19 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 320/6200/23
касаційне провадження № К/990/50814/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві
на рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 березня 2024 року (головуючий суддя - Головенко О.Д.)
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2024 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Сорочко Є.О.; судді - Коротких А.Ю., Єгорова Н.М.)
у справі № 320/6200/23
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕРЕЖА-ЛАНЕТ»
до Головного управління ДПС у м. Києві
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
У березні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «МЕРЕЖА-ЛАНЕТ» (далі - ТОВ «МЕРЕЖА-ЛАНЕТ»; позивач; платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі - ГУ ДПС у м. Києві; відповідач; контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 03 січня 2023 року № 00003340702, від 03 січня 2023 року № 00003310702, від 03 січня 2023 року № 00003320702.
Київський окружний адміністративний суд рішенням від 29 березня 2024 року адміністративний позов задовольнив.
Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 10 грудня 2024 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.
ГУ ДПС у м. Києві звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 березня 2024 року, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2024 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. При цьому наголошує на неможливості встановлення факту використання рекламних послуг у господарській діяльності позивача. Звертає увагу на те, що Публічне акціонерне товариство «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Фінансовий Стандарт» звільнено від оподаткування податком на прибуток, а відтак формування платником витрат за наслідками виплати йому роялті за використання торгової марки є неправомірним. Також зазначає, що Національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 13 «Фінансові інструменти», затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 2001 року № 559 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - НП(С)БО 13 «Фінансові інструменти»), не визначено порядок визначення справедливої вартості та не обумовлено методологію обліку щодо короткострокових та довгострокових фінансових зобов'язань, а відтак відповідачем цілком обґрунтовано застосовано формулу, встановлену правилами Міжнародних стандартів фінансової звітності.
Верховний Суд ухвалою від 17 лютого 2025 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ДПС у м. Києві.
26 лютого 2025 року від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він зазначив, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами попередніх інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Судами з'ясовано, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «МЕРЕЖА-ЛАНЕТ» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 квітня 2021 року по 31 жовтня 2021 року, валютного - за період з 01 квітня 2021 року по 31 жовтня 2021 року, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - за період з 01 квітня 2021 року по 31 жовтня 2021 року та іншого законодавства за відповідний період, за результатами якої складено акт від 27 грудня 2022 року № 50639/26-15-07-02-04-17/40373986.
Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пунктів 198.1, 198.5 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) у зв'язку з безпідставним формуванням податкового кредиту з податку на додану вартість у розмірі 591688,00 грн за наслідками придбання в офіційного представництва корпорації Google в Україні - Товариства з обмеженою відповідальністю «ГУГЛ» рекламних послуг в мережі Інтернет шляхом публікації та просування рекламних оголошень платника, які не пов'язані з його господарською діяльністю.
Також контролюючий орган дійшов висновку про недотримання ТОВ «МЕРЕЖА-ЛАНЕТ» пунктів 44.1, 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, підпункту 140.5.7 пункту 140.5 статті 140 ПК України з огляду на неправомірне формування витрат у розмірі 350000,00 грн за наслідками виплати роялті на користь Публічного акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Фінансовий Стандарт», оскільки останнє звільнене від сплати податку на прибуток, а також безпідставне невіднесення до складу інших доходів різниці між номіналом і теперішньою вартістю заборгованості, що є дисконтом, який позичальник повинен включити до доходів за довгостроковими зобов'язаннями перед Публічним акціонерним товариством «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Фінансовий Стандарт».
На підставі зазначеного акта перевірки відповідачем 03 січня 2023 року прийнято податкові повідомлення-рішення: № 00003340702, згідно з яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 17633783,00 грн; № 00003310702, згідно з яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 7584365,00 грн за основним платежем та 3792183,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями; № 00003320702, згідно з яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 591688,00 грн за основним платежем та 295844,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.
Надаючи оцінку правомірності прийняття контролюючим органом названих актів індивідуальної дії, Верховний Суд виходить із такого.
За правилами пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Аналіз наведених норм свідчить на користь висновку про те, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій та господарський характер понесених за ними витрат.
Господарською діяльністю згідно з підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України є діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника, які є формою здійснення господарської діяльності, то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненою в межах господарської діяльності платника та лише за таких умов платник має право на врахування в податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій.
Таким чином, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети), є такими, що вчинені в межах господарської діяльності.
За правилами підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 ПК України розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.
Отже, зміст поняття розумної економічної причини (ділової мети) передбачає обов'язкову спрямованість будь-якої операції платника на отримання позитивного економічного ефекту, тобто на приріст (збереження) активів платника (їх вартість), а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому.
В той же час, не обов'язково, аби економічний ефект спостерігався негайно після вчинення операції. Не виключено, що такий ефект настане в майбутньому, а також не виключено, що в результаті об'єктивних причин економічний ефект може не настати взагалі. Зокрема, операція може виявитися збитковою, і це є одним із варіантів нормального перебігу подій при здійсненні господарської діяльності.
Проте, із визначеного в ПК України поняття ділової мети випливає, що обов'язково повинен бути намір платника податків отримати відповідний економічний ефект, тобто господарська операція принаймні теоретично (за умови досягнення поставлених завдань) має передбачати можливість приросту або збереження активів чи їх вартості.
Якщо ж та чи інша операція не зумовлена розумними економічними причинами (позбавлена ділової мети), то такі операції не є вчиненими в межах господарської діяльності, а відтак, їх наслідки не підлягають відображенню в податковому обліку.
З'ясування наміру платника на отримання економічного ефекту від господарської операції передбачає аналіз умов та обставин її здійснення. При цьому економічний ефект не повинен полягати виключно в зменшенні податкового навантаження на хоча б одного з учасників операції.
Відповідно, економічний ефект відсутній в операціях, які призводять до збільшення задекларованих витрат платника та зменшують об'єкт його оподаткування без можливості отримання додаткового приросту активів чи збереження їх вартості.
При цьому варто виходити з того, якою в тій чи іншій ситуації має бути поведінка добросовісного суб'єкта господарювання, що за звичайних умов ведення господарської діяльності зацікавлений у найбільшому скороченні своїх витрат.
Застосовуючи зазначені правила оподаткування, суди встановили, що реальність здійснення операцій між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «ГУГЛ» та їхній господарський характер підтверджується належним чином оформленими актами прийому-передачі послуг, які підписувалися повноважними представниками сторін і фіксували зміст та вартість наданих послуг. Товариство з обмеженою відповідальністю «ГУГЛ» надавало рекламні послуги через систему автоматичних рекламних оголошень Google AdWords. Зміст цих послуг полягав у тому, що Google та будь-яка компанія, яка прямо або опосередковано контролює, контролюється або перебуває під спільним контролем Google, у відповідний час розміщувала рекламні матеріали, данні із стрічки та технології позивача в будь-якому контенті або на будь-якому майні, наданому з боку Google або афілійованих компаній, що діють від імені Google або, залежно від обставин, від імені третьої особи.
Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об'єктивній інформації та спростовують господарський характер, засвідчений вказаними документами, не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, що, відповідно, нівелює його доводи про безпідставність формування платником податкового кредиту з податку на додану вартість за цим епізодом.
Крім того, судовими інстанціями з'ясовано, що між позивачем та Публічним акціонерним товариством «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Фінансовий Стандарт» укладено ліцензійний договір від 01 березня 2021 року № 0103-21/12 про використання торгової марки «ЛАНЕТ», за умовами якого позивач використовує торгову марку «ЛАНЕТ» в своїй господарській діяльності і пропонує послуги провайдера інтернет під цією торговою марковою своїм клієнтам.
За даним договором та додатком від 01 березня 2021 року № 1 до нього передбачено виплату роялті в розмірі 50000,00 грн на місяць. До матеріалів справи платником долучено копії актів надання послуг роялті за кожний місяць та платіжні доручення на оплату роялті. Загальна сума сплаченого і включеного до витрат роялті за період з січня по вересень 2021 року становить 350000,00 грн.
Проте, відповідач дійшов висновку про неправомірність формування ТОВ «МЕРЕЖА-ЛАНЕТ» розглядуваних витрат, посилаючись на положення підпункту 6 підпункту 140.5.7 пункту 140.5 статті 140 ПК України, відповідно до якого фінансовий результат податкового (звітного) періоду збільшується на суму витрат по нарахуванню роялті у повному обсязі, якщо роялті нараховані на користь юридичної особи, яка відповідно до цього Кодексу звільнена від сплати цього податку чи сплачує цей податок за ставкою, іншою, ніж встановлена цим Кодексом базова (основна) ставка.
При цьому, застосовуючи правила підпункту 6 підпункту 140.5.7 пункту 140.5 статті 140 ПК України, відповідач вказав, що Публічне акціонерне товариство «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Фінансовий Стандарт» звільнено від оподаткування податком на прибуток.
За правилами підпункту 141.6.1 пункту 141.6 статті 141 ПК України звільняються від оподаткування кошти спільного інвестування, а саме: кошти, внесені засновниками корпоративного фонду, кошти та інші активи, залучені від учасників інституту спільного інвестування, доходи від здійснення операцій з активами інституту спільного інвестування, доходи, нараховані за активами інституту спільного інвестування, та інші доходи від діяльності інституту спільного інвестування (відсотки за позиками, орендні (лізингові) платежі, роялті тощо).
Вказані положення не містять приписів, у силу яких інститут спільного інвестування звільняється від сплати податку на прибуток, а передбачено лише звільнення від оподаткування коштів спільного інвестування. Як наслідок, доходи від здійснення операцій з активами інституту спільного інвестування не враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток.
Водночас ПК України не відносить інститути спільного інвестування до кола юридичних осіб, які звільнені від сплати податку на прибуток чи сплачують цей податок за ставкою іншою, ніж базова. Інститути спільного інвестування є платниками податку на прибуток за базовою ставкою 18 відсотків, якщо такий прибуток сформовано відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності з урахуванням особливостей, визначених ПК України. Звільнення деяких коштів від оподаткування не має наслідком звільнення юридичної особи від сплати податку на прибуток з інших доходів, які не виведені із-під оподаткування.
Наведене правозастосування відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній, зокрема, в постанові від 26 червня 2018 року у справі № 825/1830/17.
Зазначена позиція підтримана також Міністерством фінансів України в листі від 11 жовтня 2018 року № 11210-09-5/26481 та Державною податковою службою України в індивідуальній податковій консультації від 21 вересня 2021 року № 3493/ГК/99-00-21-02-02-06.
З огляду на викладене здійснення відповідачем коригування фінансового результату до оподаткування відповідно до підпункту 6 підпункту 140.5.7 пункту 140.5 статті 140 ПК України на суму сплачених позивачем на користь Публічного акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Фінансовий Стандарт» роялті є безпідставним.
Крім того, судами з'ясовано, що 08 грудня 2017 року між Публічним акціонерним товариством «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Фінансовий Стандарт» (позикодавець) та позивач (позичальник) укладено договір відсоткової позики № ФС(П)-08/12-3, за умовами якого позикодавець передає у власність позичальнику грошові кошти в розмірі, установленому договором, а позичальник зобов'язується повернути їх позикодавцю, а також сплатити відсотки в розмірі та в порядку, встановлених договором.
Сума позики за договором становить 10000000,00 грн, за яку позичальник зобов'язаний сплачувати відсотки в розмірі 15 % річних від суми позики (або її частини, з урахуванням пункту 2.3 договору від 08 грудня 2017 року № ФС(П)-08/12-3) до дня фактичного повернення позики.
Відповідно до умов договору від 08 грудня 2017 року № ФС(П)-08/12-3 позичальник зобов'язаний повернути суму позики (або неповернену її частину в разі дострокового погашення частини позики) в термін, встановлений в пункті 4.1 цього договору, який визначає, що датою повернення позики є 08 грудня 2018 року.
З урахуванням додаткових угод загальний залишок заборгованості за договором відсоткової позики від 08 грудня 2017 року № ФС(П)-08/12-3, що обліковувався в бухгалтерському обліку ТОВ «МЕРЕЖА-ЛАНЕТ» станом на 30 вересня 2021 року, становив 26535320,15 грн (у тому числі, сума позики - 26318999,61 грн, сума відсотків - 216320,54 грн).
Також 28 січня 2020 року між Публічним акціонерним товариством «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Фінансовий Стандарт» (позикодавець) та платником (позичальник) укладено договір відсоткової позики № ФС(П)-28/01-6, за умовами якого позикодавець передає у власність позичальнику грошові кошти в розмірі, установленому договором, а позичальник зобов'язується повернути їх позикодавцю, а також сплатити відсотки в розмірі та в порядку, встановлених договором.
Сума позики за договором становить 20000000,00 грн, за яку позичальник зобов'язаний сплачувати відсотки в розмірі 10 % річних від суми позики (або її частини, з урахуванням пункту 2.3 договору від 28 січня 2020 року № ФС(П)-28/01-6) до дня фактичного повернення позики.
Відповідно до умов договору від 28 січня 2020 року № ФС(П)-28/01-6 позичальник зобов'язаний повернути суму позики (або неповернену її частину в разі дострокового погашення частини позики) в термін, встановлений у пункті 4.1 цього договору, згідно з яким датою повернення позики є 27 січня 2021 року.
Загальний залишок заборгованості за договором відсоткової позики від 28 січня 2020 року № ФС(П)-28/01-6, що обліковувався в бухгалтерському обліку позивача станом на 30 вересня 2021 року, становить 182552627,40 грн (у тому числі, сума позики - 181100000,00 грн, сума відсотків - 1452627,40 грн).
Таким чином, загальний залишок заборгованості за договорами відсоткових позик від 08 грудня 2017 року № ФС(П)-08/12-3 та від 28 січня 2020 року № ФС(П)-28/01-6, що обліковувався в бухгалтерському обліку ТОВ «МЕРЕЖА-ЛАНЕТ» станом на 30 вересня 2021 року, становить 209087947,55 грн (у тому числі, сума позик - 207418999,61 грн, сума відсотків - 668947,94 грн).
Відповідно до пункту 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 «Зобов'язання», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 січня 2000 року № 20 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - П(С)БО 11 «Зобов'язання»), поточні зобов'язання - це зобов'язання, які будуть погашені протягом операційного циклу підприємства або повинні бути погашені протягом дванадцяти місяців, починаючи з дати балансу; довгострокові зобов'язання - всі зобов'язання, які не є поточними зобов'язаннями.
Згідно з пунктом 9 П(С)БО 11 «Зобов'язання» довгострокові зобов'язання відображаються в балансі за їх теперішньою вартістю.
Довгострокові зобов'язання, на які нараховуються відсотки, відображаються в балансі за їх теперішньою вартістю. Визначення теперішньої вартості залежить від умов та виду зобов'язання (пункт 10 П(С)БО 11 «Зобов'язання»).
Пунктом 4 П(С)БО 11 «Зобов'язання» визначено, що теперішньою вартістю є дисконтована сума майбутніх платежів (за вирахуванням суми очікуваного відшкодування), яка, як очікується, буде потрібна для погашення зобов'язання в процесі звичайної діяльності підприємства.
За змістом пункту 7 П(С)БО 11 «Зобов'язання» до довгострокових зобов'язань належать: довгострокові кредити банків; інші довгострокові зобов'язання; відстрочені податкові зобов'язання; довгострокові забезпечення.
Зобов'язання, на яке нараховуються відсотки та яке підлягає погашенню протягом дванадцяти місяців з дати балансу, слід розглядати як довгострокове зобов'язання, якщо первісний термін погашення був більше ніж дванадцять місяців та до затвердження фінансової звітності існує угода про переоформлення цього зобов'язання на довгострокове (пункт 8 П(С)БО 11 «Зобов'язання»).
Таким чином, дисконтуванню на дату балансу підлягають лише довгострокові грошові зобов'язання, за якими передбачаються майбутні платежі і тільки на той строк, що залишився до погашення (за умовами договору).
Відповідно до облікової політики ТОВ «МЕРЕЖА-ЛАНЕТ» для здійснення господарської діяльності використовує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку (пункт 1.3 наказу від 23 травня 2020 року).
За визначеннями, наведеними в статті 1 Закону № 996-XIV, національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку - це нормативно-правовий акт, яким визначаються принципи та методи ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності підприємствами (крім підприємств, які відповідно до законодавства складають фінансову звітність за міжнародними стандартами фінансової звітності та національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку в державному секторі), розроблений на основі міжнародних стандартів фінансової звітності і законодавства Європейського Союзу у сфері бухгалтерського обліку та затверджений центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку та аудиту; міжнародні стандарти фінансової звітності (далі - міжнародні стандарти) - це прийняті Радою міжнародних стандартів бухгалтерського обліку документи, якими визначено порядок складання фінансової звітності.
Тобто, національні та міжнародні стандарти є окремими документами, що визначають правила поведінки суб'єктів, які складають фінансову звітність. Термінологічне визначення національних стандартів, наведене в Законі № 996-XIV, не дає можливості та правових підстав для застосування міжнародних стандартів обліку у разі відсутності певних правил в національних стандартах.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 12-1 Закону № 996-XIV підприємства, крім тих, що зазначені в частині другій цієї статті (а саме - підприємства, що становлять суспільний інтерес, публічні акціонерні товариства, суб'єкти господарювання, які здійснюють діяльність у видобувних галузях, а також підприємства, які провадять господарську діяльність за видами, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України), самостійно визначають доцільність застосування міжнародних стандартів для складання фінансової звітності та консолідованої фінансової звітності.
Підприємства інформують у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, про складання ними фінансової звітності та консолідованої фінансової звітності за міжнародними стандартами.
У розглядуваній ситуації судовими інстанціями з'ясовано, що як первісний строк погашення заборгованості за договорами відсоткових позик від 08 грудня 2017 року № ФС(П)-08/12-3 та від 28 січня 2020 року № ФС(П)-28/01-6, так і пролонгації строків погашення цих позик не перевищували 12 місяців, що не дає підстав для висновку про можливість визнання спірної заборгованості довгостроковою.
При цьому, як встановлено судами, відповідач при розрахунку дисконту застосував формулу, що не визначена національним стандартом бухгалтерського обліку, а саме: PV = FV / (1 + i) n, де FV - майбутня вартість; PV - теперішня вартість; I - ставка дисконтування; n - строк (число періодів).
Проте національні та міжнародні стандарти є окремими документами, що визначають правила поведінки суб'єктів, які складають фінансову звітність. Визначення національних стандартів не дозволяє застосувати міжнародні стандарти обліку в разі відсутності методів ведення обліку в національних стандартах.
Отже, застосування ГУ ДПС у м. Києві міжнародних стандартів за умови, що позивач здійснює облік за національними стандартами, є неправомірним та не відповідає положенням Закону № 996-XIV, про що цілком обґрунтовано зазначили судові інстанції.
Більш того, судами попередніх інстанцій встановлено, що дата донарахування відповідачем доходу від дисконтування - третій квартал 2021 року не узгоджується з датами отримання ТОВ «МЕРЕЖА ЛАНЕТ» позик за договорами від 08 грудня 2017 року № ФС(П)-08/12-3 та від 28 січня 2020 року № ФС(П)-28/01-6 і датами відповідних балансів, що складалися після укладання договорів протягом 2017 - 2021 років, що суперечить положенням пункту 30 НП(С)БО 13 «Фінансові інструменти». Так, заборгованість за позиками за актом перевірки (224199000,00 грн) не узгоджується з розміром заборгованості в документах бухгалтерського обліку позивача (20741899,61 грн), що не спростовано контролюючим органом у судовому процесі.
З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги ГУ ДПС у м. Києві без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 березня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. А. Гончарова
Судді І. Я. Олендер
Р. Ф. Ханова