справа №380/17597/25
19 листопада 2025 року
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ланкевича А.З., розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової часини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, -
Позивач звернувся з позовом, в якому просить:
- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у звільненні з військової служби позивача на підставі підп.«ж» п.3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану, що викладена у листі військової частини НОМЕР_1 НГУ від 15.08.2025 року №2/21/10/1-Л-13;
- зобов'язати відповідача звільнити з військової служби позивача на підставі пп.«ж» п.3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.
Посилається на те, що 28.07.2022 року між позивачем та відповідачем укладено Контракт про проходження громадянами України військової служби у Національній гвардії України на посадах осіб рядового складу. Вказав, що неодноразово звертався до відповідача із рапортами про звільнення з військової служби на підставі підпункту «ж» п.3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану. Проте, зазначив, що відповідач відмовляє у задоволенні його рапорту, мотивуючи тим, що згідно ч.8 ст.23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», під час дії особливого періоду, для військовослужбовців, у яких закінчився строк військової служби, військова служба продовжується понад встановлені строки. Позивач уважає дії відповідача щодо відмови у звільненні з військової служби відповідно до підпункту «ж» п.3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» неправомірними та такими, що порушують його законні права та інтереси. Просить позов задовольнити повністю.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому посилається на те, що виконання оборонних заходів на період дії правового режиму воєнного стану є конституційним обов'язком громадян України, порядок виконання якого встановлюється нормативно-правовими актами. Вказав, що позивач, як діючий військовослужбовець, на добровільних засадах уклав Контракт про проходження громадянами України військової служби у Національній гвардії України на посадах осіб рядоовго складу. За змістом цього Контракту, позивач ознайомився із законами та іншими нормативно-правовими актами України, які регулюють порядок проходження військової служби, і добровільно взяв на себе зобов'язання: проходити військову службу в Національній гвардії України протягом строку дії Контракту на всій території України або за її межами в порядку, визначеному законодавством, а в разі настання особливого періоду - і понад встановлений строк Контракту відповідно до вимог, визначених п.2 ч.9 ст.23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Враховуючи викладене, вважає, що дії відповідача є правомірними та такими, що ґрунтуються на Конституції та законах України. Просить відмовити в задоволенні позову повністю.
Ухвалою судді від 01.09.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Позивач, ОСОБА_1 , проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України на посаді авіаційного техніка групи застосування безпілотних авіаційних комплексів взводу спеціального призначення.
28.04.2021 року позивач був призваний на строкову військову службу, а 22.05.2021 року - прийняв присягу у Військовій частині НОМЕР_1 . Вказане підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_2 .
28.07.2022 року, під час дії правового режиму воєнного стану, між Міністерством внутрішніх справ України в особі командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України та громадянином України солдатом ОСОБА_1 укладено Контракт про проходження громадянами України військової служби у Національній гвардії України на посадах осіб рядового складу, за пунктом 1 якого позивач добровільно взяв на себе зобов'язання, зокрема: проходити військову службу в Національній гвардії України протягом строку дії Контракту на всій території України або за її межами в порядку, визначеному законодавством, а в разі настання особливого періоду - і понад встановлений строк Контракту відповідно до вимог, визначених пунктом 2 частини дев'ятої статті 23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Цей Контракт є строковим та укладається відповідно до строків, установлених законодавством, за погодженням сторін на 3 роки (п.3 Контракту).
26.05.2025 року позивач звернувся до відповідача із рапортом про небажання укладати новий контракт у зв'язку зі закінченням строку дії діючого Контракту про проходження військової служби в Національній гвардії України, укладеного під час дії воєнного стану.
Листом відповідача від 01.07.2025 року повідомлено позивача, що його буде звільнено відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
17.07.2025 року позивач за допомогою засобів поштового зв'язку надіслав на ім'я командира Військової частини НОМЕР_1 рапорт, у якому просив звільнити його з військової служби у запас на підставі підпункту «ж» п.3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку зі закінченням строку служби та закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану, та відсутністю бажання продовжувати в подальшому військову службу.
Листом відповідача від 15.08.2025 року повідомлено про неподання рапорту «по команді», а також те, що згідно ч.8 ст.23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», під час дії особливого періоду, для військовослужбовців, у яких закінчився строк військової служби, військова служба продовжується понад встановлені строки.
Не погодившись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вказані обставини та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.
Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В силу ст.65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Згідно з п.20 ч.1 ст.106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Так, Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб.
Також Указом Президента України від 24.02.2022 року №69/2022 оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.
У подальшому, Указами Президента України воєнний стан продовжувався. Станом на дату розгляду справи воєнний стан в Україні триває.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-ХІІ (далі по тексту - Закон №2232-ХІІ).
Частинами 1 та 5 ст.1 цього Закону визначено, що Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
За змістом ч.ч.1-4 ст.2 Закону №2232-ХІІ, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Проходження військової служби громадянами України здійснюється у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями. Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Одним із видів військової служби, згідно з ч.6 ст.2 Закону №2232-ХІІ, є військова служба за контрактом осіб рядового складу.
Відповідно до положень ч.ч.1, 4 ст.19 Закону №2232-XII, військовослужбовці, які проходять кадрову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, громадяни, які перебувають на військовому обліку та мають вищу, фахову передвищу, професійну (професійно-технічну), повну або базову загальну середню освіту і не проходили базову військову службу, військовозобов'язані, а також жінки, які не перебувають на військовому обліку і вирішили вступити на військову службу за контрактом, укладають контракт про проходження військової служби за контрактом з дотриманням умов, передбачених статтею 20 цього Закону.
Форма, порядок і правила укладення контракту, припинення (розірвання) контракту та наслідки припинення (розірвання) контракту визначаються положеннями про проходження військової служби громадянами України та нормативно-правовими актами Міністерства оборони України та інших центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, якщо інше не передбачено законом.
Так, пунктом 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Відповідно до п.2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 31.01.2024 року №40, рапорт (заява) - письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.
Згідно зі ст.14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 року №548-XIV, із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII і залежать від виду військової служби.
Підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, передбачені ч.5 цієї статті.
Відповідно до п.3 ч.5 цієї статті (в редакції, яка діяла на момент укладення Контракту), контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах: з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації:
а) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі;
б) за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку;
в) у зв'язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання;
г) через сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), перелік яких наведений;
ґ) за власним бажанням (для військовослужбовців із числа іноземців та осіб без громадянства, які проходять військову службу за контрактом у Збройних Силах України).
Водночас Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» №3633-ІХ від 11.04.2024 року (далі - Закон №3633-ІХ), який набрав чинності 18.05.2024 року, статтю 26 Закону №2232-XII було викладено в новій редакції. Зокрема, її п.3 ч.5 доповнено такою підставою: «Контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах: під час проведення мобілізації та дії воєнного стану: ж) у зв'язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.
Згідно п.1 розділу II. «Прикінцеві та перехідні» вказаного Закону, такий набирає чинності через один місяць з дня, наступного за днем його опублікування, крім абзаців дванадцятого і тринадцятого підпункту 2 пункту 8 розділу I цього Закону (щодо внесення змін до частин четвертої і п'ятої статті 6 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»), які набирають чинності через вісім місяців з дня, наступного за днем опублікування цього Закону.
З аналізу викладених норм слідує висновок, що закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану, за умови, що військовослужбовець не висловив бажання продовжувати військову службу, є безумовною підставою, передбаченою підпунктом «ж» п.3 ч.5 ст.26 Закону №2232-ХІІ, для звільнення з військової служби. При цьому, із настанням обставини закінчення строку контракту у військовослужбовця виникає право на звільнення з військової служби, а у відповідного органу військового управління - обов'язок забезпечити його реалізацію.
Суть спірних правовідносин полягає у тому, що позивач, як військовослужбовець, який проходить військову службу за Контрактом, укладеним під час дії воєнного стану (28.07.2022 року), звернувся до відповідача з рапортом від 17.07.2025 року про небажання продовжувати військову службу та подальше звільнення на підставі підпункту «ж» п.3 ч.5 ст.26 Закону №2232-ХІІ.
Натомість, відповідач відмовив позивачеві у звільненні з військової служби, мотивуючи тим, що згідно ч.8 ст.23 Закону №2232-ХІІ, під час дії особливого періоду, для військовослужбовців, у яких закінчився строк військової служби, військова служба продовжується понад встановлені строки.
Даючи оцінку вказаним доводам, суд враховує наступне.
Як видно з матеріалів справи, 28.07.2025 року строк дії Контракту про проходження громадянами України військової служби у Національній гвардії України на посадах осіб рядового складу, укладеного 28.07.2022 року між позивачем та Міністерством внутрішніх справ України в особі командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України - закінчився, адже згідно п.3 Контракту такий є строковим та укладається відповідно до строків, установлених законодавством, за погодженням сторін на 3 роки.
Доказів наявності наказів щодо продовження строку дії цього Контракту відповідачем суду не надано.
Отже, станом на 15.08.2025 року (дата розгляду відповідачем рапорту) позивач мав право на звільнення з військової служби за підпунктом «ж» п.3 ч.5 ст.26 Закону №2232-ХІІ (як такий, що уклав контракт під час дії воєнного стану), яке він і реалізував, звернувшись до командування Військової частини НОМЕР_1 . Суд зауважує, що звернувшись із рапортом, військовослужбовець (позивач) висловив своє небажання продовжувати військову службу.
Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Верховного Суду, аналізуючи питання дії нормативно-правових актів у часі, у постанові від 31.03.2021 року у справі №803/1541/16 вказала, що у разі, якщо під час розгляду заяви особи суб'єктом владних повноважень до прийняття остаточного рішення було змінено нормативно-правове регулювання, суб'єкт владних повноважень не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 28.05.2024 року в справі №990/56/24 зазначив, що якщо правовідносини виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом.
Таким чином, зважаючи на встановлену законодавством правову регламентацію спірних правовідносин та з урахуванням фактичних обставин справи, суд приходить висновку, що відмова Військової частини НОМЕР_1 у задоволені рапорту ОСОБА_1 , викладена у листі від 15.08.2025 року №2/21/10/1-Л-13, є протиправною.
Стосовно посилань відповідача на норму підп.2 ч.8 ст.23 Закону №2232-ХІІ, згідно якої, як цитує відповідач: під час дії особливого періоду: для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки, то такі є вирваними з контексту та не відповідають чинній редакції закону.
Суд зазначає, що зміни, внесені Законом №3633-ІХ до Закону №2232-ХІІ, навпаки гармонізували положення п.3 ч.5 ст.26 Закону №2232-ХІІ та підп.2 ч.8 ст.23 Закону №2232-ХІІ. Так, у відповідності до чинної редакції норми, на яку посилається відповідач (підп.2 ч.8 ст.23 №2232-ХІІ), під час дії особливого періоду: для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки:
на період проведення мобілізації, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п'ятої статті 26 цього Закону;
до дня завершення виконання завдань в інтересах оборони України, безпосередньої участі у веденні воєнних (бойових) дій, у тому числі на території проведення антитерористичної операції, а також у районах здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії держави, що формально чи фактично є учасником воєнних дій проти України;
на період дії воєнного стану, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п'ятої статті 26 цього Закону.
Тобто, продовження дії контракту не застосовується до випадків, прямо передбачених зокрема п.3 ч.5 ст.26 Закону №2232-ХІІ, що унеможливлює його автоматичне продовження та підтверджує право позивача на звільнення на підставах, визначених цим пунктом.
Будь-яких інших обставин, які б вимагали детальної відповіді або спростування, сторонами у заявах по суті справи не зазначено та з матеріалів справи судом не встановлено.
Стосовно компетенції відповідача щодо прийняття рішення про звільнення військовослужбовця ОСОБА_1 , суд звертає увагу на таке.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень.
Згідно з ч.4 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Позиція Верховного Суду щодо застосування ч.4 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме щодо можливості зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, була висловлена у постановах від 04.09.2021 року у справі №320/5007/20, від 14.09.2021 року у справі №320/5007/20, від 23.12.2021 року у справі №480/4737/19 та від 13.10.2022 року у справі №380/13558/21.
Також суд ураховує правову позицію, що міститься, зокрема у постановах Верховного Суду від 10.09.2020 року у справі №806/965/17 та від 27.09.2021 року у справі №380/8727/20, відповідно до якої у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому особою дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання особою усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Таким чином, у випадку коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд може зобов'язати відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення, та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин.
Як установлено судом та підтверджено матеріалами справи, рапорт позивача був розглянутий відповідачем з урахуванням долучених позивачем документів і в його задоволенні відмовлено.
Незаконність цієї відмови підтверджено судом і не спростовано відповідачем.
Варто наголосити, що адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи.
Зважаючи на це та враховуючи, що норми підпункту «ж» п.3 ч.5 ст.26 Закону №2232-ХІІ містять імперативний припис, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах: під час проведення мобілізації та дії воєнного стану: у зв'язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану (тобто відсутня дискреція щодо прийняття рішення за наявності цих обставин - звільняти чи не звільняти), суд уважає, що обраний спосіб захисту порушеного права позивача є ефективним і відповідає завданню адміністративного судочинства.
Аналогічна правова позиція щодо звільнення з військової служби викладена Верховним Судом у постанові від 24.04.2024 року у справі №140/12873/23 і суд не знаходить підстав для відступу від цього правового висновку у справі, що розглядається.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню повністю.
Щодо судового збору, то згідно з п.12 ст.5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від його сплати, а відтак розподіл на підставі ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу, то питання щодо їх стягнення вирішуватиметься судом протягом п'яти днів після ухвалення цього судового рішення за умови подання відповідних доказів. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява, у відповідності до ч.7 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, підлягатиме залишенню без розгляду.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Військової часини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо відмови ОСОБА_1 у звільненні з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», у зв'язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану, за результатом розгляду його рапорту.
Зобов'язати Військову часину НОМЕР_1 Національної гвардії України (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) прийняти рішення про звільнення з військової служби ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_4 ), на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», у зв'язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Ланкевич А.З.