19 листопада 2025 року м. Чернівці
справа № 725/1751/25
провадження 22-ц/822/843/25
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Перепелюк І. Б.
суддів: Височанської Н.К., Лисака І.Н.
секретар Бугай В.М.
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 15 липня 2025 року в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
встановив:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позов мотивовано наступним. 22 грудня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 101476412.
16.07.2024 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ ФК «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу №16072024.
Відповідно до реєстру боржників до Договору факторингу № 16072024 від 16.07.2024 року ТОВ ФК «Європейська агенція з повернення боргів» набуло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №101476412 від 22.12.2021 року в розмірі 19 376,50грн., з яких 6 900,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу, 11 717,50 грн. - сума заборгованості за відсотками, 759,00 грн - сума заборгованості за комісією.
Всупереч умовам кредитного договору, незважаючи на повідомлення, відповідачка не виконала свого зобов'язання. Після відступлення права грошової вимоги до відповідача, остання не здійснив жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ні на рахунки ТОВ ФК «Європейська агенція з повернення боргів», ні на рахунки попередніх кредиторів.
Просили стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 101476412 від 22.12.2021 року в розмірі 19 376,5 грн., з яких 6 900,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу, 11 717,50 грн. - сума заборгованості за відсотками, 759,00 грн. - сума заборгованості за комісією.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 15 липня 2025 року позовні вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» - задоволено частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за кредитним договором № 101476412 від 22.12.2021 року в сумі 10246 (десять тисяч двісті сорок шість) гривень 50 копійок, а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 3028,00 гривень.
В задоволені решти позовних вимог - відмовлено.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 15 липня 2025 року скасувати та відмовити в позові.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вважає, що рішення суду є необґрунтованим та незаконним з тих підстав, що судом першої інстанції не встановлено дійсні обставини, що мають значення для справи.
Зазначає, що доводи позивача, що кредитний договір за № 101476412 від 22.12.2021 містить електронний підпис ґрунтується на припущеннях і не підтверджені належними та допустимими доказами, які б свідчили про дійсний факт укладання зазначених кредитних договорів між сторонами.
Звертаю увагу апеляційного суду на те, що електронний оригінал зазначеного договору відсутній у позивача, що і підтверджує те, що відповідачка не підписувала ніякого із будь-якими фінансовими компаніями і не отримувала кредитних коштів, а з боку позивача не надано достатніх і допустимих доказів того, що саме відповідачка погодила всі істотні умови кредитних договорів.
Також, зазначає, що матеріали справи не містять відомостей, підтверджених належними, допустимими, достатніми доказами, що відповідачка пройшла ідентифікацію та верифікацію особи, підтвердила номер мобільного телефону, ознайомилася з умовами надання кредиту, умовами кредитного договору, правилами надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту, здійснила акцептування кредитного договору, шляхом надсилання електронного повідомлення підписаного електронним підписом одноразовим ідентифікатором та підписала договір одноразовим ідентифікатором.
Наявні в матеріалах справи розрахунки заборгованості за кредитними договорами містять інформацію про розмір заборгованості, однак вказані розрахунки заборгованості не містять відомостей щодо розрахунку заборгованості, які б дозволили суду перевірити, чи передавалися в дійсності кошти позичальнику в кредит, та правильність нарахування відсотків за користування кредитними коштами (розмір відсотків та період їх нарахування, суми внесені боржником в рахунок виконання кредитних зобов'язань).
Вважає, що доказів підтвердження заборгованості відповідачки за укладеним кредитним договором позивачем суду не надано.
У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ ФК «Європейська агенція з повернення боргів» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Вказує на те, що у відповідності до умов кредитного договору та договору позики, його підписання здійснювалось електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора, який було надісланий на номер мобільного телефону, вказаний позичальником при укладанні кредитного договору та договору позики.
Відповідачкою було подано заявку на оформлення кредитного договору та договору позики, в якій вона зазначила особисті персональні данні, підтвердила мобільний номер телефону, підписала Договор електронним підписом.
Мотивувальна частина
Обставини справи, встановлені судом
Судом встановлено, що 22.12.2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 101476412, в сумі 6 900 грн. зі сплатою процентів та інших платежів, визначених умовами договору.
Вказаний договір підписано електронним підписом позичальника, відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису) і був надісланий на номер мобільного телефону відповідача.
16.07.2024 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу № 16072024, у відповідності до умов якого, ТОВ «Мілоан» передає (відступає) ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» приймає належні ТОВ «Мілоан» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрах прав вимоги.
Відповідно до реєстру боржників від 16.07.2024 року до договору факторингу № 16072024 укладеного між ТОВ «Мілоан» та «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» перейшло право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором № 101476412.
Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження (ч. 4 ст. 274 ЦПК), розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи вищезазначене, розгляд даної справи з ознаками малозначності згідно із частинами 4, 6 статті 19, частини 1 статті 369 ЦПК України, здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи й обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступного.
За вимогами частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Оскаржуване судове рішення відповідає зазначеним вимогам закону.
За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до правового висновку, висловленого Верховним Судом у постановах від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» від 03 вересня 2015 року № 675-VIII.
Згідно з пунктами 6, 12 частини першої статті 3 Закону № 675-VIII електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому, одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону № 675-VIII).
Згідно із частиною шостою статті 11 Закону № 675-VIII відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону № 675-VIII у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Стаття 12 Закону № 675-VIII визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У справі, яка переглядається, встановлено, що кредитний договір від 22 грудня 2021 року № 101476412 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 підписано нею одноразовим ідентифікатором V48710, який було надіслано на номер відповідачки +38099359940. У договорі зазначені всі дані про особу ОСОБА_1 , необхідні для її ідентифікації: реєстраційний номер облікової картки платника податків, паспортні дані, офіційно зареєстроване місце проживання, номер мобільного телефону.
Відповідачка через особистий кабінет на веб-сайті кредитодавця подала заявку на отримання кредиту за умовами, які вважала зручними для себе, після чого позикодавець надіслав за допомогою засобів зв'язку на вказаний ним номер телефону НОМЕР_1 (міститься в реквізитах договору) одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який відповідачка використала для підтвердження підписання кредитного договору.
З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку про безпідставність доводів апеляційної скарги про неукладеність кредитного договору та не ознайомлення відповідачки з його умовами, оскільки без здійснення зазначених дій, кредитний договір не був би укладений сторонами. Тому цей правочин, відповідно до Закону № 675-VIII вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідачки.
Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведених у постанові від 04 грудня 2023 року у справі №212/10457/21 (провадження №61-6066 св 23).
Відповідачкою на спростування цього не надано належних доказів укладення договору від її імені іншою особою за відсутності її волевиявлення.
Щодо переказу (надання) кредитних коштів, колегія суддів виходить з того, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.
Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 752/17604/15-ц (провадження №61-14780св23).
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (див. постанову Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі №904/1017/20).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі №904/2104/19).
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини 1 статті 13 Закону № 675-VIII розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні послуги», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.
Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України, що регулює надання платіжних послуг.
Згідно з частиною 3 статті 13 Закону № 675-VIII продавець (виконавець, постачальник), надавач платіжних послуг, оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала плату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів, із зазначенням дати здійснення розрахунку.
У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року (справа № 372/223/17, провадження № 61-10667св18) міститься правовий висновок, згідно з яким факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема: кредитним договором, меморіальними ордерами на видачу коштів, виписками про рух коштів по рахунку, заявами на переказ готівки, тощо.
Як вбачається з умов договору від 22 грудня 2021 року № 101476412 зокрема пункту 1.2 договору, кредит у сумі 6900.00 грн. підлягає перерахунку на картковий рахунок позичальниці.
Як встановлено судом, факт перерахування грошових коштів ОСОБА_1 підтверджено платіжним дорученням від 12 грудня 2022 року №36964898 про переказ грошових коштів в розмірі 6900 грн.
Заперечуючи факт отримання кредитних коштів, будучи обізнаною про підписання кредитного договору, графіка погашення кредиту та сплати відсотків, відповідачка не вчиняла дії щодо захисту, на її думку, порушених прав на отримання кредитних коштів за вказаним договором.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про доведеність перерахування ОСОБА_1 кредитних коштів за договором від 22 грудня 2021 року № 101476412.
Позивач надав суду документи щодо надання кредиту позичальнику, які складені у відповідності до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а саме: копію кредитного договору, який містить підписи обох сторін і в кредитних правовідносинах є первинним бухгалтерським документом, та копію платіжного доручення від 22 грудня 2022 року №36964898 про переказ грошових коштів в розмірі 6 900 грн.
Зазначені докази є належними, допустимими та такими, що підтверджують факт виконання кредитором свого обов'язку з надання кредиту та перерахування грошових коштів. Доказів на спростування зазначеного матеріали справи не містять.
Враховуючи те, що за умовами вищезазначених договорів відповідач отримала кредитні кошти та користувалась ними, відповідачем не надано суду першої інстанції і не представлено апеляційному суду належних і допустимих доказів того, що відповідні кошти не були зараховані на її картковий рахунок, або доказів того, що вказаний картковий рахунок їй не належить, чи доказів на підтвердження повернення отриманих в кредит коштів. Заперечуючи проти перерахування кредитних коштів, відповідач не була позбавлена можливості надати відповідні банківські дані/інформацію на підтвердження своїх доводів, маючи при цьому безперешкодний та повний доступ до таких.
Також, враховуючи умови надання кредитних коштів, колегія суддів зазначає, що саме відповідач має доступ до свого рахунку і вона мала можливість представити суду виписку зі свого рахунку на підтвердження відсутності надходження коштів від кредитора на виконання укладених договору у відповідну дату (проміжок часу), оскільки відповідно до принципу змагальності сторін, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина 3статті 12 ЦПК України).
Крім того, відповідач не спростувала належними і допустимими доказами, що нею не отримано карту, на яку було направлено кошти за договором про споживчий кредит №101476412 від 22 грудня 2024 року.
Верховний Суд у постанові від 30 листопада 2022 року у справі №334/3056/15 зазначив, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.
Із вказаного слідує, що доведення факту повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором, є обов'язком відповідача як позичальника, а не позивача, чого зроблено відповідачем при розгляді даної справи не було.
З огляду на викладене, стороною відповідача розмір заборгованості не спростовано, не надано власного розрахунку чи доказів виконання боргових зобов'язань.
За вказаних обставин, колегія суддів вважає доведеним та обґрунтованим наявність у відповідача заборгованості в розмірі 10246,50 грн.
Обставин, які б вказували на помилковість здійсненого судом першої інстанції розрахунку заборгованості, апеляційним судом не встановлено.
В свою чергу відповідачка наявного в матеріалах справи розрахунку заборгованості не спростувала, контррозрахунку не надала.
Безпідставними є доводи апеляційної скарги про неналежність як доказу наявного в матеріалах справи розрахунку заборгованості, оскільки по своїй суті розрахунок заборгованості не є доказом (зокрема письмовим) у розумінні статей 76, 95 ЦПК України, а є результатом вчинення арифметичних дій стороною, зокрема, позикодавцем, з метою визначення суми боргу з урахуванням умов договору, періоду користування кредитними коштами тощо, з яким суд може погодитись або ж навести свій розрахунок, виконуючи обов'язок щодо визначення належної до стягнення суми заборгованості.
Зазначене узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, наведеним у постанові від 09 лютого 2023 року у справі № 464/3214/16.
Отже, доводи апелянта по своїй суті зводяться до незгоди з висновком суду першої інстанції, щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом при розгляді зазначеної справи.
Порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування судового рішення, або призвели до неправильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлено.
Суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при розгляді справи апеляційним судом, а тому підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції відсутні.
Враховуючи наведене, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив це рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
ухвалив :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 15 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Судді: І.Б. Перепелюк
Н.К. Височанська
І.Н. Лисак