11 листопада 2025 року м. Кропивницький Справа № 340/3154/25
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Петренко О.С., розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження в м. Кропивницькому адміністративну справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Аппарель де Ферінче", Звенигородське шосе,1, м. Олександрія, Кіровоградська область, 28000
до відповідача: Львівської митниці, вул. Костюшка,1, м. Львів,79000
про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії, -
ТОВ "Аппарель де Ферінче" звернулося до суду з позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товару №UA209000/2025/000084/2 від 19.03.2025.
Ухвалою суду від 19.05.2025 року відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 263 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі КАС України) та запропоновано відповідачеві надати відзив на позов.
Представник відповідача надав відзив на позовну заяву в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог зазначивши, що прийняття оскаржуваного рішення здійснено на підставі, в межах повноважень та у спосіб визначені Митним кодексом України.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що 12.07.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Аппарель Де Ферніче" (покупець) та компанією Zhaoqing Gaoyao Zhan Hui Long Metallic Products (продавець) укладено Контракт № 12/07 (далі Контракт), згідно пункту 1.1 якого продавець продає, а покупець купує товари широкого споживання, надалі за текстом «товар», з якістю згідно сертифікату якості виробника товару. Сторони узгодили, що товар, який належить продавцю, постачається ексклюзивно компанії покупця на території України.
З метою митного оформлення товару, товариством з обмеженою відповідальністю "Аппарель Де Ферніче" було подано до Львівської митниці митну декларацію №25UA209190007100U9.001 від 19.03.2025 року.
Разом із митною декларацією позивачем надані митному органу наступні документи: Контракт №12/07 від 12.07.2024; Прайс-лист від 18.10.2024; Комерційний інвойс №ZH2024122902 від 29.12.2024; пакувальний лист від 29.12.2024; Свіфт від 24.10.2024, Свіфт від 19.12.2024; Договір перевезення №1996-Т/24 від 18.12.2024; рахунок - фактуру від 20.02.2025 за №056024; рахунок - фактуру від 17.03.2025 за №57568; довідку про транспортні витрати №8618 від 17.03.2025; коносамент від 05.01.2025, ЦМР б/н від 17.03.2025, експортну декларацію №517620240764019018 від 30.12.2024; сертифікат про походження товару №25С629000116/00001 від 12.03.2025; перепустка від 18.03.2025.
У митній декларації митну вартість товарів позивачем визначено за ціною контракту. (за основним методом).
Під час розгляду документів, поданих до митного оформлення товару, митним органом було виявлено невідповідність складових митної вартості, зокрема:
1. поставка даної партії товару здійснюється на підставі Контракту купівлі-продажу №12/07 від 12.07.2024, укладеного між ТОВ "Аппарель Де Ферніче" та Компанією «ZHAOQING GAOYAO Zhan Hui Long Metallic Products Co.,LTD». Відповідно до пункту 1.3. даного Контракту Покупець зобов'язується сплатити вартість товару в кількості, за цінами і в порядку, узгодженому Сторонами в Проформах-інвойсах або Інвойсах, що є невід'ємною частиною цього контракту. Пунктом 2.2 Контракту передбачено, що ціна та умови оплати товару, що постачається, узгоджуються Сторонами у Проформі- інвойсах або інвойсах до цього контракту. До митного оформлення надано інвойс №ZH2024122902 від 29.12.2024 на суму 25 978,3 дол. США., в якому умови оплати зазначено « 100% передоплата». Декларантом надано банківські платіжні документи №б/н від 24.10.2024 на суму 10 007,52 дол. США та №б/н від 19.12.2024 на суму 15 826,78 дол. США. Таким чином, вказані банківські платіжні документи не стосуються даної партії товару, оскільки сума переказаних коштів становить 25 834,3 дол. США, що відрізняється від суми, зазначеної в інвойсі, вони містять посилання тільки на контракт та датовані раніше ніж інвойс, згідно з яким, за умовами контракту, здійснюється оплата за товар;
2. надана до митного оформлення СМР № б/н від 17.03.2025 в графі 22 не містить підпису та/або печатки відправника, що суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів;
3. пунктом 4.3. Договору про транспортно-експедиторське обслуговування №1996-Т/24 від 18.12.2024, укладеного між ТОВ "АППАРЕЛЬ ДЕ ФЕРНІЧЕ" та ТОВ «Глобал Оушен Лінк», передбачено, що оплата робіт та послуг здійснюється Клієнтом протягом 3 (трьох) банківських днів на умовах передплати на підставі рахунків, виставлених Експедитором. До митного оформлення наданий рахунок на оплату транспортних послуг №056024 від 20.02.2025. Враховуючи вищезазначені умови Договору, за даним рахунком повинна була бути здійснена оплата. Однак, жодних банківських документів, які б підтверджували оплату таких послуг, декларантом до митного оформлення не надано, що не дає можливості перевірити правильність нарахування транспортних витрат;
4. до митного оформлення надано рахунок на оплату транспортних послуг №57568 датований 17.03.2025. Згідно з відміткою митного органу, наявною в СМР №б/н від 17.03.2025, вантаж перетнув кордон 18.03.2025. Таким чином, вартість усіх транспортних послуг на момент виставлення рахунку не була ще відомою.
У зв'язку із виявленими розбіжностями Львівська митниця зазначила про необхідність надання у 10-денний термін додаткових документів для підтвердження митної вартості: 1) за наявності інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 2) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів, в тому числі рахунки на оплату таких послуг; 3) виписку з бухгалтерської документації; 4) каталоги, специфікації, прайс-листи виробника товару; 5) висновки про вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями.
Уповноважена на декларування товару особа позивача листом від 19.03.2025 року повідомила про надання всіх необхідних для митного оформлення документів та відсутність можливості надання додаткових документів у десятиденний термін.
За результатами перевірки наданих відомостей щодо митної вартості товарів Львівською митницею прийнято рішення про коригування митної вартості товарів № UA209000/2025/000084/2 від 19.03.2025 року.
За результатами контролю співставлення до товарів застосовано другорядний метод визначення митної вартості резервний метод.
Коригування митної вартості товару проведено за рішенням про коригування митної вартості із застосуванням резервного методу, з використанням наявної у митного органу інформації, що наявна в ЦБД.
Відтак, правомірність винесеного відповідачем рішення про коригування митної вартості товару є предметом розгляду даної адміністративної справи.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Порядок визначення митної вартості товарів, методи визначення митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України, передбачено Митним кодексом України (далі МК України) та іншими нормативними актами.
Згідно ст. 49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Відповідно до ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів.
Згідно з вимогами ч. ч. 1 та 5 ст. 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
Відповідно до ч. 2. ст. 53 МК України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:
1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;
2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;
3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу);
4) якщо рахунок сплачено, банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару
5) за наявності інші платіжні та/або бухгалтерські документи, які підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації товару;
6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;
7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;
8) якщо здійснювалося страхування, страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Цей перелік є виключним і без обґрунтованих підстав митний орган не вправі вимагати інших документів для підтвердження митної вартості товару.
Частиною 3 ст. 53 МК України встановлений обов'язок декларанта або уповноваженої ним особи на письмову вимогу митного органу протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари
Відповідно до ч. 1 ст. 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Таким чином, митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але такі повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені виключно розбіжностями в документах що подаються для підтвердження митної вартості товарів, чи наявності в них ознак підробки або якщо вони не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Як встановлено судом, рішення про коригування митної вартості товарів, прийняте митницею, фактично обґрунтовані тим, що подані декларантом документи містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, які підтверджують митну вартість товарів.
Відповідно до ч. 2 ст. 57 МК України основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод за ціною договору (вартість операції).
Разом з тим, згідно ч. 2 ст. 58 МК України метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
Відповідно до ч. 2 ст. 55 МК України встановлено, що прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити:
1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано;
2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом;
3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом;
4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування;
5) інформацію про:
а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються;
у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом;
у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої цієї статті;
б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.
Таким чином суд зазначає, що, відповідно до пунктів 2, 4 ч. 2 ст. 55 МК України, прийняте митним органом рішення про коригування митної вартості товарів має містити, зокрема: наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.
Згідно ч. 3 ст. 57 МК України кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Втім, як встановлено зі змісту спірного рішення, митний орган зазначає про неможливість застосування методів визначення митної вартості товарів, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 57 МК України, у зв'язку з відсутністю інформації щодо вартості ідентичних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, однак таке формальне обґрунтування із загальними висновками не дає підстав вважати таке рішення обґрунтованим та мотивованим у контексті норм пунктів 2, 4 частини 2 статті 55 МК України.
Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 06.03.2019 року у справі № 809/278/17, від 27.07.2018 року у справі № 809/1174/17, від 21.02.2018 року у справі № 820/17417/14, від 01.04.2021 року у справі №260/695/19.
Як визначено у ч. 3 ст. 53 МК України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи відповідно до переліку, наведеному в даній нормі.
Митні органи мають право витребувати додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що є обов'язковою обставиною, з якою закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені ст. 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації (постанова Верховного Суду України від 30.06.2015 року у справі № 21-591а15).
У свою чергу, декларант надав відповідачу всі необхідні документи із поданням митної декларації, які давали можливість останньому встановити дійсну митну вартість товару за ціною контракту.
При цьому суд також звертає увагу на наступне.
Як вже встановлено судом, поставка товару, задекларованого у митній декларації, здійснювалась на підставі Контракту, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Аппарель Де Ферніче" (покупець) та компанією Zhaoqing Gaoyao Zhan Hui Long Metallic Products (продавець) 12.07.2024.
Щодо тверджень відповідача відносно неможливості ідентифікувати платіжні доручення з даною поставкою, суд зазначає про таке.
Як встановлено ч. 2 ст. 53 МК України, документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
При цьому, суд зауважує, що, відповідно до приписів ст. 53 МК України, надання до митного органу банківських платіжних документів та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару не є безумовним або обов'язковим.
Суд зазначає, що у процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. У свою чергу умови плати безпосередньо ціни товару не стосуються. У зв'язку з цим відомості про умови оплати товару не повинні братися органом доходів і зборів до уваги при контролі за митною вартістю, а відтак, суперечності між цими відомостями не можуть бути підставою для твердження про наявність розбіжностей у даних про митну вартість товару.
Суперечності у відомостях щодо умов оплати товару у документах, доданих до митної декларації на підтвердження митної вартості товарів, не можуть бути підставою для витребування органом доходів і зборів додаткових документів у декларанта.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.06.2019 року у справі № 813/1755/17 та від 29.07.2021 року у справі № 380/6459/20.
Відмова у митному оформленні має бути аргументованою невиконанням вимог, що пов'язані саме з тими недоліками, у зв'язку з якими митним органом витребувані додаткові документи.
Аналогічний правовий висновок здійснений Верховним Судом у постанові від 06.03.2018 року у справі № 815/3142/17.
Отже, вказані зауваження відповідача жодним чином не впливають на формування числових складових митної вартості товару. Водночас, декларант надав відповідачу необхідні документи із поданням митної декларації, які давали можливість останньому встановити дійсну митну вартість товару за ціною контракту, зокрема: Контракт №12/07 від 12.07.2024; Прайс-лист від 18.10.2024; Комерційний інвойс №ZH2024122902 від 29.12.2024; пакувальний лист від 29.12.2024; Свіфт від 24.10.2024, Свіфт від 19.12.2024; Договір перевезення №1996-Т/24 від 18.12.2024; рахунок - фактуру від 20.02.2025 за №056024; рахунок - фактуру від 17.03.2025 за №57568; довідку про транспортні витрати №8618 від 17.03.2025; коносамент від 05.01.2025, ЦМР б/н від 17.03.2025, експортну декларацію №517620240764019018 від 30.12.2024; сертифікат про походження товару №25С629000116/00001 від 12.03.2025; перепустка від 18.03.2025.
Крім того, суд звертає увагу на те, що у платіжних документах від 24.10.2024 та від 19.12.2024 містяться посилання на Контракт № 12/07 від 12.07.2024 року, в межах виконання якого здійснювалась поставка товару.
Крім цього, суд зазначає, що у своїй сукупності із наданими документами, платіжні документи Swift, рахунок - фактура від 20.02.2025 за №056024, рахунок - фактура від 17.03.2025 за №57568 та Контракт № 12/07 від 12.07.2024 року дають можливість встановити до поставки якої саме партії товару він відноситься.
Щодо зауважень митного органу стосовно банківських платіжних документів.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини 2 ст. 40 Закону України "Про платіжні послуги", платіжна інструкція має містити інформацію, що дає змогу надавачу платіжних послуг ідентифікувати особу платника та отримувача за платіжною операцією, рахунки платника та отримувача, надавачів платіжних послуг платника та отримувача, суму платіжної операції та іншу інформацію (реквізити), необхідну для належного виконання платіжної операції.
Частиною 7 ст. 40 Закону України "Про платіжні послуги", Національний банк України у своїх нормативно-правових актах визначає обов'язкові реквізити платіжних інструкцій, особливості їх оформлення, захисту, прийняття до виконання.
Так, Положенням про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, затвердженим Постановою Правління Національного банку України 28.07.2008 № 216 (у редакції постанови Правління Національного банку України 25.08.2022 № 189) (далі Постанова №216), а саме Розділом 2 - Порядок оформлення платіжної інструкції в іноземній валюті або банківських металах, пунктом 14 передбачено обов'язкові реквізити, які має містити платіжна інструкція в іноземній валюті або банківських металах, зокрема у підпункті 8 зазначено платіжна інструкція в іноземній валюті повинна містити найменування надавача платіжних послуг отримувача [для банку - SWIFT-код/(BIC) або інший ідентифікатор банку отримувача; для небанківського надавача платіжних послуг отримувача - SWIFT-код/(BIC) або інший ідентифікатор банку отримувача, у якого небанківський надавач платіжних послуг має відкритий розрахунковий рахунок та номер розрахункового рахунку небанківського надавача платіжних послуг.
Судом встановлено, що у платіжних документах Swift б/н від 24.10.2024 та від 19.12.2024 року містяться посилання на Контракт № 12/07 від 12.07.2024 року, в межах виконання якого здійснювалась поставка товару.
Отже, зазначені банківські документи можливо ідентифікувати із даною поставкою товарів.
Таким чином, зазначені вище зауваження митного органу є необґрунтованими.
Щодо зауважень митного органу до транспортної складової, суд зазначає наступне.
Відповідно до матеріалів справи, постава товарів здійснювалась на умовах EXW, згідно Інкотермс 2010. У ціну товару включено вартість упаковки, маркування та завантаження на транспортний засіб.
Згідно з Інкотермс 2010 поставка товару на умовах EXW означає, що товар і всі ризики, пов'язані з ним, переходять до покупця у момент самовивозу зі складу продавця або іншого обумовленого місця. З цієї миті зобов'язання продавця за поставкою вважаються виконаними. Вантаж вважається поставленим продавцем під час його передачі покупцю на території продавця або в іншому визначеному місці (наприклад, на фабриці, на заводі, складі тощо), і це визначене місце може бути або може не бути приміщенням продавця.
Відповідно до умов поставки EXW (франко-завод) продавець здійснює поставку в момент, коли він надає товари у розпорядження покупця на території продавця або в іншому визначеному місці.
Водночас імпортер (покупець) повинен укласти договір з перевізниками товару і оплатити перевезення від підприємства-продавця до пункту призначення, включаючи навантаження, виконати і сплатити митні процедури, а також податки і збори, сплатити товар продавцеві за ціною виробника.
Для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до ч. 2 ст. 53 МК України подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів.
Отже, документами на підтвердження витрат на транспортування можуть бути не лише транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів.
Враховуючи доводи та твердження митного органу, саме щодо достатності документів для підтвердження заявленої митної вартості товару на підставі документів на перевезення вантажу, суд звертає увагу на таке.
У пункті 14 висновків Довідки щодо узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Митного кодексу України, в редакції від 13.03.2012 року, яка затверджена постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.03.2017 року № 2, вказано, що якщо законом не визначено доказ (докази), виключно яким (ми) повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення, то такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами. Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), а тому, довідка про транспортні витрати є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів.
Таким чином, суд, зважаючи на надані позивачем документи до митного оформлення щодо транспортування товару, вказує на необґрунтованість висновків митного органу, оскільки позивачем надано документи, які дають змогу перевірити суму сплачену за транспортування товару.
Крім того, положення п. 6 ч. 2 ст. 53 МК України та Правил заповнення декларації митної вартості, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 року № 599, не визначено вичерпного переліку документів, що надаються декларантом на підтвердження розміру витрат на транспортування товарів, відповідно, надані перевізником довідки про транспортно-експедиторські витрати є допустимими доказами розміру таких витрат.
Якщо законом не визначено доказ (докази), виключно яким (-ми) повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення, то такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами. МК України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), а тому довідки про транспортні витрати є допустимими доказами на підтвердження витрат на перевезення товарів.
Така правова позиція викладена, зокрема, в пункті 2.11 Довідки щодо узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Митного кодексу України в редакції від 13 березня 2012 року, затвердженої Постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.03.2017 року № 2.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 06.09.2019 року у справі № 815/2501/18, від 22.08.2019 року у справі № 810/2784/18 та від 11.04.2022 року у справі № 1.380.2019.006980, який підлягає врахуванню у спірних правовідносинах.
Відтак, суд вважає безпідставним неврахування під час митного оформлення вказаних документів про транспортні витрати.
Митним кодексом України не визначено вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів, не вказано, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи, а тому довідка про транспортні витрати є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів.
За вказаних обставин, суд відхиляє доводи відповідача щодо транспортної складової.
Щодо інших тверджень митного органу, які визначені як підстави для помилковості визначення позивачем митної вартості товарів за основним методом, суд виходить з того, що саме по собі припущення митного органу про подання декларантом невідповідних документів чи наявності в них розбіжностей, не є достатнім для висновку про недостовірність даних щодо митної вартості товарів, заявленої декларантом, або беззаперечною підставою для незастосування обраного ним методу визначення митної вартості.
Так, Верховний Суд у постанові від 23.07.2019 року по справі № 1140/3242/18 вказав на те, що наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Такі сумніви є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. У зв'язку з вказаним саме на митний орган покладається обов'язок зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у достовірності цих відомостей.
Отже, відповідач не підтвердив належними доказами та аргументованими доводами наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за ці товари.
При цьому, такі посилання митного органу не заслуговують на увагу, оскільки, визначаючи зазначені недоліки, відповідач не наводить посилань на розбіжності у числових значеннях складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягала сплаті за ці товари.
Крім того, суд також вважає за необхідне зазначити про наступне.
Верховним Судом у постанові від 04.09.2018 року у справі № 818/1186/17 зазначено, що рішення про коригування митної вартості товару не може базуватися виключно на інформації ЄАІС ДФС України, оскільки порядок її формування, ведення, отримання інформації, а також порядок використання її даних суб'єктами господарських відносин при здійсненні ними зовнішньоекономічної діяльності МК України не передбачено. Також слід врахувати, що в ЄАІС ДФС України відсутня інформація про коригування заявленої митної вартості товарів, а також інформація щодо судових рішень з питань визначення митної вартості товарів та методів її визначення, у зв'язку з чим така інформаційна база не містить всіх об'єктивних даних щодо імпортованих в Україну товарів, які підтверджуються документально та підлягають обчисленню.
Відповідно до позиції Верховного Суду у постанові від 27.07.2018 року по справі № 809/1174/17, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, митний орган повинен навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію, яка використовувалася митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.
Так, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім визначення джерела інформації, яка взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням другорядних методів.
Таку правову позицію висловив Верховний Суд у постановах від 08.02.2019 року у справі №825/648/17, від 26.05.2022 року у справі №560/355/19.
Суд також не бере до уваги посилання відповідача на неподання декларантом додаткових документів, оскільки в даному випадку їх відсутність не впливає на правильність визначення декларантом митної вартості товарів за основним методом, що підтверджується наданими до митного оформлення документами. Неподання декларантом запитуваних митним органом документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товарів за першим методом, не є достатнім для висновку щодо наявності підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості.
Відтак, суд визнає необґрунтованими доводи відповідача про непідтвердження числового значення митної вартості, визначеної за основним методом визначення митної вартості, що відповідно до приписів МК України є підставою для корегування заявленої декларантом митної вартості.
Суд зазначає, що за результатами опрацювання наданих позивачем документів орган доходів і зборів повинен був застосувати метод визначення митної вартості за ціною угоди (контракту) щодо товару, який імпортується, оскільки позивачем при декларуванні митної вартості зазначені усі складові числового значення митної вартості, а відповідачем не доведено, що позивачем неправильно здійснено розрахунок, а також, що до декларації внесено недостовірні або неточні відомості, що надані митному органу документи містять не всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості.
Приймаючи до уваги, що відсутність у позивача витребуваних відповідачем додаткових документів ніяким чином не впливає на правильність визначення позивачем (декларантом) митної вартості товарів за основним методом, що підтверджується наданими до митного оформлення документами. А наявність однієї лише вказівки відповідача на перелічені ним розбіжності та недоліки у поданих позивачем документах, без роз'яснення, в чому такі розбіжності полягають, який їхній вплив на митну вартість оцінюваного товару і чому без їх усунення заявлена митна вартість не може бути визнана, не може бути достатньо для висновку про неможливість застосування основного методу визначення митної вартості. У зв'язку з цим неподання позивачем (декларантом) запитуваних (витребуваних) відповідачем додаткових документів з об'єктивних причин, зокрема з причин їх невизначеності та відсутності, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товарів за першим методом, не може бути достатнім для висновку щодо наявності підстав для застосування відповідачем іншого методу визначення митної вартості, а також не може бути підставою для прийняття оскаржуваного рішення та здійснення коригування митної вартості.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що рішення про коригування митної вартості товарів є протиправним та підлягає скасуванню.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Доказів, які б спростували доводи позивача, відповідач суду не надав.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Частиною 1 ст. 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно із ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Згідно із ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Клопотань про зменшення розміру витрат позивача на правничу допомогу представником відповідача не заявлено.
При цьому, відповідач надав заперечення щодо стягнення витрат на правничу допомогу, оскільки такі витрати є неспівмірними із складністю справи та виконаних адвокатом робіт.
Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Судом встановлено, що 11.04.2025 року між ТОВ "Аппарель Де Ферніче" та Адвокатським бюро «Майя Сергєєва та Партнери» укладено Договір про надання правничої допомоги №46.
Також, 11.04.2025 року між сторонами укладено додаткову угоду №1 до вказаного договору, відповідно до п. 2 якого, гонорар є фіксованим і включає в себе повне юридичне супроводження процесу оскарження в судовому порядку рішення про коригування митної вартості та складає 7000,00 грн.
Відповідно до рахунку на оплату № 67 від 11.04.2025 року загальна вартість наданих послуг складає 7000,00 грн.
Вказані послуги були оплачені позивачем, що підтверджується копією платіжної інструкції № 11124 від 15.04.2025 року на суму 7000,00 грн.
Отже, загальна сума витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката у цій справі склала 7000,00 грн.
При цьому, суд звертає увагу, що розмір гонорару адвоката у сумі 7000,00 грн. є фіксованим, узгодженим сторонами у додатковій угоді до договору від 11.04.2025 року № 41 про надання правової допомоги та фактично є сплаченим клієнтом, що підтверджується платіжною інструкцією на суму 7000,00 грн.
Таким чином, наведені обставини не вимагають будь-якого іншого підтвердження понесених позивачем витрат, пов'язаних із наданням професійної правничої допомоги та надання суду актів наданих послуг (виконаних робіт) з детальним описом їх обсягів та вартості.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 28.12.2020 року у справі № 640/18402/19, а саме: «Витрати позивача на професійну правничу (правову) допомогу підтверджені належними та допустимими доказами, а тому підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. Розмір винагороди за надання правової допомоги, визначений у договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу. Матеріалами справи підтверджується факт отримання позивачем послуг адвоката та понесення ним витрат в суді першої інстанції. Щодо відсутності детального опису робіт на виконання положень частини четвертої статті 134 КАС, суд звертає увагу на зміст цієї норми, яка запроваджена «для визначення розміру витрат», в той час як в межах цієї справи розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним».
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд звертає увагу на те, що справа розглянута за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, тобто без участі адвоката в судових засіданнях. При цьому, підготовка позовної заяви у даній справі не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи, а розмір витрат позивача, пов'язаних з правничою допомогою, не є співмірними із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг).
Водночас, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору.
Підсумовуючи викладене, суд вважає документально підтвердженим і співмірним розмір витрат на правничу допомогу у сумі 5000,00 грн., в іншій частині слід відмовити.
Щодо стягнення витрат зі сплати судового збору, суд зазначає, що, згідно ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст.ст.132, 134, 139, 243-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, -
Адміністративний позов - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів Львівської митниці №UA209000/2025/000084/2 від 19.03.2025 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці (код ЄДРПОУ 43971343) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Аппарель Де Ферніче" (код ЄДРПОУ 38524231) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3028,00 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці (код ЄДРПОУ 43971343) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Аппарель Де Ферніче" (код ЄДРПОУ 38524231) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн. В іншій частині клопотання про розподіл витрат на правничу допомогу відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 255 КАС України.
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного тексту.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду О.С. ПЕТРЕНКО