17.11.25
Справа № 635/2610/25
Провадження № 1-кп/635/939/2025
17 листопада 2025 року Харківський районний суд Харківської області у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю прокурора ОСОБА_2 ,
захисника - адвоката ОСОБА_3 ,
обвинуваченого - ОСОБА_4 ,
секретар судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши у судовому засіданні в залі суду в сел. Покотилівка Харківського району Харківської області кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 114-2 КК України,
В провадженні Харківського районного суду Харківської області знаходиться зазначене кримінальне провадження.
Прокурор у судовому засіданні заявив клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_4 строком на 60 днів без визначення розміру застави, посилаючись на продовження існування ризиків, передбачених п.п.1, 5 ч.1 ст. 177 КПК України, а саме: можливість переховування від суду та вчинення інших кримінальних правопорушень чи продовження кримінального правопорушення, у якому він обвинувачується, та неможливість запобігання вказаним ризикам шляхом застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою. В обґрунтування клопотання прокурор посилався на те, що підставою застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України. Так, ОСОБА_4 через тяжкість вчиненого ним кримінального правопорушення, усвідомлюючи неможливість повного контролю державною владою кордонів на території України в умовах збройної агресії Російської Федерації проти України, може переховуватись від суду, зокрема на території РФ чи тимчасово окупованих частинах території України, де в нього проживають близькі особи. Про продовження існування ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, свідчить те, що у зв'язку із встановленням факту передачі інформації щодо розміщення, переміщення особового складу, озброєння та військової техніки Сил оборони України, використання об'єктів для потреб Сил оборони України на території м. Харкова та Харківської області протягом тривалого проміжку часу, наявні підстави вважати, що ОСОБА_4 продовжить вчиняти кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується, або вчинить інше кримінальне правопорушення, в тому числі проти основ національної безпеки України.
Обвинувачений ОСОБА_4 у судовому засіданні заперечував проти задоволення клопотання прокурора про продовження відносно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_4 - адвокат ОСОБА_3 у судовому засіданні заперечував проти задоволення клопотання прокурора про продовження відносно обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та просив суд змінити запобіжний захід відносно обвинуваченого ОСОБА_4 з тримання під вартою на більш м'який запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту.
В обґрунтування доводів клопотання про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт захисник посилається на те, що прокурор в клопотанні про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не довів наявності ризиків, передбачених п.п. 1,5 ч.1 ст. 177 КПК України, а також того, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.
Захисник вважає, що посилання сторони обвинувачення на те, що Україна як держава не здатна захистити свої власні кордони, не маючи змоги контролювати їх, підриває постулати, встановлені Конституцією України, яка декламує, що Україна є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
Захисник наголошує, що перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, ІV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року та іншим міжнародно-правовим актам є нічим іншим як окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
Україна будучи суверенною та незалежною державною, щодня доводить всій міжнародній спільноті здатність захистити кордони своєї держави, зокрема силами ЗСУ, які невпинно виборюють право на незалежність та ідентифікацію як нації з рук держави-агресора.
Захисник зазначає, що ОСОБА_4 не має злочинного минулого, має постійне місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , з 2019 року є настоятелем Свято-Духівського типового храму та програмістом Харківського Єпархіального Управління Харківської єпархії УПЦ.
Захисник звертає увагу, що ОСОБА_4 все своє життя присвятив поклонінню Богу та служінню Церкві, зокрема маючи духовну освіту в Харківській Духовній Семінарії, він спочатку був настоятелем типового храму ікони Божої Матері Віднайдення загиблих, 19 серпня 2015 року відбулася його хіротонія таїнства поставлення у священнослужителі, згодом ОСОБА_4 отримав титул білого духівництва в православній церкві «Протоієрей» та почав служіння в Свято-Духівському типовому храмі. ОСОБА_4 неодноразово відзначався низкою особистих заслуг духовенства в церковній діяльності, а також у суспільно значимій діяльності, спрямованій на виконання заповідей Божих, зокрема у справах милосердя, благодійності та меценатства, просвітництва, розбуди та зміцнення авторитету Української Православної Церкви. Так, за заслуги, спрямовані на виконання заповідей Божих, ОСОБА_4 отримав такі ієрархічні та богослужбові нагороди: Камілавка 2018 рік, Золотий хрест 2019 рік, Хрест з прикрасами 2022 рік, Палиця 2022 рік, Протоієрейство 2024 рік.
ОСОБА_4 є постійно діючим настоятелем в православній церкві, який призначений єпархіальним архієреєм для духовної опіки віруючих та керування причтом і парафією, що обумовлює наявність в ОСОБА_4 відповідних богослужбових, пастирських та адміністративних обов'язків, визначених його посадою, згідно з церковними канонами та положеннями статуту про управління церкви.
Захисник зазначає, що на початку збройної агресії РФ проти України, коли міська адміністрація міста Південного самоусунулася від виконання своїх обов'язків щодо забезпечення життєдіяльності громади, саме ОСОБА_4 відслідковував загрози обстрілів через мобільні додатки і повідомляв мешканців міста про наявну загрозу шляхом церковних дзвонів. В приміщеннях, розташованих на території храму збирав, зберігав та роздавав мешканцям міста гуманітарну допомогу. Біженцям, які приїздили в місто Південне, через прихожан знаходив житло.
Захисник вважає за необхідне врахувати, що в контексті практики Європейського суду з прав людини слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Ризик втечі треба визначати з врахуванням низки інших релевативних факторів, які можуть або підтвердити наявність небезпеки переховування від правосуддя, або зробити її настільки незначною, що вона не може слугувати виправданням для тримання під вартою («W v.Switzerland», заява №14379/88, 26 січня 1993 року). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Becciev v. Voidova (Бекчиєв проти Молдови)).
Стосовно загрози втечі, практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий підозрюваний чи обвинувачений можна законно розглядати, як таку, що може спонукати до втечі, однак можливість жорстокого засудження є недостатньою для виправдання тримання під вартою. При цьому, загроза втечі не випливає з простої можливості для підозрюваного перетнути кордон держави. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно доказувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейні зв'язки, будь-яких зв'язків з іншою країною, або наявність зв'язків в іншому місці.
Крім того, необхідно врахувати, чи була можливість в обвинуваченого переховуватися від органів досудового розслідування та суду раніше. Якщо така можливість була, а особа нею не скористалася, то ризик втечі на момент розгляду питання про застосування запобіжного заходу відсутній («Луценко проти України»).
Захисник вважає, що у даному випадку ризик втечі ОСОБА_4 взагалі відсутній.
Крім того, необхідно врахувати, що кваліфікація дій обвинуваченого за ч. 2 ст. 114-2 КК України, не тягне за собою автоматичне визнання вини ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, в якому обвинувачується останній. До винесення вироку ОСОБА_4 вважається не винуватим у вчиненні злочину, який йому інкримінується.
На думку захисника, з врахуванням наведених обставин справедливим і правильним, буде зміна запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт, який передбачений КПК України, як різновид запобіжного заходу, передбачений пунктом 4 частиною 1 статті 176 КПК України, в тому числі за тяжкі злочини.
Суд, вислухавши думку сторін кримінального провадження, прийшов до наступного.
Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 12 листопада 2024 року відносно ОСОБА_4 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 60 днів без визначення розміру застави - до 10 січня 2025 року включно.
Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 10 лютого 2025 року відносно ОСОБА_4 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в межах строку досудового розслідування - до 10 квітня 2025 року включно, без визначення суми застави.
В подальшому запобіжний захід відносно обвинуваченого ОСОБА_4 неодноразово продовжувався Харківським районним судом Харківської області, останній раз - на підставі ухвали Харківського районного суду Харківської області від 14 жовтня 2025 року продовжено ОСОБА_4 строк тримання під вартою на 60 днів - до 12 грудня 2025 року включно.
Відповідно до ч. 1 ст. 197 КПК України, строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.
Строк тримання під вартою обвинуваченого спливає 12 грудня 2025 року.
Частиною 1 ст. 331 КПК України передбачено, що під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Згідно вимог ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватись від слідства та суду, перешкоджати кримінальному провадженню, незаконно впливати на потерпілого, свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому він обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
При вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу суд повинен враховувати обставини, передбачені ст. 178 КПК України, зокрема, тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання її винуватою у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого ця особа обвинувачується, та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від суду чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Суд вважає, що ризик переховування обвинуваченого від суду продовжує існувати, враховуючи тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_4 за інкримінований йому злочин. Так, санкція ч. 2 ст. 114-2 КК України передбачає покарання у виді позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років, що вже саме по собі може бути підставою та мотивом для обвинуваченого переховуватись від суду.
Наведені вище обставини є передумовами та можливістю для втечі обвинуваченого з метою ухилення від кримінальної відповідальності.
Співставлення можливих негативних для обвинуваченого наслідків переховування у невизначеному майбутньому із можливим засудженням до покарання у виді позбавлення волі за тяжкий злочин у найближчій перспективі робить цей ризик актуальним.
Наведені факти в їх сукупності та взаємозв'язку свідчать про існування ризику переховування від суду.
Оцінюючи ризик вчинення обвинуваченим інших кримінальних правопорушень, суд бере до уваги, що у зв'язку із встановленням факту передачі інформації щодо розміщення, переміщення особового складу, озброєння та військової техніки Сил оборони України, використання об'єктів для потреб Сил оборони України на території м. Харкова та Харківської області протягом тривалого проміжку часу, наявні підстави вважати, що ОСОБА_4 продовжить вчиняти інші кримінальні правопорушення, в тому числі проти основ національної безпеки України, тобто продовжує існувати ризик, передбачений п.5 ч.1 ст. 177 КПК України.
Об'єктивність існування зазначених підстав щодо ризиків вбачається з вищенаведених відомостей.
В судовому засіданні не здобуто відомостей, які б безумовно свідчили про неможливість тримання обвинуваченого під вартою, а також не отримано відомостей щодо інших обставин, які б переважали ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
Посилання сторони захисту на дані, які характеризують особу обвинуваченого, не може розцінюватись судом, як обставини, які зменшують існування ризиків, оскільки ці обставини існували і на час вчинення кримінальних правопорушень у яких він обвинувачується, а тому вони не утворюють жодних моральних запобіжників, які унеможливлюють вчинення дій обвинуваченим, пов'язаних з вищенаведеними ризиками.
Твердження захисника про недоведеність існування ризиків, суд вважає безпідставними, оскільки існування ризиків, в тому числі і втечі від суду, об'єктивно вбачається з відомостей, що є наявними у кримінальному провадженні.
Враховуючи викладене, оцінивши в сукупності всі обставини, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні, суспільну небезпечність кримінального правопорушення, яке інкримінують обвинуваченому, проти основ національної безпеки України, вчиненого під час воєнного стану, суд вважає, що ризики, передбачені ч.1 ст. 177 КПК України, які стали підставою для обрання запобіжного заходу, не втратили свою актуальність, а суспільний інтерес, внаслідок висунутого йому обвинувачення, об'єктивно переважає принцип поваги до особистої свободи.
Відтак, обрання більш м'якого запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_4 є неможливим, а тому клопотання захисника обвинуваченого про зміну запобіжного заходу на більш м'який задоволенню не підлягає, оскільки суд вважає, що, наразі, «достатніми» та «належними» підставами тримання обвинуваченого під вартою є не лише очікування суду, а дотримання балансу між можливими наслідками його звільнення та безпекою суспільства, яке вимагає ізоляції осіб, які з встановленою вірогідністю здатні завдати істотної шкоди правам та свободам інших осіб, що в даному випадку, повністю виправдовує подальше утримання обвинуваченого під вартою.
Крім того, відповідно до вимог ч. 6 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442-1 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, а саме тримання під вартою.
За вказаних підстав, строк тримання обвинуваченого під вартою необхідно продовжити на 60 днів.
Суд, при постановленні даної ухвали, керуючись ч.ч. 3, 4 ст. 183 КПК України, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 КПК України, про які зазначено вище, не визначає розмір застави у даному кримінальному провадженні відносно ОСОБА_4 при продовженні запобіжного заходу у вигляді тримання його під вартою, оскільки останній обвинувачується у вчиненні під час дії воєнного стану кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 114-2 КК України, проти основ національної безпеки України, що свідчить про підвищену суспільну небезпечність вчиненого.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 177, 197, 199, 331 КПК України, суд,
У задоволенні клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_3 про зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на домашній арешт - відмовити.
Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_4 - задовольнити.
Продовжити відносно ОСОБА_4 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 114-2 КК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на шістдесят днів - до 15 січня 2026 року включно, без визначення розміру застави.
Строк дії ухвали встановити до 15 січня 2026 року включно.
Копію ухвали вручити обвинуваченому, захиснику, прокурору.
Ухвала може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'яти днів з дня її оголошення безпосередньо до Харківського апеляційного суду, а обвинуваченим - в той же строк, з моменту вручення йому копії ухвали суду.
Повний текст ухвали складено та підписано 20 листопада 2025 року.
Суддя ОСОБА_1