Справа № 127/8939/25
Провадження № 22-ц/801/2203/2025
Категорія: 36
Головуючий у суді 1-ї інстанції Дернова В. В.
Доповідач:Войтко Ю. Б.
19 листопада 2025 рокуСправа № 127/8939/25м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача): Войтка Ю. Б.,
суддів Міхасішина І. В., Стадника І. М.,
учасники справи:
позивач Комунальне підприємство Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго»,
відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянув в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15 серпня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Дернової В. В. в залі суду м. Вінниці у порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін,
у цивільній справі № 127/8939/25 за позовом Комунального підприємства Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за надані послуги з постачання теплової енергії та гарячої води,
встановив:
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2025 року Комунальне підприємство Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» (далі - КП ВМР «ВМТЕ») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за надані послуги з постачання теплової енергії та гарячої води, в якому просило стягнути солідарно з відповідачів на користь КП ВМР «ВМТЕ» заборгованість за спожиті послуги з постачання теплової енергії за період з 01.08.2022 по 30.09.2024 включно в розмірі 14 484,02 грн, із яких: 13 079,68 грн сума заборгованості за спожиті послуги з постачання теплової енергії та гарячої води; 994,52 грн сума втрат від інфляції; 409,82 грн - 3 % річних від простроченої суми заборгованості.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачі зареєстровані та проживають за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначений житловий будинок технічно під'єднано до зовнішніх інженерних мереж КП ВМР «ВМТЕ», що підтверджується рішеннями виконавчого комітету Вінницької міської ради від 10.12.2020 № 2634 та від 21.07.2022 № 1447 (із змінами внесеними рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради від 18.04.2024 № 929), якими погоджено норми споживання теплової енергії на послугу з постачання теплової енергії та норми споживання гарячої води на послугу з постачання гарячої води для споживачів КП ВМР «ВМТЕ». Відповідачі, порушуючи умови надання послуг, належним чином не виконували свої зобов'язання за спожиті послуги з постачання теплової енергії у зв'язку з чим за період з 01.08.2022 по 30.09.2024 утворилася заборгованість, яка з урахуванням індексу інфляції та 3% річних становить 14 484,02 грн.
Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на свою користь вказану суму заборгованості, а також судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 15 серпня 2025 року позов задоволено частково.
Стягнуто з солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» заборгованість за послуги централізованого теплопостачання за період з 01.08.2022 до 30.09.2024 в сумі 9 742,15 грн, з яких: 2 782,06 грн - заборгованість за послуги гарячого водопостачання, 6 960,09 грн - заборгованість за послуги з постачання теплової енергії.
У іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» по 1 014,38 грн. судового збору.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є належними відповідачами у спірних правовідносинах, за якими в період з 01.08.2022 по 30.09.2024 рахується заборгованість за послуги централізованого теплопостачання в сумі 13 079,68 грн. Разом з тим, відповідач ОСОБА_1 є учасником бойових дій та користується пільгами щодо оплати комунальних послуг, передбачених Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Однак, розмір заборгованості за послуги гарячого водопостачання та за послуги з постачання теплової енергії за період з вересня 2022 року до березня 2023 року не були зменшені на розмір безготівкової пільги, яка у період з вересня 2022 року по березень 2023 року була надана споживачам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у розмірі 1 015,66 грн на послуги гарячого водопостачання та у розмірі 2 321,87 грн на послуги з постачання теплової енергії. При цьому, наданий позивачем розрахунок інфляційних та трьох відсотків річних за період з серпня 2022 року до вересня 2024 року судом не був взятий до уваги як належний, достатній та допустимий доказ, оскільки при його здійсненні не враховано порядок застосування індексів інфляції та конкретні періоди компенсації у вигляді пільги ОСОБА_1 як учасника бойових дій.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
У вересні 2025 року відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням судом норм матеріального права щодо застосування пільг учасника бойових дій, неправильним застосування норм процесуального права щодо стягнення судового збору, тому просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Рух справи в суді апеляційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 12.09.2025 для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Войтко Ю. Б., Міхасішин І. В., Стадник І. М.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 22 вересня 2025 року, після усунення скаржником недоліків апеляційної скарги, відкрито апеляційне провадження у справі та надано учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.
Відповідно до ухвали Вінницького апеляційного суду від 30 вересня 2025 року вказану справу призначено до розгляду, який постановлено здійснювати без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
В обґрунтування доводів поданої скарги ОСОБА_1 вказує на те, що судом першої інстанції встановлено, що він є учасником бойових дій, що надає право на 75% знижку на оплату комунальних послуг для нього та членів сім'ї відповідно до ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Зауважує, що вказана пільга врахована місцевим судом лише за період з вересня 2022 року по березень 2023 року (3 337,53 грн), хоча статус учасника бойових дій постійний і пільга повинна застосовуватися до всього періоду боргу з 01.08.2022 до 30.09.2024. При цьому, правильним є розрахунок: 75% від 13 079,68 грн = близько 9 809 грн знижки, що призводить до повної відсутності боргу або його мінімальної суми. Отже вважає, що суд першої інстанції не дослідив докази щодо застосування пільг на весь період, чим порушив вимоги ст. 81 ЦПК України.
Також зазначає, що судом неправильно застосовано норми щодо стягнення боргів під час воєнного стану, оскільки для учасників бойових дій діють спеціальні гарантії соціального захисту, включаючи заборону стягнення комунальних боргів без повного врахування пільг, що передбачено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Звертає увагу, що він як учасник бойових дій звільнений від сплати судового збору в справах, пов'язаних з порушенням його прав відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», тому стягнення по 1 014,38 грн з кожного відповідача є незаконним.
При цьому, виходячи із визначених загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, вважає, що при вирішені питання надання пільг особам відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» підлягають застосуванню положення цього Закону, який має вищу юридичну силу, а не норми Порядку №389, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України, якими істотно звужено обсяг встановлених законом прав.
Доводи особи, яка подала відзив апеляційну скаргу
25 вересня 2025 року до апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу КП ВМР «ВМТЕ», в якому позивач просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Зокрема зазначає, що відповідач є учасником бойових дій з 2001 року, що підтверджується відповідними документами та надає йому право на 75 % знижку при оплаті житлово-комунальних послуг у межах норм, установлених законодавством.
До січня 2023 року зазначена пільга застосовувалась у формі безготівкової монетизації через АТ «Ощадбанк». Кошти державної допомоги у вигляді пільг спрямовувалися безпосередньо постачальникам житлово-комунальних послуг шляхом автоматизованих розрахунків, у зв'язку з чим у платіжних документах відповідача відображались знижені до сплати суми, та фактично це мало місце у період з вересня 2022 року по березень 2023 року.
Водночас, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.09.2022 № 1041, починаючи з 01.01.2023, пільги на оплату житлово-комунальних послуг надаються виключно у грошовій готівковій формі. З цього часу органи Пенсійного фонду України здійснюють перерахування належних сум безпосередньо на особистий рахунок пільговика, відкритий у банківській установі, і відповідач отримує пільгу у вигляді грошових коштів, якими може розпоряджатися на власний розсуд.
Щодо посилань відповідача на свій статус учасника бойових дій як підставу для звільнення від сплати судового збору, позивач вважає їх безпідставними та такими, що не ґрунтуються на вимогах закону. Зауважує, що у цій справі ОСОБА_1 виступає саме як відповідач, вимоги позивача частково задоволені, що є підставою для розподілу судових витрат за правилами ст. 141 ЦПК України.
Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції
Судом встановлено, що помешкання, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , у якому зареєстровані відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , забезпечується послугами централізованого теплопостачання, які надаються Комунальним підприємством Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго».
З довідок Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради від 27.03.2025 року № 11497, № 11498, встановлено, що у квартирі АДРЕСА_2 зареєстровані відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
З розрахунку заборгованості за спожиті послуги з централізованого теплопостачання за спожиті послуги по о/р НОМЕР_1 по приміщенню за адресою: АДРЕСА_1 , за період з 01.08.2022 року до 30.09.2024 року рахується заборгованість за послуги централізованого теплопостачання в сумі 13 079,68 грн, з яких: 3 797,72 грн - заборгованість за послуги гарячого водопостачання, 9 281,96 грн - заборгованість за послуги з постачання теплової енергії (а.с. 6).
При цьому, відповідач ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 06.04.2001, та користується пільгами щодо оплати комунальних послуг, передбачених Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
З матеріалів справи, зокрема, з Єдиних рахунків за надані житлово-комунальні та інші послуги за період з вересня 2022 року до березня 2023 року, встановлено, що споживачам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надавалася безготівкова пільга.
Однак, розмір заборгованості за послуги гарячого водопостачання та за послуги з постачання теплової енергії за період з вересня 2022 року до березня 2023 року не були зменшені на розмір безготівкової пільги, яка у період з вересня 2022 року до березня 2023 року була надана у розмірі 1 015,66 грн на послуги гарячого водопостачання та у розмірі 2 321,87 грн на послуги з постачання теплової енергії.
Таким чином, заборгованість за послуги гарячого водопостачання має складати 2 782,06 грн (3 797,72 грн - 1 015,66 грн), а заборгованість за послуги з постачання теплової енергії - 6 960,09 грн (9 281,96 грн - 2 321,87 грн).
Позиція суду апеляційної інстанції
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно з положеннями частини першої статті 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи вищенаведені норми, зазначена справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.
Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції частково не відповідає зазначеним критеріям.
Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції, та застосовані норми права
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).
Між сторонами виник спір про стягнення заборгованості за надані послуги з постачання теплової енергії та гарячої води.
КП ВМР «ВМТЕ» надає населенню послуги з постачання теплової енергії та гарячої води відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 № 21-89-VIII, Правил надання послуг з постачання теплової енергії, затверджених постановою КМУ від 21.09.2019 № 830 (в редакції постанови КМУ від 08.09.2021 № 1022), Правил надання послуг з постачання гарячої води, затверджених постановою КМУ від 11.12.2019 № 1182 (в редакції постанови КМУ від 08.09.2021 № 1023).
Відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 № 2189-VIII (далі - Закон № 2189-VIII).
Житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг (стаття 1 Закону № 2189-VIII).
Відповідно до статті 5 Закону № 2189-VIII до житлово-комунальних послуг належать комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
Частинами першою, другою статті 12 Закону № 2189-VIII передбачено, що надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах; договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону.
Відповідно до статті 7 Закону № 2189-VIII індивідуальний споживач зобов'язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом.
Споживач має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів (пункт 1 частини першої статті 7 Закону №2189-VIII).
Пунктами 1, 5 частин другої статті 7 Закону №2189-VIII встановлено, що індивідуальний споживач зобов'язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом, оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Згідно із пунктом 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2006 року N 45, власник та наймач (орендар) квартири зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем відповідно до типового договору; оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
За змістом пунктів 1, 2 частини другої статті 8 вказаного вище Закону, виконавець комунальної послуги зобов'язаний забезпечувати своєчасність надання, безперервність і відповідну якість комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договорів про їх надання, у тому числі шляхом створення системи управління якістю відповідно до національних або міжнародних стандартів; готувати та укладати із споживачем договори про надання комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов їх виконання згідно з типовим договором.
Споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору (частина перша статті 9 Закону України №2189-VIII).
У даному випадку між позивачем та відповідачами склалися фактичні договірні відносини, за якими у житло, в якому вони зареєстровані, надавалися комунальні послуги з постачання теплової енергії.
Відповідно до частини першої статті 64 ЖК України члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору.
Згідно з частиною третьою статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
Згідно з положеннями статті 541 ЦК України, солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.
Частиною першою статті 543 ЦК України передбачено, що у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
З наведеного вбачається наявність встановленого законом обов'язку споживачів сплачувати за одержані комунальні послуги, оскільки відповідачі зареєстровані у житловому приміщенні за вказаною вище адресою, де позивачем надаються послуги з постачання теплової енергії. Вказаний обов'язок поширюється на всіх осіб, що зареєстровані чи проживають за адресою надання послуг, є солідарним і його виконання може бути заявлене до будь-кого з солідарних боржників окремо чи до усіх разом.
Аналогічний правовий висновок викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2019 року у справі №756/10344/14 провадження №61-33329св18).
Суд першої інстанції зробив правомірний висновок про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є належними відповідачами у спірних правовідносинах.
Порядок оплати за житлово-комунальні послуги визначений у статті 32 Закону № 2189-VIII, якою передбачено, що плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.
Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року за N 630 (далі - Правила) регулюють відносини між суб'єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг (далі - виконавець), і фізичною та юридичною особою (далі - споживач), яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.
За змістом пунктів 18, 30 Правил, розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк. Споживач зобов'язаний оплачувати послуги в установлені договором строки.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно із статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
За правилами частини четвертої статті 319, статті 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Тобто, положення статті 322 ЦК України встановлюють презумпцію обов'язку власника нести усі витрати, пов'язані з утриманням належного йому майна, у тому числі з оплати комунальних та інших наданих йому послуг, поза залежністю від того, чи користується він ними безпосередньо чи ні. До таких витрат належать витрати, пов'язані зі зберіганням майна, його ремонтом, забезпеченням збереження його властивостей тощо. Такий обов'язок власника є похідним від належних йому, як абсолютному володарю, правочинів володіння, користування та розпорядження майном. Невиконання власником свого обов'язку по утриманню своєї власності може створювати небезпеку для третіх осіб.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до вимог статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , зокрема, стверджував, що розрахунок боргу, наданий позивачем, не підтверджений належними доказами, при цьому суд першої інстанції не дослідив докази щодо наявності у нього пільг як учасника бойових дій відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» на весь період заборгованості з 01.08.2022 до 30.09.2024.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції взяв до уваги, що відповідач ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 06.04.2001, та користується пільгами щодо оплати комунальних послуг, передбачених Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Згідно з розрахунком заборгованості за спожиті послуги з централізованого теплопостачання за спожиті послуги по о/р НОМЕР_1 по приміщенню за адресою: АДРЕСА_1 , за період з 01.08.2022 року до 30.09.2024 року рахується заборгованість за послуги централізованого теплопостачання в сумі 13 079,68 грн, з яких: 3 797,72 грн - заборгованість за послуги гарячого водопостачання, 9 281,96 грн - заборгованість за послуги з постачання теплової енергії (а.с. 6).
З матеріалів справи, зокрема, з Єдиних рахунків за надані житлово-комунальні та інші послуги за період з вересня 2022 року до березня 2023 року, встановлено, що споживачам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надавалася безготівкова пільга.
При цьому, розмір заборгованості за послуги гарячого водопостачання та за послуги з постачання теплової енергії за період з вересня 2022 року до березня 2023 року не були зменшені на розмір безготівкової пільги, яка у період з вересня 2022 року до березня 2023 року була надана у розмірі 1 015,66 грн на послуги гарячого водопостачання та у розмірі 2 321,87 грн на послуги з постачання теплової енергії.
Отже суд першої інстанції правильно виходив з того, що заборгованість за послуги гарячого водопостачання має складати 2 782,06 грн (3 797,72 грн - 1 015,66 грн), а заборгованість за послуги з постачання теплової енергії - 6 960,09 грн (9 281,96 грн - 2 321,87 грн).
Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Разом з тим апелянтом не надано власний контррозрахунок, не надано доказів, що за час нарахування заборгованості відповідачі звертались до позивача з актами-претензіями про ненадання, надання не в повному обсязі або неналежної якості комунальних послуг, як того вимагає Закон України «Про житлово-комунальні послуги». Доводи апеляційної скарги в цій частині фактично ґрунтуються на припущеннях відповідача, що не підтверджено жодними доказами, а тому такі доводи апеляційним судом відхиляються.
Щодо неврахування позивачем та судом першої інстанції наявності у відповідача пільг на оплату комунальних послуг, слід зазначити таке.
Відповідач ОСОБА_1 є учасником бойових дій з 2001 року, що підтверджується відповідними документами та надає йому право на 75 % знижку при оплаті житлово-комунальних послуг у межах норм, установлених законодавством.
До січня 2023 року зазначена пільга застосовувалась у формі безготівкової монетизації через АТ «Ощадбанк». Кошти державної допомоги у вигляді пільг спрямовувалися безпосередньо постачальникам житлово-комунальних послуг шляхом автоматизованих розрахунків, у зв'язку з чим у платіжних документах відповідача відображались знижені до сплати суми, та фактично це мало місце у період з вересня 2022 року по березень 2023 року.
Так, з 01.10.2019 набрав чинності Порядок надання пільг на оплату житлово-комунальних послуг у грошовій формі, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2019 р. № 373 із змінами в редакції постанови КМУ від 14 серпня 2019 р. № 807) (далі за текстом - Порядок № 373), яким змінено підхід до виплати пільг і порядку їх розрахунку, за яким пільги на оплату житлово-комунальних послуг з цього часу розраховуються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення (а не надавачами/виконавцями послуг), що на базі Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги і інформації надавачів комунальних послуг, щомісяця розраховують суму пільги, виходячи з розміру знижки, на яку пільговик має право, кількості членів сім'ї, з урахуванням діючих тарифів на комунальні послуги. З цього часу споживачі, в тому числі і пільговики, отримують квитанції за комунальні послуги з повним розміром платежу - без урахування пільг.
За змістом п. 6 цього Порядку № 373 (в редакції з 14.08.2021 року до 01.01.2023 року): структурні підрозділи з питань соціального захисту населення на підставі даних Реєстру та інформації, отриманої відповідно до пункту 5 цього Порядку, розраховують щомісяця до 25 числа суму пільги: на оплату житлово-комунальних послуг, виходячи з розміру знижки, на яку пільговик має право згідно із законом, кількості членів сім'ї, які мають таке право відповідно до законодавчих актів, зазначених у пункті 3 цього Порядку, та визначені статтею 51 Бюджетного кодексу України, та з урахуванням встановлених цін/тарифів (внесків) і державних соціальних нормативів у сфері житлово-комунального обслуговування.
Згідно із п. 7 Порядку № 373 виплата розрахованої суми пільги здійснюється у грошовій безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунок Мінсоцполітики в АТ «Ощадбанк» на підставі укладеного між Мінсоцполітики та АТ «Ощадбанк» договору (далі - рахунок для виплати пільг).
За заявою пільговика, поданою структурному підрозділу з питань соціального захисту населення до 15 жовтня (15 травня), у якій зазначаються виплатні реквізити, виплата пільги здійснюється у грошовій готівковій формі з початку опалювального (неопалювального) сезону. У разі подання заяви після 15 жовтня (15 травня) протягом опалювального (неопалювального) сезону пільга надається у грошовій готівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунок пільговика в уповноваженому банку з місяця, що настає за місяцем подання заяви.
Відповідно до п. 9 Порядку № 373: АТ «Ощадбанк» веде у відповідних автоматизованих системах обліку банку персоніфікований облік пільговиків та коштів, які надходять на рахунок для виплати пільг, в розрізі кожного пільговика (далі - облікові записи пільговиків). АТ «Ощадбанк» здійснює переказ коштів на рахунки управителів, об'єднань, виконавців комунальних послуг на підставі договорів, що укладаються між АТ «Ощадбанк» (його установами) та управителями, об'єднаннями, виконавцями комунальних послуг.
Пунктом 12 Порядку № 373 унормована послідовність перерахування коштів з рахунка для виплати пільг на рахунки управителів, об'єднань, виконавців комунальних послуг, що здійснюється АТ «Ощадбанк».
Згідно із абзацом 3 п.п. 2 п. 12 Порядку № 373: пільговик може визначити іншу послідовність перерахування коштів за послуги (витрати) шляхом подання відповідної заяви структурному підрозділу з питань соціального захисту населення.
За п. 14 Порядку № 373: виплата пільг у грошовій готівковій формі здійснюється шляхом перерахування структурним підрозділом з питань соціального захисту населення коштів на рахунок пільговика, відкритий в установі уповноваженого банку.
Із січня 2023 року пільги на оплату житлово-комунальних послуг надаються виключно у грошовій готівковій формі органами Пенсійного фонду України (пункт 3-1 постанови Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2019 року № 373 «Деякі питання надання житлових субсидій та пільг на оплату житлово-комунальних послуг, придбання твердого палива і скрапленого газу у грошовій формі»).
Пільговики, яким надається пільга у грошовій формі, зобов'язані сплачувати щомісяця вартість фактично спожитих житлово-комунальних послуг з урахуванням суми пільги, виплаченої таким пільговикам готівкою.
Отже, до січня 2023 року пільговики отримували пільги на оплату житлово-комунальних послуг переважно у безготівковій формі, а для отримання пільг у готівковій формі пільговик подавав заяву структурному підрозділу з питань соціального захисту населення. З січня 2023 року пільги на оплату житлово-комунальних послуг надаються виключно у грошовій готівковій формі, якими пільговик самостійно оплачує плату за послуги.
Разом з тим з огляду на те, що заборгованість за тепло та гарячу воду, яка є предметом спору утворилась 01.08.2022 до 30.09.2024, тобто з січня 2023 року, саме відповідач має її погашати і отримувати від держави кошти в готівковій формі після оформлення пільги, а тому у суду відсутні підстави для відмови позивачу у стягненні такої заборгованості.
Посилання апелянта на неправильність проведеного розрахунку заборгованості та, відповідно, погашення її внаслідок отримання ОСОБА_1 монетизованої пільги на оплату комунальних послуг колегія суддів не приймає до уваги, оскільки відповідних доказів на підтвердження вказаних доводів апелянтом суду не надано.
Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та визначився з правовими нормами, які регулюють спірні правовідносини, внаслідок чого доводи апеляційної скарги в цій частині слід визнати необґрунтованими.
Твердження в апеляційній скарзі про те, що судом першої інстанції при стягненні з ОСОБА_1 судового збору порушено положення пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», адже цей спір стосується порушення прав відповідача, пов'язаний із соціальними його правами та пільгою за статусом учасника бойових дій, апеляційний суд вважає обґрунтованими.
Звертаючись до суду із апеляційною скаргою на рішення міського суду, відповідач ОСОБА_1 посилався на те, що він звільнений від сплати судового збору за подання апеляційної скарги з підстав, передбачених пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір». Копія посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 від 06.04.2001 наявна в матеріалах справи (а. с. 121).
Із цього приводу апеляційний суд зазначає наступне.
Згідно з пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях у справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі
№ 545/1149/17 (провадження № 14-730цс19) зроблено висновок, що «відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» учасники бойових дій під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються від сплати судового збору у справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав. Разом з тим, зазначена норма має відсильний характер та не містить вичерпного переліку справ, в яких учасники бойових дій та прирівняні до них особи звільняються від сплати судового збору. Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення та членів їх сімей, встановлені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
У статті 22 цього Закону передбачено, що особи, на яких поширюється дія цього нормативного акту, отримують безоплатну правову допомогу щодо питань, пов'язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов'язаних з розглядом цих питань. Перелік пільг учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, визначені у статті 12 цього закону. Отже, вирішуючи питання про стягнення судового збору з особи, яка має статус учасника бойових дій (прирівняної до нього особи), для правильного застосування норм пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» суд має враховувати предмет та підстави позову; перевіряти чи стосується така справа захисту прав цих осіб з урахуванням положень статей 12, 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Системний аналіз наведених норм закону з урахуванням правових висновків Верховного Суду свідчить про те, що у кожному випадку суди мають враховувати предмет та підстави позову, перевіряти, чи стосується така справа захисту прав особи, яка має статус учасника бойових дій (прирівняної до неї особи).
Ураховуючи викладене, апеляційний суд зазначає, що, оскільки відповідач є учасником бойових дій, перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення (Лівобережне) департаменту соціальної політики Вінницької міської ради та має пільги, передбачені Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», зокрема, по сплаті за житлово-комунальні послуги в розмірі 75% (стаття 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), з урахуванням предмету та підстави позову, доводів відзиву на позовну заяву, доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що на відповідача поширюється пункт 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» і він підлягає звільненню від сплати судового збору.
Отже суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача судового збору в сумі 1 014,38 грн.
Відповідно до пунктів 1-4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Частинами першою та другою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до положень частини шостої статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Зазначене стосується й випадку, коли рішення ухвалено на користь позивача, а відповідач звільнений від сплати судового збору.
Суд першої інстанції не дотримався вимог цивільного процесуального закону, тому оскаржуване рішення суду першої інстанції в цій частині не може вважатися законним та обґрунтованим і підлягає скасуванню.
У зв'язку з чим, апеляційний суд скасовує рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат, а саме в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь КП ВМР «ВМТЕ» судового збору в розмірі 1 014,38 грн, та ухвалює в цій частині нове рішення, яким компенсує КП ВМР «ВМТЕ» судові витрати, понесені на сплату судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції в розмірі 1 014,38 грн, тобто пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. В іншій частині рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст. 367, 368, 369, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15 серпня 2025 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» судового збору в розмірі 1 014 грн 38 коп. - скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.
Компенсувати Комунальному підприємству Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» судові витрати, понесені на сплату судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції, у розмірі 1 014 (одна тисяча чотирнадцять) грн 38 коп. за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Головуючий Ю. Б. Войтко
Судді: І. В. Міхасішин
І. М. Стадник