19 листопада 2025 року м. Дніпросправа № 340/9577/23
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Добродняк І.Ю. (доповідач),
суддів: Суховарова А.В., Семененка Я.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України
на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26 березня 2024 року (головуючий суддя Кармазина Т.М.)
у справі №340/9577/23
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України
про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
13.11.2023 ОСОБА_1 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України яка полягає у не застосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції чинній з 29.01.2020 при обчисленні ОСОБА_1 в період з 29.01.2020 по 13.12.2022 року включно розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме: не визначення розміру посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 вказаної постанови;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України провести перерахунок та доплатити ОСОБА_1 : за період з 29.01.2020 по 13.12.2022 включно належні з урахуванням проведених раніше виплат суми грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обчислених із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції, чинній з 29.01.2020, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме: встановленого Законом України від 14.11.2019 № 294-ІХ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» на 01.01.2020, Законом України від 15.12.2020 № 1082-ІХ «Про Державний бюджет України на 2021 рік» на 01.01.2021, Законом України від 02.12.2021 № 1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01.01.2022, на відповідні тарифні коефіцієнти.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що під час проходження позивачем військової служби у військовій частині НОМЕР_1 йому неправильно нараховували і виплачували грошове забезпечення. У період з 29.01.2020 по 13.12.2022 позивачу встановлено посадовий оклад за 24 тарифним розрядом (тарифний коефіцієнт 2,88), обчислений в розмірі 5070,00 грн. Відповідач при визначенні грошового забезпечення не врахував розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, які відповідно до чинного законодавства визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови №704.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26 березня 2024 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 по 13.12.2022 грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року №704.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України за період з 29.01.2020 по 13.12.2022 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року №704, з урахуванням раніше виплачених сум.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону № 1082-ІХ із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов залишити без розгляду.
Відповідач вважає, що позивачем пропущений строк звернення до суду з даним позовом, оскільки позивач проходив військову службу, що є різновидом публічної служби, а тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню положення ч.5 ст.122 КАС України. Оскільки позивача звільнено зі служби у Військовій частині НОМЕР_1 НГУ у грудні 2022 року, позов подано з пропуском місячного строку, встановленого ч.5 ст.122 КАС України.
Адміністративна справа розглянута апеляційним судом відповідно до ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , проходив з 15.01.2016 по 13.12.2022 військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України (а.с.37).
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 13.12.2022 №312 позивача, якого наказом командувача Національної гвардії України від 08.12.2022 №186 о/с переміщено для подальшого проходження військової служби у військову частину НОМЕР_3 Національної гвардії України, з 13.12.2022 виключено із списків особового складу військової частини з залишенням на всіх видах забезпечення до початку ведення самостійної фінансово-господарської діяльності Військовою частиною НОМЕР_3 Національної гвардії України (а.с.23-24).
Наказом командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 11.10.2023 №219 припинено (розірвано) контракт про проходження громадянами військової служби в Національній гвардії України та виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення майора ОСОБА_1 на підставі пп. «г» п.3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (а.с.39-40).
Відповідач листом від 02.11.2023 за №69/11/1-2215 надав представнику позивача інформацію та довідки про виплачене грошове забезпечення, й повідомив, що виплата грошового забезпечення здійснювалась в межах та у спосіб, які визначені законодавством України (а.с.17-22)
Вважаючи протиправною бездіяльність щодо нездійснення перерахунку та виплати грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 13 грудня 2022 року, а також суми грошової допомоги на оздоровлення та суми матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт, позивач звернувся до суду з цим позовом.
З огляду на фактичні обставини справи, норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції виходить з такого.
Спірним у цій справи є питання, який саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб (станом на 01.01.2018 або станом на 01 січня календарного року) має бути взятий для розрахунку розміру посадового окладу та окладу за військове звання позивача, та, відповідно грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, за період його служби з 29.01.2020 по 13.12.2022.
Стосовно доводів відповідача про пропуск строку звернення до суду суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити.
За правилами ч.1 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч.2 ст.122 КАС України).
Відповідно до ч.3 ст.122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (ч.5 ст.122 КАС України).
В той же час положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).
Суд апеляційної інстанції враховує, що Верховний Суд у постанові від 25.04.2023 у справі №380/15245/22 сформував висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголосив, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Закон України №2352-ІХ та, відповідно, і нова редакція статті 233 КЗпП України набрали чинності з 19 липня 2022 року.
Таким чином, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
В даному заявлені позивачем вимоги стосуються як періоду до внесення змін до ст. 233 КЗпП України (до 19.07.2022), так і періоду після внесення таких змін.
В частині позовних вимог за період з 19.07.2022 по 13.12.2022 слід керуватися чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені особі при звільненні (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
Як встановлено судом вище, відповідач надіслав лист від 02.11.2023, з якого позивач дізнався про порядок та спосіб розрахунку його грошового забезпечення за спірний період, а позов до суду першої інстанції подано поштою 13.11.2023.
Відтак, з урахуванням положень статті 233 КЗпП України суд апеляційної інстанції вважає відсутніми підстави для залишення позову без розгляду.
По суті прийнятого судом рішення суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про допущену відповідачем у спірних відносинах протиправну бездіяльність.
Частиною четвертою статті 9 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Розмір грошового забезпечення військовослужбовців, зокрема, визначається постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності з 01.03.2018 і якою, зокрема, затверджено: тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу (додаток 1); схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу (додаток 14); розміри надбавки за вислугу років військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу (додаток 16).
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Згідно з п.4 постанови Кабінету Міністрів України №704 у первісній редакції було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
У свою чергу додатки 1, 12, 13, 14 до п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України №704 також містять примітки, у яких в якості розрахункової величини зазначений розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року).
З 24 лютого 2018 року набула чинності постанова Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», пунктом 6 якої п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України №704 викладено в новій редакції, яка передбачає, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та нечинним п. 6 Постанови №103, яким п. 4 Постанови №704 викладений у новій редакції.
Таким чином, у зв'язку з ухваленням судового рішення від 29 січня 2020 року відновлено дію п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України №704 у редакції, яка передбачає використання розрахункової величини, яка дорівнює розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року).
Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом в постанові від 19.10.2022 по справі №400/6214/21.
Відповідно до приписів ч.5 ст.242 КАС України суд апеляційної інстанції також враховує висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 02.08.2022 у справі №440/6017/21, де Верховний Суд дійшов наступних висновків.
21.02.2018 Кабінет Міністрів України ухвалив постанову №103, пунктом 6 якої внесені зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у постанові №704 пункт 4 викладено в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Тобто, на момент набрання чинності постановою №704 (01.03.2018) пункт 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно із пунктом 6 постанови №103, а саме: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Отже, станом на 01.03.2018 пункт 4 постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Водночас, колегія суддів зазначає, що Закон України від 05.10.2000 №2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
У свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти (стаття 6 Закону №2017-III).
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
При цьому, згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).
Верховний Суд неодноразово наголошував, що законодавець делегував Кабінету Міністрів України повноваження на встановлення умов, порядку та розміру перерахунку пенсій особам, звільненим з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб.
Однак, Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
В той же час, колегія суддів зазначає, що пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 №2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року (1762 грн.).
Разом з тим, Закон України від 14.11.2019 №294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік», Закон 15.12.2020 №1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» та Закон України від 02.12.2021 №1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року, на 2020, 2021, 2022 роки, відповідно, не містять, а тому позиція суду першої інстанції щодо того, що грошове забезпечення позивача має обчислюватися з урахуванням положень статті 7 Законів про Державний бюджет, якою визначено сталу величину прожиткового мінімуму, який застосовується при визначенні посадових окладів є необґрунтованою.
Тобто, положення пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 в частині визначення в якості розрахункової величини для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом №294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
З огляду на визначені в ч.3 ст. 7 КАС України правила, а також враховуючи на те, що починаючи з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, то положення постанови Кабінету Міністрів України №704 підлягають застосуванню в частині, що не суперечать Законам про Державний бюджет.
Законом України від 14.11.2019 №294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2020 року - 2102,00 грн.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено з 01 січня 2021 року прожитковий мінімум для працездатних осіб - 2270 грн.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» установлено з 01 січня 2022 року прожитковий мінімум для працездатних осіб - 2481 грн.
Відтак, в спірному випадку у визначений позивачем період з 29.01.2020 по 13.12.2022 розрахунковою величиною, що застосовується при визначенні посадового окладу та окладу за військовим званням, є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений вказаними вище Законами України «Про Державний бюджет України» станом на 01 січня відповідного календарного року, а не 01 січня 2018 року, як застосовано відповідачем.
Підсумовуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції вважає правильним висновок суду першої інстанції про наявне у позивача право на перерахунок грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 13.12.2022.
Суд першої інстанції під час розгляду даної справи дослідив обставини, які мають значення для справи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення про часткове задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Передбачені ст.317 КАС України підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення відсутні.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України залишити без задоволення.
Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26 березня 2024 року у справі №340/9577/23 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили відповідно до ст.325 КАС України, може бути оскаржена до касаційного суду у випадках та строки, встановлені ст.ст.328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий - суддя І.Ю. Добродняк
суддя Я.В. Семененко
суддя А.В. Суховаров