Справа № 240/24411/23
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Гурін Д.М.
Суддя-доповідач - Гонтарук В. М.
19 листопада 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гонтарука В. М.
суддів: Білої Л.М. Моніча Б.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 06 травня 2025 року (ухвалена в м. Житомир) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,,
позивач звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 30.10.2023 у справі №240/24411/23 задоволено частково адміністративний позов ОСОБА_1 , визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 з 30.06.2023 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони радіоактивного забруднення, у розмірі, що визначений статтею 39 Закону України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 з 30.06.2023 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Після набрання судовим рішенням законної сили, 30.11.2023 представнику позивача видано виконавчі листи.
17.04.2025 на адресу суду від позивача надійшла заява у порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій він просив:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, вчинені на виконання рішення суду від 30.10.2023 у справі, №240/24411/23 а саме: щодо визначення при перерахунку підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення з 01 січня 2025 року, розмір якого повинен становити 3200,00 грн;
- направити Головному управлінню Пенсійного фонду України в Житомирській області окрему ухвалу для вжиття заходів, щодо усунення причин та умов, що сприяли викладеним в ній порушенням закону;
- з метою забезпечення виконання вказівок, що містяться в окремій ухвалі, встановити Головному управлінню Пенсійного фонду України в Житомирській області строк для надання відповіді - тридцять днів з дня надходження окремої ухвали.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 06 травня 2025 року заяву залишено без задоволення.
Не погодившись з прийнятою ухвалою, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нову постанову, якою задовольнити заяву.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послалась на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що на її думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Відповідач своїм правом, передбаченим, ст.ст. 300, 304 КАС України не скористався та не подав відзив на апеляційну скаргу.
Сьомий апеляційний адміністративний суд, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Згідно з частиною 5 статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відповідності заяви вимогам, зазначеним у цій статті, вона підлягає розгляду та вирішенню в порядку письмового провадження або в судовому засіданні на розсуд суду протягом десяти днів з дня її отримання. Неприбуття в судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду такої заяви.
Частиною 6 статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що за відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача суд постановляє ухвалу про залишення заяви без задоволення, яка може бути оскаржена в порядку, встановленому статтею 294 цього Кодексу. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.
З аналізу зазначених норм права вбачається, що правовий інститут контролю за виконанням рішення суду, механізм якого визначено приписами статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, підлягає застосуванню виключно у разі наявності протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень щодо виконання рішення суду, що порушують права та законні інтереси позивача.
Отже, застосування судом заходів реагування передбачених статтею 383 Кодексу адміністративного судочинства України, можливе лише у разі встановлення факту невиконання суб'єктом владних повноважень рішення суду на користь особи - позивача, що має бути підтверджено відповідними доказами вчинених дій або бездіяльності.
Надаючи правову оцінку доводам апелянта, колегія суддів зазначає, що пенсія є періодичним платежем, виплата якої, за загальним правилом, не обмежена у часі. З самого визначення поняття «пенсія» випливає, що щомісячні пенсійні виплати здійснюються на постійній основі, один раз на місяць протягом невизначеного періоду часу, а тому цей вид виплат не є строковим і не може бути призначений на певний строк.
Підвищення до пенсії, яке є додатковою виплатою особі, яка визнана такою, що має на нього право, нерозривно пов'язане з виплатою пенсії і також має невизначений у часі граничний термін виплати.
Виплату пенсії (підвищення до пенсії) не може бути обмежено будь-яким кінцевим терміном або строком, оскільки це б обмежувало право особи на отримання державної пенсії (підвищення до пенсії), яка має виплачуватись постійно, один раз на місяць протягом невизначеного часу та без встановлення будь-якого терміну або строку її виплати.
При цьому порядок та строки нарахування пенсій можуть бути змінені за умов іншого законодавчого регулювання.
Схожі висновки викладені Верховним Судом у постанові від 18.09.2024 у справі №240/28481/23.
Отже, підвищення до пенсії, встановлене статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" має невизначений у часі граничний термін виплати, а порядок і строки його нарахування можуть бути змінені за умов іншого законодавчого регулювання.
19 листопада 2024 року прийнято Закон України від 19 листопада 2024 року №4059-IX «Про Державний бюджет України на 2025 рік» (далі - Закон №4059-IX) статтею 45 якого установлено, що у 2025 році на період дії воєнного стану в Україні доплата непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, встановлюється за умови, що такі особи проживали або працювали у зоні безумовного (обов'язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення, станом на 26 квітня 1986 року чи у період з 26 квітня 1986 року до 1 січня 1993 року, у зв'язку з чим особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи. Доплата за проживання на зазначених територіях встановлюється у розмірі 2361 гривня.
Особам, які після аварії на Чорнобильській АЕС (26 квітня 1986 року) самостійно або у встановленому законодавством порядку за направленнями обласних державних адміністрацій змінили місце проживання за межі зон безумовного (обов'язкового) відселення або гарантованого добровільного відселення та в подальшому повернулися на постійне місце проживання до цих зон, а також особам, які зареєстрували своє місце проживання чи переїхали на постійне місце проживання до зазначених зон після аварії на Чорнобильській АЕС, доплата за проживання в таких зонах не встановлюється.
Виплата доплати за проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення непрацюючим пенсіонерам припиняється після залишення особою свого місця постійного проживання на зазначених територіях та декларування/реєстрації місця проживання за межами зон безумовного (обов'язкового) відселення та зон гарантованого добровільного відселення, що підтверджується відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів.
Для встановлення виплат, передбачених цією статтею, Пенсійному фонду України забезпечити звірення відомостей про постійне місце проживання одержувачів доплати за проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення із відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів для продовження чи припинення відповідних виплат, а також приведення розмірів доплати за проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення та пенсійних виплат у відповідність із цією статтею.
Положення статті 45 Закону №4059-IX є спеціальними та мають перевагу перед загальними положеннями статей 7, 8 наведеного закону, якими установлено прожитковий мінімум та мінімальну заробітну плату з 1 січня 2025 року, у тому числі для обчислення виплат за рішеннями суду.
Отже, з 1 січня 2025 року тимчасово змінено порядок нарахування і виплати підвищення до пенсії, визначеного статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
За загальним правилом, встановленим статтею 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Із цим конституційним правом громадян кореспондується обов'язок держави щодо його забезпечення.
У Конституції України передбачено гарантії прав громадян на соціальний захист, зокрема такі, як законодавче закріплення основ соціального захисту, форм і видів пенсійного забезпечення (пункт 6 частини першої статті 92), визначення джерел державного соціального забезпечення (частина друга статті 46), контроль за використанням коштів Державного бюджету України (стаття 98).
Розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави, проте мають забезпечувати конституційне право кожного на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, гарантоване статтею 48 Конституції України.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі "Ейрі проти Ірландії" (CASE OF AIREY v. IRELAND, заява № 6289/73) констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового (п.26 рішення). Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні ЄСПЛ від 12 жовтня 2004 року у справі "К'яртан Асмундсон проти Ірландії" (CASE OF KJARTAN ASMUNDSSON v. ICELAND, заява № 60669/00) (п.42 рішення).
Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян, фінансовим (економічним) станом держави та гарантуванням права кожного на достатній життєвий рівень.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає про те, що держави мають широку свободу розсуду, особливо при створенні та регулюванні відповідних національних систем соціального забезпечення (рішення від 13 грудня 2016 року у справі "Белане Надь проти Угорщини" (CASE OF BELANE NAGY v. HUNGARY, заява № 53080/13), пункт 113 рішення), та "Маркович та інші проти Угорщини" (Заява № 77575/11 Laszlo MARKOVICS against Hungary) пункти 35, 37 рішення.
Поле розсуду, яке надається законодавчому органу при здійсненні політики щодо пенсій або соціальних виплат, має бути широким, оскільки вони стосуються економічних і соціальних питань ("Валков та інші проти Болгарії" (CASE OF VALKOV AND OTHERS v. BULGARIA, заяви №№ 2033/04, 19125/04, 19475/04, 19490/04, 19495/04, 19497/04, 24729/04, 171/05, 2041/05) пункт 91 рішення); а стаття 1 Протоколу № 1 у жоден спосіб не перешкоджає вносити нормативні зміни щодо розміру чи умов надання допомоги у будь-який момент (пункт 24 рішення від 10 квітня 2012 року за заявою "Річардсон проти Сполученого Королівства" (Susan V. RICHARDSON against the United Kingdom, заява №26252/08).
Крім того, у ряді справ Європейський суд з прав людини визнав можливість зменшення розміру виплат соціального забезпечення (пункт 51 рішення від 7 червня 2007 року у справі "Кузнєцова проти Росії" (CASE OF KUZNETSOVA v. RUSSIA, заява № 67579/01)); пункт 45 згаданого вище рішення у справі К'яртана Асмундсона; пункт 67 рішення від 08 грудня 2009 року у справі "Віцорек проти Польщі", (CASE OF WIECZOREK v. POLAND, заява № 18176/05)).
Таким чином, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Порядок нарахування та виплати пенсій може бути змінений державою шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства, зокрема, через фінансову (економічну) неможливість виплати пенсій.
Такі заходи також можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України.
Відповідно до частини 1 статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Починаючи з 24 лютого 2022 року в Україні запроваджений воєнний стан. Держава зазнає значних фінансових витрат пов'язаних з обороною України, захистом її суверенітету та територіальної цілісності, що у відповідності до положень статті 64 у взаємозв'язку зі статтею 17 Конституції України є підставою для тимчасового обмеження соціальних виплат.
Оскільки стаття 45 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" тимчасово обмежує доплату до пенсії на період дії воєнного стану у 2025 році, то Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області правомірно привело виплати на 2025 рік у відповідність із законом.
У разі незгоди позивача із діями відповідача при застосуванні процедури, визначеної статтею 45 Закону №4059-IX (невірне визначення періоду праці або проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, тощо), під час обрахунку підвищення до пенсії визначеного статтею 39 Закону №796-XII, позивач має право звернутися до суду із позовом про оскарження таких дій.
Враховуючи вищенаведені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що в даному випадку відсутні обставини протиправності рішень, дій чи бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 30.10.2023 у справі №240/24411/23, що свідчить про відсутність підстав для задоволення заяви позивача.
Оцінюючи позицію апелянта, колегія суддів вважає, що обставини, наведені в апеляційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, у апеляційній скарзі не зазначено.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 06 травня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Гонтарук В. М.
Судді Біла Л.М. Моніч Б.С.