головуючий суддя у першій інстанції: Борискін С.А.
19 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № 460/8775/24 пров. № А/857/42435/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого-судді: Бруновської Н.В.
суддів: Хобор Р.Б., Шавеля Р.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на окрему ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2025 року у справі № 460/8775/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,-
07.08.2024р. ОСОБА_1 звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, в якому просила суд:
-визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області та здійснити перерахунок та виплату пенсії відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021р. № 1-р(ІІ)/2021, ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у редакції Закону України «Про внесення змін та доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 230/96-ВР, у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, без обмеження загального розміру пенсії, починаючи з 09.02.2024р.
15.10.2024р. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду, що набрало законної сили, позовну заяву задоволено та визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо ненарахування та невиплати з 09.02.2024р. ОСОБА_1 пенсії по інвалідності в розмірі шести мінімальних пенсій за віком відповідно до ст.54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"; Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 відповідно до ст.54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №230/96-ВР, у розмірі шести мінімальних пенсій за віком, з 09.02.2024р..
ОСОБА_1 звернулась в суд з заявою у порядку ст.383 КАС України, в якій просить суд, постановити ухвалу, якою визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на виконання судового рішення в даній справі та зобов'язати пенсійний орган вжити заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону при виконанні такого рішення суду.
25.09.2025р. Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду заяву ОСОБА_1 про визнання протиправними рішення, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень на виконання рішення суду у справі №460/8775/24 задоволено.
Суд визнав протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на виконання судового рішення у справі 460/8775/24 щодо обчислення основного розміру пенсії по інвалідності відповідно до ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 01.03.2024р., виходячи з величини прожиткового мінімуму осіб, які втратили працездатність, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» - 2093,00 грн.
Одночасно, суд першої інстанції зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області вжити заходи щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону при виконанні судового рішення.
Не погоджуючись із даним рішенням в частині задоволених вимог, апелянт Головне управління Пенсійного фонду України у Рівненській області подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.
Апелянт просить суд, Ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 25.09.2025р. скасувати та прийняти нове рішення, яким заяву залишити без задоволення.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.
Постановляючи окрему ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що враховуючи зміну розміру прожиткового мінімуму у кожному році, відповідач має обов'язок перераховувати та виплачувати пенсію відповідно до ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з урахуванням таких змін.
15.10.2024р. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду, що набрало законної сили, позовну заяву задоволено та визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо ненарахування та невиплати з 09.02.2024р. ОСОБА_1 пенсії по інвалідності в розмірі шести мінімальних пенсій за віком відповідно до ст.54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII; Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 відповідно до ст.54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №230/96-ВР, у розмірі шести мінімальних пенсій за віком, з 09.02.2024р.
В Рішенні Конституційного Суду України №4-р(І)/2024 від 03.04.2024р. вказано, що на виконання імперативних вимог ст.ст.3, 16, 50 Конституції України парламент у ч.4 ст.54 Закону №796-XII у редакції Закону №230/96-ВР зазначив, що в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими: по I групі інвалідності - 10 мінімальних пенсій за віком; по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком; по III групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком; дітям-інвалідам - 3 мінімальних пенсій за віком.
Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду Верховного суду у постанові від 10.12.2024р. у справі №240/1121/24 не знайшла підстав для відступлення від правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду, а також зазначила, що внесеними Законом №1584-IX змінами до ст.54 Закону №796-XII встановлено менші розміри пенсії, чим ті, які передбачено зазначеною статтею в редакції Закону №230/96-ВР, а тому законодавець вчергове порушив право на належний рівень соціального захисту та засадничий обов'язок держави щодо відшкодування завданої шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, у зв'язку з чим до спірних правовідносин у цій справі слід застосувати норми Закону №796-XII у редакції Закону №230/96-ВР.
Вирішуючи спір по суті, у судовому рішенні у справі 460/8775/24р. суд зазначив, що до спірних правовідносин слід застосувати норми ч.4 ст.54 Закону №796-XII в редакції Закону №230/96-ВР, якими передбачено, що в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими: по I групі інвалідності - 10 мінімальних пенсій за віком; по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком; по III групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком; дітям-інвалідам - 3 мінімальних пенсій за віком.
Рішенням суду, зокрема, зобов'язано пенсійний орган виплачувати позивачу основну пенсію у розмірі не менше восьми мінімальних пенсій за віком (згідно Закону про Державний бюджет України на відповідний рік).
Відповідно до ст.129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
Процесуальне законодавство визначає види судового контролю за виконанням судового рішення, а саме, зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу (ст.382 КАС України) та визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду (ст.383 КАС України).
Наведені норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення і підставами для їх застосування є невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України (ст.382 КАС України), який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення; не передбачає такої можливості і положення ст. 383 КАС України.
З огляду на вищенаведене, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, за КАС України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.
Відповідно до ч.1 ст.382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Із змісту ч.1, ч.2, ч.4, ч.6 ст. 383 КАС України передбачено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень-відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Заяву, зазначену у частині першій цієї статті, може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред'явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідним рішенням суду.
За відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому ст.249 цього Кодексу.
Отже, при розгляді заяв в порядку ст. ст. 382, 383 КАС України суд повинен з'ясувати, чи були оскаржувані рішення, дії відповідача, пов'язані з виконанням судового рішення, та чи не утримує в собі звернення позивача до суду самостійні підстави та предмет спору.
ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. №1058-IV (далі - Закон №1058-IV), визначено, що мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. У разі виплати застрахованій особі довічної пенсії, передбаченої цим Законом, пенсії або аналогічної виплати, встановленої в інших державах, мінімальний розмір пенсії за віком у солідарній системі встановлюється з урахуванням зазначених сум.
Згідно ч.3 ст. 4 Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999р. №966-XIV (далі - Закон №966-XIV), прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
В ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023р. №3460-IX, установлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, осіб, які втратили працездатність, - 2361 гривня.
ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19.11.2024р. №4059-IX, установлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, осіб, які втратили працездатність, - 2361 гривня.
Тому, на виконання судового рішення пенсійний орган був зобов'язаний здійснити нарахування та виплату позивачу основної пенсії по інвалідності в розмірі шести мінімальних пенсій за віком відповідно до ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», із застосуванням розмірів прожиткового мінімуму на рівні 2361,00 грн.
Колегія суддів наголошує, що відповідно до п.8 Розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено, що перерахунок пенсій, надбавок, підвищень та інших доплат до пенсії, який здійснюється з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого Законом на 01.01.2024р., проводиться з 01.03.2024р. разом зі здійсненням щорічної індексації пенсій, передбаченої ч.2 ст.42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
В ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022р. №2710-IX, установлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, осіб, які втратили працездатність, - 2093 гривні.
Отже, нарахування позивачу пенсії із застосуванням прожиткового мінімуму на рівні 2093,00 грн. до 01.03.2024р. є правомірним.
Проте, як видно з матеріалів справи, пенсійний орган здійснив нарахування пенсії із застосуванням прожиткового мінімуму у розмірі 2093,00 грн. і після 01.03.2024р., що суперечить нормам чинного законодавства та постановленому у цій справі судовому рішенню, оскільки після 01.03.2024р. при нарахуванні пенсії відповідач повинен застосовувати розміри прожиткових мінімумів на рівні 2361,00 грн.
ст.370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення (абз.3 п.2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п.2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п.3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, в п.43 рішення у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене ст.6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов'язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов'язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (п.84 рішення у справі "Валерій Фуклєв проти України" від 7 червня 2005 року, заява № 6318/03; п.43 рішення у справі "Шмалько проти України" від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; п.п.46, 51, 54 рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; п.64 рішення у справі "Apostol v. Georgia" від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04).
На підставі аналізу ст.3, ст.8, ч.1, ч.2 ст.55, ч.1, ч.2 ст.129-1 Конституції України в системному взаємозв'язку Конституційний Суд України в п.2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 вказав, що обов'язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов'язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов'язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов'язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
Відповідно до ч.1 ст.249 КАС України, суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.
Враховуючи те, що на час розгляду заяви підтверджено той факт, що пенсійний орган не вжив дієвих та належних заходів на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 15.10.2024р. у справі № 460/8775/24, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що з урахуванням приписів ст.249 КАС України, відповідач порушив вимоги ст.129-1 Конституції України та ч.2 ст.14, ч.1 ст.370 КАС України, а саме: не виконав у повному обсязі та належним чином судове рішення, яке набрало законної сили, що зумовлює необхідність постановлення окремої ухвали і направлення її для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.
Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі “Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також, п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області - залишити без задоволення, а Окрему ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2025 року у справі № 460/8775/24- без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н. В. Бруновська
судді Р. Б. Хобор
Р. М. Шавель