ф
19 листопада 2025 року
м. Київ
справа №480/1294/24
адміністративне провадження №К/990/46053/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Желєзного І.В.,
суддів: Білак М.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Сумській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 02 травня 2025 року та постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 06 серпня 2025 року у справі № 480/1294/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Сумській області про визнання протиправним наказу та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Сумській області, в якій просив:
- визнати протиправним і скасувати наказ начальника ГУ НП в Сумській області Петра Токаря № 135 від 05 лютого 2024 року про застосування дисциплінарних стягнень до поліцейських БПОП ГУНП в Сумській області в частині застосування до старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 інспектора снайперської групи батальйону поліції особливого призначення ГУ НП в Сумській області дисциплінарного стягнення у виді звільнення зі служби в поліції;
- визнати протиправним і скасувати наказ начальника ГУ НП в Сумській області від 05 лютого 2024 року № 44 о/с по особовому складу в частині звільнення зі служби в поліції ОСОБА_1 ;
- поновити ОСОБА_1 на посаді інспектора снайперської групи батальйону поліції особливого призначення ГУНП в Сумській області з 06 лютого 2024 року;
- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу із розрахунку 822,94 грн за кожен день вимушеного прогулу з 06 лютого 2024 року по день ухвалення рішення.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 02 травня 2025 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 06 серпня 2025 року, позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано наказ начальника Головного управління Національної поліції в Сумській області № 135 від 05 лютого 2024 року "Про застосування дисциплінарних стягнень до поліцейських БПОП ГУ НП в Сумській області" в частині застосування до старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 інспектора снайперської групи батальйону поліції особливого призначення Головного управління Національної поліції в Сумській області, дисциплінарного стягнення у виді звільнення зі служби в поліції.
Визнано протиправним та скасовано наказ начальника Головного управління Національної поліції в Сумській області від 05 лютого 2024 року № 44 о/с "По особовому складу" в частині звільнення зі служби в поліції ОСОБА_1 .
Поновлено ОСОБА_1 на посаді інспектора снайперської групи батальйону поліції особливого призначення Головного управління Національної поліції в Сумській області з 06 лютого 2024 року.
Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Сумській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 06 лютого 2024 року до 02 травня 2025 року у розмірі 371 968,88 гривень.
Додатковим рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 05 червня 2025 року заяву представника позивача про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу у справі №480/1294/24 задоволено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Сумській області на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12 000,00грн.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 06 серпня 2025 року додаткове рішення Сумського окружного адміністративного суду від 05 червня 2025 року скасовано та прийнято постанову, яким заяву представника позивача про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу у справі № 480/1294/24 задоволено частково.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Сумській області на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн.
Не погоджуючись із такими судовими рішеннями, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Ухвалою Верховного Суду від 22 вересня 2025 року касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Сумській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 02 травня 2025 року та постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 06 серпня 2025 року у справі №480/1294/24 залишено без руху. Надано скаржнику десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків, шляхом надання до суду уточненої касаційної скарги із обґрунтуванням наявності підстав передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України, виняткових обставин, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України та документа про сплату судового збору.
Ухвалою Верховного Суду від 28 жовтня 2025 року касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Сумській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 02 травня 2025 року та постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 06 серпня 2025 року у справі № 480/1294/24 повернуто особі, яка її подала, оскільки скаржник не усунув недоліки скарги, яка залишена без руху.
04 листопада 2025 року до Верховного Суду повторно надійшла касаційна скарга Головного управління Національної поліції в Сумській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 02 травня 2025 року та постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 06 серпня 2025 року у справі № 480/1294/24.
Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за вказаною касаційною скаргою, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
На підставі статті 129 Конституції України однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів".
За змістом частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Розгляд справи у суді першої інстанції відбувався за правилами спрощеного позовного провадження.
Пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України визначено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Оскаржуючи судові рішення у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, відповідач посилається на підстави встановлені підпунктом "в" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду відхиляє вказані доводи, оскільки вжите національним законодавцем словосполучення "значний суспільний інтерес" необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Указане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням і захистом цінностей, утрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення: визначення і зміну конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.
Однак, скаржник не навів конкретних фактів наявності значного суспільного інтересу саме до цієї конкретної справи та за таких конкретних обставин.
Також заявником у касаційній скарзі не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її виняткового значення та суспільної важливості, а також не виділено вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору.
Інші обґрунтовані посилання на існування обставин передбачених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України у касаційній скарзі відсутні та такі обставини не вбачаються з поданих матеріалів касаційної скарги.
При цьому використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду наголошує, що визначені підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип правової визначеності буде порушено.
Наведені у касаційній скарзі доводи та мотиви не дають підстав для висновку, що судові рішення, постановлені у зазначеній справі, можливо віднести до випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
З огляду на зазначене та враховуючи, що скаржник, оскаржуючи судові рішення у цій справі, не обґрунтував наявності випадків для відкриття касаційного провадження, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, підстави перевірки інших доводів касаційної скарги відсутні.
При цьому, імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 351 цього Кодексу.
Згідно з пунктом четвертим частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі ж подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України заявник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
У касаційній скарзі скаржник посилається на висновки викладені у постанові Верховного Суду від 23 листопада 2023 року у справі № 420/14443/22.
Водночас суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Так, при встановленні доцільності посилання скаржника на постанови Верховного Суду у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Суд зазначає, що формальне посилання на постанови Верховного Суду (цитування окремих абзаців зазначених постанов) не може вважатись належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано подібності правовідносин у справах, на яку він посилається.
Суд звертає увагу на те, що посилання на практику Верховного Суду без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
При цьому необхідно виходити з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
За обставинами цієї справи, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач мав з 05 лютого 2024 року пройти навчання, інших часових проміжків для початку навчання не було визначено, а тому, строк для виконання наказу №221 дск міг тривати аж до закінчення 05 лютого 2024 року. Відповідно до змісту п. 2 наказу №221 дск включені до нього поліцейські БПОП, зокрема, і позивач зобов'язані були пройти навчання перед відрядженням з 05 лютого 2024 року до особливого розпорядження, у той же час конкретне місце проведення навчань наказом не визначалось. Отже, конкретного місця для початку навчання наказ №221 дск не містив, в той час як факт невиконання наказу №221 дск міг бути встановлений лише після закінчення строку для його виконання, а саме, до закінчення доби 05 лютого 2024 року.
Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що застосоване до позивача дисциплінарне стягнення у виді звільнення зі служби в поліції є незаконним.
Суд також звертає увагу, що у спорах щодо висновку щодо застосування дисциплінарного стягення важливу роль відіграють встановлені обставини спору, які мають індивідуальний характер, та дослідження відповідних доказів на підтвердження цих обставин.
Висновки мають безпосередньо стосуватися обставин конкретної справи, забезпечуючи точність і практичну користь, а не зупинятися на гіпотетичних ситуаціях, які можуть не мати реального зв'язку з цією справою. Такий підхід дозволить максимально ефективно вирішити поставлені завдання та досягти бажаного результату.
Доводи касаційної скарги в контексті наявності передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України підстави зводяться здебільшого до переоцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, а тому посилання скаржника в цій частині не узгоджуються з наведеною скаржником підставою касаційного оскарження судових рішень - пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Також в касаційній скарзі скаржник посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 119 КЗпП України у взаємозв'язку із положеннями частини другої статті 235 КЗпП України.
Щодо підстави касаційного оскарження передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, Суд зазначає таке.
Суд звертає увагу скаржника, що оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України (якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору.
Верховний Суд наголошує, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України треба зазначати, щодо яких саме правовідносин Верховний Суд ще не сформував правового висновку, а не абстрактно на це посилатися.
Також посилаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржником не зазначено: 1) за результатами розгляду касаційної скарги, який саме висновок має бути сформований Верховним Судом з урахуванням зазначених нею норм матеріального та / або процесуального права; 2) необхідності висновку Верховного Суду щодо цієї норми, за обставин, установлених судами саме у цій справі.
Разом з цим, доводи скаржника щодо відсутності висновку Верховного Суду з питань застосування зазначених правових норм та відповідно потреби у такому висновку не пов'язані з наявністю колізій, можливістю неоднозначного тлумачення, їх різним застосування судами, натомість по своїй суті зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій за результатами розгляду.
Проте, до повноважень Верховного Суду не належить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто суб'єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
Отже, касаційна скарга не містить належних обґрунтувань щодо неправильного застосування норм матеріального права судами попередніх інстанцій та необхідність висновку Верховного Суду щодо цих норм, за обставин, установлених судами саме у цій справі.
З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Щодо оскарження постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 06 серпня 2025 року, в касаційному порядку Верховний Суд вказує на таке.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 06 серпня 2025 року скасовано додаткове рішення Сумського окружного адміністративного суду від 05 червня 2025 року та прийнято постанову, яким заяву представника позивача про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу у справі № 480/1294/24 задоволено частково. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Сумській області на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00грн.
Статтею 132 КАС України визначено види судових витрат. Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Отже, за загальним правилом, питання розподілу судових витрат вирішується судом у судовому рішенні, яким закінчується розгляд справи. Разом з тим, КАС України передбачені випадки, коли суд може вирішити питання розподілу судових витрат після ухвалення рішення по суті позовних вимог, а саме: 1) якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат (частина третя статті 143); 2) у випадку постановлення ухвали про закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду або ухвалення рішення про задоволення позову у зв'язку з його визнанням суд вирішує питання про розподіл судових витрат не пізніше десяти днів з дня ухвалення відповідного судового рішення, за умови подання учасником справи відповідної заяви і доказів, які підтверджують розмір судових витрат (частина шоста статті 143); 3) якщо це питання не було вирішено (пункт 3 частини першої статті 252).
Оскільки додаткове судове рішення після його ухвалення стає частиною судового рішення по суті позовних вимог, то, відповідно, порядок його оскарження є таким, як і для рішення по суті.
Посилання скаржника на те, що оскаржуване судове рішення ухвалене без урахування висновків щодо застосування норм права, які викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц не є підставою для відкриття касаційного провадження у справі з огляду на те, що питання щодо стягнення судових витрат у кожному випадку підлягає індивідуальному вирішенню із врахуванням критерію співмірності до обсягу виконаних робіт та складності справи.
Отже, у разі незазначення в касаційній скарзі підстав, на якій вона подається з визначенням передбаченої статтею 328 цього Кодексу підстави, така касаційна скарга залишається без руху.
Згідно із частиною другою статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
За змістом положень частин першої та другої статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання визначених вимог, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. У цій ухвалі зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
На підставі пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Виходячи з наведеного, касаційну скаргу слід залишити без руху та надати десятиденний строк для усунення недоліків касаційної скарги особі, яка її подала, шляхом подання уточненої касаційної скарги із обґрунтуванням наявності підстав передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України, зазначення інших (за наявності таких) обґрунтованих посилань на існування обставин передбачених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
У випадку неусунення недоліків касаційної скарги, така буде повернута особі, яка її подала, відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 та частини другої статті 332 КАС України.
Керуючись статтями 169, 328, 330, 332, 359 КАС України, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду
Касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Сумській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 02 травня 2025 року та постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 06 серпня 2025 року у справі № 480/1294/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Сумській області про визнання протиправним наказу та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії- залишити без руху.
Надати скаржнику десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків, зазначених у її мотивувальній частині.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. В. Желєзний
Судді М. В. Білак
Ж. М. Мельник-Томенко