14 листопада 2025 рокуСправа №160/10453/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до 2 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області з охорони об'єктів про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
08.04.2025р. (згідно відомостей Нова Пошта) ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до 2 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області з охорони об'єктів та просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача відносно позивача стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме: не нарахування та не виплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення в повному обсязі), за період з 30.06.2019р. по 18.07.2022р. у повному обсязі та з 19.07.2022р. по 18.03.2025р. - не більш як за шість місяців відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. №100;
- зобов'язати відповідача виплатити позивачеві його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 30.06.2019р. по 18.07.2022р. у повному обсязі та з 19.07.2022р. по 18.03.2025р. - не біль як за шість місяців відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. №100;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача відносно позивача стосовно не нарахування та не виплати позивачеві компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016р. по 18.03.2025р. - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачеві компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016р. по 18.03.2025р. - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що у період з 01.01.2016р. по 30.06.2019р. він проходив службу у 38 державній пожежно-рятувальній частині, яка перебуває на фінансовому забезпеченні 2 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області з охорони об'єктів, при звільненні його зі служби 30.06.2019р. йому не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення, така індексація була нарахована та виплачена йому на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/14790/24 тільки 18.03.2025р. Позивач вважає, що разом з виплатою сум індексації відповідач мав обов'язок і нарахувати та виплатити йому середній заробіток за час несвоєчасної виплати суми індексації грошового забезпечення у повному обсязі, що передбачено нормами ст.ст.116, 117 КЗпП України, проте, таких дій відповідач не вчинив, що на його переконання, є протиправною бездіяльністю відповідача стосовно його прав та інтересів, що підтримано і Верховним Судом у його постановах, які наведені у позові. Щодо позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобов'язання нарахувати та виплатити йому компенсацію втрат частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати - за період з 01.01.2016р. по 18.03.2025р. - день фактичної виплати індексації, позивач зазначив, що така компенсація передбачена Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком №159, умовами для виплати нарахованих доходів (у тому числі, за рішенням суду), є порушення встановлених строків їх виплати та виплата такої компенсації повинна була бути проведена у тому ж місяці, в якому здійснювалася виплата заборгованості.
Ухвалою суду від 05.05.2025р. було відкрито адміністративне провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами з 03.06.2025р. відповідно до вимог ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, а також зобов'язано відповідача надати суду відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотримання вимог ст.ст.162,261 Кодексу адміністративного судочинства України; у порядку ст.80 КАС України витребувано у відповідача довідку про середній заробіток позивача за два місяці, що передували його звільненню зі служби (квітень, травень 2019р.), оформлену з дотриманням вимог Порядку КМУ №100 від 08.02.1995р.; довідку про розмір нарахованих та виплачених позивачеві сум грошового забезпечення станом на дату звільнення позивача - 30.06.2019р.
Зазначена ухвала суду разом з копією адміністративного позову була отримана відповідачем у системі Електронний суд у його електронному кабінеті, а саме: адміністративний позов з додатками отримано - 12.04.2025р. (у робочий день та час), ухвала суду про відкриття провадження отримано - 07.05.2025р. (у робочий день та час), що є належним повідомленням відповідача про час та місце судового розгляду справи у відповідності до вимог ст.18 Кодексу адміністративного судочинства України про що свідчать довідки про доставку електронних листів, наявних в матеріалах справи.
На виконання вимог згаданої вище ухвали суду, 14.05.2025р. через систему «Електронний суд» відповідачем було подано відзив на позов, у якому відповідач просив у задоволенні позову позивачеві відмовити у повному обсязі посилаючись на те, що індексація грошового забезпечення у сумі 100 349,48 грн. за період з 01.01.2016р. по 30.06.2019р. на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.08.2024р. у справі №160/14790/24 відповідачем позивачеві була виплачена 18.03.2025р., обов'язок щодо нарахування та виплати позивачеві компенсації й індексації виник у відповідача після набрання рішенням суду законної сили, а відтак, на переконання представника відповідача, підстави для застосування судом до відповідача наслідків, передбачених ч.1 ст.117 КЗпП України, за порушення строків виплати індексації грошового забезпечення, відсутні. Окрім того, представник відповідача вказав і на те, що ст.117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати, що узгоджується із судовою практикою ЄСПЛ, зокрема, рішенням «Меньшакова проти України» від 08 квітні 2010 року, тому відсутні підстави стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання середнього заробітку й компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як таке право було встановлено судом.
Також, на виконання ст.80 КАС України відповідачем до суду була надана копія Довідки про середній заробіток позивача за 2 останні місяці до дати його звільнення (квітень, травень 2019р.) №33/08-28 від 05.05.2025р.
В той же час, Бухгалтерська Довідка про нараховані та виплачені суми грошового забезпечення (з урахуванням податків та зборів) на дату звільнення позивача №111/08-28 від 13.11.2025р. була надана відповідачем до суду через систему «Електронний суд» лише 14.11.2025р.
Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Ухвалою суду від 14.11.2025р. через не надання відповідачем у встановлений судом строк, витребуваних судом доказів, без яких вирішення спору є неможливим, перебування судді Конєвої С.О. у період липень, серпень 2025р. у черговій щорічній відпустці, що, як наслідок, унеможливлювало розгляд адміністративних справ у зазначений період, у відповідності до ст.121 Кодексу адміністративного судочинства України, строк розгляду даної справи було продовжено до 14.11.2025р.
Враховуючи викладене, дана справа вирішується 14.11.2025р., тобто, у межах строку, визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
У відповідності до вимог ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Із наявних в матеріалах справи документів, судом встановлені наступні обставини у даній справі.
Громадянин України ОСОБА_1 проходив службу в 38 державній пожежно-рятувальній частині, яка перебуває на фінансовому забезпеченні 2 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області з охорони об'єктів, у період з 14.01.2001р. по 18.03.2025р., що підтверджується копією паспорту позивача НОМЕР_1 , копією трудової книжки позивача НОМЕР_2 від 13.01.1997р., наявних у справі.
Згідно відомостей, які містяться у копії трудової книжки, судом було встановлено, що позивача було звільнено зі служби в ГУ ДСНС України у Дніпропетровській області згідно до наказу від 26.06.2019р. №260 о/с, з 30.06.2019р.
Надалі, на підставі рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.08.2024р., постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 26.11.2024р. у справі №160/6408/24 відповідачем позивачеві була виплачена індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2016р. по 28.02.2018р. у сумі 100 299,48 грн. - 18.03.2025р. о 11:04 годині, що підтверджується копією Виписки АТ КБ ПриватБанк по особовому рахунку позивача, доданою самим позивачем до позову.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні згідно до вимог ст.117 КЗпП України за період з 30.06.2019р. по 18.03.2025р.; вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати згідно до вимог Закону №2050-Ш та Порядку №159, за період з 01.01.2016р. по 18.03.2025р., позивач звернувся до суду з даним позовом.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення даного адміністративного позову частково.
З приводу бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачеві середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 30.06.2019р. по 18.03.2025р. згідно до вимог ст.117 КЗпП України, суд зазначає про наступне.
Проходження служби в ДСНС регулюється Положенням про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2013 р. № 593. Цей документ встановлює основні засади проходження служби, включаючи вимоги, права, обов'язки, порядок просування по службі та інші аспекти.
Отже, наведеними нормами спеціального законодавства не врегульовані правовідносини щодо відповідальності роботодавця (у тому числі і суб'єкта владних повноважень - державного органу) за затримку розрахунку при звільненні особи, а, відповідно, у разі, якщо спеціальними нормами не врегульовані такі спірні правовідносини, підлягають застосуванню загальні норми права, зокрема, норми ст.ст.116,117 КЗпП України, що також передбачено і рішенням Конституційного Суду України від 07.05.2002р. №8-рп/2002 та узгоджується із правовою позицією у подібних правовідносинах, яка викладена у постанові Верховного Суду від 03.06.2020р. у справі №809/366/17,та є обов'язковою для врахування адміністративним судом у порядку, встановленому ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.
А виходячи із того, що предметом даного спору є саме бездіяльність відповідача щодо не відшкодування (компенсації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та спірні правовідносини нормами спеціального законодавства не врегульовані, тому слід дійти до висновку, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме приписи трудового законодавства, зокрема, ст.ст.47,116,117 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Так, в силу ч.1 ст.47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України.
Частиною 1 статті 116 КЗпП України (у редакції, яка діяла на момент звільнення позивача) встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначеній у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму (частина друга статті 116 КЗпП України).
Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України (у редакції, яка діяла на момент звільнення позивача) у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування і в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (частина друга статті 117 КЗпП України).
В той же час, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 1 липня 2022 року №2352-ІХ текст статті 117 КЗпП України було викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Вказаний Закон №2352-ІХ та нова редакція статті 117 КЗпП України набрали законної сили з 19 липня 2022 року.
Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні ст.117 КЗпП України в редакції до 19.07.2022р., при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Так, Верховний Суд зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі, й після прийняття судового рішення.
За правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у його постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, з огляду на мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, тощо (п.91 постанови).
У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду зауважила, що зменшення судом розміру означеного середнього заробітку, передбаченого статтею 117 КЗпП України, має залежати від розміру недоплаченої суми, належної працівникові при звільненні.
Такий підхід та відповідні правові висновки були викладені і у постанові Великої Палати Верховного Суду у справах №821/1083/17 та Верховного Суду у справах №480/3105/19, №823/1823/18.
Разом з цим, як уже зазначалося вище, з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно з Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 1 липня 2022 року №2352-ІХ, тому і підхід до правозастосування вказаної норми змінився.
Відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Так, спірний період стягнення середнього заробітку охоплюється періодом з 01 липня 2019 року по 18 березня 2025 року
Тому такий період умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 1 липня 2022 року №2352-ІХ (до 19 липня 2022 року) і після цього.
А отже, період з 01.07.2019р. до 18.07.2022р. (до набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 1 липня 2022 року №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом України №2352-ІХ, тобто, без обмеження строком виплати у 6 місяців.
До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Проте, період з 19 липня 2022 року по 18 березня 2025 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постановах Верховного Суду від 26.06.2019р. у справі №761/9584/15-ц та від 30.11.2020р. у справі №480/3105/19 (застосування принципу співмірності та зменшення такої виплати) недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
Аналогічні висновки були висловлені і у постановах Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22, від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22, від 22 лютого 2024 року у справі №560/831/23, від 29 лютого 2024 року у справі №460/42448/22, від 10 квітня 2024 року у справі №360/380/23 та від 19 вересня 2024 року у справі №420/573/23.
Водночас, пізніше, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 08.10.2025р. у справі №489/6074/23 вказала, що установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку (…але не більше як за шість місяців) не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення (пункт 93 постанови).
Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливості неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин (пункт 94 постанови).
Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу ( пункт 97 постанови).
Велика Палата Верховного Суду також у пункті 98 згаданої постанови зазначила, що Закон №2352-ІХ не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.
Відтак, у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від правових висновків, викладених у постанові від 06.12.2024р. у справі №440/6856/22 та сформулювала такий правовий висновок.
«105. Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-ІХ, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
106. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період компенсації не може перевищувати шести місяців».
Тобто, із аналізу наведених правових висновків Великої Палати Верховного Суду слідує, що при розгляді справ про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, судами має братися до уваги співмірність заявлених до стягнення суми до відшкодування та те, що розмір такого відшкодування судом може бути зменшено і після 19 липня 2022 року.
Відтак, ці правові висновки підлягають застосуванню адміністративним судом до правовідносин у даній справі в обов'язковому порядку в силу ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, із наявних в матеріалах справи копій документів, судом встановлено, що 30.06.2019р., тобто у день звільнення позивача, йому було нараховане та виплачене грошове забезпечення у загальній сумі 170 255,15 грн. що підтверджується змістом копії Бухгалтерської Довідки відповідача про остаточний розрахунок при звільненні позивача №111/08-28 від 13.11.2025р., наявної у справі.
Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв'язку з невиплатою відповідачем позивачеві при звільненні станом на 30.06.2019 року індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016р. по 28.02.2018р., що становила загальну суму 100 299,48 грн.
На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.08.2024р. та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 26.11.2024р. у справі №160/14790/24 відповідачем позивачеві була виплачена індексація грошового забезпечення у сумі 100 299,48 грн. - 18.03.2025р. об 11:04 год., що підтверджується копією Виписки АТ КБ ПриватБанк по особовому рахунку позивача, доданого самим позивачем до позову.
Таким чином, із аналізу встановлених вище обставин слідує, що станом на дату звільнення позивача (30.06.2019р.) позивач мав право на отримання грошового забезпечення при звільненні у загальній сумі 270 554,63 грн. (із розрахунку 170 255,15 - виплачена сума при звільненні + 100 299,48 грн. - невиплачена сума індексації грошового забезпечення).
Окрім того, слід зазначити що спірний період у цих правовідносинах охоплює з 01.07.2019 року (наступний день після звільнення позивача) по 18.03.2025р. (день фактичної виплати індексації повної суми грошового забезпечення на виконання рішення суду у справі №160/14790/24).
З огляду на наведене, суд вважає, що визначення позивачем у позові початку перебігу такого періоду з 30.06.2019 року (останній оплачуваний день роботи позивача), є безпідставним та необґрунтованим.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що відповідач у даних правовідносинах допустив затримку розрахунку при звільненні позивача (протиправну бездіяльність) у період з 01.07.2019р. по 18.03.2025р., що є підставою для відповідальності відповідача, передбаченої статтею 117 КЗпП України, у вигляді стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.
При цьому, як уже зазначалося вище, при проведенні розрахунку середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, норми статті 117 КЗпП України, у редакції чинній до 19.07.2022р., підлягають застосуванню до періоду з 01.07.2019р. по 18.07.2022р. включно (без обмеження строком виплати у 6 місяців), а норми статті 117 КЗпП України, у редакції чинній після 19.07.2022р., підлягають застосуванню судом до періоду з 19.07.2022р. по 18.03.2025р. (з обмеженнями 6-ма місяцями, а саме: періодом з 19.07.2022р. по 18.01.2023р.).
Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995р. (далі - Порядок №100).
Абз.3 п.2 Порядку №100 передбачено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Положеннями пункту 8 Порядку №100 передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Таким чином, виходячи із аналізу наведених норм, можна дійти висновку, що середньомісячна заробітна плата обчислюється за останні два місяці роботи працівника до його звільнення, у відповідності до вимог абз.3 п.2, п.8 Порядку №100, якими, у даному випадку, з урахуванням того, що позивача було звільнено з військової служби - 30.06.2019р., є квітень та травень 2019р.
Так, на вимогу суду відповідачем було надано копію Довідки про середній заробіток позивача за останні два місяці перед звільненням від 05.05.2025р. за №33/08-28 зі змісту якої видно, що грошове забезпечення позивача становить за квітень 2019р. - 14097,75 грн., за травень 2019р. - 14888,25 грн., а відповідно, середньоденне грошове забезпечення позивача складає 475,18 грн. (14097,75+14888,25/61 днів), про що свідчить зміст наведеної довідки, наявної у справі.
Наведений розрахунок позивачем не оспорюється (таких доказів позивачем суду не надано).
Також, судом встановлено, що період затримки (прострочення) виплати позивачеві індексації грошового забезпечення у сумі 100 299,48 грн. становив з 01.07.2019р. (наступний день після звільнення) по 18.07.2022р. включно (з урахуванням приписів ст.117 КЗпП України у редакції, чинній до 19.07.2022р.), що складає 1113 календарних днів затримки розрахунку при звільненні.
Таким чином, середній заробіток позивача, виходячи із розрахунку 475,18 грн. (середньоденна зарплата) х 1113 (дні затримки), складає 528 875,34 грн.
Аналіз вказаних обставин свідчить про те, що вказана сума середнього заробітку позивача (528 875,34 грн.) за спірний період з 01.07.2019р. по 18.07.2022р. перевищує недоотриману позивачем при звільненні суму грошового забезпечення - суму індексації (100299,48 грн.) у 5 разів.
Як уже зазначалося вище, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (пункт 71 постанови від 26.06.2019р. у справі №761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (постанови ВП Верховного Суду від 26.06.2019р. у справі №761/9584/15-ц, від 08.10.2025р. у справі №489/6074/23, а також постанова Верховного Суду від 03.11.2025р. у справі №400/4999/24).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025р. у справі №489/6074/23 у пункті 106 зазначила, що, розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст.117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019р. у справі №761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Враховуючи наведене та те, що розмір середнього заробітку позивача за період з 01.07.2019р. по 18.07.2022р. (1113 дні затримки) становить 528 875,34 грн. згідно наведеного вище судом розрахунку, що у 5 разів перевищує недоотриману позивачем суму грошового забезпечення (індексації), яка становила 100 299,48 грн., суд за таких обставин вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст.117 КЗпП України, виходячи із середнього заробітку затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.
Як вбачається із матеріалів справи, позивачеві на день звільнення зі служби - 30.06.2019р. було нараховане та виплачене грошове забезпечення у загальному розмірі 170255 грн. 15 коп. (21372,65 грн. - грошове забезпечення, 148882,50 - одноразова грошова допомога при звільненні) згідно відомостей, які містяться у Бухгалтерській довідці відповідача №111/08-28 від 13.11.2025р.
В той же час, індексація грошового забезпечення, що становила суму 100 299,48 грн., на виплату якої позивач мав право на дату звільнення зі служби - 30.06.2019р., відповідачем позивачеві виплачена не була.
Відтак, з урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що на день звільнення позивача - 30.06.2019р. останньому мало бути нараховано та виплачено грошове забезпечення у загальному розмірі 270 554,65 грн. (170255,15 +100299,48 грн.).
Відсоткове співвідношення спірної суми у даній справі до загальної суми виплати розраховується наступним чином: 100299,48 грн. (індексація ГЗ, виплачена за рішенням суду)/170 255,15 грн. (загальна сума ГЗ на яку позивач мав право 30.06.2019р.) х 100%, що становить 58,91%.
Відтак, виходячи з принципів співмірності, розумності та пропорційності, суд вважає, що належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача, слід здійснити обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні наступним чином.
1113 календарні дні (дні затримки) х 475,18 (середньоденний заробіток) х 58,91% = 311560,46 грн., що становить 58,91% суми виплати, яка мала бути нарахована на день звільнення зі служби.
Разом з тим, з урахуванням правових позицій Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 26.06.2019р. у справі №761/9584/15-ц, від 08.10.2025р. у справі №489/6074/23, від 03.11.2025р. у справі №400/4999/24 щодо інших критеріїв зменшення розміру відшкодування, судом також враховано: розмір простроченої заборгованості (100299,48 грн.); загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат (270554,65 грн.); а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум в судовому порядку (справа №160/14790/24).
У даному випадку, суд вважає, що про порушення своїх прав у межах спірних правовідносин позивач мав обов'язок дізнатись у момент його звільнення зі служби, а саме: 30.06.2019 року.
В той же час, зі змісту відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень судом встановлено що до суду з адміністративним позовом у справі №160/14790/24 ОСОБА_1 (позивач у справі) звернувся тільки 05.06.2024р., тобто, зі спливом 36 повних місяців після звільнення.
Між тим, приписами ч.1 ст.233 КЗпП України (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) було визначено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
В даному випадку, законодавцем встановлено загальний строк звернення до суду за вирішенням трудового спору, пропуск якого, на переконання суду, може бути врахований у якості понижуючого коефіцієнту при нарахуванні суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
В свою чергу, за відповідний період, що становить 36 повних місяців, які позивач зволікав зі зверненням до суду у справі №160/14790/24 до повного вирішення спірного питання стосовно невиплачених сум при звільненні, вищевказаний тримісячний строк сплинув 12 разів, тому суд приходить до висновку, що при вирішенні питання зменшення середнього заробітку за час затримки виплати середнього заробітку, слід застосувати понижуючий коефіцієнт 12.
Відповідний правовий висновок узгоджується і правовим висновком, викладеним Верховним Судом у його постанові від 03.11.2025р. у справі №400/4999/24.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що сума обрахованої частини середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.07.2019р. по 18.07.2022р. повинна складати - 25963,37 грн. (311 560,46/12).
Що стосується періоду з 19.07.2022 року по 18.03.2025р., який регулюється вже чинною редакцією ст.117 КЗпП України, то судом враховується те, що за приписами чинної ст.117 КЗпП України встановлено, що виплата середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку здійснюється за період, але не більш ніж за шість місяців.
У зв'язку із наведеним, у даному випадку вказаний період затримки повного розрахунку позивача з 19.07.2022р. по 18.03.2025р. обмежено періодом з 19.07.2022р по 18.01.2023р. (не більш ніж 6 місяців).
Відтак, сума середнього заробітку за період з 19.07.2022р. по 18.03.2025р. (фактично по 18.01.2023р.) становить 7286,09 грн. (475,18 (середньоденний заробіток) х 184 календарні дні/12 (понижуючий коефіцієнт).
За викладених обставин, суд приходить до висновку, що загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача за період з 01.07.2019 року по 18.03.2025р року становить 33249,46 грн. (25963,37 +7286,09 грн.).
При цьому, слід зазначити, що застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є правом суду, яке реалізується у кожній справі індивідуально на підставі обставин справи, які в кожній з них є різними.
Аналогічний підхід при обчисленні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні висловлений і Верховним Судом у його постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19 та у постанові від 04 листопада 2021р. у справі №806/403/17.
Окрім того, судом враховується і те, що Збройні Сили України ( у тому числі і ТЦК та СП) фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, станом на момент розгляду цієї справи через вторгнення російської федерації на територію суверенної України у державі введений воєнний стан, тривають воєнні дії, а тому з урахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку, що відшкодування (компенсація) відповідачем позивачеві середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 33249,46 грн. за період з 01.07.2019р. по 18.03.2025р., є пропорційним, розумним, співмірним та достатнім способом захисту порушеного права позивача.
Таким чином, у наведеній частині позовні вимоги щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачеві середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за згаданий вище період підлягають задоволенню частково.
З приводу позовних вимог щодо бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачеві компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016р. по 18.03.2025р., суд зазначає про наступне.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000р. № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001р. №159 (далі - Порядок № 159).
Згідно зі статями 1, 2 Закону № 2050-ІІІ установлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
У відповідності до приписів ст.4 Закону №2050-Ш передбачено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З метою реалізації Закону №2050-Ш Кабінетом Міністрів України був затверджений Порядок № 159, який містить аналогічні наведені вище положення.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).
Умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі індексації грошового забезпечення, що є його складовою). Водночас, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - 2 державний пожежно-рятувальний загін ГУ ДСНС у Дніпропетровській області з охорони об'єктів) добровільно чи на виконання судового рішення.
Наведені правові висновки узгоджуються і з правовими висновками Верховного Суду, які знайшли своє відображення у постановах від 17.09.2020р. у справі №300/544/19, від 08.06.2022р. у справі №661/3402/16-а, від 16.11.2022р. справі №674/22/17.
Крім того, у постановах згаданого суду від 05.03.2020р. у справі №140/1547/19 та від 15.05.2024р. у справі №200/5032/20-а Верховний Суд зазначив, що «Згідно з положеннями статті 4 Закону № 2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Відповідно до статті 6 Закону № 2050-III компенсацію виплачують за рахунок коштів Пенсійного фонду України, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету. З системного аналізу правових норм вбачається, що основними умовами для виплати суми компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.».
Такий же висновок зроблено Верховним Судом і у його більш пізнішій постанові від 15.05.2024р. у справі №200/5032/20-а.
Висновки щодо застосування наведених норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для врахування адміністративними судами при застосуванні згаданих норм права згідно ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Таким чином, із наведеного вище аналізу приписів законодавства та судової практики слідує, що суми компенсації втрати частини доходів, у разі порушення підприємствами, організаціями, установами (роботодавцями) строків (термінів) виплати грошових доходів, виплачуються громадянам у тому місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості (виплата основної суми доходу).
Так, як встановлено судом, відповідачем позивачеві було виплачено нараховані доходи (недоотриману індексацію грошового забезпечення у сумі 100299,48 грн. за період з 01.01.2016р. по 28.02.2018р. на виконання рішення суду у справі №160/14790/24) лише 18.03.2025р., об 11:04 год., що підтверджено доданою позивачем до позову копією виписки АК КБ ПриватБанк по особовому рахунку позивача, наявною у справі.
Відповідач, як суб'єкт виконання рішення суду у справі №160/14790/24 про нарахування та виплату позивачеві індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016р. по 28.02.2018р. у сумі 10299,48 грн., у день виплати вказаної суми доходу - 18.03.2025р. розрахунку та виплати позивачеві компенсації втрати частини грошового доходу, передбаченої статтею 2 Закону №2050-Ш, не здійснив.
Таких доказів матеріали справи не містять, а відповідачем суду не надано.
Отже, враховуючи те, що відповідачем було несвоєчасно (з порушенням строків/термінів) здійснено нарахування та виплата позивачеві суми індексації грошового забезпечення у розмірі 10299,48 грн. внаслідок протиправної бездіяльності відповідача, що було встановлено рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.08.2024р. у справі №160/14790/24, суд приходить до висновку, що у зв'язку із порушенням відповідачем строків/термінів виплати позивачеві суми індексації грошового забезпечення, яке мало місце у період з 01.01.2016р. по 28.02.2018р. (виплата проведена лише 18.03.2025р.), позивач має право на отримання компенсації втрати частини грошового доходу, передбаченої ст.2 Закону №2050-Ш.
При цьому, слід зазначити, що приписами статті 1 та статті 4 Закону №2050-Ш передбачено, що така компенсація громадянам втрати частини доходів здійснюється підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності у випадку порушення строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), виплата громадянам компенсації проводиться у тому ж місяця, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць, тобто, самостійно відповідачем без будь-якого додаткового звернення позивача до відповідача (таких вимог наведені приписи не містять).
Оскільки вина відповідача у порушенні строків/термінів нарахування та виплати позивачеві суми індексації грошового забезпечення була встановлена за судовим рішенням у справі №160/14790/24 (визнана бездіяльність відповідача протиправною), яке набрало законної сили, а відповідно, відповідач мав обов'язок нарахувати та виплатити таку суму компенсації втрати частини доходів позивачеві у день виплати основної суми заборгованості - 18.03.2025р. без подання позивачем жодних додаткових заяв виходячи з вимог наведених приписів ст.ст.2, 3, 4 Закону №2050-Ш.
Аналогічні за змістом висновки містяться і у постанові Верховного Суду від 02.04.2024р. у справі №560/8194/20.
А відтак, слід дійти висновку, що не нарахування та не виплату позивачеві компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням відповідачем строків виплати суми індексації грошового забезпечення, передбаченої Законом №2050-Ш за період з 01.01.2016р. по 18.03.2025р., у день виплати суми такої заборгованості - 18.03.2025р., слід визнати протиправною бездіяльністю відповідача - суб'єкта владних повноважень.
Тому, за викладених обставин, позовні вимоги позивача щодо визнання протиправною вищенаведеної бездіяльності відповідача у наведеній вище частині позову, підлягають задоволенню.
За приписами ч.1 ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи - ч.1 ст.75 наведеного Кодексу.
Згідно ч.1 ст.76 Кодексу, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Разом з тим, у ході судового розгляду справи правомірність бездіяльності відповідача у спірних правовідносинах з урахуванням встановлених судом обставин та аналізу чинного законодавства, належними, достатніми та допустимими доказами, відповідачем не доведена.
Не можуть бути покладені в основу даного судового рішення, тому відхиляються судом, аргументи відповідача з приводу того, що обов'язок щодо нарахування та виплати позивачеві індексації грошового забезпечення виник у відповідача після набрання рішенням суду законної сили не відповідає дійсності та спростовується висновками, які містяться у рішенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.08.2024р. у справі №160/14790/24, правові висновки якого є обов'язковими для врахування та виконання і відповідачем як суб'єктом владних повноважень, відповідні висновки неодноразово були підтримані і судовою практикою Верховного Суду, яка систематично ігнорується відповідачем, а відтак, останній, за порушення та не дотримання вимог трудового законодавства, не може бути звільнений від відповідальності, яка передбачена ст.117 КЗпП України, як в редакції до 19.07.2022р., так і після цієї дати.
Є безпідставними та необґрунтованими посилання представника відповідача на правові висновки, які містяться у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Меньшакова проти України» від 8 квітня 2010 року з приводу того, що з прийняттям судових рішень ст.ст.116,117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов'язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового законодавства, з огляду на таке.
По-перше, висновки зроблені у згаданому рішенні ЄСПЛ стосувалися пропуску позивачкою строку звернення до суду (порушення права на доступ до суду п.59), що не є предметом та підставами позову у цій справі, а відтак, згадані висновки не є застосовними до цих правовідносин.
По-друге, у згаданому рішенні ЄСПЛ зазначив, що обґрунтуванню, наведеному судами щодо оскаржуваних рішень, не вистачає чіткості і ясності, оскільки суди детально не розглянули двояку дію статті 117 Кодексу законів про працю.
При цьому, ЄСПЛ наголосив на тому, що він не є апеляційним судом для оскарження рішень національних судів та, як правило, саме національні суди повинні тлумачити національне законодавство та надавати оцінку наданим їм доказам(п.58 рішення ЄСПЛ).
Так, у даному випадку, національним судом, зокрема, Великою Палатою Верховного Суду було прийнято постанову від 08.10.2025р. у справі №489/6074/23, де було визначено право військовослужбовців, яким не була своєчасно виплачена індексації грошового забезпечення при звільненні зі служби (тобто, мала місце затримка розрахунку при звільненні) на звернення до суду з позовами про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, що передбачено ст.117 КЗпП України.
Вказані правові висновки були підтримані і у подальшому Верховним Судом у його постанові від 03 листопада 2025р. у справі №400/4999/24.
Наведені правові висновки, є обов'язковими для застосування адміністративними судами при розгляді аналогічних справ у подібних правовідносинах в силу ч.5 ст.242 КАС України.
А оскільки правовідносини у цій справі є подібними до правовідносин, які наведені у згаданих вище постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, тому згадані правові висновки є обов'язковими для врахування судом при розгляді цієї справи.
Окрім того, наведені правові висновки є обов'язковими і для виконання і відповідачем в силу ст.14 КАС України та ст.129-1 Конституції України.
А відтак, посилання представника відповідача на те, що норми ст.117 КЗпП України не розповсюджуються на дані правовідносини, з урахуванням наведених правових висновків національного суду вищої інстанції, є неспроможними.
Інші аргументи представника відповідача уважно вивчені судом, проте не заслуговують на увагу, оскільки висновків суду не спростовують.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням вимог ч.2 ст.2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність бездіяльності відповідача у не проведенні нарахування та виплати позивачеві середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.07.2019р. по 18.01.2023р., правомірність бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за період з 01.01.2016р. по 18.03.2025р., суд приходить до висновку, що вказана бездіяльність (пасивна поведінка) відповідача є протиправною, необґрунтованою, вчиненою без врахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), у зв'язку із чим відповідачем були порушені права та інтереси позивача у наведеній частині, які підлягають судового захисту шляхом визнання вищенаведеної бездіяльності відповідача протиправною.
Окрім того, з урахуванням вищенаведених обставин у даній справі, за якими судом встановлено протиправну бездіяльність відповідача, як суб'єкта владних повноважень, у даних правовідносинах, з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача, слід вийти за межі позовних вимог у відповідності до ч.2 ст.9, п.10 ч.2 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України та стягнути з відповідача на користь позивача, згідно проведеного судом вище обрахування, середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 01.07.2019р. по 18.01.2023р. (з обмеженням законом 6-ма місяцями) у загальному розмірі 33249,46 грн.
А відповідно, слід дійти висновку, що позовні вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у даних правовідносинах є неналежним способом захисту порушеного права позивача, тому у цій частині позову позивачеві слід відмовити.
Приймаючи до уваги все вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
За таких обставин підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - 2 державного пожежно-рятувального закону ГУ ДСНС у Дніпропетровській області з охорони об'єктів на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору понесені ним згідно квитанції №ID:6966-1699-4894-3456 від 22.04.2025р. пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 605 грн. 60 коп. виходячи із розрахунку 1211,20/2 з урахуванням вимог ч.3 ст.139 наведеного Кодексу.
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 78, 94, 122, 132, 134, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до 2 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області з охорони об'єктів про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати бездіяльність 2 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області з охорони об'єктів щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.07.2019 року по 18.01.2023 року включно (з обмеженням законом 6-ма місяцями) - протиправною.
Стягнути з 2 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області з охорони об'єктів (51909, Дніпропетровська область, м. Кам'янське, вул. Горобця С.Х., буд.8-1, ЄДРПОУ 08681755) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) - середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.07.2019р. по 18.01.2023р. у загальному розмірі 33249 грн. 46 коп. (тридцять три тисячі двісті сорок дев'ять гривень 46 копійок).
Визнати протиправною бездіяльність 2 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області з охорони об'єктів щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компетенції втрати частини грошових доходів, передбаченої Законом №2050-Ш «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком №159, у зв'язку з порушенням 2 пожежно-рятувальним загоном ГУ ДСНС у Дніпропетровській області з охорони об'єктів, строків виплати суми індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016р. по 18.03.2025р.
Зобов'язати 2 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області з охорони об'єктів (51909, Дніпропетровська область, м. Кам'янське, вул. Горобця С.Х., буд.8-1, ЄДРПОУ 08681755) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) - компенсацію втрати частини грошових доходів, передбачену Законом №2050-Ш та Порядком №159, у зв'язку з порушенням строків виплати суми індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016р. по 18.03.2025р.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань 2 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області з охорони об'єктів (51909, Дніпропетровська область, м. Кам'янське, вул. Горобця С.Х., буд.8-1, ЄДРПОУ 08681755) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 605 грн. 60 коп. (шістсот п'ять гривень 60 копійок).
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, або протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.О. Конєва