14 листопада 2025 рокуСправа №160/14430/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
19.05.2025р. через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 звернулася з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 та просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у не нарахуванні й не виплаті на її користь грошового забезпечення військовослужбовця відповідно до частини шостої статті 9 Закону №2011 в редакції від 05 жовтня 2023р. за період з 26 грудня 2023р. по 19 травня 2024р. і з 01 березня 2025р. по день пред'явлення адміністративного позову;
- зобов'язати відповідача нарахувати й виплатити на користь позивачки грошове забезпечення військовослужбовця відповідно до частини шостої статті 9 Закону №2011 в редакції від 05 жовтня 2023р. за період з 26 грудня 2023р. по 19 травня 2024р. і з 01 березня 2025р. по день пред'явлення адміністративного позову.
02.06.2025р. через систему «Електронний суд» позивачкою була подана заява про зміну предмету позову у порядку ст.47 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій позивачка просила, зокрема, зобов'язати відповідача нарахувати й виплатити на користь позивачки грошове забезпечення військовослужбовця відповідно до частини шостої статті 9 Закону №2011 в редакції від 05 жовтня 2023р. за період з 26 грудня 2023р. по 19 травня 2024р. і з 01 березня 2025р. по день звільнення її чоловіка з полону.
Свої позовні вимоги позивачка обґрунтовує тим, що вона перебуває у шлюбі з ОСОБА_2 , який є військовослужбовцем Військової частини НОМЕР_1 . 26.12.2023р. під час ведення бойових дій біля населеного пункту Хромове Донецької області її чоловік потрапив у полон. Станом на день потрапляння в полон ст.9 Закону №2011, яка діяла у редакції від 05 жовтня 2023р., було передбачено, що за військовослужбовцями, захопленими в полон, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших помісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру, таке грошове забезпечення виплачується щомісячно сім'ям такого військовослужбовця у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. За абз.3 ч.6 ст.9 Закону №2011 таке грошове забезпечення, серед іншого, виплачується дружині військовослужбовця. А згідно п.4 та п.6 Порядку №884 виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення в полон до дня їх звільнення з полону включно. Позивачка зазначає, що згідно відомостей банківської установи у період з 20.05.2024р. по 28.02.2025р. відповідачем на її рахунок було перераховано грошове забезпечення у загальній сумі 1 171 959,69 грн., а отже, позивачка вважає, що у відповідача наявна заборгованість з виплати грошового забезпечення за період з дня потрапляння її чоловіка в полон - 26.12.2023р. по 20.05.2024р., оскільки відповідач не нараховував і не виплачував їй грошове забезпечення чоловіка. Крім того, позивачка вказала і на те, що відповідач безпідставно припинив нарахування й виплату їй грошового забезпечення, починаючи з 01 березня 2025 року.
Ухвалою суду від 26.05.2025р. відкрито провадження у даній адміністративній справі, розгляд даної справи було призначено у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами з 25 червня 2025 року та зобов'язано відповідача протягом 15 днів з дня отримання цієї ухвали надати суду відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст.162,261 Кодексу адміністративного судочинства України; надати докази правомірності бездіяльності відповідача у даних правовідносинах, виходячи з вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України.
Окрім того, зазначеною ухвалою суду у порядку ст.80 КАС України за ініціативою суду у Військової частини НОМЕР_1 були витребувані наступні копії документів, а саме:
- копію витягу з наказу про призначення на посаду та зарахування ОСОБА_2 до особового складу військової частини НОМЕР_1 ;
- копії документів, які свідчать про нарахування та виплату військовослужбовцю ОСОБА_2 грошового забезпечення (у тому числі його дружині у зв'язку із перебуванням військовослужбовця в полоні) за період з 26.12.2023р. по 19.05.2024р., з 01.03.2025р. по 16.05.2025р. (копію його особової картки) або докази правомірності припинення такої виплати.
Зазначена ухвала суду разом з адміністративним позовом була направлена та отримана відповідачем у його електронному кабінеті 19.05.2025р. (адміністративний позов) та 27.05.2025р. (ухвала суду), що є належним повідомленням відповідача про дату, час та місце судового розгляду справи згідно до вимог ст. 18 Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується довідками про доставку електронного листа, наявними у справі.
На виконання вимог згаданої ухвали суду, 27.06.2025р. засобами поштового зв'язку від відповідача до суду надійшов відзив на позов, у якому останній просив у задоволенні позовних вимог позивачці відмовити у повному обсязі посилаючись на те, що вимоги позову вважає необґрунтованими, такими, що суперечать чинному законодавству з наступних підстав. Стосовно періоду 26.12.2023р. по 28.02.2025р. грошове забезпечення військовослужбовцям захопленим в полон виплачується відповідно до вимог ст.9 Закону №2011 у редакції, чинній до 08.10.2024р. та Порядку №884. Аналізом картки особового рахунку ОСОБА_2 за 2024 та 2025 роки встановлено, що військова частина НОМЕР_1 повністю розрахувалася із позивачкою. Стосовно періоду з 01.02.2025р. по 16.05.2025р. відповідач вказав на те, що відповідно до Закону України «Про внесення зміни до пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» державою змінено порядок та розмір нарахування та виплати грошового забезпечення родичам безвісно відсутніх військовослужбовців або тих, які перебувають у полоні. Вказаними приписами встановлено, що за відсутності особистого розпорядження на випадок полону грошове забезпечення виплачується, зокрема, дружині. Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 50 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань. Вказаний закон набрав чинності 01.02.2025р., відповідно, з цього дня нарахування та виплата грошового забезпечення родичам військовослужбовців, зокрема, які перебувають у полоні, здійснюється за новим порядком. З метою належної реалізації наведених положень законодавства, у в/ч НОМЕР_1 була створена відповідна комісія, на даний момент до в/ч НОМЕР_1 надійшла заява позивачки на виплату 50% грошового забезпечення, перебуваючого в полоні солдата ОСОБА_2 та на теперішній час військова частина звернулася із запитом про надання витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян стосовно ОСОБА_2 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , що передбачено п.3 Постанови №884, та після отримання таких відомостей, визначення кола осіб та розміру часток грошового забезпечення ОСОБА_2 комісією буде прийнято рішення про нарахування та виплату грошового забезпечення. За викладеного, відповідач вважає, що будь-якої вини чи протиправних дій з боку військової частини стосовно позивача допущено не було, тому позовні вимоги позивача не ґрунтуються на Законі і не підлягають задоволенню.
28.08.2025р. представником позивачки через систему «Електронний суд» була подана відповідь на відзив, у якій останній зазначив, що факт нарахування грошового забезпечення ще не означає його фактичну виплату з урахуванням того, що позивачка надала виписки з банківських рахунків, які свідчать про те, що грошове забезпечення їй не надходило, а отже, вважає, що представлені відповідачем докази - неналежні. Що стосується змін в законодавстві, то представник позивачки вказав на те, що оскільки чоловік позивачки потрапив у полон 26.12.2023р., тобто, майже за рік до прийняття Закону №3995 і подальшого набрання ним чинності, то зазначені законодавчі зміни не є застосовними в контексті цієї справи, а застосовним є Закон про правовий і соціальний захист військовослужбовців у редакції, що діяв від 05.10.2023р., тобто до моменту потрапляння її чоловіка в полон. Окрім того, представник позивачки зазначив, що Закон №3995 у прикінцевих положеннях не передбачав, що його норми застосовуються до правовідносин, які виникли до дня набрання ним чинності, а також і не передбачав обов'язку позивачки звертатися з новими заявами після набрання ним чинності.
У відповіді на відзив позивачкою заявлено клопотання про повернення відзиву на позов, з огляду на те, що в порушення ч.2 ст.44 КАС України відповідач недобросовісно реалізував своє право на його подання, оскільки відповідач направив позивачці відзив на позов засобами поштового зв'язку, у ньому було неправильно зазначено інформацію про відсутність у представника позивачки електронного кабінету, оскільки він насправді наявний, також зазначено неправильну електронну адресу, тож відповідач, маючи можливість подати відзив через підсистему «Електронний суд», реалізував своє право на подання заперечень проти позову недобросовісно з метою створення перешкод з ознайомлення доводами проти заявлених позовних вимог.
Розглянувши вищенаведене клопотання, вивчивши докази надані на його підтвердження, суд не знаходить обґрунтованих підстав для його задоволення, з огляду на те, що, по-перше, повернення відзиву на позов приписами процесуального законодавства не передбачено; по-друге, наведені вище обставини не призвели до порушення процесуальних прав позивачки, оскільки позивачка отримала відзив на позов, що підтверджено самим представником позивачки, та останній скористався своїм процесуальним правом на подання до суду відповіді на відзив, а відтак, підстави стверджувати про не добросовісність відповідача при направленні відзиву на позов на адресу позивачки засобами поштового зв'язку, у адміністративного суду відсутні, тому у задоволенні наведеного клопотання позивачці слід відмовити.
12.11.2025р. на виконання вимог ухвали суду були надані витребувані судом документи, зокрема, Довідка - деталізація нарахованого та задепонованого грошового забезпечення військовослужбовця ОСОБА_2 за період з 16.12.2023р. по 30.09.2025р.
У відповідності до вимог ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
У зв'язку із великим навантаженням, перебуванням судді Конєвої С.О. у щорічній відпустці, що об'єктивно унеможливлювало судовий розгляд справ у згаданий період, ухвалою суду від 14.11.2025р. судовий розгляд даної справи на підставі ст. 121 Кодексу адміністративного судочинства України було продовжено до 14.11.2025р.
Враховуючи викладене, дана справа вирішується 14.11.2025р., тобто у межах строку, визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
У відповідності до вимог ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Із наявних в матеріалах справи копій документів, судом встановлені наступні обставини у даній справі.
Судом встановлено, що військовослужбовець - молодший сержант ОСОБА_2 був призначений на посаду стрільця-санітара 1 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 1 стрілецької роти НОМЕР_2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 з 16.12.2023р. про що свідчить зміст копії Витягу з наказу командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 16.12.2023р. №356, наявного у справі.
Згідно змісту фотокопії Сповіщення сім'ї №2/1/2684 скерованого ІНФОРМАЦІЯ_2 від 21.10.2024р. на адресу позивачки, позивачку повідомлено, що її чоловік ОСОБА_2 26.12.2023р. під час ведення бойових дій біля н.п. Хромове, Донецької області потрапив в полон.
Надалі, позивачка зазначила у позові, що у відповідності до вимог ч.6 ст.9 Закону №2011 у редакції, чинній з 05.10.2023р., п.4, п.6 Порядку №884, нею на банківський рахунок було отримане грошове забезпечення її чоловіка у зв'язку із перебуванням його в полоні, за квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад та грудень 2024р., січень 2025р. у загальній сумі 1 171 959,69 грн. про що надала відповідні відомості із банківської картки Ощадбанку, копії яких наявні у справі.
В той же час, на переконання позивачки, у період з 26.12.2023р. (з дня потрапляння її чоловіка - ОСОБА_2 в полон) по 19.05.2024р. відповідачем їй грошове забезпечення її чоловіка не нараховувалось та не виплачувалось.
Також позивачка зазначила у позові і про те, що з 01.03.2025р. виплату їй такого грошового забезпечення її чоловіка відповідачем припинено, починаючи з 01.03.2025р.
Відтак, позивачка вважає, що відповідач має заборгованість з виплати їй грошового забезпечення її чоловіка - ОСОБА_2 , який потрапив в полон, за період з 26.12.2023р. по 19.05.2024р. та з 01.03.2025р. по день звільнення з полону.
Позивачка, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті їй грошового забезпечення її чоловіка - ОСОБА_2 , який потрапив у полон, згідно до ч.6 ст.9 Закону №2011 в редакції від 05 жовтня 2023р. за період з 26.12.2023р. по 19.05.2024р., з 01.03.2025р. по день звільнення її чоловіка з полону, звернулася до суду з цим позовом за захистом своїх прав.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення даного позову, виходячи з наступного.
Що стосується нарахування та виплати позивачці грошового забезпечення її чоловіка, який знаходиться з полоні з 26.12.2023р. (згідно сповіщення №2/1/2684 від 21.10.2024р.) за період з 26.12.2023р. по 19.05.2024р., відмовляючи у задоволенні позову у цій частині, суд зазначає про таке.
Статтею 2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.91 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII), у редакції, чинній з 05.10.2023р. по 31.01.2025р., визначено, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Частиною 1 статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно із ч. 6 ст. 9 Закону № 2011-XII, у редакції чинній з 05.10.2023р. по 31.01.2025р., встановлено, що за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім'ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Приписами абзацу 4 ч.6 ст.9 Закону №2011-ХІІ, у редакції, чинній з 05.10.2023р. по 31.01.2025р., визначено, що грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. Виплата грошового забезпечення цим членам сімей здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців або їх звільнення, або визнання їх у встановленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.
Порядок виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 р. № 884(в подальшому - Порядок № 884, в редакції станом на час спірних правовідносин - 26.12.2023р.).
За пунктом 3 Порядку № 884 передбачено, що за військовослужбовцями зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення (далі - грошове забезпечення) з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення.
Виплата грошового забезпечення здійснюється таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (інвалідів з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей - пункт 7 згаданого Порядку №884 у редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно із пунктом 4 Порядку № 884, виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, членам сімей військовослужбовців за їх заявою на ім'я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації).
У відповідності до пункту 6 Порядку №884 було передбачено, що виплата грошового забезпечення здійснюється щомісяця на підставі наказів командирів (начальників, керівників) військових частин (установ, організацій) членам сімей, зокрема, військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах, - до дня їх звільнення включно;
Виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, їх інтернування або звільнення, або визнання їх в установленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини (установи, організації).
Аналіз вищенаведених норм законодавства, чинних на момент виникнення спірних правовідносин (з 26.12.2023р. по 19.05.2024р.), свідчить про те, що у разі захоплення військовослужбовця в полон, членам сім'ї такого військовослужбовця, зокрема, у тому числі, і дружині військовослужбовця, має виплачуватися його грошове забезпечення рівними частками.
Так, як встановлено судом із наявних в матеріалах справи копій документів, зокрема, зі змісту Довідки - деталізації нарахованого та перерахованого військовослужбовцю ОСОБА_2 грошового забезпечення, у тому числі, і позивачці, як його дружині, за період з 16.12.2023р. по 30.09.2025р. видно, що, а саме:
- у січні 2024р. нараховано та перераховано ОСОБА_2 грошове забезпечення за грудень 2023р. у сумі 6973,40 грн. - 100% коштів перераховано (виплачено) ОСОБА_2 ;
- у лютому 2024р. нараховано та перераховано грошове забезпечення за січень 2024р. та грошове забезпечення і додаткову винагороду за грудень 2023р. у сумі 164 495,54 грн. - 100% коштів перераховано (виплачено) ОСОБА_1 (позивачці у справі);
- у березні 2024р. нараховано та перераховано грошове забезпечення та додаткову винагороду за лютий 2024р. у сумі 119 005,04 грн. - 100 % коштів перераховано (виплачено) ОСОБА_1 (позивачці у справі);
- у квітні 2024р. нараховано та перераховано грошове забезпечення та додаткову винагороду за березень 2024р. у сумі 119 005,04 грн. - 100% коштів перераховано (виплачено) ОСОБА_1 (позивачці у справі);
- у травні 2024р. нараховано та перераховано грошове забезпечення та додаткову винагороду за квітень 2024р. у сумі 119005,04 грн. - 100% коштів перераховано (виплачено) ОСОБА_1 (позивачці у справі);
- у червні 2024р. нараховано та перераховано грошове забезпечення та додаткову винагороду за травень 2024р. у сумі 119005,04 грн. - 100% коштів перераховано (виплачено) ОСОБА_1 (позивачці у справі).
Також факт виплати відповідачем грошового забезпечення позивачці її чоловіка, який перебуває в полоні, підтверджений також і відомостями із банківського рахунку позивачки, які долучені нею до позову, а саме:
- у травні 2024р. (20.05.2024р.) позивачці виплачено грошове забезпечення її чоловіка за квітень 2024р. у сумі 98500,00 грн., а 12.06.2024р. - грошове забезпечення за травень 2024р. у сумі 20505,04 грн.;
- у червні 2024р. (18.06.2024р.) позивачці виплачено грошове забезпечення її чоловіка за травень 2024р. у сумі 98500,00 грн., а 12.07.2024р. - грошове забезпечення за травень 2024р. у сумі 20505,04 грн.
Відтак, із аналізу викладених встановлених судом обставин слідує, що відповідачем позивачці було нараховане та виплачене грошове забезпечення її чоловіка - військовослужбовця ОСОБА_2 , який перебуває в полоні (згідно сповіщення №2/1/2684 від 21.10.2024р.), за спірний період з 26.12.2023р. по 19.05.2024р. в повному обсязі, що підтверджено вищенаведеними проаналізованими судом доказами.
На спростування відомостей, які наведені у згаданій вище Довідці - деталізації нарахованого та перерахованого військовослужбовцю ОСОБА_2 за період з 16.12.2023р. по 30.09.2025р., ні позивачкою, ні її представником, жодних будь-яких інших доказів суду не надано.
За таких обставин та враховуючи встановлені вище судом факти нарахування та виплати позивачці грошового забезпечення її чоловіка, який знаходиться у полоні (згідно сповіщення №2/1/2684 від 21.10.2024р.) за спірний період - з 26.12.2023р. по 19.05.2024р., що підтверджено як відомостями, які містяться у наведеній вище Довідці-деталізації та інформацією, наданою позивачкою із її банківського рахунку, суд приходить до висновку, що бездіяльність, яка полягає у не нарахуванні та невиплаті позивачці грошового забезпечення за вказаний спірний період, з боку відповідача відсутня.
Тому, у задоволенні позовних вимог у наведеній частині позову позивачці слід відмовити.
Що стосується нарахування та виплати позивачці грошового забезпечення її чоловіка, який знаходиться з полоні з 26.12.2023р. (згідно сповіщення №2/1/2684 від 21.10.2024р.) за період з 01.03.2025р. по день звільнення її чоловіка з полону, відмовляючи у задоволенні позову у цій частині, суд виходить з наступного.
В той же час, до ч.6 ст.9 Закону №2011-ХІІ були внесені зміни Законом України «внесення зміни до пункту 6 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" щодо грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх від 08.10.2023р. №3995-ІХ (далі - Закон №3995-ІХ), який набрав чинності з 01.02.2025р.
Згідно положень ст. 9 Закону №2011 (в редакції чинній з 01.02.2025 року через набрання чинності Законом України від 08.10.2024 № 3995-IX) за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігається виплата грошового забезпечення.
Військовослужбовець має право скласти у письмовій довільній формі особисте розпорядження на випадок захоплення його в полон або заручником, інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти про виплату належного йому грошового забезпечення особі (особам) за його вибором, визначивши розмір частки таких осіб у відсотках (далі - особисте розпорядження на випадок полону).
Порядок підтвердження справжності підпису військовослужбовця на особистому розпорядженні на випадок полону, оформлення та зберігання такого розпорядження та його скасування здійснюються у порядку, передбаченому пунктом 4 статті 16 цього Закону.
У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону грошове забезпечення виплачується дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовця аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови що ці права не були поновлені). Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 50 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.
Виплата грошового забезпечення особі (особам), визначеній (визначеним) в особистому розпорядженні на випадок полону, та особам, передбаченим цим пунктом, здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців у нейтральних державах або зникнення безвісти, їх звільнення з полону або визнання судом безвісно відсутніми чи оголошення судом померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини.
Грошове забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, підлягає індексації відповідно до закону. Порядок та умови перерахунку розміру грошового забезпечення таких військовослужбовців встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзацах четвертому - п'ятому цього пункту, належні та не виплачені військовослужбовцям, захопленим у полон або заручниками, а також інтернованим у нейтральних державах або зниклим безвісти, суми грошового забезпечення після оголошення їх судом померлими включаються до складу спадщини.
За військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігаються передбачені законом інші види забезпечення.
А отже, із правового аналізу наведених вище приписів слідує, що дія нормативно-правових актів у часі є, як правило, перспективною, тобто розрахованою на поведінку суб'єктів права, що виникає після набрання чинності актом.
Правову позицію щодо дії законів та інших нормативно-правових актів в часі неодноразово висловлював Конституційний Суд України.
Так, у рішенні від 12 липня 2019 року №5-р(I)/2019 Конституційний Суд України зробив висновок, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).
Таким чином, у разі безпосередньо (прямої) дії нормативно-правового акта в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності.
Відтак, враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що правовідносини, які виникли раніше і тривали на момент набрання чинності Законом України від 08.10.2024 №3995-IX, повинні бути приведені у відповідність із новим юридичним регулюванням.
При цьому, судом враховується і те, що є чинними положення ст. 9 Закону №2011-ХІІ в редакції з 01.02.2025 року, через набрання чинності Законом України від 08.10.2024 № 3995-IX, а відтак, вони не дозволяють застосовувати положення ст. 9 Закону №2011-ХІІ у попередній редакції.
З огляду на наведене, посилання позивачки та її представника щодо необхідності застосування до правовідносин у даній справі приписів ч.6 ст.9 Закону №2011-ХІІ, у редакції на 05.10.2023р. і після 01.03.2025р., на чому наполягає позивачка у своєму позові, є неспроможними.
Судом у даних правовідносинах враховується і те, що у змісті рішення від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 Конституційний Суд України вказав, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22 та від 11.09.2024 у справі № 554/154/22, наголошувала на тому, що Суд не може перебирати на себе правотворчі функції законодавчої та виконавчої влади. Порушення такого підходу та, відповідно, ігнорування принципу законності: суперечить, щонайменше, принципам правової визначеності, легітимних очікувань та належного урядування як базовим складовим правовладдя (верховенства права); дискримінує іншу сторону правовідносин; означає, що суд може надати дозвіл будь-кому та будь-коли діяти за межами закону (який містить заборони) або за межами наданих законом прав (повноважень); іде в розріз з принципом поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, а також порушує систему стримувань і противаг (суд втручається в компетенцію суб'єктів нормотворення та може ігнорувати їх волю).
Отже, аналіз наведеного правового регулювання та судової практики, свідчить про те, що правовідносини між позивачкою і відповідачем щодо виплати грошового забезпечення військовослужбовця, що знаходиться у полоні, які виникли до внесення змін до Закону №2011-ХІІ Законом № 3995-IX, після набрання чинності таких змін, тобто з 01.02.2025, повинні бути приведені у відповідність із новим юридичним регулюванням.
А виходячи з того, що з 01.02.2025р. згідно зі змінами, внесеними у ч.6 ст.9 Закону №2011-ХІІ Законом №3995-ІХ, визначено право на отримання членами сім'ї грошового забезпечення військовослужбовця, який перебуває в полоні, зокрема, дружиною такого військовослужбовця, що в загальній сумі не може перевищувати 50 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань, а відтак, позивачка має право на отримання саме грошового забезпечення у наведеному розмірі, починаючи з 01.02.2025р. (набрання чинності Законом №3995-ІХ).
Так, як вбачається зі змісту копії Довідки - деталізації нарахованого та задепонованого грошового забезпечення військовослужбовця ОСОБА_2 за період з 01.02.2025р. по 30.09.2025р. військовослужбовцю ОСОБА_2 було нараховане грошове забезпечення за вирахуванням податків, а саме:
- в березні 2025р. нараховане грошове забезпечення та додаткова винагорода за лютий 2025р. у сумі 120117,53 грн., яке було перераховано, зокрема, позивачці, а також і ОСОБА_3 , у розмірі 1/2 від 50%, що становить 60 058,76 грн.;
- в квітні 2025р. нараховане грошове забезпечення та додаткова винагорода за березень 2025р. у сумі 120117,53 грн., яке було перераховано, зокрема, позивачці, а також і ОСОБА_3 , у розмірі 1/2 від 50%, що становить 60 058,76 грн.;
- в травні 2025р. нараховане грошове забезпечення та додаткова винагорода за квітень 2025р. у сумі 120117,53 грн., яке було перераховано, зокрема, позивачці, а також і ОСОБА_3 , у розмірі 1/2 від 50%, що становить 60 058,76 грн.;
- в червні 2025р. нараховане грошове забезпечення та додаткова винагорода за травень 2025р. у сумі 120117,53 грн., яке було перераховане, зокрема, позивачці, а також і ОСОБА_3 , у розмірі 1/2 від 50%, що становить 60058,76 грн.;
- також у червні 2025р. була нарахована грошова допомога на оздоровлення в сумі 21617,53 грн. (виплачена позивачці, а також і ОСОБА_3 у сумі 10808,77 грн.) та матеріальна допомога за 2025р. (виплачена позивачці, а також ОСОБА_3 , у сумі 10808,77 грн.);
- в липні 2025р. нарахована додаткова винагорода за червень 2025р. у сумі 98500,00 грн., яка була перерахована, зокрема, позивачці, а також і ОСОБА_3 , у розмірі 1/2 від 50%, що становить 49250,00 грн.;
- в серпні 2025р. нараховане грошове забезпечення та додаткова винагорода за липень 2025р. у сумі 120248,76 грн., яке було перераховане, зокрема, позивачці, а також і ОСОБА_3 , у розмірі 1/2 від 50%, що становить 60124,38 грн.;
- в вересні 2025р. нараховане грошове забезпечення та додаткова винагорода за серпень 2025р. в сумі 120248,76 грн., яке було перераховане, зокрема, позивачці, а також і ОСОБА_3 , у розмірі 1/2 від 50%, що становить 60 124,38 грн.;
- в жовтні 2025р. нараховане грошове забезпечення та додаткова винагорода за вересень 2025р. в сумі 120248,76 грн., яке було перераховане, зокрема, позивачці, а також ОСОБА_3 , у розмірі 1/2 від 50%, що становить 60124,38 грн.
Аналізуючи вищенаведені встановлені судом обставини, суд приходить до висновку, що у період з 01.02.2025р. та станом на жовтень 2025р. відповідачем вчиняються дії щодо нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовця - ОСОБА_2 , який знаходиться у полоні (згідно сповіщення №2/1/2684 від 21.10.2024р.), яке виплачується членам сім'ї такого військовослужбовця, зокрема, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 (позивачці у справі) у загальному розмірі, що не перевищує 50 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань з 01.02.2025р., що відповідає приписам ч.6 ст.9 Закону №2011-ХІІ, чинній у редакції з 01.02.2025р..
А відтак, враховуючи встановлені вище обставини щодо нарахування та виплати позивачці грошового забезпечення її чоловіка, який знаходиться в полоні, у розмірі, передбаченому чинним законодавством, суд приходить до висновку, що бездіяльність відповідача у даних правовідносинах у спірний період з 01.02.2025р. відсутня, тому у задоволенні позовних вимог у цій частині позову позивачці слід відмовити.
Також не можуть бути задоволеними і позовні вимоги позивачки в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті їй грошового забезпечення військовослужбовця відповідно до ч.6 ст.9 Закону №2011-ХІІ в редакції від 05.10.2023р. за період «..по день звільнення її чоловіка з полону» та зобов'язання вчинити певні дії у цій частині позову, з огляду на те, що ці позовні вимоги направлені на захист прав та інтересів позивачки на майбутнє, що не відповідає вимогам ст.5 КАС України, оскільки судовому захисту підлягають лише уже порушені права та інтереси особи, а не ті, які можуть бути порушеними у майбутньому.
У відповідності до вимог ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
В той же час, ч.1 ст.77 наведеного Кодексу, покладає обов'язок на позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.
Проте, виходячи з того, що судом встановлено факти нарахування та виплати позивачці грошового забезпечення її чоловіка, який знаходиться у полоні, у спірний період з 26.12.2023р. по 19.05.2024р. та з 01.03.2025р. по 30.09.2025р. у розмірах, встановлених чинним законодавством, які позивачкою будь-якими іншими доказами не спростовані, а відтак, бездіяльність відповідача у даних спірних правовідносинах позивачем жодними належними та допустимими доказами не доведена.
Інші аргументи та доводи позивачки, викладені у позові та у відповіді на відзив, уважно вивчені судом, проте не заслуговують на увагу, оскільки висновків суду не спростовують.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням вищенаведеного, перевіривши за критеріями, визначеними у ч.2 ст.2 згаданого Кодексу, правомірність дій відповідача (а також і бездіяльність відповідача) щодо нарахування та виплати позивачці грошового забезпечення її чоловіка, який знаходиться у полоні, у розмірах, встановлених ч.6 ст.9 Закону №2011-ХІІ у редакціях, чинних з 05.10.2023р. по 31.01.2025р. та з 01.02.2025р. по вересень 2025р., суд приходить до висновку, що бездіяльність відповідача у даних спірних правовідносинах судом не встановлена, а відповідач, вчиняючи вказані вище дії діяв у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, обґрунтовано та із врахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Що стосується позовних вимог позивачки в частині зобов'язання відповідача нарахувати й виплатити на її користь грошове забезпечення військовослужбовця відповідно до ч.6 ст.9 Закону №2011-ХІІ в редакції від 05 жовтня 2023р. за період з 26.12.2023р. по 19.05.2024р. та з 01.03.2025р. по день звільнення її чоловіка з полону, то, з урахуванням того, що судом не встановлено бездіяльності відповідача у даних спірних правовідносинах, тому у задоволенні зазначених вище похідних позовних вимог позивачеві також слід відмовити.
Приймаючи до уваги все вищевикладене, у задоволенні даного позову позивачці слід відмовити повністю.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат по сплаті судового збору понесених позивачкою згідно квитанції: №0.0.4371647162.1 від 16.05.2025р. в сумі 1211,20 грн., суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України лише при задоволенні позову такі судові витрати покладаються на суб'єкта владних повноважень.
Однак, виходячи з того, що у суду відсутні підстави для задоволення даного позову, то і судові витрати позивачки по сплаті судового збору не підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суб'єкта владних повноважень, тому такі судові витрати покладаються на позивачку.
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 52, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, п.1 ч.1 ст.238, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Судові витрати покласти на позивачку згідно до вимог ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.О. Конєва