Справа № 120/10045/25
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Маслоід Олена Степанівна
Суддя-доповідач - Моніч Б.С.
19 листопада 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Моніча Б.С.
суддів: Гонтарука В. М. Білої Л.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 13 серпня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ
В липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 визнання протиправною бездіяльність щодо невиплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 26.01.2017 по 01.02.2022 з урахуванням дня фактичної виплати 26.02.2025 та зобов'язання вчинити певні дії.
Суд першої інстанції ухвалою від 25.07.2025 позовну заяву залишив без руху та надав позивачеві строк для усунення недоліків шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення із наданням належних та допустимих доказів поважності причин його пропуску, а також уточнення суб'єктного складу учасників справи (відповідачів) та позовних вимог.
30.07.2025 позивач подав до суду заяву про поновлення строку звернення до суду, в якій вказує, що його звільнено зі служби до 19.07.2022, а виплата компенсації втрати частини доходу стосується періоду з 26.01.2017 по 01.02.2022 (період походження військової служби), то у межах даної справи підлягають застосуванню строки визначені ч. 2ст. 233 Кодексу законів про працю України у редакції, що діяла до 19.07.2022 згідно якої звернення позивача до суду не обмежується будь-яким строком.
ІІ. ЗМІСТ РІШЕНННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 13.08.2025 позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії разом з доданими до неї матеріалами повернуто особі, яка її подала.
IІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що у спірних правовідносинах позивач дізнався про порушення своїх прав 09.03.2023, 11.04.2023, 26.02.2025 (дата виплати позивачу сум індексації грошового забезпечення).
Відтак суд дійшов висновку, що звернувшись з даною позовної заявою 21.07.2025 позивачем пропущено тримісячний строк такого звернення, визначений ст. 233 ККЗпП України у редакції Закону № 2352-IX.
ІV. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив його в апеляційному порядку з вимогою скасувати ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 13 серпня 2025 року та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначив, що оскільки позивача було звільнено до 19 липня 2022 року, а виплата компенсації втрати частини доходу стосується періоду з 26.01.2017 року по 01.02.2022 року (період походження військової служби), то у межах даної справи підлягають застосуванню строки визначені частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України у редакції, що діяла до 19 липня 2022 року згідно якої звернення позивача до суду не обмежується будь-яким строком, що повністю проігноровано судом першої інстанції. Застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин норм статті 233 Кодексу законів про працю України у новій редакції, що діє з 19 липня 2022 року є помилковим.
V. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), а також, надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), а також, надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Статтею 5 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Право звернення до суду є невід'ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду. У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов'язаних з вирішенням спору по суті.
При цьому, реалізація особою права на звернення до суду із позовом чи заявою (клопотанням) повинна здійснюватись з дотримання встановленого законодавством процесуального порядку, зокрема, з дотриманням вимог Кодексу адміністративного судочинства України.
Право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, і має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. Водночас такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не повинні перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.
Вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні проміжки часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків.
Отже, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.
Спір у цій справі виник у зв'язку з невиплатою позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати сум індексації грошового забезпечення.
Спірним в межах розгляду цієї справи є питання дотримання позивачем строку звернення до суду із позовними вимогами в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нарахування і виплати позивачу компенсації втрати частини доходів з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 26 січня 2017 року по день фактичної виплати 26 лютого 2025 року та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходу.
Надаючи оцінку доводам дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом, Суд виходить із того, що спір щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, стосується заробітної плати (грошового забезпечення) військовослужбовця.
Положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Окрім викладеного слід ураховувати, що відповідно до пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 з 24:00 год 30 червня 2023 року скасовано карантин, установлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, запроваджений на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236 (термін якого неодноразово продовжувався).
За висновком суду першої інстанції, позивач пропустив тримісячний строк звернення до суду, передбачений статтею 233 КЗпП України у редакції Закону № 2352-IX, позаяк про порушення свого права на отримання компенсації втрати частини доходів за несвоєчасну виплату індексації позивач дізнався 09.03.2023, 11.04.2023, 26.02.2025.
На противагу таким висновкам представник позивача указує на те, що право позивача на звернення до суду у цій справі не обмежено будь-яким строком, оскільки на момент виникнення правовідносин щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 26.01.2017 по 01.02.2022 частина друга статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.
Питання, пов'язані із здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, урегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
Відповідно до статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» передбачено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
За правилами статті 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Вказаними положеннями закону встановлено обов'язок підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу громадян провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості.
При цьому умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів.
Як встановлено судом, рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 14.11.2022 у справі №120/7809/22 установлено протиправність дій військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 26.01.2017 до 28.02.2018, враховуючи як базовий місяць січень 2016 року та зобов'язано військову частину НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) перерахувати та виплатити ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 26.01.2017 до 28.02.2002, враховуючи базовий місяць січень 2008 року. Також іншим рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 20.11.2024 у справі №120/6960/23 установлено Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 01.03.2018 по 01.02.2022 в повному обсязі та зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення в сумі 4441 гривні 99 копійок за період з 01.03.2018 по 01.02.2022, врахувавши при цьому раніше виплачені суми індексації.
Відповідно до указаних рішень у відповідача виник обов'язок щодо нарахування та виплати позивачеві індексації грошового забезпечення у період з 26.01.2017 по 01.02.2022.
Згідно з приписами статей 1, 2, 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» у відповідача одночасно виник обов'язок з нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати сум індексації грошового забезпечення.
Судовими рішеннями у справах №120/7809/22 та №120/6960/23 встановлено факт порушення строку виплати належного позивачу грошового забезпечення, відповідно саме з дати ухвалення рішень суду в зазначених справах у позивача виникло право на отримання компенсації, визначеної Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
На виконання рішень Вінницького окружного адміністративного суду від 14.11.2022 у справі №120/7809/22 та від 20.11.2024 у справі №120/6960/23 відповідачем 09.03.2023, 11.04.2023, 26.02.2025 виплачено індексацію грошового забезпечення.
Водночас при виплаті індексації грошового забезпечення за період з 26.01.2017 по 01.02.2022 відповідачем не виплачено позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.
Таким чином, саме з дати виплати позивачу належного грошового забезпечення (09.03.2023, 11.04.2023, 26.02.2025) позивач був обізнаний про порушення свого права і саме із цією датою пов'язано перебіг строку звернення до суду з позовом про виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Станом на 09.03.2023, 11.04.2023, 26.02.2025 ст. 233 КЗпП України діяла у редакції Закону № 2352-IX.
А отже, висновок суду про пропуск позивачем тримісячного строку, визначеного статтею 233 КЗпП України у редакції Закону № 2352-IX, є правильним.
Позивач помилково пов'язує перебіг строку звернення до суду із цим позовом з моментом виникнення правовідносин щодо ненарахування та невиплати індексації у період з 26.01.2017 по 01.02.2022, оскільки право позивача на індексацію грошового забезпечення у період з 26.01.2017 по 01.02.2022 установлено рішеннями суду у справі №120/7809/22 та №120/6960/23, одночасно з ухваленням відповідних рішень у позивача виникло право на отримання компенсації втрати частини доходів.
Реалізація права на отримання компенсації втрати частини доходів шляхом звернення до суду можлива за умови невиконання підприємством, установою і організацією всіх форм власності та господарювання вимог Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», а тому перебіг обчислення строку для звернення до суду з такими вимогами починається з моменту, коли особа дізналася про порушення свого права. У спірних правовідносинах позивач дізнався про порушення своїх прав 09.03.2023, 11.04.2023, 26.02.2025 (дата виплати позивачу сум індексації грошового забезпечення).
Такий підхід до обчислення строків звернення до суду з позовом у спорах про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати застосовано Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 2 квітня 2024 року у справі № 560/8194/20.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 17 квітня 2025 у справі № 560/10053/24, від 29 квітня 2025 року у справі № 420/4345/24, від 26 червня 2025 у справі №120/2830/24, від 04 липня 2025 року у справі №380/23695/24.
Окрім того, на необхідності врахування висновків в зазначених постановах Верховного Суду, звернув увагу Верховний Суд і в постанові від 30 жовтня 2025 року у справі №420/28674/24.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду визначено статтею 123 КАС України.
За правилами частин першої та другої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про повернення позовної заяви позивачу на підставі частини другої статті 123, частини четвертої статті 169 КАС України.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняття рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону і підстав для його скасування не вбачається.
VI. ВИСНОВКИ СУДУ
З огляду на викладене, колегія суддів уважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги відповідача колегією суддів не встановлено.
Згідно з частиною 1 статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права та підстав для його скасування не вбачається, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 13 серпня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Моніч Б.С.
Судді Гонтарук В. М. Біла Л.М.