19 листопада 2025 року м. Дніпросправа № 160/3349/24
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Сафронової С.В., Чабаненко С.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.10.2024 року в адміністративній справі №160/3349/24 (головуючий суддя першої інстанції - Кучугурна Н.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання неправомірним рішення та зобов'язання вчинити пені дії,-
ОСОБА_1 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, в якому просила:
визнати неправомірним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №046450013114 від 16.01.2024 про відмову в призначенні пенсії у зв'язку з неврахуванням періодів стажу роботи з 25.04.1982 по 03.05.1990 та з 07.05.1990 по 28.04.1998;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ( АДРЕСА_1 ) до загального трудового стажу періодів роботи з 25 квітня 1982 року по 03 травня 1990 року, а також з 07 травня 1990 року по 28 квітня 1998 року.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2024 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним і скасовано рішення № 046450013114 від 16 січня 2024 року Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (пл. Народна, буд. 4, м.Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ 20453063) зарахувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до страхового стажу періоди роботи з 25.04.1982 по 31.08.1982, з 27.01.1987 по 31.12.1987, з 01.01.1988 по 31.12.1988, з 01.01.1989 по 31.12.1989, з 01.01.1990 по 03.05.1990 та з 07.05.1990 по 28.04.1998.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ 20453063) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 807 (вісімсот сім) грн 47 коп.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити. Апелянт вказує, що за доданими документами згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 до страхового стажу позивача правомірно не зарахований період роботи з 25 квітня 1982 року по 03 травня 1990 року, оскільки відсутня довідка про встановлений мінімум та фактично вироблені трудодні, а також з 07 травня 1990 року по 28 квітня 1998 року, оскільки дата наказу про прийняття на роботу записана некоректно, що суперечить Інструкції про порядок ведення трудових книжок. Крім цього, відповідач звертає увагу на те, що прийняття певного рішення в залежності від результатів розгляду поданих заявником документів для призначення пенсії є дискреційними повноваженнями відповідача, а також дискреції пенсійного органу в питаннях призначення пенсії.
Позивач надав суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення суду без змін як законне та обґрунтоване.
Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, встановила наступне.
10.01.2024 позивач - ОСОБА_1 звернулася до органів пенсійного фонду з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 16.01.2024 № 046450013114 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії.
У рішенні, з-поміж іншого, зазначено таке.
Дата народження - ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Дата звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України - 10.01.2024р.
Вік заявника - 60 років.
Необхідний стаж 30 рік, страховий стаж заявника становить - 29 років 3 місяці 4 дні.
Результати розгляду документів, доданих до заяви №200 від 10.01.2024, за доданими документами згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 02.03.1987 до страхового стажу не зараховано періоди роботи:
з 25.04.1982 по 03.05.1990, оскільки відсутня довідка про встановлений мінімум та фактично вироблені трудодні;
з 07.05.1990 по 28.04.1998, оскільки дата наказу про прийняття на роботу записана некоректно, що суперечить Інструкції про порядок ведення трудових книжок.
В разі надання уточнюючої довідки стаж буде переглянуто.
Відмовлено в призначенні пенсії згідно п.1 ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку з відсутністю необхідного стажу роботи.
Позивач не погоджується з таким рішенням органів пенсійного фонду, вважає його протиправним, у зв'язку з цим звернулась до суду з цим позовом.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.11.2025 року визначено склад колегії суддів: Білак С.В. (суддя-доповідач), судді Сафронова С.В., Чабаненко С.В.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-ІV), який розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Цей Закон також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Згідно з ч.1 ст.8 вказаного Закону, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Відповідно до ч.1 ст.9 Закону №1058-IV, в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Статтею 26 Закону №1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року (ч.1 ст.26).
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років (ч.2 ст.26).
Як вбачається з паспорта ОСОБА_1 , позивач народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Отже, 60-ти років позивач досягла у 2023 році, тому для призначення пенсії за віком позивач повинна була мати щонайменше 30 років страхового стажу.
Згідно з частиною першою статті 24 Закону №1058-ІV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до ч.2 ст.24 Закону №1058-ІV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч.4 ст.24 Закону №1058-ІV).
Згідно зі ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. До стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Відповідно до ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
12.08.1993 Кабінет Міністрів України своєю постановою №637 затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (розділ «Загальні положення» Порядку №637).
Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Трудова книжка колгоспника ОСОБА_1 НОМЕР_2 , копія якої додана до матеріалів справи, містить, зокрема, такі записи про періоди роботи позивача (мовою трудової книжки):
Колхох Ленинская правда Михайловського района Запорожской области
1) 25.04.1982 - принята в члены колхоза Ленинская правда Михайловського района Запорожской области (протокол № 8 от 20.08.1982);
2) 03.05.1990 - разрешен выход из колхоза Ленинская правда Михайловського района Запорожской области (протокол № 2 от 25.04.1990);
Центральний ринок м. Новомосковськ
6) 07.05.1990 - призначена порядком переводу економістом централізованої бухгалтерії Михайлівського райвно (наказ № 10-к від 14.05.1990);
7) 28.04.1998 - звільнена порядком переводу з займаної посади (наказ № 16-к від 28.04.98).
В оскаржуваному рішенні орган пенсійного фонду вказав, що до страхового стажу не зараховано стаж відповідно до трудової книжки НОМЕР_2 від 02.03.1963, оскільки за період:
з 07.05.1990 по 28.04.1998 - дата наказу про прийняття на роботу записана некоректно, що суперечить Інструкції про порядок ведення трудових книжок.
Згідно з Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58:
- трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника (п.1.1);
- усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення (п.2.4.);
Такі ж самі вимоги щодо заповнення трудових книжок містила й Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162.
Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» установлено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Крім того, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення його трудової книжки та бухгалтерських документів на підприємстві, тому неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на загальних підставах.
Наведене вище узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові №687/975/17 від 21.02.2018.
Верховний Суд у постанові від 19.12.2019 у справі №307/541/17 (адміністративне провадження №К/9901/18274/18) зазначив, що підставою для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
З урахуванням викладеного, на особу не може перекладатись тягар доведення повноти та чіткості даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Відтак, період роботи позивача з 07.05.1990 по 28.04.1998 має бути зарахований до страхового стажу позивача.
Слід зазначити, що відповідно до пунктів 1, 2, 6 Основних положень про порядок видачі і ведення трудових книжок колгоспників, затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 02.04.1975 №310 «Про трудові книжки колгоспників» (в редакції від 15.08.1990), трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспу. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту прийняття їх у члени колгоспу. Всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.
Відповідно до ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», стаж роботи в колгоспі за період після 1965 року обчислюється за фактичною тривалістю роботи тільки тоді, коли член колгоспу не виконував встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві без поважних причин.
Згідно з Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162, до трудових книжок за місцем роботи вносяться окремим рядком з посиланням на дату, номер та найменування відповідних документів, зокрема, такі записи, про роботу в якості членів колгоспу - у тому разі, коли чинним законодавством передбачене зарахування цієї роботи в загальний трудовий стаж працівників. Передбачені цим пунктом записи вносяться до трудової книжки до занесення відомостей про роботу на даному підприємстві (п.2.17).
Таким чином, до стажу роботи зараховується робота, у тому числі, на підставі членства в колгоспах. При цьому, записи про роботу як членів колгоспу заноситься до трудової книжки до занесення відомостей про роботу у колгоспі.
В оскаржуваному рішенні вказано, що згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 від 02.03.1987 до страхового стажу позивач не зараховано періоди роботи з 25.04.1982 по 03.05.1990, оскільки відсутня довідка про встановлений мінімум та фактично вироблені трудодні.
У позовній заяві позивач просить суд зарахувати до її страхового стажу період роботи з 25.04.1982 по 03.05.1990.
Так, позивач 25.04.1982 - принята в члены колхоза Ленинская правда Михайловського района Запорожской области; 03.05.1990 - разрешен выход из колхоза Ленинская правда Михайловського района Запорожской области.
Трудова книжка позивача НОМЕР_2 містить запис про прийняття позивача в члени колгоспу та запис про прийняття її на роботу в колгосп.
Крім цього, трудова книжка містить такі записи:
1982 рік - встановлений мінімум трудової участі, вироблений позивачем - 48;
1987 рік - встановлений мінімум трудової участі 210, вироблений позивачем - 281;
1988 рік - встановлений мінімум трудової участі 210, вироблений позивачем - 281;
1989 рік - встановлений мінімум трудової участі 210, вироблений позивачем - 323;
1990 рік - встановлений мінімум трудової участі 77, вироблений позивачем - 102.
Таким чином, позивач протягом 1982, 1987, 1988, 1989 та 1990 років виконувала норму встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві.
Поряд з цим, з розрахунку стажу позивача (Форма РС-право) суд установив, що органи пенсійного фонду зарахували до страхового стажу позивача період з 01.09.1982 по 26.01.1987 як навчання у вищих/середн. НЗ, тому суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в частині зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача вказаного періоду з 01.09.1982 по 26.01.1987.
З урахуванням викладеного, до страхового стажу позивача підлягають зарахуванню періоди її роботи з 25.04.1982 по 31.08.1982, з 27.01.1987 по 31.12.1987, з 01.01.1988 по 31.12.1988, з 01.01.1989 по 31.12.1989 та з 01.01.1990 по 03.05.1990.
З огляду на викладене, оскаржуване рішення прийнято органом пенсійного фонду без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення і не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, відповідно, це рішення є протиправним і таким, що підлягає скасуванню.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про визнання протиправним і скасування рішення № 046450013114 від 16 січня 2024 року Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 ; зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи з 25.04.1982 по 31.08.1982, з 27.01.1987 по 31.12.1987, з 01.01.1988 по 31.12.1988, з 01.01.1989 по 31.12.1989, з 01.01.1990 по 03.05.1990 та з 07.05.1990 по 28.04.1998.
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність обґрунтованих підстав для часткового задоволення адміністративного позову.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні.
Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2024 року в адміністративній справі №160/3349/24 - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2024 року в адміністративній справі №160/3349/24 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Головуючий - суддя С.В. Білак
суддя С.В. Сафронова
суддя С.В. Чабаненко