Справа № 645/2492/25
Провадження № 2/645/1765/25
(заочне)
20 листопада 2025 року м. Харків
Немишлянський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого - судді Феленко Ю.В.,
за участю секретаря судових засідань - Товстої Є.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в приміщенні Немишлянського районного суду м.Харкова цивільну справу за позовом Головного управління Державної податкової служби у Харківській області до ОСОБА_1 про виселення та зняття з реєстрації,
Позивач, Головне управління Державної податкової служби у Харківській області, від імені якого на підставі довіреності діє представник Приходько А.М., звернувся до суду з позовною заявою, яку в подальшому уточнив, та просить виселити ОСОБА_1 з наданого їй службового житлового приміщення за адресою - АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення та зняти її із зареєстрованого місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позову вказує, що на оперативному обліку службових жилих приміщень Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України обліковується службова квартира за адресою: АДРЕСА_1 , власником якої є територіальна громада м. Харкова в особі Харківської міської ради, включена до числа службової житлової площі Головному управлінню ДПС у Харківській області рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 23.06.2021 № 489. Вказана квартира була прийнята до комунальної власності Харківської територіальної громади рішенням 42 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 23.09.2015 № 2008/15 «Про комунальну власність м. Харкова» та перебуває на обліку Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради.
Згідно наказу ГУ ДПС від 06.07.2021 № 539 «Про надання службового житла» службова квартира за адресою АДРЕСА_1 надана головному державному інспектору відділу розвитку персоналу управління кадрового забезпечення та розвитку персоналу, відповідачу ОСОБА_1 .
Рішенням виконкому Харківської міськради від 11.08.2021 № 628 ОСОБА_1 виданий службовий ордер на право зайняття житлового приміщення житловою площею 19.3 кв. м., що складається з однієї кімнати у ізольованій квартирі за адресою АДРЕСА_1 . Наказом ГУ ДПС від 02.03.2023 № 323-о припинено державну службу та звільнено з 03.03.2023 ОСОБА_1 з посади головного державного інспектора відділу розвитку персоналу управління персоналом.
На засіданні Житлово-побутової комісії (ЖПК), створеної наказом ГУ ДПС від 23.03.2021 № 368 «Про затвердження Положення та складу Житлово побутової комісії Головного управління ДПС у Харківській області», яке відбулось 08 січня 2024 року, розглядалось питання щодо використання службової квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
За вимогами Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Державній податковій службі України та її територіальних органах, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 10.06.2021 №338, ГУ ДПС звернулось до ОСОБА_1 (відповідача) з претензією вимогою (від 20.03.2024 №14012/6/20-40-17-02-06) у тижневий термін після отримання цієї претензії - вимоги, вжити заходів щодо звільнення службової квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Проте дана претензія-вимога відповідачем до теперішнього часу виконана не була. За таких обставин позивач вимушений звернутись до суду з вищезазначеними вимогами.
Ухвалою суду від 18.04.2025 прийнято справу до провадження за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.
27.05.2025 позивачем подана уточнена позовна заява.
Ухвалою суду від 16.06.2025 строк підготовчого провадження було продовжено.
08.07.2025 підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду.
Своїм правом на подання відзиву на позов, відповідач не скористалась.
У судове засідання представник позивача не прибув, надав заяву, в якій просить провести розгляд справи без його участі, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.
Відповідач у судове засідання не з'явилася, про дату, час і місце судових засідань неодноразово повідомлялась засобами поштового зв'язку, проте поштові відправлення повернулись до суду з відміткою: "адресат відсутній за вказаною адресою", що згідно зі ст. 272 ЦПК України та усталеною практикою Верховного Суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 752/11896/17, від 09.11.2023 у справі №753/114/22) вважається належним повідомленням, а також через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.
Згідно ч. 2 ст. 43 ЦПК України відповідач зобов'язаний добросовісно здійснювати процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки, що відповідно до принципу юридичної визначеності, як складової частини конституційного принципу верховенства права, зобов'язує відповідача самостійно цікавитися перебігом розгляду судом пред'явленого до нього позову. Тривала відсутність такого інтересу з боку відповідача свідчить про його небажання захищати свої процесуальні права.
Враховуючи, що відповідач належним чином повідомлена про час і місце судового розгляду справи, суд вважає можливим розглянути справу за відсутності відповідача та, зі згоди позивача, ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, у відповідність до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, судом не здійснювалося.
Дослідивши матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що за інформацією з Державного реєстру речових прав, квартира АДРЕСА_2 належить територіальній громаді м. Харкова в особі Харківської міської ради (а.с. 10)
Згідно листа заступника директора Департаменту житлово-комунального господарства Харківської міської ради № 8119/0/90-24 від 26.11.2024, квартира АДРЕСА_2 , власником якої є територіальна громада м. Харкова в особі Харківської міської ради, включена до числа службової житлової площі Головного управління ДПС у Харківській області рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 23.06.2021 №489. (а.с. 14)
Наказом №19-о/ВП від 12.01.2021 ОСОБА_1 призначено з 13.01.2021 у порядку переведення з Головного управління ДПС у Харківській області на посаду головного державного інспектора відділу розвитку персоналу управління кадрового забезпечення та розвитку персоналу Головного управління ДПС у Харківській області. (а.с. 9)
Згідно наказу начальника Головного управління ДПС у Харківській області № 539 від 06.07.2021 надано головному державному інспектору відділу розвитку персоналу управління кадрового забезпечення та розвитку персоналу ГУ ДПС ОСОБА_1 для проживання службову однокімнатну ізольовану квартиру , житловою площею 44,6 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с. 21)
Право на вселення ОСОБА_1 уквартиру АДРЕСА_2 підтверджується ордером на житлове приміщення № 103511 від 18.08.2021. (а.с. 59)
Згідно довідки з територіальної громади м. Харкова ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с. 52)
Наказом в.о. начальника Головного управління ДПС у Харківській області №323-о від 02.03.2023 припинено державну службу та звільнено 03.03.2023 ОСОБА_2 з посади головного державного інспектора відділу розвитку персоналу управління кадрового забезпечення та розвитку персоналу Головного управління ДПС у Харківській області за угодою сторін. (а.с. 20)
Звертаючись до суду із вказаним позовом, ГУ ДПС у Харківській області посилалось на те, що відповідно до Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Державній податковій службі України та її територіальних органах, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 10.06.2021 №338, працівник та члени його сім'ї зобов'язані звільнити займане ними службове жиле приміщення без надання їм іншого жилого приміщення у разі припинення трудових відносин із ДПС та її територіальними органами.
Таким чином, оскільки між сторонами були припинені трудові відносини, а у відповідача ОСОБА_1 відсутнє право на збереження спірного службового житлового приміщення, остання підлягає виселенню без надання іншого житлового приміщення.
20.03.2024 позивач направив відповідачу претензію-вимогу про звільнення займаного службового житлового приміщення у тижневий термін після отримання претензії-вимоги (а.с.94).
Перевіряючи обґрунтованість заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про наступне.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Так, згідно з положеннями частини першої статті 118 Житлового кодексу України (далі - ЖК України) службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв'язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.
Тобто, можливість отримання особою службового житла прямо пов'язана з її перебуванням у трудових відносинах із підприємством, установою, організацією та наявною у зв'язку з цим потребою проживання за місцем роботи або поблизу нього. Незважаючи на те, що за чинним законодавством України службове житло не належить до житлових приміщень із фондів житла для тимчасового проживання, його використання не має постійного характеру, оскільки обмежується часом перебування особи, якій воно було надане, у трудових правовідносинах із роботодавцем. Відтак, той, хто користується службовим житловим приміщенням, усвідомлює свій обов'язок щодо його звільнення після припинення трудових правовідносин із підприємством, установою, організацією, яка є його власником.
Як передбачено частиною другою статті 121 ЖК України службові жилі приміщення надаються за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації, правління колгоспу, органу управління іншої кооперативної та іншого громадського об'єднання.
Відповідно до частин першої, третьої статті 122 ЖК України, на підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий комітет районної, міської, районної в місті ради видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення у надане службове жиле приміщення. Форма ордера встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Ради Міністрів Української РСР від 04.02.1988 за №37 «Про службові жилі приміщення» затверджений Перелік категорій працівників, яким може бути надано службові жилі приміщення (далі - Перелік), а також затверджено Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР (далі - Положення).
Згідно пункту 35 вказаного Переліку службовим особам органів державної податкової служби до одержання ними постійного жилого приміщення може бути надано службові жилі приміщення.
Згідно пунктів 15, 16 Положення службове жиле приміщення надається робітникам, службовцям і колгоспникам на час виконання ними обов'язків, які потребують проживання в такому приміщенні.
Пунктом 34 Положення передбачено, що робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, які виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення. Виселення провадиться в судовому порядку.
Судовим розглядом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 03.03.2023 припинила трудові відносини із позивачем, яким їй було надано спірне службове житлове приміщення у користування.
Так, Конституція України в частині третій статті 47 проголошує, зокрема, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до частини четвертої статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Згідно з частиною першою статті 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом.
Так, статтею 124 ЖК України передбачено, що робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, які виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.
Відповідно до статті 125 ЖК України, без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, не може бути виселено, зокрема, осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років, а також осіб, звільнених у зв'язку з ліквідацією підприємства, установи, організації або за скороченням чисельності чи штату працівників.
У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12 квітня 1985 року №2 зазначено, що оскільки в силу статті 125 ЖК Української РСР деякі категорії громадян, які проживають у службових жилих приміщеннях, не підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення, при розгляді справ про виселення зі службових жилих приміщень необхідно з'ясовувати, чи користуються відповідачі зазначеною пільгою. Зокрема, особи, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм жиле приміщення, не менше 10 років, користуються такою пільгою і в тому разі, коли цей стаж переривався.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 з 13.01.2021 по 03.03.2023 працювала на посаді головного державного інспектора відділу розвитку персоналу управління кадрового забезпечення та розвитку персоналу Головного управління ДПС к Харківській області.
Аналіз положень статті 125 ЖК України свідчить про те, що без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, не може бути виселено осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове житлове приміщення, не менш як десять років. Тобто до періоду, який враховується роботодавцем для застосування даної норми, зараховується виключно період роботи на тому підприємстві, в установі, організації, де надано таке службове приміщення.
Головне територіальне управління ДПС у Харківській області, як власник спірного службового житла, є самостійною юридичною особою (суб'єктом господарювання) за якою закріплено нерухоме майно, що перебуває у власності територіальної громади м. Харкова в особі Харківської міської ради, та яка здійснює управління таким майном на праві оперативного управління, а тому наділений такими речовими правами як право володіння, користування та розпорядження щодо цього майна, у зв'язку із чим має рівнозначну з власником правосуб'єктність при зверненні до суду з позовами про відновлення його порушених прав, що виникають з приводу користування таким майном.
Разом з тим, порядок надання службових житлових приміщень і користування ними в органах державної податкової служби визначений Положенням про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Державній податковій службі України та її територіальних органах, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 10.06.2021 № 338.
Згідно пункту 2 розділу І вказаного Положення, службові жилі приміщення призначаються для заселення працівниками ДПС та її територіальних органів, які є державними службовцями (далі - працівники), посади яких належать до пункту 35 Переліку категорій працівників, яким можуть бути надані службові жилі приміщення, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 04 лютого 1988 року № 37, які перебувають у трудових відносинах із зазначеними органами, до одержання ними постійного жилого приміщення.
У відповідності до п. 1 розділу ІІІ Положення службові жилі приміщення надаються працівникам, посади яких віднесені до категорій працівників, яким можуть бути надані такі приміщення. Перелік категорій таких працівників визначається законодавством.
Службові жилі приміщення надаються за рішенням голови ДПС з урахуванням пропозицій Комісії з житлових питань ДПС - для службових жилих приміщень, які належать ДПС; керівника територіального органу ДПС з урахуванням пропозицій Комісії з житлових питань територіального органу ДПС - для службових жилих приміщень, які належать територіальному органу ДПС.
Пунктом 1 розділу V вищевказаного Положення також визначено, що працівник, який припинив трудові відносини з органом ДПС та її територіальними органами, підлягає виселенню зі службового жилого приміщення з усіма особами, які з ним проживають, без надання іншого жилого приміщення, крім випадків, передбачених чинним законодавством.
Отже, вищевказаним Положенням про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Державній податковій службі України та її територіальних органах, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 10.06.2021 № 338, чітко визначено, що право працівника органу ДПС та її територіальними органами на отримання та проживання у службовому приміщенні, яке перебуває у віданні органу ДПС або її територіальними органами, тісно пов'язане із його перебуванням у трудових відносин із таким органом або органом ДПС.
Збереження права на службове житло або неможливість виселення без надання іншого житлового приміщення працівника після припинення ним трудових відносин із органом або установою, яким було надане таке приміщення, за наявності загального стажу його роботи понад 10 років саме у різних органах ДПС та її територіальними органами, вказане вище Положення не передбачає.
Більше того, у пункті 1 розділу V Положення чітко визначено, що працівник, який припинив трудові відносини з ДПС або її територіальними органами, яким йому надавалося у користування службове жиле приміщення, підлягає виселенню без надання іншого жилого приміщення разом з усіма особами, які з ним проживають.
Таким чином, з моменту припинення трудових відносин із позивачем, який є власником службового житла, для відповідача перестають існувати правові підстави користування ним, що, по суті, робить подальше користування незаконним і призводить до виникнення в позивача, який надав службове житлове приміщення для проживання, права на звернення до суду з позовом про виселення в будь-який час, поки триває це правопорушення. Особа, яка користується службовим житлом, знає, що після припинення її правовідносин з роботодавцем вона зобов'язана звільнити надане ним житлове приміщення.
Крім того, особливість права користування службовим житлом полягає, зокрема, у тому, що житло надається у зв'язку зі службовими відносинами, тимчасово, до настання певних умов. Особа, яка користується службовим житлом, усвідомлює, що після припинення її правовідносин з роботодавцем вона зобов'язана звільнити надане ним житлове приміщення у відповідності до статті 124 ЖК УРСР.
Службове житло надається особі тимчасово, допоки з роботодавцем, який надав це житло, її пов'язують трудові правовідносини. Після їх припинення службове житло має бути повернене роботодавцю для того, щоб у ньому мали можливість проживати інші працівники.
Відтак, виселення особи зі службового житла після припинення трудових правовідносин із роботодавцем переслідує легітимну мету у розумінні статті 8 Конвенції. Втручання у право на повагу до житла відповідача буде відповідати Конвенції не лише тоді, коли таке втручання здійснюється згідно із законом, але й якщо для такого втручання існують легітимні цілі, вичерпний перелік яких наведений у пункті другому статті 8 Конвенції.
Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно з положеннями частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Як встановлено частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав (правова позиція Верховного Суду України, висловлена у Постанові від 16 листопада 2016 року, Справа №6-709цс16).
В силу статті 18 ЖК України управління житловим фондом, здійснюється власником або уповноваженим ним органом у межах, визначених власником.
Верховний Суд України у постанові від 05 липня 2017 року у справі №6-798цс17, зазначив, що аналізуючи статті 124, 125 ЖК Української РСР, потрібно зробити висновок, що зазначені норми права підлягають застосуванню до житлових правовідносин, одним із суб'єктів яких є особа, яка перебувала з підприємством, установою чи організацією у трудових відносинах. Тож закріплені в статтях 125 та 124 ЖК Української РСР гарантії не можуть бути застосовані при вирішенні спору про виселення зі службового приміщення громадян, які не перебували чи не перебувають з організацією у трудових відносинах. Право користування службовим приміщенням члена сім'ї (або колишнього члена сім'ї) є похідним від права особи, якій у встановленому законом порядку виданий спеціальний ордер для проживання на період її роботи.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі №653/1096/16-ц (провадження №14-181цс18) зробила висновок, що навіть якщо власник службового житла не висловив вимогу звільнити це житло, проживання у ньому після припинення трудових правовідносин з роботодавцем не свідчить про законність його використання особою, якій воно було надане на час існування зазначених правовідносин. Власник нерухомого майна не втрачає права володіння ним навіть тоді, коли таке майно протиправно використовує інша особа.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з моменту, коли перестали існувати правові підстави для користування службовим житлом, особа, якій воно було надане, володіє ним незаконно, і власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні таким майном шляхом виселення. Виселення особи зі службового житла після припинення трудових правовідносин із роботодавцем переслідує легітимну мету у розумінні статті 8 Конвенції.
Неврахування національними судами принципу пропорційності у справах про виселення особи з житла є підставою для висновку про порушення відносно такої особи статті 8 Конвенції (mutatis mutandis, рішення ЄСПЛ у справах «Дакус проти України» («Dakus v. Ukraine») від 14 грудня 2017 року, заява №19957/07; «Кривіцька та Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyyv.Ukraine») від 2 березня 2011 року, заява № 30856/03; «Садов'як проти України» («Sadovyak v. Ukraine») від 17 травня 2018 року, заява №17365/14.
У даній справі судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 припинила трудові відносини із позивачем, отже, вона підлягає виселенню зі службового житла, що переслідує легітимну мету у розумінні статті 8 Конвенції. Адже, головним призначенням службових жилих приміщень є забезпечення можливості отримання діючими працівниками органу, установи або підприємства житла, якого вони потребують у зв'язку із характером їх трудових відносин.
Визначаючи пропорційність втручання суду у мирне володіння майном, суд враховує, що у відповідача не було правомірних очікувань, що її право користування спірним житлом зберігатиметься після припинення існування тих правових підстав, що існували на момент надання та вселення у це службове житло.
Відповідач не надала суду жодних доказів на спростування заявлених позовних вимог, у зв'язку з чим, суд, при заочному розгляді справи, не має підстав піддавати надані позивачем докази сумніву.
При цьому, звернення з позовом про зняття відповідача з зареєстрованого місця проживання, не є необхідним, оскільки особи втрачають право користування спірним житлом безпосередньо у зв'язку з виселенням з нього, таке рішення суду є підставою для внесення відповідних змін до відповідного реєстру територіальної громади, а тому пред'явлення такої позовної вимоги як зняття з реєстрації місця проживання, не призводить до ефективного захисту порушених прав позивача.
У зв'язку із наведеним вище суд приходить до висновку про часткове задоволення позову, зокрема в частині виселення відповідача без надання іншого жилого приміщення.
Рішення суду у справі про задоволення позову про виселення після набуття ним законної сили є підставою для зняття з реєстрації відповідача за вищевказаною адресою.
Відповідно до вимог статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат.
Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2025 року - 3028,00 гривень.
Згідно з частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Тому, відповідно до вимог частини першої статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача з урахуванням коефіцієнту 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору, підлягає стягненню 2422,40 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 4, 12, 13, 76-81, 235, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352-355 ЦПК України, суд,
Позовні вимоги Головного управління Державної податкової служби у Харківській області до ОСОБА_1 про виселення та зняття з реєстрації, - задовольнити частково.
Виселити ОСОБА_1 із службового жилого приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , без надання іншого жилого приміщення.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Головного управління Державної податкової служби у Харківській області судовий збір в розмірі 2422,40 грн.
Відповідачем протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення може бути подана письмова заява про перегляд заочного рішення відповідно до вимог ст.ст. 284-285 ЦПК України.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення може бути оскаржене позивачем в загальному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом зазначених строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.
Відомості, щодо учасників справи:
позивач - Головне управління Державної податкової служби у Харківській області, ел. пошта kh.elsud@tax.gov.ua адреса Головне управління ДПС у Харківській області: 61057, місто Харків, вул. Григорія Сковороди, будинок 46 ЄДРПОУ 43983495;
представник позивача - Приходько Андрій Миколайович ел. пошта ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , діє на підставі довіреності у порядку передоручення від 05.03.2025;
відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса АДРЕСА_3 РНОКПП НОМЕР_2 ;
третя особа - Харківська міська рада, адреса: 61003 м. Харків майдан Конституції,7, ЄДРПОУ 04059243.
Суддя Ю.В. Феленко