18 листопада 2025 року м. Київ справа №320/46504/23
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жука Р.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Уагроестейт»
до Головного управління ДПС у Київській області
про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень
від 17.07.2023 №0127240705, №0127250705 та №0127260705,
І. Зміст позовних вимог.
До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Уагроестейт» з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області, в якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 17.07.2023 №0127240705, №0127250705 та №0127260705.
ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ним не було порушено вимоги податкового законодавства, оскільки господарські операції, здійснені у межах взаємовідносин між позивачем та його контрагентом, є реальними та безпосередньо пов'язаними з господарською діяльністю позивача. Зазначені обставини підтверджуються належними документами, а здійснені операції відображені у бухгалтерському обліку та податковій звітності у встановленому порядку.
На переконання позивача, акт перевірки від 29.05.2023 №10476/10-36-07-06/43408382, складений відповідачем, ґрунтується виключно на необґрунтованих висновках і суб'єктивних припущеннях посадових осіб контролюючого органу, які не мають документального підтвердження та призвели до помилкових і неправомірних висновків. Зокрема, відповідач не наводить жодних доказів того, що контрагент позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю « 8848» - не мав достатніх трудових ресурсів або технічних можливостей для виконання робіт, передбачених укладеними договорами з Товариством з обмеженою відповідальністю «Уагроестейт». При цьому, як зазначає позивач, контролюючий орган проігнорував положення Цивільного та Господарського кодексів України, а також умови договорів, які передбачають можливість залучення субпідрядників.
Крім того, позивач звертає увагу на те, що в акті перевірки міститься інформація, яка не відповідає дійсності. Так, відповідач стверджує, що у перевірюваному звітному періоді ТОВ «Уагроестейт» здійснювало господарські операції з ризиковим постачальником - ТОВ « 8848», що вплинуло на визначення від'ємного значення з ПДВ у податковій декларації. Водночас позивач зазначає, що на момент здійснення таких операцій його контрагент не мав статусу ризикового платника. Відповідне рішення про визнання ТОВ « 8848» ризиковим прийнято лише 18.04.2023 року, тобто після завершення періоду, який охоплювала перевірка. Отже, статус ризиковості не може впливати на реальність господарських операцій, здійснених у період з червня 2021 року по березень 2023 року. Більше того, наявність такого статусу унеможливила б реєстрацію податкових накладних, які, як підтверджує сам відповідач, були своєчасно зареєстровані позивачем. При цьому, 14.09.2023 контролюючим органом прийнято рішення про невідповідність ТОВ « 8848» критеріям ризиковості платника податку.
Відтак, посилання відповідача на ризиковість контрагента та відсутність інформації щодо повного ланцюга постачання, на думку позивача, не можуть спростовувати законність формування податкового кредиту на підставі реальних господарських операцій із ТОВ « 8848». Приймаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення, відповідач фактично поклав на позивача наслідки можливих порушень податкового законодавства іншою особою, що суперечить принципу індивідуальної відповідальності.
Таким чином, позивач наполягає на протиправності спірних податкових повідомлень-рішень від 17.07.2023 №0127240705, №0127250705 та №0127260705 та просить суд їх скасувати.
Відповідач заперечує проти задоволення позову та у відзиві на позовну заяву зазначає, що посадові особи контролюючого органу під час проведення перевірки та оформлення її результатів діяли на підставі, в межах повноважень і у спосіб, визначені законодавством України.
За результатами перевірки встановлено, що у перевірюваному періоді ТОВ «Уагроестейт» здійснювало господарські операції з ТОВ « 8848» на загальну суму 53 503 752,00 грн. Разом з тим, контролюючим органом виявлено, що ТОВ « 8848» не мало достатніх трудових ресурсів та технічних можливостей для виконання робіт за укладеними договорами з позивачем.
Під час аналізу Єдиного реєстру податкових накладних не встановлено фактів придбання ТОВ « 8848» послуг, пов'язаних із виконанням робіт з улаштування ізоляційних, оздоблювальних та захисних покриттів стін і підлог адміністративної будівлі по вул. Михайлівська, 10 у м. Києві, які, за документами, були реалізовані на адресу позивача. З огляду на це та зважаючи на незначну кількість працівників у ТОВ « 8848», контролюючий орган дійшов висновку про сумнівність фактичного виконання зазначених робіт.
Отже, на думку відповідача, господарські операції, відображені позивачем у зв'язку з постачанням послуг від ТОВ « 8848», не мають ознак реальної господарської діяльності у розумінні підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України. При цьому, подані позивачем первинні документи не мають юридичної сили для підтвердження факту здійснення фінансово-господарських операцій і, відповідно, не можуть бути враховані у податковому та бухгалтерському обліку.
Таким чином, позивач, на думку відповідача, порушив вимоги статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пункту 1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, а також пунктів 44.1 статті 44, 198.3, 198.6 статті 198 та пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України. У результаті таких порушень, за висновками перевірки, було: завищено суму від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту за березень 2023 року; завищено суму бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку; занижено суму податку на додану вартість.
Відповідач вважає, що доводи позивача не спростовують правомірність висновків, викладених у акті документальної позапланової виїзної перевірки, а тому податкові повідомлення-рішення від 17.07.2023 №0127240705, №0127250705 та №0127260705 прийняті у відповідності до чинного законодавства. Відтак, підстав для задоволення позовних вимог не вбачається.
ІІІ. Заяви (клопотання) учасників справи, інші процесуальні дій у справі.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.01.2024 відкрито провадження в адміністративній справі за загальними правилами позовного провадження та призначено підготовче засідання на 14.03.2024.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04.04.2024 у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду - відмовлено.
У судовому засіданні 25.04.2024 представником позивача заявлено клопотання про виклик свідків, а саме директора ТОВ «Уагроестейт» та інженера технічного нагляду, який здійснював технічний нагляд під час виконання будівельних робіт, передбачених у договірних відносинах з контрагентом позивача.
У цьому ж засіданні протокольною ухвалою задоволено клопотання позивача про виклик свідків у наступне судове засідання для допиту, обов'язок щодо забезпечення явки свідків покладено на представника позивача.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25.04.2024 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 16.05.2024.
У судовому засіданні 19.09.2024, відповідно до положень Кодексу адміністративного судочинства України, фіксація судового засідання не здійснювалась, суд ухвалив подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.
ІV. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Головним управлінням ДПС у Київській області у період з 12.05.2023 по 23.05.2023 на підставі наказу Головного управління ДПС у Київській області від 09.05.2023 № 791-п проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Уагроестейт» щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за березень 2023 року у податкові декларації з податку на додану вартість від 20.04.2023 №9086181326 від'ємного значення з податку на додану вартість, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету.
За результатами позапланової виїзної перевірки відповідачем складено акт від 29.05.2023 №10476/10-36-07-06/43408382 та встановлено порушення п. 44.1 ст. 44, п.198.3, п.198.6 ст. 198, п. 200.4 ст. 200 Податкового Кодексу України в результаті чого встановлено:
- завищено суму від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту (показник рядка 21 Декларації) за березень 2023 року в сумі 89 183,00 грн;
- завищено суму бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку (р.20.2.1) у розмірі 9 479 919, 00 грн;
- занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на суму 430 722,00 грн.
За результатами перевірки контролюючим органом з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень платника до акту перевірки прийнято податкові повідомлення рішення від 17.07.2023:
1) №0127240705 про завищення суми бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку за березень 2023 року в сумі 8 409 87, 00 грн та застосування штрафної санкції 2 102 347, 00 грн;
2) №0127250705 про зменшення суми від'ємного значення податку на додану вартість у розмірі 89 138, 00 грн;
3) №0127260705 про збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ на 418 72, 00 грн та застосування штрафної санкції у розмірі 104 681, 00 грн.
Не погоджуючись з правомірністю прийняття контролюючим органом спірного рішення, позивач звернувся до Державної податкової служби України зі скаргою.
За результатами розгляду скарги Державною податковою службою України прийнято рішення від 09.10.2023 №30051/6/99-00-06-01-01-06, яким скарга залишена без задоволення, а податкові повідомлення-рішення від 17.07.2023 №0127240705, №0127250705 та №0127260705 - без змін.
Позивач, вважаючи вищевказані податкові повідомлення-рішення протиправними, звернувся до суду із позовом за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.
V. Оцінка суду.
Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, наведеними учасниками справи, суд дійшов наступних висновків.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства встановлені Податковим кодексом України від 02.12.2010 № 2755-VI (далі - Податковий кодекс України).
Відповідно до підпунктів 14.1.36, 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.
Економічний ефект, зокрема, але не виключно, передбачає приріст (збереження) активів платника податків та/або їх вартості, а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому.
Підпунктом 16.1.2 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України передбачено, що платник податків зобов'язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів.
Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Приписами абзацу 1 пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (підпункт 139.1.9 пункт 139.1 статті 139 Податкового кодексу України).
Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з, зокрема, постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у володіння та користування лізингоодержувачу/орендарю.
Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.
За правилами підпункту «г» пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).
У разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи в подальшому починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів, платник податку може зменшити суму податкових зобов'язань, що були нараховані відповідно до цього пункту, на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, зазначеної в абзаці першому цього пункту, зареєстрованого в Єдиному реєстрі податкових накладних.
З метою застосування цього пункту податкові зобов'язання визначаються по товарах/послугах, необоротних активах: придбаних для використання в неоподатковуваних операціях - на дату їх придбання; придбаних для використання в оподатковуваних операціях, які починають використовуватися в неоподатковуваних операціях, - на дату початку їх фактичного використання, визначену в первинних документах, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
У разі якщо на момент перевірки платника податку контролюючим органом в акті вибіркової (часткової) інвентаризації, проведеної платником податку на вимогу такого органу, виявлено нестачу придбаних таким платником товарів (крім випадку, якщо така нестача обумовлена знищенням внаслідок дії обставин непереборної сили, що підтверджується відповідно до законодавства), для цілей розділу V цього Кодексу такі товари вважаються використаними платником податку в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.
Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків регламентовані статтею 200 Податкового кодексу України.
Так, відповідно до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Згідно пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:
а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -
б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;
в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Таким чином, законодавцем визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення понесених витрат, у зв'язку з придбаванням товарів (робіт, послуг), до складу валових витрат та сплачених сум податку на додану вартість, у вартості товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту підприємства. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, наслідок якої є поставка товару (робіт, послуг), понесення витрат, у зв'язку з господарською діяльністю платника, сплата (нарахування) податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт понесення витрат та сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними первинними документами.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 25.03.2021 (справа №П/811/1491/16).
При цьому, господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема у постановах від 13 липня 2021 року у справі № 815/7122/14, від 27 травня 2021 року у справі № 808/3513/16, від 01 грудня 2021 року у справі № 140/6978/20 та від 20 грудня 2021 року у справі № 640/16024/19.
У свою чергу Верховний Суд у постанові від 15 січня 2021 року у справі № 814/467/17 зазначив, що для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник податку на додану вартість повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.
Разом з тим, з урахуванням наведених вище положень підпункту «г» пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України право платника податку на отримання бюджетного відшкодування податку на додану вартість за рахунок від'ємного значення з цього податку виникає у випадку правомірного формування відповідних даних податкового обліку. При цьому обов'язок з нарахування податкових зобов'язань виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 Податкового кодексу України виникає у платника податку у разі використання придбаних товарів в операціях, що не є його господарською діяльністю.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (пункт 198.6. статті 198 Податкового кодексу України).
Відтак, з аналізу наведених законодавчих приписів вбачається, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, є факт придбання товарів (послуг) з метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV) цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.
Згідно з частиною 2 статті 3 Закону № 996-XIV (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Одним із основних принципів, на яких ґрунтується бухгалтерський облік та фінансова звітність, відповідно до статті 4 Закону № 996-XIV є принцип превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.
Згідно із статтею 1 Закону № 996-XIV господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Як зазначено у частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Згідно з пунктом 1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704 (далі - Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку), записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів.
Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Враховуючи вищезазначене та з урахуванням положень пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, можна дій, можна дійти висновку, що будь-які документи (у тому числі договори, акти, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.
При цьому слід врахувати, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені у разі фактичного здійснення господарської операції.
Водночас, нереальність господарських операцій з придбання/постачання платником податку товарів/послуг має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами, і головне, не може ґрунтуватися на припущеннях.
Зміст поняття розумної економічної причини (ділової мети) передбачає обов'язкову спрямованість будь-якої операції платника на отримання позитивного економічного ефекту, тобто, на приріст (збереження) активів платника (їх вартість), а так само, створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому. Водночас, із визначеного в ПКУ поняття ділової мети вбачається, що обов'язково повинен бути намір платника податку отримати відповідний економічний ефект, тобто, господарська операція має передбачати можливість приросту або збереження активів чи їх вартості. Якщо ж та чи інша операція не зумовлена розумними економічними причинами (позбавлена ділової мети), то такі операції не є вчиненими в межах господарської діяльності. З'ясування наміру платника податку на отримання економічного ефекту від господарської операції, передбачає аналіз умов та обставин її здійснення. При цьому, економічний ефект не повинен полягати виключно в зменшенні податкового навантаження на хоча б одного з учасників операції. Відповідно, економічний ефект відсутній в операціях, які призводять до збільшення задекларованих витрат платника та зменшують об'єкт його оподаткування без можливості отримання додаткового приросту активів чи збереження їх вартості.
Документальне обґрунтування наявності ділової мети передбачає наявність документів управлінського обліку, первинних документів, які платник податків використовує в господарській діяльності, зокрема, у перспективі, або коли наявна потреба в здійсненні збиткових операцій з огляду на стратегічні цілі чи несприятливі обставини. Такі документи мають містити загальноприйняті реквізити, такі як дата складання та підписи уповноважених осіб, і можуть бути використані під час перевірки або затребувані в установленому Податковим кодексом України порядку
Таким чином, ділова мета може бути відсутня лише в таких операціях: головною ціллю або однією з головних цілей операції є несплата (неповна сплата) суми податків та/або зменшення обсягу оподатковуваного прибутку платника податків; у зіставних умовах особа не була б готова придбати (продати) такі товари, роботи (послуги), нематеріальні активи, інші предмети господарських операцій, відмінні від товарів, у непов'язаних осіб.
Враховуючи принцип превалювання сутності над формою, перевага має надаватися економічній сутності господарських операцій.
Верховний Суд у постанові від 22.10.2020 у справі № 160/3055/19 звернув увагу та врахував те, що відповідно до сталої судової практики (постанови Верховного Суду від 16.07.2019 у справі № 805/686/17-а, від 12.07.2019 у справі № 808/109/18, від 09.07.2019 у справі № 810/1762/16 тощо) сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов'язань, у власному капіталі підприємства у зв'язку з його господарською діяльністю.
Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, що є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Суд, аналізуючи висновки контролюючого органу, що викладені в акті перевірки, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, що надані сторонами під час розгляду спору по суті, вважає за необхідне звернути увагу на таке.
За висновком контролюючого органу, господарські операції ТОВ «Уагроестейт» з контрагентом, які були предметом перевірки, результати якої відображені в акті перевірки, є безтоварними та нереальними, контрагент не володів необхідним обсягом матеріально-технічних та трудових ресурсів, необхідних для виконання договорів, був віднесений податковим органом до категорії ризикових, первинні документи складені без належних на те підстав, а протиправно сформований податковий кредит призвів до заниження ПДВ та завищення від'ємного значення, що включається до складу податкового кредиту наступного звітного періоду.
Судом встановлено, що основним чинником від'ємного значення з ПДВ є поліпшення основних фондів, а саме ремонтні роботи адміністративної будівлі за адресою: м. Київ, вул. Михайлівська, 10. Також на формування від'ємного значення суттєво вплинули понесені витрати на придбання будівельних матеріалів, послуг з проектування, комплексу монтажних робіт, авторського нагляду за будівництвом об'єкту, післябудівельного прибирання та іншого.
Так, відповідно до акта перевірки від 29.05.2023 №10476/10-36-07-06/43408382 в охопленому перевіркою звітному періоді ТОВ «Уагроестейт» оформлювало взаємовідносини із ризиковим постачальником, відображення якого у бухгалтерському і податковому обліку вплинуло на визначення у Декларації від'ємного значення з ПДВ, а саме з ТОВ « 8848» на загальну суму 53 503 752, 00 грн, у тому числі ПДВ 8 917 292, 00 грн.
В акті перевірки вказано про недостатність трудових ресурсів та технічної можливості для виконання вказаних робіт. При аналізі ЄРПН не встановлено придбання по ланцюгу постачання ТОВ « 8848» послуг з улаштування ізоляційних, оздоблюваних, захисних покриттів стін і підлог адміністративної будівлі по вул. Михайлівська, 10 у м. Києві
Також зазначається про наявність рішення про відповідність критеріям ризиковості ТОВ « 8848» від 18.04.2023 № 14038.
Враховуючи вищевикладену податкову інформацію з інформаційних баз даних, відповідач дійшов висновку про нереальність задокументованих господарських операцій позивача з ТОВ « 8848» щодо виконання робіт, передбачених договорами підряду, що вказує про відсутність підстав для формування позивачем податкового кредиту за вказаними операціями.
Разом з тим, суд не погоджуючись з обґрунтованістю доводів відповідача та вказує наступне.
Фактичні обставини справи доводять, що ТОВ «Уагроестейт» укладено з ТОВ « 8848», договори підряду на проведення будівельно-монтажних робіт, за умовами яких ТОВ «8848» як виконавець бере на себе зобов'язання виконувати з власних матеріалів та власними силами роботи по налаштуванню ізоляційних, оздоблюваних, захисних покриттів стін і підлог адміністративної будівлі по вул. Михайлівська, 10 у м. Києві (договори від 27.06.2021, №18/08/21 від 18.08.2021, №21/10/21 від 21.10.2021). До матеріалів справи також надано додаткові угоди: №1 до договору від 27.06.2021, №2 до договору від 27.06.2021; №1 від 12.10.2021 до договору №18/08/21, №2 до договору №18/08/21; №1 до договору № 21/10/
21, №2 до договору №21/10/21 від 21.10.2021, №3 до договору №21/10/21 від 21.10.2021, №4 до договору №21/10/21 від 21.10.2021.
Так, 27.06.2021 року між ТОВ «Уагроестейт» та ТОВ « 8848» укладено договір підряду, відповідно до пункту 2.1 якого ТОВ « 8848» зобов'язалося виконати роботи власними силами, засобами та на власний ризик, у порядку, в строки та на умовах, визначених договором і додатками до нього, зокрема відповідно до проектно-кошторисної документації. У свою чергу, ТОВ «Уагроестейт» зобов'язалося надати будівельний майданчик (фронт робіт), передати копію повідомлення про початок виконання будівельних робіт на об'єктах із незначними наслідками (СС1), проектну документацію, а також прийняти належним чином виконані роботи та здійснити оплату їх вартості у розмірах і строки, визначені договором та його додатками.
У розумінні договору підряду під терміном «роботи» сторони - позивач та ТОВ « 8848» - мали на увазі виконання робіт з реконструкції системи електропостачання із улаштуванням сонячної електростанції на даху адміністративної будівлі, розташованої за адресою: м. Київ, вул. Михайлівська, 10 (пункт 1.37 договору підряду).
У процесі виконання зазначеного договору між позивачем та ТОВ «8848» підписані деталізовані акти приймання виконаних будівельних робіт:
акт виконаних робіт №1 від 02.05.2022 року на загальну суму 2 992 419,50 грн;
акт виконаних робіт № 2 від 07.06.2022 року на загальну суму 3 546 972,82 грн;
акт виконаних робіт № 3 від 21.07.2022 року на загальну суму 2 519 662,73 грн;
акт виконаних робіт № 4 від 05.08.2022 року на загальну суму 3 366 652,05 грн;
акт виконаних робіт № 5 від 02.09.2022 року на загальну суму 1 305 585,35 грн;
акт виконаних робіт № 6 від 03.10.2022 року на загальну суму 787 292,66 грн;
акт виконаних робіт №7 від 20.12.2022 року на загальну суму 142 671,72 грн.
18.08.2021 року між позивачем та ТОВ « 8848» укладений договір №18/08/2021, відповідно до п. 2.1. якого ТОВ « 8848» взяло на себе зобов'язання в порядку, в строках та на умовах, визначених договором, виконати роботи власними силами і засобами, на власний ризик, відповідно до умов договору та додатків до нього, а позивач зобов'язався прийняти належним чином виконані роботи та оплатити їх вартість у розміри та строки, встановлені договором та додатками до нього.
Під «роботами» в договорі№ 18/08/2021 позивач та ТОВ « 8848» розуміли роботи щодо улаштування ізоляційних, оздоблювальних, захисних покриттів стін та підлог адміністративної будівлі за адресою вул. Михайлівська, 10 у м. Києві (п. 1.30. договору №18/08/2021).
У процесі виконання зазначеного договору між позивачем та ТОВ «8848» підписані деталізовані акти приймання виконаних будівельних робіт:
акт виконаних робіт №2 на додаткові роботи від 18.06.2022 року на загальну суму 377 339,60 грн;
акт виконаних робіт №2 від 21.07.2022 року на загальну суму 152 421,20 грн;
акт виконаних робіт №3 від 02.11.2021 року на загальну суму 528 173,15 грн;
акт виконаних робіт №4 від 05.08.2021 року на загальну суму 352 083,13 грн;
акт виконаних робіт №1/4 на додаткові роботи від 05.08.2022 року на загальну суму 63 748,57 грн;
акт виконаних робіт №5 від 03.10.2022 року на загальну суму 121 052,94 грн;
акт виконаних робіт № 1/4 на додаткові роботи від 30.12.2021 року на загальну суму 1 142 146,12 грн;
акт виконаних робіт № 6 на додаткові роботи від 02.11.2022 року на загальну суму 34 773,70 грн;
акт виконаних робіт №7 на додаткові роботи від 20.01.2023 року на загальну суму 97 114,16 грн.
21.12.2021 року між позивачем та ТОВ « 8848» укладений договір №21/10/21, відповідно до п. 2.1. якого ТОВ « 8848» взяло на себе зобов'язання в порядку, в строках та на умовах, визначених договором, виконати будівельні роботи з перепланування та внутрішнього оздоблення на об'єкті, який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Михайлівська, 10, власними силами і засобами, на власний ризик, відповідно до умов договору та додатків до нього, а позивач зобов'язався прийняти належним чином виконані роботи та оплатити їх вартість у розміри та строки, встановлені договором та додатками до нього.
Під «роботами» в договорі № 21/10/21 позивач та ТОВ « 8848» розуміли роботи щодо улаштування систем водопроводу та каналізації, обладнання санітарних вузлів, влаштування внутрішніх перегородок, фасадів, металевих конструкцій, сходових клітин, а також стяжки, штукатурки та оздоблення плитою приміщень адміністративній будівлі за адресою вул. Михайлівська, 10 у м. Києві, як описано у додатку «Перелік робіт та зведений кошторис» та у проектній документації (п. 1.31. договору № 21/10/21).
У процесі виконання зазначеного договору між позивачем та ТОВ «8848» підписані деталізовані акти приймання виконаних будівельних робіт:
акт виконаних робіт №1 від 02.05.2022 року на загальну суму 2 585 034,28 грн;
акт виконаних робіт № 2 від 06.06.2022 року на загальну суму 2 580 072,43 грн;
акт виконаних робіт № 3 від 21.07.2022 року на загальну суму 2 976 913,25 грн;
акт виконаних робіт № 4 від 05.08.2022 року на загальну суму 2 088 477,67 грн;
акт виконаних робіт № 5 від 08.09.2022 року на загальну суму 3 244 940,74 грн., в тому числі 1 685 674,13 грн. - вартість робіт, 1 559 266,61 грн. - вартість матеріалів;
акт виконаних робіт № 6 від 05.10.2022 року на загальну суму 2 056 567,73 грн., в тому числі 852 359,64 грн. - вартість робіт, 1 204 208,09 грн. - вартість матеріалів;
акт виконаних робіт № 7 від 02.11.2022 року на загальну суму 1 044 924,74 грн., в тому числі 225 788,52 грн. - вартість робіт, 819 136,22 грн. - вартість матеріалів;
акт виконаних робіт № 1 на додаткові роботи від 02.11.2022 року на загальну суму 620 661,54 грн., в тому числі 413 833,90 грн. - вартість робіт, 206 827,64 грн. - вартість матеріалів;
акт виконаних робіт № 8 від 21.12.2022 року на загальну суму 2 444 943,99 грн., в тому числі 592 055,62 грн. - вартість робіт, 1 852 888,37 грн. - вартість матеріалів;
акт виконаних робіт № 2 на додаткові роботи від 21.12.2022 року на загальну суму 2 495 36,89 грн., в тому числі 1 354 676,33 грн. - вартість робіт, 1 140 688,56 грн. - вартість матеріалів;
акт виконаних робіт №9 від 20.01.2023 року на загальну суму 424 891,13 грн., в тому числі 289 835,64 грн. - вартість робіт, 135 055,49 грн. - вартість матеріалів;
акт виконаних робіт №3 на додаткові роботи від 20.01.2023 року на загальну суму 2 839 331,42 грн., в тому числі 1 373 933,25 грн. - вартість робіт, 1 465 398,17 грн. - вартість матеріалів;
акт виконаних робіт №10 від 21.03.2023 року на загальну суму 828 764,82 грн., в тому числі 236 197,32 грн. - вартість робіт, 592 567,50 грн. - вартість матеріалів;
акт виконаних робіт №4 на додаткові роботи від 21.03.2023 року на загальну суму 1 234 231,40 грн., в тому числі 554 145,30 грн. - вартість робіт, 680 086,10 грн. - вартість матеріалів;
акт виконаних робіт №1 на додаткові роботи за додатковою угодою № 4 від 21.03.2023 року на загальну суму 619 048,14 грн., в тому числі 267 802,30 грн. - вартість робіт, 351 245,85 грн. - вартість матеріалів.
Суд також звертає увагу, що відповідачем використовує формулювання «послуги з улаштування ізоляційних, оздоблювальних, захисних покриттів стін і підлог адміністративної будівлі по вул. Михайлівська, 10 у м. Києві», не використовуючи найменування видів робот відповідно до кошторису та актів виконаних робіт, що укладались до договорів. Разом з тим, за твердженням позивача, до робіт з улаштування ізоляційних, оздоблювальних, захисних покриттів стін і підлог адміністративної будівлі можна віднести наступні роботи: виготовлення металевих конструкцій холу (виконував субпідрядник «ФПК Портал-Буд»); влаштування стяжки (ТОВ « 8848» виконувало самостійно); влаштування штукатурки (ТОВ « 8848» виконувало самостійно); виготовлення та монтаж перегородок ГКЛ (ТОВ « 8848» виконувало самостійно); улаштування керамічної плитки (ТОВ « 8848» виконувало самостійно); оздоблення приміщень (ТОВ « 8848» виконувало самостійно); оздоблення та монтаж обладнання в санвузлах (ТОВ « 8848» виконувало самостійно); постачання та встановлення туалетних перегородок (виконував субпідрядник ТОВ «БК» Респект дизайн»); постачання та монтаж дверей (виконував субпідрядник ТОВ «ДВЕРІ ПРАЙД»); влаштування систем водопроводу та каналізації (ТОВ « 8848» виконувало самостійно); доштукатурні роботи (ТОВ « 8848» виконувало самостійно); демонтажні роботи (виконував субпідрядник «ФПК Портал-Буд»); металеві конструкції (виконував субпідрядник «ФПК Портал-Буд»); покрівля - ізоляційні роботи ( виконував субпідрядник ТОВ «БК Гіскон»); фасадні роботи (виконував субпідрядник ТОВ «УКРФАСАД-К»).
Обґрунтованими є доводи позивача щодо можливості залучення субпідрядників до виконання робіт ТОВ « 8848», що підтверджується оборотно-сальдовими відомостями ТОВ « 8848» по рахунку 631 за 2021 рік, 2022 рік та 2023 рік, копії відомостей яких додаються до матеріалів справи. Отже, відповідач, ставлячи під сумнів надання послуг за укладеними між позивачем та ТОВ « 8848» договорами власними силами ТОВ « 8848», не враховує положення цивільного та господарського законодавства, так і укладених договорів про можливість залучення субпідрядників, що передбачено принципами свободи підприємницької діяльності та свободи договору.
Відтак, доводи контролюючого органу у цій частині визнаються судом необґрунтованими.
Крім того, суд не приймає до уваги посилання контролюючого органу на нереальність господарських операцій позивача з ТОВ « 8848» через ризиковість вказаного суб'єкта господарювання, оскільки господарські операції здійснені період з червня 2021 року по березень 2023 року, рішення №14038 про відповідність ТОВ «П8848» критеріям ризиковості прийнято 18.04.2023, тобто задокументовані господарські операції позивача були здійснені раніше ніж було прийнято вказане рішення. Крім того, 14.09.2023 контролюючим органом прийнято рішення про невідповідність ТОВ « 8848» критеріям ризиковості платника податку.
За таких обставин посилання контролюючого органу на рішення від 18.04.2023 №14038 про відповідність зазначеного контрагента критеріям ризиковості є безпідставним, оскільки вказане рішення було відсутнє на момент виникнення спірних правовідносин та ухвалене після здійснення відповідних господарських операцій, а відтак не могло бути відомим позивачу під час їх проведення. Таким чином, суд вважає, що рішення контролюючого органу від 18.04.2023 №14038 не може розцінюватися як належний та допустимий доказ у розумінні процесуального законодавства для підтвердження висновків контролюючого органу щодо нереальності господарських операцій позивача з ТОВ « 8848».
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 04.12.2024 у справі № 380/13261/23.
Суд також зауважує, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.
Водночас, відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів на спростування вищевикладеного.
Суд також вважає за належне навести правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 08.11.2022 по справі № 812/2112/17, а саме :
«…Відповідачем, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об'єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені наданими позивачем документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться у цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі…
Також судові інстанції обґрунтовано не взяли до уваги посилання відповідача на наявну в нього податкову інформацію щодо контрагентів позивача як на підставу для відмови в задоволенні позову, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від дотримання його контрагентами податкової дисципліни та правильності ведення ними податкового або бухгалтерського обліку, зокрема, від фактичної сплати контрагентами податків до бюджету, від перебування постачальників за юридичною адресою, а також від їх господарських та виробничих можливостей».
Суд наголошує, що жодних недоліків щодо оформлення первинних документів, складених за результатами здійснених спірних господарських операцій з ТОВ « 8848» відповідачем не встановлено.
Верховний Суд у постанові від 17 лютого 2020 року у справі № 826/2926/14 зауважив, що довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень…Разом з цим, висновок про відсутність факту здійснення господарських операцій може ґрунтуватися лише на встановлених обставинах щодо повної відсутності відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат, або у разі, коли такі документи є недостовірними, тобто не відображають реальних подій (господарської операції).
Визначальним для вирішення спорів про обґрунтованість формування податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій.
Суд наголошує, що остаточний висновок щодо реальності/нереальності спірних господарських операцій, має бути зроблений за наслідками аналізу усіх наявних у справі доказів і матеріалів, в їх системній сукупності та взаємозв'язку зі змістом укладених правочинів, також з урахуванням усіх доводів сторін, наведених на підтвердження чи спростування висновків, наведених у акті перевірки.
Аналогічні правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 04.07.2023 по справі № 380/905/21.
Суд вказує, що на підтвердження реальності задокументованих господарських операцій позивачем як під час перевірки, так і під час судового розгляду надано належним чином складені первинні документи.
Водночас судом встановлено, що висновки відповідача не базуються на аналізі та виявленні недоліків первинних документів, складених за результатами задокументованих господарських операцій позивача з його контрагентами.
Жодних недоліків стосовно первинних документів відповідачем не виявлено, що в свою чергу не спростовує реальність господарських операцій, що були предметом перевірки.
Крім того, судом встановлено, що відповідач не надав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податків, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які міг допустити його контрагент, або, самостійною діловою метою здійснення господарських операцій зі своїми контрагентами було одержання позивачем податкової вигоди.
Таким чином, відповідачем не доведено, а позивачем спростовано нереальність господарських операцій з його контрагентами на підставі належних, достатніх та допустимих доказів, що містяться в матеріалах справи.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Разом з тим, податковим законодавством презюмується правомірність рішень, дій та бездіяльності платника податків (статті 4 Податкового кодексу України)
Враховуючи зазначене, обов'язок доказування в податкових спорах покладається на податковий орган, який у відповідності до принципу офіційного з'ясування обставин справи повинен доводити в суді обставини, що стали підставою для нарахування платнику податків спірних податкових зобов'язань, та правомірність прийняття свого рішення.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20.02.2018 у справі № 817/149/17, від 29.03.2018 у справі № 813/2758/16.
Відтак, відповідачем не доведено тих обставин, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, як того вимагає від сторін приписи частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України .
Суд враховує також, що, станом на момент прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, як позивач, так і його контрагент, операції з яким були предметом перевірки, перебували у реєстрі платників податку на додану вартість і їхні свідоцтва про реєстрацію платником ПДВ не були анульовані чи визнані недійсними, а повноваження осіб, що складали та підписували податкові накладні та інші первинні фінансово-господарські документи підтверджуються повноваженнями їх директорів, а тому встановлені перевіркою порушення положень Податкового кодексу України з боку позивача є необґрунтованими, оскільки всі суми, включені ним до складу податкового кредиту підтверджені належним чином податковими накладними та первинними документами податкового та бухгалтерського обліку. Жодних належних та допустимих доказів зворотнього відповідачем не надано.
Отже, суд дійшов висновку про протиправність податкових повідомлень-рішень від 17.07.2023 №0127240705, №0127250705 та №0127260705, прийнятих на підставі вищевикладених необґрунтованих висновків контролюючого органу.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України та надавши оцінку наявним у справі доказам та ключовим обставинам справи, суд доходить до переконання, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Згідно частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
З метою дотримання принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України докази оцінюються та мають ґрунтуватися на безпосередньому, повному, всебічному та об'єктивному їх дослідженні.
За визначенням частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Достатніми, у розумінні частини першої статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
За змістом частини другої вищезазначеної правової норми процесуального закону, питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідач під час судового розгляду справи не навів будь-яких переконливих доводів та не надав належних доказів, які б ставили під сумнів реальності здійснених позивачем господарських операцій, та/або свідчили б про невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, та/або про наявність інших обставин що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків.
З огляду на зазначене, позовні вимоги позивача визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Враховуючи повноваження суду, визначені статтею 245 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню шляхом визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДПС у Київській області від 17.07.2023 №0127240705, №0127250705 та №0127260705.
VI. Судові витрати.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Судом встановлено, що позивачем сплачено судового збору 26 840,00 грн.
Враховуючи задоволення позовних вимог на користь позивач слід стягнути судовий збір на суму 26 840,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 132, 139, 143, 242-246, 255, 260-263, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 17.07.2023 №0127240705, №0127250705 та №0127260705.
Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Уагроестейт» (07544, Київська обл., Баришівський р-н, с. Коржі, вул. Промислова, 40/1, ЄДРПОУ 43342243) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області (03151, м. Київ, вул. Святослава Хороброго, 5-А, ЄДРПОУ 44096797) судовий збір у розмірі 26 840,00 грн (двадцять шість тисяч вісімсот сорок гривень 00 копійок).
Копію рішення надіслати учасникам справи.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Жук Р.В.