Справа № 580/8289/24 Суддя (судді) першої інстанції: Сергій КУЛЬЧИЦЬКИЙ
19 листопада 2025 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Аліменка В.О.,
суддів Бєлової Л.В., Кучми А.Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2024 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити дії,-
До Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив:
- визнати протиправною відмову ІНФОРМАЦІЯ_1 у наданні відстрочки ОСОБА_1 , оформлену протоколом від № 3 від 13.06.2024 та викладену у повідомленні від 19.06.2024 за № 2/2/1625.
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 30.05.2024 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та прийняти рішення, яким надати ОСОБА_1 відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
На обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що звернувся до відповідача із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п.3 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (у зв'язку із перебуванням в нього на утриманні трьох дітей віком до 18 років). За результатами розгляду вказаної заяви та доданих до неї документів, відповідач надав відмову у її задоволенні. Вважаючи такі відмову відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням,позивач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла таких висновків.
Враховуючи вимоги частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведені норми означають, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно з частиною першою статті 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/202, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався.
Зокрема, останнім Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» №3891-IX від 23.07.2024 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 12.08.2024 строком на 90 діб.
Таким чином, на дату ухвалення рішення у цій справі в Україні діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VIII.
Крім цього, відповідно до пункту 2 вже згаданого Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» військовому командуванню разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування доручено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
В розумінні статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 року №389-VIII (в редакції станом на час виникнення спірних відносин, надалі - Закон №389-VIII) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Указом Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 №69/2022 постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію (надалі - Указ №69/2022). Згідно пункту 4 Указу №69/2022, призов військовозобов'язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232-ХІІ в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Частиною третьою статті 1 Закону №2232-ХІІ передбачено, що військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина п'ята статті 1 Закону №2232-ХІІ).
Відповідно з абзацом першим частини першої статті 39 Закону № 2232-ХІІ призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законами Україна «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Згідно з частиною п'ятою статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» №3543-ХІІ призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин.
Відповідно до ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані: жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років ( в редакції чинній на момент виникнення правовідносин).
Згідно п. 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 (далі - Положення № 154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
П. 11 Положення №154 передбачено, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації, які надаються в установленому порядку, та проводять перевірку підстав їх надання, ведуть спеціальний облік військовозобов'язаних.
Таким чином, обов'язки щодо мобілізації на військову службу за призовом, встановлення відстрочок покладені, в тому числі на відповідача.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі - Порядок N 560, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
П. 56 Порядку №560 визначено, що відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Відповідно до п. 57 Порядку №560 для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі:
голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу);
члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров'я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).
Абз. 1 п. 58 Порядку №560 передбачено, що за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації.
За правилами п. 60 Порядку №560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
Комісія зобов'язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв'язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
У разі позитивного рішення військовозобов'язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.
У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7.
Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції зазначає, що предметом доказування в цій справі є доведеність факту перебування на утриманні позивача трьох і більше дітей віком до 18 років та, як наслідок, наявність підстав для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Суд апеляційної інстанції, здійснивши перевірку доводів апеляційної скарги, вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.ч.1-3 ст.90 КАС України).
Так, позивач звертаючись із заявою до Голови комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 просив оформити у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560, довідку про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації. Разом із заявою позивачем подані копії наступних документів:
- копія паспорта ОСОБА_1 ;
- копія РНОКПП ОСОБА_1 ;
- копія віськового квитака ОСОБА_1 ;
- копія свідоцтва про шлюб;
- копія свідоцтва про народження ОСОБА_2 ;
- копія свідоцтва про народження ОСОБА_3 ;
- копія свідоцтва про народження ОСОБА_4 ;
- заява ОСОБА_5 ;
- довідка Шрамківської сільської ради ;
- довідка про склад сім'їта розмір земельної ділянки;
- довідка ВДВС від 27.08.2024 року.;
За результатами опрацювання вказаних документів відповідачем 13.06.2024 прийнято рішення, оформлене протоколом №3, про відмову в наданні позивачеві відстрочки, оскільки не доведено існування обставин та наявність законних підстав для надання відстрочки відповідно до п.3 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
В контексті наведеного суд зауважує, що згідно Додатку 5 до Порядку №560 документами, що підтверджують право на відстрочку на підставі п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" є свідоцтво про народження дітей (трьох і більше) із зазначенням батьківства військовозобов'язаного та один із документів: свідоцтво про реєстрацію шлюбу з матір'ю (батьком) дітей (трьох і більше) або рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком (матір'ю), або рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання з тим із батьків, який є військовозобов'язаним, або письмовий договір між батьками про те, з ким будуть проживати діти та участь другого з батьків у їх вихованні, або рішення суду про встановлення факту перебування дитини на утриманні військовозобов'язаного відповідно до положень статті 315 Цивільного процесуального кодексу України, а також договір про сплату аліментів на дитину.
Суд зазначає, що вказана норма містить альтернативний перелік документів, що підтверджують утримання дітей.
Крім того, відповідно до частини другої та четвертої статті 3 Сімейного кодексу України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.
Суд наголошує, що дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.
Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Згідно із ст. 133 Сімейного кодексу України якщо дитина народилася у подружжя, дружина записується матір'ю, а чоловік - батьком дитини.
Отже, суд констатує, що позивач є батьком трьох дітей, які на момент звернення із заявою про надання відстрочки не досягли 18 років, запис щодо чого наявний в свідоцтвах про народження усіх трьох дітей.
Колегія суддів зауважує, що розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Частиною третьою статті 11 Закону України від 26.04.2001 №2402-ІІІ «Про охорону дитинства» (далі - Закон №2402-ІІІ) встановлено, що батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
За змістом частин першої та другої статті 15 Закону №2402-ІІІ дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Відповідно до частин першої та другої статті 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
За приписами частин першої - четвертої статті 157 Сімейного кодексу України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті.
Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Той з батьків, хто проживає з дитиною, у разі його ухилення від виконання договору зобов'язаний відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану другому з батьків.
Частино. першою статті 180 Сімейного кодексу України встановлено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно із частинами 1-3 статті 181 Сімейного кодексу України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Відповідно до довідки про склад сім'ї від 21.05.2024 № 10-19/6/71 судом встановлено, що ОСОБА_1 із своєю неповнолітньою дитиною від першого шлюбу не проживає.
Водночас, сам факт батьківства не є підставою стверджувати, що батько утримує свою неповнолітню дитину у разі якщо батько з такою дитиною не проживає. Проте у разі, якщо біологічний батько сплачує аліменти, вважається, що саме він утримує свою дитину.
Так, на підтвердження зазначених обставин позивачем до заяви довідку від 27.05.2025 Драбівського Відділу ДВС у Золотоніському районі Черкаської області, з якої вбачається, що викуонавчий документ про стягнення з позивача аліментів на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_2 не надходив, нарахування та сплата алімннтів через цей відділ не проводилась.
Проте, в матеріалах справи , наявна нотаріально засвідчена заява ОСОБА_5 , з якої вбачається відсутність заборгованості із сплати аліментів ОСОБА_1 .
Відтак, вказана заява підтверджує факт утримання позивачем його доньки від попереднього шлюбу.
Колегія суддів зазначає, що жодною нормою чинного законодавства не встановлено, що перелік документів, визначених у додатку 5 до постанови Кабінету Міністрів України №560 є вичерпним, а факт утримання не може підтверджуватись іншими документами, якщо вони є належними та допустимими.
З аналізу вищенаведеного, апеляційний суд приходить до переконання, що позивачем до заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 3 частини 1 статті 23 Закону №3543-ХІІ надано належні документи, які можуть підтверджувати факт утримання дітей.
Таким чином, доказами, які містяться у матеріалах справи доведено факт перебування на утриманні позивача трьох дітей віком до 18 років та відсутність у нього заборгованості по сплаті аліментів.
Водночас, рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 у наданні відстрочки ОСОБА_1 , оформлену протоколом від № 3 від 13.06.2024 не відповідає критеріям, визначеним частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, та не містить належних мотивів його прийняття.
З огляду на викладене, суд дійшов до висновку, що заяву позивача відповідач належним чином не розглянув, не дослідив всіх доказів та не здійснив перевірку наявності підстав для оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за доданими документами, що свідчить про протиправність рішення відповідача щодо відмови у наданні відстрочки від призову на військову службу, оформленого протоколом комісії №3 від 13.06.2024 року.
В той же час, суд звертає увагу, що завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Виходячи зі змісту положень Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
У разі, якщо суб'єктом владних повноважень на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт владних повноважень має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати його прийняти рішення з урахуванням оцінки суду.
З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов до висновку, що оскільки заяву позивача відповідач належним чином не розглянув, не дослідив всіх доказів та не здійснив перевірку наявності підстав для оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за наданими документами, зазначене свідчить про наявність правових підстав для зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача та за наслідками її розгляду прийняти відповідне обґрунтоване рішення, з врахуванням висновків суду.
Зважаючи на наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для відмови в задоволені адміністративного позову.
Згідно статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
На підставі наведеного у сукупності, оскільки судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню із прийняттям нового судового рішення про задоволення позову.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, колегії суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2024 року у справі скасувати та прийняти нове судове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправною відмову ІНФОРМАЦІЯ_1 у наданні відстрочки ОСОБА_1 , оформлену протоколом від № 3 від 13.06.2024 та викладену у повідомленні від 19.06.2024 за № 2/2/1625.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 30.05.2024 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та прийняти рішення, яким надати ОСОБА_1 відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати на судовий збір у розмірі 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та подальшому оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В.О. Аліменко
Судді Л.В. Бєлова
А.Ю. Кучма