19 листопада 2025 року м. Київ Справа № 320/24823/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Войтович І. І., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Територіального управління Державного бюро розслідувань , в якому просить суд:
1. Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Києві, щодо не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за 35 днів невикористаної щорічної основної відпустки, передбаченої ст. 93 Закону України "Про Національну поліцію", ст. 24 Закону України "Про відпустки", ст. 83 Кодексу законів про працю України, п. 95 Положення про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.08.2020 № 743, за 2020-2024 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення.
2. Зобов?язати Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у м. Києві, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 35 днів невикористаної щорічної основної відпустки, передбаченої ст. 93 Закону України "Про Національну поліцію", ст. 24 Закону України "Про відпустки" ст. 83 Кодексу законів про працю України, п. 95 Положення про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.08.2020 № 743, за 2020-2024 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення.
Ухвалою суду від 30.05.2025 провадження у справі відкрито, справу визначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Територіальним управлінням Державного бюро розслідувань 11.06.2025 подано до суду клопотання про залишення позову без руху з підстав пропуску позивачем тримісячного строку звернення до суду із даним позовом.
02.07.2025 ухвалою суду залишено позовну заяву без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п'яти днів з дня отримання ухвали суду шляхом подання до суду:
- заяви про поновлення строку звернення до суду з позовною заявою стосовно позовних вимог, які охоплюють період починаючи з 19 липня 2022 року, та докази поважності причин його пропуску.
08.07.2025 від позивача надійшли на виконання ухвали суду від 02.07.2025 заява про визнання поважними причини пропуску строку звернення із додатковими доказами.
Суддя зазначає що виконання позивачем вимог ухвали суду від 02.07.2025 вирішуються судом у відповідні процесуальні строки враховуючи навантаження у роботі судді.
Суддя враховує та зазначає наступне.
В обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду в періоді спірних правовідносин з 19 липня 2022 року, позивач зазначив про те, що наказом ТУ ДБР у м. Києві №102-ос-ДСК від 11.04.2024, з урахуванням змін внесених наказом №104-ос-ДСК від 21.10.2024 ОСОБА_1 було звільнено, та 21.10.2024 не було вручено письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні. Вказуючи на правову позицію Верховного Суду, висловленою в постанові від 15.08.2024 у справі №380/18997/21, зазначає, що долучені відповідачем до матеріалів клопотання листи від 21.10.2024 №11-14-25705/24 та від 27.01.2025 №3262-25/к/11-13-1849/25, а також витяг з реєстру листів на відправку вказують лише на факт підготовки таких листів та проведення їх реєстрації, проте не підтверджують факту їх фактичного направлення, тим більше факту їх отримання мною. Доказом вручення реєстрованого поштового відправлення, яке містить дані про одержувача та дату, коли такий лист був ним отриманий є повідомлення про вручення поштового відправлення, якого стороною відповідача суду не надано.
Позивач зазначає, що лише 01.05.2025 він отримав інформацію від відповідача щодо нарахованих та фактично виплачених спірних сум листом за вих. №18777-25/к/11-13-8246/25 від 24.04.2025 ТУ ДБР у м. Києві, в тому числі лист за вих. №3262-25/к/11-13- 1849/25 від 27.01.2025, а також копії долучених до нього документів, а саме: копія довідки №23-13-25 від 27.01.2025; копія витягу з наказу №72-ос-ДСК від 24.03.2021; копія витягу з наказу № 102-ос-ДСК від 11.10.2024; копія витягу з наказу № 104-ос-ДСК від 11.10.2024; копія повідомлення про нараховані та виплачені суми грошового забезпечення при звільненні; копія довідки №11-14-3430/25 від 27.01.2025.
Відтак, про порушення своїх прав позивач дізнався лише 01.05.2025.
ОСОБА_1 зауважив, що грошове зобов'язання складається із цілого ряду складових, розмір яких щомісяця визначається відповідно до виконаних завдань, включає оклад за посадою, оклад за спеціальним званням, надбавку за вислугу років, премії, індексації тощо. Відповідно, визначення правильності здійсненого розрахунку відповідачем після звільнення потребує певного часу та знань.
ОСОБА_1 щодо періоду з 19 липня 2022 року по 30 березня 2023 року, застосовуючи правові висновки Верховного Суду у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23, Великої палати Верховного Суду у постанові від 06.02.2025 у справі № 990/29/22, зазначив про те, що пропущений ним строк звернення обґрунтовується хворобою та лікуванням, що є причинно - наслідковим неможливості у строк реалізувати своє право на звернення до суду. Протягом 2024-2025 рр. позивач періодично перебував на триваючому та важкому лікуванні, пов'язаному з вогнепальним пораненням, що підтверджує медичними документами доданими до заяви. Тому у вказаний період часу позивач не міг вчиняти дії щодо з'ясування вірності нарахування та виплати мені грошового забезпечення. Крім того додав, що після звільнення зі служби позивач продовжив курс лікування та реабілітації, у тому числі пройшов декілька Медико-соціальних експертних комісій для встановлення групи інвалідності, про що були видані довідки серії АВ №1115840 та серії АВ №1115915.
Вважає, що перебування на лікуванні є поважною причиною недотримання ним процесуального строку звернення до суду.
Позивач просить суд не застосовувати надмірний формалізм, враховуючи положення ч. 5 ст. 5 КАС України щодо гарантування права на судовий захист та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновити строк.
Суддя зазначає, що відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Законом України від 01 липня 2022 року Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:
Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Слід також враховувати, що відповідно до пункту 1 глави XIX Прикінцеві положення КЗпП України під час дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 з 24:00 год 30 червня 2023 року скасовано карантин, установлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, запроваджений на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 (термін якого неодноразово продовжувався).
Позиція суду узгоджується із правовими висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23.
Судова палата розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23 зазначила, що, вирішуючи питання щодо застосування статті 233 КЗпП України, в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, дійшла таких висновків:
- якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин);
- з урахуванням пункту 1 глави XIX Прикінцеві положення КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.
Позивач в даній справі оскаржує бездіяльність ТУ ДБР щодо не виплати грошової компенсації за 35 днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2020-2024 роки.
Відповідно, ухвалою суду від 02.07.2025 вказана позовна заява була залишена судом без руху у зв'язку із пропуском позивачем строку звернення до суду із вказаними вимогами з 19 липня 2022 року.
Враховуючи вищезазначене, заяву позивача та подані ним докази в обгрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду із вимогами з 19 липня 2022 року, суддя зазначає, що в даній справі тримісячний пропуск строку, з урахуванням постанови КМУ від 27 червня 2023 року №651 та судової практики, слід обраховувати з 01 липня 2023 року відповідно. Позов подано до суду 15.05.2025.
Суд враховує надані позивачем пояснення щодо отримання 01.05.2025 відомостей від відповідача щодо зокрема нарахувань при звільненні, витяги з електронного реєстру листків непрацездатності за період 2024-2025 рр., документів щодо проходження МСЕК, зазначає слідуюче.
Частиною першою статті 121 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
При цьому, поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, які повинні бути підтверджені належними доказами.
Причина пропуску строку є поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Положеннями статті 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно з частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на доступ до правосуддя є одним із осноповоложних прав людини.
Положеннями частини першої статті 118 КАС України встановлено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк (частина перша, частина четверта статті 121 КАС України).
Разом з тим в контексті розгляду питання про поважність причин пропуску строку звернення до суду, суд враховує правову позицію, викладену у рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Іліан проти Туреччини", згідно з якою, правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватись з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру, перевіряючи його виконання необхідно звертати увагу на обставини справи.
У справі "Bellet v. Fгаnсе" Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 §1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Як свідчить практика Європейського Суду з прав людини, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитися правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Враховуючи вищезазначене щодо унормування спірних правовідносин з 19 липня 2022 року по 30 червня 2023 року та те, що позивач отримав відомості щодо нарахованих сум грошового забезпечення лише 01.05.2025, перебував довгий час на лікуванні, беручи до уваги норми Конституції України, Конвенції, а також враховуючи практику Європейського Суду з прав людини, спрямовану на ефективний доступ особи до суду для захисту її порушеного права, з метою недопущення обмеження права позивача на судовий захист, суддя вважає, що причини пропуску строку звернення позивача з цією позовною заявою до адміністративного суду є поважними, а тому пропущений процесуальний строк звернення до суду необхідно поновити.
Відповідно позивачем недоліки позовної заяви усунуто.
Відповідно ч. 14 ст. 171 КАС України якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, суд продовжує розгляд справи, про що постановляє ухвалу не пізніше наступного дня з дня отримання інформації про усунення недоліків.
Керуючись ст.ст. 5, 6, 121, 122, 171, 248, 256 КАС України, суддя -
Заяву позивача ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суду - задовольнити.
Визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду із позовною заявою та поновити позивачу ОСОБА_1 пропущений строк звернення до суду із позовом до Територіального управління Державного бюро розслідувань про визнання протиправною бездіяльність Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Києві, щодо не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за 35 днів невикористаної щорічної основної відпустки, передбаченої ст. 93 Закону України "Про Національну поліцію", ст. 24 Закону України "Про відпустки", ст. 83 Кодексу законів про працю України, п. 95 Положення про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.08.2020 № 743, з липня 2023 року по 2024 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення, відповідно із заявленим зобов'язанням вчинити певні дії.
Продовжити розгляд справи у спрощеному позовному провадженні без виклику (повідомлення) сторін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Войтович І. І.