судом невиконаного зобов'язання боржника та визнання грошових вимог цього кредитора.
За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позикодавця до позичальника.
Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц виснувала, що у випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов'язків, тому правочин є таким, що не вчинений, права та обов'язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли. Натомість виконання правочину його учасниками може бути способом волевиявлення до вчинення правочину, відповідно до його істотних умов, передбачених законодавством.
Верховний Суд у постановах від 22 серпня 2019 року у справі № 369/3340/16-ц, від 18 травня 2020 року у справі № 177/1659/17, від 03 червня 2020 року у справі № 461/9270/18-ц виснував, що у разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця.
У постанові Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 531/152/19 зроблено також висновок про те, що договір позики є укладеним з моменту передачі грошей або інших речей і може не співпадати із датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складенню розписки має передувати факт передачі грошей у борг.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.08.2023 по справі № 911/1856/21 зазначено наступне:
«Також Верховний Суд враховує, що у постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.03.2023 у справі №902/221/22 викладено правовий висновок про те, що "за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику".
55. Судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду під час розгляду наведеної справи врахувала, що "згідно з усталеною правовою позицією боргова розписка підтверджує не лише факт укладення договору позики та погодження його умов між кредитором та боржником, а також вона засвідчує й безпосередньо факт отримання боржником від кредитора грошових коштів у певному розмірі або речей.
56. Втім, такий правовий висновок є застосовним у позовному провадженні, коли між кредитором та боржником за борговою розпискою існує відповідний спір, з метою вирішення якого сторона звертається із позовом до суду.
57. Натомість, у справах про неплатоспроможність існує певна відмінність у розгляді та визнанні господарським судом грошових вимог кредиторів до боржника, що виникли на підставі боргової розписки, від вирішення спору у позовному провадженні про стягнення заборгованості за борговою розпискою.
58. Зазначена відмінність, серед іншого, полягає у тому, що визнання господарським судом вимог певного кредитора породжує відповідні правові наслідки, що впливають на права інших кредиторів цього боржника у процедурі неплатоспроможності. При цьому, у вказаній категорії справ існує ризик обопільної недобросовісної поведінки певного кредитора та боржника щодо створення фіктивної (неіснуючої, штучної) заборгованості останнього за борговою розпискою задля збільшення кількості голосів цього кредитора на зборах кредиторів та можливості впливу на саму процедуру неплатоспроможності фізичної особи, зокрема й у питанні формування та реалізації ліквідаційної маси боржника, що, у кінцевому результаті, впливатиме на обсяг задоволених вимог.
59. Беручи до уваги зазначені мотиви, судова палата дійшла висновку, що задля унеможливлення загрози визнання господарським судом фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, на кредитора-фізичну особу, як заявника грошових вимог на підставі боргової розписки, покладається обов'язок підвищеного стандарту доказування у разі виникнення вмотивованих сумнівів сторін у справі про неплатоспроможність фізичної особи щодо обґрунтованості вимог такого кредитора.
60. За таких обставин, господарському суду під час розгляду заяви кредитора з відповідними грошовими вимогами до боржника варто керуватися не лише засадами, серед інших, належності (ст. 76 ГПК України) та допустимості (ст. 77 ГПК України) доказів, а й враховувати достатність (повноту та всебічність) поданих доказів як взаємозв'язок їх сукупності, що дозволяє суду зробити достовірний висновок про існування заборгованості.
61. Тож, у разі вмотивованих сумнівів інших кредиторів щодо реальності (дійсності) такої заборгованості, обґрунтування грошових вимог до боржника самим лише договором позики та/або борговою розпискою у справі про неплатоспроможність фізичної особи може бути недостатнім.
62. Необхідним, у такому випадку, може бути також документальне підтвердження джерел походження коштів, наданих фізичною особою- кредитором у позику фізичній особі - боржнику, подання інших додаткових доказів наявності між кредитором (позикодавцем) та боржником (позичальником) зобов'язальних правовідносин за відповідним договором позики.
63. У разі ж ненадання зазначеним кредитором сукупності необхідних доказів на обґрунтування своїх вимог, зокрема щодо підтвердження реальності грошового зобов'язання, господарський суд відмовляє у визнанні таких вимог у справі про неплатоспроможність фізичної особи.
64. При цьому, визначена приписами ст. 204 ЦК України презумпція правомірності укладеного між сторонами правочину не спростовує відповідного обов'язку заявника-кредитора, вимоги якого підтверджені борговою розпискою, надати сукупність усіх необхідних доказів на обґрунтування своїх вимог, зокрема й зазначені вище докази джерел походження наданих у позику коштів.
65. Тобто, не досліджуючи дійсність відповідного правочину, що виходить за межі предмета розгляду заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника, господарський суд у справі про неплатоспроможність фізичної особи, вирішуючи питання про належне документальне підтвердження кредиторських вимог за борговою розпискою, може надати правову оцінку реальності (дійсності) таких зобов'язань на підставі інших доказів, що підтверджують/спростовують фінансову спроможність цього кредитора щодо надання відповідної позики.
66. Верховний Суд звертає увагу, що у справах про банкрутство тягар доведення наявності вимог до боржника належними, достатніми та допустимими доказами покладається саме на кредитора.
67. Обов'язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
68. В силу положень ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
69. У разі виникнення мотивованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог, на заявника таких кредиторських вимог покладається обов'язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог (постанова Верховного Суду від 07.08.2019 у справі №922/1014/18).
70. У постанові Верховного Суду від 23.04.2019 у справі №910/21939/15 наведено правовий висновок, відповідно до якого на стадії звернення кредиторів з вимогами до боржника та розгляду зазначених вимог судом принципи змагальності та диспозитивності у справі про банкрутство проявляються у наданні заявником відповідних документів на підтвердження своїх кредиторських вимог та заперечень боржника та інших кредиторів проти них».
Колегія суддів констатує, що на підтвердження грошових вимог ОСОБА_3 надала лише копію договору позики, матеріали справи не містять докази виконання позичальником договору позики, а саме доказів надання в позику грошових коштів на суму 310 000,00 гривень. (платіжного доручення, розписки тощо).
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з доводами заявника апеляційної скарги про відсутність підстав для визнання грошових вимог ОСОБА_3 в розмірі 310 000,00 гривень, адже реальність укладання договору позики 11.02.2021 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на суму 310 000,00 гривень є сумнівною та не підтвердженою, виходячи з наступного:
- заявником не надано до суду розписки про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача 310 000,00 грн від позичальника до позикодавця;
- заявником не надано доказів на підтвердження походження у позичальника ОСОБА_3 грошових коштів в сумі 310 000,00 гривень (не надано докази/джерело отримання/наявності грошових коштів у ОСОБА_3 );
- протягом трьох років ОСОБА_3 не вчиняла жодної дії на примусове стягнення заборгованості в розмірі 310 000,00 гривень. Нею не надано до суду доказів про вчинення примусового стягнення заборгованості. Окрім того, на сайті «Судова влада» відсутня інформація про наявність судового провадження стосовно позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості в сумі 310 000,00 гривень;
- в заяві про відкриття провадження про неплатоспроможність та у деклараціях про майновий стан боржниця ОСОБА_2 взагалі не зазначила про наявність в неї кредитора ОСОБА_3 та про непогашену заборгованість перед ОСОБА_3 на суму 310 000,00 гривень.
Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини першої статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є нез'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За викладених обставин, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що розглядаючи заяву про визнання грошових вимог, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи.
На підставі викладеного апеляційну скаргу Акціонерного товариства “Банк Кредит Дніпро» слід задовольнити.
Ухвалу Господарського суду Запорізької області від 03.04.2025 у справі № 908/2948/23 слід скасувати; у задоволенні заяви ОСОБА_3 від 24.03.2025 про визнання грошових вимог до боржника на суму 310 000, 00 грн. слід відмовити.
Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати Апелянта щодо сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покладаються на ОСОБА_3 , як особу, що заявила непідтверджені грошові вимоги .
Керуючись ст. ст. 269, 275, 277, 282, 283 ГПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства “Банк Кредит Дніпро» (вх.44779) на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 03.04.2025 у справі № 908/2948/23 - задовольнити.
Ухвалу Господарського суду Запорізької області від 03.04.2025 у справі № 908/2948/23- скасувати.
У задоволенні заяви ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) від 24.03.2025 про визнання грошових вимог до боржника на суму 310 000, 00 грн. - відмовити.
Судові витрати ОСОБА_3 за подання заяви з грошовими вимогами до боржника в сумі 6056 грн. покласти на заявницю.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь Акціонерного товариства “Банк Кредит Дніпро» 7267,20 грн витрат по сплату судового збору за подачу апеляційної скарги.
Видачу відповідного наказу доручити Господарському суду Запорізької області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 19.11.2025.
Головуючий суддя О.Г. Іванов
Суддя О.В. Чус
Суддя І.М. Кощеєв