18 листопада 2025 року м. Дніпросправа № 160/13544/25
Суддя І інстанції - Букіна Л.Є.
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Чепурнова Д.В. (доповідач),
суддів: Сафронової С.В., Коршуна А.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся з вищевказаним позовом до суду в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів за період з 03.03.2022 року по 20.05.2023 року у зв'язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення, виплаченого 16.01.2025 року у сумі 17 933,30 грн, 11.03.2025 року в сумі 87 199,94 грн та в сумі 61 666,69 грн на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.02.2024 року у справі №160/32493/23;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів за період з 03.03.2022 року по 20.05.2023 року у зв'язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення, виплаченого 16.01.2025 року у сумі 17 933,30 грн, 11.03.2025 року в сумі 87 199,94 грн та в сумі 61 666,69 грн на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.02.2024 року у справі №160/32493/23.
В обґрунтування позовних вимог вказує, що відповідачем не проведено з ним розрахунків з виплати грошової компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення при звільненні.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 липня 2025 року позовні вимоги було задоволено.
Не погодившись з даним рішенням суду першої інстанції Військова частина НОМЕР_1 подала на нього апеляційну скаргу в якій просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що військова частина є бюджетною установою і як розпорядник бюджетних коштів, відповідно до ст. ст. 48, 51 Бюджетного кодексу України може брати бюджетні зобов'язання та провадити видатки на утримання персоналу лише в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисом.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач з 03.03.2022 року по 06.10.2023 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.02.2024 року у справі №160/32493/23, яке набрало законної сили позов позивача задоволено та серед іншого зобов'язано відповідача Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу для оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2022 та 2023 роки, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 р. та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 р. на відповідний тарифний коефіцієнт, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017 р., з врахуванням раніше виплачених сум.
На виконання вимог суду відповідачем виплачено позивачеві 16.01.2025 року у сумі 17 933,30 грн, 11.03.2025 року в сумі 87 199,94 грн та в сумі 61 666,69 грн.
Не погоджуючись із невиплатою компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що враховуючи наявність факту невчасної виплати позивачу суми грошового забезпечення при звільненні позивач має право на компенсацію втрати частини доходів.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
Стаття 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі № 2050-ІІІ слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Відповідно до ст.3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно зі ст.4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Використане у ст. 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічний висновок щодо подібних правовідносин викладений у постанові Верховного Суду від 15.10.2020 у справі № 240/11882/19.
Враховуючи, що передбачена законодавством сума грошового забезпечення за період з 03.03.2022 року по 20.05.2023 року у встановлені строки позивачу виплачена не була, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивач має право на отримання передбаченої Законом №2050 компенсації втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків виплати додаткової грошової винагороди.
Враховуючи викладене суд першої інстанції дійшов вірних висновків про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Доводи викладені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки висновків, зроблених судом першої інстанції, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 липня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення в повному обсязі.
В повному обсязі постанова складена 18 листопада 2025 року.
Головуючий - суддя Д.В. Чепурнов
суддя С.В. Сафронова
суддя А.О. Коршун