головуючий суддя у першій інстанції: Смокович В.І.
19 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № 903/497/24 пров. № А/857/43262/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого-судді: Бруновської Н.В.
суддів: Хобор Р.Б., Шавеля Р.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Заступника керівника Волинської обласної прокуратури який діє в інтересах держави в особі Комісії регулювання азартних ігор та лотерей на Ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2025 року у справі № 903/497/24 за адміністративним позовом Заступника керівника Волинської обласної прокуратури який діє в інтересах держави в особі Комісії регулювання азартних ігор та лотерей до Товариства з обмеженою відповідальністю «Імперія Азарту» про стягнення заборгованості,-
23.05.2024р. Заступник керівника Волинської обласної прокуратури який діє в інтересах держави в особі Комісії регулювання азартних ігор та лотерей звернувся в суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Імперія Азарту» ( далі ТзОВ «Імперія Азарту»), в якому просив суд:
- стягнути заборгованість з плати за ліцензії на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор у сумі 47 601 000грн., а також за невиконання грошового зобов'язання за законом інфляційні втрати у сумі 1 534 629,59грн., три проценти річних у сумі 1 532 382,33грн., що разом становить 50 668 011,92грн.
02.10.2024р. Ухвалою Господарського суду Волинської області, яка залишена без змін Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.11.2024р. та Постановою Верховного Суду від 11.03.2025р. закрито провадження у справі №903/497/24, оскільки спір належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
07.07.2025р. Ухвалою Господарського суду Волинської області справу передано за підсудністю до Волинського окружного адміністративного суду, відповідно до ч.2 ст.231 ГПК України.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного від 06.10.2025р. позовну заяву повернуто позивачу в порядку п.7 ч.4 ст. 169 КАС України. ( відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатись до суду в інтересах іншої особи.)
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Заступник керівника Волинської обласної прокуратури який діє в інтересах держави в особі Комісії регулювання азартних ігор та лотерей подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт покликається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, призвело до неправильного вирішення спору.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що належного нормативно-правового обґрунтування наявності законодавчо визначених підстав для звернення прокурора саме з таким предметом позову, прокурором не наведено.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Особливості звернення до адміністративного суду прокурора визначені ст.53 КАС України. В силу положень частини третьої та четвертої цієї статті у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених ст.169 цього Кодексу.
Відповідно до ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Аналіз ч.3-ч.4 ст.53 КАС України у взаємозв'язку з ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави вважати, що участь прокурора в судовому процесі в адміністративних судах стає можливою за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме нездійснення або неналежного здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб'єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтвердження відсутності такого органу.
Отже, ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" визначає, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:
1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;
2) у разі відсутності такого органу.
Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Колегія суддів зауважує, що захищати інтереси держави повинні, насамперед, відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Крім того, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини сторонами судового розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на юридичну допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, з метою захисту вразливих осіб, які вважаються не здатними захистити свої інтереси самостійно, або в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно ("KOROLEV v. RUSSIA" (no. 2), № 5447/03, § 33, ЄСПЛ, від 01 квітня 2010 року; "MENCHINSKAYA v. RUSSIA", № 42454/02, § 35, ЄСПЛ, від 15 січня 2009 року).
Також Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як на обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (справа "F.W. v. France", № 61517/00, рішення від 31 березня 2005 року, п. 27).
Таким чином, п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, дають підстави для висновків, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).
Вказана правова позиція неодноразово викладалась у судових рішеннях Верховного Суду, зокрема в ухвалі від 10 липня 2018 року у справі № 812/1689/16 (провадження № К/9901/48550/18), в ухвалі від 19 липня 2018 року у справі № 822/1169/17 (провадження № К/9901/48834/18), в постанові від 06.02.2019 у справі № 927/246/18.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст.23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Верховний Суд України у постанові від 13 червня 2017 року у справі № п/800/490/15 (провадження № 21-1393а17) зазначив, що протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов'язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.
Однак суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи.
ч.7 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.
Отже, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.
Тобто, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
У всякому разі, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
ч.4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень.
Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.
Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020р. у справі № 912/2385/18.
Обґрунтовуючи своє право на звернення до суду з цим позовом прокурор покликається на невиконання з боку ТЗОВ «Імперія Азарту» вимог п.2 Постанови Кабінету Міністрів України №173 від 28.02.2023р. та ч.4, ч.6 ст.49 Закону України «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор», що полягає у невнесенні до Державного бюджету України щорічної плати за ліцензію у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор, з огляду на що 08.08.2023р. Комісією з регулювання азартних ігор та лотерей на підставі п.6 ч.1 ст.51 Закону України «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор» прийнято рішення №109 «Про анулювання ТОВ «Імперія Азарту» ліцензії на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор у гральних закладах казино та ліцензій на гральні автомати».
Крім того, прокурор зазначає, що через невнесення до спеціального фонду Державного бюджету України щорічних платежів за другий рік дії ліцензій у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор, строк сплати за які настав на день анулювання ліцензії, у ТзОВ «Імперія Азарту» наявна заборгованість на загальну суму 50 668 011,92 грн., що є порушенням майнових інтересів держави в бюджетній сфері.
При цьому, ч.5 ст.6 Закону України «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор» передбачено, що Комісія регулювання азартних ігор та лотерей є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, що забезпечує державне регулювання діяльності у сфері організації та проведення азартних ігор та лотерей, та утворюється Кабінетом Міністрів України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України. Діяльність Уповноваженого органу спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України.
Колегія суддів звертає увагу апелянта, що згідно пп.5 ч.1 ст.8 Закону України «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор» саме Комісія регулювання азартних ігор та лотерей надано повноваження у випадках, визначених законом, звертатись до суду.
Повноваження Комісії регулювання азартних ігор та лотерей у сфері організації та проведення азартних ігор, також, визначено вищевказаним законом та Положенням про Комісію з регулювання азартних ігор та лотерей, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.2020р. № 891 (далі - Положення).
В п.3, п.4 Положення встановлено, що основним завданням КРАІЛ є здійснення державного нагляду (контролю) за ринком азартних ігор, а також у лотерейній сфері.
Комісія регулювання азартних ігор та лотерей у сфері організації та проведення азартних ігор, реалізує державну політику у сфері організацій та проведення азартних ігор шляхом, зокрема, звернення до суду у випадках, визначених законом.
Також, Постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2011р. № 106 передбачено, що Комісії регулювання азартних ігор та лотерей у сфері організації та проведення азартних ігор контролює справляння надходжень бюджету платежів за ліцензії у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор та повинна забезпечити відповідно до законодавства здійснення постійного контролю за правильністю та своєчасністю надходження до державного бюджету платежів.
Таким чином, відповідно до вказаних положень Закону України «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор», Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» та Положення (у редакції чинній станом на час звернення до суду), саме Комісія регулювання азартних ігор та лотерей у сфері організації та проведення азартних ігор, наділена повноваженнями щодо правового регулювання господарської діяльності у сфері організації та проведення азартних ігор, здійсненням контролю за нею, та звернення до суду.
У позовній заяві Волинська обласна прокуратура зазначила, що Комісія регулювання азартних ігор та лотерей у сфері організації та проведення азартних ігор, як орган, уповноважений державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах, такого захисту не здійснює, у зв'язку з чим, покликаючись на виконання вимог, установлених абз.4 ч.4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру», листами від 05.04.2024р. №15-640вих-24 та від 17.04.2024р. №15-707вих-24 повідомила дану комісію про порушення інтересів держави невиконанням організатором азартних ігор - ТОВ «Імперія Азарту» зобов'язань зі своєчасного внесення плати за отримані ліцензії на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор та наявність підстав для стягнення відповідних сум у судовому порядку. Зазначеними листами також витребувано відомості щодо вжитих і запланованих заходів із захисту порушених інтересів держави.
У відповіді від 30.04.2024р. № 12-9/1551 Комісія регулювання азартних ігор та лотерей у сфері організації та проведення азартних ігор, проінформувала Волинську обласну прокуратуру про те, що у зв'язку з нездійсненням до спеціального фонду Державного бюджету України щорічної плати за ліцензії у сфері діяльності з організації проведення азартних ігор, строк сплати за які настав на день анулювання ліцензій ТзОВ «Імперія Азарту» наявна заборгованість на загальну суму 50 668 011,92 грн.
Волинська обласна прокуратура вважає, що зі змісту відповіді Комісії регулювання азартних ігор та лотерей у сфері організації та проведення азартних ігор, від 30.04.2024р. № 12-9/1551 видно, що вона не вживала заходів для захисту інтересів держави шляхом звернення до суду з відповідним позовом до ТзОВ «Імперія Азарту», що відповідно до вказаних висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.05.2020р. у справі № 912/2385/18, свідчить про бездіяльність компетентного органу та стверджує про наявність у прокурора підстав для представництва інтересів держави в особі даної комісії шляхом пред'явлення цього позову, що обґрунтовується: наявним порушенням майнових інтересів держави у бюджетній сфері необхідністю їх комплексного захисту, оскільки ТОВ «Імперія Азарту» усупереч вимогам Закону України «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор» не сплатив до спеціального фонду Державного бюджету України коштів у сумі 47 601 000 грн. за ліцензії у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор; орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у правовідносинах, будучи поінформованим про таке порушення, не здійснює захист інтересів держави.
Колегія суддів звертає одночасно увагу, що листами Комісії регулювання азартних ігор та лотерей у сфері організації та проведення азартних ігор від 11.04.2024р. №14-9/1281 та від 30.04.2024р. № 12-9/1551 повідомлено, що у зв'язку з обмеженими видатками на сплату судового збору за подання позовних заяв майнового характеру дана Комісія позбавлена можливості звернутися до суду з позовними заявами про стягнення заборгованості у зв'язку з несплатою плати за ліцензії та листами від 14.08.2023р. № 15-9/1684 та від 26.09.2023р. № 15-9/2070 звернулася до Офісу Генерального прокурора для вирішення питання про встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді з метою стягнення заборгованості у зв'язку з несплатою плати за ліцензії.
В постанові від 11.08.2023р. у справі №560/10015/22 Верховний Суд зазначив, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, та які є підставами для звернення прокурора до суду.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постановах від 25.04.2018р. у справі №806/1000/17, від 19.07.2018р. у справі №822/1169/17, від 13.05.2021р. у справі №806/1001/17 та Великою Палатою Верховного Суду від 13.02.2019р. у справі №826/13768/16, від 26.05.2020р. у справі №912/2385/18.
Крім того, саме лише покликання в позовній заяві на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви для розгляду недостатньо. У такому разі прокурор повинен надати належні та допустимі докази відповідно до вимог процесуального закону (наприклад, внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення на підставі статті 367 Кримінального кодексу України (службова недбалість); вирок суду щодо службових осіб; докази накладення дисциплінарних стягнень на державних службовця, які займають посаду державної служби в органі державної влади та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків тощо).
Одночасно, колегія суддів зазначає, що в даному випадку належного нормативно-правового обґрунтування наявності законодавчо визначених підстав для звернення прокурора саме з таким предметом позову, прокурором не наведено. Не встановлено обставин, які б давали підстави для висновків про невиконання або неналежне виконання Комісією регулювання азартних ігор та лотерей у сфері організації та проведення азартних ігор, яка є самостійною юридичною особою з повним обсягом процесуальної дієздатності, своїх функцій щодо захисту інтересів держави. Прокурор не може вважатись альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може захищати інтереси держави. Недостатнє фінансування органу державної влади, відсутність у нього коштів для сплати судового збору не свідчить про наявність виключного випадку, за якого прокурор може представляти інтереси держави, оскільки таким виключним випадком у спірних правовідносинах є нездійснення чи неналежне здійснення захисту інтересів держави відповідним суб'єктом владних повноважень, наданих йому законодавством функцій.
В п.7 ч.4 ст.169 КАС України видно, що позовна заява повертається позивачу, якщо відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатись до суду в інтересах іншої особи.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для звернення прокурора з цим позовом до суду в інтересах держави в розумінні п.7 ч.4 ст. 169 КАС України.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для повернення позовної заяви, оскільки суб'єкт владних повноважень в особі керівника Заступника керівника Волинської обласної прокуратури діяв не у спосіб визначений законами та Конституцією України.
Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі “Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також, п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд-
Апеляційну скаргу Заступника керівника Волинської обласної прокуратури який діє в інтересах держави в особі Комісії регулювання азартних ігор та лотерей - залишити без задоволення, а Ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2025 року у справі № 903/497/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н. В. Бруновська
судді Р. Б. Хобор
Р. М. Шавель