Справа № 420/17178/25
18 листопада 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Білостоцького О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, визначеного ч. 5 ст. 262 КАС України, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 11.03.2022 року по 25.10.2024 року, а саме посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» станом на 01.01.2018 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплату на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 11.03.2022 року по 25.10.2024 року, а саме посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат, що обчислене виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року, 01 січня 2024 року та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб від 30.08.2017 року №704, з урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо неврахування сум виплаченої додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", при обчисленні та виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток за 2022, 2023 та 2024 роки;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплату ОСОБА_1 грошової компенсації за 36 (тридцять шість) невикористаних днів щорічної основної відпустки за 2022, 2023 та 2024 роки, з урахуванням сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану";
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування ОСОБА_1 грошової компенсації за 14 (чотирнадцять) невикористаних днів щорічної основної відпустки за 2022, 2023 та 2024 роки;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за 14 (чотирнадцять) невикористаних днів щорічної основної відпустки за 2022, 2023 та 2024 роки, які не були виплачені, з урахуванням суми додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сімям під час дії воєнного стану";
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2023 та 2024 роки, як учаснику бойових дій, у кількості 28 днів (з яких: за 2023 рік - 14 днів, за 2024 рік - 14 днів), з урахуванням суми виплаченої додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану";
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік та за 2023 рік та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022-2024 роки виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року, 01 січня 2024 року та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб від 30.08.2017 року № 704;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік та за 2023 рік та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022-2024 роки виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року, 01 січня 2024 року та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб від 30.08.2017 року № 704.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він у період з 11.03.2022 року по 25.10.2024 року проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 , яка перебувала на грошовому забезпеченні у Військової частини НОМЕР_1 .
Однак, за твердженням позивача, у період проходження ним служби, нарахування грошового забезпечення відповідачем здійснювалося у заниженому розмірі, а саме у спірний період йому виплачувався посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та премія, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018 року, замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, затвердженого Законами України "Про Державний бюджет України" на відповідний рік.
Окрім того, позивач стверджує, що при розрахунку грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток за 2022-2024 роки, до її складу не увійшла додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану". Також сторона позивача посилається на ненарахування позивачу грошової компенсації за 14 невикористаних днів щорічної основної відпустки за 2022-2024 роки.
Вважаючи вищевказану бездіяльність відповідача щодо невиплати грошового забезпечення у неналежному розмірі, позивач вирішив звернутися до суду з даним адміністративним позовом задля захисту своїх порушених прав.
Ухвалою суду у справі №420/17178/25 було відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін за наявними у справі матеріалами в порядку, визначеному ч. 5 ст. 262 КАС України.
Від представника Військової частини НОМЕР_1 під час розгляду справи надійшов відзив по справі, з якого вбачається, що відповідач позов не визнає та зазначає, що з дня формування і по 31.07.2022 року Військова частина НОМЕР_1 і Військова частина НОМЕР_2 перебували на фінансовому забезпеченні в ІНФОРМАЦІЯ_1 . З фінансового забезпечення в ІНФОРМАЦІЯ_1 Військову частину НОМЕР_1 і Військову частину НОМЕР_2 було знято з 01.08.2022 року. Пред'явлення позову до неналежного відповідача, на думку представника військової частини, є підставою для відмови в позові у цій частині до такого відповідача.
Також у відзиві зазначено про те, що розрахунковою величиною у вказаний позивачем період був прожитковий мінімум для працездатних осіб на 01.01.2018 року в розмірі 1 762,00 грн. Крім того, позивач, якого призвано на військову службу за мобілізацією 11.03.2022 року, до кінця 2022 року відслужив 9 повних календарних місяців, отже набув право на щорічну основну відпустку тривалістю 23 дні. В 2024 році (році звільнення) позивач також прослужив повних 9 місяців, а отже, також набув право на щорічну основну відпустку тривалістю 23 дні. Загалом за 2022-2024 роки позивач набув право на 76 днів основної відпустки, з яких використав 40, що визнається позивачем у позові. Отже, позивачу правильно нараховано та виплачено грошову компенсацію за 36 календарних днів невикористаної основної відпустки.
Додатково у відзиві зазначено, що в період проходження служби у Військовій частині НОМЕР_2 позивачу виплачувалася додаткова винагорода у різному розмірі в залежності від виконуваних завдань пропорційно часу їх виконання. Разом з тим, на думку представника відповідача, військова частина правомірно не нарахувала позивачу додаткову винагороду у складі компенсацій за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток, враховуючи її тимчасовий, непостійний, пропорційний характер, а також належність додаткової винагороди на період дії воєнного стану до одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Також представник відповідача у відзиві посилався на пропуск позивачем строку звернення до суду з вказаним адміністративним позовом.
Від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив, з якої вбачається, що обов'язок щодо нарахуванням військовослужбовцю грошового забезпечення, в тому числі у випадку перебування військової частини на фінансовому забезпеченні в іншій військовій частині, покладені на командира військової частини, у штаті якої військовослужбовець проходить військову службу. Грошове забезпечення, заробітна плата та інші виплати особовому складу виплачується за місцем штатної служби. Крім того, фактично вимоги про перерахунок та доплату грошової компенсації за 36 невикористаних днів щорічної основної відпустки за 2022-2024 роки та донарахування коштів до грошової допомоги на оздоровлення та соціально-побутові потреби є похідними від перерахунку грошового забезпечення позивача, оскільки розраховуються саме від його розміру.
Згідно частини 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Судом під час розгляду справи встановлено наступне.
ОСОБА_1 у період з 11.03.2022 року по 25.10.2024 року проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 , яка перебувала на грошовому забезпеченні в ІНФОРМАЦІЯ_1 до 31.07.2022 року, а з 01.08.2022 року - у Військовій частині НОМЕР_1 , що сторонами по справі не заперечується.
У період з 11.03.2022 року по 25.10.2024 року грошове забезпечення позивача нараховувалося зі застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01.01.2018 року у сумі 1 762,00 грн. відповідно до п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», що сторонами по справі також не заперечується.
Відповідно до відомостей, наявних у картках особового рахунку військовослужбовця за 2022-2024 роки, вбачається, що позивачу було нараховано та виплачено грошову допомогу на оздоровлення (листопад 2022 року, липень 2023 року, квітень 2024 року) та матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань (грудень 2023 року). Крім того, у спірний період позивачу нараховувалась та виплачувалась премія та додаткова винагорода, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" пропорційно в розрахунку на місяць.
Згідно витягу із наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 25.10.2024 року №306 зазначено, що позивачу не надавалась додаткова оплачувана відпустка строком на 14 календарних днів на рік, як учаснику бойових дій, за 2023-2024 роки. Водночас, було зобов'язано виплатити грошову компенсацію за 28 діб додаткової відпустки за 2023-2024 роки, як учаснику бойових дій, в розмірі 19 506,41 грн.
Також згідно витягу із наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 25.10.2024 року №306 вбачається, що позивачу зобов'язано виплатити грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022-2024 роки - за 36 календарних днів, в розмірі 25 079,68 грн. Також зазначено, що у 2022 році частина щорічної відпустки не надавалась, у 2023 році - надавалась строком 20 діб, у 2024 році - надавалась строком 20 діб.
Разом з тим позивач стверджує, що у період проходження ним служби, нарахування грошового забезпечення відповідачем здійснювалося у заниженому розмірі, тобто виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018 року, замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, затвердженого Законами України "Про Державний бюджет України" на відповідний рік. Окрім того, позивач стверджує, що при розрахунку грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток за 2022-2024 роки, до її складу не увійшла додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану". Також сторона позивача посилається на ненарахування позивачу грошової компенсації за 14 невикористаних днів щорічної основної відпустки за 2022-2024 роки. Враховуючи вказані обставини, сторона позивача звернулась до відповідача із відповідним запитом від 03.04.2025 року.
Листом від 16.04.2025 року Військова частина НОМЕР_1 відмовила у здійсненні перерахунку та виплаті грошового забезпечення позивачу.
Не погоджуючись із нараховуванням та виплатою йому грошового забезпечення в заниженому розмірі, позивач звернувся до суду в межах даної справи задля захисту своїх прав та законних інтересів.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Дослідивши адміністративний позов, відзив та інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об'єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно ч.2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Суспільні відносини з винагороди за працю військовослужбовця додатково деталізовані приписами ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Згідно з ч.2 ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до ч.3 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до частини четвертої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Судом встановлено, що 01.03.2018 року набула чинності постанова Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704 (далі - Постанова №704), якою було затверджено схему тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб офіцерського складу Збройних Сил, Національної гвардії, Державної прикордонної служби та Державної спеціальної служби транспорту згідно з додатком 2.
Пунктом 2 постанови №704 встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Суд акцентує увагу на тому, що враховуючи вищевказані нормативні приписи, грошове забезпечення військовослужбовців, складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних додаткових та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. У свою чергу, до щомісячних додаткових видів грошового забезпечення входять підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди та премії.
Приписи пункту 2 постанови №704 корелюються із приписами Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 року №260 (далі - Порядок №260).
За п.3 Постанови №704 закріплено, що виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації (далі - державні органи).
Додатком 1 до постанови №704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 постанови №704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до постанови №704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема, посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
21.02.2018 року Кабінет Міністрів України ухвалив постанову №103, пунктом 6 якої було внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у постанові №704 пункт 4 викладено в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Тобто, на момент набрання чинності постановою №704 (01.03.2018 року) пункт 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно із пунктом 6 постанови №103, а саме: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Отже, станом на 01.03.2018 року пункт 4 постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Разом із тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року по справі №826/6453/18, визнано протиправним та скасовано п.6 постанови КМ України від 21.02.2018 року №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб", яким, зокрема, в пункт 4 постанови КМ України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" були внесені зміни.
З наведеного слідує, що саме з 29.01.2020 року - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18 діє редакція пункту 4 Постанови №704, яка діяла до зазначених змін.
Тобто, з 29.01.2020 року була відновлена дія п. 4 Постанови №704 у первісній редакції, яка визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01.01.2018 року.
Отже з 29.01.2020 року виникли підстави для визначення, на підставі первинної редакції Постанови №704, розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14.
Враховуючи вищезазначене, суд доходить висновку про те, що позивач мав право на отримання грошового забезпечення, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законами України на відповідний календарний рік.
Разом з тим, відповідно до п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні Положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року №1774-VІІІ встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017 року.
Оскільки приписи п.3 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року №1774-VІІІ не втратили чинності і за юридичною силою є вищою за положення п.4 Постанови №704, то в даному випадку не встановлено правових підстав для обчислення розміру окладу за посадою заявника та окладу за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.
Аналогічну правову позицію було висловлено у постанові П'ятого апеляційного адміністративного суду від 08.02.2023 року по справі № 420/10137/22.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" визначено, що станом на 01.01.2018 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 1 762,00 грн.
Разом з тим, згідно ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" передбачено, що станом на 01.01.2022 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 2 481,00 грн., та згідно ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" передбачено, що станом на 01.01.2023 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 2 684,00 грн.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що у період з 01.08.2022 року по 19.05.2023 року включно грошове забезпечення позивача мало обчислюватися Військовою частиною НОМЕР_1 із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022 року за Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" та станом на 01.01.2023 року за Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік".
Крім того, за п.2 розділу І Порядку №260 до щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років. До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; винагорода за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду); премія.
За п.1 розділу XVІ Порядку №260 командири (начальники) військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій Збройних Сил України мають право щомісяця здійснювати преміювання військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби) відповідно до їх особистого внеску в загальні результати служби.
Відповідно до п.п.1, 6 розділу XXІІІ Порядку №260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Згідно п.п.1, 7 розділу XXIV Порядку №260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Як було встановлено судом вище, позивачу у період 2022-2023 років щорічно нараховувалась та виплачувалась грошова допомога на оздоровлення (листопад 2022 року, липень 2023 року), матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань (грудень 2023 року), а також щомісячно нараховувалась та виплачувалась премія.
Разом з тим, на думку суду, невірне визначення розміру посадового окладу та окладу за військове звання позивача у період з 01.08.2022 року по 19.05.2023 року включно відповідно вплинуло й на обчислення розміру його грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та премії.
З огляду на вищезазначене підлягає задоволенню адміністративний позов позивача шляхом визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 щодо розрахунку грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.08.2022 року по 19.05.2023 року включно, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року та встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року.
Також суд вважає за необхідне:
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.08.2022 року по 31.12.2022 року, а також премії та грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік, з урахуванням розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року, з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2023 року по 19.05.2023 року включно, а також премії, грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, з урахуванням розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
Разом з тим, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення за період з 11.03.2022 року по 31.07.2022 року, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року, оскільки судом було встановлено, що Військова частина НОМЕР_2 , в якій позивач проходив військову службу, перебувала на грошовому забезпеченні в ІНФОРМАЦІЯ_1 у період з 11.03.2022 року по 31.07.2022 року включно. Матеріали справи не містять доказів звернення сторони позивача до ІНФОРМАЦІЯ_2 в частині здійснення відповідного перерахунку грошового забезпечення за період з 11.03.2022 року по 31.07.2022 року включно, як і не містить доказів відмови ІНФОРМАЦІЯ_2 стороні позивача у здійсненні такого перерахунку.
Щодо вимоги позивача про визнання протиправними дій відповідача щодо розрахунку його грошового забезпечення за період з 20.05.2023 року по 24.10.2024 року без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», суд зазначає наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року №481 внесено зміни до Постанови №704 та абзац 1 пункту 4 викладено в такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13 і 14.».
Отже, Постановою №481 змінено умови регулювання спірних відносин та визначено, що обчислення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб здійснюється виходячи з розміру 1762 гривні, а не з прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Фактично, з 20.05.2023 року розрахункова величина для обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців була встановлена у конкретно визначеній сумі, а не у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, що виключає можливість застосування до спірних правовідносин положень пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні Положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року №1774-VІІІ.
При вирішенні спору суд враховує, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 року у справі №320/29450/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 року, було визнано протиправним та нечинним пункт 2 постанови КМУ від 12.05.2023р. №481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
У межах адміністративної справи №320/29450/24 оскаржувався пункт 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року №481, яка є нормативно-правовим актом, стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка також є нормативно-правовим актом.
Варто зазначити, що рішенням по справі №320/29450/24, яке набрало законної сили, окремі положення Постанови №481 визнані протиправними та нечинними.
Водночас, з системного аналізу положень КАС України та теорії права вбачається відмінність у правових наслідках «визнання протиправним та скасування» і «визнання протиправним та нечинним» відповідного адміністративного акту.
Так, відповідно до вимог ст.5 КАС України, ч.2 ст.245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акту чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акту чи окремих його положень.
Згідно абзаців 3, 4 п.10.2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року №7 «Про судове рішення в адміністративній справі» скасування акту суб'єкта владних повноважень, як способу захисту порушеного права позивача, застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту його прийняття. Визнання ж акту суб'єкта владних повноважень нечинним означає втрату ним чинності з моменту набрання відповідним судовим рішенням законної сили або з іншого, визначеного судом моменту.
Таким чином, визнаються протиправними та скасовуються індивідуальні акти, а нормативно-правові акти визнаються протиправними та нечинними. Такі відмінності у правовому регулюванні обумовлені тим, що відповідно до приписів нормативно-правових актів виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів невизначеного кола осіб. Відповідно, скасування нормативно-правового акту впливатиме на права, свободи, інтереси та обов'язки не лише позивача, а й інших осіб, а також поставить під сумнів легітимність дій та рішень, прийнятих на підставі скасованого нормативно-правового акту та може призвести до порушення необхідного балансу між захистом прав позивача та будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів невизначеного кола осіб, які були учасниками правовідносин, у яких застосовано оскаржуваний нормативно-правовий акт; принципу правової визначеності.
З цього приводу суд зазначає, що згідно положень ч.2 ст.265 КАС України, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Таким чином, рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 року у справі №320/29450/24, яке набрало законної сили 18.06.2025 року, не впливає на вирішення даної справи, оскільки не має ретроактивної дії.
Під час нарахування позивачу грошового забезпечення на період з 20.05.2023 року по 25.10.2024 року Постанова №481 була чинною, а тому підлягала врахуванню Військовою частиною НОМЕР_1 .
Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 05.06.2024 року у справі №910/14524/22 та від 11.09.2024 року у справі №554/154/22 наголошувала на тому, що суд не може перебирати на себе правотворчі функції законодавчої та виконавчої влади. Порушення такого підходу та, відповідно, ігнорування принципу законності: суперечить, щонайменше, принципам правової визначеності, легітимних очікувань та належного урядування як базовим складовим правовладдя (верховенства права); дискримінує іншу сторону правовідносин; означає, що суд може надати дозвіл будь-кому та будь-коли діяти за межами закону (який містить заборони) або за межами наданих законом прав (повноважень); іде в розріз з принципом поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, а також порушує систему стримувань і противаг (суд втручається в компетенцію суб'єктів нормотворення та може ігнорувати їх волю).
Вищевказана правова позиція була підтримана у постанові П'ятого апеляційного адміністративного суду від 02.09.2025 року по справі №420/34357/24.
Враховуючи вищевказані обставини суд приходить до висновку, що не підлягають задоволенню вимоги позивача про визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 щодо невірного розрахунку його грошового забезпечення за період з 20.05.2023 року по 25.10.2024 року, а також премії та грошової допомоги на оздоровлення за 2024 рік, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 року» та Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 року».
Щодо вимоги позивача про визнання протиправними дій відповідача щодо ненарахування та невиплати йому грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022-2024 роки, суд зазначає наступне.
Як вже зазначалось вище, відповідно до п.п.1,2 розділу XXІІІ Порядку №260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям у разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості, або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулі роки), або без вибуття у відпустку (за їх рапортом протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому суми грошової допомоги.
Військовослужбовцям, звільненим з військової служби, які мали право на грошову допомогу для оздоровлення та не отримали її протягом року, виплата цієї допомоги здійснюється на підставі наказу командира військової частини про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, в якому оголошується про її виплату.
Згідно п.п.1,9 розділу XXIV Порядку №260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачу було нараховано та виплачено грошову допомогу на оздоровлення у листопаді 2022 року, липні 2023 року та квітні 2024 року, а також нараховано та виплачено матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань в грудні 2023 року.
Враховуючи вищевказані обставини, суд не вбачає протиправної бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 в частині ненарахування та невиплати позивачу грошової допомоги на оздоровлення за 2022-2024 роки, а також матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік, а тому не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в цій частині позовної заяви.
Що стосується ненарахування та невиплати Військовою частиною НОМЕР_1 матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2022 та 2024 роки, то суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів звернення позивача із рапортом на ім'я командира Військової частини НОМЕР_2 (в якій позивач проходив військову службу у спірний період) або командира Військової частини НОМЕР_1 з проханням виплати йому матеріальної допомоги, як-то передбачено п.9 розділу XXIV Порядку №260, що також свідчить про відсутність протиправної бездіяльності відповідача в цій частині позовних вимог.
Щодо позовних вимог позивача в частині визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування йому грошової компенсації за 14 невикористаних днів щорічної основної відпустки за 2022-2024 роки, суд зазначає наступне.
За п.п.3,5 розділу ХХХІ Порядку №260 у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які мають право на щорічні додаткові відпустки відповідно до чинного законодавства України, виплачується компенсація за всі календарні дні невикористаної додаткової відпустки, яка надається в повному обсязі або пропорційно часу, прослуженому в році звільнення.
Як було встановлено судом під час розгляду справи, згідно витягу із наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 25.10.2024 року №306 позивачу було зобов'язано виплатити грошову компенсацію за 28 діб додаткової відпустки за 2023-2024 роки, як учаснику бойових дій, в розмірі 19 506,41 грн., а також грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022-2024 роки - за 36 календарних днів, в розмірі 25 079,68 грн.
Також у витязі з наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 25.10.2024 року №306 зазначено, що у 2022 році частина щорічної відпустки не надавалась, у 2023 році та 2024 році - надавалась строком по 20 діб (всього 40 діб).
Варто зазначити, що за п.1 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» закріплено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців, які проходять базову військову службу, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Тривалість щорічної основної відпустки для військовослужбовців, які мають вислугу в календарному обчисленні до 10 років, становить 30 календарних днів.
За п.2 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» щорічна основна відпустка надається протягом календарного року.
Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, тривалість щорічної основної відпустки в році початку військової служби обчислюється з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті, за кожний повний місяць служби до кінця календарного року. При цьому військовослужбовцям, які мають право на відпустку тривалістю 10 календарних днів і більше, оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Відпустка тривалістю менш як 10 календарних днів за бажанням військовослужбовця може бути надана йому одночасно із щорічною основною відпусткою в наступному році. У такому самому порядку надається щорічна основна відпустка і військовослужбовцям, які перебували у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Суд зазначає, що з матеріалів справи вбачається, що позивач було призвано на військову службу за мобілізацією 11.03.2022 року, до кінця 2022 року він відслужив 9 повних календарних місяців, отже набув право на щорічну основну відпустку тривалістю 23 дні (із розрахунку: 30/12*9=22,5).
В 2024 році (рік звільнення з військової служби) позивач також прослужив повних 9 місяців, а отже набув право на щорічну основну відпустку тривалістю 23 дні (із розрахунку: 30/12*9=22,5).
Загалом за 2022-2024 роки позивач набув право на 76 днів основної відпустки (із розрахунку: 23+30+23), з яких використав 40, що сторонами за час розгляду справи не заперечувалось. За невикористані дні щорічної основної відпустки у кількості 36 днів відповідачем було нараховано та виплачено грошову компенсацію за вказані невикористані днів щорічної основної відпустки, що також не було спростовано стороною позивача.
Крім того, що стосується додаткової відпустки як учаснику бойових дій, за 2023-2024 рік, то з витягу із наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 25.10.2024 року №306 вбачається, що позивачу було призначено до виплати грошову компенсацію за 28 діб додаткової відпустки за 2023-2024 роки, як учаснику бойових дій, в розмірі 19 506,41 грн.
Аналізуючи вищевказані обставини, суд не вбачає правових підстав для зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату позивачу додаткової грошової компенсації за невикористані дні ані щорічної основної відпустки за 2022-2024 роки, ані додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2023-2024 роки, оскільки відповідачем було здійснено виплату компенсації за всі невикористані позивачем дні відпусток (основної та додаткової), а тому суд відмовляє в цій частині заявлених позовних вимог.
Щодо позовних вимог позивача в частині визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення перерахунку грошової компенсації за невикористані дні щорічної та додаткової відпусток за 2022-2024 роки, з урахуванням суми виплаченої додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, суд зазначає наступне.
За п.6 розділу ХХХІ Порядку №260 розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, крім винагород з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 року № 64/22 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію», Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168), пунктом 1 якої установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
З приводу питання, чи підлягає включенню додаткова винагорода, передбачена Постановою №168, до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється грошова компенсація за невикористані дні оплачуваних відпусток, Верховний Суд у постанові від 23.09.2024 року в справі №240/32125/23 констатував, що на відміну від правил обчислення розміру допомоги для оздоровлення, пункт 6 розділу ХХХІ Порядку №260 не містить жодних застережень щодо заборони урахування винагород до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір відповідної компенсації.
Навпаки, за приписами указаної норми до такого розрахунку включено щомісячні додаткові види грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою. Тому при обчисленні розміру таких виплат, відповідач був зобов'язаний урахувати суму винагороди, яку позивач отримував перед звільненням.
Таким чином, враховуючи те, що додаткова винагорода, запроваджена Постановою №168, є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення, Верховний Суд дійшов висновку, що указана винагорода входить до складу грошового забезпечення позивача (як розрахункова величина), з якого обчислюється розмір компенсації за всі невикористані позивачем дні оплачуваних відпусток.
Такі висновки також були висловлені Верховним Судом в постанові від 10.04.2025 року у справі №240/2078/24.
За п.5 чт.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Вищевказана правова позиція також підтримана у постанові П'ятого апеляційного адміністративного суду від 02.09.2025 року по справі №420/34357/24.
Як було встановлено судом під час розгляду справи, позивачу у період з 01.08.2022 року по 25.10.2024 року нараховувалась та виплачувалась додаткова винагорода, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" пропорційно в розрахунку на місяць.
За час розгляду справи відповідачем не заперечувався факт того, що військова частина не включала додаткову винагороду, передбачену Постановою №168, у розрахунок грошової компенсації за невикористані дні щорічної та додаткової відпусток за 2022-2024 роки.
Враховуючи вищевказану правову позицію суд доходить висновку про наявність достатніх правових підстав для зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошової компенсації за 36 невикористаних днів щорічної основної відпустки за 2022-2024 роки та грошової компенсації за 28 невикористаних днів додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2023-2024 роки, з урахуванням додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану".
Щодо посилань представника відповідача на факт пропуску позивачем строку звернення до суду з вказаним адміністративним позовом, суд зазначає наступне.
Приписами частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно ч.2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини п'ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Водночас, у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, щодо яких виник спір.
Так, нормами Кодексу законів про працю України, який регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено інші строки звернення до суду за захистом порушеного права.
Так, Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Як вбачається з матеріалів адміністративної справи, сторона позивача одержала письмове повідомлення про суми грошового забезпечення 16.04.2025 року, при отриманні відповідного листа від Військової частини НОМЕР_1 . З вказаним адміністративним позовом сторона позивача звернулась до суду 30.05.2025 року, тобто із дотриманням тримісячного строку з дня, коли позивач дізнався про порушення своїх прав та законних інтересів.
З урахуванням наведеного суд доходить висновку, що позивачем не було пропущено строку звернення до адміністративного суду у справі №420/17178/25.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 5 ст. 139 КАС України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Приймаючи до уваги те, що позивача звільнено від сплати судового збору, а відповідачем судові витрати не понесені, суд вирішує розподіл судових витрат у справі не здійснювати.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5, 6-11, 12, 241-246, 255, 257, 258, 262, 291, 293, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо розрахунку грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.08.2022 року по 19.05.2023 року включно, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року та встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.08.2022 року по 31.12.2022 року, а також премії та грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік, з урахуванням розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року, з урахуванням раніше виплачених сум;
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2023 року по 19.05.2023 року включно, а також премії, грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, з урахуванням розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за 36 невикористаних днів щорічної основної відпустки за 2022-2024 роки та грошової компенсації за 28 невикористаних днів додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2023-2024 роки, з урахуванням додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану".
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошової компенсації за 36 невикористаних днів щорічної основної відпустки за 2022-2024 роки та грошової компенсації за 28 невикористаних днів додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2023-2024 роки, з урахуванням додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", з урахуванням вже виплачених сум.
В іншій частині заявлених позовних вимог - відмовити.
Розподіл судових витрат не проводити.
Рішення суду може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, встановлені статтями 293, 295 та пп.15.5 п.15 ч.1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Повне найменування сторін по справі:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ).
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).
Суддя О.В. Білостоцький