19 листопада 2025 року
м. Київ
справа №200/8030/24
адміністративне провадження №К/990/44943/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Білак М.В.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Скуратов Дмитро Володимирович, на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 січня 2025 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправними та скасування наказів, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення коштів на відшкодування шкоди, заподіяної прийнятими протиправними рішеннями і бездіяльністю,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до адміністративного суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач 1), ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - відповідач 2), Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач 3), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 в частині забезпечення організації проведення перевірок стану бронювання військовозобов'язаних на період мобілізації;
- визнати протиправним і скасувати наказ ІНФОРМАЦІЯ_1 від 09.08.2024 в частині призову на військову службу під час мобілізації громадянина України ОСОБА_1 ;
- визнати протиправним і скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 по стройовій частині) №237 від 10.08.2024, про зарахування громадянина України ОСОБА_1 до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 на відповідну посаду;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 виключити солдата ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 ;
- стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 солідарно 450000 гривень на відшкодування (моральної та матеріальної) шкоди, заподіяної прийнятими протиправними рішеннями і бездіяльністю.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 21.01.2025, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 16.04.2025, у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Скуратов Д.В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду від 22.05.2025 касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Скуратов Д.В., залишено без руху, наданий десятиденний строк для усунення недоліків з моменту отримання копії ухвали, шляхом надання уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги у відповідності до кількості учасників справи.
Ухвалою Верховного Суду від 23.06.2025 касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Скуратов Д.В., повернуто скаржнику у зв'язку з невиконанням вимог ухвали Суду від 22.05.2025 про залишення касаційної скарги без руху в частині обґрунтування підстав касаційного оскарження.
07.07.2025 ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Скуратов Д.В., повторно звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21.01.2025 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 16.04.2025.
Ухвалою Верховного Суду від 18.08.2025 2025 касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Скуратов Д.В., залишено без руху, наданий десятиденний строк для усунення недоліків з моменту отримання копії ухвали, шляхом надання уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України, обґрунтовуванням наявності у цій справі винятків, передбачених пунктами «а-г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги відповідно до кількості учасників справи.
Ухвалою Суду від 22.09.2025 продовжено ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Скуратов Д.В., строк на усунення недоліків касаційної скарги на десять днів з дня отримання копії ухвали.
Ухвалою Верховного Суду від 22.10.2025 касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Скуратов Д.В., повернуто скаржнику у зв'язку з невиконанням вимог ухвали Суду від 18.08.2025 про залишення касаційної скарги без руху в частині обґрунтування підстав касаційного оскарження.
03.11.2025 до Верховного Суду втретє надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Скуратов Д.В., на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21.01.2025 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 16.04.2025 у справі №200/8030/24.
Ухвалою від 06.11.2025 заяву ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Скуратов Д.В., про відвід колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Єресько Л.О., Білак М.В., Загороднюка А.Г. визнано необґрунтованою, передано її для Секретаріату Касаційного адміністративного суду для визначення судді, який не входить до складу суду, що розглядає указану справу, у порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, для розгляду заяви.
Ухвалою судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Радишевської О.Р. від 10.11.2025 у задоволенні заяви ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Скуратов Д.В., про відвід колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Єресько Л.О., Білак М.В., Загороднюка А.Г. відмовлено.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Аналіз матеріалів касаційної скарги свідчить про її невідповідність вимогам статті 330 КАС України.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 21.11.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.
За частиною першою статті 328 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас пунктом 2 частини 5 цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
У касаційній скарзі скаржник в обґрунтування підстав касаційного оскарження посилається на підпункт «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України та вказує, що справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Поряд із цим, зазначення у касаційній скарзі доводів щодо наявності підстав, передбачених у частині п'ятій статті 328 КАС України, не звільняє особу від обов'язку щодо належного обґрунтування підстав касаційного оскарження у взаємозв'язку із посиланням на частину четверту статті 328 КАС України та не є достатнім для відкриття касаційного провадження у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно з частиною четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Ця касаційна скарга подана скаржником на підставі пунктів 1, 3 та 4 частини 4 статті 328 КАС України.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень на підставі пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/16 та висновки викладені у постанові Верховного Суду від 25.10.2022 у справі № 200/13288/21, від 18.12.2023 у справі № 380/1907/23, від 13.04.2023 у справі №757/30991/18-а, від 16.05.2023 у справі № 380/3195/22, від 15.10.2019 у справі №686/28853/18, від 26.09.2019 у справі № 686/28850/18, від 03.11.2022 у справі №260/61/22, від 01.12.2022 у справі № 160/2798/21, від 30.04.2025 у справі № 560/9167/23.
Суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
При цьому у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник повинен чітко вказати норму права, яку на його думку, застосовано судами попередніх інстанцій всупереч висновкам Верховного Суду.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
При цьому необхідно виходити з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
Однак скаржник не зазначає яку саме норму права судами попередніх інстанцій застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у вищевказаних постановах Верховного Суду та не указує щодо застосування якої саме норми права у наведених постановах викладено висновок, який не врахований судом апеляційної інстанції.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду на яку посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Умовою перегляду судом касаційної інстанції судових рішень в адміністративних справах з указаної підстави є їхня невідповідність викладеному у постанові Верховного Суду висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
Велика Палата Верхового Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 констатувала, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо оцінки подібності правовідносин на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Тож, суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб'єктний і об'єктний критерії.
Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.
Невідповідність правозастосовному висновку Верховного Суду (висловленому за наслідками розгляду (іншої) справи у касаційному порядку) матиме місце тоді, коли суд (суди) попередніх інстанцій, розглядаючи справу за схожих предмета спору, підстав позову, обставин справи та правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо суті заявлених вимог, застосувавши норму права по-іншому, аніж це роз'яснив суд касаційної інстанції (в іншій подібній справі).
Суд касаційної інстанції також зазначає, що у кожній справі висновки зроблені виходячи з конкретних, встановлених судами обставин справи за результатами розгляду справи, та ґрунтуються на їх аналізі та оцінці у межах конкретних правовідносин сторін. Верховний Суд уважає необхідним указати, що результат вирішення у кожній справі зумовлений конкретними обставинами та оцінкою доказів.
Суд звертає увагу на те, що посилання на практику Верховного Суду без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
Доводи касаційної скарги фактично, зводяться до переоцінки встановлених судами попередніх інстанцій обставин та досліджених ними доказів.
Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
В обґрунтування загальних підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник також посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України відповідно до якого відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме у правовідносинах по заповненню військово-облікових документів, та внесення до них змін, визначених Указом Президента України «Про Положення про військовий квиток осіб рядового, сержантського і старшинського складу та Положення про військовий квитокофіцера запасу» від 30.12.2016 №582/2016.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права.
Обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі норми матеріального права, які неправильно застосовано судами попередніх інстанцій; висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права; як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
Лише посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування судами норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Варто зауважити, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права.
Водночас скаржник не визначає щодо конкретно якої саме норми права відсутній висновок Верховного Суду.
Разом з цим, доводи скаржника щодо відсутності висновку Верховного Суду з питань застосування зазначених правових норм та відповідно потреби у такому висновку не пов'язані з наявністю колізій, можливістю неоднозначного тлумачення, їх різним застосування судами, натомість по своїй суті зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлення обставин справи.
Проте, до повноважень Верховного Суду не належить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто суб'єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
Отже, касаційна скарга не містить належних обґрунтувань щодо неправильного застосування норм матеріального права судами попередніх інстанцій та необхідність висновку Верховного Суду щодо цих норм, за обставин, установлених судами саме у цій справі.
З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання заявника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
У касаційній скарзі скаржник посилається також на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України та вказує про оскарження судового рішення з підстав, передбачених пунктом 4 частини третьої статті 353 КАС України.
За приписами пункту 4 частини третьої статті 353 КАС України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, які не були залучені до участі у справі.
Скаржник вказує, що суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, які не були залучені до участі у справі, а саме Військової частини НОМЕР_2 .
При цьому, предмет спору стосується бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 . Зі змісту касаційної скарги слідує, що під час розгляду справи клопотання про залучення Військової частини НОМЕР_2 сторонами не заявлялося.
Водночас, якщо Військова частина НОМЕР_2 вважатиме, що суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки щодо неї то вона не позбавлена можливості оскаржити вказане рішення.
З огляду на наведене скаржником у касаційній скарзі не доведено, що суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки Військової частини НОМЕР_2 , що не була залучена до участі в справі.
З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
Одночасно із касаційною скаргою скаржником заявлено клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження в обґрунтування якого вказує, що вперше касаційну скаргу було подано до суду касаційної інстанції з дотриманням встановленого законом строку на касаційне оскарження, а повторно із касаційною скаргою звернувся до Суду без суттєвих затримок та зайвих зволікань після отримання копій ухвал про повернення касаційної скарги.
Вирішуючи клопотання скаржника в частині поновлення строків на касаційне оскарження, колегія суддів виходить з наступного.
Частина друга статті 44 КАС України покладає на учасників справи обов'язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Тобто особа, яка зацікавлена у поданні касаційної скарги, мусить вчиняти усі можливі та залежні від неї дії, цілком використовувати наявні засоби та можливості, передбачені законодавством. Отже, учасники процесу мають діяти вчасно та в належний спосіб, вони не мають допускати затримки та невиправданого зволікання під час виконання своїх процесуальних обов'язків.
Також згідно з частиною першою статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Наведеними положеннями КАС України чітко окреслений характер процесуальної поведінки учасників справи, відповідно до якого особа, яка зацікавлена у поданні касаційної скарги, мусить діяти сумлінно, тобто виявляти добросовісне ставлення до наявних у неї прав і здійснювати їхню реалізацію в такий спосіб, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без невиправданих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, передусім щодо дотримання строку на касаційне оскарження. Для цього учасник справи повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати цілком наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.
Суд зауважує, що строк звернення до суду, як одна із складових гарантії «права на суд», може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин.
Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.
Колегія суддів зазначає, що за інформацією, наявною в комп'ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду» попередні касаційні скарги ухвалами Верховного Суду від 24.06.2025 та від 22.10.2025 повернуто скаржнику на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України.
Сам по собі факт повернення касаційної скарги не свідчить про наявність дійсно істотних перешкод чи труднощів для своєчасного вчинення процесуальних дій, які не залежать від волевиявлення особи. При вирішенні питання про поважність наведених позивачем причин, суд має враховувати також і ті обставини, які стали підставою для повернення попередньо поданого адміністративного позову.
Звернення з цією касаційною скаргою втретє, а підставою для повернення попередньої касаційної скарги стало недотримання саме скаржником вимог частини п'ятої статті 332 КАС України, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, якщо вона подана особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, не підписана або підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено.
При цьому, Верховний Суд не наділений повноваженнями надавати оцінку іншим ухвалам, постановленим Верховним Судом у порядку визначеному цим Кодексом.
Суд зауважує на періоді часу, у якому відбувалося повторне звернення відповідача із повторною касаційною скаргою, що свідчить про допущення ним необґрунтованих зволікань щодо реалізації права на повторне звернення до суду. Так, загальний строк, що минув з дати постановлення ухвали апеляційного суду і до дати звернення із цією касаційною скаргою становить два місяці, що значно виходить за межі строку, встановленого КАС України для касаційного оскарження судових рішень.
Невиконання скаржником вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об'єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов'язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.
Поважними причинами пропуску строків звернення до суду необхідно розуміти обставини, які є об'єктивно непереборними, та не залежать від волевиявлення особи, пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Водночас на законодавчому рівні не регламентується, які причини є поважними, а які ні. Питання щодо визначення поважності підстав пропуску строку звернення до суду залишається на розсуд суду.
При цьому поновлення строку не є обов'язком суду, а є предметом його оцінки (розсуду) залежно від встановлених обставин, доводів і доказів сторін. У разі подання позивачем клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження суд повинен надати йому оцінку та вирішити шляхом визнання/невизнання причин пропуску такого строку поважними/неповажними.
Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання касаційної скарги здійснюється судом касаційної інстанції у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об'єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на касаційне оскарження судового рішення.
Колегія суддів зауважує, що норми КАС України не містять виключень або підстав для звільнення учасників процесу від обов'язку надавати докази до суду та доводи ті обставини, які є підставами для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження.
Суд наголошує, що особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно з частиною першою статті 77 КАС України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що пропуск такого строку дійсно пов'язаний з об'єктивно непереборними обставинами чи істотними перешкодами.
Скаржник не зазначає обставин, які позбавляли його можливості привести свою касаційну скаргу у відповідність статтею 330 КАС України. При цьому, такі дії залежали виключно від скаржника.
Колегія суддів враховує, що право на повторне звернення із касаційною скаргою після її повернення не є абсолютним й окрім його реалізації без зайвих зволікань, скаржник повинен довести, що повернення вперше поданої касаційної скарги відбулося з причин, які об'єктивно не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення.
Суд зазначає, що повернення касаційної скарги не зупиняє та не перериває строк на касаційне оскарження, а та обставина, що повернення касаційної скарги не позбавляє повторного звернення до суду касаційної інстанції не означає наявність у особи безумовного права оскаржувати судові рішення у будь-який момент після повернення вперше поданої касаційної скарги без урахування процесуальних строків встановлених для цього.
Будь-яких інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження, доводів на їх обґрунтування скаржником не наведено, відповідних доказів на їх підтвердження не надано.
Водночас наявність права на повторне звернення до суду з касаційною скаргою не є безумовною підставою для поновлення строку. Окрім реалізації такого права без зайвих зволікань, скаржник повинен довести, що повернення вперше поданої касаційної скарги відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення.
Отже, враховуючи обставини справи, зазначену скаржником причину пропуску строку не можна вважати поважною, тобто такою, що не залежала від волевиявлення особи, яка подає клопотання про поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, і пов'язана з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Таким чином наведені скаржником причини пропуску строку касаційного оскарження судових рішень не дають достатніх і переконливих підстав визнання поважними причин пропуску такого строку та його поновлення.
Відповідно до частини другої статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
За таких обставин, відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням скаржнику строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України, обґрунтовуванням наявності у цій справі винятків, передбачених пунктами «а-г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги відповідно до кількості учасників справи; клопотання із зазначенням інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження з відповідними обґрунтуваннями та доказами причин пропуску такого строку.
На підставі викладеного, керуючись статтями 169, 329, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України,
Визнати неповажними підстави пропуску ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Скуратов Дмитро Володимирович, строку на касаційне оскарження рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 січня 2025 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2025 року у справі № 200/8030/24.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Скуратов Дмитро Володимирович, на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 січня 2025 року та на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправними та скасування наказів, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення коштів на відшкодування шкоди, заподіяної прийнятими протиправними рішеннями і бездіяльністю - залишити без руху.
Надати скаржнику строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, зазначених у мотивувальній частині ухвали.
Недоліки необхідно усунути шляхом подання до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду:
1) уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України, обґрунтовуванням наявності у цій справі винятків, передбачених пунктами «а-г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги відповідно до кількості учасників справи;
2) клопотання із зазначенням інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження з відповідними обґрунтуваннями та доказами причин пропуску такого строку.
Роз'яснити, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в частині виконання вимог частини третьої статті 332 КАС України у відкритті касаційної скарги буде відмовлено.
Роз'яснити скаржнику, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в частині невиконання вимог статті 330 КАС України касаційна скарга буде повернута.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
Л.О. Єресько
А.Г. Загороднюк ,
М.В. Білак
Судді Верховного Суду